Рішення від 05 квітня 2026 р. у справі №322/1193/25 — Олександрівський районний суд міста Запоріжжя

ОЛЕКСАНДРІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ЗАПОРІЖЖЯ

м. Запоріжжя

Іменем України

РІШЕННЯ

06 квітня 2026 рокуСправа № 322/1193/25

Олександрівський районний суд міста Запоріжжя у складі:

головуючого судді Гасанбекова С.С.,

при секретарі судового засідання Подріз В.О.,

за участю:

представника позивача – адвоката Котова О.С. (в режимі відеоконференції),

представника відповідача – адвоката Гауке О.І. (в режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за позовом:ОСОБА_1

до:ОСОБА_2

про:поділ спільного майна,

та

за зустрічним позовом:ОСОБА_2

до:ОСОБА_1

про:поділ спільного майна.

11.08.2025 до Новомиколаївського районного суду Запорізької області надійшов вищезазначений цивільний позов, в якому позивач просив суд:

- у порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю, визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), право власності на 1/2 житлового будинку загальною площею 46,6 квадратних метрів, реєстраційний номер майна 28853195, право власності посвідчене договором купівлі-продажу житлового будинку від 18.09.2009, зареєстрованим в реєстрі за № 1737, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

11.09.2025 судом отримано зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , в якій відповідач просив суд:

- у порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю, визнати за ОСОБА_2 право власності на 2/3 житлового будинку загальною площею 46,6 квадратних метрів, реєстраційний номер майна 28853195, право власності посвідчене договором купівлі-продажу житлового будинку від 18.09.2009, зареєстрованого в реєстрі за № 1737, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою суду від 03.10.2025 зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 було прийнято до спільного розгляду з первісним позовом у справі № 322/1193/25 та об`єднано вимоги за зустрічним позовом в одне провадження з первісним позовом.

Ухвалою суду від 27.10.2025 було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Вища рада правосуддя рішенням від 30 грудня 2025 року № 2814/0/15-25 із 02 січня 2026 року змінила територіальну підсудність судових справ Новомиколаївського районного суду Запорізької області шляхом її передачі до Олександрівського районного суду міста Запоріжжя.

Згідно з ч. 7 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» вищезазначене рішення Вищої ради правосуддя стало підставою для передачі усіх справ, які перебували на розгляді Новомиколаївського районного суду Запорізької області, до Олександрівського районного суду міста Запоріжжя.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 12.03.2026 № 386/0/15-26 суддю Новомиколаївського районного суду Запорізької області Гасанбекова Сергія Сергійовича було відряджено до Олександрівського районного суду міста Запоріжжя для здійснення правосуддя строком на 1 (один) рік із 23 березня 2026 року.

23.03.2026 вищезазначену справу було передано судді Олександрівського районного суду міста Запоріжжя Гасанбекову С.С.

Ухвалою Олександрівського районного суду міста Запоріжжя від 24.03.2026 справу було прийнято до провадження.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив таке.

10 червня 2009 року між позивачем, ОСОБА_3 , та відповідачем, ОСОБА_2 , було укладено шлюб, зареєстрований відділом реєстрації актів цивільного стану Новомиколаївського районного управління юстиції Запорізької області, актовий запис № 10.

Рішенням Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 04 січня 2023 року по справі № 322/801/22 шлюб між позивачем та відповідачем був розірваний.

Під час шлюбу, позивач з відповідачем на підставі договору купівлі-продажу від 18.09.2009, посвідченого приватним нотаріусом Новомиколаївського районного нотаріального округу Запорізької області, зареєстрованого в реєстрі за № 1737, придбали житловий будинок загальною площею 46,6 квадратних метрів, житловою площею 21,7 квадратних метрів, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, сформованою 12.06.2025, номер інформаційної довідки: 431095695, вищезазначене нерухоме майно рахується за відповідачем. Відомості щодо заборони відчуження та щодо наявності іпотек відсутні.

Після розлучення сторони не можуть дійти згоди щодо розподілу спільного майна в добровільному порядку.

Виходячи з наведеного, посилаючись на норми ст.ст. 60, 61, 63, 69, 71 СК України, позивач просив задовольнити його вимоги.

В обґрунтування зустрічного позову, відповідач зазначив таке.

