Постанова від 27 січня 2026 р. у справі №369/14584/23 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №369/14584/23 Головуючий у 1-й інст. Гарбарук І. М.

Категорія 68 Доповідач Шевчук А. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді Шевчук А.М.,

суддів: Павицької Т.М., Григорусь Н.Й.,

за участі секретаря судового засідання Ковальчук М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі

цивільну справу №369/14584/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області, про визначення місця проживання дитини та встановлення факту утримання дитини матір`ю

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою адвокатом Халупком Максимом Юрійовичем,

на рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 02 липня 2025 року, яке ухвалене під головуванням судді Гарбарук І.М. у с-щі Ружині,

в с т а н о в и в:

У вересні 2023 року ОСОБА_1 через адвоката Халупка М.Ю. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 . Просила визначити місце проживання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_1 за місцем її реєстрації або проживання.

Позов обґрунтований тим, що сторони є батьками малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає разом із матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 . Шлюб між сторонами, який був зареєстрований 14 лютого 2015 року, розірваний рішенням Ружинського районного суду Житомирської області від 24 червня 2022 року, що набрало законної сили 25 липня 2022 року. Сумісне проживання із відповідачем фактично припинено з 2020 року та з цього часу ОСОБА_1 із своєю малолітньою дочкою ОСОБА_4 проживає за вказаною вище адресою і дитина з цього часу повністю перебуває на фінансовому та виховному забезпеченні матері, яка самостійно опікується донькою. Із батька дитини ( ОСОБА_2 ) стягуються аліменти на утримання доньки у твердій грошовій сумі у розмірі 3 000 грн, щомісячно, починаючи з 17 серпня 2021 року і до досягнення дитиною повноліття. За час спільного проживання з відповідачем, вона ( ОСОБА_1 ) на 97 відсотків несла фінансові витрати. Фактично з моменту народження дитини усі фінансові зобов`язання, у тому числі матеріальне забезпечення: годування по призначенню лікарів, забезпечення одягом, взуттям, проходження лікування і оздоровлення, проведення необхідних платних аналізів, фінансове забезпечення дитини у спеціалізованому дитячому садочку тощо несе виключно вона, тобто позивач ОСОБА_1 . Малолітня дочка ОСОБА_4 має проблеми зі здоров`ям та їй встановлений наступний діагноз: затримка психічного і мовного розвитку, гіпердинамічний синдром, порушення формули сну; розлад аутистичного спектру; наслідки органічного ураження ЦНС гіпоксичноішемічного генезу. Через особливості розвитку дитина потребує лікування, реабілітації, постійних регулярних занять із психологом, логопедом, дефектологом, нагляду лікаря-психіатра, лікування у генетика, остеопата, а також спеціального харчування та регулярних лабораторних досліджень. Усі обов`язки по догляду за дитиною виконує виключно мати, яка стежить за здоров`ям та розвитком дитини, грає із донкою у розвиваючі ігри, читає їй книжки, розглядає із ОСОБА_4 розвиваючи малюнки та розповідає дитині казки тощо. Увесь час з народження дитина проживає з матір`ю, яка займається її вихованням та піклуванням, відвозить її до спеціалізованого дитячого садочку, лікарень тощо, донька прив`язана до матері (позивача) та вкрай потребує саме її уваги і догляду. Натомість відповідач ніколи надовго не залишався з донькою, не виявляв проявів самостійного виховання, а тому суд повинен визначити місце проживання дитини з нею. Останнім часом відповідач узагалі не приділяє часу ОСОБА_4 та відмовляє у задоволенні її (позивача) прохань побути з донькою, підвезти до лікаря або вирішити якісь інші питання стосовно дитини. Наразі виникає багато питань, які потребують письмового дозволу батька. Наприклад, на проведення спеціального діагностування доньки, її влаштування до спеціалізованого дитячого закладу чи виїзду для оздоровлення дитини на морське узбережжя за кордон. Через непорозуміння та сварки обох батьків постійно виникають складнощі у здійсненні заздалегідь спланованих поїздок на лікарські обстеження та вкрай необхідне оздоровлення дитини. Вона (позивач) не перешкоджає відповідачу в спілкуванні з дитиною, але через часті чвари із батьком дитини, його недисциплінованість і безвідповідальність ускладняється виконання їх усних домовленостей. Вона створила найкращі умови для донечки, яка має свій дитячий куточок для гри, спальний куточок для відпочинку, дитина забезпечена іграшками та іншими речами для розвитку, а тому переконана у доцільності залишити ОСОБА_4 на її (матері) утриманні т вихованні за адресою: АДРЕСА_1 .

Представник ОСОБА_1 адвокат Халупко М.С. через систему «Електронний суд» 17 березня 2025 року подав заяву про зміну предмета позову. Просить: визначити місце проживання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір`ю ОСОБА_1 за місцем її реєстрації або проживання та встановити факт її утримання.

Вимоги обґрунтовані тим, що відповідач ОСОБА_2 переймається власними інтересами та використовує дитину для вирішення власних потреб, вживає незаконних (маніпулятивних) методів відстоювання своїх особистих інтересів таких як тривале порушення пов`язане з тривалим недекларуванням та реєстрації місця проживання в Україні, що передбачено ст.5 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» і відповідно порушує вимоги ст.197 КУпАП, навмисно вводить державні органи, служби у справах дітей, у тому числі і суд, про начебто місце своєї реєстрації, котра не відповідає дійсності. Позивач ОСОБА_1 окрім питань виховання і лікування спільної дитини має витрачати додатковий час на узгодження питань, які пов`язані з вирішенням потреб дитини у соціальних службах, правоохоронних органах та службах у справах захисту дітей. Так, на початку березня 2025 року позивачу зателефонували з Управління соціальної та ветеранської політики Бучанської РДА (далі – управління) та повідомили про звернення відповідача ОСОБА_2 з заявою про отримання документів, які розкривають конфіденційну інформацію. У поданих ОСОБА_2 до заяви додатках була копія свідоцтва про шлюб із ОСОБА_1 , яка надавала підстави працівникам управління надати витребувані ОСОБА_2 документи, які розкривають конфіденційну інформацію. У свою чергу, працівники управління, перевіряючи заяву з додатками, зателефонували ОСОБА_1 для перевірки даних щодо перебування у шлюбі, на що ОСОБА_1 надала дійсну інформацію щодо їх статусу, на підставі чого ОСОБА_2 було відмовлено. У подальшому ОСОБА_1 звернулася до Служби у справах дітей Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області (далі - служба) з черговим питанням, яке пов`язане з необхідністю узгодження дій стосовно дитини ОСОБА_4 із її батьком. Працівники служби пояснили, що для полегшення вирішення питань щодо виховання дитини, коли один із батьків вчиняє різного роду перепони, незгоду або інші дії, які шкодять повноцінному її вихованню і належному догляду, позивачу, крім визначення місця проживання дитини, необхідно вимагати від суду також встановлення факту її утримання матір`ю. Позивач ОСОБА_1 є військовозобов`язаною та обліковується в системі «Оберіг» та «Резерв «+»», а відповідач, не маючи постійного місця проживання та будучи військовозобов`язаним, намагається отримати медичні довідки відносно їх спільної малолітньої дитини для отримання статусу інвалідності, на підставі якої відповідно до вимог ст.23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» оформити право на відстрочку.

Представник ОСОБА_1 адвокат Халупко М.С. через систему «Електронний суд» 20 березня 2025 року подав заяву, наголосивши на тому, що вимоги позову викладені у наступній редакції: визначити місце проживання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_1 за місцем її реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , та встановити факт її утримання ОСОБА_1 .

Ухвалою Ружинського районного суду Житомирської області від 08 квітня 2025 року прийнято до розгляду заяву представника позивача адвоката Халупка М.Ю. про зміну предмету позову від 17 березня 2025 року (з врахуванням заяви від 20 березня 2025 року) (а.с.74 т.2).

Рішенням Ружинського районного суду Житомирської області від 02 липня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 через адвоката Халупка М.Ю. подала апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким визначити місце проживання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_1 за місцем її реєстрації та встановити факт її утримання.

