Вирок від 13 квітня 2026 р. у справі №210/7453/25 — Металургійний районний суд міста Кривого Рогу

МЕТАЛУРГІЙНИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КРИВОГО РОГУ

В И Р О К

іменем України

Справа № 210/7453/25

Провадження № 1-кп/210/349/26

14 квітня 2026 року

Металургійний районний суд міста Кривого Рогу в складі: Головуючої - судді ОСОБА_1 , за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2

сторони кримінального провадження та інші учасники судового засідання: прокурор Криворізької центральної окружної прокуратури ОСОБА_3 , захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_4 , обвинувачений ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому у судовому засіданні в залі суду в місті Кривий Ріг обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному 09 листопада 2025 року в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12025041230002214 відносно:

ОСОБА_5 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Кривий Ріг, громадянин України, без освіти, офіційно не працевлаштований, одружений, має на утриманні двох неповнолітніх дітей – ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимий,

ВСТАНОВИВ:

Формулювання обвинувачення, визнане судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення

ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 , постановою Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області (210/4417/23) від 11.10.2023 року, яка вступила в законну силу 21.10.2023 року, визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 40800 (сорок тисяч вісімсот) гривень 00 копійок з позбавленням права керування транспортним засобом строком на 7 років.

В подальшому, ОСОБА_5 , будучи позбавленим права керувати транспортним засобом, з метою невиконання постанови суду щодо позбавлення права керування транспортним засобом, маючи реальну можливість їх виконати, діючи умисно, без посвідчення водія, достовірно знаючи про наявність вказаної постанови суду, будучи ознайомленим з нею, з метою невиконання постанови суду, що набрала законної сили, щодо позбавлення права керування транспортним засобом, маючи реальну можливість їх виконати, підриваючи авторитет органів правосуддя України, в порушення ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», відповідно до якого судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України, умисно не виконав постанову суду, що набрала законної сили, за наступних обставин.

Так, у невстановлений час, але не пізніше 18 грудня 2024 року ОСОБА_5 , будучи позбавленим права керувати транспортним засобом, умисно, з метою невиконання постанови суду щодо позбавлення права керування транспортним засобом, маючи реальну можливість їх виконати, діючи із прямим умислом, тобто усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, перебуваючи у невстановленому досудовим розслідуванням місці сів за кермо транспортного засобу «ВАЗ 21063», номерний знак « НОМЕР_1 » та у подальшому, реалізуючи свій раптово виниклий злочинний умисел, використовуючи вказаний транспортний засіб в особистих цілях, здійснював керування останнім.

Цього ж дня, 18 грудня 2024 року о 12 годин 06 хвилин, ОСОБА_5 , керуючи транспортним засобом «ВАЗ 21063», номерний знак « НОМЕР_1 », біля будинку № 19 по вул. Медична в Металургійному районі м. Кривого Рогу, було зупинено працівниками патрульної поліції, якими було встановлено, що останній здійснює керування вказаним автотранспортним засобом не маючи права керування таким транспортним засобом, чим порушив вимоги п. 2.1 Правил дорожнього руху України, про що складено протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 199376 від 18.12.2024 року.

12.02.2025 року, справу про адміністративне правопорушення було розглянуто та відповідно до постанови суду (справа 210/117/25 провадження № 3/210/221/25) ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 40800 (сорок тисяч вісімсот) гривень 00 копійок в дохід держави без позбавленням права керування транспортним засобом та без конфіскації транспортного засобу.

Окрім того, у невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше 07 лютого 2025 року ОСОБА_5 , будучи позбавленим права керувати транспортним засобом, умисно, з метою невиконання постанови суду щодо позбавлення права керування транспортним засобом, маючи реальну можливість їх виконати, діючи із прямим умислом, тобто усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, перебуваючи у невстановленому досудовим розслідуванням місці сів за кермо транспортного засобу «ВАЗ 21063», номерний знак « НОМЕР_1 » та у подальшому, реалізуючи свій раптово виниклий злочинний умисел, використовуючи вказаний транспортний засіб в особистих цілях, здійснював керування останнім.

Цього ж дня, 07 лютого 2025 року о 09 годині 13 хвилин, ОСОБА_5 , керуючого транспортним засобом «ВАЗ 21063», номерний знак « НОМЕР_1 », біля будинку № 2В по вул. Нікопольське Шосе в Металургійному районі м. Кривого Рогу, було зупинено працівниками патрульної поліції, якими було встановлено, що останній здійснює керування вказаним автотранспортним засобом не маючи права керування таким транспортним засобом, чим порушив вимоги п. 2.1 Правил дорожнього руху України, про що складено протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 240559 від 07.02.2025 року.

09.04.2025 року, справу про адміністративне правопорушення було розглянуто та відповідно до постанови суду (справа 210/948/25 провадження № 3/210/509/25) ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 40800 (сорок тисяч вісімсот) гривень 00 копійок з позбавленням права керування транспортним засобом строком на 5 (п`ять) років.

Такими діями ОСОБА_5 діючи усвідомлено, виконав усі необхідні дії, які вважав за необхідне для досягнення своєї мети, спрямовані на умисне невиконання постанови суду, що набрала законної сили.

Враховуючи вищевикладене, дії ОСОБА_5 , кваліфікуються за ч.1 ст. 382 КК України за ознаками: умисне невиконання постанови суду, що набрала законної сили.

Докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви їх оцінки

Відповідно до статті 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. За вимогами статті 95 КПК України суд може обґрунтувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 свою провину у пред`явленому обвинуваченні визнав у повному обсязі. Надав показання, зі змісту яких встановлено, що знав про винесення постанов відносно нього і був позбавлений права керування, дійсно не виконував постанови суду, та продовжував керувати транспортним засобом, будучи позбавленим права керування. Штрафи не сплачував. Йому потрібно виховувати дитину з інвалідністю, транспортний засіб використовував для поїздок на роботу. Працював не офіційно, на підробітках. Щиро кається у вчиненому просить його суворо не карати, врахувати, що він більше не порушує закон і не сідає за кермо.

Згідно з вимогами кримінального процесуального закону, тягар доведення обґрунтованості обвинувачення та, відповідно, надання доказів винуватості покладено на сторону обвинувачення, суд з власної ініціативи не може вживати активних дій для забезпечення явки свідків, які були допитані на стадії досудового розслідування, оскільки це суперечитиме засаді об`єктивності і неупередженості суду, відображеної, зокрема, у частині 6 статті 22 КПК (Постанова ВС від 29.07.2020р. у справі №740/526/19 провадження №51-212 км 20). Аналогічно, суд самостійно не визначає обсяг письмових доказів, якими обґрунтовується обвинувачення.

На виконання вимог статті 349 КПК України судом з`ясовано думку учасників судового провадження про те, які докази потрібно дослідити, та про порядок їх дослідження.

Сторона обвинувачення та обвинувачений, не наполягали на допиті у судовому засіданні свідків, оскільки обвинувачений визнає фактичні обставини, за яких відбулася подія злочинів, які йому інкримінуються.

Сторони кримінального провадження, враховуючи визнання обвинуваченим своєї вини у повному обсязі та беззаперечно, а також те, що обвинувачений визнає і не спростовує фактичні обставини, покладені в основу обвинувачення, вважали недоцільним дослідженням усієї сукупності доказів, у тому числі й письмових.

Прокурор клопотав про застосування положень частини 3 статті 349 КПК України та просив не досліджувати усю сукупність доказів, якими підтверджуються обставини справи, оскільки обвинувачений фактичні обставини вчинення злочину визнає повністю.

Обвинувачений дане клопотання підтримав.

Приймаючи до уваги, що обвинувачений винним себе у пред`явленому обвинуваченні визнав повністю та беззаперечно, його показання відповідають суті обвинувачення, фактичні обставини не оспорюються, суд за згодою обвинуваченого та інших учасників кримінального провадження, які вважають підтвердженими наявними в матеріалах кримінального провадження доказами фактичні обставини скоєного: дату, час, місце спосіб і інші обставини скоєння злочину, а також форму вини і спрямованість умислу; мотив злочину, його наслідки; обставини, які впливають на ступінь і характер відповідальності; обставини, які характеризують особу обвинувачуваного, визнає їх доказаними в судовому засіданні і вважає за доцільне не досліджувати у повному обсязі докази відповідно до положень частини 3 статті 349 КПК України, обмежившись допитом обвинувачуваного, та дослідженням матеріалів, щодо долі речових доказів та які характеризують особу обвинуваченого, без проведення допиту свідків, дослідження письмових матеріалів провадження в повному обсязі.

Судом встановлено, що сторони кримінального провадження правильно розуміють зміст такого порядку та у суду не виникло сумнівів у добровільності позицій сторін, обвинувачений правильно розуміє зміст фактичних обставин, які ним не оспорюються, усвідомлює обмеження у подальшому оскаржувати ці обставини в апеляційному порядку.

Також судом встановлено, що сторони кримінального провадження, зокрема обвинувачений, не оспорює законність та допустимість проведених слідчих дій.

Відповідно до статті 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.

Усі слідчі дії в цьому кримінальному провадженні проведені уповноваженими особами, у порядку встановленому кримінально-процесуальним законом, із дотриманням належної процедури, протоколи слідчих дій відповідають положенням статей 104-106 КПК; експерти залучені з урахуванням статтям 242, 243, 332 КПК за наявності достатніх підстав для проведення експертиз, а висновки експертів належним чином вмотивовані.

Клопотань про визнання цих доказів недопустимим не заявлено.

Відповідно до статті 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Аналізуючи зібрані у справі докази, суд вважає, що винуватість обвинуваченого повністю доведена сукупністю належних, допустимих та достовірних доказів, які були отримані у рамках діючого законодавства без істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд приходить до висновку про доведеність винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 382 Кримінального кодексу України.

Стаття (частина статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений

Кримінальна відповідальність за ч. 1 ст.382 КК України настає за умисне невиконання вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню.

Невиконання судового акта це бездіяльність, що полягає в незастосуванні заходів, необхідних для його виконання, за умови, якщо суб`єкт був зобов`язаний і мав реальну можливість виконати судовий акт.

Однією з форм невиконання судового рішення є пряма й відкрита відмова від його виконання, тобто висловлене в усній чи письмовій формі небажання його виконати. Невиконання може мати і завуальований характер, коли зобов`язана особа хоча відкрито й не відмовляється від виконання судового акта, але вживає певних зусиль, які фактично роблять неможливим його виконання.

Злочин, передбачений ч. 1 ст. 382 КК України, є триваючим злочином, оскільки особа, будучи зобов`язаною рішенням суду, що набрало законної сили, вчинити певні дії, умисно утрималася від їх учинення, тобто об`єктивна сторона злочину полягає у формі протиправної бездіяльності, яка тривала протягом певного періоду часу.

Суб`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК, може бути фізична особа, не на користь якої ухвалено рішення суду та яку зобов`язано вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.

Відповідно до ст. 23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами. Статтею 15 Закону України «Про дорожній рух» забороняється керування транспортними засобами особам, до яких застосовано адміністративне стягнення чи кримінальне покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, протягом строку позбавлення, а також особам, щодо яких державним виконавцем встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами.

Таким чином, позбавлення спеціального права, зокрема, права керування транспортними засобами, одночасно припиняє реалізацію вказаного права особою, до якої застосовано цей вид адміністративного стягнення.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Положеннями ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Враховуючи зібрані в справі докази та встановлені фактичні обставини, суд приходить до висновок про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_5 та кваліфікує його дії за: частиною 1 статті 382 КК України, що виразились в умисному невиконанні постанови суду, що набрала законної сили.

Мотиви призначення відповідного покарання.

Згідно зі статті 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Згідно з частини 2 статті 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

При визначені виду та розміру покарань суд керується вимогами статей 65-68 КК України та роз`ясненнями постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» (з наступними змінами), дотримується принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного та обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання.

ОСОБА_5 має міцні соціальні зв`язків (одружений, має на утриманні двох неповнолітніх дітей – ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка має інвалідність, та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ), не судимий, за місцем проживання характеризується позитивно, не працевлаштований.

Призначаючи покарання обвинуваченому, суд виходить із меж, установлених у санкції статті, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, враховує положення Загальної частини Кримінального кодексу України, ступень тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Обставини, які пом`якшують покарання обвинуваченому, згідно зі статті 66 КК України – щире каяття. Обставин, які обтяжують покарання згідно статті 67 КК України – судом не встановлено.

Ухвалою Металургійного суду міста Кривого Рогу від 19.12.2025 року суд відмовив в затверджені угоди про визнання винуватості, оскільки умови угоди суперечать вимогам цього Кодексу та закону - Кримінальному кодексу України (п. 1. ч. 4 ст. 474 КПК України), та умови угоди не відповідають інтересам суспільства (п. 2 ч. 4 ст. 474 КПК України).

Підставою для відмови в затвердженні угоди про визнання винуватості слугувало те, що сторони угоди узгодили покарання обвинуваченому ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 382 КК України у виді штрафу у розмірі 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, проте , обвинувачений має значну заборгованість зі сплати штрафів за ч. 5 ст. 126 КУпАП, та надав пояснення, що не має коштів, достатніх для їх виплати, оскільки має утримувати двох дітей та дружину.

З урахуванням встановлених фактичних обставин справи, характеру і ступеня суспільної небезпеки скоєного злочину, даних про особу обвинуваченого, відсутність обтяжуючих та наявність пом`якшуючої покарання обставин, наявність на утриманні дитини з інвалідністю, відсутність доходів, суд визнає необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого призначення ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі, з урахуванням санкцій статті обвинувачення.

Покарання у виді позбавлення волі перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню.

Суд зазначає що покарання є формою реалізації кримінальної відповідальності, заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засуджених та має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, а тому, на думку суду, виправлення обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства.

Питання призначення кримінального покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети покарання як такого. При цьому з огляду на положення статті 75 КК України законодавець підкреслює важливість такої цілі покарання, як виправлення засудженого, передбачивши, що при призначенні низки покарань, у тому числі у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, при цьому суд має врахувати не тільки тяжкість злочину, особу винного, але й інші обставини справи.

Щире каяття як таке характеризує суб`єктивне ставлення винного до вчиненого злочину, яке полягає в тому, що він визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажає виправити ситуацію, що склалася. За наявності щирого каяття особи не обов`язковим має бути активне сприяння у розкритті злочину. Активне сприяння розкриттю злочину є окремою обставиною, що пом`якшує покарання, згідно з пунктом 1 частини 1 статті 66 КК України.

Тобто передбачені пунктом 1 частини 1 статті 66 КК обставини, що пом`якшують покарання, а саме щире каяття і активне сприяння розкриттю злочину, є альтернативними, незалежними та можуть існувати відокремлено одна від одної (постанова Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 297/562/17 (провадження № 51-329км18).

Суд вважає, що в цьому конкретному випадку не встановлено підстав, які б унеможливлювали застосування інституту звільнення від покарання з випробуванням відносно ОСОБА_5 , оскільки не втрачена можливість соціальної реабілітації та виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства.

Зважаючи на те, що обвинувачений щиро розкаявся у скоєному, беззаперечно визнав вину, тяжких наслідків від дій не настало, сприяв розкриттю злочину, суд вважає, що виправлення обвинуваченого можливе без реального відбуття призначеного йому покарання, однак в умовах здійснення контролю за його поведінкою в період строку звільнення від покарання з покладенням обов`язків, передбачених ст.ст. 75,76 КК України.

Дане покарання, виходячи з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчиненню ним нових кримінальних правопорушень.

Підстав для застосування положень ст. 69 КК України не вбачається.

Дане покарання, виходячи з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчиненню ним нових кримінальних правопорушень.

Процесуальні витрати, пов`язані із проведенням експертиз, відсутні.

Питання про долю речових доказів слід вирішити у відповідності до ст.100 КПК України.

Інші заходи забезпечення кримінального провадження – не застосовувались.

Керуючись ст. ст. 100, 368-370, 373, 374, 381, 382, 394 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк в 1 (одигн) рік.

На підставі статті 75 КК України звільнити ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі, встановивши іспитовий строк тривалістю в 1 (один) рік, якщо він протягом вказаного іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов`язки.

Згідно п.п.1,2 ч.1 ст.76 КК України, п.2 ч.3 ст.76 КК України, покласти на ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , обов`язки: повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи; періодично з`являтися в уповноважений орган з питань пробації для реєстрації, не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Строк відбування покарання обчислювати з моменту проголошення вироку.

Запобіжний захід до набрання вироку законної сили не застосовувати.

Долучені матеріали кримінального провадження №12025041230002214 від 09 листопада 2025 року залишити при обвинувальному акті, з подальшим зберіганням у справі №210/7453/25, провадження №1-кп/210/751/25.

Вирок може бути оскаржений до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області протягом тридцяти діб з дня його проголошення, а засудженим в той же строк з часу отримання копії вироку.

Подання апеляційної скарги на вирок зупиняє набрання ним законної сили та його виконання. Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Роз`яснити обвинуваченійправо ознайомитись із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження, право заявляти клопотання про доставку в судове засідання суду апеляційної інстанції (у разі перебування під вартою).

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Вирок складено та надруковано в єдиному примірнику у нарадчій кімнаті.

Суддя: ОСОБА_1