Постанова від 15 квітня 2026 р. у справі №718/2166/25 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 квітня 2026 року м. Чернівці Справа № 718/2166/25

Провадження №22-ц/822/609/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Литвинюк І. М.,

суддів: Лисака І. Н., Перепелюк І. Б.,

за участю секретаря судового засідання: Собчук І. Ю.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Молочко Тарас Вікторович, на рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 29 січня 2026 року, головуючий у І-й інстанції – Скорейко В. В.,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 у серпні 2025 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, стягнення моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 29 листопада 2024 року було заплановано проведення XXXVIIІ сесії Кіцманської міської ради Чернівецького району Чернівецької області. Під час онлайн-трансляції сесії в промові голови Кіцманської міської ради ОСОБА_2 відносно позивача були публічно застосовані обвинувальні та образливі вислови, які завдали шкоди честі, гідності та діловій репутації позивача. Зокрема, репліка відповідача - « Я знаю, що трансляції дивляться тисячі людей…». Після чого відповідач стверджує, що декілька депутатів організували «диверсійну групу», метою якої є перешкоджання роботи громади. Відповідач зазначає, що ці люди підлістю, грубістю, шантажем змусили депутатів не прийти на чергову сесію та розповідає про важливість цієї сесії. ОСОБА_2 вказує: «Коли я спробував зібрати депутатів, зібралось 14, то депутат Андрієць, грубо кажучи, викрав депутата Ножихіна, вивівши його у коридор, посадив у машину і вивізши його в невідомому напрямку, таким чином порушивши нам кворум, і сесія не змогла прийняти це питання…». Далі Відповідач продовжує: «Яка мета була вчинку цієї людини, він думав про війну ? Ніколи в світі, так як і сьогодні він не думає про дітей, так як і сьогодні він не думає про дороги, про освітлення, про лікарні, про хворих людей старих, похилого віку - це є чистої води диверсія. Я не можу зараз дати визначення словникове, але диверсія, на мій погляд, це цілеспрямовані дії, які покликані на те, щоб завдати шкоди або порушити закон і завдати шкоди таким чином громаді, країні або організації, це є класична, ну я не знаю, класична диверсія…»

Вказував на те, що ОСОБА_2 у своїх висловлюваннях прямо звинуватив ОСОБА_1 у вчиненні злочину. Після його виступу громадянка ОСОБА_3 звернулася до правоохоронного органу з приводу проведення перевірки можливого кримінального правопорушення, передбаченого ст. 146 КК України «Незаконне позбавлення волі або викрадення людини», вчиненого позивачем відносно громадянина ОСОБА_4 .

Згідно з відповіддю ВП № 2 Чернівецького РУП ГУНП в Чернівецькій області за № 11965-2024 від 05.12.2024 - за результатами проведеної перевірки не виявлено факту протиправних дій з боку позивача щодо ОСОБА_4 .

Зазначав, що інформація, яка оголошена відповідачем під час його виступу 29 листопада 2024 року, яка транслювалася онлайн, стосується особисто позивача і є недостовірною та принижує честь і гідність позивача. Такими діями ОСОБА_2 завдав ОСОБА_1 моральну шкоду, яку позивач оцінив у розмірі 200 000 грн.

Просив визнати недостовірною та такою, що принижує честь і гідність та порушує право на недоторканість ділової репутації ОСОБА_1 , інформацію, оголошену міським головою Кіцманської міської ради Чернівецького району Чернівецької області ОСОБА_2 в промові, здійсненій 29 листопада 2024 року перед початком засідання сесії XXXVIIІ Кіцманської міської ради Чернівецького району Чернівецької області під час онлайн-трансляції щодо участі позивача у зриві сесії XXXVIIІ Кіцманської міської ради Чернівецького району Чернівецької області шляхом викрадення депутата Кіцманської міської ради Ножихіна Р. та зобов`язати ОСОБА_2 спростувати цю інформацію на черговому засіданні Кіцманської міської ради Чернівецького району Чернівецької області.

Визнати недостовірною та такою, що принижує честь і гідність та порушує право на недоторканість ділової репутації ОСОБА_1 інформацію, оголошену міським головою Кіцманської міської ради Булегою С. Б. в промові, здійсненій 29 листопада 2024 року перед початком сесії XXXVIIІ Кіцманської міської ради Чернівецького району Чернівецької області під час онлайн-трансляції щодо висловлювань, а саме: «Коли я спробував зібрати депутатів, зібралось 14, то депутат ОСОБА_5 , грубо кажучи, викрав депутата Ножихіна, вивівши його у коридор, посадивши в машину і вивізши його в невідомому напрямку», «яка мета була вчинку цієї людини, він думав про війну?, ніколи в світі, так як і сьогодні він не думає про дітей, так як і сьогодні він не думає про дороги, про освітлення, про лікарні, про хворих людей старих, похилого віку… це є чистої води диверсія…», та зобов`язати ОСОБА_2 спростувати цю інформацію на черговому засіданні Кіцманської міської ради Чернівецького району Чернівецької області.

