Рішення від 19 квітня 2026 р. у справі №490/6331/25 — Центральний районний суд м. Миколаєва

н\п 2/490/602/2026 Справа № 490/6331/25

Центральний районний суд м. Миколаєва

__________________________________________________________________________

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2026 року м. Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі: головуючого судді Гуденко О.А., при секретарі Могила Д.І., за участі позивача, його представника адвоката Брюханова Д.Б., представника відповідачки адвокатки Терлецької Т.О.,

розглянувши у відкритому засіданні цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, набутого у шлюбі та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, -

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2025 рку ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачки про поділ майна, набутого у шлюбі, в якому просив: визнати 1/2 частку будинку АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю; розподілити спільну сумісну власність наступним чином: право власності на 1/4 частку спільної сумісної власності будинку АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 , право власності на 1/4 частку спільної сумісної власності будинку АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 .

В обгрунтування позову посилався на те, що вказана частина будинку була приджбана за час шлюбу, проте після розірвання шлюбу подружжя не може досягнути домовленості щодо розподівлу спільного майна.

Ухвалою судді Черенковій Н.П. від 13.08.2025 року дану позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строку на усунення недоліків. 28.08.2025 року від представника позивача – адвоката Брюханова Д.Б., на виконання вимог ухвали від 13.08.2025 року, надійшла уточнена позовна заява.

Ухвалою Центрального районного суду м.Миколаєва від 29.08.2025 року відкрито загальне позовне провадження у справі, призначено підготовче судове засідання.

09.10.2025 року від представниці ОСОБА_2 – адвоката Терлецької Т.О. надійшла зустрічна позовна заява про поділ майна подружжя, в якій просила:поділити спільне сумісне майно – 1/2 частину житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 наступним чином: виділити у власність відповідачу 1/2 частину зазначеного будинку та стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , з урахуванням інтересів малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , грошову компенсацію у розмірі 750 000,00 грн.

В обгрунтування посилається на неможливість спільного проживання з колишнім чоловіком, через що шлюб між ними був розірваний 12 серпня 2025 року. Ще раніше, в травні 2025 року, вона змушена була покинути їх спільний будинок та разом з дитиною виїхати на проживання у село Тихий Став Баштанського району Миколаївської області, де доглядає за своєю хворою мамою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка страждає на важку форму деменції і потребує постійного стороннього догляду.

Спільний з відповідачем син – ОСОБА_3 навчається у другому класі Вільнозапорізького ліцею, який розташований в іншому селі, майже за 10 км від населеного пункту села Тихий Став, де вона з сином зараз проживає.

Відповідач просить виділити йому 1/4 частку будинку, половина якого є їх спільною сумісною власністю, вартість даної частки становить 508 851, 50 грн. За нею також залишається 1/4 частка, вартість якої становить таку саму суму.

Вважаю, що заявлений відповідачем (позивачем за первісним позовом) варіант поділу не відповідає її інтересам, а також інтересам малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

По – перше тому, що їх спільне з відповідачем проживання у даному будинку є неможливим, оскільки воно негативно впливає на них і особливо на дитину через постійні сварки та непорозуміння, які між ними виникають. По – друге, цей варіант є формальним, і таким, що фактично виключає їх з сином можливість проживати у даному будинку, тим більше, що вона повинна доглядати за хворою мамою, з якою постійно проживаю. Відповідача її мама дратує, і це є однією з причин виникнення між нами сварок та непорозумінь.

Тому вважає за необхідне, врахувати її інтереси та інтереси їх спільного з відповідачем сина, залишити йому свою 1/2 частину будинку зі стягненням з нього грошової компенсації на її користь, з урахуванням інтересів малолітнього сина, у розмірі 750 000, 00 грн. Дана грошова сума є необхідною для неї для придбання житла у місті Миколаєві. Син зможе навчатися у Миколаївському навчальному закладі, відвідувати різноманітні секції та гуртки, займатися англійською мовою, що йому дуже подобається, розвиватися, що не так доступно у сільській місцевості. За своєю спеціальністю швачки, маючи великий стаж роботи, вона також могла б працювати у місті, тому що у сільській місцевості влаштуватися нароботуза спеціальністю можливості не має.

Вважає, що розмір аліментів, які вона отримує від відповідача є недостатнім для утримання сіпльного з ним сина, який не відповідає навіть прожитковому мінімуму для дитини відповідного віку, від додаткових занять англійською мовою для сина вона змушена була відмовитися із – за нестачі коштів та аліментів, які відповідач сплачує на його утримання. Так з травня 2025 року по вересень 2025 року відповідачем на її користь в інтересах нашого малолітнього сина було сплачено лише 3 800, 00 грн., що становить 760, 00 грн. на місяць. Іншої допомоги на утримання сина він не надає.

26.11.2025 року представником ОСОБА_1 – адвокатом Брюхановим Д.Б. подано до суду відзив на зустрічну позовну заяву, в якому ззаначає про неправдивість тверджень, викладнех в зустрічному позові. Ззаначає, що ОСОБА_1 не заперечує жодним чинмо проти проживання дружини з сином в спірнолму будинку, не буде в цьому перешкоджати, натомість категорично заперечує проти сплати компенсації за будинко, тим більше в такому необгрунтованому розмірі.

12.12.2025 року від представниці ОСОБА_2 – адвоката Терлецької Т.О. надійшло доповнення до зустрічного позову. Доповнила позовні вимоги зустрічного позову, та просила, посилаючись на ст.ст. 358,364, 368 ЦК України, припинити право власності ОСОБА_2 , на 1/2 частину житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 після отримання нею грошової компенсації у розмрі 750 000 грн від відповдічаа ОСОБА_1 .

15.12.2025 року адвокатом Терлецькою Т.О. подано до судувідповідь на відзив на зустрічну позовну заяву, в якому зазначає, що позиція відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_5 щодо відмови позивацчі ОСОБА_2 у зустрічному позові є безпідставною.

Так, завдяки спільним зусиллям колишнього подружжя, особливо позивачки за зустрічним позовом ОСОБА_2 , загальний стан будинку значно покращився, що дає підстави позивачці ОСОБА_2 претендувати на відповідну суму грошової компенсації, яка зазначена в її зустрічному позові, т.я. спільне проживання із відповідачем ОСОБА_1 є неможливим, таким, що не відповідає її інтересам, і особливо – найкращим інтересам їхньої спільної дитини – сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Саме неможливість спільного знаходження разом з відповідачем за зустрічним позовом ОСОБА_1 в одному будинку стало причиною розірвання шлюбу з ним, наслідком якого стало Рішення Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 12 серпня 2025 року (провадження №2/470/225/25; справа №470/512/25). Проти розірвання шлюбу відповідач за зустрічним позовом не заперечував, на розірванні шлюбу наполягав. Неможливість спільного проживання з відповідачем ОСОБА_1 стало причиною виїзду позивачки ОСОБА_2 в інший населений пункт, село Тихий Став Миколаївської області, де вона зараз проживає разом з малолітнім сином ОСОБА_6 та хворою мамою.

Як передбачено ч. ч. 3, 4 ст. 71 СК України – неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. А присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема, на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. У зв`язку з неможливістю спільного проживання у будинку, про що зазначено вище, безумовна згода на отримання грошової компенсації замість частки майна у спільній сумісній власності, у позивачки ОСОБА_2 є, про що свідчить її зустрічний позов. У спорі, в якому позивачка просить суд припинити її (а не відповідача за зустрічним позовом) право власності на частку у праві спільної сумісної власності подружжя на майно та стягнути з відповідача грошову компенсацію вартості цієї частки, немає необхідності в отриманні згоди відповідача на таке припинення права позивача, у даному випадку – ОСОБА_2 за зустрічним позовом. За змістом ч. 4 ст. 71 СК України згоду на отримання такої компенсації замість частки у праві спільної сумісної власності на майно при його поділі дав той із подружжя, на чию користь таку компенсацію присуджує суд. Цей припис узгоджується з приписом ч. 2 ст. 364 ЦК України, за змістом якого саме той співвласник, який бажає виділу, має надати згоду на одержання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки у неподільній речі (аналогічні висновки зроблені у Постановах КЦС ВС від 29.04.2020 року у справі №210/4854/15-ц; від 24.03.2021р. у справі №501/2211/18; від 03.02.2020 у справі №235/5146/16-ц та інших). Разом з тим, немає необхідності у внесенні позивачем (за зустрічним позовом) суми компенсації на депозитний рахунок суду. Це узгоджується також з позицією ВС у Постанові ВП від 08.02.2022р. у справі №209/3085/20 (провадження №14-182цс21).

