Постанова від 19 квітня 2026 р. у справі №632/1004/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 632/1004/25 Головуючий суддя І інстанції Кузьменко С. Л.

Провадження № 22-ц/818/548/26 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: про виплату заробітної плати

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2026 року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі суддів судової колегії судової палати у цивільних справах :

головуючого Яцини В.Б.,

суддів колегії Мальованого Ю.М., Пилипчук Н.П.,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Златопільського міськрайонного суду Харківської області від 03 липня 2025 року, у цивільній справі № 632/1004/25, за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Новакс Трейд» про стягнення заборгованості по заробітній платі,

в с т а н о в и в:

У травні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до ТОВ «Новакс Трейд» про стягнення заборгованості по заробітній платі.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 перебувала з відповідачем у трудових відносинах з 07 лютого 2023 року до 21 квітня 2025 р., відповідач не виконував в повному обсязі свої зобов`язання зі своєчасної виплати заробітної плати. 21.04.2025 року, в день звільнення, заборгованість із заробітної плати та компенсація за невикористану відпустку виплачена не була, розрахунковий листок або довідку про суми, нараховані та виплачені при звільненні із зазначенням окремо кожного виду виплати на які працівник має право відповідно до законодавства, ні в день звільнення, а ні згодом, на вимогу позивача, відповідачем не були надані.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просила суд стягнути з ТОВ «Новакс Трейд» заборгованість по заробітній платі та компенсації невикористаної відпустки у розмірі 42 606,41 грн.

Рішенням Златопільського міськрайонного суду Харківської області від 03 липня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій просила рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Вказала, що нею до суду були надані всі необхідні докази. Надана виписка з банківського рахунку демонструє відсутність надходження заробітної плати на особистий рахунок Позивача за вказані у позовній заяві періоди, що свідчить про її невиплату. На підтвердження здійснення заходів Позивачем з метою отримання від Відповідача документів, а саме довідки про розмір нарахованої заробітної плати у період з грудня 2024 р. по 21 квітня 2025 р. та розмір компенсації невикористаних 29 календарних днів щорічної відпустки, Позивачем надано лист, який відправлено на адресу Відповідача. Згідно відмітки Укрпошти, даний лист отримано Відповідачем 19.05.2025 р. Але ані розрахунків, ані довідки Відповідачем не здійснено та не надано.

Стверджує, що відповідачем не надано до суду жодного доказу на спростування обставин, зазначених апелянтом у позовній заяві.

Щодо висновків суду про неналежність доказу форми ОК-5 щодо розміру заробітної плати апелянта, зазначає, що в матеріалах справи наявна також виписка по картковому рахунку скаржника, яка підтверджує розмір її заробітної плати, отримуваної в період перебування у трудових відносинах з відповідачем. Сам факт працевлаштування апелянта підтверджується копією трудової книжки.

В апеляційній скарзі посилається на те, що невиплата Відповідачем заробітної плати має масовий характер, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень (справа № 621/1010/25, № 635/2917/25, № 635/2918/25, № 635/2916/25, № 621/1120/25, № 621/1007/25, № 632/1083/25, № 632/1028/25, № 629/3566/25, № 632/1158/25, № 621/969/25).

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження наявності порушення відповідачем трудових прав позивача, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 є необґрунтованим та недоведеним, а тому не підлягає задоволенню.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду скасуванню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Згідно із ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

У розумінні положень ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджується, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Матеріалами справи підтверджується та судом встановлено, що згідно до копії трудової книжки НОМЕР_1 , ОСОБА_1 з 07.02.2023 по 21.04.2025 перебувала у трудових відносинах із ТОВ «Новакс Трейд».

Наказом № 118-к від 14.04.2025 ОСОБА_1 звільнено з посади оператора заправних станцій 3-го розряду АЗС №19 21.04.2025.

З копії відповіді північно-східного міжрегіонального управління державної служби з питань праці від 05.05.2025 № ПНС/2/685-ЦА-25, яка була надана позивачці на її звернення, заборгованість ТОВ «Новакс Трейд» перед ОСОБА_1 станом на 24.02.2025 із виплати розрахункових коштів при звільненні у сумі 17 840,35 грн. Тобто, сума яку просить стягнути позивачка відрізняється від суми, яку виявило при проведенні перевірки державна служба з питань праці.

