Рішення від 05 квітня 2026 р. у справі №453/164/26 — Сколівський районний суд Львівської області

Справа № 453/164/26

№ провадження 2-а/453/4/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 квітня 2026 року м. Сколе

Сколівський районний суд Львівської області у складі:

головуючого судді -Курницької В.Я.;

за участі секретаря судового засідання Трембач М.М.;

без участі сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сколе в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного Управління Національної поліції у Львівській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення Серія ЕНА № 6575482,-

в с т а н о в и в:

До Сколівського районного суду Львівської області звернувся позивач – ОСОБА_1 з адміністративним позовом до відповідача Головного управління національної поліції у Львівській області про скасування постанови серії ЕНА № 6575482 від 27 січня 2026 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову поліцейського ВП № 3 Стрийського району управління поліції ГУНП у Львівській області сержанта поліції Любера Андрія Сергійовича, серії ЕНА № 6575482 від 27 січня 2026 року про накладення стосовно ОСОБА_1 адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі.

В обґрунтування своєї позиції зазначає, що 27 січня 2026 року інспектором ВП №3 Стрийського РУП сержантом поліції Любера А.С., було винесено постанову серії ЕНА № 6575482 про накладення на неї штрафу в розмірі 340 грн., за ніби-то порушення ч. 1 ст. 121 КУпАП. З вказаною постановою не згодна, вважає її незаконною з наступних підстав. Перед зупинкою працівниками поліції, а саме о 18 годині 23 хвилини, позивачка перебувала на АЗС «ОККО-ДРАЙВ», де особисто переконалася у справності світлових приладів автомобіля. Факт перебування на АЗС «ОККО-ДРАЙВ», підтверджується копією фіскального чека № 00204569 від 27 січня 2026 року. Таким чином, на момент початку руху автомобіль був повністю справним, а лапма розжарювання перегоріла під час руху, що є прихованою технічною несправністю, яку водій не можу виявити миттєво. Під час спілкування з інспектором позивачем повідомлено, що вона має можливість усунути несправність негайно або шляхом виклику допомоги для підвезення нової лампи, або повернувшись до найближчого магазину. Однак, інспектор позбавив її права на усунення недоліку на місці. На пояснення позивача щодо готовності замінити лампу та прохання обмежитись попередженням, оскільки позивач вперше притягується до адміністративної відповідальності, інспектор відповів, що «у штрафі немає нічого страшного» і наполіг на його винесенні. Це свідчить про те, що працівник поліції діяв формально, не враховуючи особу порушника та обставини, що пом`якшують відповідальність та проігнорував можливість звільнення від відповідальності при її малозначності. На підставі викладеного, постанову серії ЕНА № 6575482 від 27 січня 2026 року просить визнати протиправною та скасувати.

Ухвалою судді Сколівського районного суду Львівської області від 04 лютого 2026 року вказану вище позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи призначено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Представник Головного Управління Національної поліції у Львівській області – Вітрів В.Р., 17 березня 2026 року скерувала до суду відзив на позовну заяву. У відзиві зазначає що з доводами позивача абсолютно не погоджуться, адже постанова серії ЕНА № 6575482 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 121 КУпАП винесена поліцейським правомірно, обґрунтовано та з дотриманням вимог чинного законодавства. Доводи позивача, викладені у позовній заяві, є безпідставними та спрямовані виключно на уникнення адміністративної відповідальності. Під час розгляду справи поліцейським було встановлено факт керування позивачем транспортним засобом із технічною несправністю зовнішніх світових приладів, а саме непрацюючою фарою, що є порушенням вимог ПДР України та підпадає від відповідальність, передбачену ч. 1 ст. 121 КУпАП. При цьому на відео записі з нагрудної камери поліцейського зафіксовано, що позивач не заперечує наявність несправності, а фактично підтверджує, що фара транспортного засобу не світить. Твердження позивача про те, що перед початком руху вона перевірила справність світових приладів на АЗС, не спростовує факту вчинення адміністративного правопорушення. Наданий до позову фіскальний чек лише підтверджує факт перебування позивача на АЗС, однак жодним чином не підтверджує технічну справність транспортного засобу під час подальшого руху. Крім того, сам факт подальшого усунення несправності або намір водія її усунути не виключає наявності складу адміністративного правопорушення. Посилання позивача на пункт 31.5 ПДР України є безпідставним, оскільки дана норма визначає порядок дій водія у разі виникнення несправності під час руху, однак не звільняє особу від адміністративної відповідальності за керування транспортним засобом із такою несправністю. Також доводи позивача, щодо необхідності застосування положень ст. 22 КУпАП є суб`єктивними. Застосування цієї норми є правом, а не обов`язком уповноваженої особи, що узгоджується з позицією судів адміністративної юрисдикції. Отже, постанова серії ЕНА № 6575482 винесена на підставі належних і допустимих доказів, у межах повноважень поліцейського та відповідно до вимог законодавства.

На підставі викладеного, простть суд відмовити повністю у задоволенні позовної заяви у зв`язку з безпідставності такої. Додатково просить розглядати справи за відсутності представника відповідача.

Судове засідання відкладалось на 06 квітня 2026 року.

Позивач ОСОБА_1 30 березня 2026 року скерувала до суду відповідь на відзив, в якій зазначає, відповідач стверджує, що факт несправності фари є достатньою підставою для штрафу. Проте, згідно зі ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням є саме винна дія чи бездіяльність. Фіскальний чек підтверджує, що за 10 хвилин до зупинки вона перебувала на заправці, де особисто переконалася у справності світлових приладів. Перегорання лампи відбулося раптово під час руху. Таким чином, у діях позивача відсутня вина у формі умислу чи необережності, оскільки водій не має технічної можливості миттєво виявити вихід з ладу лампи розжарювання в русі. Відповідач у відзиві зазначає, що посилання на п. 31.5 ПДР є безпідставним. Однак, саме цей пункт ПДР прямо зобов`язує водія у разі виникнення несправності в дорозі: вжити заходів для її усунення на місці, якщо це неможливо рухатися найкоротшим шляхом до місця стоянки або ремонту. На відеозаписі з нагрудної камери інспектора зафіксовано, що позивач негайно висловила намір усунути несправність, що повністю відповідає алгоритму дій за п. 31.5 ПДР. Поліцейським, замість сприяння у безпечному усуненні поломки, формально винесено постанову, чим порушено баланс між метою покарання та суттю правопорушення. Також зазначає, що на момент зупинку позивач була військовослужбовцем ЗСУ та поверталась з відрядження. Згідно ст. 33 КУпАП при накладені стягнення обов`язково враховуються особа порушника та обставини, що пом`якшують відповідальність. Виконання державних завдань у відрядженні в умовах воєнного стану є вагомим чинником. Відмова інспектора врахувати цей статус та його формулювання «штраф це нічого страшного» свідчать про ігнорування принципів справедливості та гуманності правосуддя. Враховуючи, що несправність виникла раптово, мала місце бути усунена негайно, не спричинила аварійної ситуації та вчинена позивачем вперше, у інспектора були всі підстави для звільнення від відповідальності за малозначність. Наполягання на штрафі у 340 грн., щодо військової особи за перегорілу лампочку є надмірним та каральним заходом.

На підставі вище наведеного просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник Головного Управління Національної поліції у Львівській області – Вітрів В.Р., 03 квітня 2026 року скерувала до суду заперечення на відповідь на відзив в якому зазначає, що позивач посилається на положення ст. 9 КУпАП та стверджує про відсутність вини у своїх діях, оскільки, за її твердженням, лампа фари перегоріла раптово під час руху. Разом з тим зазначені доводи не спростовують встановлення факту керування транспортним засобом із технічною несправністю зовнішніх світлових приладів. Відповідно до ч. 1 ст. 121 КУпАП адміністративна відповідальність настає саме за керування транспортним засобом, що має технічні несправності, з якими відповідно до встановлених правил експлуатації транспортних засобів забороняється. Наданий позивачем фіскальний чек з АЗС лише підтверджує факт перебування на автозаправній станції, однак жодним чином не підтверджує технічну справність світлових приладів на момент подальшого руху а тому не може вважатись належним доказом відсутності правопорушення. Щодо посилання на пункт 31.5 ПДР зазначена норма не звільняє водія від адміністративної відповідальності, а лише визначає поряд дій водія у випадку виникнення несправності під час руху. Сам факт керування транспортним засобом із технічною несправністю, що була встановлена поліцейським, вже утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КУпАП. При цьому на відеозаписі з нагрудної камери поліцейського зафіксовано, що позивач фактично підтверджує наявність несправної фари. Позивач зазначає що на момент події була військовослужбовцем та поверталась з відрядження. Разом з тим статус особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, не звільняє її від обов`язку дотримання ПДР та не виключає настання адміністративної відповідальності за їх порушення. Доводи позивача про раптове виникнення несправності під час руху не можуть бути підставою для звільнення від адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 121 КУпАП, оскільки склад є формальним і вважається закінченим з моменту керування транспортним засобом, який має технічну несправність. Щодо застосування ст. 22 КУпАП, то застосування зазначеної норми є правом, а не обов`язком уповноваженої особи, яка розглядає справу. Отже, обставини, на які посилається позивач, можуть бути враховані лише як пояснення причини виникнення несправності, однак не спростовуються самого факту керування транспортним засобом із технічною несправністю.

З огляду на викладене просять суд у задоволенні позову відмовити повністю.

Сторони в судове засідання 06 квітня 2026 року, не з`явились.

Позивач ОСОБА_1 , 06 квітня 2026 року подала до суду заяву в якій просить судове засідання проводити без її участі.

Відповідно до ч. 4 ст.229 КАС України фіксування судового процесу технічними засобами не здійснювалось.

Відповідно до ч.3 ст.268 КАС України, неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Суд постановив проводити розгляд справи у відсутності відповідача, на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди, перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 КАС України місцевим загальним судам, як адміністративним судам, підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.

За змістом ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Так, стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, суб`єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, ст.7 КУпАП встановлено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст.9 КУпАП, адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно з вимогами ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 76 КАС України).

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ст.222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, зокрема: про порушення правил дорожнього руху. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Також суд зазначає, що згідно положень ст. 258 КУпАП у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, зокрема передбачених ч.1 ст.121 КУпАП, уповноважена посадова особа на місці вчинення правопорушення виносить постанову. У такому випадку протокол про адміністративне правопорушення не складається.

У випадках, передбачених частиною другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу, крім випадків фіксації в автоматичному режимі правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті, що зафіксовані за допомогою засобів фото-і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, та правопорушень, передбачених ст. 121 ч.1 КУпАП.

Відповідно до ст. 283 КУпАП. розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити наступне: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.

Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчинення, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з п. 31.4.3 (в) ПДР України Забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством за наявності таких технічних несправностей і невідповідності таким вимогам: не горить лампа лівої фари в режимі ближнього світла.

Згідно п.31.6 (б) ПДР України забороняється подальший рух транспортних засобів, у яких у темну пору доби або в умовах недостатньої видимості не горять лампи фар чи задніх габаритних ліхтарів.

Частиною 1 ст.121 КУпАП передбачена відповідальність за керування водієм транспортним засобом, що має несправності зовнішніх світлових приладів (темної пори доби) чи інші технічні несправності, з якими відповідно до встановлених правил експлуатація його забороняється.

У свою чергу, наявність чи відсутність адміністративного правопорушення встановлюється уповноваженою особою на підставі доказів, перелік джерел яких наведено в ст. 251 КУпАП.

Згідно з пунктом ст. 247 КУпАП, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

У таких справах, суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Отже, при розгляді справи про адміністративне правопорушення, виходячи з його правової природи та завдання, уповноважена особа має всебічно, повно і об`єктивно з`ясувати обставини справи, зокрема, на підставі належних доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення.

На підтвердження вини позивача представником відповідача разом з відзивом на адресу суду надіслано відеозапис з камери нагрудного реєстратора поліцейського, що знаходиться на цифровому носії інформації DVD-R з якого вбачається, що позивач 27 січня 2026 року дійсно керувала транспортним засобом марки «VOLKSWAGEN POLO», реєстраційний номер « НОМЕР_1 » та була зупинена працівниками поліції. Водночас, із зазначеного відеозапису не вбачається та не підтверджується факт несправної лівої фари в режимі ближнього світла.

Крім того, з відеозапису вбачається, що роз`яснення позивачу прав та обов`язків особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, передбачені ст. 268 КУпАП, працівниками поліції було здійснено після складення постанови про накладення адміністративного стягнення серія ЕНА № 6575482, що об`єктивно позбавило позивача можливості скористатись наданими йому процесуальними правами, а сам розгляд справи не забезпечив всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин.

Відповідно до статті 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити наступне: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

Судом встановлено, що 27 січня 2026 року інспектором ВП № 3 Стрийського РУП ГУ НП у Львівській області сержантом поліції Любера А.С., було винесену постанову серії ЕНА № 6575482 від 27 січня 2026 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до відповідальності за ч. 1 ст. 121 КУпАП, та застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 грн.

Так, в оскаржуваній постанові про накладення адміністративного стягнення зазначено, що 27 січня 2026 року о 18:35 в м. Сколе, вул. Князя Святослава, водій ОСОБА_1 , керував транспортним засобом з непрацюючою лівою фарою в режимі ближнього світла в темну пору доби, чим порушила п. 31.4.3 ПДР, за що передбачена відповідальність ч.1 ст.121 КУпАП.

Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою ст.283 КУпАП повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

Однак, оскаржувана постанова від 27 січня 2026 року не містить посилань на технічний засіб, за допомогою якого було здійснено фіксацію події, тобто, в п. 7 Постанови не вказано, що до неї додаються будь-які докази, зокрема, відеозапис з місця події.

Суд звертає увагу на правовий висновок Верховного Суду у постанові від 15 листопада 2018 р. у справі №524/5536/17 (адміністративне провадження №К/9901/1403/17), згідно якого відеозапис не може вважатись належним доказом у зв`язку з тим, що постанова про притягнення до адміністративної відповідальності не містить посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено даний відеозапис.

Згідно вимог ч. 3 ст. 283 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався).

Елементами верховенства права є принцип рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці.

Таким чином, наданий відповідачем до суду відеозапис, не може бути прийнятий судом в якості належного та допустимого доказу на підтвердження факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення. В свою чергу, оскільки обставина порушення позивачем вимог пункту п. 31.4.3 Правил дорожнього руху належними та допустимими доказами не підтверджується, а саме не зазначена відеофіксація та наявний відеозапис в постанові про адміністративне правопорушення, а з доданого відеозапису не вбачається факт несправності лівої фари в режимі ближнього світла, суд вважає, що підстави для притягнення позивача до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 121 КУпАП відсутні.

Кодексом України про адміністративні правопорушення постанова по справі про адміністративне правопорушення закріплено низку гарантій забезпечення прав суб`єктів, які притягаються до адміністративної відповідальності. У сукупності з конституційними нормами ці гарантії створюють систему процесуальних механізмів захисту особи.

Суд звертає увагу, що притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

При цьому, постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху повинна містити відомості про технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис, про що неодноразово вказував Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, зокрема, у постановах від 17 липня 2019 року у справі № 295/3099/17, від 13 лютого 2020 року у справі № 524/9716/16-а.

У разі відсутності в постанові по справі про адміністративне правопорушення посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис, такий відеозапис не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення адміністративного правопорушення.

Представником відповідача разом з відзивом на позовом додано відеозапис, як доказ вчинення адміністративного правопорушення позивачем та дотримання процедури розгляду справи. Але в оскаржуваній постанові, зокрема у пункті 7, відсутні відомості про додання до постанови відомостей про технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис вчинення адміністративного правопорушення.

Разом з тим, відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи. За таких обставин факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 121 КУпАП є недоведеним, оскільки суд не може достовірно встановити, що позивач дійсно здійснював рух у темну пору доби на транспортному засобі, який мав несправні зовнішні світлові прилади, а саме з не працюючою лівою фарою в режимі ближнього світла. А сама по собі постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 6575482 від 27 січня 2026 року, не може розцінюватися судом як безспірний доказ провини позивача. При цьому, посилання представника відповідача на те, що на наданому відеозаписі позивач фактично підтверджує наявність несправної фари, як на єдиний доказ вчинення позивачем адміністративного правопорушення, суперечить обов`язку уповноваженої особи при розгляду справи про адміністративне правопорушення всебічно, повно і об`єктивно з`ясувати обставини справи, зокрема, на підставі належних доказів, які підтверджують факт вчинення особою адміністративного правопорушення.

Таким чином, враховуючи, що процесуальний обов`язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності покладено на відповідача, відповідачем не надано доказів на підтвердження факту скоєння позивачем адміністративного правопорушення, суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування постанови серії ЕНА № 6575482 від 27 січня 2026 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , за ч. 1 ст. 121 КУпАП.

Відповідно до ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

У відповідності до п. 5 ч. 1 ст. 244 КАС України, при ухваленні рішення суд має також вирішити питання розподілу судових витрат між сторонами.

За ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова особа чи службова особа.

У зв`язку із задоволенням позову у справі, судові витрати зі сплати судового збору в сумі 665, 60 грн., відшкодовуються за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у відповідності до приписів ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 7, 9, 77, 19, 90, 139, 241-246, 250, 286, 287 КАС України, суд

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до Головного Управління Національної поліції у Львівській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення задовольнити повністю.

Постанову поліцейського відділення поліції № 3 Стрийського РУП ГУ НП у Львівській області сержанта поліції Любери Андрія Сергійовича про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія ЕНА № 6575482 від 27 січня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності про накладення штрафу у сумі 340 (триста сорок гривень) гривень - скасувати, а провадження у справі - закрити.

Стягнути з Головного управління Національної поліції у Львівській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 копійок судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя В.Я.Курницька