Рішення від 19 квітня 2026 р. у справі №487/3148/22 — Заводський районний суд м. Миколаєва

Справа № 487/3148/22

Провадження № 2/487/102/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2026 року м. Миколаїв

Заводський районний суд міста Миколаєва, у складі головуючого судді – Сухаревич З.М., за участю секретаря судового засідання Марченко Л.В., представника позивача – ОСОБА_1 , представника відповідача – ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів,

ВСТАНОВИВ:

17 жовтня 2022 року до Заводського районного суду м. Миколаєва надійшла позовна заява ОСОБА_3 (позивач) до ОСОБА_4 (відповідач), про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів у розмірі 306 385,00 грн.

Позовна заява мотивована тим, що починаючи з 25 березня 2020 року по 08.07.2020 позивачем було перераховано відповідачу грошові кошти на загальну суму 306 385,00 грн на карту АТ «Акцент Банк» за № НОМЕР_1 . Ці грошові кошти переведені із зазначенням призначення платежу як переказ особистих коштів, що свідчіть про відсутність договірних відносин між сторонами, без правових підстав, а також про те, що перераховані кошти являються безпідставно отриманими відповідачем. У зв`язку з тим, що відповідач на вимогу позивача не повернув грошові кошти, керуючись ст.ст. 1212, 1213 ЦК України, позивач звертається до суду.

15 серпня 2023 року ухвалено заочне рішення, яким вирішено: Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 306 385,00 грн. Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 3063,85 грн та витрати та професійну правничу допомогу у сумі 10 000,00 грн.

Ухвалою суду від 27 червня 2024 року поновлено строк для подання заяви про перегляд заочного рішення. Скасовано заочне рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 15 серпня 2023. Призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

12 вересня 2024 року надійшов відзив на позовну заяву.

26 вересня 2024 року надійшла заява представника позивача – адвоката Фурмана Вадима Васильовича, про залишення відзиву без розгляду.

Ухвалою суду від 03 жовтня 2024 року відзив на позовну заяву залишено без розгляду.

23 січня 2025 року до суду надійшло клопотання представника відповідача Кучерявої Т.Ю., в якому вона просить витребувати від Ірпінського міського суду Київської області для огляду в судовому засіданні матеріали цивільної справи № 367/3968/22.

Ухвалою суду від 04 серпня 2025 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача – адвоката Кучерявої Т.Ю. про витребування доказів з Ірпінського міського суду Київської області.

Представник позивача та позивач в судове засідання не з`явились. Представник позивача подав заяву про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача в судовому засіданні просила відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що дружина заявника – ОСОБА_5 є бізнес-партнером позивача, оскільки вони є співзасновниками ТОВ «Соло України» і мали до 2021 року ділові відносини стосовно діяльності ТОВ «Соло України» та ТОВ «Третє небо». Відповідач та його дружина разом працювали над розвитком бізнесу, тому грошові кошти позивач перераховував в тому числі і на картку відповідача. Дані обставини були предметом розгляду справи № 367/3968/22 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про стягнення безпідставно набутих коштів, і відповідачем доведено партнерські відносини з розвитку бізнесу та судом відмовлено у задоволенні позову. Позивач перераховував кошти шляхом 19-ти платежів, що свідчить про цілком усвідомленні дії позивача. Лист-вимога направлена відповідачу лише через два роки, до цього позивач не вимагав кошти. В платіжних дорученнях від 25.03.2020 та від 10.04.2020 зазначено призначення платежу: оплата аудиту згідно договору № 00416/20, що виключає факт безпідставного набуття коштів. З наведених підстав представник позивача просила відмовити у задоволенні позову.

Вислухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов такого висновку.

Судом встановлено, що: 25 березня 2020 року ОСОБА_3 перераховано на рах. № НОМЕР_2 - 8330,00 грн., згідно платіжного доручення №24A262660431C09291 із призначенням платежу оплата аудиту згідно договору № 00416/20;

04.04.2020 року ОСОБА_3 перераховано на рах. № НОМЕР_2 - 4400,00 грн., згідно платіжного доручення №P24A278579639C05573 із призначенням платежу – переказ особистих коштів;

10.04.2020 року ОСОБА_3 перераховано на рах. № НОМЕР_2 – 8175,00 грн., згідно платіжного доручення №Р24А289305992C90139 із призначенням платежу оплата аудиту згідно договору № 00416/20;

21.04.2020 року ОСОБА_3 перераховано на рах. № НОМЕР_2 – 2700,00 грн., згідно платіжного доручення №P24A308199220C73504 із призначенням платежу – переказ особистих коштів;

24.04.2020 року ОСОБА_3 перераховано на рах. № НОМЕР_2 – 10 000,00 грн., згідно платіжного доручення №P24A313675764C90927 та 11718,00 грн., згідно платіжного доручення №P24A313680689C06397 із призначенням платежу – переказ особистих коштів;

07.05.2020 року ОСОБА_3 перераховано на рах. № НОМЕР_2 – 10 000,00 грн., згідно платіжного доручення №Р24А337286450C71172 із призначенням платежу – переказ особистих коштів;

12.05.2020 року ОСОБА_3 перераховано на рах. № НОМЕР_3 – 19 612,00 грн, згідно платіжного доручення №0A9C-1118-51Н6-C8КХ із призначенням платежу – переказ особистих коштів;