Позивач, перебуваючи у шлюбі з відповідачем, дійсно придбали житловий будинок загальною площею 46,6 квадратних метрів, житловою площею 21,7 квадратних метрів, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , за договором купівлі-продажу від 18.09.2009, посвідченим приватним нотаріусом Новомиколаївського районного нотаріального округу Запорізької області, зареєстрованим в реєстрі за № 1737.

Даний житловий будинок було придбано за рахунок кредитних коштів покупця. Покупцем, згідно з вищезазначеним договором, була ОСОБА_2 . Продаж будинку за домовленістю сторін вчинявся за 30 000,00 грн, які покупець зобов`язувалася виплати продавцю після отримання кредиту в Комунальній установі «Обласний фонд підтримки індивідуального житлового будівництва на селі» Запорізької обласної ради.

Відповідач була єдиним членом сім`ї, яка могла на себе взяти зобов`язання перед фінансовою установою та нести відповідальність з кредитних розрахунків за придбане майно, так як офіційно працювала та мала сталий заробіток як впродовж терміну, визначеного за договором іпотеки, так і впродовж всього подружнього життя й по теперішній час. Позивач ОСОБА_1 не мав сталого заробітку на постійній основі.

У шлюбі у сторін народився син ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , який має певні вади здоров`я та знаходиться на диспансерному обліку у лікаря психіатра Комунального некомерційного підприємства «Новомиколаївської багатопрофільної лікарні інтенсивного лікування Новомиколаївської селищної ради». Також, дитина перебуває в спеціалізованому освітньому закладі КЗ «Новомиколаївський навчально-реабілітаційний центр «Паросток» імені В.А. Польського». Дитина з інклюзією потребує постійного педагогічного супроводу та додаткових занять з фахівцями логопедами та психологами, психіатрами, обов`язкового рекомендованого медичним фахівцями санаторного лікування один раз на рік.

Син після розлучення залишився з матір`ю, вони проживають разом у будинку, що є предметом спору.

ОСОБА_2 безпосередньо займається вихованням, необхідним доглядом та лікуванням дитини, зацікавленості з боку батька не вбачається в жодному прояві ні в матеріальному, ні в соціальному, що підтверджується довідкою №01/35-344 від 10.09.2025 з навчального закладу, в якому навчається ОСОБА_4 .

Судовим наказом Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 10.11.2022 по справі № 322/802/22 з позивача стягнуто на користь ОСОБА_2 на утримання ОСОБА_4 аліменти в розмірі однієї чверті заробітку (доходу) але не менше ніж 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно починаючи з 02 листопада 2022 року до повноліття.

Відповідач стверджує про неналежне виконання позивачем своїх обов`язків зі сплати аліментів, посилаючись на розрахунки заборгованості зі сплати аліментів, які сформовані державним виконавцем Новомиколаївського відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) під час примусового виконання виконавчого впровадження ВП №70358669. Станом на 20.08.2025 борг зі сплати аліментів склав 19 849 (дев`ятнадцять тисяч вісімсот сорок дев`ять) гривень 82 копійки.

Тобто ОСОБА_1 , на думку відповідача, не зацікавлений належним чином утримувати свого сина, перекладаючи всю фінансову відповідальність в особливо тяжкі часи війни на відповідача, штучно створюючи своїми діями максимальне фінансове навантаження на матір свого сина, яка впродовж років війни одноосібно виконує свій обов`язок з утримання спірного будинку та забезпечення належних умов для розвитку та виховання сина.

Погашення заборгованості позивачем було здійснене перед поданням позову до суду з приводу розподілу майна, що на думку відповідача, було вчинено навмисно.

Відповідач стверджує, що позивач ухилявся від участі в утриманні сина, свідомо корегував свої дії з виплати аліментів, тим самим штучно створював умови, що були направлені на погіршення матеріального становища відповідача та її сина.

За твердженням відповідача, під час проживання у шлюбі позивач поводив себе агресивно, як наслідок це стало причиною розірвання шлюбу. Під впливом дії алкогольного сп`яніння міг вчиняти в стані агресії безлад у домоволодінні та психологічний терор близьких. За весь час проживання у шлюбі і після розірвання шлюбу позивач не вчиняв жодних дій з приводу збереження майна, а саме: не проводив ремонтні роботи, не утримував майно в належному стані.

Виходячи з наведеного, відповідач просив суд відступити від засад рівності часток на підставі ч. 2 та ч. 3 ст. 70 СК України, з урахуванням складних обставин спільного проживання, агресивної та неналежної поведінки батька під час шлюбу та після його розірвання, створення ним умов, які не забезпечували і не забезпечують належне утримання, дитини, а також факту проживання дитини з матір`ю.

Позивач подав заперечення на зустрічний позов, в яких зазначив таке.

Починаючи з листопада 2022 року, ОСОБА_1 добровільно та систематично перераховував на рахунок Новомиколаївського ВДВС кошти у значно більшому розмірі, ніж 50% прожиткового мінімуму, які передбачено судовим наказом. Не зважаючи на те, що ОСОБА_1 ніколи не мав заборгованості по аліментам, виконавець нараховував їх по середній заробітній платі працівника для даної місцевості.

Зважаючи на вищенаведене, з вересня 2024 року ОСОБА_1 продовжував сплату аліментів, але у розмірі – 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, як вимагає закон та відповідно до судового наказу.

08 липня 2025 року державним виконавцем Яною Балею було винесено постанови про встановлення тимчасових обмежень щодо ОСОБА_1 як боржника у виконавчому провадженні № 70358669.

24.07.2025 ОСОБА_1 до Новомиколаївського районного суду Запорізької області було подано скаргу на дії державного виконавця щодо незаконного винесення постанов про обмеження.

Ухвалою Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 11.08.2025 в задоволенні скарги представника боржника ОСОБА_1 – адвоката Котова Олександра Сергійовича на дії державного виконавця Новомиколаївського відділу державної виконавчої служби у Запорізькому районі Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Балі Яни Анатоліївни – відмовлено повністю.

Після цього, ОСОБА_1 , зрозумівши що його думка по сплаті аліментів була хибною, 21.08.2025 добровільно сплатив заборгованість з аліментів та по даний час сплачує їх у розмірі 1/4 частини від середньої заробітної плати по регіону. Відповідно до довідки від 08.10.2025 № 7В32/29-11/39 станом на 08.10.2025 аліменти сплачуються щомісячно, заборгованість зі сплати аліментів відсутня.

Відповідач у запереченнях на первісний позов наполягала на необґрунтованості доводів позивача.

Під час розгляду справи по суті позивач підтримав заявлені вимоги, а відповідач заперечував проти первісного позову та підтримував зустрічний позов з вищенаведених підстав.

У судовому засіданні 06.04.2026 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд, розглянувши матеріали та з`ясувавши обставини цивільної справи, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши наявні в справі докази в їх сукупності,

встановив:

10 червня 2009 року було укладено шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_2 (дошлюбне прізвище ОСОБА_5 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований 10 червня 2009 року відділом реєстрації актів цивільного стану Новомиколаївського районного управління юстиції Запорізької області, актовий запис № 10, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 від 10.06.2009.

Сторони є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 від 23.09.2011.

Вищезазначені обставини були встановлені рішенням Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 04 січня 2023 року по справі № 322/801/22, що набрало законної сили 09.02.2023, яким шлюб між сторонами було розірвано.

Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 12.06.2025 № 431095695 підтверджується те, що ОСОБА_2 є власником житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1690557523236.

Реєстрація права власності на вищезазначений житловий будинок за ОСОБА_2 була здійснена на підставі договору купівлі-продажу від 18.09.2009 № 1737, таким чином даний будинок було придбано сторонами під час шлюбу.

Відповідно до п. 4 договору купівлі-продажу жилого будинку від 18.09.2009, посвідченого приватним нотаріусом Новомиколаївського районного нотаріального округу Запорізької області Моргуновим О.В., зареєстрованого в реєстрі за №1737, покупець – ОСОБА_2 підтверджує, що кошти, витрачені на придбання цього будинку, являються спільною власністю подружжя, а саме її та її чоловіка ОСОБА_1 , який дав згоду на придбання цього будинку, а тому придбаний будинок буде їх спільною сумісною власністю.

Отже, та обставина, що житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , є спільною сумісною власністю сторін, підтверджується належними та допустимими доказами.

Спір між сторонами виник з приводу наявності чи відсутності обставин, передбачених ч.ч. 2, 3 ст. 70 СК України, що є підставою для відступу від засад рівності часток подружжя при поділі спільного майна.

Вирішуючи питання про наявність підстав для задоволення первісного та зустрічного позовів, суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч. 4 ст. 82 ЦПК України).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу) (ч. 1 ст. 60 СК України).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч. 2 ст. 60 СК України).

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (ч. 1 ст. 61 СК України).

Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу (ч. 1 ст. 68 СК України).

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (ч. 1 ст. 69 СК України).

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ч. 1 ст. 70 СК України).

При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї (ч. 2 ст. 70 СК України).

За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування (ч. 3 ст. 70 СК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить про те, що поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (стаття 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (стаття 71 СК України). При цьому, не виключається звернення одного із подружжя, за наявності спору, з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі. Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15.04.2020 по справі № 565/495/18.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24 лютого 2025 року у справі № 206/4992/21 надав роз`яснення щодо підстав для збільшення чи зменшення частки одного з подружжя у праві на майно. Зокрема, зазначено, що обставини, які є підставою для збільшення чи зменшення частки одного з подружжя у праві на майно можна поділити на дві групи: негативні, тобто ті, що надають можливість суду зменшити розмір частки одного з подружжя (частина друга статті 70 СК України); позитивні, що дають змогу суду збільшити розмір частки одного з подружжя (частина третя статті 70 СК України).

Негативні обставини (частина друга статті 70 СК України) – орієнтовний перелік обставин (зокрема, якщо один із подружжя не дбав про матеріальне спільне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї), за наявності яких суд може зменшити частку одного з подружжя. Такі обставини можуть застосовуватися як окремо, так і в сукупності. Тобто законодавець невичерпно виокремив випадки недобросовісної поведінки одного з подружжя як під час шлюбу, так і після його розірвання щодо виконання своїх сімейних обов`язків та майна і встановив наслідок такої недобросовісної поведінки – зменшення розміру частки одного з подружжя. Про недобросовісність одного із подружжя може свідчити, зокрема, приховання певних речей, передання їх на зберігання родичам, продаж спільного майна без згоди другого з подружжя.

Законом України від 17 травня 2017 року № 2037-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» частину другу статті 70 СК України доповнено словами «ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей)». Тобто на рівні СК України передбачено, що ухилення від участі в утриманні дитини (дітей) є підставою для втручання в майнову сферу одного із подружжя за ухилення від виконання сімейного обов`язку з утримання дитини (дітей). Законодавець не пов`язує наявність такої негативної обставини ні з договором про сплату аліментів на дитину (дітей), рішенням суду (судовим наказом) про стягнення аліментів на дитину (дітей), ні з розміром заборгованості зі сплати аліментів. Тому ухилення від участі в утриманні дитини (дітей) може мати місце у разі: невиконання одним із батьків договору про сплату аліментів на дитину (дітей); невиконання рішення суду або судового наказу про стягнення аліментів на дитину (дітей); нездійснення одним із батьків жодного утримання за відсутності договору про сплату аліментів на дитину (дітей), рішення суду або судового наказу про стягнення аліментів на дитину (дітей).

Позитивні обставини (частина третя статті 70 СК України) – суд може збільшити частку в праві на майно того з подружжя, з яким проживають діти до вісімнадцяти років або повнолітні непрацездатні діти, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування. Тобто законодавець пов`язує збільшення частки в праві на майно того з подружжя, з яким залишається дитина (діти), у разі, якщо недостатнім є розмір аліментів, які вона (вони) одержують. Таким чином, закон передбачає такий алгоритм: існує та виконується договір про сплату аліментів на дитину (дітей), рішення суду (судовий наказ) про стягнення аліментів на дитину (дітей); на дитину призначаються аліменти; розмір аліментів, які вона (вони) одержує (одержують), недостатній для забезпечення її фізичного, духовного розвитку та лікування; під час поділу майна подружжя частка в майні того з них, з ким проживає дитина (діти), за рішенням суду збільшується. Для застосування частини третьої статті 70 СК України щодо збільшення частки у спільному майні подружжя того з них, з яким проживає дитина з особливими потребами, необхідно встановити, зокрема, які саме потреби виникають у такої дитини та з чим вони пов`язані, як вони можуть забезпечуватися та чи покриває розмір сплачуваних аліментів понесені витрати та їх забезпечення та/або непонесені, але необхідні витрати.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Матеріали справи не містять як доказів звернення ОСОБА_2 до ОСОБА_1 з вимогами про надання додаткової матеріальної допомоги на лікування дитини чи на інші потреби дитини, так і доказів відмови останнього від надання такої допомоги. Зустрічний позов не містить конкретних розрахунків потреб дитини у порівнянні з розміром сплачуваних позивачем аліментів, які б свідчили про недостатність аліментів.

Решта доводів відповідача, наведених у зустрічному позові, є необґрунтованими припущеннями, що не підтверджені належними та допустимими доказами.

Так, заявлені відповідачем свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не підтвердили обставин неналежного ставлення позивача до дитини чи випадків його агресивної поведінки як під час шлюбу з відповідачем, так і після його розірвання. Натомість, свідок ОСОБА_7 спростував такі обставини та зазначив, що дитина регулярно відвідує батька та після цих зустрічей повертається додому в гарному настрої. Заявлені позивачем свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_9 також надали показання на користь позивача.

Часткова несплата позивачем аліментів на утримання дитини, як вірно зазначив представник позивача у запереченнях на зустрічний позов, була зумовлена невірним тлумаченням ним норм чинного законодавства України та судового наказу Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 10.11.2022 по справі №322/802/22, що було встановлено ухвалою Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 11.08.2025 по справі № 322/802/22 (провадження № 4-с/322/6/25) під час розгляду скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця Новомиколаївського відділу державної виконавчої служби у Запорізькому районі Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Балі Яни Анатоліївни.

Водночас погашення позивачем заборгованості зі сплати аліментів, після розгляду Новомиколаївським районним судом Запорізької області вищезазначеної скарги на дії державного виконавця, визнається відповідачем у зустрічному позові.

Тимчасове існування заборгованості зі сплати аліментів саме по собі не свідчить про наявність підстав, передбачених ч. 2 ст. 70 СК України, для відступу від засад рівності часток подружжя.

Виходячи з вищенаведеного, обставини на які посилався відповідач у зустрічному позові як на підставу для відступу від засад рівності часток подружжя, не підтвердилися за результатами судового розгляду справи.

Оскільки судом не встановлено підстав для відступу від засад рівності часток подружжя, відповідно відсутні підстави для часткового задоволення зустрічного позову і визнання за відповідачем права власності на 1/2 частину спірного житлового будинку, адже право власності відповідача на це майно підтверджується правовстановлюючим документом – договором купівлі-продажу жилого будинку від 18.09.2009, посвідченим приватним нотаріусом Новомиколаївського районного нотаріального округу Запорізької області Моргуновим О.В., зареєстрованим в реєстрі за №1737.

У даному спорі сторонами не заявлялися вимоги про поділ спільного майна подружжя в натурі, а лише ставилося питання про захист права позивача на частку у спільному сумісному майні. Таким чином, після визнання за позивачем права власності на частку у спільному сумісному майні, спірне майно залишиться у спільній частковій власності сторін.

Так, відповідно до п. 54-3 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. № 1127, у разі визначення частки одного із співвласників у праві спільної сумісної власності державний реєстратор під час проведення державної реєстрації права спільної часткової власності такого співвласника проводить державну реєстрацію спільної часткової власності і щодо іншого (інших) співвласника (співвласників) виходячи із принципу їх рівності, крім випадку, коли співвласники за домовленістю між собою встановили інший розмір часток у праві спільної власності чи інший розмір часток у праві спільної власності встановлено на підставі рішення суду.

Отже, судовому захисту підлягає лише право власності позивача на 1/2 частку у спільному майні подружжя, адже належне відповідачу право власності на іншу половину цього майна, підтверджено документально та ніким не оспорюється.

З огляду на викладене, суд визнає первісний позов таким, що підлягає задоволенню в повному обсязі, а зустрічний позов таким, що не підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

До первісної позовної заяви позивачем додано докази сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн., отже відповідна сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Інші документально підтверджені судові витрати, понесені позивачем, у справі відсутні.

Враховуючи вищезазначене та керуючись ст.ст. 258, 259, 263 – 265, 268, 273 ЦПК України, суд

вирішив:

1. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна – задовольнити повністю.

2. Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 (одну другу) частину житлового будинку загальною площею 46,6 квадратних метрів, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1690557523236, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

3. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна – відмовити повністю.

4. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 коп.).

5. Реквізити учасників справи:

- позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ;

- відповідач: ОСОБА_2 , АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Запорізького апеляційного суду.

Повне судове рішення складено 16 квітня 2026 року.

СуддяС.С. Гасанбеков