Рішення від 16 квітня 2026 р. у справі №160/3668/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Суд: Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них

Дата: 16 квітня 2026 р.

Справа: №160/3668/26

Суддя: Царікова Олена Василівна

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2026 рокуСправа №160/3668/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Царікової О.В.,

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26; ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправними дій, рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

17.02.2026 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому позивач просить:

-визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 046050026728 від 20.11.2025 р. про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1;

- зобов`язати Головне Управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № l з метою призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 з дати першого звернення, тобто з 14.11.2025 року відповідно до пункту “а” частини 1 статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 5 листопада 1991 року №1788-ХII в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII та до страхового стажу зарахувати періоди: з 01.09. 1997 року по 24.06.1998 року та з 14.03.2005 року по 31.05.2005 року.

В обґрунтування позовної заяви позивачем зазначено, що 14.11.2025 вона звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пільгової пенсії за Списком №1 відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-УІІІ, з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених у прийнятому 23.01.2020 рішенні №1-р/2020). На момент звернення за призначенням пенсії їй виповнилося 47 років 05 місяців. Заяву було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та рішенням від 20.11.2025 №046050026728 відмовлено в призначенні пільгової пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного пільгового стажу роботи та з недосягненням пенсійного віку.

Позивач вважає, що набула право на пенсію за віком на пільгових умовах, відмова у призначенні пенсії протиправна, що зумовило звернення до суду із цим позовом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.02.2026 означену позовну заяву залишено без руху. Позивачеві встановлено строк п`ять днів з дня отримання копії цієї ухвали, для усунення недоліків позову шляхом надання до суду оригіналу документа про доплату судового збору у розмірі 1331,20 грн.

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків, разом з тим долучено квитанцію про сплату судового збору.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивачем повністю усунуто недоліки позовної заяви та у строк, встановлений в ухвалі суду про залишення позовної заяви без руху.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.02.2026 прийнято до розгляду адміністративний позов та відкрито провадження в адміністративній справі №160/3668/26, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання цієї ухвали.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи.

Однак, відповідачі правом на подання відзиву на позовну заяву не скористалися. Обґрунтувань неможливості подання відзиву у строк, встановлений судом, клопотань про продовження строку на подання відзиву надано не було.

За приписами частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до частини п`ятої та восьмої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

14.11.2025 позивач звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пільгової пенсії за Списком №1.

За результатом розгляду заяви позивача від 14.11.2025 рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 20.11.2025 №046050026728 було відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного пільгового стажу роботи та з недосягненням пенсійного віку.

В рішенні зазначено наступне.

Право на пенсію відповідно до п.2 ст. 114 Закону № 1058 пенсія за віком на пільгових умовах призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Вік заявниці 47 років 5 місяців 25 днів.

Страховий стаж заявника становить: 35 р. 9 м. 16 дн., в тому числі пільговий стаж за списком №1 складає 6 р. 4м. 19 дн.

До страхового стажу не зараховано період навчання з 01.09.1997 по 24.06.1998, оскільки в дипломі наявне виправлення дати початку навчання не завірено належним чином.

Не враховано до загального страхового стажу та пільгового стажу за списком №1 період роботи з 14.03.2005 по 31.05.2005 згідно записів трудової книжки та пільгової довідки, оскільки відсутня інформація про нарахування заробітної плати та сплату страхових внесків в індивідуальних відомостях про застраховану особу, що є обов`язковим з 01.07.2000.

На підставі статті 114 Закону № 1058 відмовити у призначенні пенсії за віком в зв`язку з відсутністю необхідного пільгового стажу роботи за списком №1, визначеного законодавством та в зв`язку з недосягненням пенсійного віку.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся за захистом порушеного права до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 р. № 1788-ХІІ та Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. № 1058-IV (в редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин).

Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Згідно із частиною першою статті 8 вказаного Закону право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Частиною першою статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина друга статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування").

При цьому, згідно із частиною четвертою статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Статтею 114 Закону № 1058-IV врегульовані питання щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах та за вислугу років для окремих категорій працівників.

