Постанова від 15 квітня 2026 р. у справі №380/9590/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/9590/24 пров. № А/857/15851/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Пліша М.А.,

суддів Іщук Л.П., Обрізка І.М.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 березня 2025 року (головуючий суддя Качур Р.П., м. Львів) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Державної судової адміністрації

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області, в якому просив:

- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області щодо не нарахування та виплати суддівської винагороди судді Любарського районного суду Житомирської області ОСОБА_1 у розмірі посадового окладу без урахування доплат за вислугу років у розмірі 30 відсотків посадового окладу (щомісячно) у відповідності до наказу голови Любарського районного суду Житомирської області № 31-к від 26.09.2023 року;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди ОСОБА_1 з врахуванням доплати за вислугу років з 01 лютого 2024 року на підставі частин 2,5 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у відповідності до наказу голови Любарського районного суду Житомирської області № 31-к від 26.09.2023 року.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 21 березня 2025 року позов задоволено повністю.

Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у Житомирській області щодо здійснення за лютий 2024 року нарахування та виплати суддівської винагороди судді Любарського районного суду Житомирської області ОСОБА_1 у розмірі посадового окладу без урахування доплати за вислугу років у розмірі 30 відсотків посадового окладу (щомісячно) відповідно до наказу голови Любарського районного суду Житомирської області № 31-К від 26 вересня 2023 року.

Зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Житомирській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди ОСОБА_1 з урахуванням доплати за вислугу років з лютого 2024 року на підставі частин 2, 5 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII відповідно до наказу голови Любарського районного суду Житомирської області № 31-К від 26 вересня 2023 року.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Житомирській області оскаржило його в апеляційному порядку, просить таке скасувати, та прийняти нове яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі зазначає, що положеннями частини другої статті 146 Закону України від 02.06.2016 № 1402 «Про судоустрій і статус суддів»" (далі - Закон) визначено, що забезпечення функціонування судової влади передбачає:

1) окреме визначення у Державному бюджеті України видатків на утримання судів не нижче рівня, що забезпечує можливість повного і незалежного здійснення правосуддя відповідно до закону;

2) законодавче гарантування повного і своєчасного фінансування судів;

3) гарантування достатнього рівня соціального забезпечення суддів.

Видатки на утримання судів визначаються з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Положеннями частини другої статті 4 Бюджетного кодексу України визначено, що виключно Законом про Державний бюджет України визначаються надходження та витрати Державного бюджету України.

Пунктом 2 частини першої статті 7 Бюджетного кодексу України визначено принцип збалансованості Державного бюджету України, відповідно до якого повноваження на здійснення витрат бюджету мають відповідати обсягу надходжень бюджету на відповідний бюджетний період.

Положеннями статей 148, 149 Закону визначено, що фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Відповідно до частини другої статті 135 Закону суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Згідно з частинами першою та другою статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено Законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються Законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному Бюджетним кодексом України.

Статтею 22 Бюджетного кодексу України передбачено, що для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

ДСА України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, встановлених статтею 152 зазначеного Закону (частина перша статті 151 Закону).

Відповідно до статті 148 Закону ДСА України здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів (крім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів), Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони, ДСА України та її територіальних управлінь.

У Рішенні від 27.11.2008 № 26-рп/2008 у справі про збалансованість бюджету Конституційний Суд України зазначив, що положення частини третьої статті 95 Конституції України стосовно прагнення держави до збалансованості бюджету України у системному зв`язку з положеннями частини другої цієї статті, статті 46 Конституції України треба розуміти як намагання держави при визначенні Законом про Державний бюджет України доходів і видатків та прийнятті законів, інших нормативно-правових актів, які можуть вплинути на доходну і видаткову частини бюджету, дотримуватися рівномірного співвідношення між ними та її обов`язок на засадах справедливого, неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами враховувати загальносуспільні потреби, необхідність забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя.

Конституційний Суд України, даючи офіційне тлумачення, зокрема, статті 95 Конституції України, у Рішенні від 25.01.2012 № 3-рп/2012 зазначив, що однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України, виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов`язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 26.12.2011 № 20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Щодо доплати до посадового окладу судді.

