Постанова від 19 квітня 2026 р. у справі №347/721/26 — Косівський районний суд Івано-Франківської області

Справа № 347/721/26

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.04.2026 року суддя Косівського районного суду Івано-Франківської області Драч Д.С., за участі захисника Халуса М.М., розглянувши справу про адміністративне правопорушення, матеріали якої надійшли від Косівського РВП ГУНП у Івано-Франківській області, стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , не працевлаштованої, у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.184 КУпАП,

в с т а н о в и л а :

За змістом протоколу серія ВАД №737463 від 18.03.2026 року вбачається, що 07.03.2026 року близько 17:25 год в селі Старі Кути мна території Старокутського ліцею матір ОСОБА_1 ухилялася від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов виховання малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме: який під час словесного непорозуміння з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 виникла шарпанина та в ході падіння на землю ОСОБА_3 отримав тілесні ушкодження у вигляді перелому обох кісток лівої гомілки.

07.04.2026 року ОСОБА_1 подала до суду заперечення, в якому зазначила, що викладені обставини не відповідають фактичним обставинам справи. Адмінпритягувана стверджує, що ніколи не ухилялася від виконання материнських обов`язків по вихованню свого сина. Так, 07.03.2026 року ОСОБА_4 накинувся на її сина, наносив йому удари в спину, після чого захищаючись він з ОСОБА_5 впали на землю. ОСОБА_1 вказує, що вину свою повністю не визнає. Будучи в Косівському РВП працівники поліції належно не розібралися в обставинах справи, так як вона була не згідна з протоколом і свою вину заперечувала. Також, адмінпритягувана стверджує, що її син ОСОБА_6 позитивно характеризується в Старокутському ліцею, що підтверджується долученою характеристикою від 12.03.2026 p. №02/02-13, в якій зазначено, що батьки приділяють належну увагу вихованню сина і в нього зразкова поведінка. У зв`язку з тим, що вона не зможе прийняти участі у судовому засіданні, оскільки знаходиться за межами України її інтереси буде представляти адвокат Халус М.М. Просить суд закрити справу про адміністративне правопорушення відносно неї, у зв`язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення.

Адвокат ОСОБА_1 – Халус М.М. в судовому засіданні пояснив, що долученою до матеріалів справи характеристикою Старокутського ліцею на ОСОБА_2 підтверджується позитивна характеристика ОСОБА_2 та належне виконання батьківських обов`язків його батьками. Із відеозапису, долученого до справи, вбачається, що потерпілий нападає на ОСОБА_2 , внаслідок чого обоє падають на землю. Травма потерпілим отримана внаслідок падіння. ОСОБА_2 не конфліктний та стриманий. Тому, звинувачення ОСОБА_1 у неналежному вихованні її сина бузпідставні. Просить закрити справу відносно ОСОБА_1 у зв`язку із відсутністю події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.184 КУпаП.

Адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 184 КУпАП настає за ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей.

Об`єктом вказаного правопорушення є суспільні відносини у сфері охорони прав та інтересів неповнолітніх, які зокрема регламентуються законодавством, а суб`єктивна сторона характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності. При цьому ухилення може полягати у різних формах бездіяльності, пов`язаної з незабезпеченням належного виховання та навчання неповнолітніх дітей.

Диспозиція даної норми закону є бланкетною, тобто відсилає до інших нормативно-правових актів, які передбачають конкретні обов`язки батьків або осіб, які їх замінюють щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей.

Таким чином, ухиленням від виконання батьківських обов`язків не повинна вважатися будь-яка дія, а вважатиметься невиконання обов`язків, чітко передбачених законодавством і лише тих, які стосуються забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання дітей.

Згідно Рішення Конституційного Суду України від 09.07.1998 р. у справі про тлумачення терміну «законодавство» визначено, що під законодавством слід розуміти (охоплюється) закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

Тобто, якщо вказані акти передбачають обов`язки батьків відносно дітей, які стосуються забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання останніх, то за порушення таких батьків мають притягувати до відповідальності згідно диспозицій норм ст.184 КУпАП.

