Постанова від 15 квітня 2026 р. у справі №638/3102/26 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 638/3102/26 Головуючий суддя І інстанції Смирнов В. А.

Провадження № 22-ц/818/2991/26 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: інших фактів, з них:.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2026 року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Яцини В.Б.

суддів колегії Мальованого Ю.М., Маміної О.В.,

за участю секретаря судового засідання Шевцової К.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 -адвоката Доценко Наталії Валеріївни на ухвалу Шевченківського районного суду м. Харкова від 19 лютого 2026 року, по цивільній справі №638/3102/26, за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Виконавчий комітет Ізюмської міської ради Харківської області про встановлення факту, що має юридичне значення,

в с т а н о в и в:

У лютому 2026 року ОСОБА_1 через представника адвоката Доценко Наталію Валеріївну звернулася до суду зі заявою про встановлення факту належності ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНКОПП НОМЕР_1 , договору купівлі-продажу посвідченого Державним нотаріусом Ізюмської державної нотаріальної контори Харківської області Колесник З.В. 20.04.1979 року р. №1243 та зареєстрованому в Ізюмському міському бюро технічної інвентаризації 09.01.1985 р. № 10764, книга 66.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова від 19 лютого 2026 року у відкритті провадження відмовлено.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 -адвокат Доценко Наталія Валеріївна подала апеляційну скаргу , у якій просить скасувати ухвалу і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Зазначила, що заявник звернувся до Шевченківського районного суду м. Харкова з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме встановлення факту належності ОСОБА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНКОПП НОМЕР_1 , договору купівлі-продажу посвідченого Державним нотаріусом Ізюмської державної нотаріальної контори Харківської області Колесник З.В. 20.04.1979 року р. №1243 та зареєстрованому в Ізюмському міському бюро технічної інвентаризації 09.01.1985 р. № 10764, книга 66, оскільки рішенням Державного реєстратора прав на нерухоме майно Виконавчого комітету Ізюмської міської ради Романенко М.М. №82145610 від 02.12.2025 року Заявнику було відмовлено в проведенні реєстраційних дій з підстав виявлення розбіжностей в ПІБ Заявника, а саме у Договорі купівлі-продажу посвідченого Державним нотаріусом Ізюмської державної нотаріальної контори Харківської області Колесник З.В. 20.04.1979 року р. №1243, та у відомостях отриманих від виконавчого комітету Ізюмської міської ради щодо підтвердження реєстрації права власності до 01.01.2013 року ПІБ власника зазначене ОСОБА_2 , в той же час в поданій заяві для проведення державної реєстрації права власності відповідно до паспорта громадянина України серія та номер: НОМЕР_2 виданого Ізюмським МРВ УМВС України в Харківській області, дата видачі 02.09.1999 року зазначене прізвище ОСОБА_1 , що унеможливлює встановлення факту належності нерухомого майна заявленому власнику. Також в договорі купівлі-продажу посвідченого Державним нотаріусом Ізюмської державної нотаріальної контори Харківської області Колесник З.В. 20.04.1979 року р. №1243 адреса житлового будинку зазначена АДРЕСА_1 , в той же час в поданій заяві адреса зазначена АДРЕСА_1 .

Зауважує, що заява була обґрунтована тим, що у заявника виявлена розбіжність у правовстановлюючих документах, яка виникла внаслідок неправильного перекладу з російської на українську мову імені та по батькові заявника. Предметом розгляду заяви є встановлення факту належності документа який, необхідний Заявнику для оформлення особистих, майнових прав, що випливають із цього факту. Аналізуючи надані докази у їх сукупності, вважаємо, що документи містять неправильне написання анкетних даних Заявника та усунення вказаної неправильності можливе лише шляхом встановлення факту належності вказаних документів, оскільки на цей час внести відповідні зміни до цього документу неможливо.

Вказала, що з наданих листів Виконавчого комітету Ізюмської міської ради вбачається,

що станом на 31.12.2012 р. недобудований жилий будинок, готовністю виконаних робіт 71 %, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 належить гр. ОСОБА_2 (Заявнику по справі) на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Колесник З.В. державним нотаріусом Ізюмської державної нотаріальної контори 20.04.1979 р. № 1243 та зареєстрованого в Ізюмському міському бюро технічної інвентаризації 09.01.1985 р. № 10764, книга 66. Актом від 27.06.1984 р. введено в експлуатацію жилий будинок за адресою: АДРЕСА_1 затвердженого Виконкомом Ізюмської ради народних депутатів №849 від 21.08.1984 року. Тобто, можна зробити висновок про те, що органом місцевого самоврядування не оскаржується право власності Заявниці на вказаний житловий будинок, тому і відсутній спір про право.

Зауважила, що з матеріалів справи вбачається, що у заявниці встановлено лише не відповідність правовстановлюючого документа її паспорту та РНКОПП, тому державним реєстратором і було відмовлено у державній реєстрації прав на нерухоме майно.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова від 19 лютого 2026 року відмовлено у відкриття провадження у справі, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, оскільки із поданої заяви вбачається спір про право.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частинами першою, другою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.

У постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній.

Такі ж висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18), від 18 грудня 2019 року у справі № 370/2898/16 (провадження № 14-573цс19).

