Постанова від 15 квітня 2026 р. у справі №520/2056/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2026 р.Справа № 520/2056/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Жигилія С.П.,

Суддів: Перцової Т.С. , Макаренко Я.М. ,

за участю секретаря судового засідання Кругляк М.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.09.2025 (суддя: Спірідонов М.О., м. Харків, повний текст складено 29.09.2025) по справі № 520/2056/25

за позовом ОСОБА_1

до Кабінету Міністрів України , Державного агентства України з управління зоною відчуження треті особи Комісія з питань вищого корпусу державної служби , Національне агентство України з питань державної служби , Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України

про визнання дій протиправними та скасування розпорядження, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Кабінету Міністрів України (далі по тексту – відповідач-1, КМУ), Державного агентства України з управління зоною відчуження (далі по тексту – відповідач-2), треті особи: Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України, Комісія з питань вищого корпусу державної служби, Національне агентство України з питань державної служби, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить суд:

- визнати протиправним та скасувати розпорядження Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 2-р «Про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника Голови Державного агентства України з управління зоною відчуження»;

- визнати протиправним та скасувати наказ Державного агентства України з управління зоною відчуження від 07.01.2025 № 2-25-ОС «Про звільнення першого заступника Голови Державного агентства України з управління зоною відчуження»;

- визнати протиправним та скасувати наказ Державного агентства України з управління зоною відчуження від 30.01.2025 № 22-25-ОС «Про внесення змін в наказ ДАЗВ від 07.01.2025 № 2-25-ОС» «Про звільнення першого заступника Голови ДАЗВ»;

- поновити ОСОБА_1 на посаді першого заступника Голови Державного агентства України з управління зоною відчуження з 11.01.2025;

- стягнути з Державного агентства України з управління зоною відчуження (бульвар Лесі Українки, буд. 26, м. Київ, 01133, код за ЄДРПОУ 37536183) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати звільнення по дату поновлення.

В обґрунтування вимог адміністративного позову позивач вказує на те, що розпорядження Кабінету Міністрів України № 2-р від 03 січня 2025 року ухвалено з перевищенням повноважень, з порушенням норм Закону України «Про державну службу», зокрема статей 65, 68-77, без належного дослідження обставин, без надання позивачу можливості ознайомитися з матеріалами дисциплінарного провадження, надати пояснення та без урахування строків притягнення до відповідальності. З викладених підстав, вказує на упередженість Міністра Гринчук С.В., подання недостовірної інформації, відсутність негативних наслідків від дій позивача щодо видання наказу ДАЗВ від 17 травня 2024 року № 51-24-ОС про покладення обов`язків генерального директора ДСП «ЦППРВ» на ОСОБА_2 , позитивну оцінку діяльності ОСОБА_1 (розпорядження КМУ від 17 грудня 2024 року № 1275-р, порушення процедури (незапрошення на засідання Комісії, невидача копії розпорядження під розписку), пропуск строків (шість місяців з дня виявлення проступку за частиною п`ятою статті 74 Закону, з посиланням на листи від 25 квітня 2024 року № 02-1489/8-24 та 21 травня 2024 року № 25/1-19/6656-24) та стан крайньої потреби при видачі наказу (відсутність керівника ДСП «ЦППРВ» призвела б до зупинки обліку, фінансів, ядерної та радіаційної безпеки, техногенної катастрофи).

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19.09.2025 по справі № 520/2056/25 в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Кабінету Міністрів України (вул. Грушевського Михайла, буд. 12/2, м. Київ, 01008), Державного агентства України з управління зоною відчуження (бульв. Лесі Українки, буд. 26, м. Київ, 01133), треті особи: Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України (вул. Митрополита Василя Липківського, буд. 35, м. Київ, 03035), Комісія з питань вищого корпусу державної служби (вул. Прорізна, буд. 15, м. Київ, 01601) та Національне агентство України з питань державної служби (вул. Прорізна, буд. 15, м. Київ, 01601) про визнання дій протиправними та скасування розпорядження, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу – відмовлено.

Позивач, не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин у справі та порушення норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.09.2025 по справі № 520/2056/25 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що, станом на 21.05.2024, суб`єкт призначення ОСОБА_1 - Кабінет Міністрів України, та Міндовкілля були обізнані про прийняття наказу ДАЗВ від 17.05.2024 № 51-24-ОС «Про покладення обов`язків генерального директора ДСП «ЦППРВ», за що, надалі, ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності за перевищення повноважень та застосовано найсуворіше дисциплінарне стягнення у виді звільнення з посади державної служби. Тобто, КМУ, як суб`єкт призначення позивача, під час погодження кандидатури ОСОБА_2 був обізнаний про виконання ним обов`язків генерального директора ДСП «ЦППРВ» до погодження кандидатури Урядом, відповідно до наказу ДАЗВ від 17.05.24, але при цьому будь-яких порушень закону, в тому числі перевищення повноважень, в діях позивача не встановив. Вказаного не було і встановлено під час розгляду депутатського звернення.