Доводи апеляційної скарги аргументовані тим, що основна мета визначення місця проживання дитини та встановлення факту її утримання матір`ю полягає у забезпеченні благополуччя та найкращих інтересів дитини, створення стабільного та безпечного середовище для її розвитку. Визначення місця проживання дитини повинно враховувати стабільність умов проживання, наявність необхідних умов для розвитку (житло, школа, медична допомога) та захист від негативних впливів. При вирішенні питання про місце проживання дитини, суд і органи опіки та піклування, а також самі батьки, повинні керуватися інтересами дитини. Встановлення факту утримання дитини одним із батьків може мати юридичні наслідки, наприклад, при оформленні відстрочки від мобілізації або отриманні певних пільг. Іншими словами, мета полягає не лише у визначенні, з ким буде проживати дитина, але й у забезпеченні умов для її повноцінного та гармонійного розвитку, а також захисті її прав та інтересів. Згідно з заключенням дитячого лiкаря-психiатра Софії встановлений діагноз: затримка психічного i мовного розвитку, гiпердинамiчний синдром, порушення формули сну; розлад аутистичного спектру; наслідки органічного ураження ЦНС гiпоксичноiшемiчного генезу. Через особливості розвитку дитина потребує лікування, реабілітації, постійних регулярних занять із психологом, логопедом, дефектологом, нагляду лікаря-психіатра, лікування у генетика, остеопата, а також спеціального харчування та регулярних лабораторних досліджень. Усі обов`язки по догляду за дитиною виконує виключно мати (позивач), яка віддаючи свою любов і турботу та приділяючи прискіпливу увагу до здоров`я та розвитку дитини, грає із нею у розвиваючі ігри, читає їй книжки, розглядає із нею розвиваючі малюнки, розповідає їй казки тощо. Виходячи з того, що весь час з народження дитина проживає з матір`ю, яка займається її вихованням та піклуванням, відвозить її до спеціалізованого дитячого садочку, лікарень тощо, донька прив`язана до матері (позивача) та вкрай потребує саме її уваги і догляду. Відповідач ніколи надовго не залишався з донькою, не виявляв проявів самостійного виховання, а тому суд, на переконання скаржниці, повинен врахувати ці обставини та визначити місце проживання дитини з позивачем, тобто ОСОБА_1 . Останнім часом відповідач взагалі не приділяє часу ОСОБА_4 . Відповідач відмовляє на прохання позивача до батька дитини (відповідача) побути з донькою, відвезти до лікаря чи вирішити інше питання стосовно доньки. Більше того, на цей час виникає багато питань, які потребують письмового дозволу батька, наприклад, для проведення спеціального діагностування доньки, її влаштування до спеціалізованого дитячого закладу чи для виїзду для оздоровлення дитини на морське узбережжя за кордон. Через небажання відповідача, непорозуміння, сварки та образи обох батьків постійно виникають складнощі у стабільному плануванні позивачем виконання заздалегідь спланованих поїздок на лікарські обстеження та вкрай необхідне оздоровлення дитини. На підставі наведених позивачем аргументів у судовому розгляді та наданих доказів, які судом були прийняті до розгляду, встановлені факти зворотних обставин зі сторони відповідача, який не переймається проблемним (інклюзивним) станом дитини і не займається її вихованням у пріоритеті, а лише приділяє мінімальну кількість часу для її виховання та обмежується лише сплатою аліментів, що суперечить практиці ЄСПЛ, наведеній судом у оскаржуваному рішенні, де суд зазначає, що повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Неодноразово зазначалося, що конфлікт між сторонами триває фактично з 2019 року та батьки малолітньої ОСОБА_3 на час зі зверненням з позовом та цією апеляційною скаргою не спілкуються та порозумінь щодо виховання спільної дитини не обговорюють, оскільки усі спроби ОСОБА_1 узгодити порядок виховання, лікування, догляду, навчання та інше з відповідачем ОСОБА_5 призводять з його сторони до образ та маніпулювань. Відповідача навіть на час зі зверненням з цією скаргою влаштовує такий рівень приділення уваги дитині (разове відвідування на тиждень та мізерна сплата аліментів у розмірі 3 000 грн), усі інші нагальні та заплановані саме позивачем вкрай необхідні дії щодо дитини лягли на матір ОСОБА_1 , а це щоденний догляд, відвезення дитини до басейну за 40 км від дому, відвезення до спеціалізованого дошкільного садочку, на лікарські обстеження, щоденне готування їжею за рецептом лікарів тощо, що забирає велику кількість часу, ніж кількагодинне побачення з батьком раз у вихідний день. Відповідач та його представник у судовому засіданні підтвердили, що ОСОБА_6 зацікавлений лише в отримані довідки про інвалідність дитини для подальшого оформлення відстрочки, що скаржниця розцінює як негативний наслідок по відношенню до власної дитини. Також судом було з`ясовано, що відповідач ОСОБА_2 вдається до різного роду хитрощів та маніпулятивних дій щодо отримання довідки про інвалідність дитини, надаючи навіть недостовірну інформацію та копії документів (свідоцтво про шлюб), достеменно знаючи, що шлюб розірваний, що додатково вказує на переймання виключно власними інтересами, а не приділенням необхідної уваги вихованню та лікуванню власної дитини. Суд не прийняв до уваги того факту, що відповідач, свідомо не узгоджуючи з скаржником ( ОСОБА_7 ), розірвав декларацію з лікарем дитини, що викликало виникнення труднощів із своєчасним та належним отриманням дитиною медичної допомоги (затримка отримання лікарського направлення, переукладення декларації з лікарем, як наслідок витрата тривалого часу на усі організаційні питання та зміна заздалегідь спланованого лікування дитині) через необачливі дії відповідача. Згода на реєстрацію, на яку посилається суд першої інстанції, не є достатньою для відмови в позові. Верховний Суд у постанові від 29 січня 2025 року в справі №759/8056/22 наголосив на тому, що при визначенні місця проживання дитини суд повинен комплексно оцінити: ступінь емоційної прив`язаності дитини до кожного з батьків, сталість соціального середовища (житло, освітні заклади, медичне забезпечення), участь у щоденному вихованні. У цій справі суд першої інстанції не дослідив жодної з вказаних обставин та обмежився формальним констатуванням «відсутності спору», що суперечить практиці Верховного Суду. Судом не були враховані важливі доводи позивача, котрі підтверджують необхідність у захисті прав малолітньої дитини ОСОБА_3 , яка проживає з позивачем ОСОБА_1 , а саме: що між позивачем та відповідачем майже з 2019 року відсутнє розуміння з приводу виховання, лікування та належного догляду їхньої спільної дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; на момент зі зверненням з позовною заявою про визначення місця проживання дитини та її утримання відповідач мав суттєву заборгованість зі сплати аліментів, що було доведено у суді (надавалася довідка та копія заяви про примусове стягнення аліментів з відповідача); відповідач не несе додаткових витрат на лікування, оздоровлення дитини та не намагається узгоджувати з позивачем додаткові і вкрай необхідні трати на дитину і її потреби; відповідач відвідує лише раз на тиждень дитину і на пропозиції позивача щодо черговості догляду за дитиною, її відвезення на спеціальні заняття до спеціалістів, у басейн, до лікарів не реагує та не приймає участі в таких обов`язкових заходах по відношенню до дитини. Суд не надав оцінку тому факту, що відповідач тривалий час ніде не зареєстрований та не має постійного місця проживання, а адреса проживання, яку підтвердив договором оренди, це житло на станції технічного обслуговування з підвищеним ризиком небезпеки для дитини і без належних умов для її знаходження. Відповідач переймається лише власними інтересами та вимагає отримання довідки про інвалідність дитини для задоволення власних потреб. Позивачу довелося скасовувати виїзд за кордон із дитиною через не надання дозволу батька. Залишено без уваги і ту обставину, що у зв`язку з дорослішанням дитини (витрачено понад 3 роки на судові спори з відповідачем) є необхідність у плануванні оформлення дитини до спеціалізованої школи для інклюзивних дітей, проведення додаткових обстежень та лікувань дитини лікарями різних міст, як України так і за кордоном, що вимагає обов`язкового дозволу обох батьків та унеможливлює такі дії через неможливість узгоджень таких дозволів із відповідачем. Позивач через постійні непорозуміння з боку відповідача змушена весь час підлаштовуватися під дії відповідача і його маніпуляції, що суперечить сімейним цінностям та не відповідає найкращому забезпеченню інтересів дитини.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 адвокат Денисенко Є.В. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

При цьому посилається на те, що в апеляційній скарзі ОСОБА_1 , як одну з підстав необхідності визнання місця проживання дитини з нею, зазначає «наявність у відповідача суттєвої заборгованості по сплаті аліментів», а також «відсутність у відповідача зареєстрованого місця проживання, а фактичне місце проживання є непридатним для життя з дитиною». Подання цього позову сторона відповідача розцінює як факт зловживання позивачем правами на звернення до суду в порядку ст.160 СК України, оскільки позов має штучний характер та не містить на меті дійсність вирішення потреб та захист інтересів дитини. Доказів на наявність перешкод з боку батька щодо місця проживання дитини не надано, як і не надано будь-яких доказів на підтвердження невиконання відповідачем своїх батьківських обов`язків. Приймаючи рішення в інтересах дитини, суд має враховувати право дитини мати і зберігати стосунки з обома батьками. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних й світових історичних і культурних цінностей, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства. Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. Усупереч вказаному, весь позов та доводи ОСОБА_1 про необхідність визначити місце проживання дитини - доньки ОСОБА_3 зводяться до того, що виключно вона займається повним вихованням та розвитком доньки, а відповідач взагалі не приймає участі у цьому. Водночас, стверджуючи про це, позивач взагалі не надає докази на підтвердження цих доводів, як і відсутні докази про те, що відповідач перешкоджає проживанню їх спільної доньки разом із його колишньою дружиною. На противагу, відповідач як під час розгляду цієї справи у суді першої інстанції, так і під час апеляційного провадження наголошує, що ним не заперечується проживання доньки з її матір`ю, єдине що турбує останнього це можливість вільного спілкування з дитиною. Наразі спір між сторонами у цій справі відсутній. Що стосується висловлювань ОСОБА_1 про те, що на її прохання побути з донькою, відвезти до лікаря чи вирішити якісь інші питання відповідач постійно відмовляється, не відповідають істині, оскільки сама ж позивачка створює ОСОБА_2 перешкоди для їх спілкування. На вимогу надати відомості щодо лікування дитини, проведення обстеження стану її здоров`я, відповідач щоразу отримує відмову і позбавлений належним чином бути обізнаним стосовно фізичного стану доньки. Не слід ототожнювати поняття «визначення місця проживання дитини» та «визначення способів участі одного з батьків у вихованні дитини», так як підстави та мотиви подання цих позовів не пов`язані жодною умовою. Відповідач неодноразово висловлював згоду з тим, щоб оздоровити доньку, але єдиною його умовою було те, щоб він знав куди саме ОСОБА_1 має намір поїхати за кордон (країна, місто та місце їх перебування) та надати відомості щодо часу їх перебування, проте щоразу позивач відмовляла останньому повідомити такі відомості, що викликає певні сумніви та занепокоєння у відповідача, як батька, щодо подальших дій позивача після виїзду її з дитиною за межі кордонів України та подальшого його спілкування з донькою. Крім того, вказані доводи не можуть бути підставою для обов`язкового прийняття судового рішення про задоволення вимог про встановлення місця проживання дитини, оскільки після прийняття Президентом України Указу від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення військового стану в Україні» (з урахуванням подальших указів про продовження такого стану) законодавцем було змінено й порядок виїзду за кордон осіб, які не досягли 16 років. На сьогоднішній день виїзд за межі України дітей, які не досягли 16-річного віку, можливий у супроводі одного з батьків, баби, діда, повнолітніх брата, сестри, мачухи, вітчима або інших осіб, уповноважених одним із батьків письмовою заявою, завіреною органом опіки та піклування. Нотаріальне посвідчення згоди другого з батьків для цього не потрібно. Дитина повинна мати паспорт громадянина України, а за відсутності паспорта громадянина України – свідоцтво про народження дитини або інші документи, що містять відомості про особу, на підставі яких Державна прикордонна служба дозволить перетин державного кордону. В умовах воєнного стану дитина може перетинати кордон у супроводі одного з батьків без нотаріальної згоди другого, діда чи баби, повнолітніх сестри чи брата, вітчима/мачухи при наявності документа, який підтверджує родинні зв`язки. Указане спростовує доводи позивача про необхідність встановлення у судовому порядку місця проживання доньки саме з нею. Ані під час розгляду цієї справи у суді першої інстанції, ані в апеляційній скарзі ОСОБА_1 не зазначила конкретні обставини та факти, які б свідчили про навмисне ухилення батьком ( ОСОБА_2 ) від виконання батьківських обов`язків по відношенню до їх спільної дитини, як і не доведено зміну обсягів (збільшення) батьківських обов`язків матір`ю. Відповідач не самоусувався від обов`язків утримання доньки, продовжує виконувати свої обов`язки у той спосіб, який на теперішній час є можливим, з урахуванням отримання відповідного розміру доходу та виділеного часу спілкування з донькою. Аргументи позивача у цій частині зводяться виключно до суб`єктивної думки, що відповідач, наче, має намір вирішити через дитину питання мобілізаційного характеру, що взагалі не може братися до уваги судом під час розгляду питання про встановлення факту самостійного виховання, оскільки відсутні будь-які докази щодо таких намірів. Поряд із цим, заборгованість по сплаті аліментів також не може бути покладено в основу підстав для встановлення у судовому порядку факту самостійного виховання позивачем дитини, оскільки вказане свідчить про наявності між сторонами спору про право, який можливо вирішити іншим шляхом (зокрема, звернення до суду з позовом про стягнення пені за несплату аліментів, стягнення додаткових витрат на утримання дитини, зміну розміру аліментів тощо).