Об`єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері охорони прав та інтересів дітей. Дитина – це особа до досягнення нею повноліття, що за українським законодавством настає з 18 років (ч. 1 ст. 34 Цивільного кодексу України). Наявність у особи правового статусу дитини означає, що вона має відповідні права та обов`язки дитини. Спеціальні норми, якими конкретизовано обсяг прав і обов`язків дитини, наведено як у Сімейному кодексі України (ст. 148, 149, 152, 160, 177, 179, 243, 247, 253 тощо), так і в Цивільному кодексі України (ст. 31, 32, 33). До того ж, права дитини підлягають спеціальному захисту на підставі положень Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 р.

Поняття «дитина» розділяють на дві категорії: малолітня дитина та неповнолітня дитина. Малолітньою необхідно вважати дитину віком до 14 років. Її протиправні дії передбачають відповідальність для батьків та осіб, що їх замінюють (ч. 4 ст. 184 КУпАП).

В інших частинах цієї статті йдеться про дітей віком від 14 до 18 років, яких закон визначає неповнолітніми.

Об`єктивна сторона правопорушення, передбаченого ст. 184 КУпАП, полягає в:

1) ухиленні батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей;

2) учиненні неповнолітніми віком від 14 до 16 років правопорушення, відповідальність за яке передбачено КУпАП;

3) учиненні неповнолітніми діянь, що містять ознаки злочину, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України, якщо вони не досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність.

Згідно ст.12 Закону України «Про охорону дитинства», батьки або особи, які їх замінюють зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону.

Відповідно до ст. 12 КУпАП, адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли на момент вчинення адміністративного правопорушення 16-річного віку. За правопорушення неповнолітніх, які не досягли 16-річного віку, несуть відповідальність батьки або особи, які їх замінюють.

Відповідно до ст. 22 Кримінального кодексу України, кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося 16 років. Особи, що вчинили злочини у віці від 14 до 16 років, підлягають кримінальній відповідальності лише за: умисне вбивство (ст. 115-117), посягання на життя державного чи громадського діяча, працівника правоохоронних органів, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя чи присяжного через їхню діяльність, пов`язану зі здійсненням правосуддя, захисника чи представника особи у зв`язку з діяльністю, пов`язаною з наданням правової допомоги, представника іноземної держави (ст. 112, 348, 379, 400,443); умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121, ч. З ст. 345, ст. 346, 350, 377, 398); умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 122, ч. 2 ст. 345, 346, 350, 377, 398); диверсію (ст. 113); бандитизм (ст. 257); терористичний акт (ст. 258); захоплення заручників (ст. 147 і 349); зґвалтування (ст. 152); насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (ст. 153); крадіжку (ст. 185, ч. 1 ст. 262, 308); грабіж (ст. 186, 262, 308); розбій (ст. 187, ч. 3 ст. 262, 308); вимагання (ст. 189, 262, 308); умисне знищення або пошкодження майна (ч. 2 ст. 194, 347, 352, 378, ч. 2 та 3 ст. 399); пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів (ст. 277); угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна (ст. 278); незаконне заволодіння транспортним засобом (ч. 2, 3 ст. 289); хуліганство (ст. 296). За вчинення неповнолітніми діянь, що містять ознаки злочину, якщо вони не досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність, адміністративну відповідальність несуть батьки або особи, які їх замінюють.

Суб`єкт правопорушення – спеціальний - батьки неповнолітнього або особи, які їх замінюють.

Суб`єктивну сторону правопорушення характеризує наявність вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Згідно ст. 150 Сімейного кодексу України:

1. Батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини.

2. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

3. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

4. Батьки зобов`язані поважати дитину.

5. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї.

6. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини.

7. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

Як роз`яснив Пленум Верховного суду України в п. 16 своєї постанови від 30.03.2007 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Неналежне виконання обов`язків щодо виховання дітей означає бездіяльність, у результаті якої обов`язки по вихованню виконуються неякісно, не в повному обсязі. Наприклад, схвалюються здійснення підлітком антигромадських вчинків, прививаються погляди, установки, що пропагують жорстокість, агресивність, ненависть, неповагу до закону; складаються умови, які загрожують життю та здоров`ю неповнолітнього; мають місце постійні чіпляння до дитини з будь-якого приводу і без нього.

Виходячи з аналізу вказаного вище законодавства, при складанні протоколу про адміністративні правопорушення не було конкретизовано, у який спосіб особа, що притягається до адміністративної відповідальності, ухилилася від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання своєї неповнолітньої дитини та яких саме обов`язків така особа не виконала, що прямо суперечить принципу правової визначеності закріпленому у рішеннях ЄСПЛ (п.31 по справі «Ракевич проти Росії» та п.109 по справі «Церква Бесарабської Митрополії проти Молдови»), згідно якого «закон має бути доступним та передбачуваним, що стосується його наслідків, тобто вираженим із достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку».

Виходячи з положень ст. 8, ст. 62 Конституції України дотримання принципу верховенства права є однією з підвалин демократичного суспільства. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на його користь.

Дії ОСОБА_1 кваліфіковані за ч.1 ст.184 КУпАП. В даному випадку в протоколі про адміністративне правопорушення не визначено які саме неправомірні діяння ОСОБА_1 вказують на її ухилення від батьківських обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання своєї неповнолітньої дитини. Матеріали справи не містять доказів неякісного виконання обов`язку ОСОБА_1 щодо виховання її сина ОСОБА_2 , а навпаки – за змістом характеристири Старокутського ліцею бітьки ОСОБА_2 належно виконують батьківські обов`язки. Сину адмінпритягуваної ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на час вказаних у протоколі подій виповнилося лише 13 років. Отже, відповідальність ОСОБА_1 за наявності складу адміністративного правопорушення, передбаченого КУпАП, у діях ОСОБА_2 також виключається, адже вона можлива лише у разі вчинення адміністративного правопорушення неповнолітніми віком від 14 до 16 років. Вчинення неповнолітнім ОСОБА_2 діянь, що містять ознаки кримінального правопорушення, відповідальність за яке передбачена Кримінальним кодексом України, судом також не встановлено, що також виключає відповідальність ОСОБА_1 за ст.184 КУпАП.

На підтвердження факту вчинення ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП суду надано письмові докази, зокрема: протокол про адміністративне правопорушення серії ВАД №737463 від 18.03.2026 року (а.с.1), рапорт (а.с.2), копію протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення (а.с.3), копію пояснення ОСОБА_3 (а.с.4), копію пояснення ОСОБА_7 (а.с.5), копію пояснення ОСОБА_2 (а.с.6), копію пояснення ОСОБА_8 (а.с.7), копію пояснення ОСОБА_9 (а.с.8), копію догоспітального клінічного протоколу хворого №1658 ОСОБА_3 (а.с.9), копію паспорта ОСОБА_1 (а.с.10), копію свідоцтва про народження ОСОБА_2 (а.с.11), рапорт (а.с.12), диск з відеозаписом (а.с.13).

Дослідивши матеріали справи, повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши усі наявні докази, які мають значення для розгляду справи, суддя приходить до висновку про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення з наступних підстав.

