Постанова від 15 квітня 2026 р. у справі №460/2585/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2026 рокуЛьвівСправа № 460/2585/24 пров. № А/857/8623/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді: Пліша М.А.,

суддів: Іщук Л.П., Обрізка І.М.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2025 року (головуючий суддя – Поліщук О.В., м. Рівне) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулась в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про:

визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 25.08.2023 №172050004600 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах зі зменшенням пенсійного віку;

зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській призначити й виплачувати позивачу з 06.04.2023 пенсію за віком на пільгових умовах зі зменшенням пенсійного віку згідно зі статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» із зарахуванням до страхового стажу позивача всього періоду провадження підприємницької діяльності з 01.10.2007 по 30.04.2009.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2025 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 25.08.2023 № 172050004600, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком із зниженням пенсійного віку.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області з 18.08.2023 призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком із зменшенням пенсійного віку згідно зі статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-ХІІ, зарахувавши їй до страхового стажу період ведення підприємницької діяльності з 01.10.2007 по 30.04.2009 в повному обсязі.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області подало апеляційну скаргу, в якій зазначає, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, не у повному обсязі з`ясовано обставини, що мають значення для справи.

Зокрема апелянт вказує на те, що за наслідком опрацювання заяви позивача встановлено відсутність в останнього права на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку за нормами статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Надана позивачем довідка органу місцевого самоврядування підтверджує факт його проживання в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 протягом 02 років 00 місяців 23 днів.

Тобто, строк проживання позивача у названій зоні радіоактивного забруднення станом на 01.01.1993 становить менше трьох років, а тому права на зниження пенсійного віку він не має.

Також встановлено наявність у позивача страхового стажу тривалістю 23 роки 03 місяці 16 днів.

Апелянт вказує, що до страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 01.02.2003 по 31.05.2003 у зв`язку з відсутністю відомостей про сплату страхових внесків за вказаний період.

З урахуванням наведеного просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Позивачем поданий відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції, вважає ухвалу суду законною та обґрунтованою, прийнятою з дотриманням норм матеріального та процесуального права, при повному та всебічному з`ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, доведеністю обставин, що мають значення для справи. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду без змін.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) має статус особи, що постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим Рівненською обласною державною адміністрацією 07.07.2005.

05.12.2021 позивачу виповнилося 54 роки.

06.04.2023 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області із заявою про призначення пенсії за віком за нормами статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

За принципом екстериторіальності вказана вище заява для вирішення по суті скерована Головному управлінню Пенсійного фонду України в Житомирській області, яким 13.04.2023 прийнято рішення № 1720500046000 про відмову в призначенні пенсії позивачу.

23.06.2023 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області із заявою про призначення пенсії за віком за нормами статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

За принципом екстериторіальності вказана вище заява для вирішення по суті скерована Головному управлінню Пенсійного фонду України у Львівській області, яким 30.06.2023 прийнято рішення № 1720500046000 про відмову в призначенні пенсії позивачу.

04.07.2023 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області із заявою про призначення пенсії за віком за нормами статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

За принципом екстериторіальності вказана вище заява для вирішення по суті скерована Головному управлінню Пенсійного фонду України в Житомирській області, яким 12.07.2023 прийнято рішення № 1720500046000 про відмову в призначенні пенсії позивачу.

18.07.2023 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області із заявою про призначення пенсії за віком за нормами статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

За принципом екстериторіальності вказана вище заява для вирішення по суті скерована Головному управлінню Пенсійного фонду України в Одеській області, яким 27.07.2023 прийнято рішення № 1720500046000 про відмову в призначенні пенсії позивачу.

18.08.2023 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області із заявою про призначення пенсії за віком за нормами статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

За принципом екстериторіальності вказана вище заява для вирішення по суті скерована Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, яким 25.08.2023 прийнято рішення №1720500046000 про відмову в призначенні пенсії позивачу. У спірному рішенні Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області зазначені наступні мотиви його прийняття: вік заявника - 55 років; страховий стаж особи - 23 роки 03 місяці 16 днів; документами підтверджено, що особа станом на 01.01.1993 проживала у зоні гарантованого добровільного відселення 02 роки 00 місяців 23 дні, що не дає права на зниження пенсійного віку; за доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи з 01.02.2003 по 31.05.2003, оскільки відсутня сплата страхових внесків згідно з даними реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

02.10.2023 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області із заявою, у якій просив, зокрема, надати інформацію про порядок обрахунку його страхового стажу, в т.ч. в період його перебування на спрощеній системі оподаткування та сплати єдиного податку з 01.10.2007 по 30.04.2009.

Листом від 23.11.2023 за №38235-35580/М-02/8-1700/23 відповідач-1 повідомив позивачу про те, що основі платіжних доручень про надходження коштів до бюджету Пенсійного фонду України, в тому числі частки єдиного податку, сплачених позивачем як приватним підприємцем, визначено позначки про страховий стаж з 01.10. 2007 по 31.05.2009. Водночас, згідно з даними реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування фізичною, сума сплачених страхових внесків за період з 01.10.2007 по 31.03.2009 є меншою ніж мінімальний страховий внесок у відповідному місяці року. Враховуючи вимоги законодавства, період провадження позивачем підприємницької діяльності починаючи з жовтня 2007 року враховано до страхового стажу на підставі відомостей реєстру застрахованих осіб. Таким чином, тривалість страхового стажу позивача, визначена на підставі наданих ним документів та відомостей реєстру застрахованих осіб, становить 23 роки 3 місяці.

Позивач, не погоджуючись з рішенням про відмову в призначенні пенсії, діями щодо неналежного обчислення його страхового стажу, а також вважаючи такі рішення та дії протиправними, звернувся до суду з цим позовом.

Суд першої інстанції позов задовольнив частково з тих підстав, що відповідач діяв не у порядку та не у спосіб визначений законом, як то передбачено ст. 19 Конституції України.

Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки рішення суду першої інстанції в частині відмови у позові не оскаржується, суд апеляційної інстанції не надає правової оцінки спірним правовідносинам у цій частині.

З 01.01.2004 набрав чинності Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі – Закон №1058-IV). Згідно з Преамбулою, цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Статтею 26 Закону № 1058-IV визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років.

Водночас, Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-ХІІ (далі – Закон № 796-ХІІ) визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.

Згідно з частиною першою статті 55 Закону № 796-XII, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Пунктом 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII передбачено, що потерпілі від Чорнобильської катастрофи, зокрема, особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років мають право на зменшення пенсійного віку на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.

При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Відповідно до частини третьої статті 55 Закону № 796-XII призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» і цього Закону.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що умовою для виникнення в особи права на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII є факт проживання та (або) праці такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років до 01.01.1993.

Початкова величина зменшення пенсійного віку (3 роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період. Додатково такі особи мають право на зменшення пенсійного віку на 1 рік за 2 роки проживання, роботи на відповідній місцевості. При цьому максимальна межа зниження пенсійного віку відповідно до положень абзацу 5 пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII становить 6 років, незалежно від того застосовувалась початкова величина зменшення пенсійного віку до таких осіб чи ні.

Тотожна правова позиція щодо умов визначення наявності в особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку згідно з абзацом 5 пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII висловлена Верховним Судом у постанові від 07.05.2024 у справі № 460/38580/22 (адміністративне провадження № К/990/634/24).

Також, суд звертає увагу на те, що зменшення пенсійного віку на 6 років відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ можливе за наявності двох самостійних умов:

1) початкова величина зниження пенсійного віку 3 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період;

2) проживання щонайменше 3 роки станом на 1 січня 1993 року є умовою, яка встановлює додатково 1 рік зменшення пенсійного віку за 2 роки проживання, роботи.

Водночас, застосування як першої, так і другої умови, можливе у разі постійного проживання особи в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року щонайменше 3 років.

Крім того, відповідно до наведених вище положень законодавства, підставою для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи), а не реєстрації у зоні посиленого радіологічного контролю.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 29.01.2020 у справі №572/245/17 (адміністративне провадження № К/9901/45843/18) та від 17 червня 2020 року у справі №572/456/17 (адміністративне провадження №К/9901/22569/18, К/9901/22573/18).

Крім того, у постановах від 11.03.2024 у справі №500/2422/23 (провадження №К/990/40765/23), від 19.09.2024 у справі №460/23707/22 (адміністративне провадження №К/990/11776/23), від 02.10.2024 у справі №500/551/23 (адміністративне провадження №К/990/28639/23) Верховний Суд також зазначив про те, що виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов`язує із фактом фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням, або у зв`язку з роботою в такій місцевості. При цьому, зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.

Згідно з довідкою від 12.12.2022 №1111, виданою Балаховицьким старостинським округом Полицької сілької ради Вараського району Рівненської області, ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) дійсно з листопада 1986 року по 1987 рік, з 11.09.1989 по 03.10.1991 та з 12.12.2022 по теперішній час зареєстрована в селі Балаховичі Вараського району Рівненської області.

Рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 23.02.2023 у справі №556/55/23 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/109900113), яке набрало законної сили 28.03.2023, встановлено факт, що має юридичне значення, а саме, що ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), постійно проживала в селі Балаховичі Володимирецького (нині - Вараського) району Рівненської області в період з 19.07.1986 по 27.07.1986, з 14.11.1986 по 19.01.1987 та з 19.01.1988 по 25.07.1994.

У силу вимог частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

При цьому, суд відхиляє як безпідставні та необґрунтовані доводи Головного управління Пенсійного щодо неможливості підтвердження обставин проживання позивача на території зони гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 судовими рішеннями, якими установлено такий факт, з огляду на те, що основними засадами судочинства, згідно зі статтею 129 Конституції України, є обов`язковість судового рішення.

Більше того, на хибність твердження пенсійного органу про неможливість підтвердження факту проживання в зоні радіоактивного забруднення судовим рішенням про встановлення факту, що має юридичне значення, при вирішенні питання щодо призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на підставі статті 55 Закону № 796-XII вказував Верховний Суд у постанові від 31.01.2019 у справі №555/874/17 (адміністративне провадження № К/9901/18402/18).

Село Балаховичі Вараського району Рівненської області відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 № 106, віднесене до зони гарантованого добровільного відселення.

Аналізуючи надані документи, суд вважає, що позивачем підтверджено період його проживання його в зоні гарантованого добровільного відселення:

з 19.07.1986 по 27.07.1986 - 00 років 01 місяць 08 днів;

з 14.11.1986 по 19.01.1987 - 00 років 02 місяці 05 днів;

з 19.01.1988 по 25.07.1994 - 06 років 06 місяців 06 днів;

з 12.12.2022 по 18.18.2023 (дата звернення позивача із заявою про призначення пенсії, за наслідками розгляду якої відповідачем-2 прийнято спірне рішення від 25.08.2023 № 172050004600) – 00 років 08 місяців 06 днів.

Таким чином, термін проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 становить 05 роки 02 місяців 26 дні, в т.ч. з моменту аварії (26.04.1986) по 31.07.1986 - 00 років 01 місяць 08 днів. Отже, позивач має право на застосування початкової величини зменшення пенсійного віку на 3 роки.

Загальний період проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення, підтверджений довідкою органу місцевого самоврядування, становить 07 років 04 місяці 29 днів, а тому позивач також набув право на зниження пенсійного віку на 6 років.

Одночасно обов`язковою умовою призначення пенсії на пільгових умовах згідно зі статтею 55 Закону №796-XII також є наявність у особи відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Яку же згадувалось, згідно зі статтею 26 Закону № 1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років.

у силу вимог абзацу 5 пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII позивач має право на зменшення на 6 років як пенсійного віку, так і страхового стажу.

Тобто, для призначення пенсії на пільгових умовах позивач повинен мати страховий стаж в розмірі 22 роки, оскільки пенсійного віку – 54 роки – позивач досягнув у 2021 році.

Згідно зі спірним рішенням про відмову у призначенні пенсії від 25.08.2023 №172050004600, наданими позивачем документами підтверджено наявність у нього страхового стажу обсягом 23 роки 03 місяці 16 днів, що не заперечувалося відповідачами в ході розгляду справи.

Таким чином, при зверненні із заявою про призначення пенсії від 18.08.2023 позивач досягнула віку 54 роки, підтвердила право на зниження пенсійного віку на 6 років на наявність страхового стажу понад 22 роки, а тому відповідач-2 приймаючи рішення від 25.08.2023 № 172050004600 діяв всупереч приписам Конституції України та Закону № 796-XII, чим порушив право позивача на соціальний захист у старості.

Відтак, вимоги позивача в частині визнання протиправним та скасування рішення від 25.08.2023 №№172050004600, а також зобов`язання призначити її пенсію зі зниженням пенсійного віку на підставі статті 55 Закону № 796-XII, є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

У позовній заяві позивач просить суд зобов`язати пенсійний орган призначити йому пенсію з 06.04.2023, тобто з дня подання заяви про призначення пенсії вперше.

З даного приводу суд враховує, що згідно з частиною першою статті 45 Закону №1058-ІV, пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Пенсійного віку (54 роки) позивач досягнула ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Із заявою про призначення пенсії позивач звернувся 18.08.2023.

Враховуючи, що позивач обрала спосіб захисту порушеного права саме шляхом оскарження рішення відповідача-2 від 25.08.2023 № 172050004600, то в силу вимог частини першої статті 45 Закону № 1058-ІV порушене право позивача має бути відновлено ухваленням судом рішення про зобов`язання призначити пенсію з 18.08.2023.

Щодо позовних вимог в частині зарахування до страхового стажу позивача всього періоду провадження підприємницької діяльності з 01.10.2007 по 30.04.2009, то колегія суддів зазначає.

Згідно з вимогами пункту 4 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок №637), час роботи осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на приватній власності та на виключно їхній праці, за період до 1 травня 1993 р., а також час роботи осіб, які займаються веденням особистого селянського господарства зараховується до трудового стажу за наявності довідки Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків. При цьому, форма довідки встановлена додатком №1 до Порядку №637.

Періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 1 січня 1998 р. по 31 грудня 2003 р. зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності, а з 1 січня 2004 р. по 31 грудня 2017 р. за бажанням особи - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів.

Відповідно до підпункту 2 пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі – Порядок № 22-1), період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу. Для підтвердження періоду здійснення підприємницької діяльності до 01 січня 2004 року можуть прийматись інші документи про сплату страхових внесків. Періоди підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 року, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, можуть зараховуватись до страхового стажу також на підставі свідоцтва про сплату єдиного податку або спеціального торгового патента, або патента про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування.

Згідно з підпунктом 3 пункту 2.1 Порядку № 22-1, для підтвердження заробітної плати за період страхового стажу з 01 липня 2000 року орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу (додатки 3, 4 до Положення).

Також, підпункту 1 пункту 3-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV встановлено, що до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди:

1) ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку:

з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності;

з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).

Згідно з матеріалами судової справи, позивач у період з 27.11.2002 по 16.07.2009 був зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності.

Також, листом Головного управління ДПС у Рівненській області від 25.09.2023 за №13083/6/17-00-24-08-06 стверджується, що в період з 01.10.2007 по 30.04.2009 позивач здійснював підприємницьку діяльність на спрощеній системі оподаткування (платник єдиного податку); за вказаний період сплачено єдиний податок в сумі 3300,00 грн.

Докази на підтвердження протилежного матеріали справи не містять.

У відповідності до приписів підпункту 1 пункту 3-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV та пункту 4 Порядку №637, період ведення особою підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування з 01.01.2004 по 31.12.2017 зараховується до страхового стажу за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів.

Оскільки у період з 01.10.2007 по 30.04.2009 позивачка вела підприємницьку діяльність із застосуванням спрощеної системи оподаткування та сплатив єдиний внесок в сумі 3300,00 грн, то в вказаний період має бути зарахований до страхового стажу повністю, а не частково за даними реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування фізичною про фактично сплачені суми внесків як про це стверджує відповідач-1.

З урахуванням наведених вище обставин справи та норм чинного законодавства, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги позивача в частині зобов`язання зарахувати до страхового стажу період провадження ним підприємницької діяльності з 01.10.2007 по 30.04.2009 є обґрунтованими.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також, п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.

Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області – залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2025 року у справі №460/2585/24 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий суддя М.А. Пліш

судді Л. П. Іщук

І. М. Обрізко