Рішення від 16 квітня 2026 р. у справі №753/3849/26 — Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/3849/26

провадження № 2/753/7190/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2026 року м. Київ

Дарницький районний суд м. Києва у складі головуючого судді Маркєлової В.М.,

за участю:

секретаря судового засідання Шепко А.А.,

представника позивача - адвоката Лебедєва В.В.,

відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих коштів у розмірі 103 000,00 грн,

У С Т А Н О В И В:

У лютому 2026 року ОСОБА_2 , представником якого є адвокат Лебедєв В.В., звернувся до Дарницького районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих коштів у розмірі 103 000,00 грн.

Документ сформований в системі «Електронний суд» 21.02.2026, зареєстрований судом 23.02.2026 за вх. № 14109/26.

Позовні вимоги обґрунтовані таким.

25 листопада 2025 року позивач ОСОБА_2 дізнався про порушення його прав внаслідок недобросовісної поведінки відповідача ОСОБА_1 .

Протиправність поведінки відповідача полягала у введенні позивача в оману протягом 2020-2025 років, коли позивач на виконання рішення суду про стягнення аліментів сплачував аліменти напряму на особистий банківський рахунок відповідачки.

Відповідачка, в свою чергу, отримувала вказані грошові кошти і при цьому вдавала, що сприймала вказані грошові кошти як оплату аліментів, але в подальшому цей факт заперечила.

Внаслідок недобросовісної поведінки відповідача у позивача виникла значна заборгованість по сплаті аліментів у розмірі 239 055,44 гривень, яка підтверджується розрахунком заборгованості по сплаті аліментів, складеним старшим державним виконавцем Васильківського ВДВС в Обухівському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) Самойловською Я.А.

Грошові кошти, що були сплачені позивачем на рахунок ОСОБА_1 , є безпідставно набутими коштами, і такими, що підлягають стягненню з неї з наступних підстав.

18 грудня 2019 року Дарницьким районним судом міста Києва було видано виконавчий лист на виконання рішення Дарницького районного суду міста Києва від 11 листопада 2019 року у справі № 753/11613/18 по стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 коштів на утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 6 000 гривень 00 копійок щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 20 червня 2018 року і до досягнення ними повноліття.

На підставі вказаного виконавчого листа старшим державним виконавцем Васильківського ВДВС в Обухівському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) Самойловською Я.А. було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_19, про що було винесено відповідну постанову.

Надалі 02 червня 2025 року старшим державним виконавцем Васильківського ВДВС в Обухівському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) Самойловською Я.А. на підставі заяви позивача було складено довідку-розрахунок заборгованості у виконавчому провадженні № НОМЕР_19, відповідно до якої заборгованість станом на 01 червня 2025 року становить 239 055, 44 гривень, виконавчий збір на користь держави в розмірі 10% від утвореної суми заборгованості становить 23 905, 54 гривень, а штраф на користь стягувача становить 149 786, 40 гривень. Про зміст вказаної довідки представнику позивача стало відомо 18 червня 2025 року. Вказана довідка-розрахунок містить посилання на те, що заборгованість порахована виключно з врахуванням квитанцій, в яких чітко прописано призначення платежу «аліменти», незважаючи на те, що позивач, як вказується вище, протягом тривалого часу сплачував аліменти за рішенням суду напряму на банківський рахунок відповідача, яка без зауважень отримувала ці кошти і вдавала, що отримує аліментні платежі.

В квітні 2025 року з метою визначення наявної заборгованості по сплаті аліментів ОСОБА_2 одночасно із відповідною заявою надав державному виконавцю фотокопії квитанцій, відомості з яких (для наочності) наводяться у наступній таблиці.

2020 рік

№№ квитанціїПлатникОтримувачПризначення платежуСума, грн.

12042- 5342- 7115- 0768ОСОБА_2Васильківський міськрайонний відділ ДВС ЦМУ МЮ (м. Київ)Аліменти від ОСОБА_2 для ОСОБА_1 4 127, 20

22108- 6611- 7489- 0492ОСОБА_2 ОСОБА_1 на НОМЕР_1 Аліменти за жовтень ОСОБА_2 4 950

32126- 6078- 0497- 0066ОСОБА_5 ОСОБА_1 на НОМЕР_1 Аліменти за жовтень 2020 рік від ОСОБА_2 4 990

2021 рік

12233- 5983- 8313- 0090ОСОБА_5 ОСОБА_1 на НОМЕР_1 Аліменти за січень 2021 рік від ОСОБА_2 3 992

22261- 6142- 6940- 0247ОСОБА_5 ОСОБА_1 на НОМЕР_2 Аліменти4 990

32286- 5935- 9303- 0053ОСОБА_5 ОСОБА_1 на НОМЕР_2 Аліменти ОСОБА_2 4 491

42302- 5932- 6088- 0245ОСОБА_5 ОСОБА_1 на НОМЕР_2 -4 990

52356- 5891- 1311- 0487ОСОБА_5 ОСОБА_1 на НОМЕР_2 Аліменти ОСОБА_2 4 990

62324- 5564- 9349- 0263ОСОБА_5 ОСОБА_1 на НОМЕР_2 Аліменти ОСОБА_2 4 990

72443- 4418- 1307- 0849ОСОБА_5 ОСОБА_1 на НОМЕР_2 Аліменти від ОСОБА_2 4 970

82535- 5680- 3970- 0037ОСОБА_5 ОСОБА_1 на НОМЕР_2 Аліменти ОСОБА_2 5 998

92505- 5120- 6969- 0209ОСОБА_5 ОСОБА_1 на НОМЕР_2 Аліменти ОСОБА_2 5 988

102415- 5919- 8725- 0246ОСОБА_5 ОСОБА_1 на НОМЕР_2 Аліменти ОСОБА_2 4 990

112444- 5554- 6986- 0247ОСОБА_5 ОСОБА_1 на НОМЕР_2 Аліменти ОСОБА_2 4 990

2022 рік

12588- 5831- 5314- 0585ОСОБА_5 ОСОБА_1 на НОМЕР_2 Аліменти ОСОБА_2 6 000

24412479 7ОСОБА_2 НОМЕР_2 -5 000

2023 рік

19769140 6ОСОБА_2

НОМЕР_3 Поповнення по номеру картки без ПДВ НОМЕР_4 2 880

2024 рік

182763904ОСОБА_2 НОМЕР_5 Списання переказу з картки на картку

5 000 2 89850481 ОСОБА_2 НОМЕР_5 Списання переказу з картки на картку

6 000 3 111069381 ОСОБА_2 НОМЕР_5 Списання переказу з картки на картку

10 000 4 P24A3607343984D8956 ОСОБА_2 ОСОБА_1 на НОМЕР_5 Переказ власних коштів. Аліменти від ОСОБА_6 6 000

5P24A3485036059D9367ОСОБА_2 ОСОБА_1 на НОМЕР_5 Переказ власних коштів. Аліменти від ОСОБА_6 6 000

2025 рік

1P24A3832842141D0 907ОСОБА_2 ОСОБА_1 на НОМЕР_5 Переказ власних коштів. Аліменти від ОСОБА_6 6 000

2P24A4013985603D8 148ОСОБА_2 ОСОБА_1 на НОМЕР_5 Переказ власних коштів. Аліменти від ОСОБА_6 6 000

3162278911ОСОБА_2 НОМЕР_5 Списання переказ у з картки на картку6 000

Також згідно довідки, виданої АТ «Сенс Банк» 16 квітня 2025 року № 18595- 33.4, 05 березня 2021 року між ОСОБА_2 та АТ «Сенс Банк» було укладено договір, відповідно до якого було відкрито рахунок № НОМЕР_9 у валюті «гривня» та оформлено карту № НОМЕР_10 (анульована) та карту № НОМЕР_11 , а за період з 05 березня 2021 року по 16 квітня 2025 року дійсно було здійснено на користь стягувача у виконавчому провадженні наступні перекази.