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім`ям, прізвищем, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті.

У відповідності до абз. 1 п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» № 5 від 31.03.1995 року, при розгляді справ про встановлення факту, передбаченого п.6 ч.1 ст.256 ЦПК України, суд повинен запропонувати заявникові подати докази про те, що правовстановлюючий документ належить йому і що організація, яка видала документ, не має можливості внести до нього відповідні виправлення.

Судом встановлено, що згідно паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 , виданого заявнику Ізюмським МРВУМВС України в Харківській області 02.09.1999 року на ім`я ОСОБА_1 , російською мовою « ОСОБА_3 » (а.с.6-7). У довідці про присвоєння ідентифікаційного номера зазначено прізвище « ОСОБА_1 » (а.с.7 на звороті).

Як вбачається, з копії паспорта ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , 03.09.1999 (а.с.7) .

З відповіді Відділу державної реєстрації виконавчого комітету Ізюмської міської ради від 19.02.2026 №2026/01-328, вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.21).

Згідно копії договору купівлі-продажу посвідченого Державним нотаріусом Ізюмської державної нотаріальної контори Харківської області Колесник З.В. 20.04.1979 року р. №1243 та зареєстрованому в Ізюмському міському бюро технічної інвентаризації 09.01.1985 р. № 10764, книга 66, покупцем зазначена ОСОБА_2 , підпис покупця зазначено « ОСОБА_3 » (а.с.9-10).

Крім того, заявник вважає, що причиною розбіжностей в написанні її імені та по батькові став можливий неправильний переклад з російської на українську мову, внаслідок чого у ОСОБА_1 на даний час виникла невідповідність між документом, який посвідчує його особу та договором купівлі-продажу посвідченого Державним нотаріусом Ізюмської державної нотаріальної контори Харківської області Колесник З.В. 20.04.1979 року р. №1243 та зареєстрованому в Ізюмському міському бюро технічної інвентаризації 09.01.1985 р. № 10764, книга 66.

З листа Виконавчого комітету Ізюмської міської ради від 09.02.2026 №419 вбачається, що станом на 31.12.2012 р. недобудований жилий будинок, готовністю виконаних робіт 71 %, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 належить гр. ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Колесник З.В. державним нотаріусом Ізюмської державної нотаріальної контори 20.04.1979 р. № 1243 та зареєстрованого в Ізюмському міському бюро технічної інвентаризації 09.01.1985 р. № 10764, книга 66. Актом від 27.06.1984 р. введено в експлуатацію жилий будинок за адресою: АДРЕСА_1 затвердженого Виконкомом Ізюмської ради народних депутатів №849 від 21.08.1984 року (а.с.13).

У вищевказаному листі не міститься заперечень щодо належності будинку саме ОСОБА_1 , а тому наразі у суду не було достатніх підстав для висновку про наявність спору про право цивільне.

У постанові від 18 січня 2024 року в справі № 560/17953/21 Велика Палата Верховного Суду наголосила, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам право подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Аналогічні висновки зробив Верховний Суд у постановах від 24 квітня 2024 року у справі № 694/2318/23, від 08 травня 2024 року у справі № 214/4921/23 та від 05 червня 2024 року.

Зважаючи на вищенаведене та зважаючи на відомості, які містяться у письмових доказах, долучених до матеріалів справи, суд приходить до висновку про підставність та обґрунтованість вимог заявника, а відтак наявна у договорі купівлі-продажу посвідченого Державним нотаріусом Ізюмської державної нотаріальної контори Харківської області Колесник З.В. 20.04.1979 року р. суперечність в частині написання імені та по батькові заявника підлягає усуненню шляхом встановлення факту належності ОСОБА_1 , правовстановлюючого документу, а саме: договору купівлі-продажу посвідченого Державним нотаріусом Ізюмської державної нотаріальної контори Харківської області Колесник З.В. 20.04.1979 року.

Спір про право пов`язаний виключно з порушенням, оспоренням або невизнанням, а також не доведенням суб`єктивного права, при якому існують конкретні особи, які перешкоджають в реалізації права. При відсутності цих елементів не може бути й спору про право.

Відповідно до частини першої статті 186 ЦПК України суд своєю ухвалою відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Отже, суд першої інстанції належним чином не з`ясував обставини, що мають значення для справи, наданим доказам не дав належної оцінки та прийшов передчасного висновку про відмову у відкритті провадження.

Розглядаючи справу, суд першої інстанції на вказане уваги не звернув, допустивши порушення норм процесуального права, у зв`язку із чим ухвала підлягає скасуванню.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції не врахував дані обставини і вище зазначені вимоги процесуального закону та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд приходить до висновку, що у суду першої інстанції не було правових підстав, передбачених п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України для відмови у відкритті провадження у справі, а тому ухвала суду першої інстанції, відповідно до п.4 ч.1 ст.379 ЦПК України, підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст.ст. 259, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376,379, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

постановив :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 -адвоката Доценко Наталії Валеріївни – задовольнити.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Харкова від 19 лютого 2026 року- скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня ухвалення, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складений 20 квітня 2026 року.

Головуючий В.Б. Яцина.

Судді колегії Ю.М. Мальований.

О.В. Маміна.