Рішення від 31 березня 2026 р. у справі №755/4540/25 — Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/4540/25

Провадження №: 2-о/755/23/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" квітня 2026 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Катющенко В.П.

при секретарі - Мовчан А.С.

за участю: заявника ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва, цивільну справу окремого провадження за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Воронцова Катерина Олексіївна, Дніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про встановлення факту родинних відносин, -

В С Т А Н О В И В:

Заявник, ОСОБА_1 , звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва із заявою, у якій просить суд: встановити факт родинних відносин, а саме те, що ОСОБА_2 є рідною матір`ю ОСОБА_1 .

Свої вимоги заявник обґрунтовує тим, що з метою складання заповіту його матір ОСОБА_3 звернулася до приватного нотаріуса КМНО Воронцової К.О., але їй було відмовлено у складанні заповіту з тих підстав, що неможливо встановити ступінь споріднення її із спадкоємцем. При цьому, постанову про відмову у проведенні нотаріальних дій нотаріус не виносила, оскільки не було відкрито спадкову справу. В той же час, приватний нотаріус запропонувала звернутись до суду для встановлення факту родинних відносин. Заявник зазначає, що додані ним до заяви документи підтверджують спорідненість ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , а саме той факт, що заявник є сином ОСОБА_3 , разом з тим, в документах вбачається розходження у написанні його прізвища та прізвища його матері, оскільки: в свідоцтві про народження заявника його анкетні дані зазначені російською мовою як « ОСОБА_4 », а анкетні дані матері як « ОСОБА_5 »; у паспорті заявника його прізвище українською мовою зазначене як « ОСОБА_4 », в той час як в паспорті матері її прізвище зазначене як « ОСОБА_5 ». Заявник зазначає, що встановлення юридичного факту йому необхідно для усунення розбіжностей у його прізвищі та у прізвищі його матері для подальшої реалізації права на спадкування (складання заповіту на його ім`я та інше), надання належного догляду за матір`ю, встановлення права бути сином своєї матері.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 05.05.2025 заява ОСОБА_1 повернута заявнику.

Постановою Київського апеляційного суду від 28.07.2025 ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 05.05.2025 скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 14.08.2025 відкрито провадження у цій цивільній справі та призначено її розгляд проводити у порядку окремого провадження, призначено судове засідання.

03.10.2025 від заінтересованої особи ПН КМНО Воронцової К.О. надійшла заява, у якій остання просила розглядати справу за її відсутності та додатково пояснила, що у поданій заяві ОСОБА_1 вказував про те, що з метою складання заповіту ОСОБА_3 звернулася до приватного нотаріуса КМНО Воронцової К.О., але нею було відмовлено у складанні заповіту з тих підстав, що неможливо встановити ступінь споріднення її із спадкоємцем. В той же час, станом на 03.10.2025, до неї ОСОБА_3 не зверталась. При цьому, законодавство України при посвідченні заповіту не вимагає встановлення ступеня споріднення заповідача та особи, яку заповідач визначає своїм спадкоємцем, а отже наявність чи відсутність ступеня споріднення заповідача із майбутнім спадкоємцем не може бути підставою для відмови у посвідченні заповіту. Крім того, ступінь споріднення та інші відомості встановлюються нотаріусом при видачі спадщини, після смерті спадкодавця. Крім того, на вимогу особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, зобов`язані викласти причини відмови в письмовій формі і роз`яснити порядок її оскарження.

06.10.2025 від заявника ОСОБА_1 надійшло клопотання про заміну заінтересованої особи та доповнена заява про встановлення факту родинних відносин.

04.12.2025 від заявника ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, у якій останній підтримав вимоги викладені в заяві та просив її задовольнити.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 26.01.2026 задоволено частково клопотання заявника ОСОБА_1 про заміну заінтересованої особи та залучено до участі в справі в якості заінтересованої особи - Дніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.

Цього ж дня, ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва, відмовлено у прийнятті доповненої заяви ОСОБА_1 про встановлення факту родинних відносин.

В судовому засіданні заявник підтримав вимоги викладені в заяві та просив встановити факт родинних відносин між ним та матір`ю. Додатково пояснив, що коли він отримував паспорт, то була допущена помилка в одній літері, саме тому він і звернувся нині до суду. При цьому, його матір є людиною похилого віку, а тому він хоче, щоб не виникало в майбутньому проблем з оформленням документів. Зазначає, що мета встановлення цього факту полягає в складенні його матір`ю заповіту, та інших документів, якщо в цьому виникне необхідність. При цьому, до органів реєстрації актів цивільного стану чи органів державної міграційної служби, із заявами про внесення змін у прізвища ні він, ні його матір, не зверталися. Також вказав, що не бажає займатися зміною документів, у разі внесення змін у його прізвище.

Суд, вислухавши пояснення заявника, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Згідно статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно частини 1 статті 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Пунктом 5 частини 2 статті 293 ЦПК України передбачено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту: родинних відносин між фізичними особами.

Аналіз положень статті 315 ЦПК України свідчить про те, що факт родинних відносин між фізичними особами встановлюється у судовому порядку, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки.

Згідно статті 318 ЦПК України, у заяві про встановлення юридичного факту повинно бути зазначено, який факт заявник просить встановити та з якою метою, причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт, докази, що підтверджують факт. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах встановлення фактів, що мають юридичне значення», із змінами та доповненнями від 25.05.1998, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Як убачається з матеріалів справи та підтверджується паспортом громадянина України НОМЕР_1 від 30.07.1999, заявником у справі є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець міста Радомишль, Житомирської області (а.с.45).

ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 в місті Петропавл-Камчатський, російська федерація, що підтверджується паспортом громадянина України, серія НОМЕР_2 від 20.03.2001 (а.с.47).

Згідно свідоцтва про одруження серії НОМЕР_3 , яке складене російською мовою, « ОСОБА_1 » та « ОСОБА_2 » 02.10.1965 зареєстрували шлюб в Дарницькому б/ЗАГС, актовий запис № 642. Прізвище дружини після реєстрації шлюбу - російською мовою « ОСОБА_4 » (а.с.49).

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 , яке складене російською мовою, « ОСОБА_1 » народився ІНФОРМАЦІЯ_3 та його батьками записані « ОСОБА_1 » та « ОСОБА_3 » (а.с.50).

Юридичні факти - це обставини чи життєві факти, з якими норми права пов`язують виникнення, зміну або припинення правовідносин. Встановлення юридичних фактів у порядку окремого провадження сприяє реалізації конституційних прав громадян.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян.

Таким чином, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 752/20365/16-ц, від 05.12.2019 у справі № 750/9847/18, від 03.02.2021 у справі № 644/9753/19, від 16.06.2021 у справі № 643/6447/19/19, від 08.08.2021 у справі № 641/5187/20.

Верховний Суд України в листі від 01.01.2012 «Судова практика розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення» зазначає, що заявниками у справі про встановлення факту родинних відносин можуть бути: спадкоємці померлої особи, які мають право на спадщину як за законом, так і за заповітом і для яких у зв`язку із встановленням факту родинних відносин мають настати певні юридичні наслідки; особи, які мають право на пенсію у зв`язку із втратою годувальника і яким органи пенсійного фонду відмовили в її призначенні через відсутність доказів, що підтверджують родинні відносини; інші особи, якщо встановлення такого факту тягне виникнення юридичних наслідків для цих осіб. Заінтересованими особами у справах про встановлення факту родинних відносин залежно від мети встановлення цього факту можуть бути й інші особи, які мають право на спадщину (брати, сестри, онуки, особи, на користь яких складено заповіт, усиновлені, територіальна громада за відсутності інших спадкоємців за законом і заповітом).

Відповідно до пункту 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах встановлення фактів, що мають юридичне значення», суд вправі розглядати справи про встановлення родинних відносин, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки, наприклад, якщо підтвердження такого факту необхідне заявникові для одержання в органах, що вчиняють нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину або інших спадкових прав.

Відповідно до частин 1-4 статті 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (стаття 13 ЦПК України) суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Виходячи із висновків Європейського Суду з прав людини, викладених у рішенні у справі «Бочаров проти України» від 17.03.2011 (п.45), «Суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18.01.1978 у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства»). Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини»)».

