Вирок від 19 квітня 2026 р. у справі №447/4/26 — Миколаївський районний суд Львівської області

Провадження №1-кп/447/153/26

Справа №447/4/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20.04.2026 року Миколаївський районний суд Львівської області у складі: головуючого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судових засідань ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Миколаєві Львівської області матеріали кримінального провадження №62025140110002531, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 19.06.2025, про обвинувачення

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Берездівці, Миколаївського району Львівської області, українця, громадянина України, розлученого, з професійно-технічною освітою, раніше не судимого, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації ВЧ НОМЕР_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України,,

встановив:

Солдат ОСОБА_4 25.02.2025року будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, діючи з прямим умислом, тобто усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, бажаючи тимчасово ухилитися від проходження військової служби та проводити час на власний розсуд, з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов`язків, в умовах дії воєнного стану, самовільно залишив розташування військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) та був відсутній на військовій службі без поважних причин, не виконував службові обов`язки , а службовий час проводив на власний розсуд до 08.12.2025, тобто до моменту затримання в порядку ст.615 КПК України.

Таким чином, ОСОБА_4 будучи військовослужбовцем, в умовах воєнного стану, самовільно залишив військову частину, без поважних причин, тривалістю понад три доби, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.5 ст.407 КК України

Обвинувачений ОСОБА_4 в ході судового розгляду справи, свою вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав повністю, надав пояснення, аналогічні обставинам, викладеним в обвинувальному акті. У вчиненому щиро розкаявся. Просив врахувати те, що він бажає і надалі служити в Збройних Силах України.

Захисник в судовому засіданні просив призначити обвинуваченому мінімальне покарання, передбачене санкцією ч.5 ст.407 КК України.

Прокурор підтримав обвинувальний акт щодо вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України. Просив суд, з урахуванням думки обвинуваченого та захисника, здійснювати розгляд, враховуючи вимоги ч.3 ст.349 КПК України та обмежитись допитом обвинуваченого та дослідженням даних, що характеризують обвинуваченого.

Відповідно до положень ч.3 ст.349 КПК України, суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Оскільки обвинувачений повністю визнав вину у вчиненому, і після роз`яснення учасникам судового розгляду положень ч.3 ст.349 КПК України, суд з`ясував, що вони правильно розуміють зміст обставин, встановлених у даному кримінальному провадженні та не оспорюють їх, і така позиція є добровільною, роз`яснивши їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку та отримавши згоду учасників судового провадження на проведення судового розгляду в такому порядку, дійшов висновку про недоцільність дослідження доказів щодо обставин скоєння обвинуваченим зазначених кримінальних правопорушень, обмежившись допитом обвинуваченого та дослідженням характеризуючих матеріалів.

Враховуючи викладене вище, суд вважає, що винуватість ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення доведена повністю, його дії правильно кваліфіковані за ч.5 ст.407 КК України як дії, які виразились у самовільному залишенні військової частини тривалістю понад три доби, вчиненому військовослужбовцем в умовах воєнного стану.

Згідно з вимогами КК України та постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від 12.06.2009 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», покарання призначене судом має бути необхідним і достатнім для виправлення засуджених та попередження вчинення ними нових злочинів.

В той же час, згідно зі ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належить, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання повинні відповідати один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Згідно з п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2015 року, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, а згідно з п.3, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити із особливостей конкретного злочину і його обставин.

Вирішуючи питання про вид та міру покарання, суд виходить із загальних засад призначення покарання ст. 65 КК України, та враховує характер і ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином та дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, на обліку в лікаря нарколога та психіатра не перебуває, за місцем проходження служби характеризується негативно, за місцем проживання типово, а також обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання.

Як обставини, які пом`якшують покарання, відповідно до ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття обвинуваченого та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Обставин, які, відповідно до ст.67 КК України, обтяжують покарання, судом не встановлено.

Враховуючи викладене вище, суд вважає, що відповідно до ст. 50 КК України необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого, здійснення виховного впливу та попередження вчинення ОСОБА_4 нових кримінальних правопорушень, є призначення йому покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 5 ст. 407 КК України строком 5 років.

