Вирок від 06 квітня 2026 р. у справі №760/29092/21 — Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/29092/21

1-кп/760/988/26

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2026 року Солом`янський районний суд м. Києва в складі колегії:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурорів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

потерпілої ОСОБА_9 ,

законного представника потерпілої ОСОБА_10 ,

представника потерпілої адвоката ОСОБА_11 ,

захисників адвокатів ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 ,

обвинуваченого ОСОБА_15 ,

розглянувши у закритому судовому засіданні кримінальне провадження, відомості про яке внесені до ЄРДР 14.07.2021 за №12021100090001936, за обвинуваченням

ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, українця, уродженця м. Києва, з середньою освітою, не одруженого, працює менеджером, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимий,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 156, ч.3 ст.153, ч. 4 ст. 152, ч. 6 ст. 152 КК України,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_15 регулярно та систематично вчиняв інтелектуальні та фізичні розпусні дії відносно малолітньої ОСОБА_9 за таких обставин.

З 2011 року за адресою: АДРЕСА_3 , проживали малолітня ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , її матір ОСОБА_10 та її цивільний чоловік ОСОБА_15 .

Так, взимку 2016 року, ОСОБА_15 , усвідомлюючи та розуміючи, що малолітня ОСОБА_9 , перебуваючи в особливо вразливій ситуації, зокрема з причин розумової та фізичної неспроможності в силу свого малолітства та залежного становища як дитини особи, на яку покладено обов`язки щодо її виховання, взагалі не має соціального досвіду щодо стосунків між статями, не обізнана щодо фізіології сексуальних контактів, не розуміє їх природу, соціальне, моральне та юридичне значення, й відповідно соціально-правові наслідки, почав реалізацію свого злочинного умислу, направленого на вчинення розпусних дій відносно малолітньої ОСОБА_9 .

На початку 2016 року, більш точної дати та часу досудовим розслідуванням не встановлено, ОСОБА_15 , перебуваючи за місцем свого проживання, реалізував свої злочинні наміри, направлені на вчинення розпусних дій сексуального характеру, здатних викликати фізичне і моральне розбещення відносно малолітньої ОСОБА_9 , з метою штучного розвинення у малолітньої особи статевого інстинкту, тобто порушення її нормального фізичного, психічного і соціального розвитку, шляхом посягання на її статеву недоторканість, усвідомлюючи малолітній вік останньої, ігноруючи принципи моральності, духовного і культурного життя суспільства та принципи статевої моралі в суспільстві, всупереч ст. 1, 21 Закону України від 26.04.2001, ст. ст. 1, 2, 6, 7 Закону України «Про захист суспільної моралі», ст. ст. 2, 7, 8, 23, 19, 34, 36, 40 Конвенції про права дитини, яка ухвалена Резолюцією Генеральної асамблеї ООН 44/25 від 20.11.1989 і набула чинності 02.09.1990, ст. 9 Конвенції про кіберзлочинність від 07.09.2005, яка набула чинності 01.07.2006, ст. 20 Конвенції Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства від 25.10.2007, яка набула чинності 01.12.2012, ст. ст. 1, 2, 3 Факультативного протоколу до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії, який ратифікований 03.04.2003, почав вчиняти непристойні дотики до тіла малолітньої ОСОБА_9 , при цьому відкрито демонструючи свій статевий орган, бажаючи досягнути саме збудження статевого інстинкту у збоченій формі здійснюючи акт онанізму в присутності ОСОБА_9 та залучаючи її до даного акту беручи її руку та доторкаючись нею до свого статевого органу, після чого еякулював на підлогу.

У травні 2016 року, більш точної дати та часу досудовим розслідуванням не встановлено, ОСОБА_15 , перебуваючи за місцем свого проживання, продовжив реалізовувати свої злочинні наміри, проводячи своєю рукою по тілу ОСОБА_16 , торкався за груди та статевий орган останньої всупереч її волі. В подальшому, ОСОБА_15 демонстрував на власному портативному комп`ютері відео порнографічного характеру перед ОСОБА_16 , під час чого роздягав останню, торкався до її тіла та статевих органів.

Навесні 2018 року, більш точної дати та часу досудовим розслідуванням не встановлено, ОСОБА_15 , перебуваючи за місцем свого проживання, повторно реалізував свій злочинний умисел, направлений на розбещення, підійшов до малолітньої ОСОБА_9 та почав торкатись тіла та грудей останньої.

Вищезазначеними діяннями ОСОБА_15 формував в малолітньої ОСОБА_9 неправильне розуміння змісту та ставлення до статевих відносин, створюючи спотворений соціальний досвід, порушуючи нормальний фізичний, психічний і соціальний розвиток та статеву недоторканість останньої, з метою підготовки останньої до подальших статевих зносин.

Крім цього, у 2018 році, більш точних дати та часу досудовим розслідуванням не встановлено, ОСОБА_15 , перебуваючи за місцем свого проживання, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, переслідуючи свій намір у збоченій формі задоволення статевої пристрасті шляхом посягання на статеву недоторканість ОСОБА_9 , усвідомлюючи її малолітній вік, ігноруючи принципи моральності, духовного і культурного життя суспільства та принципи статевої моралі в суспільстві, всупереч ст. 1, 21 Закону України від 26.04.2001, ст. ст. 1, 2, 6, 7 Закону України «Про захист суспільної моралі», ст. ст. 2, 7, 8, 23, 19, 34, 36, 40 Конвенції про права дитини, яка ухвалена Резолюцією Генеральної асамблеї ООН 44/25 від 20.11.1989 і набула чинності 02.09.1990, ст. 9 Конвенції про кіберзлочинність від 07.09.2005, яка набула чинності 01.07.2006, ст. 20 Конвенції Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства від 25.10.2007, яка набула чинності 01.12.2012, ст. ст. 1, 2, 3 Факультативного протоколу до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії, який ратифікований 03.04.2003, умисно надавав вказівки щодо прийняття відповідної сексуальної пози, у тому числі й сам ставив малолітню у таку позу, після чого проникав своїм статевим органом в ротову порожнину малолітньої ОСОБА_9 , чим займався оральним сексом з останньою, еякулюючи їй в ротову порожнину, чим реалізував свій злочинний умисел на задоволення статевої пристрасті неприродним способом.

Восени 2018 року, більш точних дати та часу досудовим розслідуванням не встановлено, ОСОБА_15 , перебуваючи за місцем свого проживання, продовжив реалізувати свої злочинні наміри, під погрозою застосування ременя, як заходу примусу та фізичного насильства, формою зовнішньої влади дорослого над дитиною примусив малолітню ОСОБА_9 до орального сексу, після чого еякулював їй в ротову порожнину.

Тієї ж осені 2018 року, точних дати та часу досудовим розслідуванням не встановлено, ОСОБА_15 , перебуваючи за місцем свого проживання, продовжив реалізувати свої злочинні наміри, займаючись з малолітньою ОСОБА_9 оральним сексом, в ході чого він витягнув свій статевий орган з ротової порожнини останньої, поставив малолітню в відповідну сексуальну позу та здійснив спробу проникнення своїй статевим членом до вагінального отвору малолітньої ОСОБА_9 , але через біль та малолітство він не зміг цього зробити та продовжив займатися оральним сексом з малолітньою ОСОБА_9 , закінчивши статевий акт еякуляцією в ротову порожнину останньої.

У подальшому, з осені 2018 року до січня 2019 року, точних дати та часу досудовим розслідуванням не встановлено, але не пізніше 10 січня 2019 року, ОСОБА_15 , перебуваючи за місцем свого проживання, продовжуючи реалізувати свої злочинні наміри, систематично проти волі малолітньої ОСОБА_9 займався з нею оральним сексом, кожного разу закінчуючи статевий акт еякуляцією в ротову порожнину останньої, задовольнивши статеву пристрасть неприродним способом.

Крім того, з кінця січня 2019 року до січня 2020 року, точних дати та часу досудовим розслідуванням не встановлено, але не пізніше 15 січня 2020 року, ОСОБА_15 , перебуваючи за місцем свого проживання, продовжуючи реалізувати свої злочинні наміри, повторно, систематично, проти волі малолітньої ОСОБА_9 , займався з нею оральним сексом, кожного разу закінчуючи статевий акт еякуляцією в ротову порожнину останньої.

Крім цього, з кінця січня 2020 року до початку травня 2021 року, більш точних дати та часу досудовим розслідуванням не встановлено, ОСОБА_15 , перебуваючи за місцем свого проживання, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, переслідуючи свій намір у збоченій формі задоволення статевої пристрасті шляхом посягання на статеву недоторканість ОСОБА_9 , усвідомлюючи її малолітній вік, умисно надавав вказівки щодо прийняття відповідної сексуальної пози, у тому числі й сам ставив та поміщував малолітню у таку позу, після чого проникав своїм статевим органом в ротову порожнину малолітньої ОСОБА_9 , чим займався оральним сексом з останньою, еякулюючи їй в ротову порожнину.

Крім того, у 2020 році, точних дати та часу досудовим розслідуванням не встановлено, але не раніше травня 2020 року, ОСОБА_15 , перебуваючи за місцем свого проживання, продовжуючи реалізувати свій злочинний намір, дав малолітній ОСОБА_9 мастурбувати свій статевий член, після чого розмістив останню у відповідну сексуальну позу та проник у вагінальний отвір останньої своїм статевим членом, після чого закінчив статевий акт еякуляцією на живіт малолітньої ОСОБА_9 .

У подальшому, після першого проникнення у вагінальний отвір малолітньої ОСОБА_9 та до початку травня 2021 року, більш точної дати та часу досудовим розслідуванням не встановлено, ОСОБА_15 , перебуваючи за місцем свого проживання, продовжуючи реалізувати свої злочинні наміри, систематично займався з малолітньою ОСОБА_9 оральним та вагінальним сексом, закінчуючи статевий акт еякуляцією в ротову порожнину або на тіло останньої, всупереч її волі.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_15 вину у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень не визнав та показав суду, що дійсно з 2011 року проживав за адресою: АДРЕСА_3 , разом з ОСОБА_10 та її донькою ОСОБА_9 . Категорично заперечував свою причетність до розбещення та ґвалтування малолітньої ОСОБА_9 . Вказав на схильність ОСОБА_9 до вигадування та хитрощів, байдуже ставлення до навчання та надмірне використання соціальних мереж, за що неодноразово карав її, забираючи телефон. Вважає, що ОСОБА_9 вигадала всі зазначені в обвинуваченні події аби помститися за покарання та позбутися вітчима, а сексуальний досвід отримала з однолітком. Вину на досудовому розслідуванні визнавав під моральним та фізичним тиском правоохоронних органів.

Допитана у судовому засіданні потерпіла ОСОБА_9 підтвердила обставини, викладені в обвинуваченні, повідомила, що залишаючись наодинці з вітчимом за місцем проживання, він вчиняв стосовно неї сексуальне насильство, торкався за інтимні місця, брав її руки та притуляв до статевого члена, примушував займатись із ним оральним сексом, у тому числі з погрозами застосування насильства. Орієнтовно з 11 років ОСОБА_15 намагався проникнути статевим членом до її вагінального отвору, але це в нього не виходило. Проте, коли їй виповнилося орієнтовно 13 років, обвинувачений почав займатися з нею сексом з вагінальним проникненням. Зазначила, що у неї ніколи ні з ким, окрім вітчима, не було стосунків, у тому числі сексуального характеру. Нікому не розповідала про насилля внаслідок погроз ОСОБА_15 .

Свідок ОСОБА_17 у судовому засіданні повідомив, що випадково, через сина свого товариша, познайомився з ОСОБА_9 . Під час спілкування по телефону остання повідомила, що має певну тяжку психо-емоційну ситуацію, пов`язану з сексуальними діями різного характеру з боку її вітчима. Почувши, що ці дії несуть ознаки кримінального правопорушення, одразу включив диктофон та записав їх розмову. Під час розмови ОСОБА_9 пояснила, що з 2016 року, коли їй було 9 років, ОСОБА_15 почав розбещувати її, торкався та просив щоб неповнолітня також торкалася до оголених частин його тіла. Під час цих дій він казав, щоб вона нікому не розповідала. Пізніше, коли дівчинка підросла, він примушував її займатися з ним оральним сексом, а коли у ОСОБА_9 почалися критичні дні і вона подорослішала сексом - з вагінальним проникненням.

Судом було задоволено клопотання прокурора про допит свідка ОСОБА_17 в режимі відеоконференції, оскільки він, згідно наказу №12 командира військової частини НОМЕР_1 від 10.01.2026, проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та не може прибути у судове засідання або доєднатися до відеоконференції з власних технічних засобів, у зв`язку з чим командиром військової частини забезпечено участь ОСОБА_17 у відеоконференції за допомогою технічних засобів з місця дислокації частини. (т.5, а.с. 197-198)

Разом з тим, свідка ОСОБА_17 було двічі допитано безпосередньо у суді, при цьому повідомлені ним обставини були ідентичні при кожному допиті.

Законний представник потерпілої ОСОБА_10 у судовому засіданні повідомила, що перебувала у цивільному шлюбі з обвинуваченим ОСОБА_15 та мала доньку від першого шлюбу ОСОБА_9 . Проживали разом у АДРЕСА_3 . Пояснила, що їй зателефонувала матір ОСОБА_2 та повідомила, що їй телефонував ОСОБА_17 , який розповів про обставини кримінального правопорушення. Запитавши доньку про обставини остання їх підтвердила, розповівши, що коли вона залишалася на одинці з вітчимом, він вчиняв стосовно неї сексуальне насильство, торкався за інтимні місця, брав її руки та притуляв до статевого члена, проникав статевим членом у її ротову порожнину, з 10-11 років намагався проникнути статевим членом до її вагінального отвору, але в нього не виходило. Коли виповнилося 13 років, обвинувачений почав займатися з нею сексом з вагінальним проникненням. Пояснила, що у доньки ніколи і ні з ким, окрім вітчима, не було стосунків, у тому числі сексуального характеру. Дівчинка нікому не розповідала, оскільки хвилювалася за те, що вітчим спричинить їй шкоду, оскільки ОСОБА_15 постійно наголошував на тому, що це секрет, і ніхто не повинен про це знати. Крім цього, в ході допиту в судовому засіданні долучила листування між нею та ОСОБА_15 , в якому останній вибачається за скоєне, просить відновити стосунки.

Свідок ОСОБА_2 у судовому засіданні повідомила, що онука їй розповіла про ситуацію з вітчимом, який вчиняв по відношенню до неї дії сексуального характеру. Зазначила, що дитина була налякана, відчувався страх і тривога під час розповіді про вказані події, дівчинка дуже хвилювалася. Вказала, що дитина детально розповіла про всі непристойні речі, які з нею робив її вітчим. Також зауважила, що помічала як її онука намагалася за будь-яких обставин уникати перебування наодинці з обвинуваченим, коли він забирав онуку після вихідних з їх домівки, остання горнулася до неї та не хотіла їхати додому з вітчимом. Також, онука їй розповіла, що через неуспішність у школі одного разу вітчим зняв з неї трусики та бив по голій попі ременем, і лише після того, коли дізналася про кримінальне правопорушення, зрозуміла, які дії насправді вчиняв обвинувачений та якою була мета такого виховання.

Свідок ОСОБА_18 у судовому засіданні повідомила, що є рідною донькою обвинуваченого від першого шлюбу. Зазначила, що приблизно у 2012-2013 році залишилася наодинці зі своїм батьком. Він розплів її зав`язані коси та попросив сходити до туалету, здійснити сечовипускання у його присутності та оголеними спільно прийняти душ. Після цього вони повернулися до кімнати, де обвинувачений почав показувати свій статевий член та пропонував їй доторкнутися до нього ротом. Вважає, що її батько має психологічну схильність до розбещення дівчат, що є його хворобливим станом. Також зазначила, що батько просив нікому про це не розповідати, бо за це його можуть посадити до в`язниці. Зауважила, що прийшла до зали судового засідання, оскільки лише після досягнення свідомого віку зрозуміла якої шкоди завдали вчинки її батька. Розповіла про те, що дії обвинуваченого потягли за собою роки реабілітації з психологом, але у її пам`яті назавжди залишиться картинка його непристойних дій.

Крім того, винуватість ОСОБА_15 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 156, ч.3 ст.153, ч. 4 ст. 152, ч. 6 ст. 152 КК України, доводиться такими, дослідженими в судовому засіданні, письмовими доказами:

-даними протоколу прийняття заяви ОСОБА_10 від 14.07.2021 про вчинення кримінальних правопорушень ОСОБА_15 , а саме розпусних дій відносно її малолітньої дочки ОСОБА_9 (т.1, а. с.139);

-висновком експерта від 20.07.2021 № 041-1495-2021, згідно якого будь-яких видимих тілесних ушкоджень на шкірних покривах та видимих слизових на момент огляду не виявлено, цілісність дівочої пліви у ОСОБА_9 порушена, мають місце старі ушкодження дівочої пліви (т.1, а. с.146-148);

-професійним висновком кандидата психологічних наук ОСОБА_19 щодо перебігу психологічної роботи з неповнолітньою ОСОБА_16 на базі «Зеленої кімнати» Солом`янського УП ГУНП у м. Києві, згідно якого під час допиту неповнолітня потерпіла ОСОБА_9 повідомила про сексуальне насилля над нею, при цьому невербальні реакції співпадали з вербальними проявами, що свідчить про правдомовність неповнолітньої (т.1, а. с.150-154);

-висновком судово-психіатричного експерта КМЦСПЕ від 03.08.2021 № 422, згідно якого ОСОБА_9 у період інкримінованих відносно неї діянь не могла розуміти значення дій, скоєних щодо неї, тобто не усвідомлювала їх соціально-правовий зміст та наслідки для себе. Внаслідок цього, ОСОБА_9 не була здатна за своїм віком чинити свідомий опір сексуальним діям, які відбувалися поза її свідомого волевиявлення (насильно). За рівнем психічного розвитку ОСОБА_9 була здатна вірно сприймати зовнішній фактичний зміст подій та може на даний час надавати відповідні свідчення щодо обставин, які досліджуються за провадженням, в тому числі, стосовно приблизної хронологічної події (т.1, а. с.172-176);

-висновком судово-психіатричного експерта від 26.08.2021 № 58, згідно якого ОСОБА_9 , з урахуванням її малолітнього віку та відповідного рівня розумового розвитку, на період скоєння відносно неї протиправних дій, у період з 2016 року по травень 2021 року, не могла правильно розуміти значення скоєних відносно неї дій та чинити опір. З урахуванням її малолітнього віку, відповідного рівня розумового розвитку, наявності ознак педагогічної та мікросоціальної занедбаності, здатна правильно сприймати лише зовнішню фактичну сторону обставин, що мають значення для провадження та може в даний час давати відповідні показання про фактичний характер здійснюваний з нею дій (т.1, а. с.181-185);

-висновком судово-психіатричного експерта від 07.10.2021 № 561, згідно якого ОСОБА_15 у період часу, до якого відносяться інкриміновані правопорушення, будь-яким хронічним психічним розладом не страждав, у стані тимчасового хворобливого розладу психічної діяльності не перебував, за своїм психічним станом міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. Крім того, в ході експертизи зазначив, що вважає себе психічно нездоровим, оскільки має сексуальний потяг до малолітніх дівчат, особливо до малолітньої доньки своєї цивільної дружини. Щодо обставин кримінальних правопорушень повідомив, що з червня 2017 року залишався вдома з малолітньою ОСОБА_10 та вчиняв відносно неї розпусні дії, а вже в кінці 2020 року почав вступати з нею у сексуальні контакти. Просив нікому не розповідати, інколи міг пригрозити ременем, проте ніколи не бив. При цьому вважав, що потерпілій подобались ці дії (т.1, а. с.230-232);

-даними протоколу огляду від 24.09.2021, а саме аудіозапису розмови ОСОБА_17 з ОСОБА_9 , в ході якої потерпіла описує дії, які вчиняв відносно неї вітчим, зауважує, що коли вона була менша за віком він торкався її грудей та інших частин тіла, також просив торкатися губами його статевого члену, зазвичай все відбувалося коли її мати, яка працює ветеринаром, їздила на виклики і вона залишалися наодинці з вітчимом. Також пояснила, що коли вона підросла вітчим намагався вчиняти з нею статеві акти, проте вийшло не одразу, оскільки їй було боляче, пізніше вітчим примушував її до статевих актів шляхом погроз та залякування. Крім того, ОСОБА_9 під час розмови зазначає, що боялася розповісти, бо була налякана вітчимом і вважала, що він може її покарати. Діалог побудований на тому, що дівчинка розповідає травмуючу історію про тривалі сексуальні стосунки з боку її вітчима та просить допомогти їй, вона на канікулах у бабусі, та дуже не хоче повертатися додому, оскільки вітчим над нею знущається, примушує до різних огидних для неї речей та дій (т.1, а. с.190-193);

-даними протоколу проведення слідчого експерименту від 28.09.2021, в ході якого ОСОБА_9 описала обставини сексуального насильства за місцем їх спільного проживання, за адресою: АДРЕСА_3 , демонструвала дії свого вітчима. Під час відеозапису дівчинка поводилась налякано та розгублено, оскільки їй тяжко зосередиться на неприємних спогадах (т.1, а. с.194-198);

-даними протоколу проведення слідчого експерименту від 01.10.2021, в ході якого ОСОБА_15 описує обставини вчинення ним кримінальних правопорушень за місцем проживання, за адресою: АДРЕСА_3 , зазначає у яких кімнатах та на яких меблях між ним та ОСОБА_9 відбувалися дії сексуального характеру та статеві стосунки (т.1, а. с.218-224);

-даними листування між обвинуваченим ОСОБА_15 та його цивільною дружиною ОСОБА_10 , законним представником потерпілої ОСОБА_9 , в якому обвинувачений вибачається за скоєне (т.4, а. с.130);

-даними про речові докази та іншими матеріалами провадження у їх сукупності.

Таким чином, аналізуючи зібрані у кримінальному провадженні та досліджені під час судового розгляду докази, оцінюючи їх з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд, розглядаючи кримінальне провадження відповідно до вимог ст.337 КПК України, в межах висунутого обвинувачення, вважає вину обвинуваченого ОСОБА_15 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень доведеною у повному обсязі, а тому його дії правильно кваліфіковано

за ч. 2 ст. 156 КК України, як вчинення розпусних дій (розбещення) щодо малолітньої особи, вчинені особою, на яку покладено обов`язки щодо виховання потерпілої (в редакції Закону України № 2334 VIII від 14.03.2018);

за ч. 3 ст. 153 КК України, як задоволення статевої пристрасті неприродним способом із погрозою застосування фізичного насильства, вчинене щодо малолітньої особи (в редакції Закону України № 2295-VI від 01.06.2010);

за ч. 4 ст. 152 КК України, як вчинення дій сексуального характеру, пов`язаних із оральним проникненням в тіло іншої особи з використанням геніталій, вчинені повторно, щодо особи, яка не досягла чотирнадцяти років, не залежно від її добровільної згоди, вчинені щодо іншої особи, з якою винний перебуває у сімейних відносинах (в редакції Закону України № 2227-VIII від 06.12.2017);

за ч. 6 ст. 152 КК України, як вчинення сексуального характеру, пов`язаних із вагінальним та оральним проникненням в тіло особи, що не досягла чотирнадцяти років з використанням геніталій, незалежно від її добровільної згоди, вчинені щодо іншої особи, з якою винний перебуває у сімейних відносинах, вчинені повторно, особою яка раніше вчинила злочин, передбачений ч. 2 ст. 156 КК України (в редакції Закону України № 409-IX від 19.12.2019).

Розглядаючи заперечення сторони захисту про неможливість інкримінування ОСОБА_15 кримінального правопорушення, передбаченого ч.6 ст. 152 КК України, оскільки зазначена норма набрала чинності лише 16 січня 2020 року, суд прийшов до такого висновку.

Відповідно до зміненого обвинувального акта від 27.10.2025 прокурором сформоване обвинувачення з посиланням на Закон України у редакції, яка діяла на момент вчинення кожного з інкримінованих правопорушень.

Зокрема, щодо ч.6 ст. 152 КК України у формулюванні обвинувачення зазначено, що з кінця січня 2020 року та до початку травня 2021 року ОСОБА_15 вчиняв дії сексуального характеру, пов`язані із вагінальним та оральним проникненням в тіло особи, що не досягла чотирнадцяти років, з використанням геніталій, незалежно від її добровільної згоди, вчиненні щодо іншої особи, з якою винний перебуває у сімейних відносинах, вчиненні повторно, вчинені особою, яка раніше вчинила злочин, передбачений ч. 2 ст. 156 КК України, тобто у редакції Закону України №409-ІХ від 19.12.2019.

Виходячи зі змісту обвинувачення, ОСОБА_15 інкримінується вказаний злочин з кінця січня 2020 року, тобто з моменту набрання вказаною нормою чинності, що свідчить про те, що дії обвинуваченого, які вчиненні з 16 січня 2020 року по травень 2021 року вірно кваліфіковані прокурором за ч. 6 ст. 152 КК України.

В суді захист та обвинувачений ОСОБА_15 вказували на недоведеність поза розумним сумнівом винуватості останнього у вчиненні інкримінованих злочинів, відсутність безпосередніх свідків подій, застосування психологічного та фізичного насилля з боку правоохоронних органів, неправдивість показань потерпілої, неправомірне застосування матеріального права та незаконність зміни обвинувачення.

Зокрема, обвинувачений та його захисники вказували на недопустимість висновку судово-медичного експерта №041-1495-2021 від 20.07.2026, висновку судово-психіатричного експерта №58 від 26.08.2021, протоколу проведення слідчого експерименту за участю обвинуваченого ОСОБА_15 від 01.10.2021.

Суд критично оцінює твердження обвинуваченого та захисту, як такі, що спрямовані на уникнення чи пом`якшення відповідальності за вчинене, оскільки вони спростовуються сукупністю належних, достовірних та допустимих доказів провадження, які зазначені раніше, та у своєму взаємозв`язку безсумнівно спростовують позицію захисту.

Керуючись вимогами ст. 22 КПК України, норми якої визначають, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом, з огляду на те, що суд не може перебирати на себе функцію обвинувачення та захисту, стороною захисту в спростування неналежності та недопустимості досліджених доказів суду надано не було.

Відповідно до ст. 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом. Слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.

При цьому, суд наголошує на тому, що будь-яких інших доказів в ході судового розгляду сторонами з боку обвинувачення та захисту, які були вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачений КПК України, суду надано не було.

Підстав для визнання доказів недопустимими судом не встановлено, оскільки не було з`ясовано факту істотних фундаментальних порушень прав і свобод учасників провадження, регламентованих ст. 87 КПК України.

При формуванні таких висновків за наслідками розгляду провадження суд виходив з такого.

Частина 1 статті 87 КПК України передбачає, що для визнання доказу недопустимим необхідно встановити, що при його отриманні істотно порушені права і свободи людини, гарантовані Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частина 2 цієї ж статті визначає, яке саме порушення суд має визнати істотним, істотність порушення прав і свобод у інших випадках має вирішуватися судом, виходячи з обставин порушення та їх впливу на отримання доказів.

У постанові Верховного Суду від 01.12.2020 у справі №318/292/18 вказано, що «вищеназвані норми закону не передбачають, що будь-яке формальне недотримання вимог кримінального процесуального закону при отриманні доказу автоматично тягне необхідність визнання доказу недопустимим. Натомість закон зобов`язує суд дати оцінку доказу з точки зору його допустимості з урахуванням того, чи було допущене порушення КПК України істотним та яким чином воно перешкоджало забезпеченню та реалізації прав і свобод особи.

У постановах від 28.01.2020 у справі №359/7742/17 та від 8.10.2019 у справі №639/8329/14-к Верховний Суд зауважив, що «вирішуючи питання про застосування правил статті 87 КПК України до наданих сторонами доказів, суд виходить з того, що ці положення можуть бути підставою для визнання доказів недопустимими не за будь-якого порушення процесуального закону, а лише у випадку порушення фундаментальних прав і свобод особи, гарантованих у документах, що згадані в цій статті».

Суд має отримати якомога більшу інформацію щодо фактичних обставин, важливих для вирішення справи, забезпечивши сторонам можливість у змагальній процедурі перевірити та заперечити цю інформацію. Виключення доказів, які можуть мати стосунок до важливих фактів справи, є крайнім заходом, який має застосовуватися у разі, якщо іншими засобами неможливо усунути фактори, які перешкоджають забезпеченню справедливого судового розгляду.

Так, порушень вимог КПК України під час проведення слідчих дій, які б, як указав Верховний Суд, були фундаментальними, судом не установлено.

При цьому, слід зауважити, що колегія Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховний Суд у постанові від 20.03.2018 в справі №753/11828/13-к вказала, що у змагальному процесі повинні розглядатися не лише докази, які безпосередньо стосуються фактів справи, а й інші докази, які можуть стосуватися допустимості, достовірності та повноти останніх.

У даному кримінальному провадженні порядок, встановлений КПК України (процесуальний порядок, форма, процедура), тобто певна послідовність (кроки) прийняття кримінальних процесуальних рішень і здійснення кримінальних процесуальних дій, дотриманий.

Як наслідок, суд сприймає письмові докази, як належні та допустимі, які у своїй сукупності доводять обставини, визначені ст. 81 КПК України, та через їх призму останні сприймаються судом, як дійсні.

Усі слідчі дії проводилися з відео- та фотофіксацію, з яких убачається, що жодних порушень прав учасників кримінального провадження не було. Навпаки, всі учасники розповідали про обставини самостійно, без примусу.

У ході судового розгляду обвинувачений ОСОБА_15 заявляв про застосування до нього з боку працівників поліції психологічного та фізичного впливу з метою незаконного отримання доказів на досудовому слідстві, однак, вказані обставини були перевірені судом, та не знайшли свого підтвердження, зокрема, в ході дослідження матеріалів провадження, фотофіксації та відеозаписів слідчих дій за участю обвинуваченого та його захисника. Жодний процесуальний документ не містить зауважень учасників, у тому числі і обвинуваченого чи його захисника, під час його оформлення. Крім того, суд акцентує увагу на тому, що під час процесуальних дій з ОСОБА_15 як підозрюваним, останній не був позбавлений чи обмежений у свободі пересування.

Згідно відповіді слідчого Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Києві від 23.12.2021 на заяву ОСОБА_20 щодо можливого вчинення неправомірних дій окремими працівниками ДУ «Київський слідчий ізолятор», обставин, що можуть свідчити про вчинення таких дій не встановлено, у зв`язку з чим підстави для внесення відомостей до ЄРДР відсутні. (т.5., а.с.16)

Згідно відповіді заступника начальника ГУ СБУ у м. Києві та Київській області від 26.01.2022 на заяву ОСОБА_20 щодо неправомірних дій, встановлено, що викладені в заяві відомості не містять у собі ознак складу злочину, передбаченого КК України, а тому підстав для прийняття рішення про початок досудового розслідування та внесення відповідних відомостей до ЄРДР не встановлено. (т.5., а.с.17)

Крім того, у відповіді начальника відділу Київської міської прокуратури зазначено, що 13.12.2021 ОСОБА_15 на прийомі у прокурора заперечив викладені у зверненні батька факти, будь-яких претензій не мав. Під час поміщення до установи попереднього ув`язнення ОСОБА_15 було оглянуто медичними працівниками, будь-яких тілесних ушкоджень не виявлено. (т.5., а.с.20)

Суд також не приймає до уваги твердження сторони захисту, щодо неправдивості показань малолітньої потерпілої, оскільки її показання, надані безпосередньо в судовому засіданні, збігаються з тими, які малолітня потерпіла надавала при опитуванні з психологом в «Зеленій кімнаті», яке проводилося з дотриманням вимог ст. 226, 354 КПК України.

Суд не вбачає жодних підстав для визнання показань потерпілої надуманими, неправдивими чи неналежними. Будь-якого впливу на потерпілу, який би призвів до перекручення її показань судом не встановлено. Разом з тим, показання узгоджуються з представленими стороною обвинувачення письмовими доказами, у тому числі з висновком експертного дослідження відносно малолітньої та показаннями, наданими в судовому засіданні свідками ОСОБА_17 , ОСОБА_2 , ОСОБА_18 , а також даними, отриманими під час слідчого експерименту з ОСОБА_15 .

Правдивість та об`єктивність показань свідків, які були допитані судом, не викликають сумнівів, оскільки ці докази підтверджено сукупністю інших безпосередньо досліджених під час судового розгляду письмових доказів. Свідки не були очевидцями події.

Згідно ч. 5 ст. 356 КПК України, в ході судового розгляду кожна сторона кримінального провадження для доведення або спростування достовірності висновків експертів, мала право надати суду відомості, які б стосувалися знань, вмінь, кваліфікації, освіти та підготовки цих експертів, однак стороною захисту такі відомості суду надані не були та в судовому засіданні судом не встановлені.

Зазначені висновки суд визнає належними і допустимими доказами, оскільки останні відповідають вимогам КПК України, а безпосередньо порушень вимог статей 87, 101-102 КПК України, судом не встановлено та учасниками судового провадження не доведено.

Так, судом досліджено висновок експерта № 041-1495-2021, відповідно до якого, при проведенні судово-медичного обстеження ОСОБА_9 будь-яких видимих тілесних ушкоджень на шкірних покривах та видимих слизових на момент огляду не виявлено. Цілісність дівочої пліви у ОСОБА_9 порушена, мають місце «старі» ушкодження дівочої пліви.

Старі ушкодження дівочої пліви - це загоєні розриви або розтягнення вагінальної корони, що виникли внаслідок статевих актів, які відбулися значний час тому. У судово-медичній практиці вони свідчать про минулі статеві зносини.

Поняття «старі ушкодження» частіше використовується для опису того, що статеве життя розпочалося давно, тому на відміну від свіжих розривів (2-3 дні), старі ушкодження мають ознаки регенерації (загоєння), що вказує на те, що статевий акт не був нещодавнім.

Так, виявлення старих ушкоджень дозволяє експерту стверджувати, що статевий акт мав місце в минулому, але унеможливлює точне встановлення конкретної дати події (на відміну від «свіжих» розривів, де видно набряк, накладання крові або запалення).

Відповідно до сформульованого обвинувачення та пояснень потерпілої ОСОБА_9 про зґвалтування та розпусні дії з боку її вітчима ОСОБА_15 , підтверджується факт втрати статевої недоторканості в минулому, тобто до проведення огляду експертом, оскільки такі дії обвинуваченого, які пов`язані з вагінальним проникнення розпочалися з 2020 року, в той час коли проведення експертом судово-медичної експертизи розпочато 15.07.2021 року, що підтверджує висновок експерта про те, що на момент огляду мають місце «старі» ушкодження дівочої пліви.

Суд враховує вказаний висновок лише як доказ наявності ушкоджень дівочої пліви, тому не бере до уваги доводи сторони захисту щодо недопустимості та неповноти зазначеного висновку.

Отже, цими джерелами доказів в їх сукупності підтверджується обставини, регламентовані ст. 91 КПК України.

Аналізуючи показання обвинуваченого, наданого в судовому засіданні, щодо непричетності до вчинення інкримінованих йому злочинів, суд вважає, що його показання не відповідають дійсності, висловлені з метою перешкодити встановленню істини у справі, уникнути кримінальної відповідальності та покарання за вчинений злочин, та є способом захисту від висунутого йому обвинувачення.

Версія обвинуваченого у повному обсязі спростовується дослідженими судом доказами, яким дана належна оцінка. Показання обвинуваченого суперечать показанням потерпілої, отриманих під час опитування в «Зеленій кімнаті» та безпосередньо в суді, показанням свідків ОСОБА_17 , ОСОБА_2 , ОСОБА_18 , які узгоджуються між собою є логічними, послідовними, та об`єктивно підтверджується доказами, аналіз яким надано судом вище. При цьому, суд враховує, що підстави обмови обвинуваченого ОСОБА_15 у свідків та потерпілої відсутні.

Враховуючи викладене, суд відхиляє доводи сторони захисту щодо недоведеності вини обвинуваченого у вчиненні інкримінованих злочинів та недопустимості наданих стороною обвинувачення доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом - означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Аналізуючи надані сторонами кримінального провадження докази в їх сукупності, суд вважає, що вони є достовірними, допустимими, узгоджуються між собою та в повній мірі доводять вину обвинуваченого у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень.

Також, Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що чинний КПК України не містить заборони щодо встановлення тих чи інших обставин чи елементів складу злочину на підставі сукупності непрямих доказів (стосовно цього елемента доказування), які хоча й безпосередньо не вказують на відповідну обставину чи елемент складу злочину, але підтверджують її поза розумним сумнівом на основі логічного аналізу їх сукупності та взаємозв`язку.

Доказування досить часто ґрунтується не на основі одного чи кількох прямих доказів, а на аналізі саме сукупності всіх доказів, які вказують на характер дій обвинуваченого, спосіб вчинення суспільно небезпечного діяння, обстановку, в якій діяла відповідна особа, тощо, на підставі чого й здійснюється висновок про доведеність поза розумним сумнівом або недоведеність (згідно із цим стандартом доказування) винуватості особи (постанови Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 7.12.2020 у справі №728/578/19; від 20.10.2021 у справі № 759/14119/17).

При кваліфікації дій обвинуваченого суд ураховує, що Верховний Суд у постанові від 05.04.2018 в справі №658/1658/16-к зазначає, що кваліфікація злочину - кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому КК України, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.

Згідно із нормою частини 2 статті 156 КК України розбещенням є вчинення розпусних дій щодо малолітньої особи, вчинені особою, на яку покладено обов`язки щодо виховання потерпілої.

З об`єктивної сторони розбещення виражається у вчиненні різноманітних розпусних дій сексуального характеру, здатних викликати фізичне і моральне розбещення потерпілої особи. Вони можуть бути як фізичними, так і інтелектуальними.

Фізичне (фізіологічне) розбещення вчиняється, зокрема, таким чином: оголення статевих органів винної або потерпілої особи, поцілунках, мацання їх, інші непристойні дотики, які викликають статеве збудження, навчання онанізму, вчинення у присутності потерпілого статевого акту, акту онанізму, схилення або примушення потерпілих до вчинення певних сексуальних дій між собою або щодо винного тощо.

За змістом статті 152 КК України під зґвалтуванням слід розуміти дії сексуального характеру, пов`язані із вагінальним, анальним або оральним проникненням в тіло іншої особи з використанням геніталій або будь-якого іншого предмета всупереч або з ігноруванням волі потерпілої особи із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи.

Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та недоторканості особи» від 30.05.2008 року №5, під фізичним насильством, передбаченим диспозицією ст. 152 КК України, слід вважати умисний зовнішній негативний вплив на організм потерпілої особи або на її фізичну свободу, вчинений з метою подолання чи попередження опору потерпілої особи або приведення її у безпорадний стан. Стан потерпілої особи слід визнавати безпорадним, коли вона, зокрема, внаслідок малолітнього віку, не могла розуміти характеру та значення вчинюваних з нею дій або не могла чинити опір. Зґвалтування, згідно п. 13 цієї ж Постанови, вважається закінченим злочином з моменту початку статевих зносин.

Конвенція ООН про права дитини від 20.11.1989 ратифікована Постановою ВР №789-XII від 27.02.1991, встановлює що дитина, внаслідок її фізичної і розумової незрілості, потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження.

Відповідно до ст.ст. 17, 19 зазначеної Конвенції жодна дитина не може бути об`єктом незаконного посягання на її честь і гідність; держава вживає всіх необхідних законодавчих, адміністративних, соціальних і просвітніх заходів з метою захисту дитини від усіх форм фізичного та психологічного насильства, образи чи зловживань, відсутності піклування чи недбалого і брутального поводження та експлуатації.

Статтею 34 цієї Конвенції встановлено, що держава зобов`язана захищати дитину від усіх форм сексуальної експлуатації та сексуальних розбещень.

Законодавець забезпечує охорону та недоторканість статевої свободи особі, яка не досягла чотирнадцяти років, незалежно від її статі.

Частина 4 ст. 152 КК України забороняє вчиняти будь-які дії сексуального характеру, пов`язані із вагінальним, анальним або оральним проникненням в тіло потерпілої особи, яка не досягла 14 років, з використанням геніталій або будь-якого іншого предмета, незалежно від її добровільної згоди.

Ця норма направлена на захист прав дитини як потерпілої особи, тому й запроваджується абсолютна заборона нашкодити її статевій свободі, навіть за її добровільної згоди. Законодавець, вводячи таке табу на посягання на статеву свободу дитини навіть з урахуванням її добровільної згоди, обґрунтовує своє рішення тим, що особа, яка не досягла чотирнадцяти років, через свій малий вік не може адекватно сприйняти події та усвідомлювати наслідки прийнятого рішення.

Відповідно до свідоцтва про народження потерпілої ОСОБА_9 , на час вчинення відносно неї кримінальних правопорушень їй було від 9 до 13 років, яка через свій малолітній вік не могла чинити активного опору, вчиненого насильницьким способом, особою з якою перебувала у сімейних відносинах.

Частина 3 статті 153 КК України закріплює кримінальну відповідальність за задоволення статевої пристрасті неприродним способом з погрозою застосування насильства.

Зазначені статеві зв`язки чи інші дії виключають природний статевий акт, спрямовані на задоволення статевої пристрасті та супроводжуються фізичним насильством або погрозою його застосування, або використанням безпорадного стану потерпілої особи.

При цьому, відсутність тілесних ушкоджень не є підставою задля виправдування особи, якщо наявні факти, що можуть свідчити про відсутність добровільної згоди потерпілої.

Своїми довготривалими, заздалегідь прорахованими діями, ОСОБА_15 формував у малолітньої ОСОБА_9 неправильне розуміння змісту та ставлення до статевих відносин, створюючи спотворений соціальний досвід, порушуючи нормальний фізичний, психічний і соціальний розвиток та статеву недоторканість останньої, при цьому ОСОБА_15 чітко усвідомлював протизаконність своїх дій, їх кримінальну караність та наслідки, розумів, що ОСОБА_9 є малолітньою дитиною, яка не може розуміти характер і значення вчинюваних відносно неї дій, а тому не могла чинити йому адекватний опір.

Суд вважає, що наявні у справі докази повністю і детально між собою узгоджуються, доповнюють один одного, викривають обвинуваченого у скоєнні інкримінованих злочинів. Суд критично відноситься до показань обвинуваченого, так як вбачає, що показання у його невинуватості за обвинуваченням у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 156, ч.3 ст.153, ч. 4 ст. 152, ч. 6 ст. КК України, висловлені з метою перешкодити встановленню істини у справі, уникнути кримінальної відповідальності та покарання за вчинені злочини, оскільки ОСОБА_15 розуміє тяжкість скоєного та усвідомлює, яке може понести покарання за вчинене.

Суд вважає доведеним, що ОСОБА_15 своїми умисними діями, що виразились у здійсненні непристойних дотиків до тіла малолітньої, демонстрації свої статевих органів, здійсненні актів онанізму та залученні малолітньої до цього, тобто розбещенні малолітньої особи, на яку покладено обов`язки щодо її виховання, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст. 156 КК України (в редакції ЗУ № 2334 VIII від 14.03.2018).

Разом з тим, примушуючи малолітню до орального сексу під погрозою застосування ременя, тобто задовольняючи свою статеву пристрасть неприродним способом із погрозою застосування фізичного насильства щодо малолітньої особи, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.3 ст. 153 КК України (в редакції Закону України № 2295-VI від 01.06.2010).

Крім цього, ОСОБА_15 своїми умисними діями сексуального характеру, пов`язаними із оральним проникненням в тіло іншої особи з використанням геніталій, повторно, щодо особи, яка не досягла чотирнадцяти років, з якою перебуває у сімейних відносинах, не залежно від її добровільної згоди, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.4 ст.152 КК України (в редакції Закону України № 2227-VIII від 06.12.2017);

Далі, як особа, яка раніше вчинила злочин, передбачений ч. 2 ст. 156 КК України, діями сексуального характеру, пов`язаними із вагінальним та оральним проникненням в тіло особи, що не досягла чотирнадцяти років з використанням геніталій, незалежно від її добровільної згоди, з якою перебуває у сімейних відносинах, повторно, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 6 ст. 152 КК України (в редакції Закону України № 409-IX від 19.12.2019).

Суд, здійснивши кримінально-правову оцінку поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, через визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчинених діянь конкретному складу злочинів, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діянь, кваліфікує дії обвинуваченого ОСОБА_15 за ч. 2 ст. 156, ч.3 ст.153, ч. 4 ст. 152, ч. 6 ст. 152 КК України.

Враховуючи викладене, суд вважає необґрунтованими доводи захисту щодо неправомірності застосування матеріального права прокурором та незаконності зміни обвинувачення у суді, оскільки вказана зміна повністю відповідає вимогам ст. 338 КПК України.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що виправлення має на меті шляхом примусового впливу на засудженого внести корективи в його соціально-психологічні властивості, нейтралізувати негативні настанови, змусити додержуватися положень закону про кримінальну відповідальність. Досягнення такого результату визнається юридичним виправленням, що є важливим результатом застосування покарання та суттєвим показником його ефективності.

Конституційний Суд України зазначав, що окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права є не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Справедливість покарання повинна визначатися з точки зору врахування інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, у тому числі й потерпілих.

За вказаних обставин суд вважає вину ОСОБА_15 доведеною в повному обсязі на підставі належних допустимих доказів, що узгоджені між собою.

При призначенні обвинуваченому покарання суд враховує, що він вчинив тяжкі та особливо тяжкі кримінальні правопорушення, особу винного, який характеризується задовільно, працював, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, осудний, раніше не судимий.

Обставин, що пом`якшували б покарання обвинуваченого, судом не встановлено.

Обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченого, за епізодом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.153 КК України, суд визначає вчинення кримінального правопорушення щодо особи, з якою винний перебуває у сімейних відносинах, що не заперечувалось сторонами кримінального провадження. За фактом вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.4, 6 ст. 152, ч. 2 ст. 156 КК України, дана обставина є кваліфікуючою.

Враховуючи наведене та конкретні обставини вчинених кримінальних правопорушень, думку державного обвинувачення та потерпілої сторони, а також, враховуючи те, що вчинені обвинуваченим злочини, згідно ст. 12 КК України, віднесені до категорії тяжких та особливо тяжких, об`єктом яких стали суспільні відносини, пов`язані із моральністю та посяганням на статеву свободи та статеву недоторканості малолітньої особи, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_15 покарання за сукупністю кримінальних правопорушень у виді позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади чи займатися діяльністю, пов`язаною з роботою чи організацією дозвілля з особами до 18 років, з його реальним відбуванням на строк, необхідний для можливого виправлення і перевиховання та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, що цілком відповідає меті покарання, тяжкості вчинених злочинів та особі обвинуваченого.

Оцінюючи тяжкість наслідків, за своїм внутрішнім переконанням, суд вважає, що ОСОБА_15 становить виключну небезпеку для суспільства, а тому не вбачає можливості призначення обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі на певний строк.

Підстав для застосування ст. ст.69, 75 КК України суд не вбачає, оскільки ОСОБА_15 притягується до відповідальності за злочини, передбачені ч. 2 ст. 156, ч.3 ст.153, ч. 4 ст. 152, ч. 6 ст. 152 КК України, що є тяжкими та особливо тяжкими, вчинені відносно особи малолітнього віку, перед потерпілою не вибачився та не розкаявся, що вказує на виключну негативну соціальну спрямованість його особи.

Зважаючи на встановлені обставини та міру покарання, яку призначає суд, а також те, що ризики, вказані в ухвалі суду від 11 березня 2026 року, не змінилися та не відпали, суд вважає, що запобігання їм неможливе шляхом застосування іншого запобіжного заходу, а тому до набрання вироком законної сили залишає запобіжним заходом обвинуваченому ОСОБА_15 тримання під вартою.

Відповідно до закону України № 409-IX від 19 грудня 2019 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впровадження Єдиного реєстру осіб, засуджених за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи, та посилення відповідальності за злочини, вчинені проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи", Єдиний реєстр осіб, засуджених за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи - автоматизована електронна база даних, створена для забезпечення збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку, узагальнення даних про осіб, які вчинили злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи, у тому числі осіб, судимість яких за такі злочини знята або погашена в установленому законом порядку.

До реєстру вносяться зокрема відомості щодо прізвища, імені, по батькові засудженого, дати народження, місця проживання чи перебування, кримінального правопорушення, за який його було засуджено, виду кримінального покарання, який до нього був застосований.

Відповідно до ч.5 ст. 6-1 КВК України, інформація про особу вноситься до реєстру на підставі обвинувального вироку суду, який набрав законної сили.

З огляду на наведене, суд вважає, що інформацію про особу ОСОБА_15 необхідно внести до Єдиного реєстру осіб, засуджених за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи.

Представником потерпілої заявлено цивільний позов у інтересах потерпілої ОСОБА_9 у якому просить стягнути відшкодування моральної шкоди у розмірі 3 000 000 грн. Позов мотивований тим, що малолітня потерпіла у продовж п`яти років страждала від сексуального насильства та як наслідок зазнала тяжких емоційних і психічних страждань, її нормальний психічний розвиток порушено у зв`язку з чим вона вимушена звернутися за медичною та психологічною допомогою. Обвинувачений позов не визнав повністю.

Суд, враховуючи глибину, обсяг і характер душевних та психічних страждань потерпілої, характер її немайнових витрат (їх тривалість, можливість відновлення), тяжкість вимушених змін у їх життєвих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попередньо стану, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, вважає за необхідне цивільний позов потерпілої ОСОБА_9 задовольнити повністю, стягнувши з обвинуваченого ОСОБА_15 на її користь 3 000 000 (три мільйони) гривень.

Долю речових доказів суд вирішує відповідно до вимог ст. ст. 100 КПК України.

Керуючись ст. ст. 370, 371, 373, 374, 376 КПК України, суд

У Х В А Л И В:

ОСОБА_15 визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 156, ч.3 ст.153, ч. 4 ст. 152, ч. 6 ст. 152 КК України, та призначити йому покарання:

- за ч.2 ст.156 КК України (в редакції ЗУ № 2334 VIII від 14.03.2018) у виді позбавлення волі строком на 8 (вісім) років із позбавленням права обіймати посади чи займатися діяльністю, пов`язаною з роботою чи організацією дозвілля з особами до 18 років, строком на 3 (три) роки;

- за ч.3 ст.153 КК України (в редакції Закону України № 2295-VI від 01.06.2010) у виді позбавлення волі строком на 7 (сім) років;

- за ч.4 ст. 152 КК України (в редакції Закону України № 2227-VIII від 06.12.2017) у виді позбавлення волі строком на 15 (п`ятнадцять) років;

- за ч.6 ст. 152 КК України (в редакції Закону України № 409-IX від 19.12.2019) у виді довічного позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст.70 КК України, шляхом поглинання менш суворих основних покарань більш суворим, ОСОБА_15 визначити остаточне основне покарання у виді довічного позбавлення волі з додатковим - у виді позбавлення права обіймати посади чи займатися діяльністю, пов`язаною з роботою чи організацією дозвілля з особами до 18 років, на 3 (три) роки.

До набрання вироком законної сили, запобіжний захід, обраний ОСОБА_15 у виді тримання під вартою, - залишити без змін.

Строк відбування покарання ОСОБА_15 відраховувати з 04 жовтня 2021 року, тобто з моменту взяття під варту в залі суду.

Внести відомості про ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , засудженого за скоєння злочинів, передбачених ч. 2 ст. 156, ч.3 ст.153, ч. 4 ст. 152, ч. 6 ст. 152 КК України, до Єдиного реєстру осіб, засуджених за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи.

Речові докази: CD-диски з аудіо- та відеозаписами - зберігати в матеріалах справи.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_9 задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 3 000 000 (три мільйони) гривень на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінальних правопорушень.

Вирок може бути оскаржений до Київського апеляційного суду через Солом`янський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, а у разі її подання, якщо його не скасовано, після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку не пізніше дня, наступного за днем його ухвалення, надіслати учасникам судового провадження.

Головуючий:

Судді: