Рішення від 19 квітня 2026 р. у справі №202/10708/25 — Індустріальний районний суд міста Дніпра

Справа № 202/10708/25

Провадження № 2/202/1401/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2026 року м. Дніпро

Індустріальний районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді Недобитюк Н.В.,

секретаря судового засідання Іващенко І.В.,

за участю:

позивача ОСОБА_1 - у режимі відеоконференції,

представника позивача, адвоката Стаценка Д.Р. - у режимі відеоконференції,

відповідача ОСОБА_2 - у залі суду,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

04.11.2025 до Індустріального районного суду м. Дніпра надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов`язання вчинити певні дії, а саме: повернути флеш-накопичувач на якому зберігаються персональні дані та зобов`язання видалити та в подальшому утримуватись від зберігання та публікації будь-яких персональних даних.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано судді Недобитюк Н.В. для розгляду, ухвалою якої 06.11.2025 відкрите провадження.

Справу призначено до розгляду у порядку загального позовного провадження.

В інтересах позивача діяв адвокат Стаценко Джамал Русланович.

Ухвалою від 11.02.2026 визнано обов`язковою явку в судове засідання ОСОБА_1 .

На підставі ст. 247 ЦПК України здійснювалося фіксування судових засідань за допомогою відео та звукозаписувального технічного засобу.

Короткий зміст позовних вимог та аргументи сторін, викладені у заявах по суті.

ОСОБА_2 є матір`ю чоловіка ОСОБА_1 .

Відповідач здійснила дії щодо поширення у мережі Інтернет персональних даних ОСОБА_1 : дитячих фотознімків, фото з сімейного архіву, документів позивача та членів її родини. Крім того, відповідач у дописах в соціальних мережах грубо висловлювалася на адресу позивача.

Персональні дані та документи, фотокартки відповідач отримала після знаходження у будинку флеш-носія, що належить позивачу та розпочала поширення знайденої інформації у мережі Інтернет, у тому числі на своїх сторінках у соціальних мережах.

Таким чином позивач вважає, що її права були порушені відповідачем, тому звернулася до суду.

У свою чергу відповідач 19.11.2025 подала відзив, у якому заперечувала щодо задоволення позову та повідомила, що на початку липня 2025 року вона випадково виявила у своїй квартирі чужий флеш-накопичувач. На ньому були фото позивача та членів її родини, які відповідач розмістила у соціальних мережах. ОСОБА_2 стверджувала, що згодом видалила всі свої сторінки у соціальних мережах разом з розміщеною інформацією. Разом з тим відповідач повідомила, що флеш-накопичувач вибув з її володіння, оскільки вона його відправила з супровідним листом до ЦУ СБУ «для з`ясування можливого злочину».

26.11.2025 до суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач та її представник наполягали на задоволенні позовних вимог. А також зауважили, що ОСОБА_1 є офіційною дружиною сина ОСОБА_2 , тому незрозуміло з яких причин публікуванням особистих даних позивача відповідач намагалась захистити свого сина, який так само вимагав добровільно віддати флеш-накопичувач та видалити усі публікації документів та фото сімейного архіву ОСОБА_1 із соціальних мереж.

26.02.2026 ОСОБА_2 через систему «Електронний суд» направила «Додаткову інформацію», у якій просила долучити до матеріалів справи копії її заяв від 17.11.2025 та 20.11.2025 «про вчинення злочину» відносно неї та її дітей, направлених до Дніпровського районного управління поліції № 2 ГУНП в Дніпропетровській області.

У своїх заявах ОСОБА_2 згадала, зокрема, політичних діячів, кримінальних авторитетів, історичні постаті, відомого артиста, Британську розвідку МІ6. Також стверджувала, що певні особи з її оточення (називала конкретні імена) використовують підроблені документи та живуть під чужим ім`ям, наприклад, деякі її сусіди. Повідомила, що у під`їзді її будинку під виглядом сантехніка була особа, якого вона бачила на відео поряд з в.путіним. Вважає, що проти неї чиниться змова. Наголошує, що її колишній чоловік розповсюджує чутки про її психічну хворобу.

Того ж дня, тобто 26.02.2026, відповідач через канцелярію суду надала письмову інформацію аналогічного змісту, яка долучена до матеріалів справи.