Так, в силу частини першої статті 114 Закону № 1058-IV право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 45 років - які народилися по 31 березня 1970 року включно; 45 років 6 місяців - з 1 квітня 1970 року по 30 вересня 1970 року; 46 років - з 1 жовтня 1970 року по 31 березня 1971 року; 46 років 6 місяців - з 1 квітня 1971 року по 30 вересня 1971 року; 47 років - з 1 жовтня 1971 року по 31 березня 1972 року; 47 років 6 місяців - з 1 квітня 1972 року по 30 вересня 1972 року; 48 років - з 1 жовтня 1972 року по 31 березня 1973 року; 48 років 6 місяців - з 1 квітня 1973 року по 30 вересня 1973 року; 49 років - з 1 жовтня 1973 року по 31 березня 1974 року; 49 років 6 місяців - з 1 квітня 1974 року по 30 вересня 1974 року; 50 років - з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року.

За відсутності стажу роботи, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацами першим і третім - тринадцятим цього пункту, страхового стажу: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 20 років 6 місяців у чоловіків і не менше 15 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 21 року у чоловіків і не менше 16 років у жінок; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 21 року 6 місяців у чоловіків і не менше 16 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 22 років у чоловіків і не менше 17 років у жінок; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 22 років 6 місяців у чоловіків і не менше 17 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 23 років у чоловіків і не менше 18 років у жінок; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 23 років 6 місяців у чоловіків і не менше 18 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 24 років у чоловіків і не менше 19 років у жінок; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 24 років 6 місяців у чоловіків і не менше 19 років 6 місяців у жінок.

Пунктом "а" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" було передбачено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливим і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

02 березня 2015 року був прийнятий Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" № 213-VIII, яким пункт "а" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" викладено в такій редакції: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

У свою чергу, статтю 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною).

Відповідно до положень статті 152 Конституції України, закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Так, відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти "б - г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 № 213-VIII.

Згідно із пунктом 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 р., стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б - г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Порядок застосування статті 13 визначає пункт 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020.

Так, застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б - г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: "На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці жінкам".

Отже, у статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 р. №1788-XII до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 р. № 213-VIII для призначення пенсії за віком за списком №1 було встановлено пенсійний вік досягнення жінкою 45 років, а також, страховий стаж роботи для жінок не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Відповідно до пункту 4.4 Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020, перевіряючи статтю 13, частину 2 статті 14, пункти "б - г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 р. № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 р. № 213-VIII, на відповідність Конституції України, Конституційний Суд України виходив з такого.

Згідно із статтею 13, частиною 2 статті 14, пунктами "б - г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 р. № 1788-XII у редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 р. № 213-VIII у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у цих нормах, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію. Однак оспорюваними положеннями Закону № 213-VIII змінено нормативне регулювання призначення пенсій таким особам.

Конституційний Суд України, дослідивши правовідносини, пов`язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та права на пенсію за вислугу років, зазначає, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.

Отже, особи, які належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об`єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов`язані саме з положеннями Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 р. № 1788-XII у редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 р. № 213-VIII. Зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.

Таким чином, стаття 13, частина 2 статті 14, пункт "б - г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 р. № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 р. № 213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині 1 статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.11.2021 р. у зразковій справі № 360/3611/20 дійшла висновку, що застосуванню підлягають норми Закону №1788-XI з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020, а не Закону № 1058-IV.

За вказаних обставин, така обов`язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах: необхідний вік та стаж роботи, має застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020, та виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України.

Таке застосування судом вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.

Отже, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Стосовно зарахування до страхового стажу періоду навчання з 01.09. 1997 року по 24.06.1998 року, суд зазначає наступне.

Пунктом «д» ст.56 Закону України Про пенсійне забезпечення передбачено, що до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації.

Відповідно до п. 8 Порядку №637 час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

Отже, навчання у вищих та середніх спеціальних навчальних закладах до 01 січня 2004 року зараховується лише період з денною формою навчання і підтверджується дипломами та іншими вищеперерахованими документами.

В рішенні про відмову в призначенні пенсії відповідачем вказано, що до страхового стажу не зараховано період навчання з 01.09.1997 по 24.06.1998, оскільки в дипломі наявне виправлення дати початку навчання не завірено належним чином.

Згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 від 20.06.1996 позивач навчалась з 01.09.1997 по 27.06.1998 в ПТУ №29 м. Кривого Рогу.

Враховуючи викладене, суд вбачає підстави для зарахування навчання позивача з 01.09.1997 по 24.06.1998 до загального страхового стажу.

Стосовно зарахування до страхового стажу періоду роботи з 14.03.2005 року по 31.05.2005 року, суд зазначає наступне.

В рішенні про відмову в призначенні пенсії відповідачем вказано, що не враховано до загального страхового стажу та пільгового стажу за списком №1 період роботи з 14.03.2005 по 31.05.2005 згідно записів трудової книжки та пільгової довідки, оскільки відсутня інформація про нарахування заробітної плати та сплату страхових внесків в індивідуальних відомостях про застраховану особу, що є обов`язковим з 01.07.2000.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону №1058-IV платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону.

Згідно ч. 2 ст. 20 Закону №1058-IV обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5-7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Як передбачено ч. ч. 4-6, 9, 10 ст. 20 вказаного Закону, сплата страхових внесків здійснюється виключно в грошовій формі шляхом внесення відповідних сум страхових внесків до солідарної системи на банківські рахунки виконавчих органів Пенсійного фонду, а сум страхових внесків до накопичувальної системи пенсійного страхування на банківський рахунок Накопичувального фонду або на банківський рахунок обраного застрахованою особою недержавного пенсійного фонду суб`єкта другого рівня системи пенсійного забезпечення. Страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків. Страхувальники зобов`язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом є: для страхувальників, зазначених у пунктах 1, 2, 4 статті 14 цього Закону, - календарний місяць. Днем сплати страхових внесків вважається: у разі перерахування сум страхових внесків у безготівковій формі з банківського рахунку страхувальника на банківський рахунок органу Пенсійного фонду - день списання установою банку, органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з банківського (спеціального реєстраційного) рахунку страхувальника незалежно від часу її зарахування на банківський рахунок органу Пенсійного фонду. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Згідно із положеннями ч. 10 ст. 20 Закону №1058-IV якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків (ч. 12 ст. 20 Закону №1058-IV).

Крім того, згідно ч. 6 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VІ, за рахунок сум, що надходять від платника єдиного внеску або від державної виконавчої служби, погашаються суми недоїмки, штрафних санкцій та пені у порядку календарної черговості їх виникнення. У разі якщо платник має несплачену суму недоїмки, штрафів та пені, сплачені ним суми єдиного внеску зараховуються в рахунок сплати недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення.

Системний аналіз вказаних вище нормативно-правових актів дає підстави дійти висновку про те, що до страхового стажу зараховується період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески. При цьому, на думку суду, виходячи із змісту наведених вище правових норм, порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків (у зв`язку із чим утворилася заборгованість зі сплати таких внесків) тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді не зарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку у свою чергу нараховувалися страхові внески, проте, не з вини застрахованої особи сплачені страхові внески зараховувалися в рахунок сплати заборгованих страхувальником сум недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення.

За приписами ст. 113 Закону №1058-IV держава створює умови для функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування і гарантує дотримання законодавства з метою захисту майнових та інших прав і законних інтересів осіб стосовно здійснення пенсійних виплат.

Відповідно до ст. 106 Закону №1058-IV відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

Тобто, страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

За змістом вищезазначених норм, обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено саме на роботодавця, який здійснює нарахування цього внеску та утримання його із заробітної плати позивача.

Суд звертає увагу на те, що Верховним Судом сформована усталена правова позиція, відповідно до якої особа, яка звернулась за призначенням пенсії, не має відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії позивача періодів його роботи (зокрема, постанови від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, від 01.11.2018 у справі №199/1852/15-а, від 12.09.2019 у справі №489/2283/16-а, від 01.03.2021 у справі № 423/757/17, від 27.05.2021 у справі №343/659/17).

При цьому, суд повторно зазначає, що згідно з приписами статті 62 Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі Закон №1788-ХІІ) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Щодо спірного періоду у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_2 від 20.06.1996 містяться наступні записи:

- 24.07.1998 прийнята в Криворізький державний гірничо-металургійний комбінат Криворіжсталь в цех виробництва виливниць машиністом крану на металургійному виробництві 3 розряду, зайнята на гарячих ділянках на підставі розпорядження №10 від 24.07.1998 (запис №6);

- 09.06.2005 переведена в сортопрокатний цех 2 машиністом крана металургійного виробництва, на час відпустки у зв`язку з народженням дитини, 4 розряда на підставі розпорядження №25 від 06.06.2005 (запис №8).

