Постанова від 13 квітня 2026 р. у справі №340/6267/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

14 квітня 2026 року справа 340/6267/25

Третій апеляційний адміністративний суду складі колегії:

головуючий суддя Суховаров А.В.

судді Головко О.В., Ясенова Т.І.,

розглянувши в письмовому проваджені в м. Дніпрі апеляційну скаргу Кропивницької митниці на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 14.11.2025 (суддя Науменко В.В.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Кропивницької митниці про скасування карки відмови в прийнятті митної декларації та рішення про коригування митної вартості

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 12.09.2025 звернулась до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить визнати протиправними та скасувати рішення Кропивницької митниці про коригування митної вартості товарів №UA901000/2025/000062/2 від 12.08.2025 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA901020/2025/000193 від 12.08.2025.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 14.11.2025 позов задоволений. Суд погодився з доводами позивача, що відповідачу були надані необхідні документи, за результатами розгляду яких можливе проведення обчислення заявленого рівня митної вартості оскільки вони містять усі відомості, що підтверджують складові митної вартості та не містять розбіжностей. Стягнуто на користь позивачки понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн, за рахунок бюджетних асигнувань Кропивницької митниці.

В апеляційній скарзі Кропивницька митниця просить рішення суду скасувати та відмовити в задоволенні позовних вимог. Посилається на те, що приймаючи рішення про коригування митної вартості товарів діяли у відповідності до вимог закону. Зазначає, що під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості було встановлено, що в поданих документах містяться розбіжності, а також надані позивачкою документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості. Митним органом проведено порівняння заявленого рівня митної вартості товару з пропозиціями продажу транспортних засобів в мережі Інтернет «автомобіль легковий VOLKSWAGEN, PASSAT - 2020 календарного року випуску, об`єм двигуна 1395 куб. см., потужність 115 кВт». На сайтах «Mobile.de» (провідні торгівельні площадки по продажу транспортних засобів в країнах ЄС) виявлені цінові пропозиції на транспортні засоби, мінімальний рівень яких становить 22670 євро. Заявлений рівень митної вартості товару нижчий, ніж вартості та їх рівні по митним оформленням проведеним митницями України в митному режимі «імпорт». Вважає, що витрати на професійну правову допомогу є завищеними та неспівмірними.

Переглядаючи справу, колегія суддів виходить з наступного.

Судом встановлено, що з метою розмитнення товару, легкового автомобіля VOLKSWAGEN PASSAT V GTE, 2020 року випуску, придбаного за договором від 23.07.2025 позивачкою 11.08.2025 подано до митного органу митну декларацію №25UA901020005902U9 з пакетом документів, відповідно до частини 2 статті 53 МК України, на підтвердження вартості та походження товару.

У графах 12 та 45 митної декларації №25UA901020005902U9 від 11.08.2025 декларантом вказано митну вартість товару у розмірі 7500 євро, або 371093 грн. 03 коп. (по курсу НБУ станом на 11.08.2025 року (48,1939 грн./євро).

Країна відправлення товару Швейцарія.

Товар був заявлений позивачкою по митній декларації №25UA901020005902U9 від 11.08.2025 в режимі імпорту. В графі 43 даної митної декларації було зазначено, що застосований основний - 1 метод визначення вартості, тобто метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються. Даний метод визначений статті 58 МК України.

Водночас, відповідачем 12.08.2028 винесене рішення про коригування митної вартості товарів UA901000/2025/000062/2, відповідно до якого, митну вартість задекларованого товару скориговано та визначено на підставі статті 64 МК України, тобто, 6 методом визначення митної вартості – резервним, та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA901020/2025/000193.

Як вказано у рішенні, митним органом проведено порівняння рівня заявленої митної вартості товару “автомобіль легковий VOLKSWAGEN PASSAT - 2020 календарного року випуску, об`єм двигуна 1395 куб. см., потужність 115 кВт” з рівнем митної вартості товарів за кодом згідно УКТ ЗЕД 8703609030, та виявлено, що заявлений рівень митної вартості товару нижчий, ніж вартості та їх рівні по митним оформленням проведеним митницями України в митному режимі “імпорт”. При проведенні порівняння рівня заявленої митної вартості автомобіля, враховано прийняте рішення щодо класифікації товару, згідно якого “автомобіль легковий VOLKSWAGEN PASSAT - 2020 календарного року випуску, об`єм двигуна 1395 куб. см., потужність 115 кВт” класифіковано за кодом УКТ ЗЕД 8703609030.

В результаті консультації декларанту роз`яснено, що згідно з пункту 3 статті 52 Митного кодексу України він має право на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу Держмитслужби про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом Держмитслужби; у разі незгоди декларанта з рішенням митного органу Держмитслужби про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу X Митного кодексу України в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини 7 статті 55 МКУ. Також роз`яснюється право на оскарження рішення про коригування заявленої митної вартості у митному органі вищого рівня відповідно до глави 4 Митного кодексу України або до суду.

В результаті прийнятого рішення митна вартість товару була скоригована та становить 15000,00 Євро.

Відповідно до статті 49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відповідно до частини 1 статті 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VІІІ цього Кодексу та цією главою.

Відповідно до частини 2 статті 52 МК України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

Відповідно до частини 1 статті 53 МК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Відповідно до частини 2 статті 53 МК України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Відповідно до частини 3 статті 53 МК України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Відповідно до частини 4 статті 53 МК України у разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв`язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи: 1) виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; 2) довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; 3) розрахунок ціни (калькуляцію).

Відповідно до частини 5 статті 53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Відповідно до частини 6 статті 53 МК України декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.

Відповідно до частини 1-3 статті 54 МК України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Відповідно до частини 6 статті 54 МК України митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Відповідно до частини 1 статті 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

З наведеного вбачається, що митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості товару.

Проте, такою імперативною умовою є наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів.

При цьому, в розумінні наведених статей Митного кодексу України, сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи, зазначені у частині 2 статті 53 Митного кодексу України, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Тобто, наведені приписи зобов`язують митницю зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

В свою чергу, не наведення митницею в рішенні про коригування митної вартості товарів належних та допустимих доказів того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів.

Колегія суддів зазначає, що наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що декларантом для підтвердження обґрунтованості заявленої у деклараціях митної вартості товару були подані документи, передбачені частиною другою статті 53 Митного кодексу України.

Фактичною підставою для сумнівів відповідача у правильності визначення позивачем митної вартості товарів слугувала інформація, наявна у інтернет ресурсах, зокрема mobile.de, про що прямо вказано у графі 33 оскаржуваного позивачем рішення про коригування митної вартості.

Разом з тим, як вірно враховано судом першої інстанції, в частині 3 статті 53 Митного кодексу України передбачено чіткі підстави для наявності у митного органу права вимагати надання додаткових документів, які повинні бути зазначені в графі 33 рішення про коригування митної вартості відповідно до частини 2 статті 55 Митного кодексу України.

Отже, інформація з інтернет ресурсу mobile.de не може бути самостійною підставою для витребування митним органом додаткових документів з метою підтвердження заявленої митної вартості, якщо при цьому подані до митного оформлення разом з митною декларацією документи не містять розбіжностей, ознак підробки та містять всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та всі відомості щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Тобто, право митниці на витребування додаткових документів закон пов`язує з вичерпним переліком підстав, які стосуються недоліків у наданих для митного оформлення товарів основних документах для підтвердження митної вартості товарів, перелік яких наведено у частині 2 статті 53 Митного кодексу України.

Посилання відповідача на те, що позивачем заявлений товар за ціною нижчою аніж ту, що сплачену за аналогічні товари, що містяться в Єдиній автоматизованій інформаційній системі Держмитслужби суд визнав також неспроможними, що відповідає сформульованій Верховним Судом у постанові від 04.09.2018 року у справі №818/1186/17 правовій позиції, згідно з якою «формально нижчий рівень митної вартості імпортованого позивачем товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватися як заниження позивачем митної вартості та не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою та самостійною підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за першим методом визначення його митної вартості.

Рішення про коригування митної вартості товару не може базуватися лише на інформації ЄАІС ДФС України, оскільки порядок її формування, ведення, отримання інформації, а також порядок використання її даних суб`єктами господарських відносин під час здійснення ними зовнішньоекономічної діяльності МК України не передбачено.

Також слід врахувати, що в ЄАІС ДФС України відсутня інформація про коригування заявленої митної вартості товарів, а також інформація щодо судових рішень із питань визначення митної вартості товарів та методів її визначення, у зв`язку з чим така інформаційна база не містить всіх об`єктивних даних щодо імпортованих в Україну товарів, які підтверджуються документально та підлягають обчисленню».

Як встановлено судом першої інстанції, декларантом одночасно із митною декларацією було надано відповідачу ряд документів для підтвердження митної вартості товару і обраний метод її визначення. Зміст вказаних документів підтверджував заявлену митну вартість ввезеного товару. Таким чином, декларант надав відповідачу всі необхідні документи, які давали можливість останньому встановити дійсну митну вартість товару за ціною договору купівлі-продажу, зокрема, рахунок-фактура (інвойс) INV/325 від 23.07.2025 та договір купівлі-продажу автомобіля («vehicle sale agreement») б/н від 23.07.2025.

Подані документи містили достовірні числові дані, які підтверджували митну вартість товару за ціною договору згідно з вимогами частин четвертої п`ятої статті 58 МК України.

Проте відповідачем в оскаржуваному рішенні UA901000/2025/000062/2 від 12.08.2025 та картці відмови, всупереч законодавчо встановлених вимог, не було підтверджено факт обґрунтованості сумнівів у достовірності поданих позивачем відомостей про митну вартість товару та не було дотримано послідовності застосування кожного наступного методу при обґрунтованості неможливості застосування кожного з попередніх методів визначення митної вартості задекларованого позивачем товару.

Стосовно доводів митного органу про те, що посилання на веб-сайт www.kindschi.ch, що міститься в договорі б/н від 02.08.2025 року на продаж транспортного засобу VOLKSWAGEN, PASSAT - 2020 календарного року випуску, VIN НОМЕР_1 позиціонується з фірмою по продажу алкогольних напоїв слід зазначити наступне.

Те, що саме фірма KINDSCHI SOHNE AG здійснила продаж позивачу вищевказаного автомобіля підтверджується окрім рахунка-фактури (інвойса) INV/325 від 23.07.2025 та договору купівлі-продажу автомобіля («vehicle sale agreement») б/н від 23.07.2025, також чеком Rechnung AUT704020 від 11.07.2025 року про оплату послуги - оголошення про продаж авто на сайті autoscout24.ch, період розміщення оголошення з 11.07.2025 по 11.08.2025

Отже, як свідчать встановлені обставини справи, по суті вказані відповідачем зауваження в оскаржуваному рішенні носять формальний характер, що у їх сукупності та окремо кожне не вказує на наявність підстав для коригування заявленої декларантом вартості.

Скаржником не доведено, що подані позивачкою до митного оформлення документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, та не надано доказів, які б підтверджували відсутність підстав для визначення митної вартості за заявленою ціною договору.

Апеляційний суд повторно зазначає, що ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

В свою чергу, зі змісту матеріалів справи вбачається, що наданих позивачем документів було достатньо для визначення митної вартості товарів і цей перелік відповідає правилам частини 1 статті 53 Митного кодексу України. Таким чином, доводи скаржника про необхідність застосування другорядного (резервного) методу для визначення митної вартості товару, свого підтвердження не знайшли.

Відповідачем як суб`єктом владних повноважень не доведено правомірності відмови у визначенні митної вартості товару за ціною договору, а встановлені судом обставини свідчать про надання позивачем достатнього обсягу документів, необхідних для визначення митної вартості за основним методом. При цьому відповідачем не доведено обґрунтованість виникнення сумніву у заявленій позивачем митній вартості товару за ціною договору.

Зазначені обставини спростовують висновки митного органу щодо сумнівів у визначеній митній вартості товару, на що вірно звернув увагу суд першої інстанції.

З урахуванням доводів і заперечень сторін, наданих ними доказів, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Щодо стягнення судом першої інстанції витрат на правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до частини 3 статті 132 КАС України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до частини 1 статті 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частини 2 статті 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до частини 3 статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення витрат.

Відповідно до частини 4 статті 134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт, виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини 5 статті 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт; 2) часом, витраченим адвокатом на виконання робіт; 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини 6 статті 134 КАС України, в разі недотримання вимог частини 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини 7 статті 134 КАС України, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини 9 статті 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом.

Представник позивача у позові заявив до стягнення на користь позивача 10000,00 грн. понесених ним витрат на правничу допомогу. Надав до суду документи на підтвердження розміру витрат позивача на правничу допомогу адвоката, в сумі 10000,00 грн. Надано копії: договору про надання правничої допомоги №б/н від 05.09.2025; розрахунок суми гонорару за надану професійну правничу допомогу: підготовка та подання до суд позовної заяви - 6000 грн, підготовка та подання до суду відповіді на відзив – 4000 грн.; виписка по рахунку від 17.09.2025 року про сплату позивачем адвокату 10000 грн.; та платіжна інструкція від 05.09.2025 року про сплату 10000,00 грн. ОСОБА_1 .

Відповідач заперечив щодо стягнення з нього судових витрат на правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн, посилаючись на необґрунтованість та не співмірність визначеного розміру витрат на правничу допомогу.

Частково стягуючи додатковим рішенням витрати на правову допомогу в сумі 8000грн, суд першої інстанції правильно вказав, що заявлені до відшкодування 10000грн є завищеними, неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих послуг. В свою чергу, доводи відповідача про завищення стягнутих витрат на правову допомогу є безпідставними. З урахуванням обсягу участі адвоката в підготовці та розгляді справи, зборі доказів, відображених в детальному опису виконаних робіт, визначена судом першої інстанції сума є мінімальною, яка покриває витрати адвоката у цій справі.

Щодо стягнення судових витрат на правничу допомогу понесених під час розгляду справи в апеляційній інстанції, суд зазначає наступне.

Представником позивачки подана заява про стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу, що складаються з послуг з написання адвокатом відзиву на апеляційну скаргу у розмірі 5000 грн.

Вирішуючи заяву представника позивачки про стягнення судових витрат, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

З матеріалів справи встановлено, що позивач поніс витрати на правничу допомогу, надану адвокатом у суді апеляційної інстанції, у розмірі 5000 грн, в підтвердження чого надано розрахунок суми гонорару, виписку з рахунку та платіжну інструкцію.

Колегія суддів враховує, що за вимогами процесуального закону суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Аналізуючи надані представником позивачки докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу суд апеляційної інстанції звертає увагу на таке.

Справа розглядалася у порядку письмового провадження за відсутності учасників справи та їх представників.

Правова допомога, яка надана у суді апеляційної інстанції, складається лише з виготовлення відзиву на апеляційну скаргу.

Колегія суддів зазначає, що зміст відзиву на апеляційну скаргу містить покликання на обставини та правове обґрунтування, які були викладені у позовній заяві.

З огляду на зазначені обставини, заявлені до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу за вказані послуги вартістю 5000 грн. є неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу.

В свою чергу, враховуючи той факт, що адвокатом було проведено певну роботу з підготовки відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, який підлягає відшкодуванню позивачу співмірно до наданих послуг становить 3000грн.

Таким чином, суд дійшов висновку, що сума судових витрат на правничу допомогу, яку представник позивача просить стягнути за рахунок відповідача, підлягає зменшенню у зв`язку з відсутністю ознак співмірності, визначених частиною п`ятою статті 134 КАС України.

Відповідно до частини 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини” суди при розгляді справ практику Європейського Суду з прав людини застосовують, як джерело права.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі “Баришевський проти України” (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі “Двойних проти України” (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі “Меріт проти України” (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Враховуючи наведене та проаналізувавши предмет розглядуваного спору, обсяг наданих послуг адвокатом, виходячи з критерію розумності, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу, суд апеляційної інстанції вважає, що відшкодуванню підлягають витрати на правничу допомогу в розмірі 3000грн, а заява про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 241-244, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Кропивницької митниці залишити без задоволення, а рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 14.11.2025 – без змін.

Заяву представника Діброви Світлани Венедиктівни про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задовольнити частково.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Кропивницької митниці (код ЄДРПОУ: 44005668) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 (три тисячі) грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили з 14.04.2026 та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий суддя А.В. Суховаров

судді О.В. Головко

судді Т.І. Ясенова