Карта відправникаДатаСума, грнКарта отримувача

НОМЕР_12 14.12.20222 500НОМЕР_13

НОМЕР_1116.03.20238 000НОМЕР_13

НОМЕР_1126.04.20236 000НОМЕР_13

НОМЕР_1126.05.20234 000НОМЕР_13

НОМЕР_1116.06.20238 000НОМЕР_13

НОМЕР_1105.10.20236 000НОМЕР_13

НОМЕР_1103.11.20235 000НОМЕР_13

НОМЕР_1120.12.20233 000НОМЕР_13

НОМЕР_1124.01.20246 000НОМЕР_13

НОМЕР_1104.03.20245 000НОМЕР_13

НОМЕР_1115.03.20244 000НОМЕР_13

НОМЕР_1103.05.20245 000НОМЕР_13

НОМЕР_1106.06.20246 000НОМЕР_13

НОМЕР_1112.09.202410 000НОМЕР_13

НОМЕР_1108.04.20256 000НОМЕР_13

З сукупного аналізу змісту наданих квитанцій вбачається, що ОСОБА_2 в період з 2020 року по 2025 рік сплатив аліментних платежів на користь стягувача ОСОБА_1 на загальну суму 240 326, 20 гривень, з яких у виконавчому провадженні було враховано лише 113 319 гривень, а кошти в розмірі 127 007, 20 гривень державним виконавцем врахованими не були, оскільки у призначенні платежу не було вказано «аліменти».

Також позивачем були здійснені грошові перекази на банківську картку відповідача ( НОМЕР_13 ), що підтверджуються довідкою від 16 квітня 2025 року № 18595-33.4, виданої АТ «СЕНС БАНК».

Банківська картка НОМЕР_5 належить відповідачу ОСОБА_1 , зокрема наявні в матеріалах виконавчого провадження платіжні інструкції № P24A3607343984D8956 від 05 грудня 2024 року на суму 6 000 гривень, № P24A3485036059D9367 від 08 листопада 2024 року на суму 6 000 гривень, № P24A3832842141D0907 від 24 січня 2025 року на суму 6 000 гривень, P24A4013985603D8148 від 07 березня 2025 року на суму 6 000 гривень підтверджують те, що номером банківської картки ОСОБА_1 є НОМЕР_5 . На вказану картку ОСОБА_2 раніше вже сплачував аліменти. При цьому там також зазначений код отримувача НОМЕР_14 , який є ідентифікаційним кодом, що збігається з кодом, який вказувався стягувачем в заяві про відкриття виконавчого провадження.

Дійсно, з 2020 року ОСОБА_2 почав перераховувати аліментні платежі на особистий банківський рахунок ОСОБА_1 , оскільки такий спосіб виконання аліментних зобов`язань не заборонений чинним законодавством, а відповідач не заявляла с даного приводу претензій, більш того відповідач сама надала ОСОБА_2 номер банківської картки, на яку, за її бажанням, необхідно було перераховувати аліменти.

Таким чином ОСОБА_2 в період з 2020 року по 2025 рік згідно вище вказаних квитанцій сплатив аліментні платежі на користь ОСОБА_1 на загальну суму 240 326, 20 гривень, з яких 113 319 гривень було враховано державним виконавцем в рахунок сплати аліментів, а 127 007, 20 гривень враховано не було.

Не погоджуючись з вказаною довідкою-розрахунком заборгованості у виконавчому провадженні № НОМЕР_19 ОСОБА_2 звертався до Дарницького районного суду міста Києва зі скаргою на дії державного виконавця, в якій просив визнати дії старшого державного виконавця Васильківського ВДВС в Обухівському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) Самойловської Я.А., пов`язані зі складанням довідки-розрахунку заборгованості зі сплати аліментів за виконавчим листом № 753/11613/18, неправомірними і зобов`язати державного виконавця здійснити перерахунок заборгованості по сплаті аліментів у виконавчому провадженні № НОМЕР_19 з урахуванням квитанцій, в яких не вказано призначення платежу «аліменти», поданих боржником ОСОБА_2 щодо перерахування стягувачу ОСОБА_1 коштів на утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в період з 2020 по 2025 роки (справа № 753/14298/25).

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 30 липня 2025 року у справі № 753/14298/25 у задоволенні скарги ОСОБА_2 на дії державного виконавця було відмовлено через те, що як вважав суд частина проведених ОСОБА_2 оплат на рахунок ОСОБА_1 без визначеного призначення платежу не може вважатися аліментами, а є добровільною фінансовою допомогою на утримання дітей, а не виконанням батьківських обов`язків по сплаті аліментів, при тому що доказів здійснення будь-якої добровільної фінансової допомоги судом отримано не було, в матеріалах виконавчого провадження такі відомості відсутні, а подібних даних сам ОСОБА_2 не повідомляв з огляду на здійснення ним платежів, як він вважав, виключно в порядку виконання судового рішення.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції ОСОБА_2 звернувся до Київського апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 30 липня 2025 року у справі № 753/14298/25 і постановити нову ухвалу, якою скаргу ОСОБА_2 на дії державного виконавця задовольнити.

Постановою Київського апеляційного суду від 23 жовтня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 було залишено без задоволення, а ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 30 липня 2025 року було залишено без змін. На думку колегії суддів суду апеляційної інстанції, переказ грошових коштів на банківський рахунок ОСОБА_1 не свідчить про виконання ОСОБА_2 обов`язку щодо сплати (погашення заборгованості) аліментів.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 30 липня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 жовтня 2025 року у справі № 753/14298/25 і ухвалити нове рішення, яким скаргу ОСОБА_2 на дії державного виконавця Васильківського ВДВС у Обухівському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) Самойловської Я.А., заінтересована особа ОСОБА_1 , задовольнити.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2025 року було відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 . На думку колегії суддів переказ грошових коштів не свідчить про виконання ОСОБА_2 обов`язку щодо виконання судового рішення щодо сплати (погашення заборгованості) аліментів, а відтак такі квитанції не могли бути враховані державним виконавцем при складанні розрахунку заборгованості боржника по сплаті аліментів.

Оскільки 25 листопада 2025 року було ухвалено остаточне судове рішення за скаргою ОСОБА_2 на дії державного виконавця, то таку дату слід вважати датою, коли позивачу стало відомо про порушення його прав, яке полягає у безпідставності набуття відповідачем належних позивачу грошових коштів.

Суди всіх інстанцій дійшли висновку про те, що сплачені грошові кошти ОСОБА_2 на банківський рахунок ОСОБА_1 не є аліментами і така оплата не свідчить про виконання ОСОБА_2 обов`язку щодо сплати (погашення заборгованості) аліментів. Тобто судами трьох інстанцій і особисто відповідачем було підтверджено, що сплачені ОСОБА_2 грошові кошти не є аліментами. Будь-яких домовленостей між позивачем та відповідачем про надання позивачем будь-якого виду добровільної фінансової допомоги ніколи не існувало.

Сплата аліментів є як добровільною, так і примусовою.

Добровільний характер сплати аліментів передбачає перерахування грошових коштів другому з батьків, з якими проживають діти, при цьому усвідомлюючи, що таке перерахування відбувається свідомо та з власної волі.