22.01.2026 року надійшли заперечення на відповідь на відзив на зустрічний позов від адвоката Брюханова Д.Б., в яких просять відмовити у задоволенні зустрічного позову. Зазначає про недоведеність зустрічного позову в частині неможливості спільного проживання сторін в одному домоволодіні та необгрнутованість заявленої суми компенсації в 750 000 грн. Вважає, що позивачка у зустрічному позові прагне не отримати належну їй частку спільної сумісної власності, а заробити грошей, не прагнучі настання реальних наслідків.

Ухвалою Центрального районного суду м.Миколаєва від 29.08.2025 року відкрито загальне позовне провадження у справі, призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Центрального районного суду м.Миколаєва від 18.12.2025 року прийнято до провадження зустрічнупозовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та закрито підготовче провадження і призначено справу до розгляду по суті.

Розпорядженням №45 від 03.02.2026 року призначено повторний автоматизований розподіл справи у зв`язку з рішенням Вищої ради правосуддя №101/0/15-26 від 22 січня 2026 року "Про звільнення ОСОБА_7 з посади судді Центрального районного суду м.Миколаєва у зв`язку з поданням заяви про відставку", наказу голови Центрального районного суду м.Миколаєва №4-0с/тр від 22 січня 2026 року про відрахування зі штату суду судді Черенкової Н.П.

Ухвалою судді Гуденко О.А. від 06.03.2026 року прийнято до провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, набутого у шлюбі та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, призначено справу до судового розгляду по суті 14.04.2026 року.

В судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник підтримали позовні вимоги первісного позову, проти зустрічного позову заперечили. Зазначили, що ОСОБА_1 наразі є пенсіонером, отримав інвалідність і не може працювати через серцеву хворобу, отже не має коштів для сплати компенсації на користь дружини за частку в будинку, тим більше в такому великому розмірі. Він постійно проживає в цьому будинку, відповідачка за власним рішенянм зібрала речі та виїхала з сином в село до своєї мами. Він не заперечує проти їх повернення та проживання в будинку, тим більше будинок великий та його можна поділити в натурі та зробити окремі входи та відокремлені половини.

В судовому засіданні представник ОСОБА_2 підтримала позовні вимоги зустрічного позову, проти первісного позову заперечила з викладених в зустрічному позові підстав.

Виплата на її користь компенсації за частку в спільному майні дозволить придбати окреме житло в Миколаєві та проживати з сином в місті зі сприятливим навчальним середовищем. В одному будинку з відповдіачем вона проживати не може, отже задоволення первісного позову суперечить її інтересам як колишнього подружжя та співвласника майна.

Вислухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

20 червня 2015 року між сторонами був укладений шлюб. Від шлюбу сторони мають сина - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Рішенням Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 12.08.2025 року у справі № 470/512/25 розірвано шлюб, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

За час перебування сторін в шлюбі було укладено 01 жовтня 2021 року договір купівлі-продажу земельної ділянки та житлового будинку АДРЕСА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Бут Т.В. зареєстрованого в реєстрі за № 626, відповідно до якого ОСОБА_9 та ОСОБА_2 придбали у спільну часткову власність по 1/2 частині кожна земельну ділянку з кадастровим номером 4810137200:14:022:0015, площею 0,0500 га, та розташований на ній житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами , загальною площею 204,1 кв.м.

В зазначеному будинку ОСОБА_2 зареєстрована з 25.10.2021 року, наразі проживає в с.Тихий Став Баштанського району Миколаївської області разом з сином ОСОБА_8 , 2018 р.н., та матір`ю ОСОБА_4 , 1940 р.н. Позивач зареєстрований з 1998 року в с.Петрівка Миколаївсьького району Миколаївської області.

Як слідує зі змісту первісного та зустрічного позовів, сторони не оспорюють того, що вказане спірне майно придбано у спільну сумісну власність подружжя.

Право власності ОСОБА_2 , на 1/2 частину вказаного житлового будинку, загальною площею 204,1 кв.м., житловою площею 91,3 кв.м., з господарськими будівлями та спорудами - сарай, вбиральня, душ, огорожа, споруди, а також на 1/2 частину земельної ділянки, площею 0,05 га, за адресою АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку - зареєстровано в установленому законом порядку.

Як вбачається з Технічного паспорта на вказане домоволодіння, що будинок є двоповерховим, має 5 кімнат, кухню, столову, котельню окрему, два санвузли.

Відповідно до ч.1 ст.36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Конституція України у статті 41 гарантує право кожному володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.

У сімейному законодавстві передбачено два режими власності подружжя - особиста приватна власність дружини, чоловіка, тобто кожного з подружжя, та спільна сумісна власність подружжя. Порядок набуття у власність вказаного майна врегульовано ст.57 та 60 СК України та ч.3ст. 368 ЦК України.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

За частиною першою статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте в шлюбі неодноразово була предметом розгляду Верховним Судом та практика вирішення зазначеного питання є сталою.

За статями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі ів судовомупорядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Відповідно допункту3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визначаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

Враховуючи вищевикладене, вимоги первісного позову про визнання спільною сумісною власністю подружжя житлового будинку (1/2 частини) з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 є обгрунтованими.

Позовні вимоги про поділ майна, що належить сторонам на праві спільної сумісної власності, є ефективним способом захисту прав, здатним справедливо та без занадто обтяжливих для сторін судових процедур вирішити цивільну справу. Заявлення в таких справах позовного провадження окремої вимоги про встановлення факту спільного проживання жінки та чоловіка однією сім`єю без реєстрації шлюбу не здатне забезпечити захист прав власника.

При розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення, тому заявлення окремо вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідними.

Як вказано у Постанові ВП ВС від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20), судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна. Для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідними. Ефективним способом захисту затаких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна.

Отже, в порядку поділу спільного майна подружжя підставиним є визнання за ОСОБА_1 право власностіна 1/2 частку цього майна, а саме 1/4 частину житловогобудинку,розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Суд окремо зауважує, що вимог про поділ земельної ділянки за цією ж адресою жодна зі сторін не заявляла.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

Щодо вимог зустрічного позову про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію замість її частки у праві спільної сумісної власності на цей житловий будинок.

Згідно Звіту з оцінки майна від 27.08.2025 року, вартість житлового будинку за вказаною адресою становить 2 035 406 грн, земельної ділянки 28 560 грн.Жодних даних на спростування дійсної ринкової вартості житлового будинку, визначеної спеціалістом, відповідач не надав.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).

Тлумачення норм Сімейного кодексу України свідчить, що поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (стаття 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (стаття 71 СК України). При цьому не виключається звернення одного із подружжя, при наявності спору, з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21), на яку посилався й заявник у касаційній скарзі, вказано, що коли особа звернулася до суду за захистом її порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до порушення його права та інтересу, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту. Крім того, спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58)). Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте у шлюбі майно, зокрема й неподільне.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу другого частини першої статті 71 СК України). Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання.

Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що приписи частин четвертої та п`ятої статті 71 СК України і статті 365 ЦК України з урахуванням принципу розумності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК Украйни) треба розуміти так: (а) правила про необхідність попереднього внесення коштів на депозитний рахунок суду стосуються тих випадків, коли позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) згідно зі статтею 365 ЦК України заявив вимогу про припинення права відповідача на частку у спільній власності (такі кошти забезпечують отримання відповідачем грошової компенсації); (б) якщо позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) таку вимогу не заявив (а вимагає, наприклад, поділити неподільну річ шляхом виділення її у власність відповідача та стягнення з нього грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на цю річ), то підстави для внесення ним відповідної суми коштів на депозитний рахунок суду відсутні.

Як зазначено у Постанові КЦС ВС від 14.02.2024 № 752/18272/18, при вирішенні спору про поділ майна, суд може не погодитися із запропонованим варіантом поділу такого майна та провести його поділ у інший спосіб, враховуючи інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставин, що мають істотне значення. Таким чином, обрання судом при вирішенні спору варіанту поділу майна подружжя, при наявності вимоги про його поділ, відмінного від того, про який просив позивач, не може бути розцінене як вихід судом за межі позовних вимог, оскільки позовна вимога - це поділ майна подружжя і вона є незмінною при будь-якому варіанті його поділу.

Так, що у разі, коли один із подружжя (позивач) не вчинив передбачених частиною п`ятою статті 71 СК України дій з попереднього внесення відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, а неподільні речі не можна реально поділити між сторонами відповідно до їхніх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя у цьому майні без його реального поділу та залишає майно у спільній частковій власності. Схожий висновок викладено і у пункті 53.3 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21), на яку зокрема посилалася заявник у зустрічному позові.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).

Відповідно до положень статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному із подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Присудження одному із подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України.Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Аналіз змісту положень статті 71 СК України дає підстави для висновку про те, що частини четверта та п`ята цієї статті виступають як єдиний правовий механізм захисту інтересів того з подружжя, який погоджується на компенсацію належної йому частки у спільному майні за рахунок іншого з подружжя, з подальшим припиненням права власності на цю частку.

Принцип обов`язкового отримання згоди особи на присудження їй грошової компенсації, крім випадків, передбачених ЦК України (стаття 365 цього Кодексу), в першу чергу застосовується до правовідносин, які виникають при зверненні одного з подружжя до суду з вимогами про припинення права іншого з подружжя на частку у спільному майні з одночасним присудженням грошової компенсації. Гарантуючи, що компенсація буде виплачена, позивач вносить необхідну суму на депозитний рахунок суду.

Такий підхід відповідає закріпленим у статті 7 СК України засадам розумності і добросовісності, оскільки відповідач надає свою згоду на позбавлення його частки у праві власності, отримуючи, у свою чергу, гарантоване грошове відшкодування.

У пунктах 1-3 частини першої статті 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим.

Правовідносини, в яких позивач просить припинити не право власності відповідача у спільному майні з виплатою компенсації, а своє право на частку в майні з отриманням компенсації на свою користь, є відмінними за своєю природою і регулюються статтею 364 ЦК України, яка передбачає, що співвласник, частка якого в майні не може бути виділена в натурі, має право на отримання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості цієї частки.

Заявляючи відповідні вимоги, позивач погоджується на отримання грошової компенсації, а відповідач, у свою чергу, не завжди згоден її виплачувати. При цьому залишення неподільної речі у спільній власності без проведення реального поділу не позбавить того з подружжя, хто фактично цією річчю користується, можливості користуватися нею в подальшому. Одночасно інший з подружжя позбавляється як можливості користуватися спірною річчю, хоча вона перебуває у спільній власності, так і грошової компенсації, яку інша сторона добровільно на депозитний рахунок не внесла.

Оцінюючи положення частини п`ятої статті 71 СК України як такі, що застосовуються до правовідносин, які виникають при зверненні одного з подружжя до іншого з вимогами про припинення його права на частку у спільному майні, Верховний Суд робить висновок, що ця норма не вимагає обов`язкового внесення на депозитний рахунок грошової компенсації у справах за спорами, в яких про припинення своєї частки у спільному майні і отримання компенсації на свою користь заявляє позивач.

Аналогічні висновки висловлені, зокрема у постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 210/4854/15-ц (провадження № 61-30421св18) та від 03 червня 2020 року у справі № 487/6195/16-ц (провадження № 61-46326св18).

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, зробленим у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 (провадження № 14-435цс18) «[…] суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду».

Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою (абзаци перший і другий частини другої статті 364 ЦК України). Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (частина друга статті 183 ЦК України).

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (частини друга, четверта та п`ята статті 71 СК України).

Право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї (частина перша статті 365 ЦК України). Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду (частина друга статті 365 ЦК України).

Зважаючи на вищевикладене та враховуючи, що позивачка за зустрічним позовом жодним чином не довела, що частина житлового будинку (що становить більше 100 кв.м.) є неподільним майном, і що належна їй частина не може бути виділена в натурі; і що спільне проживання в цьому будинку з визначенням порядку користування цим майном є неможливи, суд дійшов висновку про наявність в даному випадку підстав для визнання ідеальних часток подружжя у спірному майні без його реального поділу та залишення майна у спільній частковій власності.

При цьому суд враховує, що позивачка не надала суду ( і навіть на такі не посилалася) жодних даних про наявність у відповідача ОСОБА_1 значних коштів у розмірі 750 000 грн та можливості з його боку в принципі сплатити їй грошову компенсацію у такому розмірі – при цьому заявляючи вимогу про припинення спільної часткової власнсоті лише після отримання нею компенсації в повному розмірі. Таким чином, задоволення зустрічного позову у заявлений позивачкою спосіб при недоведеності можливості виконання такого рішення не відновить стан жодної зі сторін, який існував до порушення його права та інтересу, та не усуне стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем .

Проживання дітей з одним із подружжя само собою не є підставою для збільшення частки у майні при його розподілі тому з подружжя, з ким проживають діти – Постанова КЦС ВС від 27.12.2019 у справі № 297/2837/17, провадження № 61-7846св19.

З урахуванням неналежного виконання одним із подружжя батьківських обов`язків та неналежного матеріального забезпечення сім`ї частку іншого з подружжя у спільному майні може бути збільшено. Обов`язок стосовно доведення обставин, які вказували б на наявність підстав, передбачених ч.ч. 2, 3 ст. 70 СК України покладається на особу, яка ініціює питання про збільшення частки у спільному сумісному майні подружжя – проте наявність таких підстав позивачкою за зустрічним позовом не доведено.

Також суд зауважує, що посилання представника позивачки за зустрічним позовом на Постанову ВП ВС від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21) є не релевантним, оскільки викладені висновки Великої Палати Верховного Суду стосуються правовідносин подружжя з поділу неподільної речі, проте спірний житловий будинок такою річчю не є, принаймні протилежного сторонами не доведено.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України оскільки вимоги первісного позову задоволені, то на користь ОСОБА_1 слід стягнути з ОСОБА_2 судовий збір пропорційно до задволених позивних вимог у розмірі 5088,52 грн (1% від вартості 1/4 частини будинку згідно наданої оцінки вартості ).

Оскільки у задоволенні вимог зустрічної позовної заяви відмовлено, сума витрат на правову допомогу у розмірі 7500 грн та сума сплаченого судового збору під час подання зустрічного позову не підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача за стурічним позовом.

Керуючись ст.ст. 5, 1213, 76-81, 89, 141, 259,263-265 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, набутого у шлюбі – задовольнити частково.

В задоволенні вимог про визнання майна спільною сімісною власністю подружжя – відмовити.

В порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частку житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель та споруд, розташованого за адресою АДРЕСА_1 .

Залишити у власності ОСОБА_2 право власності на 1/4 частку житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель та споруд, розташованого за адресою АДРЕСА_1 .

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжята стягнення компенсації – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5088,52 грн сплаченого судового збору.

Рішення може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Гуденко О.А.