Також суд зазначає, що у зв`язку із набранням 27 січня 2023 року чинності Законом України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо особливостей несення військової служби в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці» від 13 грудня 2022 року, посилено кримінальну відповідальність за вчинення військових кримінальних правопорушень, та обмежено застосування ст. ст. 69, 75 КК України у випадках засудження, зокрема, за кримінальне правопорушення, передбачене ст. 407 КК України, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.

Тобто, вказаний Закон вносить зміни до статей 69 та 75 Кримінального кодексу і виключає можливість призначення більш м`якого покарання та звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Отже, враховуючи те, що в умовах воєнного стану обвинуваченим ОСОБА_4 було вчинено кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК України, відсутні правові підстави застосування положень ст. 69 та ст. 75 КК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 475, п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК України, суд у вироку вирішує питання, зокрема, про заходи забезпечення кримінального провадження, у тому числі рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили.

Судом встановлено, що ухвалою слідчого судді Миколаївського районного суду Львівської області від 10.12.2025 до ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 19.01.2026 року включно, із можливістю внесення застави у розмірі 60560,00 гривень.

Згідно повідомлення Державної установи «Львівська установа виконання покарань (№19)» від 12.12.2025 року №9/10329, ОСОБА_4 , щодо якого ухвалою слідчого судді Миколаївського районного суду Львівської області від 10.12.2025 року застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою, визначена застава в розмірі 60560,00 грн., 12.12.2025 року звільнений з ДУ «Львівська установа виконання покарань (№19)» у зв`язку з внесенням застави громадянкою ОСОБА_6 . Підтвердження внесення застави з ТУ ДСА у Львівській області надійшло 12.12.2025 року.

Відповідно до ч. 11 ст. 182 КПК України, застава, що не була звернена в дохід держави, повертається підозрюваному, обвинуваченому, заставодавцю після припинення дії цього запобіжного заходу. При цьому застава, внесена підозрюваним, обвинуваченим, може бути повністю або частково звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень. Застава, внесена заставодавцем, може бути звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень тільки за його згодою.

В силу вимог ст. 368 КПК України питання про повернення застави суд має вирішити під час винесення вироку по справі.

Під час перебування під заставою ОСОБА_4 умови запобіжного заходу не порушував, внесена заставодавцем застава в дохід держави не зверталась.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за можливе повернути грошові кошти в розмірі 60560 грн. 00 коп., внесені на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України в Львівській області заставодавцю.

Вирішуючи питання щодо заходів забезпечення кримінального провадження, до яких відноситься й питання запобіжного заходу до набрання вироком законної сили, суд враховує призначене обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі із реальним його відбуванням, бере до уваги обставини справи та характер скоєних злочинів, та з метою забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого, виконання вироку суду, вважає за необхідне змінити діючий запобіжний захід у вигляді застави та застосувати до ОСОБА_4 до набрання вироком законної сили запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

За змістом ч.5 ст.72 КК України, попереднє ув`язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті.

Отже, суд вважає необхідним відповідно до ч.5 ст.72 КК України, зарахувати обвинуваченому ОСОБА_4 у строк відбування покарання термін його попереднього ув`язнення з 08.12.2025 до 12.12.2025 , із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Процесуальні витрати та речові докази у кримінальному провадженні відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 349, 366, 371, 373, 374, 381, 382 КПК України, суд,

ухвалив:

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком 5 (п`ять) років.

Обрати відносно ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

ОСОБА_4 взяти під варту негайно в залі суду.

Строк відбування покарання ОСОБА_4 рахувати з 20.04.2026 року.

У відповідності до ч.5 ст.72 КК України, зарахувати в строк відбування покарання ОСОБА_4 строк його попереднього ув`язнення, з 08.12.2025 до 12.12.2025 включно, із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Заставу у розмірі 60560 (шістдесят тисяч п`ятсот шістдесят ) грн. 00 коп., внесену заставодавцем ОСОБА_6 на підставі ухвали слідчого судді Миколаївського районного суду Львівської області від 10.12.2025 року на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області, повернути заставодавцю, відповідно до ст.182 КПК України, після набрання вироком законної сили.

На вирок протягом тридцяти днів з дня його проголошення може бути подана апеляційна скарга до Львівського апеляційного суду.

При цьому, відповідно до положень ч.2 ст.394 КПК України, судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.

Вирок, якщо інше не передбачено КПК України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.

Суддя ОСОБА_1