Рішення від 16 квітня 2026 р. у справі №756/19207/25 — Оболонський районний суд міста Києва

Справа № 756/19207/25

Провадження № 2/756/2801/26

оболонський районний суд міста києва

РІШЕННЯ

іменем України

17 квітня 2026 року м. Київ

Оболонський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Пукала А.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра", третя особа Оболонський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління МЮ (м. Київ), про зняття арешту зі спадкового майна

У С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Оболонського районного суду м. Києва із позовною заявою, в якій просив:

- скасувати арешт (заборону на відчуження), накладений на квартиру АДРЕСА_1 , накладений 03.09.2014 Відділом державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у м. Києві (запис про обтяження № 7278833).

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_2 .

Позивач зазначив, що 18.09.2025 звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу із заявою про відкриття спадщини після смерті батька. У межах спадкової справи, відкритої щодо квартири АДРЕСА_1 , 23.09.2025 приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Черток І.В. постановою № 157-25/02-14 відмовив позивачу та іншим спадкоємцям у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв`язку з наявністю обтяжень (арештів) на спадкове майно.

Під час перевірки відомостей у державних реєстрах було встановлено, що на майно спадкодавця зареєстровано, зокрема, обтяження № 7278833 на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП № НОМЕР_3 від 03.09.2014, винесеної органом державної виконавчої служби.

Позивач зауважив, що виконавче провадження ВП № НОМЕР_3 було відкрито 14.08.2014 на підставі виконавчого листа про стягнення зі спадкодавця на користь ПАТ «Комерційний банк «Надра» заборгованості у розмірі 408 741,49 грн, після чого 03.09.2014 державним виконавцем накладено арешт на майно боржника.

10.04.2017 державним виконавцем у виконавчому провадженні ВП № НОМЕР_3 винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, однак питання про зняття арешту, накладеного постановою від 03.09.2014, вирішено не було, у зв`язку з чим арешт продовжує діяти.

За твердженням позивача, на момент звернення до суду виконавче провадження фактично не здійснюється, а наявне обтяження перешкоджає оформленню спадкових прав на квартиру, у зв`язку з чим позивач просить суд зняти арешт зі спадкового майна.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 03 грудня 2025 року відкрито провадження у справі.

Судом вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (в порядку письмового провадження).

Відповідач подав до суду відзив, в якому просив відмовити у задоволенні позову до ПАТ КБ «Надра», як до неналежного відповідача.

Відповідач зазначив, що заміна кредитора у зобов`язанні у зв`язку з відступленням права вимоги не потребує згоди боржника та не змінює характеру, обсягу і порядку виконання зобов`язання боржником.

На думку відповідача, з огляду на відступлення права вимоги у 2020 році первісний кредитор (ПАТ «КБ «Надра») вибув зі спірних матеріальних правовідносин, а тому ПАТ «КБ «Надра» є неналежним відповідачем у цій справі.

Відповідач наголосив, що позивач зобов`язаний належним чином обґрунтувати позовні вимоги, довести обставини, на які посилається, а також обрати належний та ефективний спосіб захисту. Відповідач зауважив, що неправильно обраний спосіб захисту та/або пред`явлення позову до неналежного відповідача є підставами для відмови в задоволенні позову.

Позивач подав до суду відповідь на відзив, в якій зазначив, що стягувачем у виконавчому провадженні № НОМЕР_3 є ПАТ «КБ «Надра», яке з 15.06.2015 перебуває у стані припинення у зв`язку з ліквідацією, про що до ЄДР внесено відповідний запис.

За твердженням позивача, з Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що ТОВ «Фінанс Проперті Групп» у справі № 756/6701/13-ц зверталося із заявою про заміну стягувача на правонаступника, видачу дубліката виконавчого документа та поновлення строку для його пред`явлення, посилаючись на укладення 04.08.2020 договору відступлення права вимоги між ПАТ «КБ «Надра» та ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», а також 20.08.2020 договору відступлення права вимоги між ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» та ТОВ «Фінанс Проперті Групп» щодо кредитного договору № 256/П/РП/2008-840 від 06.06.2008.

Позивач наголосив, що рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 05.07.2024 у справі № 756/6701/13-ц у задоволенні заяви ТОВ «Фінанс Проперті Групп» відмовлено, оскільки заявником не надано належних доказів виконання умов договорів відступлення та переходу права вимоги від первісного стягувача до правонаступників; суд дійшов висновку про передчасність і необґрунтованість заяви. На думку позивача, зазначене рішення набрало законної сили та підтверджує відсутність належно встановленого правонаступництва стягувача.