У судовому засіданні представник позивача адвокат Власенко С.Т. апеляційну скаргу підтримав та просить її задовольнити, - рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача адвокат Денисенко Є.В. апеляційну скаргу не визнав, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися. Про розгляд справи повідомлені належним чином. Служба у справах дітей Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області спрямувала заяву про розгляд справи без участі їх представника. Відповідно до частини другої ст.372 ЦПК України неявка сторін та інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволеною з наступних підстав.

Із матеріалів справи вбачається та судом установлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.13 т.1).

Рішенням Ружинського районного суду Житомирської області від 24 червня 2022 року в справі №369/9358/21 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який був зареєстрований 14 лютого 2015 року Виконавчим комітетом Боярської міської ради Києво-Святошинського району, розірваний (а.с.15-17 т.1).

ОСОБА_3 у період із 01 серпня 2021 року по 31 серпня 2022 року відвідувала Центр розвитку дитини «Мері Поппінс», що підтверджується договором від 01 серпня 2021 року №3 (а.с.10 т.1).

Із довідки про склад сім`ї від 06 серпня 2021 року №04-09/3754 та акта обстеження житло-побутових умов від 13 січня 2021 року вбачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована разом із матір`ю у будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , із 06 листопада 2018 року (а.с.5-6 т.1).

Рішенням Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області від 29 жовтня 2021 року №152 визначений спосіб участі батька ОСОБА_2 у вихованні малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.65 т.1). Встановлено ОСОБА_2 наступний графік спілкування з дитиною: щомісяця кожна неділя з 10:00 годин до 15:00 години, в інші дні – за домовленістю з матір`ю ОСОБА_1 .

Із заключення Міжобласного спеціалізованого медично-генетичного центру - Центру рідкісних (орфанних) захворювань від 29 жовтня 2021 року вбачається, що ОСОБА_3 установлений діагноз: комплексне порушення обміну речовин, транзиторна непереносимість глютену, лактазна недостатність, генетичні поліморфізм, які асоціюються з порушенням фолатного циклу, затримка психічного і мовного розвитку (а.с.7-9 т.1).

ОСОБА_1 01 лютого 2022 року укладений з ФОП ОСОБА_8 договір про надання консультаційних послуг ОСОБА_3 (а.с.222-223 т.1).

За положеннями частини третьої ст.181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом із яким проживає дитина.

Постановою Київського апеляційного суду від 27 червня 2022 року в справі №369/11364/21 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щомісячно у твердій грошовій сумі у розмірі 3 000 грн, починаючи з 17 серпня 2021 року і до досягнення дитиною повноліття (а.с.18-24 т.1).

Отже, дитина проживає із матір`ю, тобто позивачем ОСОБА_1 , із чим батько дитини, тобто ОСОБА_2 , погоджується, не заперечує та не оспорює. ОСОБА_2 ніколи не претендував та не претендує на те, щоб донька проживала із ним та наголошує на тому, що спору між ним та позивачем щодо місця проживання малолітньої доньки немає. Він стверджує про те, що доньці краще проживати із його колишньою дружиною та він проти цього ніколи не заперечував.

ОСОБА_1 із ФОП ОСОБА_9 01 травня 2023 року укладений договір №33/23 про надання послуг із організації денного догляду за дитиною/дозвілля/розваг (надання неосвітніх послуг) (а.с.214-221 т.1).

ОСОБА_1 , як законний представник ОСОБА_3 , уклала з ОСОБА_10 02 січня 2024-2025 роки договір між батьками та групою денного догляду за дітьми « ОСОБА_11 » (а.с.208 т.1).

ОСОБА_2 19 січня 2024 року подана заява до ВП №4 Бучанського РУП ГУ Національної поліції в Київській області про невиконання рішення Білогородської сільської ради №152, яким визначений спосіб його участі у вихованні малолітньої доньки ОСОБА_3 , а саме, створення позивачем йому перешкод у вихованні дитини у визначений органом опіки та піклування час, оскільки ОСОБА_1 із донькою поїхала до басейну, повідомивши про те, що він зможе побачитися із дочкою після 16 години (а.с.176-177 т.1).

На підставі договору від 18 лютого 2025 року №549» про надання благодійних послуг у Центрі інклюзії та корекції «Єва», укладеного ОСОБА_1 із Благодійною організацією «Фундація прямої допомоги», ОСОБА_3 проходила корекційні заняття (а.с.209-213 т.1).

Рішенням виконавчого комітету Білогордської сільської ради Бучанського району Київської області від 10 квітня 2025 року №93 затверджений висновок щодо визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.87-88 т.2). Відповідно до висновку орган опіки та піклування (виконавчий комітет Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області) просить суд прийняти рішення про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 на власний розсуд, ураховуючи інтереси дитини та зважаючи на інформацію, викладену у цьому висновку. Із вказаного висновку слідує, що малолітня дитина ОСОБА_3 проживає разом із матір`ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Провідним фахівцем із соціальної роботи Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області проведено оцінку потреб сім`ї ОСОБА_1 та встановлено прив`язаність дитини до матері. Мати належно виконує свої обов`язки з виховання дитини, враховуючи її вік та потреби у повсякденному житті. Згідно з актом обстеження умов проживання, наданого Службою у справах дітей Боярської міської ради від 31 березня 2025 року, ОСОБА_2 проживає за адресою: АДРЕСА_2 . Комісією встановлено, що матір`ю ОСОБА_1 забезпечуються належні умови для проживання, виховання та розвитку дитини. Батько ОСОБА_2 має можливість безперешкодно відвідувати дитину, спілкуватися з нею, здійснювати свої батьківські обов`язки. Під час засідання комісії встановлено, що ОСОБА_2 не вживається будь-яких дій, які перешкоджають ОСОБА_1 належно опікуватися життям та здоров`ям дитини, враховуючи її вік та особливості фізичного розвитку. Комісією встановлено, що ОСОБА_2 надавався письмовий дозвіл на виїзд дитини за кордон із метою відпочинку та лікування, дозвіл на проходження нею лікарсько-консультативної комісії із метою встановлення дитині інвалідності тощо. Натомість ОСОБА_1 не надала комісії документальних доказів, що підтверджують перешкоджання ОСОБА_2 оформлювати їй будь-які документи відносно дитини. ОСОБА_2 не заперечує того, щоб донька ОСОБА_3 проживала разом із мамою, розуміючи, що її проживання із матір`ю позитивно впливатиме на емоційний та психічний стан дитини. Комісією не встановлено самого факту існування спору між батьками малолітньої ОСОБА_3 щодо того, з ким із них буде проживати дитина.

Із мобільного застосунку «Резерв+» убачається, що позивач ОСОБА_1 військовозобов`язана, обліковується ІНФОРМАЦІЯ_3 , звання молодший лейтенант, відстрочка до 09 травня 2025 року, тип відстрочки: п.5 частини першої ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (а.с.44 т.2).

ОСОБА_1 надано до матеріалів справи квитанції, товарні чеки, акти про надання медичних послуг, туристичних послуг про оплату нею стоматологічних послуг, аналізів, консультаційних послуг тощо (а.с.226-249 т.1, 20-43 т.2).

Частиною першою ст.15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини першої ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Гарантоване ст.55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

За таких обставин, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Отже, суду належить установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Верховного Суду від 15 березня 2023 року в справі №753/8671/21, від 18 вересня 2023 року в справі №582/18/21).

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 02 лютого 2021 року в справі №925/642/19.

У відповідності до положень частини першої ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша ст.81 ЦПК України).

У справі, яка переглядається у апеляційному порядку, перевіряється законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах заявлених вимог про визначення місця проживання малолітньої дитини та встановлення факту утримання дитини матір`ю.

У пунктах 1, 2 ст.3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-XII (далі – Конвенція про права дитини), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до пунктів 1–3 ст.9 Конвенції про права дитини, держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Під час будь-якого розгляду згідно з пунктом 1 цієї статті всім заінтересованим сторонам надається можливість брати участь у розгляді та викладати свою точку зору. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

У ст.18 Конвенції про права дитини визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини в кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення від 16 липня 2015 року в справі «Мамчур проти України», заява №10383/09, рішення від 11 липня 2017 року в справі «М.С. проти України», заява №2091/13).

У рішенні від 07 грудня 2006 року в справі «Хант проти України», заява №31111/04, ЄСПЛ зазначив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага та, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Аналіз наведених норм права, практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Закон України «Про охорону дитинства» визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров`я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини.

Відповідно до ст.8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом із батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (ст.11 Закону України «Про охорону дитинства» ).

У ст.51 Конституції України, частинах другій, третій ст.5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою ст.7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

У ст.141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою ст.157 цього Кодексу.

Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (ст.153 СК України).

Відповідно до частини другої ст.155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків (частина перша ст.160 СК України).

Відповідно до частини першої ст.161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (частина перша ст.3 Конвенції про права дитини).

Під час визначення місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Вирішуючи питання про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні в справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновок органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання суду, яке має ґрунтуватися на повній та всебічній оцінці всіх обставин в їх сукупності, оскільки не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.

Такі висновки сформульовані Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 11 грудня 2023 року в справі №607/20787/19.

Відповідно до частин п`ятої та шостої ст.19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Судом установлено, що малолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає з матір`ю ОСОБА_1 . Батько дитини ОСОБА_2 , який проживає окремо від дитини, за рішенням виконкому Білогородської сільської ради від 29 жовтня 2021 року №152 має можливість у порядку, визначеному органом опіки та піклування, відвідувати малолітню доньку, спілкуватися з нею та не заперечує проти того, щоб дитина проживала з матір`ю, розуміючи, що це позитивно впливатиме на емоційний та психічний стан малолітньої доньки, яка має хворобливий стан здоров`я. ОСОБА_2 не вживається будь-яких дій, які перешкоджають матері ОСОБА_1 належно опікуватися життям та здоров`ям дитини, враховуючи її вік та особливості фізичного розвитку. Крім того ОСОБА_2 надавався письмовий дозвіл на виїзд дитини за кордон із метою відпочинку та лікування, дозвіл на проходження нею лікарсько-консультативної комісії із метою встановлення дитині інвалідності тощо.

Ураховуючи викладене вище та приймаючи до уваги, що сторони, які проживають окремо, дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина ОСОБА_3 , суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову про визначення місця проживання дитини, оскільки позивач не довела, що її права порушені, не визнані або оспорюються відповідачем. Як правильно встановлено судом першої інстанції, батько дитини не заперечує проживання доньки з матір`ю, а навпаки розуміє необхідність та доцільність проживання малолітньої доньки, яка має хворобливий стан здоров`я, з матір`ю.

Схожих висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постановах від 10 липня 2024 року в справі №127/16211/23 , від 10 грудня 2024 року в справі №299/8679/23, від 15 січня 2025 року в справі №755/15383/23, від 19 лютого 2025 року в справі №562/3371/23.

Доводи апеляційної скарги про те, що на час звернення до суду з позовом про визначення місця проживання дитини та встановлення факту утримання дитини матір`ю відповідач мав суттєву заборгованість зі сплати аліментів та ОСОБА_2 не несе додаткових витрат на дитину не можуть слугувати підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки вказані питання можуть бути вирішенні сторонами в порядку ст.ст.185,196 СК України (участь батьків у додаткових витратах на дитину, відповідальність за прострочення сплати аліментів).

Посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідач відвідує дитину лише раз на тиждень та не реагує у спосіб, який вимагає позивач, на її прохання щодо участі в заходах догляду за дитиною також не є самодостатніми підставами для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки стосуються участі батька у вихованні дитини, а не визначення місця проживання дитини. Суду ж належить розглядати справу в межах заявлених вимог.

Щодо надання дозволу батьком дитини на оформлення в спеціалізовану школу, проведення додаткових обстежень та лікувань, то матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_2 заперечував або перешкоджав позивачу в наданні своєї згоди. Навпаки у матеріалах справи міститься наданий письмовий дозвіл батька на виїзд дитини за кордон із метою відпочинку та лікування, дозвіл на проходження нею лікарсько-консультативної комісії із метою встановлення дитині інвалідності тощо.

Обставина місця реєстрації відповідача не змінює висновків суду першої інстанції, оскільки як встановлено актом обстеження умов проживання Службою у справах дітей Боярської міської ради від 31 березня 2025 року, ОСОБА_2 проживає за адресою: АДРЕСА_2 . Умови його проживання є добрі, є окремий санвузол, ванна, місце для сну, гри та навчання малолітньої дитини (а.с.87 зворот т.2). Будинок теплий, облаштований меблями та всією необхідною технікою. Для дитини є спортивний майданчик та місце для навчання.

Системний аналіз ст.315 ЦПК України свідчить, що перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку не є вичерпним. У судовому порядку можуть бути встановлені й інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не передбачено іншого порядку їх встановлення.

Водночас важливе значення має вимога про обов`язкове зазначення у заяві мети встановлення юридичного факту, оскільки мета дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи тягне він правові наслідки. У заяві необхідно також зазначити причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт, та навести докази його існування.

У цьому контексті слід звернути увагу на положення ст.15 ЦК України, якими передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Ці ж положення знаходять своє відображення у частині першій ст.4 ЦПК України, якою передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Тобто, як вже зазначалося вище, обов`язковою передумовою для звернення до суду в порядку цивільного судочинства є наявність порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів позивача (заявника).

Якщо потреба ОСОБА_1 у встановленні факту самостійного утримання нею малолітньої дитини пов`язана із відстрочкою від проходження військової служби, то не подано доказів на підтвердження наявності відмови уповноваженого органу в реалізації такого права. Крім того, за положеннями п.5 частини першої ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, зокрема жінки та чоловіки, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, які виховують дитину з інвалідністю віком до 18 років.

Факт свідомого ухилення іншого з батьків від участі у вихованні та утриманні дитини може бути підтверджений лише рішенням суду виключно в разі вирішення питання щодо позбавлення такого батька батьківських прав. Тобто, захист порушених прав у зв`язку самоусуненням від виконання батьківських обов`язків, має розглядатися в іншому порядку шляхом пред`явлення позову про позбавлення батьківських прав, а не позову про встановлення факту самостійного утримання (виховання) дитини матір`ю.

Отже, суд першої інстанції дійшов також правильного висновку про відмову й у задоволенні позовної вимоги про встановлення факту утримання дитини матір`ю, оскільки позивач звернулася до суду з позовом про встановлення факту самостійного утримання дитини без наявних порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів ОСОБА_1 із боку інших осіб, враховуючи, що обов`язок батьків виховувати та утримувати дитину є невід`ємним, а встановлення факту протилежного у позовному провадженні можливе лише під час вирішення спору про позбавлення батьківських прав, що узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 11 вересня 2024 року в справі №201/5972/22.

Доводи скаржниці про не врахування судом висновків, викладених у постановах Верховного Суду, є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки висновки щодо застосування норм права, які викладені у вказаних постановах, стосуються правовідносин, які не є релевантними (подібними) до правовідносин у справі, що переглядається.

Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення ухвалене судом першої інстанції без додержання норм матеріального та процесуального права, а тому суд першої інстанції законно відмовив у задоволенні позовних вимог за безпідставністю.

Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija

v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Підсумовуючи викладене вище, суд першої інстанції ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Згідно з положеннями ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що судове рішення суду першої інстанції належить залишити без змін.

Керуючись ст.ст.259,268,367-368,374-375,381-384 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Халупком Максимом Юрійовичем, залишити без задоволення.

Рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 02 липня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча Судді: