Вирок від 19 квітня 2026 р. у справі №644/1887/26 — Індустріальний районний суд міста Харкова

Суддя ОСОБА_1

Справа № 644/1887/26

Провадження № 1-кп/644/618/26

20.04.2026

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2026 року Індустріальний районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді – ОСОБА_1 ,

секретаря судового засідання – ОСОБА_2 ,

за участю:

прокурорів – ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

захисника – ОСОБА_6 ,

обвинуваченого – ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження №62024170020006476 від 21.08.2024 за обвинуваченням:

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Аули Дніпропетровської області, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, одруженого, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, військовослужбовця за контрактом, обіймав посаду стрільця 2 стрілецького спеціалізованого відділення 1 стрілецького спеціалізованого взводу 2 стрілецької спеціалізованої роти стрілецького батальйону (ШКВАЛ) військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат», який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, останній раз вироком Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 15.04.2022 року за ч.1 ст.186, ч.3 ст.187, ч.1 ст.70 КК України до позбавлення волі строком на 7 років з конфіскацією майна; звільнений умовно – достроково відповідно до ухвали Сарненського районного суду Рівненської області від 23.05.2024 року із застосуванням ст.88-1 КК України для проходження військової служби на невідбутий строк 3 роки 9 місяців 17 днів,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

Солдат ОСОБА_7 , будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом, обіймаючи посаду стрільця 2 стрілецького спеціалізованого відділення 1 стрілецького спеціалізованого взводу 2 стрілецької спеціалізованої роти стрілецького спеціалізованого батальйону (ШКВАЛ) військової частини НОМЕР_1 , достовірно знав та усвідомлював, що повинен неухильно дотримуватись вимог ст.ст. 65, 68 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст.ст. 1, 2, 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст.ст.11,16,49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV, ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 551-XIV, які зобов`язують його: свято і непорушно додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів, захищати суверенітет і територіальну цілісність України, забезпечувати її економічну та інформаційну безпеку, віддано служити українському народу, сумлінно, чесно та зразково виконувати військовий обов`язок, дорожити честю і гідністю військовослужбовця, не допускати негідних вчинків.

Однак, солдат ОСОБА_7 , будучи військовослужбовцем військової службі за контрактом, обіймаючи посаду стрільця 2 стрілецького спеціалізованого відділення 1 стрілецького спеціалізованого взводу 2 стрілецької спеціалізованої роти стрілецького спеціалізованого батальйону (ШКВАЛ) військової частини НОМЕР_1 , реалізуючи свій раптово виниклий злочинний умисел, спрямований на ухилення від військової служби, з мотивів небажання виконувати обов`язки військової служби та з метою незаконно ухилитися від неї, в умовах воєнного стану, у порушення вимог ст.ст. 65,68 Конституції України, ст.17 Закону України «Про оборону України», ст.ст. 1, 2, 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст.ст. 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, за відсутності поважних причин, 22 липня 2024 року (більш точний час в ході досудового розслідування не встановлено) без дозволів командирів, самовільно залишив місце служби - місце розташування 2 стрілецького спеціалізованого відділення 1 стрілецького спеціалізованого взводу 2 стрілецької спеціалізованої роти стрілецького спеціалізованого батальйону (ШКВАЛ) військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ), та поїхав у невідомому напрямку. При цьому, на місце несення служби солдат ОСОБА_7 не повернувся, перебував поза місцем служби, обов`язки з військової служби за посадою не виконував, поза місцем служби у медичні установи України не звертався, правоохоронні органи, органи державної влади або органи місцевого самоврядування про свою належність до військової служби, про вчинене ним ухилення від військової служби та про його причини не повідомляв, час проводить на власний розсуд.

Таким чином, ОСОБА_7 з 22.07.2024 (більш точний час в ході досудового розслідування не встановлено) по 13.01.2026 проводив час на власний розсуд, не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби, поки 13.01.2026 не був затриманий.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_7 свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, визнав повністю та пояснив, що відбував покарання за вироком суду, після початку повномасштабного вторгнення та наявністю законодавчих підстав, вирішив скористатись наданим правом та був звільнений умовно – достроково від відбування покарання у зв`язку з підписанням контракту, проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 , з дислокацією у Куп`янському районі Харківської області. Хотів побачити дружину та дітей у зв`язку з чим вирішив поїхати до них у м. Дніпро на декілька днів, проте залишився з родиною на півтора року. Весь цей час проживав у м. Дніпро з сім`єю, працював неофіційно, був затриманий працівниками ТЦК коли вийшов до магазину, та в подальшому доставлений у м. Харків. У вчиненому щиро розкаюється, про вчинене шкодує, у майбутньому має намір продовжувати військову службу.

На підставі ч. 3 ст. 349 КПК України, за згодою учасників процесу, судом визнано недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин провадження, які ніким з учасників процесу не оспорюються. При цьому судом з`ясовано, що обвинувачений правильно розуміє зміст цих обставин, сумніву у добровільності та істинності його позиції немає.

За таких обставин суд вважає, що вина ОСОБА_7 у вчиненні вищезазначеного кримінального правопорушення у судовому засіданні доведена повністю.

Суд кваліфікує дії ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 408 КК України – дезертирство, тобто самовільне залишення місця служби з метою ухилитися від військової служби, вчинене в умовах воєнного стану.

Вивченням даних про особу ОСОБА_7 встановлено, що він раніше судимий, відомості про перебування на обліку у лікарів психіатра та нарколога відсутні, одружений, має двох неповнолітніх дітей, перебував на військовій службі за контрактом, за місцем служби характеризується задовільно.

Обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченого згідно зі ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття, яке виражається у повному визнанні винуватості в обсязі обвинувачення, негативному ставленні до скоєного.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого згідно зі ст. 67 КК України, не встановлено.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_7 суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до статті 12 КК України відноситься до особливо тяжких злочинів, характер та суспільну небезпеку вчиненого, конкретні обставини у справі, спосіб, обстановку скоєного злочину, обставини, що пом`якшують покарання, особу винного, який раніше судимий, є військовослужбовцем за контрактом, злочин вчинив у період умовно-дострокового звільнення від покарання, за місцем служби характеризується задовільно.

Враховуючи вказані вище обставини та дані про особу обвинуваченого, суд вважає необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів призначити покарання, що відповідатиме вимогам статей 50, 65 КК України, у виді позбавлення волі у мінімальному розмірі, встановленому санкцією ч.4 ст. 408 КК України, яке він з урахуванням особи і тяжкості скоєного злочину має відбувати в ізоляції від суспільства.

На думку суду, призначення такого виду покарання як позбавлення волі забезпечить виконання завдань кримінального судочинства та слугуватиме цілям його застосування, встановленим статтею 2 КПК України, і буде пропорційним, тобто необхідним, справедливим і достатнім для виправлення ОСОБА_7 та попередження вчинення ним нових злочинів.

Враховуючи вчинення обвинуваченим інкримінованого йому злочину під час умовно-дострокового звільнення від відбування покарання за вироком від 15.04.2022, остаточне покарання ОСОБА_7 слід призначити відповідно до ст.71 КК України шляхом часткового приєднання до покарання за цим вироком невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

Підстави для застосування до обвинуваченого статей 69,75 КК України відсутні.

Цивільний позов у справі не заявлено, судові витрати та речові докази відсутні.

Враховуючи призначення ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно останнього необхідно залишити без змін до набрання вироком законної сили, зарахувавши у строк покарання час перебування обвинуваченого під вартою.

Інші заходи забезпечення кримінального провадження не застосовувались.

Керуючись ст.ст. 368-374 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, та призначити покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі.

На підставі частини 1 статті 71 КК України до призначеного ОСОБА_7 покарання частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 15.04.2022, призначивши ОСОБА_7 остаточне покарання у виді 6 (шести) років позбавлення волі.

У строк призначеного ОСОБА_7 покарання зарахувати строк тримання під вартою з 13.01.2026 по день набрання вироком законної сили.

Обраний стосовно ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою залишити без змін до набрання вироком законної сили.

Вирок може бути оскаржено до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Індустріальний районний суд м. Харкова, а обвинуваченим в той же строк з моменту одержання копії вироку.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Головуючий: