Рішення від 15 квітня 2026 р. у справі №755/10682/22 — Подільський районний суд міста Києва

Справа № 755/10682/22

Категорія 38

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 квітня 2026 року м. Київ

Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Петрова Д.В.,

при секретарі судового засідання Сідько І.О.,

за участю:

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення коштів за договором позики,

У С Т А Н О В И В :

У грудні 2022 року ОСОБА_3 звернувся до суду із вищезазначеним позовом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.12.2022 цивільна справа була розподілена головуючому судді ОСОБА_5 .

Ухвалою судді Подільського районного суду м. Києва ОСОБА_5 від 22.12.2022 року позовну заяву прийнято до розгляду в загальному позовному провадженні та призначено підготовче судове засідання.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.01.2024, цивільну справу № 758/10682/22 передано судді Подільського районного суду м. Києва Петрову Д.В., оскільки суддю ОСОБА_9 відраховано зі штату Подільського районного суду м. Києва, згідно Наказу № 4/02-02 від 11 січня 2024 року «Про відрахування зі штату Подільського районного суду м. Києва».

В обґрунтування заявлених вимог, представник позивача зазначає, що 16.10.2020 ОСОБА_4 отримав від ОСОБА_3 в борг 20 000 тисяч доларів США та 18 000 Євро, що підтверджується власноручно складеною ОСОБА_4 розпискою.

Згідно тієї ж розписки, ОСОБА_4 взяв на себе зобов`язання повернути отримані в борг кошти до 20.12.2020. Передача коштів відбулась в присутності свідка ОСОБА_6 .

Станом на дату подачі позову Відповідач своїх зобов`язань не виконав, отримані в борг кошти не повернув.

Крім того, 22.12.2020 ОСОБА_4 отримав від ОСОБА_3 в борг 8 000 тисяч доларів США та 2 000 тисячі Євро, що підтверджується власноручно складеною ОСОБА_4 розпискою.

Отримані кошти відповідач зобов?язався повернути до 23.03.2021.

Передача коштів відбулась в присутності свідка ОСОБА_6 . Станом на дату подачі позову відповідач своїх зобов?язань не виконав, отримані в борг кошти не повернув.

ОСОБА_3 як позикодавець виконав свої зобов`язання перед відповідачем ОСОБА_4 як позичальником в повному обсязі та належним чином, надавши останньому обумовлену суму коштів, що підтверджується відповідними розписками від 16.10.2020 та від 22.12.2020.

В свою чергу відповідач як позичальник умов договору не виконав, надані йому кошти в розмірі 28 000 тисяч доларів США та 20 000 тисяч Євро позикодавцеві у визначений договором строк не повернув.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов?язання.

Оскільки відповідач не виконав зобов?язання повернути надані йому в борг кошти, позивач окрім зобов?язання повернення боргу, просив стягнути із останнього штраф в розмірі 3% річних.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 23.01.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

26.02.2024 від представника відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначається про те що, відповідачем не визнаються позовні вимоги, викладені у позовній заяві від 24.10.2022, відповідач заперечує проти позову в повному обсязі і вважає його безпідставним, з огляду на таке.

Відповідач знайомий з позивачем приблизно з 2004 року, за цей час між ними склалися дружні довірительні відносини, влітку 2020 року відповідач познайомився з ОСОБА_7

ОСОБА_7 повідомив відповідачу, що він займається бізнесом, який приносить доходи від торгівлі криптовалютами. ОСОБА_7 продемонстрував Відповідачу комп`ютерну програму, яка дозволяла купувати/продавати криптовалюти Bitcoin, USDT та інші за іноземну валюту, а також обмінювати їх на гривні. Зі слів ОСОБА_7 у нього працювало два обмінні пункти, які займалися вказаною діяльністю у м. Києві, також планувалося відкриття обмінного пункту у м. Львові.

ОСОБА_7 запропонував відповідачу та його знайомим взятити участь у вказаному бізнесі, суть якого полягала в отриманні прибутку від торгівлі криптовалютами: потрібно будо надати ОСОБА_7 грошові кошти, останній за допомогою програмного забезпечення, яке було в його володінні здійснить їх обмін на криптовалюти, здійснюватиме торгівлю цими криптовалювати, а отриманий прибуток у розмірі 5-6% вкладу щомісячно виплачуватиме особі, яка вклала гроші.

При зустрічі відповідач повідомив про вказаний бізнес позивачу, який в ньому зацікавився і захотів вкладати власні грошові кошти так як прагнув отримати високі доходи.

Проте, оскільки позивач на той час займав посаду пов`язаною з публічною службою, останній повідомив відповідачу, що не хоче відображати грошові кошти у декларації, тому позивач попросив відповідача передати його грошові кошти ОСОБА_7 і оформити це письмовими розписками.

Відповідачем зазначається те, що це була удавана позика.

Окрім цього, відповідач звернувся до ТОВ «Лабораторія комп`ютерної криміналістики» для проведення комп`ютерно-технічного дослідження власного телефону, за допомогою якого відбувалося спілкування з позивачем, з висновку експерта вбачається, про те, що в переписці міститься інформація щодо здійснення дзвінків, обміну повідомленнями та даними між позивачем та відповідачем.

05.03.2024 від позивача надійшла заява про забезпечення позову.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 07.03.2024 у задоволенні заяви ОСОБА_3 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення коштів за договором позики відмовлено.

01.04.2024 представником позивача на адресу суду було подано відповідь на відзив.

01.04.2024 представником позивача на адресу суду було подано заяву про збільшення позовних вимог.

23.04.2024 представником відповідача на адресу суду було подано заперечення на заяву про збільшення позовних вимог.

23.04.2024 представником відповідача на адресу суду було подано заперечення на відповідь на відзив.

16.07.2024 представником відповідача було подано заяву про забезпечення доказів, в якій останні просили забезпечити докази шляхом виклику та допиту в якості свідка позивача ОСОБА_3 .

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 25.07.2024 заяву залишено без задоволення.

16.07.2024 представником відповідача було подано заяву про забезпечення доказів, в якій останні просили постановити ухвалу, якою забезпечити докази шляхом виклику та допиту в якості свідка ОСОБА_8 .

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 25.07.2024 заяву залишено без задоволення.

Від представника відповідача на адресу суду надійшла заява про забезпечення доказів, шляхом витребування у АТ «ПУМБ» доказів на підтвердження одержання Сакалошем В.М. коштів від ОСОБА_4 у проміжку часу від моменту складання розписки 16.10.2020 до моменту пред`явлення позову 24.10.2022.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 24.04.2025 заяву задоволено.

13.05.2025 від АТ «ПУМБ» на адресу суду надійшла заява про надходження коштів за вище зазначений період часу.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 04.06.2025 підготовче провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення коштів за договором позики закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.

11.08.2025 в судовому засіданні представником позивача надавалось суду для огляду оригінали розписок.

03.02.2026 від представника відповідача ОСОБА_4 адвоката Костинюк Д.В. на адресу суду надійшли клопотання про застосування приводу свідка.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 04.02.2026 залишено без задоволення клопотання представника відповідача ОСОБА_4 адвоката Костинюк Дар`ї Василівни про застосування приводу свідка.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримувала в повному обсязі, просила задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти позовних вимог в повному обсязі, просив відмовити.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Положеннями ст. 55 Конституції України визначено, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Верховним Судом у постанові від 19.01.2022 по справі №924/316/21 вказано, що наведена норма визначає об`єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Положеннями ч. 1 ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до п.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що 16.10.2020 ОСОБА_4 отримав від ОСОБА_3 в борг 20 000 тисяч доларів США та 18 000 Євро, що підтверджується власноручно складеною ОСОБА_4 розпискою. Згідно тієї ж розписки, ОСОБА_4 взяв на себе зобов?язання повернути отримані в борг кошти до 20.12.2020. Передача коштів відбулась в присутності свідка ОСОБА_6 . Станом на дату подачі позову Відповідач своїх зобов?язань не виконав, отримані в борг кошти не повернув. Крім того, 22.12.2020 ОСОБА_4 отримав від ОСОБА_3 в борг 8 000 тисяч доларів США та 2 000 тисячі Євро, що підтверджується власноручно складеною ОСОБА_4 розпискою. Отримані кошти відповідач зобов?язався повернути до 23.03.2021.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем)у строк та в порядку, що встановлений договором.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання.

З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі №6-63цс13, від 02.07.2014 у справі №6-79цс14, від 13.12.2017 у справі №6-996цс17 і підтримані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 року у справі №464/3790/16-ц.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Згідно зі статтею 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Наявність оригіналу розписки у позивача (позикодавця), згідно зі статтею 545 ЦК України, свідчить, що зобов`язання з повернення позики позичальником не виконано.

Отже, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання.

Згідно матеріалів справи, представником позивача на підтвердження своїх вимог в судовому засіданні було надано оригінал розписки.

З матеріалів справи вбачається, що факт отримання грошових коштів відповідачем підтверджується борговим документом - розпискою, копія якої наявна у матеріалах справи та надавалась в оригіналі у судовому засіданні.

Згідно сталої та незмінної судової практики Верховного Суду, відсутність оригіналу боргової розписки у позичальника свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 січня 2022року у справі № 206/6401/18 (провадження № 61-9197св21) зазначено, що: "на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Договір позики є укладеним з моменту передачі грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця. Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки. Зазначене узгоджується з висновками викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18)".

Щодо посилання відповідача про те, що між сторонами існували відносини, пов`язані з інвестуванням коштів у діяльність, пов`язану з обігом криптовалют, суд дійшов наступного висновку.

Суд критично ставиться до наданих представником відповідача листувань, оскільки з них не вбачається і неможливо встановити, що відносини позивача та відповідача стосувались грошей, які надавались відповідачу в борг, окрім цього відповідачем оформлено розписку, в якій відповідач бере в борг гроші і зобов`язується їх повернути.

Щодо удаваного характеру розписок, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до частин першої-третьої, п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі статтею 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

З аналізу статей 202, 203, 235 ЦК України убачається, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, тобто, на набуття зміну або припинення відповідних прав та обов`язків, що обумовлені цим правочином. Вчинення сторонами правочину для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, не визначено підставою для визнання його недійсним. Однак, удаваний правочин може бути визнаний недійсним, зокрема, у разі його невідповідності вимогам законодавства, яке регулює правовідносини щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Відповідно до вимог частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Тобто для того, щоб визнати той чи інший правочин недійсним, позивач у справі має довести, що такий правочин саме в момент його укладання, зокрема, суперечив ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За змістом статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Правові наслідки недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону визначені параграфом 2 глави 16 ЦК України.

Так, у статті 235 ЦК України передбачено правові наслідки удаваного правочину. Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Отже, удаваний правочин за своєю формою прикриває реальний правочин.

Ознакою удаваного правочину є те, що розбіжність між волею та її зовнішнім виявом стає наслідком навмисних дій його учасників, які мають за мету одержання певної користі для обох учасників.

Для вчинення удаваного правочину необхідна спільна мета двох сторін приховати інший правочин, який бажають вчинити обидві сторони та настання відповідних результатів. Обов`язковою ознакою удаваного правочину є фактичне встановлення між сторонами правочину інших правовідносин ніж ті, щодо яких його було оформлено.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Такі висновки сформульовані в постановах Верховного Суду від 19 січня 2022 року в справі № 753/6253/18, від 16 червня 2021 року в справі № 522/7303/17 та ін.

У постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від 14 лютого 2022 року в справі № 346/2238/15-ц указано, що удаваним є правочин, що вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, а не сторони правочину. Тобто сторони з учиненням удаваного правочину навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце. Відтак, сторони вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний «маскувати» волю осіб; другий - прихований, від якого вони очікують правових наслідків, а не «приховують» сторону правочину.

Єдиним правовим наслідком кваліфікації правочину як удаваного є застосування до правовідносин, які виникли на його підставі, норм, що регулюють цей правочин (Постанова Верховного Суду від 04 серпня 2022 року в справі № 607/5148/20).

За загальним правилом тягар доказування удаваності правочину покладається на позивача.

Позивач, заявляючи вимогу про визнання договору позики удаваним, має довести:

1) факт укладення правочину, який, на його думку, є удаваним;

2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин;

3) настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж ті, що передбачені удаваними правочинами.

Такі висновки застосування норм матеріального права викладено в постановах Верховного Суду України від 14 листопада 2012 року в справі № 6-133цс12, від 07 вересня 2016 року в справі № 6-1026цс16, які в подальшому підтримані у постановах Верховного Суду від від 30 березня 2020 року в справі № 524/3188/17, від 16 квітня 2025 року в справі № 332/534/22 та ін.

Оскільки воля сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, а відповідно до частини першої статті 202, частини третьої статті 203 ЦК України головним елементом договору (правочину) є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, який підлягає встановленню судом, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору та з`ясування питання про те, чи не укладено цей договір з метою приховання іншого договору та якого саме. За таких обставин, для визнання угоди удаваною позивачу необхідно надати відповідні докази, а суду встановити, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії були направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників (Постанови Верховного Суду від 11 грудня 2024 року в справі № 522/22397/18, від 15 січня 2025 року в справі № 293/1491/23).

Суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено належними і допустимими доказами того, що договір позики був удаваним правочином, укладеним сторонами з метою приховання іншого правочину.

З наданих відповідачем матеріалів, включаючи листування між позивачем та відповідачем та витребуваних судом матеріалів у АТ «ПУМБ», з яких вбачається, що відповідач здійснював перерахунок коштів, в яких не зазначається з якою метою був здійснений перерахунок коштів, не підтверджують у достатньому обсязі, що дійсна воля сторін була спрямована не на укладення договору позики.

Відсутні також переконливі докази того, що сторони мали намір фактично оформити інші правовідносини, а не позикові, передбачені укладеним договором.

Водночас, досліджені судом докази (розписка, банківські виписки про перерахування коштів, тощо) підтверджують виникнення саме позикових зобов`язань, передбачених чинним цивільним законодавством.

Доказів належного виконання зобов`язань відповідачем суду не надано, а також не доведено підтвердження обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень.

Враховуючи, що позичальник своїх зобов`язань із повернення суми позики не виконав, суд погоджується з висновками про наявність правових підстав для стягнення з відповідача суми боргу за договором позики.

Таким чином, позивач довів факт передачі ним коштів позичальнику на вказаних у розписці умовах, тобто виконання ним умов договору.

Щодо збільшення позовних вимог, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до пункту 15 Прикінцевих та перехідних положень у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення.

Однак, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості.

Так, відповідно до наведеної норми, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.

Отже, за змістом наведеної норми закону, нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи те, що позивач звернувся до суду з позовом про стягнення боргу та 3 % річних, які не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу, тому пункт 15 Прикінцевих та перехідних положень не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).

Верховний Суд вже викладав висновки щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (див.: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 706/68/23 (провадження № 61-8279св23)).

Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється:

(1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;

(2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;

(3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання).

Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Отже, враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що у частині стягнення 3 відсотків річних відповідно до розписок від 16.10.2020 та 22.12.2020, слід задовольнити частково та нараховувати за період з 21.12.2020 по 23.02.2022 та за період з 24.03.2021 по 23.02.2022.

А саме: заборгованість за розпискою від 16.10.2020 у розмірі 20 000 тисяч доларів США та 3% річних у розмірі 706,80 доларів США, 18 000 тисяч Євро та 3% річних у розмірі 636,12 Євро.

Заборгованість за розпискою від 22.12.2020 у розмірі 8 000 доларів США та 3% річних у розмірі 221,59 доларів США, а також 2 000 Євро та 3% річних у розмірі 55,40 Євро.

Відповідно до ч.1ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч.1ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Таким чином, встановлено, що відповідач свої договірні зобов`язання за договором позики не виконав, і не повернув позикодавцю позичені у нього кошти у сумі і у строк, визначений договором (вказаний ним у розписці).

Питання про розподіл судових витрат між сторонами суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України, згідно із якими судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Понесення позивачем судових витрат підтверджується платіжною інструкцією № 7431-6555-7385-2424 від 03.04.2024 про сплату судового збору у сумі 15 140 грн 40 коп., а отже зважаючи на часткове задоволення позовних вимог з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 14 270 грн. 26 коп

На підставі викладеного та керуючись ст. 2, 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення коштів за договором позики - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованість за розпискою від 16.10.2020 у розмірі 20 000 (двадцять тисяч) доларів США та 18 000 (вісімнадцять тисяч) Євро.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованість за розпискою 22.12.2020 у розмірі 8 000 (вісім тисяч) доларів США та 2 000 (дві тисячі) Євро.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 три відсотки річних за розпискою від 16.10.2020 у розмірі 706 (сімсот шість) 80 доларів США та 636 (шістсот тридцять шість) 12 Євро.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 три відсотки річних за розпискою від 22.12.2020 у розмірі 221 (двісті двадцять одна) 59 доларів США та 55 (п`ятдесят п`ять) 40 Євро.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 14 270 (чотирнадцять тисяч двісті сімдесят) грн. 26 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

позивач - ОСОБА_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ;

відповідач - ОСОБА_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 .

Суддя Дмитро ПЕТРОВ