Рішення від 07 квітня 2026 р. у справі №308/18188/25 — Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/18188/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 квітня 2026 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в особі головуючого судді Наумової Н.В., за участі секретаря судового засідання Передерій Є.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгород цивільну справу № 308/18188/25 за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАКАРПАТТЯЕНЕРГОЗБУТ» до відповідача ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «ЗАКАРПАТТЯЕНЕРГОЗБУТ» звернувся до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області із позовною заявою до відповідача ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію.

Мотивуючи свої позовні вимоги, позивач вказує на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Закарпаттяенергозбут» є учасником ринку електричної енергії, який на підставі ліцензії, виданої відповідно до постанови НКРЕКП від 14.03.2018 р. №429, провадить господарську діяльність з постачання електричної енергії споживачу.

Відносини, пов`язані з постачанням електричної енергії на роздрібному ринку електричної енергії регулюються, зокрема, ЗУ «Про ринок електричної енергії», Правилами роздрібного ринку електричної енергії, затвердженими постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №312 від 14.03.2018 р., (далі по тексту ПРРЕЕ), іншими нормативно правовими актами та договорами, що укладені між відповідними учасниками такого ринку.

Відповідно до ч. 4 ст. 63 ЗУ «Про ринок електричної енергії» постачальник універсальних послуг здійснює постачання електричної енергії у порядку, визначеному правилами роздрібного ринку, та на умовах договору постачання універсальних послуг. Договір про постачання універсальних послуг є публічним договором приєднання та розробляється постачальником універсальної послуги на підставі типового договору, форма якого затверджується Регулятором. Постачальник універсальних послуг розміщує договір постачання універсальних послуг на своєму офіційному веб-сайті.

Позивач зазначає, що ОСОБА_1 , якому здійснюється постачання електричної енергії за адресою: АДРЕСА_1 , приєднався до умов публічного Договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, шляхом фактичного споживання електричної енергії по об`єкту, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та оплати рахунків виставлених ТОВ «ЗАКАРПАТТЯЕНЕРГОЗБУТ» за спожиту електричну енергію за вказаною адресою, що підтверджується копією абонентської книжки за особовим рахунком № НОМЕР_1 .

Споживачем ОСОБА_1 , відмови від приєднання до такого договору подано не було, а відтак, сторони взяли на себе певні права та обов`язки, в тому числі й щодо постачання електричної енергії за адресою: АДРЕСА_1 .

Як вбачається із абонентської книжки особового рахунку вказаний особовий рахунок № НОМЕР_1 заведено на ОСОБА_1 , останньому ТОВ «ЗАКАРПАТТЯЕНЕРГОЗБУТ» забезпечує постачання електричної енергії по об`єкту, що знаходиться а адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач зазначає, що внаслідок неналежного виконання вищезазначених вимог законодавства та взятих на себе зобов`язань, у Муржо Адальберта, як споживача житлово-комунальної послуги перед Товариством утворилась заборгованість за спожиту електричну енергію в сумі 42 518,16 грн. (сорок дві тисячі п`ятсот вісімнадцять гривень 16 копійок) за період з жовтня 2020 року по травень 2025 року, включно, оплату якої Боржник у порядку та строки, визначені Договором та ПРРЕЕ в добровільному порядку не здійснив, що також підтверджується абонентською книжкою особового рахунку № НОМЕР_1 абонентська книжка особового рахунку.

З огляду на викладене позивач просить суд стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 ; адреса місця знаходження об`єкта по якому виникла заборгованість: АДРЕСА_1 , користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАКАРПАТТЯЕНЕРГОЗБУТ» (код в ЄДРПОУ: адреса місцезнаходження: 88000, Закарпатська обл., м. Ужгород, пл. Жупанатська, 18): 41999833:

- суму заборгованості в розмірі 42 518,16 грн. (сорок дві тисячі п`ятсот вісімнадцять гривень 16 копійок) за спожиту електричну енергію

- судовий збір, сплачений позивачем за подання позовної заяви у сумі 2422,40 грн. (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 копійок).

За ухвалою від 12.12.2025 року судом було відкрито провадження у цій справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Представник позивача у судове засідання не з`явилась, хоча про час та місце розгляду справи була повідомлена у встановленому законом порядку. Представником позивача до суду подано заяву про розгляд справи у її відсутності.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання повторно не з`явився, про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином шляхом надсилання копії ухвали про відкриття провадження у справі та судової повістки про виклик в суд рекомендованими поштовими відправленнями. Жодних письмових заяв до суду не подав.

Судове засідання у справі було призначене на 08 квітня 2026 року на 15 год. 10 хв., однак через неявку в судове засідання всіх учасників справи судом у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося. У відповідності до ч. 6 ст. 259 ЦПК України складання рішення суду було відкладено на строк не більш як п`яти днів, тому у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення, якою є 15.04.2026 року.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Закарпаттяенергозбут» є учасником ринку електричної енергії, який на підставі ліцензії, виданої відповідно до постанови НКРЕКП від 14.03.2018 р. №429, провадить господарську діяльність з постачання електричної енергії споживачу, та здійснює постачання електричної енергії по об`єкту, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Довідкою №1086/501-16 від 05.12.2025 року.

За цією адресою зареєстрований побутовий споживач та відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 .

Згідно наданого позивачем розрахунку боргу за електроенергію, за період з січня 2019 року по травень 2025 року, по особовому рахунку № НОМЕР_1 спожито 22 031 кВт/г. електроенергії, заборгованість за вказаний період станом на 31.12.2025 становить 42 518,16 гривень.

За змістом статті 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг, що виникають зокрема у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках.

Так, частиною ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезенням побутових відходів у порядку встановленому законодавством.

Ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що договір про надання комунальних послуг укладається між виконавцем відповідної послуги та споживачем або особою, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача, або з управителем багатоквартирного будинку. Ч. 5 ст. 13 вище вказаного закону визначено, що відмова від споживача (іншої особи, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача) від укладення договору з виконавцем не звільняє його від обов`язку оплати фактично спожитої комунальної послуги, наданої таким виконавцем.

Пунктом 6 частини 1 статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що індивідуальним споживачем є фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

Враховуючи викладене, відповідачем у справі про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію має бути споживач, на якого покладений законом обов`язок здійснення оплати житлово-комунальних послуг, яким у свою чергу є особа, визначення якій надано у пункті 6 частини 1 статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Згідно з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 26 вересня 2018 року у справі №750/12850/16-ц, питання щодо фактичного користування житлово-комунальними послугами входить до предмета доказування в справі та має істотне значення для її правильного вирішення.

Згідно з п. 84 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ринок електричної енергії» споживач - фізична особа, у тому числі фізична особа - підприємець, або юридична особа, що купує електричну енергію для власного споживання.

Відповідно до ч. 3 ст. 58 Закону України «Про ринок електричної енергії», споживач зобов`язаний сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів.

Згідно ч. 1 ст. 634 ЦК України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Оскільки, згідно з ч. 2 ст. 641 ЦК України, реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу, є запрошенням укласти договір (оферту), якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях, то відповідно до ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її приєднання (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Таким чином, споживачі зобов`язані оплатити отримані ними житлово-комунальні послуги. Відсутність письмового договору щодо надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживачів від встановленого законом обов`язку оплати послуг у повному обсязі, якщо вони фактично користуються ними зі згоди постачальника послуг.

Такі висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі №751/3840/15-ц та постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15.

Згідно з ч. 1 ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Відповідно до ст. 525, ч. 1 ст. 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 76 ЦПК України ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до положень ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 79 ЦПК України визначено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 5 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

У відповідності до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При цьому суд зауважує, що право суду на збирання доказів, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, у справах позовного провадження є обмеженим відповідно до ч. 7 ст. 81 ЦПК, а збирання доказів у порушення наведеної процесуальної норми може призвести до порушення принципу змагальності цивільного судочинства.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 280/1356/16-ц (провадження № 61-18231св18) у випадку невиконання учасником справи його обов`язку із доведення відповідних обставин належними і допустимими доказами, такий учасник має усвідомлювати та несе ризик відповідних наслідків, зокрема відмови у задоволенні позовних вимог у зв`язку з їх недоведеністю.

Суддя зазначає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того факту, що відповідач ОСОБА_1 проживає за вищевказаною адресою: АДРЕСА_1 , заборгованість за якою просить стягнути позивач, або користується (є споживачем) наведеними послугами ТОВ «Закарпаттяенергозбут».

Також матеріалами справи не підтверджено, що відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є власником нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 .

Надані позивачем розрахунок боргу за спожиту електроенергію за адресою: АДРЕСА_1 , за особовим рахунком № НОМЕР_1 , а також договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, за відсутності інших належних та допустимих доказів, не можуть бути самостійною підставою для встановлення вказаних обставин.

При цьому, згідно відповіді № 2106656 від 09.12.2025 року з Єдиного державного демографічного реєстру, вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , значиться зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_2 .

Отже, відповідач не зареєстрований за адресою, за якою позивачем надавалися послуги.

При цьому, відкриття особового рахунку на ім`я особи без підтвердження відповідними доказами належності цього майна на праві власності або користування цій особі, не свідчить, що право вимоги є підтвердженим.

Інших доказів на підтвердження того, що відповідач є споживачем наданих позивачем послуг, позивач суду не надав.

Під час розгляду справи в суді клопотань про витребування доказів позивачем не заявлено.

Таким чином, оцінивши належним чином зібрані по справі докази кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв`язок, суд доходить висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, у розумінні статей 77, 78 ЦПК України, на підтвердження тієї обставини, що відповідач є споживачем послуг з постачання електричної енергії за спірною адресою, а тому у суду відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за спожиту електричну енергію, а відтак суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку з їх недоведеністю.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору у зв`язку із відмовою в позові слід залишити за ним.

Керуючись ст.12, 13, 76-81, 89, 141, 247, 258, 259, 264, 274, 265, 268, 280-282 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАКАРПАТТЯЕНЕРГОЗБУТ» до відповідача ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію, -відмовити.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Закарпаттяенергозбут», адреса 88000, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Жупанатська, буд.18, ЄДРПОУ 41999833.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , паспорт серії НОМЕР_3 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Повний текст рішення складений 15.04.2026 року.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду

Закарпатської області Н.В Наумова