На думку позивача, виконавчий документ не підлягає примусовому виконанню, оскільки строк його пред`явлення до виконання сплив, а первісний стягувач у зв`язку з припиненням не може бути стороною виконавчого провадження. Позивач зауважив, що після повернення виконавчого документа стягувачу та закінчення виконавчого провадження строк для повторного пред`явлення виконавчого листа до виконання сплив.

Позивач зазначив, що після винесення постанови від 10.04.2017 у ВП № НОМЕР_3 про повернення виконавчого документа стягувачу питання про зняття арешту з майна (коштів) боржника та виключення відомостей з Єдиного державного реєстру боржників не вирішувалося, у зв`язку з чим арешт продовжує існувати без здійснення виконавчих дій.

Позивач звернув увагу, що арешт на спірну квартиру накладено у 2014 році, при цьому на момент звернення до суду виконавче провадження фактично не здійснюється, а наявне обтяження перешкоджає позивачу в оформленні спадкових прав на нерухоме майно та реалізації правомочностей власника.

На думку позивача, зняття арешту не порушить майнових інтересів стягувача, оскільки закон передбачає відповідальність спадкоємців за боргами спадкодавця в межах вартості спадкового майна, однак стягувач не вжив належних заходів для реалізації своїх прав у межах установлених законом строків. позивач також послався на правові висновки Верховного Суду, зокрема у постанові від 12.07.2023 у справі № 214/2305/20, на підтвердження можливості судового захисту шляхом зняття арешту за таких обставин.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Суд встановив, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1 , виданого 06.02.2024.

Як вбачається з пояснень позивача, позивачем було подано заяву про відкриття спадщини приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу.

23.09.2025 приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу постановою № 157-25/02-14 відмовив у вчиненні нотаріальних дій щодо видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_1 у зв`язку з наявністю обтяжень (арештів) на спадкове майно.

14.08.2014 державним виконавцем Ковальчук Т.П. відділу органу державної виконавчої служби Оболонського управління юстиції відкрито виконавче провадження ВП № НОМЕР_3 про стягнення зі спадкодавця на користь ПАТ «Комерційний банк «Надра» заборгованості у розмірі 408 741,49 грн, що підтверджується копією постанови про відкриття виконавчого провадження від 14.08.2014 ВП № НОМЕР_3.

03.09.2014 у межах виконавчого провадження ВП № НОМЕР_3 державним виконавцем Ковальчук Т.П. відділу органу державної виконавчої служби Оболонського управління юстиції винесено постанову про арешт майна боржника, що підтверджується копією постанови про арешт майна боржника від 03.09.2014 ВП № НОМЕР_3.

10.04.2017 у межах виконавчого провадження ВП № НОМЕР_3 державним виконавцем Оболонського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального Управління юстиції у місті Києві Чорним В.В. винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, що підтверджується копією постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 10.04.2017 ВП № НОМЕР_3.

Судом встановлено, що позивач звертався із заявою про зняття арешту зі спадкового майна до Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, що підтверджується копією заяви про зняття арешту зі спадкового майна від 13.10.2025.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, встановлено два обтяження:

1. Обтяження № 7278833, зареєстроване 09.10.2014 Управлінням державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Мироненко Д.О. на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № НОМЕР_3 від 03.09.2014, виданої Відділом державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у м. Києві, про арешт нерухомого майна - усе майно, що належить спадкодавцю ОСОБА_2 .

2. Обтяження № 11961138, зареєстроване 13.12.2011 Державним підприємством «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України на підставі постанови № 12174198 від 13.08.2010, виданої Відділом державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у м. Києві, про арешт нерухомого майна - невизначене майно, усе нерухоме майно, що належить спадкодавцю ОСОБА_2 .

Умови і порядок виконання судових рішень, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх в добровільному порядку, на час відкриття виконавчого провадження та накладення арешту на майно боржника 01 квітня 2014 року були врегульовані Законом № 606-XIV, який втратив чинність 05 жовтня 2016 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону № 606-XIV звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Аналогічна за змістом норма закріплена у частині першій статті 48 Закону № 1404-VIII, який набрав чинності з 05 жовтня 2016 року.

Отже, арешт є початковою стадією виконавчого провадження щодо звернення стягнення на майно боржника.

Згідно із ч. 2 ст. 57 Закону № 606-XIV (у редакції, чинній на момент накладення арешту на майно боржника) арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Схожі за змістом приписи містяться у ст. 56 Закону № 1404-VIII.

Термін «завершення виконавчого провадження» застосовувався у нормі ст. 30 Закону № 606-XIV як узагальнююче поняття процесуальної стадії виконавчого провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону № 606-XIV державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно зі ст. 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно зі ст. 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно зі ст. 48 цього Закону.

У Законі № 1404-VIII (чинний на момент розгляду справи судом) відсутня норма, аналогічна нормі частини першої статті 30 Закону № 606-XIV. Закон № 1404-VIII не містить такого поняття, як «завершення виконавчого провадження», водночас окремо врегульовує виконавчі дії щодо закінчення виконавчого провадження у ст. 39 та щодо повернення виконавчого документа стягувачу в ст. 37.

Пункт 9 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV визначала, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу, зокрема, у разі, якщо наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Аналогічні підстави для повернення виконавчого документа стягувачу визначені і в подальшому в ч. 1 ст. 37 Закону № 1404-VIII, який набрав чинності з 05 жовтня 2016 року.

Одним із засобів юридичного захисту прав сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають під час примусового виконання судових рішень.

Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

У порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

Так, відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».

Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19).

Частиною першою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» закріплено порядок вирішення спорів, що виникають під час виконання судових рішень, захисту прав особи, яка не є боржником у виконавчому провадженні, у зв`язку з накладенням арешту на майно. У разі виникнення такого спору належним способом захисту прав особи є саме звернення до суду з позовом про зняття арешту з майна.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85гс19) зазначено, що вимоги інших осіб щодо належності саме їм, а не боржнику майна, на яке накладено арешт, реалізується шляхом подання ними з додержанням правил юрисдикційності позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на майно і звільнення його з-під арешту. В такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним з підстав, передбачених законом. Орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна.

При цьому якщо спадкоємець не був залучений стороною виконавчого провадження, в межах якого був накладений арешт на майно, такий спадкоємець не є суб`єктом права на подання такої скарги в порядку статті 447 ЦПК України, тобто не може звертатися зі скаргою на дії державного виконавця.

Законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту порушеного права заявника. Це право може бути захищене в порядку позовного провадження шляхом подання позову про зняття арешту із спадкового майна. За загальним правилом, вирішення питання про зняття арешту з майна, накладеного у виконавчому провадженні, безпосередньо впливає на права та інтереси сторін виконавчого провадження.

У постанові Верховного Суду від 04 жовтня 2023 року у справі № 337/2402/22 (провадження № 61-7442св23) за позовом спадкоємця про зняття арешту з майна підкреслено, що у разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».

Подібні висновки висловлено у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2023 року у справі № 463/2924/22 (провадження № 61-11005св22), від 30 листопада 2023 року у справі № 459/2046/20 (провадження № 61-18675св21), від 14 лютого 2024 року у справі № 754/11116/22 (провадження № 61-14490св23).

Також, Верховний Суд у постанові від 18 травня 2022 року у справі № 642/4263/21 виклав правовий висновок про те, що з позовом про зняття арешту з майна має право звернутися особа, яка не є стороною виконавчого провадження, однак вважає, що її право власності на майно порушене накладеним арештом, натомість сторона, яка є стороною виконавчого провадження, має право поновити порушене накладенням арешту право шляхом оскарження дій державного виконавця у визначеному законом порядку.

Аналіз положень Закону України «Про виконавче провадження» та зазначеного правового висновку дає підстави для висновку, що поновлення порушеного права власника майна, який не є стороною виконавчого провадження, шляхом подання позову про зняття арешту відбувається за умови підтвердження належними та достатніми доказами визначених Законом України «Про виконавче провадження» обставин, за яких у державного або приватного виконавців були законні підстави для припинення накладеного ним же арешту на майно.

Частинами першою, третьою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Основною ознакою сторін цивільного процесу є їхня матеріальна і процесуальна заінтересованість у справі. Саме сторони є суб`єктами правовідношення, з приводу якого виник спір.

Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі (частина друга статті 51 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача, водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи: суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача (див.: висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, провадження № 14-61цс18).

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду у справі за № 523/9076/16-ц від 17.04.2018 року пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

У постанові Верховного Суду від 19 січня 2022 року в справі № 280/4/18 зазначено, що у справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування.

Крім того у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85гс19) зроблено правовий висновок про те, що орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що позов заявлений до неналежного відповідача у зв`язку з відступленням права вимоги за договором. Як вбачається зі встановлених судом обставин, арешт накладено у межах конкретної процедури примусового виконання рішення суду - виконавчого провадження № НОМЕР_3 та з метою забезпечення його виконання на користь стягувача у виконавчому провадженні.

Як вбачається з ухвали Оболонського районного суду м. Києва у справі № 756/6701/13-ц від 05 липня 2021 року судом відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінанс Проперті Групп» про заміну сторони у справі, шляхом заміни стягувача його правонаступником, видачу дублікату виконавчого документа та поновлення строків для його пред`явлення у виконавчому провадженні, відкритому на виконання рішення Оболонського районного суду м. Києва від 27 листопада 2013 рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором 256/ПРП/2008-840 від 06.06.2008.

Отже, матеріали справи не містять доказів, що у виконавчому провадженні № НОМЕР_3 відбулася заміна стягувача.

Згідно із ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).

Відповідно до частин 1, 2 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у ст. 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України).

Часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою (ч. 2 ст. 1220 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до ч. 1 ст. 1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч. 5 ст. 1268 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 1297 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачою йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ч. 3 ст. 1296 ЦК України).

Отже, системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.

Відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.

У спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 643/3614/17 (провадження № 14-479цс19) дійшла висновку про те, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції (п. 37).

Відповідно до ч. 1, абзацу 1 ч. 2, частин 4, 5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

Статтею 1281 ЦК України передбачено, що спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги, та/або якщо вони спадкують майно, обтяжене правами третіх осіб.

Кредиторові спадкодавця належить пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги.

Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину.

Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

Відповідно до ст. 1282 ЦК України, спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено.

У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора звертає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

Зобов`язання за кредитними договорами входять до складу спадщини.

У разі смерті фізичної особи, боржника за зобов`язанням у правовідносинах, що допускають правонаступництво в порядку спадкування, обов`язки померлої особи (боржника), за загальним правилом, переходять до іншої особи її спадкоємця, тобто відбувається передбачена законом заміна боржника в зобов`язанні, який несе відповідальність у межах вартості майна, одержаного в спадщину.

Таким чином, правовідносини, що виникли між банком і боржником (який помер), після його смерті трансформуються в зобов`язальні правовідносини, що виникли між кредитодавцем і спадкоємцями, строки пред`явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України.

У постанові Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року в справі № 203/3435/21 (провадження № 61-5467св22) зазначено, що «наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном».

За правилами статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Накладена заборона відчуження, впродовж тривалого часу за відсутності виконавчого провадження, порушує право позивача на оформлення спадщини та вільне користування майном, зокрема, існування на даний час підстав для такого обтяження судом не встановлено, позивач позбавлений можливості захистити свої права в інший спосіб.

Вимога позивача, що ґрунтується на праві власності на арештоване майно, розглядається за правилами, установленими для розгляду позовів про звільнення майна з-під арешту. Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові від 15 травня 2013 року у справі № 6-26цс13 (підлягає обов`язковому врахуванню в розумінні ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

За таких обставин суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 264, 265 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра", третя особа Оболонський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління МЮ (м. Київ), про зняття арешту зі спадкового майна - задовольнити.

Скасувати арешт, накладений на квартиру АДРЕСА_1 , яка зареєстрована за ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Авдієнком В.П. 27 жовтня 1999 року за реєстровим № 3160, право власності зареєстровано Київським міським бюро технічної інвентаризації 01 листопада 1999 року, за реєстровим номером 41194, який накладено 03 вересня 2014 року Відділом державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у м. Києві (номер запису про обтяження 7278833).

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 .

Відповідач: Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Надра", ЄДРПОУ 20025456, адреса: м. Київ, вул. Артема, 15.

Третя особа: Оболонський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління МЮ (м. Київ), ЄДРПОУ 35018577, адреса: м. Київ, вул. Левка Лук`яненка, буд. 2-Д.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його апеляційне оскарження.

Суддя Андрій ПУКАЛО