Клопотання у справі.

26.11.2025 до суду надійшло клопотання адвоката Стаценка Джамала Руслановича, у якому він просив: «1. Витребувати у ЦУ СБУ відомості щодо отримання листа з флеш-накопичувачем від ОСОБА_2 , зокрема та не виключно: реєстраційний номер вхідної кореспонденції вказаного звернення, а також інформацію щодо місцезнаходження флеш-накопичувача. 2. Витребувати у ЦУ СБУ флеш-накопичувач, який містився у поштовому відправленні № 4905123648169 для подальшого його дослідження судом та повернення його законному власнику - Позивачці».

27.11.2025 за наслідками розгляду клопотання постановлена відповідна ухвала. Втім, станом на дату ухвалення рішення флеш-накопичувач від будь-яких фізичних чи юридичних осіб до суду не надходив.

Від учасників справи не надходили клопотання щодо витребування флеш-накопичувача від будь-яких інших правоохоронних органів.

13.01.2026 від ОСОБА_2 надійшло клопотання про зупинення провадження у справі «у зв`язку з мобілізацією та перебуванням на військовій службі у складі ЗСУ» до її «звільнення з військової служби».

На підтвердження відповідач надала суду: припис з пропозицією прибути до 07.01.2026 до ВЧ НОМЕР_1 ; копію Витягу з наказу від 07.01.2026 щодо призову на військову службу ОСОБА_2 ; довідку ВЛК від 05.01.2026 щодо придатності до військової служби ОСОБА_2 ; витяг сформований у «Резерв+».

Оскільки, з зазначених документів неможливо було встановити чи дійсно відповідач прибула у розпорядження ВЧ НОМЕР_1 , ухвалою від 30.01.2026 від Міністерства оборони України витребувана інформація щодо перебування ОСОБА_2 у складі ЗСУ, зокрема, у розпорядженні ВЧ НОМЕР_1 .

20.02.2026 від представника позивача, адвоката Стаценка Джамала Руслановича надійшли заперечення щодо задоволення клопотання про зупинення провадження у справі.

26.03.2026 канцелярію суду зареєстрований лист від 14.03.2026 № 1665/6548 згідно якого громадянка ОСОБА_2 на військовій службі у ВЧ НОМЕР_1 не перебуває, у списках особового складу не значиться.

Отже, інформація про начебто перебування відповідача у складі ЗСУ не підтвердилася.

26.02.2026 адвокат Стаценко Джамал Русланович подав клопотання про застосування процесуального примусу до ОСОБА_2 , оскільки остання звинуватила його у використанні підроблених документів, стверджуючи, що він є іншою особою, при цьому називала конкретне ім`я, та повідомила, що з цього приводу готує заяву до ДБР. Надсилання адвокату повідомлень зазначеного вище змісту підтверджується скріншотами з Телеграмму.

09.03.2026 постановлена ухвала про закриття підготовчого провадження та перехід до розгляду справи по суті.

Пояснення учасників справи, надані у судовому засіданні.

Відповідач ОСОБА_2 є матір`ю чоловіка ОСОБА_1 . Позивач та відповідач визнали, що мають складні стосунки. Причина непорозумінь у судовому засіданні не з`ясовувалася.

За твердженнями позивача та її адвоката відповідач здійснила дії щодо поширення у мережі Інтернет персональних даних ОСОБА_1 : дитячих фотознімків, фото з сімейного архіву, документів позивача та членів її родини. Окрім іншого, відповідач грубо висловлюється на адресу позивача.

Так, у Телеграмм-каналі, Google диску, мережі Facebook було опубліковано у вигляді фотографій та файлів у pdf-форматі документи позивача та членів її родини: техпаспорт транспортного засобу, належний родині позивача; паспорт та картка платника податків позивача; техпаспорт транспортного засобу, належного позивачу; довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру та паспорту ОСОБА_3 (дідуся позивача); свідоцтво про здобуття повної середньої освіти позивачем; фотографії позивача, у тому числі створені у підлітковому віці, а також фотографії інших осіб.

Окрім того, відповідачем створено та розміщено дописи з грубими висловлюваннями на адресу позивача, її родини та домашнього улюбленця у певних публікаціях за період з 2023 по 2025 роки.

Оприлюднені позивачем інформація та фотографії містилися на флеш-носії, який випадково потрапив до відповідача.

Позивач та її представник наполягали на задоволенні позовних вимог. Просили зобов`язати відповідача повернути флеш-накопичувач та видалити з мережі Інтернет, у тому числі сторінок в соціальних мережах інформацію, яка стосується позивача та її сім`ї (фотографії, сканкопії документів), та в подальшому утримуватись від зберігання та публікації будь-яких персональних даних.

ОСОБА_2 не заперечувала, що флеш-накопичувач був у її розпорядженні. Пояснила, що флеш-накопичувач знайшла у себе вдома, після чого розповсюдила інформацію, яка на ньому зберігалася у мережі Інтернет. Яка саме кількість фотографій була розміщена і скільки часу це зайняло відповідач не змогла відповісти.

Судом не встановлювалася дата і обставини знахідки, оскільки це не має значення для вирішення спору. Також не мають значення конкретні дати і час, коли ОСОБА_2 завантажила у мережу Інтернет зміст флеш-накопичувача, оскільки вона не заперечувала свій вчинок, тобто підтвердила це письмово у відзиві і усно у судовому засіданні.

Після звернення позивача до суду з позовом, відповідач відправила флеш-накопичувач до ЦУ СБУ. На підтвердження до матеріалів справи долучила копію «Повідомлення про можливу інформацію про злочин», копію накладної № 4905123648169, копію опису вкладення до цінного листа, копію фіскального чеку.

Зазначені документи у сукупності свідчать про те, що від ОСОБА_2 15.11.2025 кур`єрською доставкою «Укрпошти» було здійснено відправлення № 4905123648169, вид відправлення: «Документи», категорія відправлення: «З оголошеною цінністю», вага: «До 2 кг», максимальна сторона: «До 40 см», сума оголошеної цінності: «500 грн», плата за пересилку відправлення: «140 грн», платник: «Відправник», одержувач: «Юридична особа ЦУ СБУ, вул. Володимирська, 33, Київ, 01001». Згідно опису вкладення до цінного листа: найменування вкладення: «1. Повідомлення про злочин, 2. Флеш-накопичувач».

Відповідач пояснила, що мотивом її вчинку розповсюдити на невизначене коло осіб зміст чужого флеш-накопичувача слугувала поведінка її сина ОСОБА_4 та позивача, яка здалася дивною. Відповідач вважає, що від неї приховується інформація про родину ОСОБА_1 .

За твердженнями ОСОБА_2 зміст флешки називався THE_RITE, що в перекладі означає «Обряд», «на флешці є фото з неповнолітньою ОСОБА_1 , яка продає зруйнований дім». Зазначене викликало занепокоєння у відповідача.

Разом з тим, відповідач зауважила, що «було втручання у її гаджети», підозрює що хтось писав з її акаунту. Зауважила, що у неї складні стосунки з колишнім чоловіком, який після розлучення почав її звинувачувати, що вона «психічно хвора». Розповіла, що отримала анонімне повідомлення про те, що «фото зашифровані».

Відповідач повірила, що на знайденому флеш-накопичувачі може буди закодована інформація про злочини, тому вона «відправила флешку до ЦУ СБУ України для з`ясування можливого злочину».

Відповідач у судовому засіданні заперечувала свою причетність до образливих написів під фото позивача, розміщених у соціальних мережах. Висловила підозру, що тексти під фото з її сторінок робили невідомі особи.

У зв`язку з такими поясненнями ОСОБА_2 , адвокат позивача наголосив, що відповідач «вірить у теорії заговору, постійно вигадує якісь історії, що нібито йдеться мова про якийсь заговір проти неї, що робляться якісь навмисні дії проти неї, обряди, заговори уряду чи щось ще таке. Тобто йдеться мова саме про бредові ідеї, які не мають жодного логічного обґрунтування…».

Натомість у судовому засіданні ОСОБА_2 звернулась до суду з повідомленням, що по відеоконференцзв`язку під виглядом адвоката Стаценка Джамала Руслановича присутня інша особа - син відомого політика, ім`я якого озвучила. Втім, особа адвоката підтверджена належним чином, інформація відповідача не відповідає дійсності.

Докази, досліджені судом.

У судовому засіданні досліджені додані до матеріалів справи:

- скріншоти з соціальних мереж, на яких зображені оприлюднені документи позивача та інших осіб: ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , а саме сторінки паспортів, РНОКПП, техпаспорти транспортних засобів, посвідчення водія, документи про освіту позивача, а також велика кількість фотографій з зображенням позивача у підлітковому віці та інших осіб;

-скріншоти з соціальних мереж з оприлюдненими фото особистих документів ОСОБА_2 (ID-картка, свідоцтво про народження),

-скріншоти з соціальних мереж з оприлюдненими фото документів ОСОБА_6 (РНОКПП, свідоцтво про народження),

-скріншоти з соціальних мереж з оприлюдненими логінами і паролями доступу;

-скріншоти сторінок відповідача у соціальних мережах, на яких міститься велика кількість тексту незрозумілого змісту, у якому відповідач робить свої «умовивіди» щодо життя інших осіб, наприклад відомих державних діячів, бізнесменів; деяких людей вважає причетними до злочинів (крадіжка дітей, вбивство); конкретних осіб називає «гибридами»; стверджує, що у певних людей шизофренія; вживає значну кількість лайливих слів, зокрема, по відношенню до позивача; неодноразово зачіпає батьків позивача; під фото домашнього улюбленця позивача розміщено допис: «Кошку надо умертвить. И ОСОБА_7 не нужно будет трогать. Через кошку все идет».

Оскільки, у позові містяться посилання на сторінки відповідача у соціальних мережах, судом було досліджено деякі з них, котрі не були видалені відповідачем на час розгляду справи.

У матеріалах справи наявна копія відповіді № 328366-2025 від 24.10.2025 за підписом т.в.о. начальника СД ДРУП № 2 ГУНП в Дніпропетровській області Олександра Віталійовича Терьошина, з якої вбачається, що до ЄРДР внесені відомості за ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпра від 06.10.2025 (справа № 202/9398/25), кримінальне провадження № 12025047210000403 з правовою кваліфікацією за частиною 1 ст. 182 КК України.

Крім зазначеного, було досліджено зміст відзиву та «Додаткової інформації» разом з копіями заяв від 17.11.2025 та 20.11.2025 «про вчинення злочину».

Висновки суду.

Заслухавши пояснення позивача, представника позивача, відповідача, ознайомившись з доказами, які містяться у матеріалах справи, суд дійшов висновку, що відповідач ОСОБА_2 має неординарне світосприйняття (порушення сприйняття реальності, мислення), яке заважає їй порозумітися з членами родини, іншими оточуючими її людьми.

Видається слушною думка позивача та її представника, що ОСОБА_2 вигадує історії, висуває ідеї, які не мають жодного логічного обґрунтування.

У судовому засіданні відповідач повністю визнала, що розповсюдила вміст флеш-накопичувача, проте заперечувала авторство дописів під розміщеними нею фотографіями на її сторінках у соціальних мережах.

Втім, зміст дописів кореспондується зі змістом поданого відповідачем відзиву на позовну заяву, а також «Додатковою інформацією» та долученими до неї заявами від 17.11.2025 та 20.11.2025 «про вчинення злочину».

Переглянуті судом 2-3 хвилинні відеоролики на сторінці «ІНФОРМАЦІЯ_4», які записала відповідач, підтверджують, що вона схильна до вигадування неіснуючих історій, перебільшує власну значущість, вірить у теорії змови проти неї, до неї «надходить інформація» про життя людей (у тому числі політичних діячів, сусідів, родичів), які начебто живуть під чужим іменем і щось приховують.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що численні дописи під фотографіями з флеш-накопичувача належного позивачу, робила саме ОСОБА_2 . Докази протилежного у матеріалах справи відсутні.

Також у судовому засіданні відповідач стверджувала, що видалила всю розповсюджену нею інформацію включно зі сторінками у соціальних мережах. Втім, судом встановлено, що відповідач продовжує активно публікувати провокативні дописи у створеному нею Телеграмм-каналі «ІНФОРМАЦІЯ_4», де зокрема згадується позивач, її представник та інші особи, крім того продовжує оприлюднювати персональні дані сторонніх осіб.

Отже, суд дійшов переконання, що ОСОБА_1 зазнала втручання ОСОБА_2 в особисте життя. Остання не маючи правових підстав, без згоди позивача систематично розміщувала у мережі Інтернет її фотографії та конфіденційну інформацію, яка містилася на флеш-носії, а також робила дописи з вигаданими сюжетами стосовно життя позивача та її родини. Тому, право позивача на приватність підлягає захисту шляхом зобов`язання відповідача видалити всі опубліковані нею персональні дані, у тому числі фотографії та дописи, які стосуються життя позивача.

Водночас, у ході розгляду справи встановлено, що флеш-накопичувач, котрий є носієм інформації, був відправлений ОСОБА_2 до ЦУ СБУ майже одразу після її ознайомлення з позовними вимогами.

Тобто, відповідач розуміючи, що від неї вимагають повернення флеш-накопичувача, як носія інформації, навмисно відправила його до ЦУ СБУ 15.11.2025 кур`єрською доставкою «Укрпошти», відправлення № 4905123648169. Отже, відповідач не мала наміру залагоджувати конфлікт з невісткою, натомість продовжила вигадувати нові історії з начебто отриманим нею анонімним повідомленням про те, що «фото зашифровані», публічно звинуватила адвоката Стаценка Джамала Руслановича у використанні підроблених документів, стверджуючи, що він є іншою особою, при цьому називала ім`я конкретної людини. Крім того, відповідач намагалася затягнути розгляд справи під приводом мобілізації до лав ЗСУ.

Таким чином, судом встановлено, що спір виник з вини відповідача.

Між тим, канцелярією суду 18.12.2025 зареєстровано лист від Управління режиму, документального забезпечення і контролю Служби безпеки України (01601, м. Київ, вул. Малопідвальна, 16), згідно якого звернення ОСОБА_2 від 15.11.2025 направлено разом з флеш-накопичувачем до Національної поліції, про що останню було повідомлено.

Згідно частини 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Від учасників справи не надходили клопотання щодо витребування флеш-накопичувача від будь-яких інших правоохоронних органів. Отже, подальша доля флеш-накопичувача суду не відома.

Відповідач у судових засіданнях стверджувала, що не володіє спірним флеш-накопичувачем, посилаючись на лист до ЦУ СБУ від 15.11.2025, а також лист від 18.12.2025 від Управління режиму, документального забезпечення і контролю Служби безпеки України. Натомість позивачем не доведено, що флеш-накопичувач продовжує перебувати у відповідача.

З огляду на викладене задоволення вимоги про повернення ОСОБА_2 спірного флеш-накопичувача не призведе до ефективного захисту прав ОСОБА_1 .

Втім, слід роз`яснити ОСОБА_2 її обов`язок негайно вжити заходів для повернення флеш-накопичувача ОСОБА_1 , у випадку, якщо його буде повернуто представниками Національної поліції або іншими особами.

Також слід роз`яснити ОСОБА_2 її обов`язок поважати приватне життя інших осіб при розміщенні у мережі Інтернет (у тому числі на особистих сторінках у соціальних мережах) будь-якої інформації.

Правове обґрунтування.

Відповідно до статті 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України (частина перша); не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (частина друга).

За юридичними позиціями Конституційного Суду України, викладеними у його Рішенні від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012:

- «право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб» (абзац четвертий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини);

- «перелік даних про особу, які визнаються як конфіденційна інформація, не є вичерпним» (абзац шостий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини);

- «інформація про особисте та сімейне життя особи (персональні дані про неї) - це будь-які відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована, а саме: національність, освіта, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, матеріальний стан, адреса, дата і місце народження, місце проживання та перебування тощо, дані про особисті майнові та немайнові відносини цієї особи з іншими особами, зокрема членами сім`ї, а також відомості про події та явища, що відбувалися або відбуваються у побутовому, інтимному, товариському, професійному, діловому та інших сферах життя особи, за винятком даних стосовно виконання повноважень особою, яка займає посаду, пов`язану зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування. Така інформація про фізичну особу та членів її сім`ї є конфіденційною і може бути поширена тільки за їх згодою, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини» (абзац п`ятий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини).

Таким чином, лише фізична особа, якої стосується конфіденційна інформація, відповідно до конституційного та законодавчого регулювання права особи на збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації має право вільно, на власний розсуд визначати порядок ознайомлення з нею інших осіб, держави та органів місцевого самоврядування, а також право на збереження її у таємниці.

Згідно ст. 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Згідно частини 2 ст. 11 Закону України «Про інформацію» не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, а також адреса, дата і місце народження.

Згідно частини 2 ст. 21 зазначеного Закону конфіденційною є інформація про фізичну особу, інформація, доступ до якої обмежено фізичною особою, а також інформація, визнана такою на підставі закону. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, якщо інше не встановлено законом. Відносини, пов`язані з правовим режимом конфіденційної інформації, регулюються законом.

Згідно приписів ст. 302 ЦК України збирання, зберігання, використання і поширення інформації про особисте життя фізичної особи без її згоди не допускаються, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Фізична особа, яка поширює інформацію, зобов`язана переконатися в її достовірності. Фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел, зобов`язана робити посилання на таке джерело.

Згідно пункту 5 частини 2 ст. 8 Закону України «Про захист персональних даних» суб`єкт персональних даних має право пред`являти вмотивовану вимогу щодо зміни або знищення своїх персональних даних будь-яким володільцем та розпорядником персональних даних, якщо ці дані обробляються незаконно чи є недостовірними.

Статтею 308 ЦК України передбачено, що фотографія, інші художні твори, на яких зображено фізичну особу, можуть бути публічно показані, відтворені, розповсюджені лише за згодою цієї особи.

За Цивільним кодексом України зміст права на недоторканність особистого і сімейного життя як одного з видів особистого немайнового права полягає в тому, що фізична особа вільно, на власний розсуд визначає свою поведінку у сфері свого приватного життя і можливість ознайомлення з ним інших осіб та має право на збереження у таємниці обставин свого особистого життя (статті 270, 271, 301). Фізична особа не може відмовитися від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав (частина третя статті 269 Цивільного кодексу України).

Особистим життям фізичної особи є її поведінка у сфері особистісних, сімейних, побутових, інтимних, товариських, професійних, ділових та інших стосунків поза межами суспільної діяльності, яка здійснюється, зокрема, під час виконання особою функцій держави або органів місцевого самоврядування.

Сімейне життя - це особисті майнові та немайнові відносини між подружжям, іншими членами сім`ї, яке здійснюється на засадах, визначених у Сімейному кодексі України: кожна особа має право на повагу до свого сімейного життя (частина четверта статті 4); ніхто не може зазнавати втручання в його сімейне життя, крім випадків, встановлених Конституцією України (частина п`ята статті 5); регулювання сімейних відносин здійснюється з урахуванням права на таємницю особистого життя їх учасників, їхнього права на особисту свободу та недопустимості свавільного втручання у сімейне життя (частина четверта статті 7) та інше.

Неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб.

Згідно з частинами першою, другою статті 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань; кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Цим конституційним положенням відповідають приписи Цивільного кодексу України, якими встановлено, що фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію (абзац перший частини першої статті 302).

Таке конституційне та законодавче регулювання права особи вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію узгоджується із Міжнародним пактом про громадянські і політичні права 1966 року, яким визначено, що кожна людина має право на вільне вираження свого погляду; це право включає свободу шукати, одержувати і поширювати будь-яку інформацію та ідеї, незалежно від державних кордонів, усно, письмово чи за допомогою друку або художніх форм вираження чи іншими способами на свій вибір (пункт 2 статті 19).

Однією з гарантій реалізації конституційних прав на вільне збирання, зберігання, використання і поширення інформації є законодавче закріплення права кожного на доступ до інформації, яке згідно зі статтею 5 Закону № 2939 забезпечується систематичним та оперативним оприлюдненням інформації в офіційних друкованих виданнях, на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет, на інформаційних стендах та будь-яким іншим способом, а також шляхом надання інформації на запити.

Разом з тим відповідно до частини третьої статті 34 Конституції України здійснення прав на вільне збирання, зберігання, використання і поширення інформації може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Таке конституційне обмеження прав особи збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію узгоджується з положеннями пункту 2 статті 29 Загальної декларації прав людини 1948 року, в яких зазначено, що при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві.

Таким чином, Конституцією України визначено вичерпний перелік підстав, за наявності яких законами України може передбачатися обмеження прав особи на вільне збирання, зберігання, використання і поширення інформації, оскільки реалізація цих прав не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб (абзац другий статті 5 Закону № 2657), у тому числі й конституційне право особи на невтручання в її особисте і сімейне життя, встановлене частиною першою статті 32 Основного Закону України.

Положення частини першої статті 32 та частини третьої статті 34 Конституції України перебувають у системному взаємозв`язку і передбачають як недопустимість порушення права людини на недоторканність особистого та сімейного життя, так і реалізацію особою права на вільне збирання, зберігання, використання і поширення інформації.

Парламентська Асамблея Ради Європи в Резолюції № 1165 зазначила, що право кожної людини на приватність і право на свободу вираження поглядів є основою демократичного суспільства; ці права не є абсолютними і не мають ієрархічного характеру, оскільки мають однакову цінність (пункт 11). Виходячи з цього право на приватність, закріплене у статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, повинне захищати приватне життя особи не лише від втручання влади, а й від подібних дій з боку інших осіб чи інститутів, зокрема засобів масової інформації (пункт 12 Резолюції № 1165).

У Рішенні Європейського Суду з прав людини у справі Kahn vs. Germany від 17.03.2016 Суд зазначає, що право на «приватне життя» може охоплювати численні аспекти особистості особи, такі як ім`я або елементи, пов`язані з правами на зображення.

Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя узгоджується із міжнародно-правовими актами.

Так, у статті 12 Загальної декларації прав людини 1948 року встановлено, що ніхто не може зазнавати безпідставного втручання у його особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність його житла, таємницю його кореспонденції або на його честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.

У Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року визначено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції; органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб (стаття 8).

Міжнародним пактом про громадянські і політичні права 1966 року встановлено, що ніхто не повинен зазнавати свавільного чи незаконного втручання в його особисте і сімейне життя, свавільних чи незаконних посягань на недоторканність його житла або таємницю його кореспонденції чи незаконних посягань на його честь і репутацію (пункт 1 статті 17).

Розподіл судових витрат.

Згідно частини 1, 2 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору встановлюються законом.

Судовий збір у розмірі 2422 грн 40 коп повністю сплачений позивачем при звернення до суду.

Позивач не заявляла вимогу про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно частини 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Водночас, частиною 9 ст. 141 ЦПК України встановлено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

За таких обставин судовий збір у розмірі 2422 грн 40 коп належить стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 .

На підставі викладеного, керуючись ст. 10,12, 13, 81, 82, 133, 141, 258, 264, 265, 354 ЦПК України, суддя

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Зобов`язати ОСОБА_2 видалити з мережі Інтернет (у тому числі з особистих сторінок у соціальних мережах) всю розміщену нею інформацію, скопійовану з належного ОСОБА_1 флеш-накопичувача, у тому числі персональні дані включно з фотографіями ОСОБА_1 та інших осіб.

Зобов`язати ОСОБА_2 видалити з мережі Інтернет (у тому числі з особистих сторінок у соціальних мережах) всі дописи, які будь-яким чином стосуються ОСОБА_1 .

В іншій частині позову відмовити.

Роз`яснити ОСОБА_2 її обов`язок поважати приватне життя інших осіб при розміщенні у мережі Інтернет (у тому числі на особистих сторінках у соціальних мережах) будь-якої інформації.

Роз`яснити ОСОБА_2 її обов`язок повернути флеш-накопичувач ОСОБА_1 , у випадку, якщо його буде повернуто представниками Національної поліції або іншими особами.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2422 грн 40 коп (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Повний текст судового рішення складено 20.04.2026.

ПОЗИВАЧ: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 , адреса ВПО: АДРЕСА_2 ;

ПРЕДСТАВНИК ПОЗИВАЧА: адвокат Стаценко Джамал Русланович, адреса: АДРЕСА_3 , ел. пошта ІНФОРМАЦІЯ_2 тел. НОМЕР_3 ;

ВІДПОВІДАЧ: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_4 .

Суддя Н. В. Недобитюк