Згідно з ч. 1, ч. 10 ст. 135 Закону та враховуючи рішення Конституційного суду України від 04.12.2018 № 11-р/2018:

1) питання отримання суддею винагороди до проходження ним кваліфікаційного оцінювання регулюються саме Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453 у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 № 192;

2) питання отримання суддівської винагороди суддею, коли такий суддя не здійснює правосуддя, визначаються Законом № 1402 (зі змінами) та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами;

3) суддя, який не здійснює правосуддя, не має права на отримання доплат до посадового окладу окрім випадків, коли суддя не здійснює правосуддя з наступних підстав: тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці (частина десята статті 135 Закону № 1402);

нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду (ч.1 ст. 55 Закону № 1402-УПІ);

нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з обов`язковим проходженням підготовки у Національній школі суддів України для підтримання кваліфікації (ч. 8 ст. 56, ч.1, ч. 2 ст. 89 Закону №1402-УІІІ);

нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді (ч. 3 ст. 82, ч. 6 і ч. 7 ст. 147 Закону № 1402).

У вказаному переліку підстав при яких суддя, що не здійснює правосуддя, має право на отримання доплат до посадового окладу, відсутня така підстава як нездійснення правосуддя суддею, призначеного на посаду строком на п`ять років, у зв`язку із закінченням строку на який його було призначено суддею.

На підставі Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16.10.2019 № 193-ІХ, що набрав чинності 07.11.2019, п. 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402^ІІІ виключено. Згідно з положеннями ч. 6 і ч. 7, ст. 126 Конституції України (в редакції Закону України від 02.06.2016 року № 1401, що набрав чинності 30.09.2016), що регулюють питання звільнення судді і припинення повноважень судді, поширюються на суддів, що обіймають посаду судді безстроково. «Підставами для звільнення судді є:

1) неспроможність виконувати повноваження за станом здоров`я;

2) порушення суддею вимог щодо несумісності;

3) вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді;

4) подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням;

5) незгода на переведення до іншого суду у разі ліквідації чи реорганізації суду, в якому суддя обіймає посаду;

6) порушення обов`язку підтвердити законність джерела походження майна.

Повноваження судді припиняються у разі:

1) досягнення суддею шістдесяти п`яти років;

2) припинення громадянства України або набуття суддею громадянства іншої держави;

3) набрання законної сили рішенням суду про визнання судді безвісно відсутнім або оголошення померлим, визнання недієздатним або обмежено дієздатним;

4) смерті судді;

5) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо судді за вчинення ним злочину».

Отже, положення ч. 6 і ч. 7 ст. 126 Конституції України (в редакції Закону України від 02.06.2016 року № 1401, що набрав чинності 30.09.2016), які регулюють питання звільнення судді і припинення повноважень судді, що обіймає посаду судді безстроково, не поширюються на суддів, призначених до 30.09.2016 на посаду судді строком на п`ять років.

Таким чином, на суддів, призначених до 30.09.2016 на посаду строком на п`ять років, поширюються положення і правові приписи ч. 5 та ч. 6 ст. 126 Конституції України (у редакції, що діяла до 30.09.2016), що регулюють питання звільнення судді і припинення повноважень судді. Суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, зокрема, у разі закінчення строку, на який його обрано чи призначено; пп. 2 п. 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України визначено, що: з дня набрання чинності 30.09.2016 Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02.06.2016 року № 1401^ІІІ, повноваження суддів, призначених на посаду строком на п`ять років, припиняються із закінченням строку, на який їх було призначено; такі судді можуть бути призначені на посаду судді в порядку, визначеному законом.

Рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 № 11-р/2018 у справі № 1-7/2018(4062/15) за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин третьої, десятої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд», Конституційний Суд України звертає увагу на те, що Законом № 1402 виділено окрему категорію суддів - «судді, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання». Внаслідок цього на сьогодні питання розміру суддівської винагороди регулюється двома законами: Законом № 2453 в редакції Закону № 192 для суддів, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання, та Законом № 1402 для суддів, які пройшли таке оцінювання.

Водночас положеннями п. 17 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402 передбачено, що: повноваження суддів, призначених на посаду строком на п`ять років до набрання чинності цим Законом, припиняються із закінченням строку, на який їх було призначено; судді, повноваження яких припинилися у зв`язку із закінченням такого строку, можуть бути призначені на посаду судді за результатами конкурсу, що проводиться в порядку, встановленому Законом № 1402. (в вищезазначеній редакції діяв в період з дати прийняття Закону № 1402 - 02.06.2016 по 08.12.2023 (внесено зміни Законом № 3511 від 09.12.2023).

Рішенням Конституційного Суду від 18.02.2020 № 2-р/2020 положення п. 17 розділу ХІІ Закону №1402 визнано такими, що відповідають Конституції України та є конституційними.

Отже, у період з 01.01.2021 по 30.06.2023 зважаючи на положення ч.10 ст. 135 Закону №1402 судді, які не здійснювали правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не мали права на отримання доплат до посадового окладу.

Таким чином, зважаючи на зазначені норми законодавства, у судді, призначеного до 30.09.2016 на посаду строком на п`ять років, що не здійснює правосуддя у зв`язку із закінченням строку на який його було призначено суддею, та не був призначений на посаду судді за результатами конкурсу, що проводиться в порядку, встановленому Законом № 1402, відсутні правові підстави на отримання доплат до посадового окладу.

Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно п. 3 ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Згідно ч.1 та ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено, що Указом Президента України «Про призначення суддів» № 410/2016 від 24.09.2016 року, ОСОБА_1 призначено на посаду судді Любарського районного суду Житомирської області строком на 5 років.

Повноваження на здійснення правосуддя припинилися 24.09.2021 року у зв`язку із закінченням строку, на який позивача було призначено.

Позивач обіймає посаду судді у зазначеному суді, але не здійснює правосуддя у зв`язку із закінченням строку повноважень.

Вказані обставини не заперечуються відповідачем.

Згідно з наказом голови Любарського районного суду Житомирської області № 31-к від 26.09.2023 року, на підставі ч. 5 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судді Любарського районного суду Житомирської області ОСОБА_1 встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 30 відсотків посадового окладу за наявності стажу роботи більше 10 років.

З розрахункових листів за період лютий 2024 року – лютий 2025 року вбачається, що позивачу не виплачується щомісячна доплата за вислугу років.

Листом від 02.05.2024 № 1096/24-Вих Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області повідомило позивача про те, що відповідно п. 8.16 Плану проведення заходів державного фінансового контролю Державної аудиторської служби України на IІІ квартал 2023 року та п. 3.1.6.1 Плану проведення заходів державного фінансового контролю Північного офісу Держаудитслужби на IІІ квартал 2023 року проведено планову ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області за період з 01.01.2021 року по 30.06.2023 року. За результатами проведеного державного фінансового аудиту, Управлінням Північного офісу Держаудитслужби в Житомирській області (далі - Управління ДАСУ) складено Акт № 08-30/10 від 28.12.2023. Територіальним управлінням ДСА України в Житомирській області на вищевказаний Акт подано заперечення, за результатом розгляду яких Управлінням ДАСУ останні прийнято не було, про що складено висновок на заперечення до акта ревізії. 01.02.2024 року Управлінням Північного офісу Держаудитслужби в Житомирській області складено вимогу № 260608-14/317-2024 «Про усунення порушень законодавства». У вищезазначеній вимозі Управління ДАСУ вказано, зокрема: порушення вимог ч. 10 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, в період з 01.01.2021 по 30.06.2023 18 суддям місцевих загальних судів Житомирської області, які не здійснювали правосуддя у зв`язку із закінченням п`ятирічного терміну (призначені на посаду до 30.09.2016 строком на п`ять років до набрання чинності Закону № 1402-VIII) нараховано та виплачено доплат до посадового окладу в загальній сумі 5635229,31 грн та, як наслідок зайво сплачено єдиний соціальний внесок в сумі 1227151,51 грн, чим завдано матеріальної шкоди ТУ ДСА України в Житомирській області на загальну суму 6862380,82 грн. Зазначив, що у переліку підстав при яких суддя, що не здійснює правосуддя, має право на отримання доплат до посадового окладу, визначеному ч. 1, ч. 10 ст. 135 Закону № 1402-VІІІ з урахуванням рішення Конституційного суду України від 04.12.2018 № 11-р/2018, відсутня така підстава як нездійснення правосуддя суддею, призначеного на посаду строком на п`ять років, у зв`язку із закінченням строку на який його було призначено суддею. Таким чином повідомив, що у судді, призначеного до 30.09.2016 на посаду строком на п`ять років, що не здійснює правосуддя у зв`язку із закінченням строку на який його було призначено суддею, та не був призначений на посаду судді за результатами конкурсу, що проводиться в порядку, встановленому Законом № 1402-VІІІ, відсутні правові підстави на отримання доплат до посадового окладу.

