Рішення від 16 квітня 2026 р. у справі №621/4530/24 — Зміївський районний суд Харківської області

РІШЕННЯ

Іменем України

Справа № 621/4530/24

Провадження 2/621/89/26

17 квітня 2026 року м. Зміїв Харківської області

Зміївський районний суд Харківської області в складі:

головуючого - судді В. Філіп`євої,

за участю секретаря судового засідання - А.Головіної,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_2

відповідач - ОСОБА_3

третя особа 1 - Виконавчий комітет Зміївської міської ради Чугуївського району Харківської області, як орган опіки та піклування, представник О.Мартинова,

третя особа 2 - Виконавчий комітет Златопільської міської ради Лозівського району Харківської області, як орган опіки та піклування, (представник не з`явився)

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою про визначення місця проживання дитини та відібрання дитини без позбавлення батька батьківських прав,

ВСТАНОВИВ:

13.12.2024 року ОСОБА_1 звернулася до Зміївського районного суду Харківської області з позовною заявою про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір`ю - ОСОБА_1 . Просила стягнути з відповідача на свою користь судові витрати. З урахуванням уточнених позовних вимог від 07.01.2026 року позивачка просить суд ухвали рішення, яким:

- визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_1 - разом із матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 , за зареєстрованим місцем проживання/перебування матері: АДРЕСА_2 ;

- відібрати малолітню дитину ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , без позбавлення відповідача батьківських прав.

- понесені позивачем ОСОБА_1 витрати пов`язані з розглядом справи покласти на відповідача ОСОБА_3 .

Рух справи.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.12.2024 року справу розподілено в провадження судді Зміївського районного суду Харківської області І. Вельможної.

Ухвалою судді Зміївського районного суду Харківської області І. Вельможної від 24.12.2024 року позовну заяву прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку загального провадження з викликом учасників в судове засідання.

10.04.2025 року позивачкою подано до суду заяву про збільшення позовних вимог, в якій окрім визначення місця проживання дитини разом з матір`ю, просила відібрати малолітню дитину ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у відповідача - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , без позбавлення його батьківських прав.

15.04.2025 року судом прийнято до розгляду заяву ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог.

На підставі розпорядження керівника апарату Зміївського районного суду Харківської області № 02-06/158 від 13.10.2025 року, пов`язаного з тривалою хворобою судді І.Вельможної, здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи та визначено для розгляду справи суддю В.Філіп`єву.

Ухвалою судді Зміївського районного суду Харківської області В.Філіп`євої від 18.11.2025 року позовну заяву прийнято до свого провадження, призначено підготовче засідання.

07.01.2026 року позивачкою ОСОБА_1 до канцелярії суду подано уточнену позовну заяву відповідно до якої, позивачка остаточно просила суд:

16.01.2026 року відповідачем ОСОБА_3 до канцелярії суду подано відзив на уточнену позовну заяву з викладом заперечень проти позову.

28.01.2026 року по справі закрито підготовче провадження та призначено судовий розгляд справи по суті.

Позиції учасників справи.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачка ОСОБА_1 перебувала у фактичних сімейних відносинах з відповідачем ОСОБА_6 . Від спільного життя ІНФОРМАЦІЯ_5 народився син ОСОБА_5 . Після народження дитини стосунки між позивачем та відповідачем зіпсувалися, відповідач став агресивно поводитися, знущатися з позивачки ОСОБА_1 , застосовував фізичну силу, після чого забрав дитину та вигнав позивачку з дому, тому вона була змушена виїхати до м. Златопіль (колишнє - місто Первомайський), Лозівського району, Харківської області у пошуках роботи та житла. У подальшому позивачка мала намір забрати дитину до себе. Скориставшись вказаними обставинами, відповідач ОСОБА_7 звернувся до Зміївського районного суду Харківської області з позовною заявою про позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 . Рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 03 квітня 2024 року у справі № 621/4440/23, провадження № 2/621/233/24, підтвердженим Постановою Харківського апеляційного суду від 19 листопада 2024 року у справі № 621/4440/23, провадження № 22-ц/818/2211/24, у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав відмовлено.

При цьому, на протязі всього розгляду зазначеної цивільної справи відповідач ОСОБА_7 не дозволяв позивачці бачитися з дитиною до ухвалення рішення судами, а звернення до поліції не допомагали вирішити ситуацію і відповідач продовжував перешкоджати матері бачитися з трирічним сином.

Позивач ОСОБА_1 любить свого сина, бажає щоб він постійно мешкав разом з нею, бажає брати активну участь у житті своєї дитини, спілкуватись з ним, проводити спільно час та займатись його вихованням. Однак у зв`язку з негативними стосунками, які склались у позивачки та відповідача, ОСОБА_1 позбавлена такої можливості, так як відповідач ОСОБА_7 чинить перепони у зустрічах та спілкуванні з дитиною, у зв`язку із чим позивачка неодноразово зверталася з відповідними заявами до органу опіки та піклування і органи поліції. Позивачка ОСОБА_1 неодноразово, починаючи з вересня 2023 року до 06 грудня 2025 року зверталась до відділу поліції № 2 Чугуївського РУП ГУНП в Харківській області із заявами з приводу порушення її батьківських прав, щодо перешкоджання їй бачитись з малолітньою дитиною - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з яким їй не дає бачитись та спілкуватись її колишній чоловік - ОСОБА_3 . В ході розгляду справи було встановлено, зокрема, з відзиву на позовну заяву, що дитина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійсно проживає разом з ОСОБА_3 та його батьками - бабусею ОСОБА_8 та дідусем ОСОБА_9 , за місцем свого мешкання та реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 .

У січні 2024 року позивачка ОСОБА_1 пройшла обстеження та медичний огляд в КНП «Первомайська центральна районна лікарня», відповідно до результатів медичного обстеження спеціалістами - здорова, не перебуває на обліку у лікаря нарколога та психіатра. Позивачка ОСОБА_1 здобула професію кухаря-кондитера. У 2011 році закінчила з відзнакою Харківський професійний ліцей харчових технологій та торгівлі. У 2025 році позивачка ОСОБА_1 придбала власне житло за адресою: АДРЕСА_3 , та змінила місце проживання.

Відповідно до висновку органу опіки та піклування Зміївської міської ради від 13.05.2025 року, батько дитини, ОСОБА_3 , на даний час перебуває у складі Збройних Сил України або інших утворень відповідно до закону військових формувань, що проведені на військовий стан або залучені до проведення антитерористичної операції. Виходячи з інтересів дитини орган опіки та піклування зазначає за доцільне визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_1 .

Оскільки відповідач ОСОБА_7 чинить позивачці ОСОБА_1 перешкоди у вихованні, спілкуванні й побаченнях з малолітнім сином , сам проходить військову службу в лавах Збройних Сил України, виконує бойові завдання, і фактично вихованням дитини займаються батьки відповідача, тобто дідуся і бабусь, а позивачка як мати має переважне право на проживання дитини разом із нею, ОСОБА_1 змушена звернутися до суду з відповідним позовом та просить визначити місцем проживання малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , разом із матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 , за зареєстрованим місцем проживання/перебування матері: АДРЕСА_2 . Відібрати малолітню дитину ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у відповідача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , без позбавлення відповідача батьківських прав. Понесені позивачем ОСОБА_1 витрати, пов`язані з розглядом справи, в сумі 10000,00 гривень покласти на відповідача.

В судовому засіданні позивачка та її представник наполягали на задоволенні позовної заяви, вказали, що з 2023 року позивачка позбавлена можливості безперешкодно бачитися з сином, спілкуватися з ним, проявляти свою материнську любов, піклуватися про його здоров`я і розвиток. До будинку відповідача, де знаходиться дитина, її не пускають, а декілька разів з 2023 року давали бачитися в парку по півгодини в присутності представників органу опіки та піклування, та поліції, хоча такі вимоги відповідача не передбачені законом. Позивачка має можливість і бажання утримувати і виховувати свого сина, має працевлаштування, окреме житло, де проживає разом із старшим сином від попереднього шлюбу. Відповідач постійно чинить їй перешкоди у спілкуванні й вихованні сина, не дає можливість старшому братику спілкуватися із молодшим. При цьому, сам є військовослужбовцем, тривалий час знаходиться поза межами свого місця проживання, а дитиною фактично опікуються дідусь і бабуся (батьки відповідача), тоді як вона як мати не може скористуватися гарантованим їй правом на проживання й виховання власної дитини. Хлопчику має незабаром виповнитися 5 років, але, як вона чула по телефону, він дуже погано розмовляє, а його потрібно готувати до школи, сприяти розвитку його здібностей, що батьки відповідача не забезпечують. Дитина не відвідує дитячий садок, не спілкується ні з матір`ю, ні з братом, ні з однолітками, що безумовно не сприяє його повноцінному розвитку. В зв`язку з викладеним просить суд задовольнити позов та визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_1 - разом із матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 , за зареєстрованим місцем проживання/перебування матері: АДРЕСА_2 ; відібрати малолітню дитину ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , без позбавлення відповідача батьківських прав, понесені позивачем ОСОБА_1 витрати, пов`язані з розглядом справи, в сумі 10000,00 гривень покласти на відповідача.

Відповідач ОСОБА_3 не погодився з позовною заявою, в тому числі з поданими уточненнями та просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своєї позиції зазначив, що не заперечує факт перебування у фактичних сімейних відносинах з позивачкою ОСОБА_1 , від якого сторони мають спільного сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після народження сина позивачка фактично самоусунулася від виховання дитини, покинула його і зникла, а вихованням і утриманням дитини займається самостійно відповідач, і йому допомагають його батьки, які разом з ним проживають. Позивачка декілька разів дійсно приїжджала, щоб побачитися з дитиною, але він наполягає, щоб такі побачення відбувалися у присутності працівників Служби у справах дітей та працівників поліції.

Позивачка зазначає про придбання нею житла, однак дана обставина не усуває і не нівелює тих суттєвих суперечностей та прогалин у її процесуальній позиції, які мали місце раніше і які мають істотне значення для правильного вирішення спору. Так, у первісній позовній заяві ОСОБА_1 обґрунтовувала свої вимоги посиланнями на намір у майбутньому продати належні їй земельні ділянки та придбати житло у місті Златопіль, що за своєю правовою природою було лише декларативним наміром і не створювало для дитини жодних реальних гарантій стабільності, тоді як у подальшому у уточненому позові позивачка повідомляє про факт купівлі житла, не надаючи при цьому суду чіткого та повного пояснення, за рахунок яких саме коштів було здійснено таке придбання, у який момент відбувся перехід права власності, чи є це житло постійним та єдиним місцем проживання позивачки, а також чи створені у ньому належні та сталі умови саме для проживання малолітньої дитини, а не лише формального підтвердження наявності об?єкта нерухомості. При цьому, сам по собі факт набуття житла, навіть якщо він підтверджується правовстановлюючими документами, не є автоматичною та безумовною підставою для зміни фактичного місця проживання дитини та її відібрання у батька, оскільки відповідно до статей 141 та 161 Сімейного кодексу України та усталеної практики Верховного Суду ключовим є не формальне володіння житлом, а сукупність обставин, зокрема сталість середовища, фактичний догляд, психологічний стан дитини, її адаптація до існуючих умов та прогнозовані наслідки різкої зміни місця проживання. Крім того, на момент подання уточненого позову дитина вже тривалий час фактично проживає разом з батьком у стабільному середовищі, до якого вона адаптована, і будь-яке переміщення дитини до нового місця проживання позивачки, навіть у новопридбане житло, означатиме для малолітньої дитини жміну звичного соціального та побутового оточення, що саме по собі не може розглядатися як таке, що відповідає її найкращим інтересам без наявності виключних підстав. Позивачка не довела, що проживання дитини з батьком є небезпечним, неналежним або таким, що суперечить її інтересам, а отже відсутні правові підстави вважати, що поява у позивачки житла автоматично створює необхідність і доцільність відібрання дитини. Таким чином, твердження позивачки про придбання житла може бути враховане судом виключно як одна з обставин у загальній сукупності доказів, але воно не спростовує фактичного стану речей, не доводить необхідності зміни місця проживання малолітньої дитини та не може бути самостійною підставою для задоволення позовних вимог про визначення місця проживання дитини разом із матір?ю та її відібрання у батька.

Вказані в позові обставини на його обґрунтування зводяться до загальних фраз про негативні стосунки між відповідачем та позивачкою та багаторазові звернення до органів опіки і піклування та органів поліції. Зазначені доводи за своєю правовою природою є виключно оціночними, емоційними та декларативними і не підтверджені жодними належними та допустимими доказами у розумінні статей 76-81 ЦПК України, оскільки сам факт звернення із заявами до органів опіки або поліції не свідчить про наявність порушення з боку відповідача, не підтверджує встановлення будь-яких обставин перешкоджання у спілкуванні з дитиною та не є доказом протиправної поведінки, якщо такі звернення не завершилися винесенням відповідних рішень, приписів або судових актів, яких у матеріалах справи немає. При цьому, позивачка ОСОБА_1 не надала суду жодного доказу того, що ОСОБА_7 було заборонено позивачці ОСОБА_1 бачитися з дитиною, обмежено телефонне чи відеоспілкування, відмовлено у зустрічах за конкретних домовленостей або порушено будь-який визначений порядок спілкування, а також не зазначила жодної конкретної дати, часу чи обставин, коли такі перешкоди нібито мали місце.

Спільна з позивачкою дитина - син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , тобто за адресою зареєстрованого місця проживання відповідача ОСОБА_7 . З серпня 2023 року дитина проживає постійно разом з батьком, бабусею і дідусем в будинку за адресою: АДРЕСА_1 . 3 25.09.2023 року ОСОБА_1 в будинку за місцем проживання дитини, як і до самої дитини взагалі не з?являлася.

3 25.09.2023 року ОСОБА_1 взагалі залишивши сина самого та самоусунулася від виховання дитини та з вказаного дня і по теперішній час не цікавиться сином, не відвідує його, взагалі не піклується про дитину, не слідкує за станом здоров?я сина, не проявляє до сина материнської турботи і любові, не займається вихованням і розвитком дитини. Дитина перебуває на повному утриманні та матеріальному забезпеченні батька. Вихованням сина, піклуванням про стан його здоров`я, фізичним і духовним розвитком, харчуванням, гігієною, матеріальним забезпеченням і утриманням займається позивач ОСОБА_7 . При цьому, активну участь у вихованні та розвитку сина беруть участь батьки позивача - бабуся з дідусем, з якими вони проживають разом.

За таких обставин, відповідач ОСОБА_7 просить відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову про визначення місця проживання дитини разом із матір`ю.

В судовому засіданні 23.03.2026 року відповідач підтримав свою позицію, вказав, що дитина добре почувається разом із ним та його батьками, має всі умови для належного утримання й виховання, іграшки, одяг, їй створено всі необхідні умови для життя і розвитку. Позивачка у 2023 році сама поїхала і покинула дитину, а тепер виявила бажання її забрати. Жодних доказів того, що з матір`ю дитині буде краще, ніж з ним, позивачкою не надано, умови її проживання ніхто не бачив. Він не перешкоджає побаченням позивачки із сином, однак вважає, що це необхідно відбуватися в присутності працівників Служби у справах дітей та працівників поліції, про що він неодноразово писав до Служби у справах дітей. Він дійсно є військовослужбовцем, але під час виконання ним бойових завдань дитина залишається під доглядом його батьків. Зміна місця проживання дитини матиме наслідком важку психологічну травму, про що він неодноразово просив призначити судову психологічну експертизу, яка б допомогла визначити, до кого дитина найбільш прихильна, та з ким з батьків дитині буде краще. Враховуючи відсутність будь-яких переконливих доказів щодо необхідності зміни місця проживання дитини, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник Служби у справах дітей Зміївської міської ради Чугуївського району Харківської області О.Мартинова в судовому засіданні 10.04.2026 року пояснила, що до Служби неодноразово почергово зверталися батьки малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з приводу спору щодо проживання й виховання дитини. Кожен з батьків любить дитину, не вчиняють якихось протиправних дій щодо нього, однак не можуть між собою порозумітися. Відповідач ОСОБА_7 звертався до суду з позовними вимогами про позбавлення позивачки ОСОБА_1 батьківських прав щодо дитини, однак рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 03 квітня 2024 року у справі № 621/4440/23, провадження № 2/621/233/24, залишеним в силі постановою Харківського апеляційного суду від 19 листопада 2024 року у справі № 621/4440/23, провадження № 22-ц/818/2211/24, у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав відмовлено. Представники Служби неодноразово обстежували місце проживання малолітньої дитини, які є задовільними, однак з урахуванням відомостей про службу відповідача, тобто фактичним вихованням дитини дідусем та бабусею, вважали доцільним визначити місцем проживання дитини разом із матір`ю, яка не позбавлена батьківських прав, має можливість і бажання виховувати та утримувати власного сина. Тому, з урахуванням рішення колегіального органу опіки та піклування Зміївської міської ради Чугуївського району Харківської області, вважала позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Дослідивши письмові докази наявні в матеріалах справи, суд встановив наступне.

ІНФОРМАЦІЯ_5 народився ОСОБА_5 , батьками якого є відповідач ОСОБА_3 - батько, та позивач ОСОБА_1 - мати. Зазначене підтверджується Свідоцтвом про народження, Серія НОМЕР_3 , виданого 08.10.2021 року Зміївським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Чугуївському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), актовий запис №248 від 08.10.2021 року (том 1, а. с. 14).

Згідно Витягу з реєстру Зміївської територіальної громади № 2024/000861414 від 25.01.2024 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 (том 1 а. с. 12).

Згідно Довідки № 6341-5003103251 від 25.01.2024 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 взята на облік як внутрішньо переміщена особа та фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_5 (том 1 а. с. 13).

Згідно Витягу з інформаційно-аналітичної системи "Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості", позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , станом на 19.04.2024 року до кримінальної відповідальності не притягувалася, є особою, стосовно якої відомості про наявність незнятої чи непогашеної судимості - відсутні, в розшуку не перебуває (том 1 а. с. 45).

Згідно довідки КНП "Міський психоневрологічний диспансер № 3" Харківської міської ради № 1756 (про проходження попереднього, періодичного та позачергового психіатричних оглядів, у тому числі на предмет вживання психоактивних речовин) від 24.05.2024 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , протипоказання для виконання обов`язків водія кат В - відсутні (том 1 а. с. 46).

ОСОБА_1 , закінчила у 2011 році Харківський професійний ліцей харчових технологій та торгівлі і здобула професію кухаря; кондитера, що підтверджується Дипломом кваліфікованого робітника від 31.01.2011 року, Серія НОМЕР_4 та додатком до Диплома Серія НОМЕР_5 (том 1 а. с. 47, 48)

Згідно Договору про надання освітніх послуг Комунального закладу спеціалізованої мистецької освіти "Первомайська школа мистецтв" від 07.03.2024 року, ОСОБА_1 зарахована з 07.03.2024 року для навчання (том 1 а. с. 49)

Згідно цивільно-правового договору № 1 від 15.04.2024 року, укладеного між ФОП ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , в період з 15.04.2024 року по 15.06.2024 року ОСОБА_1 виконувала послуги на замовлення ФОП ОСОБА_10 (том 1 а. с. 50 - 51).

Згідно характеристики ОСОБА_12 від 02.05.2024 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , працює на посаді кухаря з 15.04.2024 року в кафе "Smak D" м. Первомайський, Харківської області. За період перебування, по теперішній час (02.05.2024 року) зарекомендувала себе позитивно. За характером спокійна та врівноважена, жодної скарги від клієнтів не надходило, тільки позитивні відгуки. В колективі користується повагою. У порушенні техніки безпеки помічена не була (том 1 а. с. 52).

Згідно Інформації з Дерджавного реєстру речових прав на нерухоме майно (інформаційна довідка № 362380806 від 18.01.2024 року) ОСОБА_1 є власницею 1/3 частки земельної ділянки з кадастровим номером 6324586000:10:000:0018, площею 7,5314 га, яка перебуває в оренді ФГ "Туран Агро". Строк дії договору оренди до 02.04.2030 року з правом пролонгації (том 1 а. с. 55 - 56).

Згідно Інформації з Дерджавного реєстру речових прав на нерухоме майно (інформаційна довідка № 362380572 від 18.01.2024 року) ОСОБА_1 є власницею 1/3 частки земельної ділянки з кадастровим номером 6324586000:10:000:0024, площею 7,7489 га, яка перебуває в оренді ФГ "Туран Агро". Дата укладення договору оренди 11.06.2020 року, строк дії договору 10 років (том 1 а. с. 57 - 58).

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав (№ 401798849 від 30.10.2024 року) ОСОБА_1 є власницею 2/3 частки земельної ділянки з кадастровим номером 6324586000:10:000:0018, площею 7,5314 га, на підставі договору дарування, серія та номер 3053, виданий 31.10.2024, видавник Вовк І.В., приватний нотаріус Лозівського районного нотаріального округу Харківської області (том 1 а. с. 30, 61).

Згідно довідки Управління соціального захисту населення Первомайської міської ради Харківської області № 1423 від 29.04.2024 року, ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 перебуває на обліку в управлінні праці та соціального захисту населення. Відповідно до Постанови КМУ № 332 від 20.03.2022 року, з 01.02.2024 року по 30.04.2024 року призначено та нараховано допомогу 8000,00 гривень(лютий 2024 року), 8000,00 гривень (березень 2024 року), 8000,00 гривень (квітень 2024 року). Загальна сума доходу 24000,00 гривень (том 1 а. с. 62).

Згідно довідки Управління соціального захисту населення Первомайської міської ради Харківської області № 1422 від 29.04.2024 року, ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , перебуває на обліку в управлінні праці та соціального захисту населення. Згідно ЗУ "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям", з 01.03.2024 року по 30.04.2024 року призначено та нараховано допомогу 5885,47 гривень (березень 2024 року), 5885,47 гривень (квітень 2024 року). Загальна сума доходу 11770,94 гривень (том 1 а. с. 63).

Згідно довідки Управління соціального захисту населення Первомайської міської ради Харківської області № 07-08/135 від 29.04.2024 року, ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 отримала щомісячну одноразову допомогу при народженні 1-ї дитини. Березень 2024 року - 860,00 гривень, квітень 2024 року - 860,00 гривень. Всього отримано 1720,00 гривень (том 1 а. с. 64).

Згідно відомостей Довідок поліклінічного відділення КНП Зміївська ЦРЛ, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 на обліку в психіатричному кабінеті не знаходиться, але зверталась за допомогою (том 1 а. с. 66).

Згідно відомостей Форми ОК-5 Пенсійного фонду України та записів трудової книжки НОМЕР_6 , належної ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , вбачається, що позивач була працевлаштована: СВК "Україна", ПП "Новатор", ПФ "Дебют", а також перебувала на обліку Управління соціального захисту населення Зміївської РДА Харківської області, Управління соціального захисту населення Чугуївської РДА Харківської області (том 1 а. с. 65, 67 - 68).

Згідно Актів КП "Жилсервіс" Первомайської міської ради Харківської області (№ 160 від 16.01.2024 року, № 471 від 12.03.2024 року, № 758 від 01.05.2024 року), комісія у складі: майстер ОІМ - Гуменик Д.Ю. та економіста по ДПР - Чеботар та мешканців квартир, ОСОБА_1 не зареєстрована, але фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_6 , в період з 26 грудня 2023 року по 01 травня 2024 року (том 1, а. с. 71).

Згідно Актів умов проживання за адресою фактичного проживання ОСОБА_1 : АДРЕСА_6 , складених Службою у справах дітей Первомайської міської ради Харківської області (09.01.2024 року, 07.03.2024 року, 02.05.2024 року, 10.09.2024 року), житло розміщено на 6 поверсі 9 поверхового будинку та складається з 1 кімнати, загальною площею 25,1 кв/м., житлова площа 12,8 кв/м. Житло з усіма зручностями, санітарний стан задовільний, комунікації підключені, в наявності меблі, побутова техніка, заходи гігієни, продукти харчування, дитячі іграшки (том 1 а. с. 74 - 75).

Згідно Витягу з реєстру Зміївської територіальної громади № 2024/000861006 від 25.01.2024 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (том 1 а. с. 15).

Згідно Витягу з реєстру Зміївської територіальної громади № 2025/000326914 від 09.01.2025 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (том 1 а. с. 106).

Згідно Акту обстеження, складеного депутатом Зміївської міської ради Куліш В.М. від 23.11.2023 року, за участю ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , було проведено перевірку обстеження у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_7 .Склад членів сім`ї заявника, які фактично проживали разом з ним за вказаною адресою: син заявника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; Мати дитини - ОСОБА_1 в будинку не зареєстрована, однак постійно проживала з дитиною та її батьком до липня 2023 року. З 25.09.2023 року ОСОБА_1 пішла з дому та в будинку взагалі не проживає. З моменту народження сина, з жовтня 2021 року ОСОБА_1 виконувала свої материнські обов`язки, однак, з початку літа 2023 року поведінка останньої змінилась. ОСОБА_1 все частіше почала вести себе неадекватно по відношенню до дитини, нехтувати своїми батьківськими обов`язками: забувала про дитину, залишал її саму, не займалася питаннями її харчування і доглядом за нею. Також під час своїх психо-емоційних сплесків, схожих за зовнішніми ознаками на психічні розлади, ОСОБА_1 кричала на дитину, вживала в її присутності ненормативну, нецензурну лексику, після чого взагалі забувала про дитину, залишала її саму та йшла з дому. При цьому, ОСОБА_1 часто приводила додому незнайомих осіб, з якими уходила з дому та переставала взагалі піклуватися про сина і забезпечувати його базові потреби. З 25.09.2023 року ОСОБА_1 взагалі пішла з дому, залишивши сина вдома за адресою: АДРЕСА_1 , де він проживає з батьком, бабусею і дідусем, по теперішній час та самоусунулася від виховання дитини, та з вказаного дня і по теперішній час не цікавиться сином, не відвідує його, взагалі не піклується про дитину, не слідкує за станом її здоров?я, не проявляє до сина материнської турботи і любові, не займається вихованням і розвитком дитини. Дитина перебуває на повному утриманні та матеріальному забезпеченні батька ОСОБА_3 . Дані факти встановлені у тому числі з пояснень сусідів заявника, а також підтверджені ними (том 1 а. с. 103 - 104).

Згідно Акту обстеження складеного депутатом Зміївської міської ради Соляник І.С. від 08.01.2025 року, за участю ОСОБА_16 ОСОБА_17 , проведено перевірку за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 . В ході перевірки встановлено, що в будинку за вказаною адресою фактично проживають: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , його малолітній син ОСОБА_5 та батьки: ОСОБА_9 та ОСОБА_8 . Мати дитини - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 в будинку не зареєстрована та не проживає з 25.09.2023 року. ОСОБА_1 в будинку за місцем проживання дитини, як і до самої дитини не з`являлась (том 1 а. с. 105).

Згідно службової характеристики командира зенітно-кулеметного батальйону ВЧ НОМЕР_7 від 21.02.2025 року, за час проходження служби в 4 зенітній кулеметній роті зенітного кулеметного батальйону в/ч НОМЕР_8 , відповідач - капітан ОСОБА_3 зарекомендував себе з позитивного боку, як дисциплінований військовослужбовець. Програму бойової та військово-патріотичної підготовки засвоїв добре. Отримані під час служби теоретичні знання завжди використовує на військовій практиці. Бере безпосередню участь у суспільному житті підрозділу. Самостійну роботу планує згідно плану командира підрозділу. Свій світогляд розширює та вдосконалює. Накази, розпорядження старших командирів, начальників виконує точно та своєчасно. До виконання своїх службових обов`язків ставиться відповідально та користується ними в повсякденному житті військової служби. Досконало знає озброєння, військову техніку та їх характеристики. Користується авторитетом військовослужбовців підлеглого підрозділу, а також у вищого командування батальйону. На критику реагує завжди вірно. За характером спокійний, вимогливий до себе. Фізично розвинутий добре. В стройовому відношенні підготовлений добре (том 1 а. с. 144).

Згідно Довідки ВЧ НОМЕР_7 № 4950/1/22/37 від 14.04.2025 року, ОСОБА_3 , в період з 23.01.2024 по 31.05.2024, з 16.06.2024 по 31.12.2024, з 16.01.2025 по 14.04.2025 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в населених пунктах: с. Козацьке, с. Хрестище, с. Бессарабівка, с. Розсохувата, с. Нова Парафіївка Берестинський район; с. Дмитрівка Богодухівський район; м. Барвенкове Ізюмський район; с. Мосьпанове Чугуївського району Харківської області (том 1 а. с. 180).

Згідно договору купівлі-продажу квартири (НКА 028098) від 11.09.2025 року, посвідченого приватним нотаріусом Лозівського районного нотаріального округу Харківської області, позивач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 придбала у власність трикімнатну квартиру яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Загальна площа квартири 58,3 м/кв., житлова площа 40,7 кв/м (том 2 а. с. 14 - 17).

Реєстрація права власності вищевказаної квартири підтверджується Витягом з реєстру речових прав (номер витягу 443203364 від 11.09.2025 року) (том 2 а. с. 18).

Згідно Відомості Виконавчого комітету Златопільської міської ради Харківської області № 2371 від 08.10.205 року про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб, за адресою: АДРЕСА_3 , зареєстрована ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (а. с. 19).

Згідно Акту обстеження умов проживання, складеного 29.09.2025 року начальником Служби у справах дітей Златопільської міської ради Харківської області, за адресою: АДРЕСА_2 проживає ОСОБА_1 . Житло розміщене на 3 поверсі 5 поверхового будинку, складається з 3 кімнат. Умови проживання: санітарний стан житла задовільний, квартира обладнана меблями, технікою, речами побутового вжитку, комфортна для проживання. Для виховання та розвитку дитини створено такі умови: є окрема кімната, спальне місце, куточок для навчання, дитяча література.За цією адресою проживають і мають постійне місце реєстрації: ОСОБА_1 (власниця житла), ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_8 (син). Стосунки в сім`ї теплі, приязні. Між матір`ю та дитиною встановились гармонійні стосунки. Атмосфера в родині позитивна, доброзичлива. Результат бесіди і ставлення членів сім`ї до рішення прийняття на виховання дитини: житлово-побутові умови сприятливі для проживання та виховання дитини (том 2 а. с. 20).

Згідно відповідей відділу поліції № 2 Чугуївського РУП ГУНП в Харківській області на адвокатський запит, вбачається, що ОСОБА_1 зверталась до відділу поліції № 2 Чугуївського РУП ГУНП в Харківській область, з приводу порушення її батьківських прав, щодо перешкоджання останній бачитися зі спільною малолітньою дитиною - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з якою їй не дає бачитися та спілкуватися її колишній чоловік - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , зареєстрований від 08.12.2025 за вхідним номером 2992аз-2025 та розглянуто відділом поліції N?2 Чугуївського РУП ГУНП в Харківській області. ОСОБА_1 , починаючи з вересня 2023 року до 06 грудня 2025 року зверталася до відділу поліції № 2 Чугуївського РУП ГУНП в Харківській області, з приводу перешкоджання останній бачитися зі спільною малолітньою дитиною - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з якою їй не дає бачитися та спілкуватися її колишній чоловік - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , звернення були зареєстровані в ІКС ІПНІ за № 7345 від 21.11.2023 року, № 8234 від 30.12.2023 року, № 5117 від 22.08.2024 року, № 5525 від 06.08.2024 року, № 5678 від 12.08.2024 року, № 7150 від 01.10.2024 року, № 11038 від 30.12.2025 року, № 1955 від 22.02.2025 року, № 2057 від 26.02.2025, № 3379 від 04.04.2025 року, № 5416 від 30.05.2025 року, № 9576 від 27.08.2025 року та № 12460 від 22.11.2025 року (том 2 а. с. 46 - 54)

Згідно висновку Зміївської міської ради Чугуївського району Харківської області як органу опіки та піклування про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_19 , з наданих документів з`ясовано, що ОСОБА_1 перебувала у фактичних сімейних відносинах з ОСОБА_3 . Від спільного життя у них народився син - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 , на даний час проживає за адресою: АДРЕСА_6 . З письмової заяви ОСОБА_1 , яка надійшла до служби у справах дітей Зміївської міської ради, встановлено, що після народження дитини стосунки між нею та ОСОБА_3 зіпсувалися, чоловік став агресивно поводиться з нею, знущався, висловлював в її сторону лайку, застосовував фізичну силу у зв`язку з чим вона змушена була виїхати до м. Златопіль Харківської області. Також в письмовій заяві було вказано, що ОСОБА_3 , скориставшись вказаними обставинами, звернувся до Зміївського районного суду Харківської області з позовною заявою про позбавлення її батьківських прав. Рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 03.04.2024 року в задоволені позовних вимог ОСОБА_3 було відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3 оскаржив його в апеляційному порядку. Постановою Харківського апеляційного суду від 19.11.2024 року, апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення. На даний час ОСОБА_1 винаймає квартиру в м. Златопіль, Лозівського району Харківської області. Згідно акту обстеження умов проживання, складеного службою у справах дітей Златопільської міської ради Харківської області від 10.09.2024 року, ОСОБА_1 проживає разом із старшим сином від попереднього шлюбу, ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_8 . В квартирі створені умови для виховання та проживання малолітньої дитини. ОСОБА_1 працевлаштована. Відповідно до характеристики з місця роботи ОСОБА_1 , яка працює на посаді кухаря з 15.04.2024 року в кафе « Smak» в м. Златопіль Харківської області ОСОБА_1 зарекомендувала себе позитивно, за характером спокійна та врівноважена, жодної скарги від клієнтів не неї надходило, отримувала тільки позитивні відгуки. В колективі користується повагою, у порушенні техніки безпеки помічена не була. Відповідно до довідок лікаря психо-наркологічного кабінету поліклініки Зміївської ЦРЛ від 28.11.2023 року, встановлено, що громадянка ОСОБА_1 в психіатричному кабінеті на обліку не знаходиться, але за допомогою зверталася. В своїй заяві ОСОБА_1 зауважила, що любить свого сина, бажає щоб дитина мешкала разом з нею, бажає брати активну участь у житті своєї дитини, спілкуватись з нею, проводити спільно час та займатись її вихованням. Батько дитини, ОСОБА_3 , зареєстрований разом з малолітньою дитиною за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно акту обстеження умов проживання від 04.01.2024 року, складеного депутатом Зміївської міської ради, в присутності сусідів, вбачається, що в даному будинку створені умови для проживання дитини. Мати дитини, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , в будинку за даною адресою - не зареєстрована та не проживає з 2023 року. На даний час ОСОБА_3 перебуває у складі Збройних Сил України або інших утворень відповідно до закону військових формувань, що проведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції. З метою захисту інтересів суб`єктів сімейних відносин, у відповідності до ст. 19 Сімейного кодексу України питання розглянуто органом опіки та піклування для підготовки до суду письмового висновку щодо розв`язання спору. При підготовці висновку органу опіки та піклування щодо визначення місця проживання дітей було взято до уваги результати ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, стан здоров`я дитини, умови проживання. Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 160 Сімейного кодексу України, п. 72 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов`язаної з захистом прав дитини», виходячи з інтересів дитини орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_1 (том 2 а. с. 228 - 229).

Норми права, застосовані судом, та мотиви їх застосування.

Дослідивши матеріали цивільної справи, заслухавши представника позивача, відповідача, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, їх належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд зазначає наступне:

Згідно ч.1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до пунктів 1-4 частини першої статті 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд має вирішити, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно ч.4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ст. ст. 76 - 81 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Частинами 1, 3 статті 13 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Згідно частини 3 статті 51 Конституції України, сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Статтею 8 Закону України "Про охорону дитинства" визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, духовного та соціального розвитку. Батьки несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини.

Статтею 11 цього ж Закону визначено, що сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.

Відповідно до ч.5 статті 5 Сімейного кодексу України, ніхто не може зазнавати втручання в його сімейне життя, крім випадків, встановлених Конституцією України.

Загальні засади регулювання сімейних відносин визначені статтею 7 Сімейного кодексу України, згідно яких сімейні відносини регулюються лише у тій частині, у якій це є допустимим і можливим з точки зору інтересів їх учасників та інтересів суспільства. Жінка та чоловік мають рівні права і обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.

Згідно частини 4 статті 19 Сімейного кодексу України, при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Згідно статті 121 Сімейного кодексу України, права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Відповідно до положень статті 141 Сімейного кодексу України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Відповідно до положень статті 155 Сімейного кодексу України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Згідно ч.1 статті 160 Сімейного кодексу України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

За змістом статті 161 Сімейного кодексу України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги:

- ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків,

- особиста прихильність дитини до кожного з них,

- вік дитини,

- стан її здоров`я

- та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. Якщо орган опіки та піклування або суд визнав, що жоден із батьків не може створити дитині належних умов для виховання та розвитку, на вимогу баби, діда або інших родичів, залучених до участі у справі, дитина може бути передана комусь із них. Якщо дитина не може бути передана жодній із цих осіб, суд на вимогу органу опіки та піклування може постановити рішення про відібрання дитини від особи, з якою вона проживає, і передання її для опікування органу опіки та піклування.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) зазначено, що "тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку".

Стаття 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Об`єднана Палата Касаційного Цивільного Суду Верховного Суду у своїй постанові від 11.12.2023 року по справі № 607/20787/19 вказала судам, що «сім`я є цінною для розвитку дитини, і коли вона руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи захистити дитину і забезпечити те, що їй потрібно, щоб дитина зростала у благополучній атмосфері, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення належних стосунків між дитиною й батьками, які є фундаментальними для благополуччя дитини. Діти потребують уваги, підтримки і любові обох батьків та є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів. Судам слід пам`ятати, що основним суб`єктом, на якого має вплив ухвалене рішення у сімейних спорах цієї категорії, є саме дитина.»

В цій же постанові Об`єднана Палата КЦС ВС вказала, що першочерговим завданням держави є забезпечення безпеки і права на життя дитини, що проголошено статтею 6 Конвенції про права дитини, а тому, розглядаючи справи про визначення місця проживання дитини з урахуванням особливостей, спричинених введенням в Україні воєнного стану, вирішуючи спори, що стосуються прав та інтересів дитини, судове рішення має бути спрямованим на забезпечення її безпеки і права на життя (див. постанови Верховного Суду від 09 лютого 2023 року у справі № 753/572/20, від 24 травня 2023 року у справі № 127/9377/21, від 14 червня 2023 року у справі № 760/31518/21).

Як встановлено в судовому засіданні, кожен з батьків малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (позивач і відповідач) сумлінно ставляться до виконання батьківських обов`язків, люблять свою дитину, та мають можливість забезпечити нормальний рівень життя, виховання й розвитку дитини.

Разом з тим, сторони не можуть досягнути спільної домовленості щодо постійного проживання дитини разом з одним із них, з приводу чого наявний спір між ними, що безумовно негативно впливає як на емоційний стан батьків, так і на емоційний стан дитини.

В судовому засіданні також підтверджено і не заперечується відповідачем, що мати дитини - позивач ОСОБА_1 не має можливості безперешкодно і в будь-який час бачитися з дитиною з серпня 2023 року, тобто з дворічного віку дитини по теперішній час, оскільки батько (відповідач ОСОБА_7 ) надає таку можливість виключно у присутності сторонніх осіб, включаючи представників Служби у справах дітей чи поліції, а отже позивач суттєво обмежена у здійсненні своїх материнських прав.

При цьому, відповідач ОСОБА_7 є діючим військовослужбовцем, виконує завдання, пов`язані з захистом Батьківщини, в зв`язку з чим малолітня дитина тривалий час знаходиться під наглядом дідуся та бабусі, тоді як мати не має можливості приймати участі у вихованні й догляді дитини, хоча має можливість і бажання виконувати свої материнські обов`язки.

Суд звертає увагу на загальновідомий принцип 6 Декларації про права дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові та розуміння. Малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, розлучатися зі своєю матір`ю.

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Похідний характер означає відсутність пріоритету інтересів батьків над інтересами дитини та переважність права захисту прав дитини, а тому у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин кожної конкретної справи, а вже тільки потім - права батьків.

Подібний висновок Верховний Суд зробив у постанові від 23 грудня 2020 року у справі № 712/11527/17.

На момент розгляду справи дитині виповнилося лише 4 роки, і вона, більше ніж 2 роки фактично розлучена з матір`ю, і вказані обставини мають істотне значення і не можуть не враховуватися судом при вирішенні спору між батьками.

Відповідач, хоча й належним чином займається вихованням та утриманням дитини, однак, перешкоджаючи позивачці у спілкуванні із сином, позбавляє дитину як належної опіки і виховання з боку матері, так і порушує право дитини й матері на прямі контакти, що суперечить найкращим інтересам дитини.

Представник органу опіки та піклування (Служба в справах дітей Зміївської міської ради Чугуївського району Харківської області) вважала за доцільне визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю - позивачкою ОСОБА_20 .

Суд погоджується з таким висновком та вважає, що за встановлених обставин, визначення місця проживання дитини разом з матір`ю відповідатиме найкращим інтересам малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Одночасно, прийняте судом рішення жодним чином не впливає на обсяг прав відповідача щодо дитини (частина 2 стаття 141 Сімейного кодексу України), в зв`язку з чим суд звертає увагу сторін на положення статті 157 Сімейного кодексу України, згідно якої, той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Отже, визначення місця проживання дитини з матір`ю не позбавляє позивача батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов`язків, що мають усвідомлювати обоє з батьків, спір між якими вирішено судом. При істотній зміні обставин сторони мають право ініціювати визначення іншого порядку фізичної опіки щодо дитини.

Враховуючи викладене, суд вважає що позовні вимоги ОСОБА_1 до відповідача ОСОБА_3 , треті особи - Виконавчий комітет Зміївської міської ради Чугуївського району Харківської області, як орган опіки та піклування, Виконавчий комітет Златопільської міської ради Лозівського району Харківської області, як орган опіки та піклування, про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги про відібрання малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у відповідача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , без позбавлення відповідача батьківських прав, та передачі його матері дитини - позивачці ОСОБА_1 , суд важає за необхідне зазначити наступне:

Згідно ч.1 статті 170 Сімейного кодексу України, суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання. У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам - за їх бажанням або органові опіки та піклування. Під час ухвалення рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них без позбавлення їх батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім`ї (особи) у разі здійснення такого супроводу.

Відповідно до пунктів 2-5 частини першої статті 164 Сімейного кодексу України, до таких випадків віднесено :

- ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини, забезпечення безпечних умов життя дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти;

- жорстоке поводження з дитиною;

- батьки є хронічними алкоголіками або наркоманами;

- батьки вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва.

Разом з тим, Об`єднана Палата КЦС Верховного Суду у своїй постанові від 25.03.2024 року по цивільній справі №183/1464/22 склала правові висновки щодо застосування норм статті 164, 170 Сімейного кодексу України, які є обов`язковими для врахування судами усіх інстанцій та зазначила, що:

« Судове рішення про визначення місця проживання дитини по своїй суті є рішенням про визнання, а за своїм змістом є рішенням немайнового характеру. Зважаючи на відсутність у судовому рішенні про визначення місця проживання дитини обов`язку вчинення дій боржником (тим з батьків, з яким фактично проживає дитина), таке рішення не підлягає примусовому виконанню. Чинне законодавство не передбачає, що невиконання одним з батьків судового рішення щодо визначення місця проживання дитини з іншим з батьків, є умовою/підставою застосування статті 162 СК України. Основною умовою застосування статті 162 СК України є факт «самочинної зміни місця проживання дитини».

У СК України є прогалина та відсутній регулятор, який визначав би правило поведінки учасників сімейних відносин для випадку, коли один з батьків змінив без згоди іншого з батьків місце проживання дитини до ухвалення рішення про визначення місця проживання і після ухвалення судового рішення місце проживання її не змінював. Подібною нормою є стаття 162 СК України, яка підлягає застосуванню на підставі аналогії закону. Очевидно, що позбавлення матері (батька) права ініціювати позов про відібрання дитини, у разі коли один із батьків змінив місце проживання до ухвалення рішення про визначення місця проживання і після ухвалення судового рішення місце проживання сина не змінював, суперечить принципу розумності та справедливості.

Мати (батько) має право на пред`явлення позову про відібрання дитини, у разі коли один з батьків змінив без згоди іншого з батьків місце її проживання до ухвалення рішення про визначення місця проживання і після ухвалення судового рішення місце проживання сина не змінював, згідно з статтею 162 СК України, яка підлягає застосуванню на підставі аналогії»

В цій же постанові Верховний Суд проаналізував практику Європейського Суду з прав людини та вказав, що «Результати аналізу відповідної практики ЄСПЛ засвідчують, що тривале невиконання органами влади Договірних держав рішень національних органів щодо передачі дітей під опіку одного з батьків, як правило, має наслідком констатацію ЄСПЛ порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Зокрема, це обумовлено тим, що значні затримки з виконанням таких рішень часто призводять до порушення нормальних сімейних зв`язків між дітьми і одним із батьків, ускладнюючи чи взагалі унеможливлюючи їх возз`єднання в майбутньому.

Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Згідно з практикою ЄСПЛ спільне перебування батьків і дітей у компанії один одного становить фундаментальну складову сімейного життя у розумінні статті 8 Конвенції (справа «Монорі проти Румунії та Угорщини», заява № 71099/01, рішення від 05 квітня 2005 року).

Право взаємного спілкування одного з батьків та дитини становить основоположний елемент «сімейного життя» у розумінні статті 8 Конвенції (справа ЄСПЛ «К. та Т. проти Фінляндії», заява № 25702/94, рішення від 27 квітня 2000 року).

Щодо зобов`язання держави здійснювати позитивні заходи, ЄСПЛ у своїй практиці зазначає, що стаття 8 ЄКПЛ включає право батьків на вжиття заходів для возз`єднання зі своїми дітьми та обов`язок національних органів влади сприяти такому возз`єднанню (див., серед іншого, рішення у справах Ignaccolo-Zenide v. Romania, № 31679/96, від 25 січня 2000 року, § 94, ECHR 2000 I; Nuutinen v. Finland, № 32842/96, від 27 червня 2000 року, § 127, ECHR 2000-VIII; і Eberhard and M. v. Slovenia, № 8673/05 і № 9733/05, від 1 грудня 2009 року § 127). Ці зобов`язання можуть передбачати вжиття заходів, спрямованих на забезпечення цього права, включаючи як створення нормативної бази, судового та правоохоронного механізму, що захищає права осіб, так і здійснення, за необхідності, конкретних заходів (див. рішення у справі M. and M. v. Croatia, № 10161/13, від 3 вересня 2015 року, § 177).

У справах, що стосуються виконання рішень у сфері сімейного права, завдання ЄСПЛ, відповідно до принципу субсидіарності, полягає в тому, щоб визначити, чи вжили національні органи влади всіх необхідних заходів для сприяння возз`єднанню, яких можна обґрунтовано вимагати в особливих обставинах кожної справи (див. згадане рішення у справі Eberhard and M., § 128, і рішення у справі Mihailova v. Bulgaria, №. 35978/02, від 12 січня 2006 року, § 83).

Суд раніше вже постановляв, що неефективне і, зокрема, затягнуте провадження у справі щодо опіки над дітьми може призвести до порушення статті 8 Конвенції (див. згадане рішення Eberhard and M. v. Slovenia, § 127).

У цьому контексті про адекватність заходу слід судити за швидкістю його виконання, оскільки плин часу може мати непоправні наслідки для відносин між дитиною та батьками, які не проживають разом (див., зокрема згадане рішення у справі Ignaccolo-Zenide v. Romania, § 102). Тривалість провадження у справах, що стосуються дітей, набуває особливого значення, оскільки завжди існує небезпека того, що будь-яка процесуальна затримка призведе до фактичного вирішення питання, що стоїть перед Судом (див. рішення у справах H. v. the United Kingdom, № 9580/81, від 8 липня 1987 року, §§ 89-90 та P.F. v. Poland, № 2210/12, від 16 вересня 2014 року § 56).

ЄСПЛ вкотре нагадав, що у справах такого роду адекватність заходу оцінюється, перш за все, за швидкістю його виконання. Обов`язок органів влади діяти швидко є ще більш важливим у випадках, подібних до цієї справи, коли той з батьків, хто має право опіки, вимагає повернення дітей від особи (будь-то другий з батьків або третя особа), яка утримує дітей без будь-якого права і без згоди опікуна (див. рішення у справі Amanalachioai v. Romania, № 4023/04, від 26 травня 2009 року, § 93.

Суд визнав, що час, протягом якого остаточне рішення від 17 червня 2014 року залишалося невиконаним (чотири роки і десять місяців до дати останнього повідомлення від заявниці), сам по собі є проблематичним, оскільки це призвело до погіршення сімейних зв`язків між заявницею та її донькою, що значно ускладнило виконання заходів, пов`язаних з опікою. У зв`язку з цим ЄСПЛ зосередився на з`ясуванні того, чи вживали органи влади всіх необхідних заходів для сприяння виконанню відповідного судового рішення. Проаналізувавши вжиті у цій справі заходи, зокрема за участю державного виконавця та представників органу опіки та піклування, ЄСПЛ дійшов висновку, що органи влади не діяли своєчасно і не зробили того, що було розумним за даних обставин, для забезпечення виконання рішень щодо опіки, таким чином, не забезпечивши справедливого балансу між конкуруючими інтересами особи та суспільства. Своїм ставленням вони також зробили неефективними деякі національні засоби правового захисту, спрямовані на підтримку заявниці в її спробах домогтися виконання рішення щодо опіки над донькою. Таким чином, заявниця не отримала ефективного захисту свого права на повагу до її сімейного життя.

Водночас ЄСПЛ підкреслив, що його висновок не має вплинути на будь-яке потенційне подальше рішення національних судів щодо найкращих інтересів дитини, беручи до уваги час, який минув з того моменту, як вона почала жити зі своїм батьком. ЄСПЛ також зауважив, що з огляду на той факт, що дитина втратила контакт з матір`ю, коли їй було два роки, і проживала з батьком безперервно протягом майже п`яти років, це рішення жодним чином не повинно тлумачитися як таке, що пропонує органам влади вжити заходів для возз`єднання заявниці з її дочкою без вжиття належних підготовчих заходів (див. пункт 41 рішення і, mutatis mutandis, рішення у справі E.S. v. Romania and Bulgaria, № 60281/11, від 19 липня 2016 року, § 82).

Верховний Суд у цій же постанові зазначив, що «Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Зміст статті 162 СК України свідчить про те, що сфера її застосування обмежується лише протиправною поведінкою щодо зміни місця проживання малолітньої дитини. Отже, в статті 162 СК України відбувається внормування тієї ситуації, коли після ухвалення судом рішення про визначення місця проживання дитини таке місце проживання було самочинно змінене другим із батьків… Чинне законодавство не передбачає, що невиконання одним з батьків судового рішення щодо визначення місця проживання дитини з іншим з батьків, є умовою/підставою застосування статті 162 СК України. Основною умовою застосування статті 162 СК України є факт «самочинної зміни місця проживання дитини».

Якщо певні сімейні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами або домовленістю (договором) сторін, до них застосовуються норми цього Кодексу, які регулюють подібні відносини (аналогія закону) (частина перша статті 10 СК України).

Законодавець визначив порядок усунення прогалин в сімейному праві.

Сімейні відносини є різноманітними, а соціальне життя - рухливе. У зв`язку з цим може виникнути необхідність визначення певного правила, яке не закріплено в законі безпосередньо. Умовами застосування аналогії закону є те, що: відносини, до яких застосовується аналогія, охоплюються предметом сімейно-правового регулювання (статті 1, 2 СК України); наявність прогалини в їх регулюванні (прогалини в праві); відсутній регулятор, який визначав би правило поведінки учасників сімейних відносин (норми законодавства або договору); існує норма, що регулює подібні за змістом відносини; застосування аналогії закону не повинно суперечити суті цих відносин (див. постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 31 липня 2023 року в справі № 461/3122/19 (провадження № 61-10148сво22)).

Касаційний суд констатує, що в СК України є прогалина та відсутній регулятор, який визначав би правило поведінки учасників сімейних відносин для випадку, коли один із батьків змінив місце проживання дитини до ухвалення рішення про визначення місця проживання і після ухвалення судового рішення місце проживання її не змінював. Подібною нормою є стаття 162 СК України, яка підлягає застосуванню на підставі аналогії закону.

Очевидно, що позбавлення матері (батька) права ініціювати позов про відібрання дитини, у разі коли один з батьків змінив місце проживання до ухвалення рішення про визначення місця проживання і після ухвалення судового рішення місце проживання сина не змінював, суперечить принципу розумності та справедливості.

Тому Об`єднана палата вважає, що мати (батько) має право на пред`явлення позову про відібрання дитини, у разі коли один з батьків змінив без згоди іншого з батьків місце проживання до ухвалення рішення про визначення місця проживання і після ухвалення судового рішення місце проживання сина не змінював, згідно з статтею 162 СК України, яка підлягає застосуванню на підставі аналогії закону.»

У цій справі суд враховує, що спір між сторонами щодо визначення місця проживання і виховання дитини фактично триває з 2023 року, позовна заява на розгляді в суді перебуває з 13.12.2024 року по теперішній час, що значно ускладнює відновлення нормальних зв`язків між позивачкою як матір`ю та її сином.

Хоча тривалий час малолітній ОСОБА_21 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає в сім`ї батька, в якій для нього створені належні умови, між дитиною та матір`ю поступово втрачається сталий емоційний зв`язок, однак це відбулося внаслідок перешкоджання відповідачем участі матері у вихованні сина, що суперечить сімейним цінностям, які полягають у повазі один до одного та якнайкращому вихованні дитини, враховуючи саме її інтереси.

Створювані одним із батьків для іншого протягом тривалого часу перешкоди у вихованні дитини та спілкуванні з нею мають наслідком руйнування зв`язків із сім`єю, до якої належить як батько, так і мати дитини.

Малолітній ОСОБА_21 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з серпня 2023 року, тобто з дворічного віку позбавлений щоденного спілкування з матір`ю, а тривалість провадження у справі, включаючи можливість апеляційного та касаційного перегляду рішення суду І інстанції, створює небезпеку тривалого невиконання судового рішення того з батьків, на користь якого постановлено рішення, що покладає на суд обов`язок вжиття ефективних заходів по захисту інтересів учасників справи та їх спільної малолітньої дитини.

Малолітня дитина наразі позбавлена материнської любові, турботи, виховання, піклування, догляду та духовного зв`язку із матір`ю, наявність якого передбачає безперервність та носить постійний характер виходячи із віку дитини, а тому відібрання дитини від батька та передання її матері за місцем проживання буде відповідати якнайкращим інтересам дитини.

За таких обставин, суд вважає за можливе застосувати аналогію закону відповідно до висновків ОП КЦС ВС у справі № 183/1464/22 та постановити рішення про відібрання малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у відповідача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , без позбавлення відповідача батьківських прав, та передачі його матері дитини - позивачці ОСОБА_1 .

Згідно пункту 5 ч.1 статті 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про відібрання дитини і повернення її тому, з ким вона проживала;

Щодо заявленої позивачем вимоги про стягнення витрат за надання правової допомоги в розмірі 10000,00 гривень та суми сплаченого судового збору, суд зазначає наступне:

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно ч.1 статті 15 ЦПК України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Відповідно до частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з частинами першою - четвертою статті 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 137 ЦПК України).

Згідно частини 1 та пункту 3 частини 2 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини 3 статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової (правничої) допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"). Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю.

Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Представником позивачки заявлено клопотання про стягнення з відповідача понесених позивачкою витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 гривень, що з урахуванням складності справи та тривалості судового розгляду є розумним і обгрунтованим

За таких обставин, відповідно до положень статей 137, 141 ЦПК України, з відповідача належить стягнути на користь позивача витрати на правничу допомогу та витрати зі сплати судового збору.

На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 13, 76 - 82, 89, 141, 223, 246, 259, 263 - 265, 268, 270, 273, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву задовольнити.

Визначити місцем проживання малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , разом із матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , за зареєстрованим місцем проживання/перебування матері: АДРЕСА_3 .

Відібрати малолітню дитину ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у відповідача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , без позбавлення відповідача батьківських прав, та передати дитину матері - позивачці ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ,

Допустити негайне виконання рішення суду в частині відібрання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у відповідача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , та передачу дитини матері - позивачці ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Стягнути з відповідача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 , на користь позивача ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу адвоката в сумі 10000,00 (десять тисяч) гривень.

Стягнути з відповідача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 , на користь позивача ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,29 (одна тисяча двісті одинадцять грн. 29 коп) гривень.

Учасники справи мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду через Зміївський районний суд Харківської області протягом тридцяти днів з дня його складення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не буде подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач - ОСОБА_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_8 , адреса фактичного місця проживання: АДРЕСА_9 ,

Відповідач - ОСОБА_3 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_10 ,

третя особа 1 - Виконавчий комітет Зміївської міської ради Чугуївського району Харківської області, як орган опіки та піклування, місцезнаходження за адресою: вул. Адміністративна, буд. 9, м. Зміїв, Чугуївського району Харківської області, 63404,

третя особа 2 - Виконавчий комітет Златопільської міської ради Лозівського району Харківської області, як орган опіки та піклування, місцезнаходження за адресою: просп. Незалежності, буд. 1, м. Златопіль, Лозівський район, Харківська область, 64102,

Повний текст рішення складено 17.04.2026

Суддя В.Філіп`єва