З даних форми ОСК-5 з індивідуальних відомостей про застраховану особу щодо ОСОБА_1 у період з січня 2025 р. по квітень 2025 р. заробітна плата нараховувалась, але

виплачувалась частково:

- за січень 2025 р. нараховано 11 958,35 грн.;

- за лютий 2025 р. нараховано 8 932,59 грн.;

- за березень 2025 р. нараховано 10 006,04 грн.;

- за квітень 2025 р. нараховано 17 841,39 грн.(а.с.20)

Згідно Виписки по рахунку АТ «Ощадбанк», ТОВ «Новакс Трейд» виплачено ОСОБА_1 :

- за січень 2025 р. заробітна плата не виплачена взагалі;

- за лютий 2025 р. виплачено 3 000,00 грн. Різниця між нарахованою заробітною платою за лютий 2025 р. та виплаченою заробітною платою в лютому 2025 р. становить: 8 932,59 грн. (сума нарахованої заробітної плати) – 3 000 грн. (сума сплаченої заробітної плати) = 5 932,59 грн.

- за березень 2025 р. виплачено 3 131,96 грн. Різниця між нарахованою заробітною платою за березень 2025 р. та виплаченою заробітною платою в березні 2025 р. становить: 10 006,04 грн. (сума нарахованої заробітної плати) – 3 131,96 грн. (сума сплаченої заробітної плати) = 6 874,08 грн.

- за квітень 2025 р. заробітна плата та компенсація невикористаної відпустки не виплачена взагалі.

Позивач щодо розміру заборгованості вказала наступне, що розмір заборгованості Відповідача перед Позивачем з виплати заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку становить: 11 958,35 грн. (сума нарахованої та невиплаченої заробітної плати за січень 2025 р.) + 5 932,59 грн. (залишок невиплаченої заробітної плати за лютий 2025 р.) + 6 874,08 грн. (залишок невиплаченої заробітної плати за березень 2025 р.) + 17 841,39 грн. (сума нарахованої та невиплаченої заробітної плата за квітень 2025 р. та компенсації невикористаної відпустки) = 42 606,41 грн.

При цьому, з долучених до матеріалів позовної заяви доказів неможливо встановити наявність заборгованості відповідача перед ОСОБА_1 , оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження наявності заборгованості ТОВ «Новакс Трейд» перед ОСОБА_1 на час розгляду справи.

Крім того, представник позивача, обґрунтовуючи вимоги у частині заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, посилається на розмір нарахованої заробітної плати, який зазначено у формі ОСК-5 з індивідуальних відомостей про застраховану особу щодо ОСОБА_1 , виданої управлінням Пенсійного фонду України, вважаючи, що інформація Пенсійного фонду України є достатньою для стягнення з відповідача вказаних сум.

Однак, суд констатує, що офіційні відомості Пенсійного фонду України щодо розміру заробітної плати за формою ОК-5 відносно особи підтверджують лише її страховий стаж та не можуть бути прийняті судом, як належні докази щодо розміру заробітної плати та розміру заборгованості по ній.

Даний висновок відповідає правовим позиціям Верховного Суду, наведеній у постановах від 16 серпня 2018 року в справі № 242/5781/16-ц (провадження № 61-34037св18), від 31 травня 2021 року в справі № 242/3051/18 (провадження № 61-1021св19).

Відтак, суд не може взяти до уваги надану стороною позивача копію офіційних відомостей Пенсійного фонду України щодо розміру заробітної плати за формою ОК-5 стосовно ОСОБА_1 , які підтверджують лише її страховий стаж за період з січня 1998 року до квітня 2025 та не можуть бути прийняті судом як належні докази щодо розміру заробітної плати та розміру заборгованості по ній, оскільки надана довідка не містить в собі інформації щодо істотних умов трудового договору з ТОВ «Новакс Трейд», щодо наявної заборгованості по заробітній платі позивачу, не визначає її розмір, середньомісячний чи то середньоденний заробіток позивача, тощо.

Судом установлено, що стороною позивача не надано доказів на підтвердження позовних вимог про розмір заробітної плати та по її заборгованості за спірний період, унаслідок чого є не підтвердженими і розрахунки про стягнення заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку.