Сутність поняття «добровільна фінансова допомога на утримання дітей» полягає у поєднанні волі, бажання та можливості особи надавати фінансову допомогу на утримання дітей. Воля полягає в згоді особи взяти на себе певні обов`язки. Воля, бажання та можливість повинні бути спрямовані на досягнення певної мети, а саме на надання фінансової допомоги.

Примусове стягнення аліментів відбувається за виконавчим документом в судовому порядку, що робить сплату аліментних платежів обов`язковою.

Як зазначалося вище, то в 2018 році відповідач звернулася до Дарницького районного суду міста Києва з метою примусового стягнення аліментних платежів в твердій грошовій сумі, а саме 6 000 гривень щомісячно, про що свідчить рішення Дарницького районного суду міста Києва від 11 листопада 2019 року у справі № 753/11613/18.

Слід окремо зазначити, що між позивачем та відповідачем відсутні будь-які фінансові зобов`язання, які мають документальне підтвердження, як наприклад договір позики, розписки про отримання грошей, договір оренди майна тощо. Також будь-яких доказів наявності інших зобов`язань ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 , окрім аліментних, а також доказів домовленості про добровільну компенсацію батьком додаткових витрат на утримання дітей не існує, що свідчить про відсутність будь-яких фінансових зобов`язань ОСОБА_2 перед його колишньою дружиною, окрім аліментних.

Головною метою звернення ОСОБА_2 з даною позовною заявою до суду є повернення грошових коштів, сплачених на банківський рахунок ОСОБА_1 як безпідставно набутих. В подальшому позивач має намір здійснити оплату грошових коштів з призначенням платежу «аліменти», оскільки, як вже зазначалося вище, внаслідок недобросовісної поведінки відповідача у позивача виникла значна заборгованість по сплаті аліментів.

Позивач не ухилявся від сплати аліментів і, відповідно, кожного місяця на виконання рішення суду відправляв грошові кошти на банківський рахунок ОСОБА_1 , а внаслідок недобросовісної поведінки ОСОБА_1 вказані грошові кошти не були зараховані до суми сплати аліментів.

З урахуванням наведених вище обставин відповідач вважає, що грошові кошти у сумі 103 000 гривень підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 як безпідставно набуті.

Ухвалою від 11.03.2026 суд прийняв позов до розгляду та відкрив провадження у справі, визнав справу малозначною та постановив здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення; установив строки для подання учасниками справи заяв по суті спору.

Відповідачка подала заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Документ сформований в системі «Електронний суд» 12.03.2026, зареєстрований судом 13.03.2026 за вх. № 20681/26.

Ухвалою від 13.03.2026 суд задовольнив клопотання відповідачки частково; в частині клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження відмовив; постановив перейти до розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін та призначив судове засідання у справі на 07.04.2026 о 14.30 год.

Відповідач подала відзив на позовну заяву (документ сформований в системі «Електронний суд» 23.03.2026, зареєстрований судом 24.03.2026 за вх. № 23811/26), у якому зазначила таке.

Поданий позов є штучно сформованим, юридично необґрунтованим та спрямованим не на захист прав позивача, а на повторне вирішення питання, яке вже було предметом судового розгляду та остаточно вирішене судами трьох інстанцій.

Фактично позивач намагається вдруге розглянути ті самі обставини, змінюючи лише правову кваліфікацію вимог та розмір заявленої суми з 127 007, 20 на 103 000.00. Така поведінка є недобросовісною, суперечить принципу правової визначеності та свідчить про зловживання процесуальними правами.

У позовній заяві позивач зазначає про відсутність інших аналогічних позовів, хоча питання щодо тих самих платежів вже було предметом судового розгляду у справі про оскарження дій державного виконавця, за результатами якої судами першої та апеляційної інстанцій, а також Верховним Судом було відмовлено у задоволенні його вимог. Таким чином, позивач свідомо вводить суд в оману щодо фактичних обставин справи.

18 грудня 2019 року Дарницьким районним судом міста Києва було видано виконавчий лист на виконання рішення Дарницького районного суду міста Києва від 11 листопада 2019 року у справі № 753/11613/18 по стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 коштів на утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 6 000 гривень 00 копійок щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 20 червня 2018 року і до досягнення ними повноліття.

Представник позивача у позовній заяві стверджує, що ОСОБА_2 в період з 2020 року по 2025 рік сплатив 240 326, 20 гривень, з яких у виконавчому провадженні було враховано лише 113 319 гривень, а кошти в розмірі 127 007, 20 гривень державним виконавцем врахованими не були, оскільки у призначенні платежу не було вказано «аліменти». При цьому ані в межах попереднього судового розгляду, ані в даній справі позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту сплати всієї заявленої суми грошових коштів. Оригінали платіжних документів відсутні. Натомість до матеріалів долучено лише копії сумнівного походження та складену самим позивачем таблицю, яка не є доказом у розумінні процесуального законодавства.

Більше того, позивачем не доведено, що грошові кошти, на які він посилається у цьому позові " про стягнення безпідставно набутих коштів у розмірі 103 000,00 грн, не були враховані державним виконавцем у рахунок погашення його заборгованості зі сплати аліментів. Отже, твердження про наявність «неврахованих» коштів є голослівним та не підтвердженим жодними доказами. Відповідно до ст. 81 ЦПК України, обов`язок доказування покладається на сторону, яка заявляє вимоги. Проте позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження своїх вимог.

Навіть за умови гіпотетичного доведення позивачем факту здійснення всіх зазначених ним платежів, що на даний час відсутнє, такі кошти не можуть вважатися безпідставно набутими.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України, обов`язковою умовою для виникнення зобов`язання з повернення майна є відсутність правової підстави для його набуття. У даному випадку така підстава є очевидною - утримання неповнолітніх дітей позивача, що є його прямим обов`язком за законом, відповідно до ст. 180 Сімейного кодексу України.

Сам факт існування дітей вже створює належну правову підставу для отримання грошових коштів на їх утримання. Закон не обмежує форми такої допомоги виключно формальним зазначенням призначення платежу "Аліменти". Більше того, навіть треті особи мають право надавати допомогу дітям, що виключає можливість визнання таких коштів безпідставними.

Позивач намагається штучно створити конструкцію «безпідставного збагачення», ігноруючи саму природу спірних правовідносин.

Більше того, відповідно до ст. 1215 ЦК України, не підлягають поверненню грошові суми, надані як засіб до існування, за відсутності недобросовісності набувача. Отримані кошти використовувались виключно на утримання дітей, а жодних доказів протилежного позивачем не надано.

Твердження позивача про нібито введення його в оману є повністю вигаданими та не підтверджені жодним доказом. У матеріалах справи відсутні будь-які відомості про обман, примус чи інші неправомірні дії з боку відповідача.

Натомість встановлено, що позивач достеменно знав порядок виконання аліментних зобов`язань, знав реквізити органу державної виконавчої служби та неодноразово зазначав у платіжних документах призначення «аліменти», що прямо свідчить про його обізнаність, оскільки це вже не перша його заборгованість - в період з липня 2018- вересень 2020 була вже значна заборгованість 123 900,00 (довідка-розрахнок додається) Отже, здійснення ним платежів на особистий рахунок ОСОБА_1 без відповідного призначення було його свідомим вибором, а не наслідком будь-якого введення в оману.

Фактична поведінка позивача свідчить про намагання уникнути належного виконання своїх обов`язків та приховати наявність заборгованості, а не про сумлінне виконання рішення суду.

Показовим є також розмір заявлених до стягнення коштів. Сума 103 000 грн за п`ять років становить приблизно 1 716 грн на місяць на двох дітей, тобто близько 858 грн на одну дитину. Такий розмір коштів не може розглядатися як безпідставне збагачення, а лише як мінімальна участь батька у забезпеченні базових потреб дітей.

Таким чином, позовні вимоги є не лише недоведеними, а й такими, що суперечать суті сімейних правовідносин та здоровому глузду.

Сукупність наведених обставин свідчить про те, що позивач, програвши судові спори в усіх інстанціях, намагається повторно досягти бажаного результату шляхом подання нового позову з іншою правовою кваліфікацією та зміненою сумую з 127 007, 20 на 103 000.00, що є очевидним зловживанням процесуальними правами.

Просить відмовити в задоволенні позову.

Представник позивача - адвокат Лебедєв В.В. подав відповідь на відзив (документ сформований в системі «Електронний суд» 26.03.2026, зареєстрований судом 27.03.2026 за вх. № 25241/26), у якій зазначив таке.

З доводами, викладеними у відзиві на позовну заяву, категорично не погоджується з наступних підстав.

За текстом відзиву на позовну заяву ОСОБА_1 стверджує про те, що позовна заява про стягнення безпідставно набутих коштів має штучний характер, юридично необґрунтована та є такою, що спрямована на повторне вирішення питання, яке було предметом судового розгляду судами трьох інстанцій.

Дане твердження відповідача не відповідає дійсним обставинам справи.

Як вказується в позовній заяві порушення прав позивача відбулось саме через недобросовісну поведінку ОСОБА_1 , що полягала у введенні позивача в оману протягом 2020-2025 років, коли позивач на виконання рішення суду про стягнення аліментів сплачував аліменти напряму на особистий банківський рахунок відповідача, а ОСОБА_1 , в свою чергу, отримувала вказані грошові кошти і при цьому вдавала, що сприймала вказані грошові кошти як оплату аліментів, але в подальшому ОСОБА_1 , під час уточнення інформації державним виконавцем при розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, цей факт заперечила.

Внаслідок такої недобросовісної поведінки ОСОБА_1 у позивача виникла значна заборгованість по сплаті аліментів у розмірі 412 747, 38 гривень, що для позивача являлось завеликою сумою. Тим не менш позивач поступово сплачує заборгованість зі сплати аліментів шляхом щомісячного відрахування частини грошових коштів зі свого грошового утримання як військовослужбовця.

Надалі за текстом відзиву на позовну заяву ОСОБА_1 стверджує, що позивач намагається вдруге розглянути ті самі обставини, змінюючи правову кваліфікацію вимог та розмір заявленої суми з 127 007, 20 гривень на 103 000, 00 гривень, що, на думку відповідача, є недобросовісним, суперечить принципу правової визначеності та свідчить про зловживання процесуальними правами, з чим також неможливо погодитись.

Позивач не змінював правову кваліфікацію вимог, а визначив предмет позову з урахуванням повідомлених обставин, а відтак позивач, користуючись своїм правом на судовий захист, звернувся до суду з позовною заявою з відповідним предметом спору, а саме про стягнення безпідставно набутих коштів з метою захисту порушеного права внаслідок недобросовісної поведінки відповідача.

Щодо заявленої суми до стягнення у розмірі 103 000 гривень зазначає, що вказана сума визначена суворо відповідно до суми сплачених грошових коштів напряму на особистий банківський рахунок відповідача, що підтверджується копією квитанції № 44124797 від 01 серпня 2022 року, виданою АТ «Альфа Банк» та копією довідки № 18595-33.4 від 16 квітня 2025 року, виданою АТ «Сенс Банк».

Також вважає необґрунтованим посилання відповідача на, начебто, порушення позивачем принципу правової визначеності, оскільки принцип правової визначеності є фундаментальною складовою верховенства права і означає, що закони та правові акти повинні бути ясними, передбачуваними й доступними для розуміння громадянами.

Тобто з якою метою відповідачем було використано за текстом відзиву визначення вказаного принципу є незрозумілим, а тому його вживання в даному випадку є недоречним і призводить до висновку про те, що відповідач не обізнана в сутності принципу правової визначеності і безпідставно вигадує порушення позивачем принципів права.

Також вважає необґрунтованим посилання відповідача на, начебто, зловживання позивачем процесуальними правами, оскільки звернення до суду з даним позовом обумовлено висновками у рішеннях суду першої інстанції, суду апеляційної інстанції та Верховного Суду у справі 753/14298/25 і одночасно недобросовісною поведінкою відповідача. Тому твердження відповідача про зловживання позивачем процесуальними правами є надуманим і таким, що не відповідає дійсним обставинам справи.

Надалі за текстом відзиву на позовну заяву ОСОБА_1 стверджує, що позивач зазначає відсутність інших аналогічних позовів, хоча питання щодо тих самих платежів вже було предметом судового розгляду у справі про оскарження дій державного виконавця, за результатами якої судами першої та апеляційної інстанцій, а також Верховним Судом було відмовлено у задоволенні його вимог.

Таке твердження відповідача є щонайменше дивним, оскільки позивач дійсно не звертався до суду в порядку позовного провадження до ОСОБА_1 з тим самим предметом та з таких самих підстав, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень, які є у відкритому доступі. Тож особливо показовим є саме те, що відповідач вкотре повідомляє суду вигадані факти, тим самим вводячи суд в оману.

Надалі за текстом відзиву на позовну заяву ОСОБА_1 стверджує те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту сплати всієї заявленої суми грошових коштів, оригінали платіжних документів відсутні, натомість до матеріалів долучено лише копії сумнівного походження та складену самим позивачем таблицю, яка не є доказом у розумінні процесуального законодавства.

Таке твердження відповідача не відповідає дійсності, оскільки в додатках до даної позовної заяви було долучено копію квитанції № 44124797 від 01 серпня 2022 року, виданої АТ «Альфа Банк» та копію довідки № 18595-33.4 від 16 квітня 2025 року, виданої АТ «Сенс Банк», які підтверджують факт сплати грошових коштів на особистий рахунок відповідача, і не являються копіями сумнівного походження, оскільки квитанція та довідка мають підпис банківського працівника та печатку банку, відтак мають реквізити, що засвідчують справжність документа, забезпечують його юридичну силу та цілісність. Тим більше вказані платіжні документи наявні в матеріалах виконавчого провадження, відповідачу відомо про їх існування, а під час розгляду справи № 753/14298/25 відповідач підтверджувала їх справжність.

Щодо згадування відповідача випадку використання позивачем таблиці з даними щодо сплати аліментів, то таблиця була наведена для наочності, що прямо вказано в тексті позовної заяви. Вказана таблиця не являється доказом, а є способом структурування даних, оскільки за умови візуального відображення в таблиці надана інформація краще сприймається.

Надалі за текстом відзиву на позовну заяву ОСОБА_1 стверджує те, що позивачем не доведено, що грошові кошти, на які він посилається у цьому позові «про стягнення безпідставно набутих коштів у розмірі 103 000 гривень» не були враховані державним виконавцем у рахунок погашення його заборгованості зі сплати аліментів.

Вказане твердження відповідача спростовується, щонайменше, відомостями з довідки-розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 02 червня 2025 року ВП НОМЕР_19, відповідно до якої заборгованість зі сплати аліментів станом на 01 червня 2025 року складала 239 055, 44 гривень. Крім цього у виконавчому провадженні відносно позивача ОСОБА_2 було оформлено штраф, який справляється на користь ОСОБА_1 у розмірі 149 786, 40 гривень, а також виконавчий збір на користь держави у розмірі 10% від утвореної суми заборгованості у розмірі 23 905, 54 гривень. Таким чином загальна заборгованість позивача у виконавчому провадженні складала 412 747, 38 гривень, що вочевидь стало наслідком недобросовісної поведінки позивача.

Надалі за текстом відзиву на позовну заяву ОСОБА_1 стверджує те, що сам факт існування дітей вже створює належну правову підставу для отримання грошових коштів на їх утримання, при цьому закон не обмежує форми такої допомоги виключно формальним зазначенням призначення платежу «аліменти». Більше того, навіть треті особи мають право надавати допомогу дітям, що виключає можливість визнання таких коштів безпідставними. Таким твердженням відповідач суперечить сама собі, а з приводу твердження слід зазначити наступне.

Як вже зазначалося раніше, 18 грудня 2019 року Дарницьким районним судом міста Києва було видано виконавчий лист на виконання рішення Дарницького районного суду міста Києва від 11 листопада 2019 року у справі № 753/11613/18 по стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 коштів на утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 6 000 гривень 00 копійок щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 20 червня 2018 року і до досягнення ними повноліття.

На підставі вказаного виконавчого листа старшим державним виконавцем Васильківського ВДВС в Обухівському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) Самойловською Я.А. було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_19, про що було винесено відповідну постанову.

На виконання рішення Дарницького районного суду міста Києва від 18 грудня 2019 року ОСОБА_2 систематично сплачував аліменти. Перший час позивач сплачував аліменти на реквізити Васильківського ВДВС в Обухівському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ), надалі з 2020 року позивач сплачував аліменти на особисту банківську картку відповідача, оскільки це пришвидшувало надходження аліментів дітям. При цьому жодного разу ОСОБА_1 не заперечувала проти того, що аліменти надходять від ОСОБА_2 одразу на її банківську картку.

На початку 2025 року ОСОБА_2 звернувся до Васильківського ВДВС в Обухівському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) із заявою про перерахунок заборгованості з метою дізнатись чи є в позивача заборгованість по сплаті аліментів, а якщо є, то в якому розмірі, щоб одразу врегулювати дане питання.

Надалі ОСОБА_2 дізнався факт наявності значної заборгованості та причину, за якої з`явилася значна сума заборгованості, а саме те, що ОСОБА_1 заперечила сплату позивачем аліментів протягом 2020-2025 року, більше того 21 лютого 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Васильківського ВДВС в Обухівському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) з заявою, в якій повідомила, що з вересня 2020 року по лютий 2025 року ОСОБА_2 мав сплатити 324 000 гривень за 56 місяців, а по факту було сплачено 156 317 гривень, тобто борг за період складає 167 683 гривень, огляду на наведене просила посприяти та витребувати у боржника борг за понад 27 місяців.

В даному випадку з 2020 року по 2025 рік ОСОБА_2 сплачував аліменти на виконання рішення Дарницького районного суду міста Києва від 11 листопада 2019 року у справі № 753/11613/18 в розмірі 6 000 гривень 00 копійок щомісячно, тобто в примусовому порядку.

Про це також свідчить сума, яку ОСОБА_2 відправляв на банківську картку ОСОБА_1 , а саме в основному по 6 000 гривень, як і вказано у рішенні Дарницького районного суду міста Києва.

Слід звернути увагу на те, що позивач не ухилявся від сплати аліментів і, відповідно, кожного місяця на виконання рішення суду відправляв грошові кошти на банківський рахунок ОСОБА_1 , а внаслідок недобросовісної поведінки ОСОБА_1 вказані грошові кошти не були зараховані до суми сплати аліментів.

Як зазначалося раніше за текстом позовної заяви, суди всіх інстанцій дійшли висновку про те, що сплачені грошові кошти ОСОБА_2 на банківський рахунок ОСОБА_1 не є аліментами і така оплата не свідчить про виконання ОСОБА_2 обов`язку щодо сплати (погашення заборгованості) аліментів. Тобто судами трьох інстанцій та особисто відповідачем в судовому засіданні було підтверджено, що сплачені ОСОБА_2 грошові кошти не є аліментами. Будь-яких домовленостей між позивачем та відповідачем про надання позивачем будь-якого виду добровільної фінансової допомоги ніколи не існувало.

При цьому вкотре наголошуємо, що сплата аліментів є як добровільною, так і примусовою.

Добровільний характер сплати аліментів передбачає перерахування грошових коштів другому з батьків, з якими проживають діти, при цьому усвідомлюючи, що таке перерахування відбувається свідомо та з власної волі.

Сутність поняття «добровільна фінансова допомога на утримання дітей» полягає у поєднанні волі, бажання та можливості особи надавати фінансову допомогу на утримання дітей. Воля полягає в згоді особи взяти на себе певні обов`язки. Воля, бажання та можливість повинні бути спрямовані на досягнення певної мети, а саме на надання фінансової допомоги.

Примусове стягнення аліментів відбувається за виконавчим документом в судовому порядку, що робить сплату аліментних платежів обов`язковою.

Внаслідок аналізу даних з Єдиного державного реєстру судових рішень було виявлено інформацію, яка очевидно вказує на ймовірні причини такої недобросовісної поведінки відповідача.

В провадженні Дарницького районного суду міста Києва перебувала цивільна справа № 753/14512/24 за позовом акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 10 липня 2020 року в розмірі 128 664, 37 гривень.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 14 листопада 2024 року у справі № 753/14512/24 позов акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості було задоволено і стягнуто з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором від 10 липня 2020 року у сумі 128 664, 37 гривень та судовий збір в сумі 3 028 гривень, а всього 131 692, 37 гривень.

Одночасно було розстрочено ОСОБА_1 виконання рішення суду терміном на 12 (дванадцять) місяців шляхом сплати щомісячного платежу в сумі 10 974, 36 гривень на користь акціонерного товариства «Універсал Банк», починаючи з дня набрання рішенням законної сили.

За текстом рішення Дарницького районного суду міста Києва від 14 листопада 2024 року у справі № 753/14512/24 йдеться про те, що 10 липня 2020 року між АТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання банківських послуг «Monobank», відповідно до умов якого відповідач отримала кредит у розмірі 100 000 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на поточний рахунок. АТ «Універсал Банк» виконало умови договору, відповідачем належним чином не виконувалися умови кредитного договору від 10 липня 2020 року, у зв`язку з чим у неї виникла заборгованість, яка станом на 26 травня 2024 року становила 128 664, 37 гривень, з яких загальний залишок заборгованості за наданим кредитом - 128 664, 37 гривень, що є предметом позовних вимог.

Також за текстом вказаного рішення зазначається, що представник відповідача просив врахувати дію воєнного стану, а також те, що відповідач з 01 травня 2024 року припинила ФОП, не має доходу та власного майна, у неї на утриманні знаходяться двоє неповнолітніх дітей, аліменти на яких, колишнім чоловіком не сплачуються, а у разі задоволення позову (часткового задоволення), просив розстрочити виконання рішення суду на п`ять років, з фіксованим щомісячним розміром платежу.

Повідомлена представником ОСОБА_1 суду інформація вочевидь не відповідала дійсності, і спростовується щонайменше тим, що ОСОБА_2 кожного місяця сплачував аліменти на особистий банківський рахунок відповідача, що підтверджується відповідними квитанціями.

Також слід зазначити, що згідно вказаного рішення суду ОСОБА_1 мала повернути заборгованість за кредитним договором у розмірі 131 692, 37 гривень в період з грудня 2024 року по грудень 2025 року.

З огляду на те, що станом на березень 2026 року Автоматизована система виконавчого провадження не містить відомостей щодо відкриття виконавчого провадження, де стягувачем є АТ «Універсал Банк», а боржником є ОСОБА_1 , то з наведеного випливає, що ОСОБА_1 сплатила заборгованість за кредитним договором, що в даному випадку є дещо дивним, оскільки, як стверджував представник ОСОБА_1 , відповідач не має ні доходу, ні власного майна, у неї на утриманні знаходяться двоє неповнолітніх дітей, а виконати рішення суду відповідач була фінансово спроможна тільки протягом п`яти років.

Окремо слід зазначити, що згідно довідки-розрахунку від 02 лютого 2026 року заборгованість зі сплати аліментів станом на 01 лютого 2026 року відсутня, а виконавчий збір винесений станом на 01 червня 2025 року в межах АСВП на користь держави 10% від утвореної суми заборгованості у розмірі 23 905, 54 гривень також було сплачено в повному обсязі. При цьому залишок не сплаченого штрафу винесеного в межах АСВП на користь ОСОБА_1 становить 136 418, 44 гривень.

Наведене однозначно свідчить про те, що заперечення ОСОБА_1 факту сплати ОСОБА_2 аліментів обґрунтовується фактичним вирішенням нею за рахунок позивача власних фінансових проблем, і одночасно посприяло створенню фінансових проблем у позивача, оскільки загальна заборгованість у розмірі 412 747, 38 гривень не є співмірною з рівнем доходу позивача.

Таким чином обставини безпідставного отримання ОСОБА_1 грошових коштів, що в сукупності підтверджуються наданими позивачем доказами, доводять обґрунтованість і законність позовних вимог.

Позивач подала заперечення (документ сформований в системі «Електронний суд» 30.03.2026, зареєстровані судом за вх. № 25933/26), в яких зазначила таке.

Позивач повторно звернувся до суду з вимогами, які фактично ґрунтуються на тих самих обставинах, що вже були предметом судового розгляду у справі № 753/14298/25, а саме - щодо тих самих платежів, здійснених у той самий період та підтверджених тими самими документами.

Формальна зміна способу захисту (з оскарження дій державного виконавця на позов про безпідставне збагачення) не змінює сутності спору.

Відповідно до ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовими рішеннями, що набрали законної сили, є преюдиційними та не підлягають повторному доказуванню.

Судами попередніх інстанцій вже надано чітку правову оцінку спірним платежам, яка є обов`язковою для врахування у даній справі.

Так, у постанові суду апеляційної інстанції прямо зазначено:

«переказ коштів без зазначення призначення платежу не дає можливості встановити, що такі кошти сплачувалися саме як аліменти».

А також:

«відсутність у платіжних документах відомостей про сплату аліментів не дає підстав для зарахування таких коштів у рахунок виконання аліментного обов`язку».

Наведені висновки суду є чіткими, однозначними та не допускають подвійного тлумачення.

Більше того, судами встановлено, що такі платежі за своєю правовою природою можуть розцінюватися виключно як добровільна допомога дітям, а не як виконання рішення суду.

Таким чином, правова природа спірних коштів вже остаточно визначена судом і не може бути поставлена під сумнів у межах даного позову.

Окремо слід наголосити, що судами попередніх інстанцій встановлено обставину належної обізнаності позивача щодо порядку виконання рішення суду.

Зокрема, матеріали справи підтверджують, що позивач:

- був повідомлений органом державної виконавчої служби про порядок сплати аліментів;

- володів реквізитами для їх належного перерахування;

- неодноразово здійснював платежі із правильним зазначенням призначення - «аліменти».

Отже, позивач достеменно знав, яким чином повинні здійснюватися платежі для їх зарахування як аліментів, однак свідомо не дотримувався цих вимог.

Фактично позивач просить суд вдруге надати іншу правову оцінку тим самим обставинам, які вже були встановлені судом, що є неприпустимим.

Доводи позивача про нібито введення його в оману є безпідставними та не підтверджені жодним належним і допустимим доказом у розумінні ст. 76-81 ЦПК України.

У матеріалах справи відсутні будь-які об`єктивні докази існування домовленостей, листування або інших дій відповідача, які могли б свідчити про введення позивача в оману.

Натомість встановлені судом обставини свідчать про протилежне - позивач діяв самостійно, усвідомлюючи характер своїх дій та їх правові наслідки.

Більше того, навіть у межах даної справи позивач не довів фактичного розміру грошових коштів, які він вимагає стягнути.

Як і під час попереднього судового розгляду, позивач не надав повного комплекту первинних платіжних документів, зокрема оригіналів, які б підтверджували заявлену суму, що унеможливлює встановлення дійсного обсягу перерахованих коштів.

Таким чином, позов є недоведеним навіть у його фактичній частині.

Водночас позивач фактично визнає, що спірні кошти перераховувалися ним у період існування обов`язку утримувати своїх дітей.

Відповідно до ст. 180 Сімейного кодексу України, обов`язок батьків утримувати дітей є безумовним.

У позивача відсутні інші аліментні зобов`язання перед будь-якими іншими особами, окрім наших спільних 2 неповнолітніх дітей: ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Таким чином, саме ці діти є єдиними особами, щодо яких позивач несе передбачений законом обов`язок утримання.

За таких обставин спірні грошові кошти об`єктивно спрямовувалися на виконання його батьківського обов`язку.

Вимоги про їх повернення фактично свідчать про намагання уникнути виконання цього обов`язку.

Така позиція позивача свідчить про формальний підхід до виконання батьківських обов`язків.

За таких обставин отримання відповідачем коштів має належну правову підставу та виключає можливість застосування положень ст. 1212 ЦК України.

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом, який зазначає, що кошти, передані одним із батьків на утримання дітей, не можуть вважатися безпідставно набутими незалежно від формальних недоліків їх оформлення, оскільки мають чітке соціальне та правове призначення.

Твердження позивача фактично зводяться до вимоги повернення коштів, які ним же були спрямовані на утримання власних дітей, що суперечить як нормам права, так і суті аліментних правовідносин.

Окремо слід зазначити, що доводи позивача щодо фінансового стану відповідача, її кредитних зобов`язань та інших особистих обставин не мають жодного відношення до предмета спору.

Такі твердження є недоречними, не стосуються предмета доказування та мають очевидно дискредитаційний характер, що суперечить принципам добросовісності та змагальності сторін, передбаченим ст. 12, 13 ЦПК України.

Натомість відповідачем надаються суду докази, що свідчать про недобросовісну поведінку самого позивача.

Зокрема, після виникнення першої заборгованості зі сплати аліментів позивач здійснив відчуження належного йому транспортного засобу на користь своєї дружини, що підтверджується документами ТСЦ та свідоцтвом про шлюб, які додаються до матеріалів справи.

Зазначені дії об`єктивно свідчать про намір позивача уникнути можливості звернення стягнення на належне йому майно.

У сукупності наведене свідчить про системний характер недобросовісної поведінки позивача.

Посилання позивача на те, що даний спір нібито не є тотожним раніше розглянутій справі з огляду на інший предмет позову та інший процесуальний статус сторін, є формальним та спрямованим виключно на обходження правових наслідків уже ухвалених судових рішень.

Сама по собі зміна способу судового захисту, правової кваліфікації вимог або процесуального статусу учасників справи не змінює правової природи спірних правовідносин та не усуває преюдиційного значення вже встановлених судом обставин (ст. 61 ЦПК України).

У попередній справі судами було досліджено та встановлено ті самі фактичні обставини, а саме:

- факт перерахування позивачем грошових коштів;

- відсутність у платіжних документах призначення платежу «аліменти»;

- правову оцінку таких платежів як таких, що не підтверджують виконання аліментного обов`язку.

Таким чином, даний позов є штучним, повторює вже встановлені судом обставини та спрямований виключно на отримання іншого результату шляхом формальної зміни правової конструкції позову.

У судовому засіданні 07.04.2026 представник позивача - адвокат Лебедєв В.В. позов просив задовольнити та пояснив таке. Всі додатки, додані до позову, були отримані з матеріалів виконавчого провадження щодо стягнення аліментів на дітей. Позивач сплачує аліменти на дітей та у разі повернення відповідачкою безпідставно набутих коштів в розмірі 103 000,00 грн він їх перерахує саме з призначенням «аліменти» для погашення заборгованості, яка утворилася у виконавчому провадженні саме через неврахування цих сум державним виконавцем як аліментів. Інших цивільно-правових відносин чи зобов`язань, крім аліментних, в межах яких позивач міг сплачувати періодично зазначені платежі на рахунок позивачки, між сторонами немає.

Відповідачка у судовому засіданні 07.04.2026 заперечувала проти задоволення позову, оскільки стороною позивача не надані оригінали додатків, які приєднані до позову, вона не може перевірити суми сплачених коштів. Виписку за своєю банківською карткою вона не надавала. Позивач вже звертався зі скаргою на дії виконавця до суду щодо цих самих платежів, скарга була розглянута, виконавець і суди визнали, що сплачені кошти не є аліментами. Не заперечувала, що кошти позивач перераховував також на її картку НОМЕР_13 , які не є аліментами, однак наявність спільних дітей у сторін вже є підставою для перерахування коштів дітям як іншої допомоги.

Фактичні обставини справи, встановлені судом, норми права, які застосував суд, та мотиви, з яких виходив суд.

У провадженні Дарницького районного суду м. Києва знаходилась цивільна справа № 753/11613/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 11.11.2019 у справі № 753/11613/18 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 6 000,00 грн щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 20.06.2018 і до досягнення ними повноліття.

Рішення набрало законної сили 12.12.2019.

18.12.2019 Дарницький районний суд м. Києва на виконання рішення суду у справі № 753/11613/18 видав виконавчий лист.

30.01.2020 старший державний виконавець Васильківського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Самойловською Яною Анатоліївною відкрито виконавче провадження № НОМЕР_19 з примусового виконання виконавчого листа № 753/11613/18 виданого Дарницьким районним судом м. Києва 18.12.2019.

Згідно з довідкою-розрахунком від 02.06.2025 позивач у межах виконавчого провадження № НОМЕР_19 за період з червня 2018 року по травень 2025 року має заборгованість зі сплати аліментів в розмірі 239 055,44 грн.

Позивач, представником якого є адвокат Лебедєв В.В. у червні 2025 року звернувся до Дарницького районного суду м. Києва зі скаргою на дії державного виконавця, в якій просив зобов`язати старшого державного виконавця Васильківського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Самойловську Яну Анатоліїну, а за її відсутності - іншого державного виконавця у виконавчому провадженні № НОМЕР_19 здійснити перерахунок заборгованості аліментів у виконавчому провадженні з урахуванням квитанцій, в яких не вказано призначення платежу «аліменти», поданих боржником ОСОБА_2 щодо перерахування стягувачу ОСОБА_1 коштів на утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в період з 2020 по 2025 роки.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 30.07.2025 у справі № 753/14298/25 у задоволенні скарги ОСОБА_2 на дії державного виконавця Васильківського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Самойлової Яни Анатоліївни, заінтересована особа ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвала мотивована таким: «Суд, зважаючи на доводи скарги (щодо складеної державним виконавцем довідки-розрахунку заборгованості за аліментами від 01.06.2025, у якій частково не враховані надані квитанції про сплату аліментів за період з 2020 по 2025 роки на суму 127 007,20 грн, зокрема ті, в яких не було вказано призначення платежу «аліменти», які не підтверджені належними, достатніми та допустимими доказами, практику такого платника аліментів (боржника, скаржника) ОСОБА_2 про те, що він попередньо при перерахуванні коштів в рахунок сплати аліментів вказував призначення платежів «аліменти» у платіжних квитанціях на загальну суму 113 319,00 грн, які виконавцем враховані, що скаржником визнається у скарзі, вважає, що державний виконавець діяв в межах ЗУ «Про виконавче провадження», тоді як сама по собі незгода скаржника/боржника із розміром заборгованості зі сплати аліментів, не свідчить про неправильність визначення її розміру».

Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_2 , представником якого є адвокат Лебедєв Володимир Володимирович, подав апеляційну скаргу на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 30.07.2025.

Постановою Київського апеляційного суду від 23.10.2025 у справі № 753/14298/25 апеляційну скаргу ОСОБА_2 , представником якого є адвокат Лебедєв Володимир Володимирович, залишено без задоволення.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, ОСОБА_2 , представником якого є адвокат Лебедєв Володимир Володимирович, звернувся з касаційною скаргою на ухвалу Дарницького районного суду м. Києві від 30.07.2025 та постанову Київського апеляційної суду від 23.10.2025 до Верхового Суду.

Ухвалою Верховного суду від 25.11.2025 у справі № 753/14298/25 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , представником якого є адвокат Лебедєв Володимир Володимирович, на ухвалу Дарницького районного суду м. Києві від 30.07.2025 та постанову Київського апеляційної суду від 23.10.2025.

Отже, судами першої та апеляційної інстанції було встановлено, що не враховані кошти в сумі 127 007,02 грн за період з 2020 по 2025 року у межах виконавчого провадження № НОМЕР_19, не є аліментами.

Згідно з довідкою-розрахунком від 02.02.2026 позивач у межах виконавчого провадження № НОМЕР_19 за період з червня 2018 року по лютий 2026 року не має заборгованості зі сплати аліментів.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті:

заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідачка зазначила, що позивач оскаржувані платежі були предметом розгляду в межах скарження дій виконавця, тому підстави для розгляду цієї справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих коштів у розмірі 103 000,00 грн відсутні.

Суд вважає такі заперечення відповідачки необґрунтованими, оскільки звернення до суду зі скаргою на дії державного виконавця в межах виконавчого провадження № НОМЕР_19, яка була розглянута судом, не позбавляє позивача права звернутись до в порядку позовного провадження із зазначеним позовом.

У межах цієї справи позивач, реалізуючи своє право на судовий захист, передбачений ст. 55 Конституцією України та ст. 4 ЦПК України, він визначив предмет спору, підстави позову «стягнення безпідставно набутих коштів відповідачем», та звернувся до суду з метою захисту своїх порушених прав.

Позивач, звертаючись до суду з цим позовом, зазначив, що у період березня 2021 року по квітень 2025 року періодично перераховував кошти відповідачці на її картку № НОМЕР_13 , на підтвердження чого надав суду довідку № 18595-33.4 від 16.04.2025, видану АТ «Сенс банк» (а.с. 23).

Відповідачка у судовому засіданні підтвердила, що саме вона користується карткою № НОМЕР_13 .

Дослідивши копію довідки № 18595-33.4 від 16.04.2025, видану АТ «Сенс банк» (а.с. 23), Суд оцінює її як належний, допустимий і достовірний доказ, якого в сукупності з іншими доказами достатньо для доведення факту періодичного перерахування грошових коштів позивачем на картку відповідачки у період з березня 2021 року по квітень 2025 року, щомісячний розмір яких відповідає присудженому розміру аліментів, а саме:

01.08.2022 у сумі 5 000,00 грн,

03.09.2022 у сумі 5 000,00 грн,

12.12.2022 у сумі 3 500,00 грн,

14.12.2022 у сумі 2 500,00 грн,

16.03.2025 у сумі 8 000,00 грн,

26.04.2023 у сумі 6 000,00 грн,

26.05.2023 у сумі 4 000,00 грн,

16.06.2023 у сумі 8 000,00 грн,

05.10.2023 у сумі 6 000,00 грн,

03.11.2023 у сумі 5 000,00 грн,

20.12.2023 у сумі 3 000,00 грн,

24.01.2024 у сумі 6 000,00 грн,

04.03.2024 у сумі 5 000,00 грн,

15.03.2024 у сумі 4 000,00 грн,

03.05.2024 у сумі 5 000,00 грн,

06.06.2024 у сумі 6 000,00 грн,

12.09.2024 у сумі 10 000,00 грн,

08.04.2024 у сумі 6 000,00 грн.

В межах цієї справи позивач довів суду, що перераховував ці кошти на картку відповідачки саме з наміром сплачувати аліментні платежі. Що підтверджено його діями щодо оскарження розрахунку заборгованості по аліментах, з огляду на неврахування цих платежів державним виконавцем як аліментів, внаслідок чого і сформувалася заборгованість. Однак оскільки державний виконавець і суди двох інстанцій у справі № 753/14298/25 дійшли висновку, що спірні грошові кошти за період з 2020 по 2025 року у межах виконавчого провадження № НОМЕР_19, не є аліментами, і вони не були враховані у рахунок сплати аліментів, а також те, що між сторонами у справі, що розглядається, інших правовідносин, крім аліментних, немає, Суд вважає, що відповідачка отримала грошові кошти від позивача без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно).

Оскільки ці кошти не є заробітною платою і платежами, що прирівнюються до неї, пенсією, допомогою, стипендією, відшкодуванням шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліментами та іншими грошовими сумами, наданими фізичній особі як засіб до існування, відповідачка зобов`язана повернути їх позивачу.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідачка підтвердила, що отримані кошти не є аліментами, однак наявність спільних дітей у неї з позивачем вже є підставою для перерахування останнім коштів дітям з метою їх матеріального забезпечення.

Разом із тим, згідно з наданими в судовому засіданні поясненнями представника позивача та відповідачки інші цивільно-правові зобов`язання, крім обов`язку відповідача сплачувати аліменти на дітей, між сторонами відсутні. Доказів щодо звернення до позивача із вимогами про сплату інших додаткових витрат на дітей, які викликані особливими обставинами у період з березня 2021 року по квітень 2025 року, відповідач не надала.

Щодо наданих відповідачкою до відзиву на позовну заяву довідки-розрахунку від 15.07.2020 про заборгованість позивача зі сплати аліментів в межах виконавчого провадження № НОМЕР_20, повідомлення про внесення відомостей про божника до Єдиного реєстру боржників від 11.06.2020 № НОМЕР_19, повідомлення про перереєстрацію транспортного засобу від 21.07.2020, запиту державного виконавця № 26599 від 21.07.2020, суд зазначає таке.

Предметом доказування у цій справі є наявність законних підстав отримання відповідачем коштів від позивача у період з березня 2021 року по квітень 2025 року.

Надані відповідачкою довідки та повідомлення, датовані 2020 роком не є належними доказами у цій справі, оскільки не містять інформації щодо предмета доказування у справі про стягнення з неї безпідставно набутих коштів у період з березня 2021 року по квітень 2025 року.

Щодо заявленого розміру безпідставно набутих коштів, суд зазначає таке.

Позивач просить стягнути з відповідача 103 000,00 грн безпідставно набутих коштів.

На підтвердження заявленого розміру таких коштів надав:

- копію квитанції № 44124797 від 01.08.2022;

- довідку за вих. № 18595-33.4 від 16.04.2025.

Суд дослідив надані докази та установив таке.

Згідно з копією квитанції № 44124797 від 01.08.2022 АТ «Альфа-банк» ОСОБА_2 перерахував з рахунку НОМЕР_15 на картку НОМЕР_13 (якою користується відповідачка) 5 000,00 грн.

Згідно з наданою копією довідки від 16.04.2025 за вих. № 18595-33.4 ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_16 , зі свого рахунку, відкритого в АТ «Сенс Банк», який є правонаступником АТ «Альфа-банк» 05.03.2021 укладено договір та відкрито рахунок № НОМЕР_9 у валюті гривня та оформлено картку № НОМЕР_10 (анульована) та картку № НОМЕР_11 , строк дії карти - 31.08.2027.

За період з 05.03.2021 по 16.04.2025 були здійснені наступні перекази:

Картка відправника ДатаСума, груКартка отримувача

НОМЕР_17 01.08.20225 000,00

НОМЕР_18 03.09.20225 000,00

НОМЕР_18 12.12.20223 500,00

НОМЕР_18 14.12.20222 500,00

НОМЕР_18 16.03.20238 000,00

НОМЕР_18 26.04.20236 000,00

НОМЕР_18 26.05.20234 000,00

НОМЕР_18 16.06.20238 000,00

НОМЕР_18 05.10.20236 000,00

НОМЕР_18 03.11.20235 000,00

НОМЕР_18 20.12.20233 000,00

НОМЕР_18 24.01.20246 000,00

НОМЕР_18 04.03.20245 000,00

НОМЕР_18 15.03.20244 000,00

НОМЕР_18 03.05.20245 000,00

НОМЕР_18 06.06.20256 000,00

НОМЕР_18 12.09.202410 000,00

НОМЕР_18 08.04.20256 000,00НОМЕР_13

Платіж, здійснений позивачем 01.08.2022 у розмірі 5 000,00 грн на картку НОМЕР_13 , дублюється у квитанції та у довідці, тому загальна сума становить 98 000,00 грн.

Оскільки:

- перераховані позивачем кошти у період з березня 2021 по квітень 2025 року не аліментами, що підтвердила відповідачка в судовому засіданні;

- інших зобов`язань, крім аліментних, між сторонами немає;

- кошти зараховувались на картку відповідачки;

- правові підстави для набуття коштів від позивача у відповідачки в період з березня 2021 року по квітень 2025 року відсутні;

- наданими позивачем доказами доведено безпідставне набуття відповідачкою коштів у сумі 98 000,00 грн, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов задоволено частково, суд стягує з відповідачки на користь позивача судовий збір у розмірі 1 013,26 грн.

Керуючись нормами ст. 12, 81, 141, 142, 259, 263, 265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих коштів у розмірі 103 000,00 грн задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 безпідставно набуті кошти в розмірі 98 000,00 грн, судовий збір у розмірі 1 013,26 грн, разом - 99 013,26 грн.

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянин України, РНОКПП НОМЕР_16 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянка України, РНОКПП НОМЕР_14 , останнє відоме місце реєстрації: АДРЕСА_2 .

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду безпосередньо шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

07.04.2026 Суд перейшов до стадії ухвалення рішення.

Повне судове рішення складено та підписано 17.04.2026.

Суддя В.М. Маркєлова