18.05.2020 року ОСОБА_3 перераховано на рах. № НОМЕР_2 – 22 000,00 грн., згідно платіжного доручення № Р24А357658485С26004 та згідно платіжного доручення №Р24А357662467C74513 – 23 000,00 грн, згідно платіжного доручення №Р24А357666986C68953 – 24000,00 грн, згідно платіжного доручення № Р24А357671130C59423 – 25000,00 грн, згідно платіжного доручення №P24A357676527C94715 – 26000,00 грн, згідно платіжного доручення №P24A357681187C48106 – 27000,00 грн, згідно платіжного доручення №P24A357686029C61117 – 28000,00 грн, згідно платіжного доручення №Р24A357778186C22998 – 25000,00 грн із призначенням платежу – переказ особистих коштів;

08.06.2020 року ОСОБА_3 перераховано на рах. № НОМЕР_2 – 4250,00 грн., згідно платіжного доручення № Р24А397758736С87727 із призначенням платежу – переказ особистих коштів;

27.06.2020 року ОСОБА_3 перераховано на рах. № НОМЕР_2 – 9400,00 грн, згідно платіжного доручення № Р24А435964940С34314 із призначенням платежу – переказ особистих коштів;

08.07.2020 року ОСОБА_3 перераховано на рах. № НОМЕР_2 – 17 800,00 грн., згідно платіжного доручення № Р24А457457100C83575 із призначенням платежу – переказ особистих коштів.

Згідно з відповіддю на запит суду АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» та АТ «А-Банк», картка номер НОМЕР_3 має повний номер НОМЕР_1 на належить ОСОБА_4 .

Отже встановлено, що позивачем ОСОБА_3 було перераховано відповідачу ОСОБА_4 за вищевказаними платіжними дорученнями грошових коштів на загальну суму 306 385 грн.

На адресу відповідача Позивачем направлявся лист-вимога від 12.07.2022 року, але до теперішнього часу відповідачем грошові кошти не повернуті.

Вирішуючи даний спір суд виходить із такого правового регулювання.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Відповідно до положень ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: 1) набуття або збереження майна; 2) набуття або збереження за рахунок iншої особи; 3) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акту, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу та згідно ст. 526 ЦК України повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Верховний Суд у своїй постанові від 17.04.2019 р. по справі № 759/1206/17 зазначив, що під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах. Отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 10.09.2018р. у справі № 638/11807/15-ц (касаційне провадження № 61-1215св17), від 12.09.2018р. у справі № 154/948/16 (касаційне провадження № 61-4497ск18), від 12.12.2018р. у справі № 205/3330/14-ц (касаційне провадження № 61-1133св18).

Крім цього, Верховний суд у постановах від 04.08.2021 № 185/446/18, від 11.01.2023 № 548/741/21, від 17.04.2024 №127/12240/22, дійшов такого висновку: «При визначенні того чи підлягають безпідставно набуті грошові кошти потерпілій особі слід враховувати, що акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад, зокрема, добросовісності. Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, тому що вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.»

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зазначено, що: «добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Оцінка аргументів, наведених учасниками справи та висновок суду.

У судовому засіданні представник відповідача підтвердила факт переведення вказаних коштів позивачем на його особистий рахунок, проте зазначила, що ці кошти не є безпідставно набутими, оскільки призначались для оплати аудиту згідно договору № 00416/20 та ведення спільного бізнесу позивача з дружиною відповідача.

З матеріалів справи встановлено, що у платіжних дорученнях від 25.03.2020 та від 10.04.2020 зазначено призначення платежу: оплата аудиту згідно договору № 00416/20, а тому ці кошти в розмірі 16 505,00 грн не є отриманими відповідачем безпідставно у розумінні статті 1212 ЦК України, оскільки наявні підстава їх отримання – оплата аудиту згідно договору № 00416/20, та не є такими, що підлягають поверненню.

Щодо грошових коштів, перерахованих за іншими платіжними дорученнями на загальну суму 289 880,00 грн, позивач, перераховуючи кошти відповідачу, знав, що між ними відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок), що слідує зі змісту його позовної заяви та листа-вимоги, а тому поведінка позивача є суперечливою (тобто, потерпіла особа вільно і без помилки погодилася на настання невигідних для себе наслідків). При цьому позивач перераховував відповідачу кошти з березня по липень 2020 р., здійснивши загалом 19 платежів, у 2-х з яких зазначив призначення платежу - оплату за договором аудиту, а у 17 - переказ власних коштів. Так як позивач не був зобов`язаний перераховувати кошти внаслідок відсутності договірних відносин із відповідачем, а також будь-яких інших зобов`язань, проте він здійснював ці платежі протягом тривалого часу, регулярно, його поведінка щодо вимоги повернення цих коштів є вочевидь суперечливою та недобросовісною.

За таких обставин відсутні підстави для задоволення позовних вимог і в цій частині.

Отже, відсутні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 306 385 грн,00 грн, а тому суд відмовляє у їх задоволенні.

У зв`язку з відмовою у позові, відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 6-13, 81, 141, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів – відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_5 , місце проживання: АДРЕСА_2 .

Суддя З.М.Сухаревич