Стягнути з ОСОБА_2 моральну шкоду на користь ОСОБА_1 у розмірі 200 000 грн та понесені судові витрати.

Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 29 січня 2026 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач зазначив відповідачем приватну особу ОСОБА_2 , тоді коли належним відповідачем у справі повинна бути Кіцманська міська рада Чернівецького району Чернівецької області, оскільки під час відкриття сесії Кіцманської міської ради Чернівецького району Чернівецької області ОСОБА_2 виступав від імені органу місцевого самоврядування, як її головна посадова особа, і при виконанні своїх посадових обов`язків, у зв`язку з чим суд вважає, що ОСОБА_2 є неналежним відповідачем у цій справі.

На дане рішення суду представник позивача ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Посилається на те, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Вказує на те, що суд дійшов помилкового висновку, що ОСОБА_2 є неналежним відповідачем лише через те, що виступав «як посадова особа». Такий формальний підхід суперечить нормам матеріального та процесуального права з тих підстав, що відповідачами у справах про захист честі, гідності чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації. У цій справі ОСОБА_2 є і поширювачем і автором спірних висловлювань — він особисто озвучив їх у прямому ефірі під час онлайн-трансляції. ОСОБА_2 не видавав офіційного документа чи розпорядження Кіцманської міської ради. Він зробив публічний виступ з тяжкими обвинуваченнями («викрав депутата», «диверсія»), знаючи, що трансляцію дивляться тисячі людей. Це виходить далеко за межі «виконання службових обов`язків» у будь-якому сенсі. Предметом позову є зобов`язання саме ОСОБА_2 спростувати свої слова на черговому засіданні сесії у максимально подібний спосіб.

Зазначає, що ОСОБА_2 має прямий і безпосередній зв`язок зі спірними правовідносинами і є належним відповідачем. Висновок суду про протилежне є неправильним застосуванням норм матеріального права. Такий висновок є помилковим, оскільки ОСОБА_2 є безпосереднім автором та поширювачем спірної інформації. Вищезазначені висловлювання були озвучені ним особисто, публічно, під час онлайн трансляції, і саме він фактично здійснив поширення негативної інформації про позивача.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви, доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, виходячи з наступного.

За вимогами частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення не повністю відповідає зазначеним вимогам закону, з огляду на наступне.

Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що перед відкриттям ХХХVIII сесії Кіцманської міської ради Чернівецького району Чернівецької області, яка повинна була відбутися 29 листопада 2024 року, міський голова ОСОБА_2 оголосив реєстр депутатів, які з`явилися в сесійну залу. В реєстрі зафіксовано 7 підписів депутатів, тобто присутні лише 7 депутатів, що є недостатньою кількістю для формування кворуму, необхідного для проведення сесії міської ради.

В подальшому ОСОБА_2 повідомив, що проведення сесії сільської ради не вперше зривається через неявку депутатів і це, на його думку, є недобросовісною поведінкою і підриває роботу цілої громади. Зазначив, що попередня сесія не відбулася у зв`язку з тим, що «…депутат Андрієць викрав депутата Ножихіна, вивівши його в коридор та посадивши в машину, вивіз в невідомому напрямку, що призвело до порушення кворуму…», та сказав, що такі дії, на його думку, є диверсією, що завдає шкоди громаді.

З відповіді ВП № 2 ЧРУП ГУНП в Чернівецькій області № 11965-2024 від 05 грудня 2024 року вбачається, що за результатами проведеної перевірки не було встановлено факту протиправних дій з боку ОСОБА_7 щодо ОСОБА_4 .

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (стаття 2 ЦПК України).

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини перша та третя статті 13 ЦПК України).

У частині першій статті 15 та частині першій статті 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи (частина друга статті 48 ЦПК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Результат аналізу статті 51 ЦПК України свідчить, що належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом.

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку із позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Отже, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див.: постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) (пункт 41), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (провадження № 14-178цс18) (пункт 49), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (провадження № 14-392цс18) (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) (пункт 31.4), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (провадження № 14-512цс18) (пункти 37, 54), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17-ц (провадження № 14-626цс18) (пункт 38), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (провадження № 14-61цс19) (пункт 31) та від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (провадження № 14-94цс19) (пункт 63)).

Відповідачами у справі про захист честі, гідності чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації.

Відповідно до частини четвертої статті 277 ЦК України в разі поширення недостовірної інформації посадовою чи службовою особою для визначення належного відповідача судам необхідно з`ясовувати, від імені кого ця особа виступає. Якщо посадова чи службова особа виступає не від імені юридичної особи й не під час виконання посадових (службових) обов`язків, то належним відповідачем є саме вона.

З огляду на викладене, враховуючи конкретні обставини справи, оскільки автором спірних висловлювань, що є предметом спору у даній справі і які не є офіційним рішенням ради, є ОСОБА_2 , належним відповідачем є саме фізична особа ОСОБА_2 .

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 29 серпня 2018 року у справі № 761/29315/16-ц.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що належним відповідачем у справі повинна бути Кіцманська міська рада Чернівецького району Чернівецької області.

У статті 32 Конституції України визначено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Відповідно до частини першої статті 201 ЦК України, зокрема, честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

У частині першій статті 277 ЦК України визначено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 січня 2019 року у справі № 461/9631/15-ц (провадження № 61-14857св18) зазначено: «тлумачення статті 277 ЦК України свідчить, що позов про спростування недостовірної інформації підлягає задоволенню за такої сукупності умов: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права; врахування положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо її застосування».

Згідно зі статтею 10 Конвенції кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (KARPYUK AND OTHERS v. UKRAINE, № 30582/04, 32152/04, §188, ЄСПЛ, від 06 жовтня 2015 року).

В рішенні у справі «Ляшко проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що свобода вираження поглядів являє собою одну з важливих засад демократичного суспільства та одну з базових умов його прогресу та самореалізації кожного. Предмет пункту другого статті 10 застосовується не тільки до «інформації» чи «ідей», які були отримані зі згоди чи розглядаються як необразливі чи як малозначущі, але й до тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та відкритості думок, без чого неможливе «демократичне суспільство». Свобода політичних дебатів перебуває в самому серці побудови демократичного суспільства, що наскрізь пронизує Конвенцію. При цьому, повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею 19.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 серпня 2018 року у справі № 607/4318/16-ц (провадження № 61-24241св18) зроблено висновок, що «оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв`язку з цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи або органу державної влади є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Вказані особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати».

Ніхто не може бути притягнений до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості (частина перша та друга статті 30 Закону України «Про інформацію»).

ЄСПЛ вказує, що «у своїй практиці Суд розрізняє факти та оціночні судження. Якщо існування фактів може бути підтверджене, правдивість оціночних суджень не піддається доведенню. Вимога довести правдивість оціночних суджень є нездійсненною і порушує свободу висловлення думки як таку, що є фундаментальною частиною права, яке охороняється статтею 10 Конвенції. Однак навіть якщо висловлення є оціночним судженням, пропорційність втручання має залежати від того, чи існує достатній фактичний базис для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи, висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшеним за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя (UKRAINIAN MEDIA GROUP v. UKRAINE, № 72713/01, § 41, 42, ЄСПЛ, 29 березня 2005 року).

Безсумнівно, пункт 2 статті 10 Конвенції дає можливість захищати репутацію інших осіб, тобто всіх людей, і цей захист поширюється і на політиків також, навіть коли вони не виступають як приватні особи; але в цьому разі вимоги такого захисту мають розглядатися у зв`язку з інтересами відкритого обговорення політичних питань. Слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна (LINGENS v. AUSTRIA, № 9815/82, § 42, 46, ЄСПЛ, від 08 липня 1986 року).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року в справі № 200/20351/18 (провадження № 61-21258св19) вказано, що «вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, чи критикою та чи є вона такою, що виходить за межі допустимої критики за встановлених судами фактичних обставин справи».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 травня 2020 року у справі № 757/32917/17-ц (провадження № 61-4421св19) зазначено, що: «розрізняючи факти та оціночні судження, слід виходити з того, що існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції. Крім того, аналіз національного законодавства та стаття 10 Конвенції і практики її застосування свідчить про те, що межі свободи вираження думок залежать від їх змісту та від того, чим займається особа, стосовно якої ці думки висловлені. Враховуючи вищевикладене, відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог, оскільки чинним законодавством не передбачена можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень. Вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків не можуть бути предметом судового захисту, оскільки будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів)».

Колегія суддів враховує, що вирішуючи питання про визнання інформації недостовірною та її спростування, у кожному конкретному випадку необхідно встановити характер поширеної інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Підлягає врахуванню зміст та контекст поширеної інформації, її значення для суспільної дискусії, важливість посади, яку обіймає особа, стосовно якої поширена інформація, достовірність інформації, наслідки її поширення, а також суд повинен розрізняти критику діяльності та стверджувальні висловлювання щодо вчинення кримінальних правопорушень. У випадку встановлення, що інформація, про спростування якої ініційовано питання у справі, містить ознаки оціночних суджень, викладена у формі провокативної риторики з використанням характерних для оціночних суджень мовностилістичних засобів, така інформація вважається суб`єктивною думкою розповсюджувачів, яку не можна перевірити щодо відповідності дійсності та спростувати. Вказана практика у спірних правовідносинах є сталою.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд, про що зазначив у постановах від 09 січня 2024 року в справі № 758/10740/16, від 15 лютого 2023 року у справі № 466/94/20, від 22 серпня 2022 року у справі № 761/38699/19, від 02 червня 2021 року у справі № 369/1052/16-ц, від 09 грудня 2020 року у справі № 758/10885/16-ц та від 10 грудня 2025 року у справі № 161/727/25.

Позивачем не доведено, що поширена відповідачем в наведеному контексті інформація порушує особисті немайнові права позивача, або завдала шкоди його особистим немайновим благам, або перешкоджає займатись будь-якою діяльністю, а оціночні судження спростуванню не підлягають.

Апеляційний суд вважає, що вислови відповідача ОСОБА_2 свідчать про критичну оцінку ситуації, що склалася між сторонами. Використання у виступі вислову «викрав» щодо позивача не можна розцінювати як звинувачення ОСОБА_1 у кримінальному правопорушенні, оскільки таке слово може носити провокативне забарвлення і в контексті загального змісту висловлювань відповідача свідчить про загальну характеристику ним діяльності позивача. Вживання у виступі міського голови яскравих мовних засобів, використання ним гіпербол, епітетів та метафор фактично є суб`єктивними оціночними судженнями відповідача щодо діяльності позивача як депутата міської ради.

Суб`єктивні думки й погляди відповідно до вимог закону, положень Конвенції, з урахуванням практики ЄСПЛ не підлягають спростуванню та доведенню їхньої правдивості, а отже, не можуть вважатися поширенням недостовірної інформації в розумінні статті 277 ЦК України, а відповідно, не підлягають спростуванню.

З огляду на викладене, колегія суддів констатує, що інформація, поширена міським головою Кіцманської міської ради ОСОБА_2 в промові, здійсненій 29 листопада 2024 року перед початком сесії XXXVIIІ Кіцманської міської ради Чернівецького району Чернівецької області під час онлайн-трансляції, в наведеному контексті, з огляду на оспорювані висловлювання («викрав депутата Кіцманської міської ради», «організували диверсійну групу», «чистої води диверсія»), не містить фактичних відомостей, тверджень чи звинувачень позивача у вчиненні конкретних кримінальних правопорушень і які за своїм змістом і з огляду на характер використання мовностилістичних засобів тільки наводить суб`єктивну оцінку (припущення) щодо певних подій, тобто є оцінкою та критичними висловлюваннями щодо дій позивача як посадової особи (депутат міської ради), які не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, правдивість яких можна перевірити на предмет їх дійсності.

За таких обставин, позивач є посадова особа (депутат міської ради), і межа допустимої критики щодо нього є ширшою, ніж щодо пересічної особи, тому, враховуючи положення статті 10 Конвенції, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення позову про захист честі, гідності та ділової репутації.

Відповідно до статті 280 ЦК України, якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню. Оскільки немає підстав для задоволення позову про захист честі, гідності та ділової репутації, то немає і підстав для стягнення моральної шкоди.

За обставин цієї справи, колегія суддів приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити з підстав їх недоведеності і безпідставності, з урахуванням обставин і підстав, на які посилався позивач у цій справі та дотриманням принципу диспозитивності цивільного процесу.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, зазначених вимог не врахував та дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову з підстав його пред`явлення до неналежного відповідача.

Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_6 задовольнити частково, рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 29 січня 2026 року на підставі частини 4 статті 376 ЦПК України в частині обґрунтування мотивів вирішення спору змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Оскільки судове рішення змінено тільки в частині мотивів його прийняття, то відповідно до п. 2 ч. 2 статті 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом апеляційної скарги, не відшкодовуються та покладаються на особу, яка подала апеляційну скаргу.

Керуючись статтями 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Молочко Тарас Вікторович, задовольнити частково.

Рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 29 січня 2026 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 16 квітня 2026 року.

Суддя-доповідач І.М. Литвинюк

Судді: І.Н. Лисак

І.Б. Перепелюк