Згідно до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дні, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Звертаючись до суду з заявою про встановлення факту родинних відносин, ОСОБА_1 посилався на те, що встановлення юридичного факту йому необхідно для усунення розбіжностей, що виникли у зазначенні його прізвища як « ОСОБА_4 » та прізвища його матері як « ОСОБА_5 », з подальшою реалізацією права на складання заповіту на його ім`я.

Як встановлено судом із тексту заяви та поданих документів, на час звернення до суду особа ( ОСОБА_3 ), з якою заявник просить встановити родинні відносини, є живою.

Тобто, заявник просить встановити факт родинних відносин між ним та матір`ю, яка не позбавлена як правоздатності, так і дієздатності і чинним ЦПК України наділена правом на самостійне звернення до суду за захистом порушених прав.

При цьому, можливість встановлення судом будь-якого юридичного факту, у тому числі і родинних відносин, законодавець пов`язує з настанням для заявника певних юридичних наслідків.

Разом з тим, юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, які наявні в реальній дійсності та не встановлюються на майбутнє.

Підтвердження родинних відносин між живими фізичними особами здійснюється іншим шляхом, в залежності від виниклих обставин, зокрема шляхом звернення до відділу державної реєстрації актів цивільного стану із заявою про внесення змін до актового запису про народження або до органу міграційної служби для одержання нового паспортного документу, оскільки за життя будь-який громадянин не позбавлений права уточнити правильність написання свого прізвища.

Доказів звернення ОСОБА_1 до відділу державної реєстрації актів цивільного стану із заявою про внесення змін до його актового запису про народження чи звернення заявника до органу міграційної служби для одержання нового паспортного документу у зв`язку з наявними розбіжностями в написанні прізвищ, суду не надано, як і не надано доказів, які б свідчили про відмову цих органів у вчиненні відповідних дій.

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на письмові пояснення заінтересованої особи з приводу того, що законодавством України (як от Цивільним кодексом України, Законом України «Про нотаріат», «Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», тощо) при посвідченні заповіту не вимагається встановлення ступеня споріднення заповідача та особи, яку заповідач визначає своїм спадкоємцем, а отже наявність чи відсутність ступеня споріднення заповідача із майбутнім спадкоємцем не може бути підставою для відмови у посвідченні заповіту. Такий ступінь споріднення встановлюється нотаріусом при видачі спадщини, після смерті спадкодавця.

З огляду на встановлені обставини, беручи до уваги наведені норми права, суд не вбачає співмірності між заявленою метою та фактом, який просить встановити заявник, оскільки як наголошувалося вище, юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, які наявні в реальній дійсності та не встановлюються на майбутнє.

В той же час, заявник прагне встановити факт родинних відносин з метою реалізації права на складання заповіту та інших документів, якщо знадобиться, як вказує останній, з чого вбачається майбутній характер прав, а тому така мета не може бути безумовною підставою для встановлення факту родинних відносин судом.

Рішення суду, як найважливіший акт правосуддя, покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержуватись вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58 (sad) принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) заява № 18390/91; пункт 29).

Таким чином, суд доходить висновку, що заявником належними та допустимим доказами не доведено, що встановлення факту родинних відносин між ним та його матір`ю неможливо в позасудовому порядку, зокрема шляхом внесення відповідних виправлень до документів, які посвідчують їх родинні стосунки чи особистих документів, а також, що даний факт має для заявника юридичне значення. А тому, суд залишає без задоволення заяву ОСОБА_1 про встановлення факту родинних відносин.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 3, 4, 10, 13, 76-81, 89, 258, 259, 263-265, 268, 273, 293, 294, 315, 319, 353-355 ЦПК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», із змінами та доповненнями від 25.05.1998, суд -

У Х В А Л И В:

Заяву ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_5 , АДРЕСА_1 ), заінтересовані особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Воронцова Катерина Олексіївна (вул. Кошиця, 7-А, м. Київ) , Дніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (код ЄДРПОУ: 26088676, б-р. Верховної Ради, 8/20, м. Київ) про встановлення факту родинних відносин - залишити без задовольнити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Повний текст рішення складено 13.04.2026.

Суддя: