Рішення від 13 квітня 2026 р. у справі №369/10671/24 — Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/10671/24

Провадження № 2/369/1539/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.04.2026 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Фінагеєвої І.О.,

за участю секретаря Херенкової К.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу №369/10671/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю шляхом вселення, -

ВСТАНОВИВ:

У червні 2024 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Панькова Світлана Михайлівна, звернулася до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 та просила усунути перешкоди в користуванні власністю шляхом вселення ОСОБА_1 до квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 02 червня 2012 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб, який рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 07 лютого 2022 року було розірвано.

У шлюбі сторонами придбано квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 19 листопада 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Братушко А.В.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 грудня 2022 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 24 травня 2023 року та постановою Верховного Суду від 11 вересня 2023 року, в порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Станом на дату звернення до суду відповідач ОСОБА_2 чинить перешкоди ОСОБА_1 та їх спільним малолітнім дітям у користуванні та розпорядженні спільною власністю, у зв`язку із чим позивач звертається до суду та просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 червня 2024 року відкрито провадження у цивільній справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 вересня 2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

07 листопада 2024 року на адресу суду від представника відповідача ОСОБА_2 – адвоката Тути Інни Вікторівни надійшов відзив на позовну заяву, у якому зазначила, що відповідач не чинить жодних перешкод позивачу у користуванні власністю, оскільки з 04 жовтня 2021 року не проживає у спірній квартирі. Посилаючись на звернення до правоохоронних органів, позивач не долучає до матеріалів справи доказів такого звернення та наявності відповіді на нього, що також спростовує факт вчинення відповідачем будь-яких перешкод позивачу у користуванні власністю. З огляду на вказане, представник відповідача зазначає, що позивач не надала доказів на підтвердження наявності в неї порушеного права (права на користування квартирою), що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовної заяви.

Протокольною ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 березня 2025 року у задоволенні клопотання представника відповідача про витребування доказів було відмовлено.

Протокольною ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 червня 2025 року клопотання представника відповідача про витребування доказів було залишено без розгляду.

Протокольною ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 червня 2025 року на підставі ч. 1 ст. 128 ЦПК України судом було визнано обов`язковою явку позивача та відповідача у судове засідання та оголошено перерву у розгляді справи.

У судове засідання позивач та її представник не з`явились, про дату, час та місце слухання справи повідомлялися належним чином. Представник позивача надала суду заяву, у якій позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила задовольнити.

У судове засідання відповідач та його представник не з`явилися, про дату, час та місце слухання справи сповіщені належним чином. Будь-яких заяв, клопотань станом на час прийняття рішення до суду не надходило.

У зв`язку з неявкою сторін в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, доводи сторін, викладені в заявах по суті спору, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов такого висновку.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 02 червня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, який рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 07 лютого 2022 року по справі № 760/31957/21 було розірвано.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 грудня 2022 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 24 травня 2023 року та постановою Верховного Суду від 11 вересня 2023 року, визнано за ОСОБА_1 в порядку поділу майна подружжя, право власності на 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 та визнано за ОСОБА_2 в порядку поділу майна подружжя, право власності на 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав № 338652451 від 11 липня 2023 року, ОСОБА_1 належить право спільної часткової власності (1/2 частка) на квартиру, загальною площею 159,9 кв.м., житловою площею 83 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .

12 жовтня 2022 року ОСОБА_1 зверталась до ВП № 5 Бучанського РУП ГУНП в Київській області із поясненнями з приводу вчинення її колишнім чоловіком – ОСОБА_2 перешкод у користуванні квартирою за адресою: АДРЕСА_1 , про що 12 жовтня 2022 року було складено протокол прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення або таке, що готується.

14 липня 2023 року та 20 вересня 2023 року ОСОБА_1 зверталась до ОСОБА_2 із письмовими заявами, в яких просила передати ключі від квартири протягом трьох днів з дня отримання даних листів та припинити перешкоджати проживанню їх спільних дітей у квартирі. Вказані листи були направлені ОСОБА_2 у паперовій формі листом з описом вкладення на адресу місця реєстрації та юридичну адресу постійного його заняття (роботи).

У ст. 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

У ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності (співвласника) житлового приміщення передбачає, насамперед, право на використання помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї (ст. 383 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Наведеною нормою матеріального права визначено право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним.

Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. Не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Власник має права вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема житловим приміщенням, шляхом усунення перешкод у користуванні власністю, виселення та у разі необхідності, зняття особи з реєстраційного обліку, проте це право залежить від вирішення питання про право користування такої особи житловим приміщенням відповідно до норм житлового чи цивільного законодавства.

Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20).

У статтях 358, 361 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньої згоди і кожний співвласник самостійно розпоряджається своєю часткою у праві спільної часткової власності.

Згідно зі ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, з позовом про усунення перешкод у користуванні власністю та вселення.

Відповідно до статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача. При цьому суди повинні брати до уваги будь-які фактичні дані, на підставі яких за звичайних умов можна зробити висновок про наявність такої небезпеки.

Таким чином, для задоволення позовів про усунення перешкод у користуванні майном необхідна одночасна наявність двох підстав: позивач повинен бути власником майна, щодо якого чиняться перешкоди, та має бути факт того, що внаслідок дій відповідача порушується право власника на користування своїм майном.

Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 370/807/22 (провадження № 61-4057св23).

Заперечення співвласника проти задоволення позову про усунення перешкод у користуванні майном або щодо вселення іншого співвласника за умови відсутності у нього вільного доступу до належної йому частки майна можуть свідчити про вчинення таким співвласником перешкод у користуванні майном. Такий підхід узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 20 листопада 2023 року у справі № 397/355/22, від 18 листопада 2024 року у справі № 727/8103/23 та від 09 лютого 2026 року у справі № 686/18555/24.

Крім того, суд також враховує правові висновки викладені у постанові від 28 квітня 2022 року у справі № 334/815/21, в якій Верховний Суд визнав обґрунтованим вселення співвласника в квартиру, звернувши увагу на те, що саме по собі звернення позивача до суду з відповідним позовом про усунення перешкод у користуванні власністю й заперечення відповідачів щодо його задоволення, свідчить про наявність таких перешкод.

Згідно з частинами 1-3 ст. 12, частинами 1-5, 6 ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (п. 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, враховуючи існування тривалого спору між сторонами з приводу поділу майна подружжя, зокрема, спірної квартири, звернення позивача до правоохоронних органів з приводу усунення перешкод у користуванні власністю, а також заперечення відповідача щодо вчинення ним будь-яких перешкод позивачу у користуванні та розпорядженні майном, яке перебуває у їх спільній часткові власності, суд визнає обґрунтованими вимоги позовної заяви та вважає за можливе задовольнити їх у повному обсязі.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, та враховуючи принцип диспозитивності, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 211,20 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 247, 263-265, 268, 273-275, 352, 354, 355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю шляхом вселення, – задовольнити.

Усунути перешкоди в користуванні власністю шляхом вселення ОСОБА_1 до квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Інформація про позивача: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 .

Інформація про відповідача: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_3 .

Суддя Інна ФІНАГЕЄВА