Зазначає, що позивач діяв в умовах відсутності правової визначеності та конкретизації його дій нормами законодавства, в стані крайньої потреби, та мав правомірні очікування від дій Міндовкілля та Уряду за результатами своєчасно направленого ним повного пакету документів на погодження кандидатури, що підтверджує відсутність та недосконалість законодавчої техніки: відсутність чіткого порядку та строків в межах правомірних очікувань особи, яка подає такі документи, та неможливість впливати на процес такого погодження (передачі та прийняття рішення Міндовкілля до Уряду).

Зазначає, що позивач, усвідомлюючи крайню потребу прийняття такого наказу, покладення обов`язків на заступника та забезпечення безперервності роботи ДСП «ЦППРВ» фактично запобіг негативним наслідкам, які б могли настати за відсутності такого наказу та відповідно керівника такого стратегічно важливого підприємства критичної інфраструктури, а також можливості притягнення його до кримінальної відповідальності у протилежному випадку (залишення підприємства без керівника).

Також, вказує на факт пропуску шестимісячного строку притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, встановленого ч.5 ст. 74 Закону №889, оскільки вважає, що проступок виявлено суб`єктом призначення не пізніше травня 2024 року (21.05.2024 – з моменту отримання депутатського звернення), у той час як дисциплінарне стягнення стосовно позивача застосоване розпорядженням КМУ 03.01.2025, тобто зі спливом більше семи місяців.

З викладених підстав, зазначає про порушення процедури притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності. Зокрема, вказує, що КМУ не розглядав повідомлення Комісії від 12.12.2024 та не приймав рішення за результатами проведеного дисциплінарного провадження, в якому повинен був надати оцінку діям позивача, що унеможливлює застосування будь-якого виду дисциплінарного стягнення, в тому числі і звільнення.

Національне агентство України з питань державної служби, у надісланому відзиві на апеляційну скаргу, посилаючись на законність та обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просить суд у задоволенні апеляційної скарги на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2025 року по справі № 520/2056/25 відмовити в повному обсязі, а рішення суду залишити без змін.

Державне агентство України з управління зоною відчуження, у надісланому відзиві на апеляційну скаргу, вказуючи на правомірність висновків суду першої інстанції, просить суд у задоволенні апеляційної скарги на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2025 року по справі № 520/2056/25 відмовити, а рішення суду залишити без змін.

Кабінет Міністрів України, у надісланому відзиві на апеляційну скаргу, з викладених підстав, просить суд апеляційної інстанції у задоволенні апеляційної скарги на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2025 року по справі № 520/2056/25 відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України, у надісланому відзиві на апеляційну скаргу, посилаючись на правомірність висновків суду першої інстанції, просить суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.09.2025 у справі № 520/2056/25 – без змін.

Згідно з ч.1 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судовим розглядом встановлено, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 28 квітня 2023 року № 379-р ОСОБА_1 призначено першим заступником Голови Державного агентства України з управління зоною відчуження з дати початку фактичного виконання ним посадових обов`язків на строк не більше 12 місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану з оплатою праці відповідно до законодавства.

Наказом Державного агентства України з управління зоною відчуження від 03.05.2023 № 50-ОС «Про призначення першого заступника Голови Державного агентства України з управління зоною відчуження» оголошено розпорядження та призначено ОСОБА_1 на посаду.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15.11.2024 №1134-р порушено дисциплінарне провадження стосовно ОСОБА_1 ..

За результатами дисциплінарного провадження Комісією з питань вищого корпусу державної служби (далі по тексту - Комісія) складено пропозицію від 12.12.2024, якою за перевищення службових повноважень, якщо воно не містить складу кримінального або адміністративного правопорушення, запропоновано застосувати до позивача дисциплінарне стягнення у виді звільнення з посади державної служби.

Підставою для складання вказаної пропозиції був встановлений Комісією факт прийняття ОСОБА_1 рішення (наказ ДАЗВ від 17.05.2024 №51-24-ОС) про покладання обов`язків генерального директора ДСП «ЦППРВ» на ОСОБА_2 без погодження кандидатури з Кабінетом Міністрів України, що свідчить про наявність у діях позивача ознак дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 7 частини другої статті 65 Закону України «Про державну службу» (далі - Закон № 889), а саме перевищення службових повноважень, якщо воно не містить складу кримінального або адміністративного правопорушення.

У пропозиції, зокрема вказано, що суб`єктом правопорушення є службова особа вищого корпусу державної служби, тобто особа, яка постійно здійснює функції представника влади, обіймає посаду в органі державної влади, пов`язану з виконанням організаційно-розпорядчих функцій.

Протиправна винна поведінка полягає у несумлінному виконанні ОСОБА_1 своїх посадових обов`язків, покладених на нього статтею 8 Закону №889, невідповідному забезпеченні реалізації повноважень керівника центрального органу виконавчої влади, визначених статтею 19 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», а також порушенні ним статті 19 Конституції України та згаданих законів України як особою, яка повинна була (частина перша статті 8 Закону) знати їх норми.

Комісією під час розгляду справи враховано гарантії прав державних службовців під час застосування дисциплінарного стягнення, що передбачені статтею 74 Закону 889, відповідно до частини першої якої дисциплінарне стягнення має відповідати ступеню тяжкості вчиненого проступку та вини державного службовця. Під час визначення виду стягнення Комісією враховано характер проступку та обставини, за яких він був вчинений.

Також, враховано обставини, що пом`якшують чи обтяжують відповідальність, результати оцінювання службової діяльності державного службовця, наявність заохочень стягнень та його ставлення до служби.

Ставлення ОСОБА_1 до виконання посадових обов`язків за означених обставин свідчить про недотримання в роботі принципів державної служби, незабезпечення в межах наданих повноважень ефективного виконання завдань і функцій державного органу, сумлінного і професійного виконання своїх посадових обов`язків.

Таким чином, Комісією було вирішено внести в установленому порядку суб`єкту призначення пропозицію за результатами розгляду дисциплінарної справи відносно позивача з висновком про наявність в його діях дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 7 частини другої статті 65 Закону України «Про державну службу», тобто наявні підстави для притягнення його до дисциплінарної відповідальності у виді звільнення з посади державної служби.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №2-р позивача звільнено з посади першого заступника голови Державного агентства України з управління зоною відчуження у перший робочий день, що настає за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, за вчинення дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 7 частини другої статті 65 Закону № 889 (перевищення службових повноважень, якщо воно не містить складу кримінального або адміністративного правопорушення), відповідно до пункту 4 частини першої статті 87 зазначеного Закону.

Не погодившись з вказаними розпорядженням Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №2-р, наказом Державного агентства України з управління зоною відчуження від 07.01.2025 № 2-25-ОС «Про звільнення першого заступника Голови Державного агентства України з управління зоною відчуження», наказом Державного агентства України з управління зоною відчуження від 30.01.2025 № 22-25-ОС «Про внесення змін в наказ ДАЗВ від 07.01.2025 № 2-25-ОС» «Про звільнення першого заступника Голови ДАЗВ», позивач звернувся до суду з даним позовом.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з правомірності спірних розпорядження Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №2-р, наказу Державного агентства України з управління зоною відчуження від 07.01.2025 № 2-25-ОС «Про звільнення першого заступника Голови Державного агентства України з управління зоною відчуження», наказу Державного агентства України з управління зоною відчуження від 30.01.2025 № 22-25-ОС «Про внесення змін в наказ ДАЗВ від 07.01.2025 № 2-25-ОС» «Про звільнення першого заступника Голови ДАЗВ».

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі по тексту - Закон № 889-VIIІ) визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.

Відповідно до положень частини першої статті 1 Закону № 889-VIII, державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.

Згідно з частиною другою статті 5 Закону № 889-VIII, відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Положеннями частини першої статті 64 Закону № 889-VIII визначено, що за невиконання або неналежне виконання посадових обов`язків, визначених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами у сфері державної служби, посадовою інструкцією, а також порушення правил етичної поведінки та інше порушення службової дисципліни державний службовець притягається до дисциплінарної відповідальності у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 65 Закону № 889-VIII, підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку, тобто протиправної винної дії або бездіяльності чи прийняття рішення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні державним службовцем своїх посадових обов`язків та інших вимог, встановлених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, за яке до нього може бути застосоване дисциплінарне стягнення.

Згідно з пунктом 7 частини другої статті 65 Закону № 889-VIII, дисциплінарним проступком, зокрема, є перевищення службових повноважень, якщо воно не містить складу кримінального або адміністративного правопорушення.

Частиною першою статті 66 Закону № 889-VIII визначено, що до державних службовців застосовується один із таких видів дисциплінарного стягнення: 1) зауваження; 2) догана; 3) попередження про неповну службову відповідність; 4) звільнення з посади державної служби.

У силу положень частини п`ятої статті 66 Закону № 889-VIII, звільнення з посади державної служби є винятковим видом дисциплінарного стягнення і може бути застосоване лише у разі вчинення дисциплінарних проступків, передбачених пунктами 1, 3, 7, 9-11, 13, 14 частини другої статті 65 цього Закону, а також вчинення систематично (повторно протягом року) дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 12 частини другої статті 65 цього Закону.

Частиною першою статті 67 Закону № 889-VIII визначено, що дисциплінарне стягнення має відповідати характеру і тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку та ступеню вини державного службовця. Під час визначення виду дисциплінарного стягнення необхідно враховувати характер дисциплінарного проступку, обставини, за яких він був вчинений, настання тяжких наслідків, добровільне відшкодування заподіяної шкоди, попередню поведінку державного службовця та його ставлення до виконання посадових обов`язків.

Відповідно до частин першої, другої, десятої та одинадцятої статті 69 Закону № 889-VIII, для здійснення дисциплінарного провадження з метою визначення ступеня вини, характеру і тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку утворюється дисциплінарна комісія з розгляду дисциплінарних справ (далі - дисциплінарна комісія).

Дисциплінарною комісією стосовно державних службовців, які займають посади державної служби категорії «А», є Комісія.

Результатом розгляду дисциплінарної справи є пропозиція Комісії або подання дисциплінарної комісії, які мають рекомендаційний характер для суб`єкта призначення.

Суб`єкт призначення протягом 10 календарних днів зобов`язаний прийняти рішення на підставі пропозиції Комісії або подання дисциплінарної комісії або надати вмотивовану відмову протягом цього строку.

Згідно зі статтею 71 Закону № 889-VIII, порядок здійснення дисциплінарного провадження затверджується Кабінетом Міністрів України. Порядок здійснення дисциплінарного провадження визначає, зокрема: повноваження та порядок роботи дисциплінарної комісії; порядок формування дисциплінарної комісії; порядок здійснення дисциплінарного провадження у разі неможливості утворення або функціонування дисциплінарної комісії у державному органі.

З метою збору інформації про обставини, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження, для визначення дисциплінарною комісією ступеня вини, характеру і тяжкості цього дисциплінарного проступку Комісією, дисциплінарною комісією формується дисциплінарна справа (частина перша статті 73 Закону № 889-VIII).

Відповідно до частин першої та другої статті 74 Закону № 889-VIII, дисциплінарне стягнення має відповідати ступеню тяжкості вчиненого проступку та вини державного службовця. Під час визначення виду стягнення необхідно враховувати характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, обставини, що пом`якшують чи обтяжують відповідальність, результати оцінювання службової діяльності державного службовця, наявність заохочень, стягнень та його ставлення до служби.

Дисциплінарне стягнення може бути накладено тільки у разі встановлення факту вчинення дисциплінарного проступку та вини державного службовця. Вчинення державним службовцем діянь у стані крайньої потреби або необхідної оборони виключають можливість застосування дисциплінарного стягнення.

Перед накладенням дисциплінарного стягнення суб`єкт призначення повинен отримати від державного службовця, який притягається до дисциплінарної відповідальності, письмове пояснення (частина перша статті 75 Закону № 889-VIII).

Відповідно до частин першої-третьої, п`ятої статті 77 Закону № 889-VIII, рішення про накладення на державного службовця дисциплінарного стягнення чи закриття дисциплінарного провадження приймає суб`єкт призначення протягом 10 календарних днів з дня отримання пропозицій Комісії, подання дисциплінарної комісії у державному органі. Рішення оформляється відповідним актом суб`єкта призначення.

У рішенні, яке оформляється наказом (розпорядженням), зазначаються найменування державного органу, дата його прийняття, відомості про державного службовця, стислий виклад обставин справи, вид дисциплінарного проступку і його юридична кваліфікація, вид застосованого дисциплінарного стягнення.

Якщо під час розгляду дисциплінарної справи у діях державного службовця не виявлено дисциплінарного проступку, суб`єкт призначення приймає рішення про закриття дисциплінарного провадження стосовно державного службовця, яке оформляється наказом (розпорядженням).

Пропозиція Комісії, подання дисциплінарної комісії є обов`язковими для розгляду суб`єктами призначення та враховуються ними під час вирішення питань щодо застосування дисциплінарного стягнення чи закриття дисциплінарного провадження.

Аналізуючи вищевикладене, колегія суддів вказує, що невиконання покладених на державного службовця обов`язків чи неналежне їх виконання може бути підставою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності у випадку встановлення під час дисциплінарного провадження вчинення таким державним службовцем дисциплінарного проступку.

При цьому, в залежності від характеру вчиненого дисциплінарного проступку Законом № 889-VIII визначено види дисциплінарних стягнень, серед яких звільнення з посади державної служби як винятковий вид дисциплінарного стягнення, застосовний, зокрема, у випадку перевищення службових повноважень, якщо таке не містить складу кримінального або адміністративного правопорушення.

Обов`язковою передумовою для застосування до державного службовця одного з видів дисциплінарного стягнення є встановлення факту вчинення дисциплінарного проступку та вини державного службовця.

Порядком здійснення дисциплінарного провадження, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04 грудня 2019 року № 1039 (далі по тексту - Порядок № 1039), визначено процедуру здійснення дисциплінарними комісіями з розгляду дисциплінарних справ (далі - дисциплінарна комісія) дисциплінарних проваджень стосовно державних службовців.

Пунктом 2 Порядку № 1039 встановлено, що процедура здійснення дисциплінарного провадження передбачає: прийняття рішення про порушення дисциплінарного провадження; формування дисциплінарної комісії та її склад; визначення повноважень дисциплінарної комісії; визначення основних засад роботи дисциплінарної комісії; формування дисциплінарної справи; прийняття рішення за результатами розгляду дисциплінарної справи.

Надаючи правову оцінку наявності в діях позивача дисциплінарного проступку, який полягає у перевищенні службових повноважень, яке не містить складу кримінального або адміністративного правопорушення, колегія суддів зазначає наступне.

Судовим розглядом встановлено, що за результатами розгляду дисциплінарної справи позивача Комісія дійшла висновку про наявність в його діях дисциплінарного проступку, з огляду на те, що ОСОБА_1 , як Голова Державного агентства України з управління зоною відчуження, порушив установлений порядок та перевищив повноваження, призначивши особу - ОСОБА_2 , виконуючим обов`язки генерального директора ДСП «ЦППРВ» без погодження кандидатури з Кабінетом Міністрів України.

