Рішення від 14 квітня 2026 р. у справі №750/16346/25 — Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/16346/25

Провадження № 2/750/788/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 квітня 2026 року м. Чернігів

Деснянський районний суд міста Чернігова у складі:

судді - Рахманкулової І.П.,

секретаря – Левченка К.С.,

за участю представника позивача – ОСОБА_1 ,

представника відповідача – Прокоф`єва Б.І.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користування власністю шляхом витребування автомобіля,

в с т а н о в и в:

у листопаді 2025 року ОСОБА_2 через свого представника – адвоката Новика М.С. звернулася до суду з позовом до відповідача, в якому просить усунути перешкоди у користуванні транспортним засобом шляхом зобов`язання відповідача повернути транспортний засіб, а саме автомобіль «Volkswagen Amarok Double Cab» (2012 року випуску), ключі та всю іншу технічну документацію на автомобіль позивачу.

Як на підставу позову, позивач посилається на ст.ст.391, 387 ЦК України.

Обґрунтовано позов тим, що постановою Чернігівського апеляційного суду від 28.09.2021 скасовано рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 12.04.2021 у справі № 750/11996/18 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя та в інший спосіб поділено майно між подружжям.

Постановою Верховного суду від 12.04.2022 постанову Чернігівського апеляційного суду від 28.09.2021 залишено без змін.

Позивач 03.10.2025 зареєструвала автомобіль «Volkswagen Amarok Double Cab» (2012 року випуску) на своє ім`я, отримавши відповідне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, однак користуватися ним не має можливості, у зв`язку з фактичним перебуванням транспортного засобу у володінні відповідача. На звернення позивача щодо повернення транспортного засобу відповідач відповіді не надав. Таким чином, відповідач розпоряджається та користується автомобілем, який на праві власності належить їй, без належних на це законних підстав, що порушує її право власності на володіння, користування та розпорядження цим майном.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 01 грудня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження; визначено сторонам строк для подачі заяв по суті справи.

Представник відповідача у встановлений строк подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що відповідач не визнає заявлені до нього вимоги, адже він жодним чином не перешкоджав та не має наміру перешкоджати позивачу у користуванні належним їй транспортним засобом «Volkswagen Amarok Double Cab» (2012 року випуску), днз НОМЕР_1 . Після ухвалення Чернігівським апеляційним судом рішення від 28 вересня 2021 року відповідач припинив користування спірним транспортним засобом. Автомобіль знаходився на прибудинковій території біля житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , де фактично на той час проживала позивач. Вона мала безперешкодний доступ до транспортного засобу та можливість вільно ним користуватися без будь-яких обмежень з боку відповідача, маючи відповідний комплект ключів.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позов та просив суд його задовольнити.

При цьому, представник позивача повідомив, що позивач після початку повномасштабного вторгнення рф на територію України виїхала за кордон, де і проживає з дітьми на даний час. Оскільки останнім користувачем належного позивачу автомобіля був відповідач, а тому він повинен його повернути законному власнику.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, посилаючись на безпідставність вимог позивача, так як місце знаходження автомобіля відповідачу не відомо, він не є його власником чи володільцем та не зобов`язаний вживати заходів по охороні чи утриманню цього майна. Оскільки відповідачу не відомо де наразі знаходиться спірний автомобіль, а тому неможливо виконати рішення суду про зобов`язання повернення транспортного засобу від особи, яка ним не володіє.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази у справі, суд не знаходить підстав для задоволення позову, виходячи з такого.

Встановлено, що постановою Чернігівського апеляційного суду від 28.09.2021 скасовано рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 12.04.2021 у справі № 750/11996/18 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя. Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання спільною сумісною власністю та поділ спільного майна подружжя задоволено частково. Визнано об`єктами спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 автомобіль «Volkswagen Т5» (2004 року випуску), днз НОМЕР_2 , вартістю 200 802 грн, автомобіль «Volkswagen Amarok Double Cab» (2012 року випуску), днз НОМЕР_1 , вартістю 440 730 грн, причіп легковий «Одисей», 2015 року випуску, днз НОМЕР_3 , вартістю 18 078,77 грн, квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , вартістю 578 990 грн, житловий будинок по АДРЕСА_3 , вартістю 17 834 грн, земельну ділянку з кадастровим №7425583500:03:000:0268, площею 0,157 га, за адресою: АДРЕСА_3 , вартістю 73 220 грн та будівельні матеріали, що були використані в процесі будівництва господарських будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_3 , вартістю 582586 грн. Проведено поділ майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, визнано:

- за ОСОБА_2 право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , вартістю 578 990 грн та автомобіль «Volkswagen Amarok Double Cab» (2012 року випуску), днз НОМЕР_1 , вартістю 440 730 грн, всього на суму 1 019 720 грн;

- за ОСОБА_3 право власності на житловий будинок по АДРЕСА_3 , вартістю 17 834 грн, земельну ділянку з кадастровим №7425583500:03:000:0268, площею 0,157 га, за адресою: АДРЕСА_3 , вартістю 73 220 грн, автомобіль «Volkswagen Т5» (2004 року випуску), днз НОМЕР_2 , вартістю 200 802 грн, причіп легковий «Одисей», 2015 року випуску, днз НОМЕР_3 , вартістю 18 078,77 грн та будівельні матеріали, що були використані в процесі будівництва господарських будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_3 , вартістю 582 586 грн, а всього на суму 892 520,77 грн.

Припинено право спільної сумісної власності ОСОБА_2 на житловий будинок по АДРЕСА_3 , земельну ділянку з кадастровим №7425583500:03:000:0268, площею 0,157 га, за адресою: АДРЕСА_3 , автомобіль «Volkswagen Т5» (2004 року випуску), днз НОМЕР_2 , причіп легковий «Одисей» 2015 року випуску, днз. НОМЕР_3 .

Припинено право спільної сумісної власності ОСОБА_3 на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 та автомобіль «Volkswagen Amarok Double Cab» (2012 року випуску), днз НОМЕР_1 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 різницю у вартості часток 63 599 (шістдесят три тисячі п`ятсот дев`яносто дев`ять) грн 61 коп.

Частину цієї суми у розмірі 33546 грн, які внесені ОСОБА_2 для зрівняння вартості часток у спільному майні подружжя за квитанцією №33452894 від 20.07.2021, на депозитний рахунок Чернігівського апеляційного суду (код ЄДРПОУ 42262272, банк отримувача Державна казначейська служба України), перераховано на рахунок ОСОБА_3 .

В задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовлено (а.с. 8-13).

Постановою Верховного суду від 12.04.2022 постанову Чернігівського апеляційного суду від 28.09.2021 залишено без змін.

Додатковою постановою Чернігівського апеляційного суду від 04.04.2025 у справі № 750/11996/18 задоволено заяву ОСОБА_2 та доповнено абзаци шостий та восьмий резолютивної частини постанови Чернігівського апеляційного суду від 28 вересня 2021 року після слів «автомобіль «Volkswagen Amarok Double Cab» (2012 року випуску), днз НОМЕР_1 » словами «номер (шасі, кузова, рами) НОМЕР_4 ». (а.с. 14-16)

Згідно копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_5 , ОСОБА_2 є власником автомобіля «Volkswagen Amarok Double Cab» (2012 року випуску), дата реєстрації 03.10.2025, номерний знак цього транспортного засобу після перереєстрації – НОМЕР_6 (а.с. 17).

Позивач зверталась до правоохоронних органів із заявою, про те, що колишній чоловік ОСОБА_3 не повертає належний їй автомобіль. Довідкою № 15065 від 11.08.2024 повідомлено позивачу, що на момент розгляду звернення фактів та ознак кримінального правопорушення отримано не було. (а.с. 18)

Згідно відповіді Чернігівської обласної прокуратури від 21.11.2024 № 55-18032-24 відсутні підстави для внесення відомостей до ЄРДР за даною заявою, підстав для вжиття інших заходів прокурорського реагування стосовно неповернення ОСОБА_2 спірного автомобіля не вбачається. (а.с. 19)

Згідно відповіді Головного управління Національної поліції в Чернігівській області від 07.12.2025 № 07/Г-369 ознак складу кримінального правопорушення не встановлено, відомості до ЄРДР не вносились. За результатами перевірок складені довідки. (а.с. 20)

11.11.2025 позивач надіслала відповідачу заяву-претензію щодо повернення транспортного засобу «Volkswagen Amarok Double Cab» (2012 року випуску), днз НОМЕР_1 . (а.с.20)

Не зважаючи на вжиті заходи щодо витребування автомобіля у відповідача, до цього часу автомобіль їй не повернутий.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Зазначені норми матеріального права визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно зі статтею 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно із частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Відповідно до статті 325 ЦК України суб`єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими. Законом може бути встановлено обмеження розміру земельної ділянки, яка може бути у власності фізичної та юридичної особи.

Ураховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.

Аналогічні висновки зроблені у постанові Верховного Суду від 23 червня 2022 року у справі № 305/641/17 (провадження № 61-18601 св 21).

Разом з тим, позивач звернулася до суду із позовом про витребування майна з незаконного володіння у порядку статті 387 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Застосовуючи положення статті 387 ЦК України, необхідно виходити з того, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним.

Правовий аналіз положень статті 387 цього Кодексу дає підстави для висновку, що у наведеній нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє, до невласника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі.

Віндикаційний позов належить до речово-правових способів захисту; захищає право власності в цілому, оскільки він пред`являється у тих випадках, коли порушено права володіння, користування та розпорядження одночасно.

Сторонами у віндикаційному позові є власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але вже й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний).

Як зазначено в постанові Верховного Суду від 12 січня 2022 року у справі №703/1191/20 (провадження № 61-19324 св 21), віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом.

З урахуванням специфіки речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку.

У постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 752/4033/16-ц, провадження № 61-13656 св 20, вказано, що «аналіз статті 387 ЦК України свідчить, що віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом. Належним відповідачем у віндикаційному позові є володіючий невласник».

Предметом доказування у цій справі є факти, які підтверджують правомірність вимог про витребування власником майна з чужого незаконного володіння, зокрема факти, що підтверджують: суб`єктивне право титульного володільця на витребуване майно; незаконність вибуття цього майна з володіння позивача; відсутність у відповідача юридичних підстав для збереження і володіння таким майном; наявність витребуваного майна в натурі у незаконному володінні відповідача.

Отже, право власності дійсно є непорушним, але для застосування віндикації принципове значення, крім підтвердження такого права власності, має і встановлення особи, яка протиправно, тобто без будь-яких правових підстав, фактично володіє витребуваною річчю, бо саме вона має відповідати за позовом, виконувати рішення суду в разі його задоволення, й нести негативні наслідки порушення прав позивача.

Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

В судовому засіданні представник позивача пояснив, що позивачу, яка наразі після повномасштабного вторгнення рф на територію України виїхала за кордон і проживає там, не відомо де конкретно знаходиться спірний автомобіль, але вказує, що оскільки відповідач користувався цим транспортним засобом, який за результатами розгляду справи про поділ майна подружжя був виділений їй, а тому саме він повинен передати власнику цей автомобіль.

Відповідач у свою чергу стверджує, що автомобіль знаходився на прибудинковій території біля багатоквартирного будинку, де мешкала позивач до виїзду за кордон, після ухвалення судом апеляційної інстанції остаточного рішення у справі про поділ майна подружжя, що мало місце у вересні 2021 року, він спірним автомобілем не користувався, а тому його місцезнаходження відповідачу не відомо. Крім того, відповідач не має обов`язку вживати дії по збереженню чужого майна.

Представник відповідача у судовому засіданні повідомив, що відповідач востаннє бачив спірний автомобіль орієнтовно в кінці 2021 року. Про причини та обставини його зникнення відповідачу не відомо. З огляду на те, що на момент зникнення автомобіль вже не належав відповідачу, а позивач мала ключі від нього і фактичну можливість вільного користування транспортним засобом, відповідач вирішив, що саме позивач забрала зазначений автомобіль. Відповідач вперше дізнався про існування перешкод у користуванні автомобілем саме з поданої позивачем позовної заяви до суду, адже до моменту подання позову ні позивач, ні працівники поліції з цього приводу до нього не зверталися.

Згідно інформації Управління патрульної поліції в Чернігівській області від 23.02.2026, наданої на запит суду, інформація щодо участі в дорожньо – транспортних пригодах з січня 2021 року по день надання відповіді автомобіля «Volkswagen Amarok н.з. НОМЕР_1 або з н.з. НОМЕР_7 , відсутня.

Разом з тим, 21.05.2021 відносно водія автомобіля «Volkswagen Amarok н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_3 було складено адміністративні матеріали за ч.2 ст.122 КУпАП.

Таким чином, вказаною інформацією підтверджено, що відповідач станом на 21.05.2021 користувався спірним автомобілем, який був на той час зареєстрований за ним, проте цей факт мав місце ще до ухвалення судом рішення у справі про поділ майна подружжя.

Згідно інформації Головного центру обробки спеціальної інформації ДПС України від 24.02.2026, наданої на запит суду, убачається, що ОСОБА_3 перетинав державний кордон України 10.08.2024 на виїзд, а 14.08.2024 на в`їзд, рухався на транспортному засобі з номерним знаком НОМЕР_8 , тобто не на спірному, а на іншому автомобілі.

Разом з тим, судом при розгляді даної справи досліджувалися матеріали справи №750/11996/18 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя.

В матеріалах справи №750/11996/18 (том 3, а.с.95,95) міститься заява ОСОБА_2 від 21.01.2022 (без підпису), надіслана нею засобами поштового зв`язку до Верховного Суду, в якій вона повідомила та надала доказ на підтвердження перерахування платіжним дорученням №542 від 28 жовтня 2021 року з депозитного рахунку суду на рахунок ОСОБА_3 грошових коштів в розмірі 33546 грн. Вказані кошти нею були сплачені на виконання постанови Чернігівського апеляційного суду від 28 вересня 2021 року. Також у цій заяві від 21.01.2022 позивач повідомила суду, що починаючи з 28 вересня 2021 року ОСОБА_3 не передав їй у користування автомобіль «Volkswagen Amarok н.з. НОМЕР_1 , хоча у своїй касаційній скарзі він зазначив, що не проти залишення їй у власності спірного автомобіля (том 3, а.с.95,95)

Таким чином, станом на 21.01.2022 ОСОБА_2 заявляла, що, незважаючи на сплату нею коштів на користь відповідача у зв`язку з відступом від рівності часток у майні подружжя за рішенням суду, спірний автомобіль не був переданий їй у користування з боку відповідача, який на той час був зареєстрований за ним.

В матеріалах справи №750/11996/18 також міститься заява ОСОБА_4 від 02.05.2022, адресована Касаційному цивільному суду, в якій остання повідомила суд, що перебуває з дітьми за кордоном через бойові дії в Україні, а тому просила рішення суду надіслати на її поштову адресу (том 3, а.с.122)

Оцінивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку, що позивачем доведено, а відповідачем не спростовано той факт, що спірний автомобіль на час виїзду позивача за кордон перебував у фактичному володінні відповідача та був зареєстрований за ним.

Доказів на підтвердження фактичного передання автомобіля позивачу після ухвалення судом апеляційної інстанції рішення про поділ майна подружжя, матеріали справи не містять. Так само відсутні докази на підтвердження того, що спірний автомобіль перетинав державний кордон України.

Як пояснив суду представник позивача, спірний автомобіль був перереєстрований на позивача лише 03.10.2025, після ухвалення Чернігівським апеляційним судом 04.04.2025 додаткової постанови у справі №750/11996/18, без фактичного пред`явлення автомобіля до ТСЦ 7441, оскільки вона не має доступу до нього і відповідач автомобіль їй не передавав.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.

Для приватного права апріорі властивою є така засада як розумність.

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19 (провадження № 61-7013св20), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц (провадження № 61-28728сво18), постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21)).

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Звертаючись з позовом, позивач просить про захист порушеного права шляхом зобов`язання відповідача повернути транспортний засіб, ключі від нього та всю іншу наявну технічну документацію на автомобіль.

Суду не надано доказів на підтвердження того, що відповідач передав позивачу спірний автомобіль, незважаючи на повідомлення позивача, в тому числі письмові, що мали місце після ухвалення судом апеляційної інстанції рішення про поділ майна подружжя, про передачу їй присудженого за рішенням суду майна. В той же час, відповідач заперечує наявність у його фактичному володінні даного автомобіля і при яких обставинах він вибув з його володіння відповідач не наводить, незважаючи навіть на той факт, що спірний автомобіль був зареєстрований за відповідачем до 03.10.2025, тобто до моменту перереєстрації його за позивачем.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 вересня 2024 року у справі №201/9127/21 досліджувала питання поширення кондикційного позову на речі, визначені індивідуальними ознаками. У цій справі позивач у зв`язку з неможливістю виконання рішення суду, що набрало законної сили, про витребування належного йому транспортного засобу із чужого незаконного володіння звернувся до суду з позовом про відшкодування вартості належного йому автомобіля, який відповідачка безпідставно зберегла.

Зокрема, у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила таке:

«194. У випадках, передбачених частиною третьою статті 1212 ЦК України, юридичним фактом, який породжує кондикційне зобов`язання, як правило, є рішення суду. Тому саме в момент набрання рішенням суду законної сили особа дізнається про володіння чужим майном без достатньої правової підстави і обов`язок повернути це майно іншій особі. У такій правовій ситуації суд у власному рішенні констатує безпідставність набуття особою майна та підтверджує відсутність юридичних підстав для його збереження такою особою надалі, а тому з моменту набрання ним законної сили особа в конкретному випадку достеменно може вважатися обізнаною про своє володіння чужим майном без достатньої правової підстави і обов`язок повернути майно іншій особі.

195. Відносини з відшкодування вартості безпідставно збереженого майна за своїм змістом не є суто кондикційними (у вузькому чи широкому значенні), а пов`язані зі вжиттям спеціальних заходів замість повернення безпідставно збереженого майна з огляду на неможливість його повернення в натурі. Тлумачення статті 1213 ЦК України дає підстави для висновку, що відшкодування вартості безпідставно збереженого майна застосовується у випадку встановлення неможливості повернення майна в натурі, що може бути пов`язане зі знищенням речі, її переробленням, втратою, протиправною передачею третій особі тощо.

196. З урахуванням особливостей транспортного засобу як рухомої речі, яка може бути вільно переміщена у просторі, розібрана, перероблена тощо, відсутність протягом тривалого часу результатів від заходів, спрямованих на його розшук, може за конкретних обставин справи кваліфікуватися як неможливість повернення безпідставно збереженого майна в натурі.

197. Субсидіарна реалізація механізму, передбаченого частиною другою статті 1213 ЦК України, у ситуації, коли рішення про витребування майна з чужого незаконного володіння неможливо виконати з причин втрати такого майна після ухвалення рішення суду, допускається як у порядку, визначеному розділом VI ЦПК України, через подання заяви про зміну способу виконання судового рішення, так і шляхом пред`явлення окремого позову про відшкодування вартості безпідставно збереженого майна. Водночас вартість такого майна на підставі частини другої статті 1213 ЦК України підлягає встановленню на момент розгляду справи про повернення майна, тобто на момент розгляду віндикаційного позову».

Оскільки на час розгляду даної справи відповідач категорично заперечує наявність у його фактичному володінні спірного автомобіля, ключів та документації на нього, проте не наводить обставин, за яких транспортний засіб вибув з його володіння, враховуючи, що він був зареєстрований за ним до 03.10.2025, доказів на підтвердження того, що автомобіль на час розгляду справи перебуває у володінні відповідача, матеріали справи не містять, а тому у суду відсутні законні підстави для зобов`язання відповідача повернути транспортний засіб, ключі та технічну документацію на нього позивачу, бо таке рішення не призведе до ефективного способу захисту порушених прав позивача, а вимог про відшкодування вартості належного їй майна, позивач не заявляла, у зв`язку з чим у задоволенні позову слід відмовити.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 12, 13, 81, 141, 258, 259, 265, 273, 279, 354 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

у задоволенні позову ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_4 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_9 ) до ОСОБА_3 (місце реєстрації: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_10 ) про усунення перешкод у користування власністю шляхом витребування автомобіля – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення суду складено 20.04.2026.

Суддя