Згідно довідки про підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 02.10.2025 №55-1442, яка видана ПАТ АрселорМіттал Кривий Ріг, ОСОБА_1 повний робочий день працює ПАТ «Арселор Міттал Кривий Ріг» з 16.01.2003р. по 08.06.2005р. - машиністом крана металургійного виробництва, зайнятим на гарячих ділянках робіт, як машиністом крану (кранівником), заниятим на гарячих ділянках робіт Що передбачено: список № 1, розділ XI, підрозділ 54, позиція 11.5a Згідно зі Слисками, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003р. № 36.

Відповідно до наявних в матеріалах справи даних трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 від 20.06.1996 та довідки про підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 02.10.2025 №55-1442, яка видана ПАТ АрселорМіттал Кривий Ріг, ОСОБА_1 у період з 14.03.2005 року по 31.05.2005 року дійсно працювала в Криворізький державний гірничо-металургійний комбінат Криворіжсталь та отримувала від комбінату у спірний період заробітну плату, однак, згідно з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 046050026728 від 20.11.2025 період роботи з 14.03.2005 року по 31.05.2005 не було зараховано, оскільки в цей період нараховані на суму заробітної плати страхові внески (ЄСВ) роботодавцем (страхувальником) сплачені не були.

Оскільки з наявних у справі письмових доказів слідує, що в спірний період позивачеві була нарахована та виплачена заробітна плата на яку, в свою чергу, нараховувалися страхові внески, тим більше, що відповідними записами трудової книжки позивача підтверджено факт її роботи у ці періоди у Криворізькому державному гірничо-металургійному комбінаті Криворіжсталь, а несплата страхових внесків відбулася через вину роботодавця (страхувальника), у зв`язку із чим, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, зокрема, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а, отже, наявність заборгованості по страхових внесках не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи, підтверджених даними трудової книжки.

При цьому, судом враховується, що за правовою позицією Європейського Суду з прав людини, право на соціальні виплати є майновим правом, передбаченим статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (рішення у справі «Хонякіна проти Грузії» (Khoniakina v. Georgia), №17767/08, пункт 72, від 19.06.2012). Європейський Суд наголошував на тому, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (рішення у справі «Формер Кінг Греції та інші проти Греції» (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-ХІІ).

Відповідний висновок щодо застосування норм права узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, від 01.11.2018 у справі №199/1852/15-а, які суд має враховувати при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин згідно з приписам ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

За наведених обставин, суд доходить висновку, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області було протиправно не зараховано до страхового та пільгового стажу за Списком №1 період роботи з 14.03.2005 року по 31.05.2005 року.

На підставі вищевикладеного, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне Управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу період навчання з 01.09. 1997 року по 24.06.1998 року, а до стахового та пільгового стажу – період роботи з 14.03.2005 року по 31.05.2005 року.

Суд звертає увагу, що у рішеннях по справах «Клас та інші проти Німеччини», «Фадєєва проти Росії», «Єрузалем проти Австрії» Європейський Суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, суди не наділені повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України та не вправі підміняти собою держані органи, компетенція яких чітко регламентована чинним законодавством.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що вирішення питання щодо здійснення розрахунку стажу позивача, а також вирішення питання щодо призначення позивачу пенсії відповідно до ст. 26 Закону України «Про пенсійне забезпечення» віднесено до дискреційних повноважень пенсійного органу, а тому, суд позбавлений можливості вручатися у дискреційні повноваження відповідача та зобов`язувати його призначати пенсію.

Позовні вимоги про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 фактично зводяться до не погодження позивача із оскарженим рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 046050026728 від 20.11.2025 р. про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, якому надано оцінку судом, а тому вони не підлягають задоволенню судом.

Таким чином, суд дійшов висновку щодо необхідності захисту прав позивача шляхом зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № l від 14.11.2025 року, з урахуванням висновків суду, викладених у даному рішенні.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню судом.

На підставі ст. 139 КАС України, суд вважає за необхідне присудити на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесені судові витрати в розмірі 665, 60 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 262 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26; ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправними дій, рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 046050026728 від 20.11.2025 р. про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1.

Зобов`язати Головне Управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № l від 14.11.2025 року відповідно до пункту “а” частини 1 статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 5 листопада 1991 року №1788-ХII в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII та до страхового стажу зарахувати періоди: з 01.09.1997 року по 24.06.1998 року та з 14.03.2005 року по 31.05.2005 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26; ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26; ЄДРПОУ 21910427) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 665,60 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складений 17.04.2026.

Суддя О.В. Царікова

Оригінал: reyestr.court.gov.ua