Не погоджуючись з припиненням виплати спірної доплати за вислугу років з 01 лютого 2024 року, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Постановляючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що у преамбулі Закону України № 1402-VIII з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин закріплено, що він визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Статтею 4 цього Закону визначено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до частини 1 статті 135 Закону України № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

За частиною 2 цієї правової норми суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Відповідно до частини 3 статті 135 Закону України № 1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

За змістом частини 5 статті 135 Закону України № 1402-VIII суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років 15 відсотків, більше 5 років 20 відсотків, більше 10 років 30 відсотків, більше 15 років 40 відсотків, більше 20 років 50 відсотків, більше 25 років 60 відсотків, більше 30 років 70 відсотків, більше 35 років 80 відсотків посадового окладу.

Згідно з частиною 10 статті 135 Закону України № 1402-VIII суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.

Відповідно до пункту 17 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 1402-VIII повноваження суддів, призначених на посаду строком на п`ять років до набрання чинності цим Законом, припиняються із закінченням строку, на який їх було призначено. Судді, повноваження яких припинилися у зв`язку із закінченням такого строку, можуть бути призначені на посаду судді за результатами конкурсу, що проводиться в порядку, встановленому цим Законом.

Пунктом 20 цього розділу передбачено, що відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02 червня 2016 року № 1401-VIII (далі Закон України № 1401-VIII), оцінюється колегіями Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в порядку, визначеному цим Законом.

Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням Вищої ради правосуддя на підставі подання відповідної колегії Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

У пункті 22 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №1402-VIII (чинного до 01 січня 2020 року) закріплено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 1 січня 2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VІ (далі Закон України № 2453-VІ).

Пунктом 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №1402-VIII (чинного до 01 січня 2020 року) визначено що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України № 2453-VІ.

За змістом підпункту 16 пункту 1 розділу I Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16 жовтня 2019 року № 193-IX (далі Закон України № 193-IX) виключено пункти 22 і 23 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII.

Згідно з частинами 1, 3 статті 133 Закону України № 2453-VI, в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VIII (далі Закон України № 192-VIII), суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України «Про Конституційний Суд України» та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Частинами 5 та 7 названої правової норми передбачено, що суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років 15 відсотків, більше 5 років 20 відсотків, більше 10 років 30 відсотків, більше 15 років 40 відсотків, більше 20 років 50 відсотків, більше 25 років 60 відсотків, більше 30 років 70 відсотків, більше 35 років 80 відсотків посадового окладу.

Відповідно до частини 10 статті 133 Закону № 2453-VI суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.

При цьому суд першої інстанції підставно врахував, що Рішенням Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частин 3, 10 статті 133 Закону України № 2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року №192-VІІІ, зокрема, за якими суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.

Зі змісту підпункту 3.4 рішення Конституційного Суду України слідує, що питання отримання суддею винагороди до проходження ним кваліфікаційного оцінювання регулюється Законом України № 2453-VI у редакції Закону України № 192-VІІІ, а випадки, коли такий суддя не здійснює правосуддя, визначаються Законом України № 1402-VIII.

Окрім того, названим рішенням Конституційного Суду України встановлено, що випадки нездійснення правосуддя поділяються на дві категорії. До першої категорії належать випадки, коли нездійснення правосуддя обумовлене поведінкою самого судді, зокрема, відсторонення судді від посади у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді тимчасового відсторонення від здійснення правосуддя. Друга категорія охоплює випадки, коли суддя не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою. Наприклад, згідно із Законом України №1402-VIII нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та із неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду (частина 1 статті 55); з обов`язковим проходженням підготовки для підтримання кваліфікації у Національній школі суддів України (частина 8 статті 56, частини 1, 2 статті 89); з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді (частина 3 статті 82, частини 6, 7 статті 147).

Конституційний Суд України зробив висновок, якщо позбавлення судді права на отримання доплат до посадового окладу може бути визнане доцільним та виправданим, зокрема, у випадку притягнення його до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, наслідком якого є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосуддя, то позбавлення судді цього права, коли він не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, як випливає зі змісту положення частини 10 статті 133 Закону України № 2453-VI у редакції Закону України № 192-VІІІ, є несправедливим, невиправданим та необґрунтованим.

Суд зазначає, що застосований законодавцем у положенні частини 10 статті 133 Закону України № 2453-VI у редакції Закону України №192-VІІІ підхід до об`єднання усіх випадків, коли суддя, який не здійснює правосуддя, не має права на отримання доплат до посадового окладу, не можна визнати виправданим, справедливим та помірним, оскільки такий підхід не враховує особливостей кожної категорії підстав нездійснення правосуддя, ступеня обумовленості таких підстав поведінкою судді та інших законодавчо визначених обставин, а отже, невиправдано призводить до звуження обсягу гарантій незалежності суддів у виді зниження рівня їх матеріального забезпечення.

Отже, суддя, який не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, має право на отримання доплат до посадового окладу з дня ухвалення рішення Конституційним Судом України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018 у справі №1-7/2018 (4062/15).

Положення частини 10 статті 133 Закону України № 2453-VI у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII, які рішенням Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року за № 11-р/2018 визнані неконституційними, були тотожними за змістом положенням частини 10 статті 135 Закону України № 1402-VIII.

Верховний Суд у постанові від 13 жовтня 2021 року у справі № 120/1655/21-а дійшов висновку, що з набранням чинності законами № 1401-VIII та № 1402-VIII призначення на посаду судді (вперше) здійснюється безстроково. Водночас призначення на посаду судді безстроково суддів, яких до того було призначено на посади в межах п`ятирічного строку (відповідно до раніше чинного правового регулювання цих правовідносин), поставлено у залежність від результатів кваліфікаційного оцінювання.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у вказаній постанові, необхідним у такій категорії справи є з`ясування обставин, які зумовили припинення виплати суддям надбавок до посадового окладу: зупинення щодо кваліфікаційного оцінювання й відсторонення на цій підставі від здійснення правосуддя (відповідно до частини 5 статті 86 Закону України № 1402-VIII); закінчення п`ятирічного строку повноважень на посаді судді чи поява іншої (обставини, з якою рішення Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018 пов`язує неконституційність позбавлення надбавок до посадового окладу судді).

У даній спірній ситуації, судом першої інстанції зґясовано, що на сьогодні позивач обіймає посаду судді у Любарському районному суді Житомирської області, але не здійснює правосуддя з вересня 2021 року.

Листом Любарського районного суду Житомирської області від 01.05.2024 № 01-08/1110/24 повідомлено позивача про те, що вищевказаний суд не володіє інформацією про застосування дисциплінарного стягнення, передбаченого пп. 2-4 ч. 1 ст. 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо ОСОБА_1 та інформацією щодо відсторонення його від здійснення правосуддя на підставі рішення Вищої ради правосуддя, що мають наслідок позбавлення його права на отримання доплат до посадового окладу судді.

З урахуванням наведеного правильним є твердження суду першої інстанції, що позивач не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто та не обумовлені його поведінкою, а тому, з огляду на висновки Конституційного Суду України, викладені у рішенні від 04 грудня 2018 року№11-р/2018, він має право на отримання доплати до посадового окладу відповідно до наказу голови Любарського районного суду Житомирської області № 31-К від 26 вересня 2023 року.

Відтак, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про задоволення позову.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області - залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 березня 2025 року у справі №380/9590/24 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя М.А. Пліш

судді Л. П. Іщук

І. М. Обрізко