Статтею 43 Конституції України передбачено право кожної людини на труд, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Зазначеному праву людини, яка належним чином виконує свої трудові обов`язки, в рівній мірі кореспондується обов`язок працедавця своєчасно та належним чином оплачувати труд працівника і своєчасно виплачувати йому заробітну плату.

Відносини, які виникають між працівником і роботодавцем із приводу оплати праці, у тому числі й у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати, регулюються трудовим законодавством, а саме: Кодексом законів про працю України; Законом України «Про оплату праці».

Частинами 1, 2 статті 94 Кодексу законів про працю України визначено, що заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Відповідно до частини 1 статті 115 Кодексу законів про працю України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно з частиною 1 статті 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

За змістом частини 1 статті 21 Кодексу законів про працю України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Право працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник, у разі порушення законодавства про оплату праці, має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Відповідно до частини 1 статті 47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов`язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

За змістом статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, роботодавець в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Частиною 1 статті 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника, а у разі, якщо працівник у день звільнення не працював, - зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 20 постанови від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв`язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Системний аналіз статей 21, 94, 233 Кодексу законів про працю України дає підстави дійти висновку про те, що захисту підлягають трудові права працівника у разі порушення їх роботодавцем.

Згідно з пунктом 3 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи виникає спір.

Частиною 6 статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною 1 ст.84 ЦПК України передбачено, що учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Згідно ч.7 ст.81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

З матеріалів справи вбачається, що позивач намагалася самостійно отримати від відповідача довідку про розмір заборгованості заробітної плати(а.с.26-28) відповіді не отримала. Однак до суду з відповідним клопотанням позивач не зверталася, а суд не може збирати докази.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Однак, як вбачається з відповіді північно-східного міжрегіонального управління державної служби з питань праці від 05.05.2025 № ПНС/2/685-ЦА-25, яка була надана позивачці на її звернення, заборгованість ТОВ «Новакс Трейд» перед ОСОБА_1 станом на 24.02.2025 із виплати розрахункових коштів при звільненні у сумі 17 840,35 грн (а.с.29).

З матеріалів справи вбачається, що відповідачу було направлено в електронний кабінет позовну заяву з додатками, ухвалу про відкриття провадження у справі, що підтверджується матеріалами справи (а.с.37), однак відповідачем не спростовано відомостей щодо заборгованості по заробітній платі жодним достатнім доказом перед позивачем.

За загальним правилом, визначеним статтею 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, що є одним із основоположних його принципів. За змістом частини третьої зазначеної норми, обов`язок доведення обставин, які мають значення для справи і на які посилається особа як на підставу своїх вимог або заперечень, покладається на кожну із сторін.

Згідно із частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У постанові від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а першочергово їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.

Посилання апелянта у скарзі на те, що невиплата Відповідачем заробітної плати має масовий характер, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень (справа № 621/1010/25, № 635/2917/25, № 635/2918/25, № 635/2916/25, № 621/1120/25, № 621/1007/25, № 632/1083/25, № 632/1028/25, № 629/3566/25, № 632/1158/25, № 621/969/25), колегія суддів не приймає, з огляду на ч.1 ст.417 ЦПК України, та відповідно частина судових рішень є судовими наказами ухваленими судом першої інстанції, а частина є рішеннями та заочними рішеннями ухваленими судом першої інстанції.

З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає, що позивачем доведено заборгованість у розмірі 17840,35 грн, а в іншій частині не доведено.

Керуючись ст.ст. 259, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Златопільського міськрайонного суду Харківської області від 03 липня 2025 року – скасувати.

Позов ОСОБА_1 до ТОВ «Новакс Трейд» про стягнення заборгованості по заробітній платі-задовольнити частково.

Стягнути з ТОВ «Новакс Трейд» на користь ОСОБА_1 заборгованість заробітної плати у розмірі 17 840 грн 35 коп.

В іншій частині позову відмовити, за недоведеністю.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст постанови складений 20 квітня 2026 року.

Головуючий В.Б.Яцина.

Судді Ю.М.Мальований.

Н.П.Пилипчук.