У рішенні у справі «Карелін проти Росії» («Karelin v. Russia», заява № 926/08, рішення від 20.09.2016 р.) ЄСПЛ розглянув ситуацію, коли національний суд при розгляді справи про адміністративне правопорушення без участі сторони обвинувачення, що цілком відповідало нормам російського законодавства, ініціював дослідження доказів обвинувачення та за результатами дослідження доказів притягнув особу до відповідальності, уточнивши в судовому рішенні фабулу правопорушення, усунувши певні розбіжності та неточності, які мали місце в протоколі про адміністративне правопорушення. При цьому, за логікою ЄСПЛ, за умови відсутності сторони обвинувачення та при наявності певної неповноти чи суперечностей, суду не залишилося нічого іншого, як взяти на себе функції сторони обвинувачення, самостійно відшукуючи докази винуватості особи, що становить порушення ч. 1 ст. 6 Конвенції в частині дотримання принципу рівності сторін і вимог змагального процесу (за цих умов особа позбавлена можливості захищатися від висунутого проти нього обвинувачення перед незалежним судом, а навпаки вона має захищатися від обвинувачення, яке, по суті, судом підтримується). Суд зауважує, що рішення у справі «Карелін проти Росії» набрало законної сили.

З огляду на зазначене, ЄСПЛ дійшов висновку, що суд не вправі самостійно змінювати на шкоду особі фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді, а також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції.

Виходячи із наведеної практики ЄСПЛ, а також враховуючи вимоги ст.ст.7, 254, 279 КУпАП суд повинен розглядати справу не інакше, як на підставі та в межах протоколу про адміністративне правопорушення.

Згідно роз`яснень, які містяться в ч.2 п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996р. за № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», визнання особи винуватою, може мати місце лише за умови доведеності її вини.

Уповноважена посадова особа, яка розглядає справу про адміністративне правопорушення, відповідно до статті 280 КУпАП зобов`язана з`ясувати, зокрема: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності.

За змістом ч.1 ст.251, ст.252 КУпАП: орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків тощо, які орган (посадова особа) оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Так,ч. 1 ст. 184 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що докази, надані на підтвердження вини ОСОБА_1 викликають розумні сумніви, а наявність сумнівів не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), п.161, Series A заява №25), який застосовується при оцінці доказів, а також докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпції факту».

У цій правовій позиції можна відокремити такі конструктивні ознаки: а) обов`язкова наявність сукупності ознак чи неспростовних презумпції; б) ознаки чи презумпції повинні бути достатньо вагомими; в) чіткими; г) взаємоузгодженими. Тому за відсутності таких ознак не можна констатувати, що правопорушення доведено «поза розумним сумнівом».

Отже, вказана у протоколі подія відбулася не в наслідок ухилення ОСОБА_1 від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення виховання дитини.

В даному випадку судом не встановлено складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП, оскільки надані на розгляд матеріали не містять доказів вчинення вказаного правопорушення ОСОБА_1 . З долученого відеозапису та письмового пояснення самого потерпілого ОСОБА_3 вбачається, що ОСОБА_3 ззаду штовхнув ОСОБА_2 , після чого вони обоє впали на землю, внаслідок чого ОСОБА_3 отримав тілесні ушкодження у вигляді перелому обох кісток лівої гомілки.

П.1 ч.1 ст.247 КУпАП: провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, зокрема, за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Підсумовуючи викладене, враховуючи докази по справі, всебічно, повно і об`єктивно дослідивши всі обставини справи в їх сукупності, суддя вважає, що обставини, які викладені у протоколі про адміністративне правопорушення серії ВАД №737463 від 18.03.2026 року, не підтверджені належними та допустимими доказами, які б свідчили про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП, тому, оцінивши надані суду докази, суддя вважає за необхідне провадження у справі закрити відповідно до ст.247 п.1, ст.284 ч.1 п.3 КУпАП у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Керуючись ст.ст. 221, п.7 247, 251, 252, 268,277,280,283,284,287,289 КУпАП, суддя

УХВАЛИЛА :

провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 по ч. 1 ст. 184 КУпАП закрити у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено прокурором у випадках, передбачених ч.5 ст.7 КУпАП, особою, щодо якої її винесено, а також потерпілим протягом десяти днів з дня її винесення до Івано-Франківського апеляційного суду через Косівський районний суд Івано-Франківської області.

Суддя: Д.С. Драч