Так, 1унктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2022 року № 643 "Деякі питання управління об`єктами державної власності на період воєнного стану" установлено, що на період дії воєнного стану призначення на посаду керівників, голів виконавчих органів та членів наглядових рад суб`єктів господарювання, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави і вартість активів яких за даними останньої фінансової звітності або річний розмір чистого доходу яких перевищує 200 млн. гривень, а також особливо важливого для економіки підприємства, вартість активів якого за даними останньої фінансової звітності перевищує 2 млрд. гривень або річний розмір чистого доходу якого перевищує 1,5 млрд. гривень (далі особливо важливе для економіки підприємство), здійснюється суб`єктом управління об`єктами державної власності (далі суб`єкт управління) після погодження кандидатур відповідних осіб Кабінетом Міністрів України без проведення конкурсного відбору на строк, який не перевищує строку дії воєнного стану та трьох місяців після його припинення або скасування.

При цьому, питання тимчасового покладення обов`язків керівника такого підприємства означеною постановою не врегульовано, а тому в цій частині застосовним є абзац 2 пункту 2 Порядку проведення конкурсного відбору керівників суб`єктів господарювання державного сектору економіки, затвердженого постановою КМУ від 03.09.2008 №777 (далі по тексту - Порядок № 777), відповідно до якого до оголошення конкурсного відбору або на період проведення конкурсного відбору суб`єкт управління тимчасово покладає виконання обов`язків або призначає виконуючого обов`язки керівника підприємства, що має стратегічне значення для економіки та безпеки держави і вартість активів якого за даними останньої фінансової звітності або річний розмір чистого доходу якого перевищує 200 млн. гривень, керівника особливо важливого для економіки підприємства. Тимчасове покладення виконання обов`язків керівників зазначених підприємств або призначення виконуючими обов`язки таких керівників здійснюється суб`єктом управління після погодження кандидатур відповідних осіб Кабінетом Міністрів України. До проекту рішення Кабінету Міністрів України про погодження кандидатури додаються біографічна довідка з кольоровою фотокарткою, що засвідчуються підписом керівника служби управління персоналом суб`єкта управління, скріпленим печаткою; згода кандидата на посаду щодо покладення на нього виконання обов`язків або призначення його виконуючим обов`язки керівника підприємства; копії документа про повну вищу освіту; копії документа, що посвідчує особу та підтверджує громадянство, трудової книжки, що засвідчуються підписом керівника служби управління персоналом суб`єкта управління і скріплюються печаткою; згода на обробку персональних даних. У разі непогодження Кабінетом Міністрів України зазначених кандидатур суб`єкти управління у тижневий строк з дня прийняття відповідного рішення подають Кабінетові Міністрів України пропозиції щодо інших кандидатур.

Відповідно до абзацу 5 пункту 42 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2008 №777, суб`єктів управління об`єктами державної власності зобов`язано подавати до Міністерства економіки інформацію про тимчасове покладення виконання обов`язків або призначення виконуючого обов`язки керівника особливо важливого для економіки підприємства, зокрема щодо тимчасового покладення виконання обов`язків або призначення виконуючого обов`язки керівника наглядової ради такого підприємства, - не пізніше ніж через п`ять днів після прийняття відповідного рішення.

Отже, зазначеними нормами встановлений безальтернативний обов`язок погодження суб`єктом призначення з Кабінетом Міністрів України кандидатур відповідних осіб як під час дії воєнного стану без проведення конкурсу, так і тимчасово виконуючих обов`язки керівника підприємства до оголошення конкурсного відбору.

Водночас, положеннями Порядку №777 імперативно закріплено обов`язок погодження кандидатури такої особи з Кабінетом Міністрів України та подання до Мінекономіки інформації про тимчасове покладення виконання обов`язків або призначення виконуючого обов`язки керівника.

Позивачем під час судового розгляду справи не спростовано перевищення ним повноважень, а саме прийняття ОСОБА_1 рішення (наказ ДАЗВ від 17.05.2024 №51-24-ОС) про покладання обов`язків генерального директора ДСП «ЦППРВ» на ОСОБА_2 без погодження з Кабінетом Міністрів України його кандидатури перед призначенням, що призвело до накладення на позивача дисциплінарного стягнення оскаржуваним розпорядженням.

У постановах від 30.06.2021 у справі № 200/10988/19-а, від 10.11.2021 у справі № 540/4057/20, від 22.12.2021 у справі № 140/16342/20, від 28.04.2022 у справі № 540/2464/19, від 26.05.2022 у справі № 300/3980/20 Верховний Суд сформував правову позицію, відповідно до якої у розумінні пункту 7 частини другої статті 65 Закону України «Про державну службу» «перевищення службових повноважень» означає вчинення державним службовцем таких дій або прийняття рішень, які виходять за межі його службових повноважень. Під час дисциплінарного провадження у таких справах дисциплінарна комісія та суб`єкт призначення повинні чітко визначити обсяг повноважень конкретного державного службовця, керуючись положеннями Закону України «Про державну службу», інших законів України, положеннями про державний орган та/або його структурний підрозділ, а також посадовою інструкцією державного службовця. Таким чином, саме за вчинення державним службовцем дій, які виходять за межі його повноважень, законодавець у згаданій нормі Закону України «Про державну службу» передбачив можливість застосування до такої особи найсуворішого виду дисциплінарного стягнення - звільнення.

Отже, перевищення службових повноважень виражається у тому, що державний службовець вчиняє те чи інше діяння, яке не входить до його компетенції. У той же час, невиконання чи неналежне виконання посадових обов`язків полягає у невчиненні чи неналежному вчиненні особою дій у межах наданих їй законом прав та обов`язків. Для того, щоб визначити, чи мало місце перевищення службових повноважень, необхідно з`ясувати компетенцію державного службовця і порівняти її із вчиненими діями (перевищення службових повноважень не може проявлятися у бездіяльності - його об`єктивну сторону характеризує лише вчинення дії).

У пункті 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26.12.2003 № 15 «Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень» зазначено, що під перевищенням влади або службових повноважень треба розуміти:

а) вчинення дій, які є компетенцією вищестоящої службової особи цього відомства чи службової особи іншого відомства;

б) вчинення дій, виконання яких дозволяється тільки в особливих випадках, або з особливого дозволу, або з додержанням особливого порядку, - за відсутності цих умов;

в) вчинення одноособово дій, які могли бути вчинені лише колегіально;

г) вчинення дій, які ніхто не має права виконувати або дозволяти.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 4 Закону № 889, державна служба здійснюється з дотриманням принципу законності - обов`язок державного службовця діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 8 Закону № 889, державний службовець зобов`язаний: дотримуватися Конституції та законів України, діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; дотримуватися принципів державної служби та правил етичної поведінки; поважати гідність людини, не допускати порушення прав і свобод людини та громадянина; з повагою ставитися до державних символів України; обов`язково використовувати державну мову під час виконання своїх посадових обов`язків, не допускати дискримінацію державної мови і протидіяти можливим спробам її дискримінації; забезпечувати в межах наданих повноважень ефективне виконання завдань і функцій державних органів; сумлінно і професійно виконувати свої посадові обов`язки та умови контракту про проходження державної служби (у разі укладення); виконувати рішення державних органів, накази (розпорядження), доручення керівників, надані на підставі та у межах повноважень, передбачених Конституцією та законами України; додержуватися вимог законодавства у сфері запобігання і протидії корупції; запобігати виникненню реального, потенційного конфлікту інтересів під час проходження державної служби; постійно підвищувати рівень своєї професійної компетентності та удосконалювати організацію службової діяльності; зберігати державну таємницю та персональні дані осіб, що стали йому відомі у зв`язку з виконанням посадових обов`язків, а також іншу інформацію, яка відповідно до закону не підлягає розголошенню; надавати публічну інформацію в межах, визначених законом.

Позивачу, як відповідній посадовій особі ДАЗВ, уповноваженого органу управління ДСП «ЦППРВ», надано повноваження на призначення керівника такого підприємства.

Разом з тим, до моменту призначення керівника ДСП «ЦППРВ» в межах наданих позивачу повноважень, таке призначення повинно бути погоджено з Кабінетом Міністрів України в силу імперативно закріплених безальтернативних норм як таких, що передують призначенню на посаду керівника або тимчасово виконуючого обов`язки керівника суб`єкта господарювання, що має стратегічне значення для економіки та безпеки держави.

Зазначені обставини вказують на обов`язок позивача дотримуватись при призначенні на посаду керівника або тимчасово виконуючого обов`язки керівника суб`єкта господарювання, що має стратегічне значення для економіки та безпеки держави, особливого порядку шляхом вчинення дій з погодження кандидатури такої особи з Кабінетом Міністрів України до моменту її призначення на відповідну посаду, чого ОСОБА_1 зроблено не було.

Також, як вбачається з пропозиції, дії позивача кваліфіковано як перевищення службових повноважень шляхом порушення порядку призначення на посаду особи виконуючим обов`язки об`єкта державної власності, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави, без погодження з Кабінетом Міністрів України з зазначенням про порушення пункту 18 частини четвертої статті 19 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» в частині наданих позивачу повноважень на призначення на посади керівників «у встановленому порядку» та пункту 2 частини першої статті 4 Закону №889 в частині дотримання принципу законності.

Наведене свідчить, що Комісією у пропозиції наведено належні мотиви, чому відповідний проступок слід кваліфікувати як перевищення службових повноважень з посиланням на відповідні положення законодавства.

Стосовно наведених позивачем доводів про наявність процедурних порушень, колегія суддів зазначає наступне.

Як зазначено вище, Порядком № 1039 визначено процедуру здійснення дисциплінарними комісіями з розгляду дисциплінарних справ (далі - дисциплінарна комісія) дисциплінарних проваджень стосовно державних службовців.

Відповідно до пункту 4 Порядку, дисциплінарне провадження розпочинається з дати видання наказу (розпорядження) про порушення дисциплінарного провадження та завершується виданням наказу (розпорядження) про накладення на державного службовця, стосовно якого здійснюється дисциплінарне провадження (далі - державний службовець), дисциплінарного стягнення чи закриття дисциплінарного провадження.

Строк здійснення дисциплінарного провадження визначається міністром або суб`єктом призначення з урахуванням встановленого законодавством строку притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності.

Тривалість здійснення дисциплінарного провадження не може перевищувати 45 календарних днів. За потреби зазначений строк може бути продовжений міністром або суб`єктом призначення, але не більш як до 60 календарних днів.

Рішення про порушення дисциплінарного провадження приймає:

1) міністр - стосовно державного секретаря відповідного міністерства;

2) суб`єкт призначення - стосовно інших державних службовців.

Пунктами 7 та 8 Порядку визначено, що для здійснення дисциплінарного провадження з метою визначення ступеня вини, характеру і тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку утворюється дисциплінарна комісія.

Дисциплінарною комісією стосовно державних службовців, які займають посади державної служби категорії «А», є Комісія з питань вищого корпусу державної служби (далі - Комісія).

Члени Комісії, відповідно до пунктів 17-18 Порядку, мають право ознайомлюватися з матеріалами, що належать до повноважень Комісії, дисциплінарної комісії, висловлювати свою позицію під час засідання Комісії, дисциплінарної комісії та брати участь у прийнятті рішень шляхом голосування, ініціювати в разі потреби скликання засідання Комісії, дисциплінарної комісії, здійснювати інші повноваження, які пов`язані із забезпеченням діяльності Комісії, дисциплінарної комісії, відповідно до Закону.

Члени Комісії, дисциплінарної комісії мають право одержувати пояснення від державного службовця та від інших осіб щодо обставин справи, одержувати у підрозділах державного органу чи за запитом в інших державних органах необхідні документи або їх копії та долучати до матеріалів дисциплінарної справи, одержувати консультації відповідних спеціалістів з питань, що стосуються дисциплінарного провадження.

Пунктом 31 та 32 Порядку визначено, що Комісія, дисциплінарна комісія запрошує державного службовця на своє засідання для надання пояснення щодо обставин, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження, та пропонує надати таке пояснення у письмовому вигляді. Пояснення надається в паперовій або електронній формі особисто чи шляхом надсилання на офіційну електронну адресу відповідного державного органу із накладенням кваліфікованого електронного підпису.

Про дату, час і місце та спосіб проведення засідання Комісії, дисциплінарної комісії державному службовцю повідомляється шляхом вручення інформації чи документів або надсилання їх поштою за адресою місця проживання/перебування чи на його адресу електронної пошти, або з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку за наявними в особовій справі контактними даними.

Таке повідомлення здійснюється не менш як за п`ять календарних днів до дня проведення засідання Комісії, дисциплінарної комісії.

У разі прийняття Комісією, дисциплінарною комісією рішення про проведення засідання дистанційно в режимі відеоконференції Комісія, дисциплінарна комісія повідомляє про це державному службовцю відповідно до абзаців першого і другого цього пункту.

Так, відповідно до протоколу доведення інформації до відома державного службовця 05.12.2024 о 13-07 год. та відповідно до Порядку фіксації доведення інформації або документів до відома державного службовця шляхом використання засобів телекомунікаційного зв`язку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 №1042, ОСОБА_1 05.12.2024 о 12-50 год. на його електронну адресу, а також за допомогою застосунків для дзвінків і обміну повідомленнями, того ж дня о 12-57 год. надіслано копію згаданого листа на WhatsApp за номером телефону НОМЕР_1 .

В матеріалах справи також наявний акт від 03.01.2025 про відмову від надання пояснень, з якого вбачається що в матеріалах дисциплінарного провадження міститься копія листа Комісії від 23.12.2024 №63-90/18-24, адресованого ОСОБА_1 , яким його повідомлено про внесення Кабінетові Міністрів України 23.12.2024 пропозиції Комісії за результатами розгляду зазначеної дисциплінарної справи та про необхідність надання ним письмового пояснення Кабінетові Міністрів в установленому порядку.

За інформацією, отриманою від Департаменту з питань безпеки життєдіяльності охорони навколишнього природного середовища та агропромислового комплексу, Департаменту забезпечення документообігу, Управління з питань роботи із зверненнями громадян Секретаріату Кабінету Міністрів України та Державної установи «Урядовий контактний центр», у період з 23.12.2024 по 02.01.2025 на відповідні офіційні електронні адреси письмове пояснення ОСОБА_1 не надходило. Таким чином, відповідальними особами зафіксовано відмову ОСОБА_1 від надання пояснень.

Доводи позивача про те, що останній не був належним чином повідомлений щодо необхідності надання пояснень, адже направлення листа засобами електронного зв`язку за допомогою електронної мережі WhatsApp не є таким повідомленням, колегія суддів відхиляє, виходячи з наступного.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 02.09.2025 у справі №320/11416/23, повідомлення державного службовця здійснюється шляхом вручення або надсилання поштою, в тому числі з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку. У разі доведення інформації або документів шляхом використання інших засобів телекомунікаційного зв`язку такий спосіб фіксується протоколом у встановленому порядку. Інформація або документи надсилаються державному службовцеві за адресою місця проживання/перебування або на його адресу електронної пошти чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку за наявними в особовій справі контактними даними.

З огляду на викладене вище, колегія суддів дійшла до висновку про те, що позивача належним чином повідомлено про дату, час та місце проведення засідання Комісії, про надання пояснень, однак позивач таким правом не скористався на власний розсуд.

Відтак, наведене свідчить про безпідставність обґрунтувань позивача про порушення здійсненого відносно нього дисциплінарного провадження з процедурних питань в частині ненадання ним пояснень під час дисциплінарного провадження.

Судовим розглядом також встановлено наступні фактичні обставини справи на підставі досліджених доказів та пояснень учасників справи.

Так, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2024 року № 1134-р (зі змінами від 05 грудня 2024 року № 1213-р) порушено дисциплінарне провадження щодо позивача на підставі звернення Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України (далі - Міндовкілля) від 29 жовтня 2024 року № 25/1-22/14203-24.

Підставою слугувало виявлення перевищення повноважень при виданні наказу ДАЗВ від 17 травня 2024 року № 51-24-ОС про покладення обов`язків генерального директора Державного спеціалізованого підприємства «Центральне підприємство з поводження з радіоактивними відходами» (далі - ДСП «ЦППРВ») на ОСОБА_2 без попереднього погодження кандидатури з Кабінетом Міністрів України, як це вимагає пункт 2 постанови КМУ від 03 вересня 2008 року № 777 «Про проведення конкурсного відбору керівників суб`єктів господарювання державного сектору економіки» (далі - Постанова № 777).

Вказане звернення ґрунтувалося на листі Державного бюро розслідувань (далі - ДБР) від 13 серпня 2024 року № 2467/зкп/10-2-03-01-10290/24, переадресованому зі звернення Голови Державної інспекції ядерного регулювання України (далі - ДІЯР) від 31 липня 2024 року № 21-37/9536 щодо можливих порушень законодавства посадовими особами ДАЗВ.

Комісія з питань вищого корпусу державної служби здійснила провадження, сформувала дисциплінарну справу відповідно до частини другої статті 73 Закону, яка вимагає включення характеристики, пояснень, копій документів тощо. Комісія запросила пояснення від позивача та інших осіб (листи від 26 листопада 2024 року № 57-90/28-24, 05 грудня 2024 року № 60-90/18-24), провела засідання (протоколи № 27/2024 від 20 листопада 2024 року, № 28/2024 від 25 листопада 2024 року, № 29/2024 від 04 грудня 2024 року, № 30/2024 від 12 грудня 2024 року), надала пропозиції Кабінету Міністрів України 23 грудня 2024 року. Розпорядженням від 03 січня 2025 року № 2-р позивача звільнено за вчинення дисциплінарного проступку - перевищення службових повноважень (пункт 7 частини другої статті 65 Закону, пункт 4 частини першої статті 87 Закону). Наказом ДАЗВ від 07 січня 2025 року № 2-25-ОС (зі змінами від 30 січня 2025 року № 22-25-ОС) оголошено звільнення.

Позивача поінформовано про розпорядження через протокол ознайомлення від 07 січня 2025 року та повідомлення у додатку WhatsApp, що підтверджується скріншотами, копіями повідомлень та листами.

Колегія суддів оцінює вказані докази як належні та допустимі (статті 72-74 КАС України), оскільки такі фіксують факт інформування, а позивач їх не спростував.

Щодо порушення процедури дисциплінарного провадження (статті 74-77 Закону, пункти 25, 31-35 Порядку здійснення дисциплінарного провадження, затвердженого постановою КМУ від 04 грудня 2019 року № 1039), колегія суддів зазначає наступне.

Позивач стверджує, що йому не надано матеріалів для ознайомлення (статті 74, 76 Закону), не запрошено на засідання Комісії (пункт 31 Порядку № 1039), не повідомлено про дату засідання (пункт 32 Порядку № 1039), не видано копію розпорядження під розписку (частина шоста статті 77 Закону), що є неприпустимими порушеннями, які вплинули на рішення Комісії.

Так, судовим розглядом встановлено, що позивачу надано можливість надати пояснення: Комісія надіслала запити, позивач відповів (лист від 28 жовтня 2024 року № 02-3660/10-24 з поясненнями та документами, лист від 11 грудня 2024 року № 02-4110/01-24 з проханням матеріалів, лист від 23 грудня 2024 року № 02-4249/10-24 до КМУ).

Засідання Комісії проведено з дотриманням відповідних вимог: протоколи фіксують обговорення, присутність членів, аналіз матеріалів; повідомлення надіслано за адресою з особової справи (пункт 32 Порядку № 1039 дозволяє використання телекомунікаційного зв`язку).

Невидача копії розпорядження під розписку компенсовано альтернативним інформуванням (протокол, WhatsApp), що не суперечить меті статті 77 Закону.

Колегія суддів враховує, що позивач отримав матеріали дисциплінарної справи 14 лютого 2025 року на адвокатський запит (відповідь Секретаріату КМУ), і не довів, як це вплинуло на права останнього (стаття 78 Закону дозволяє оскарження протягом 10 днів з одержання копії, але позивач звернувся до суду в місячний строк за частиною 5 статті 122 КАС України).

Згідно з постановою Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 826/10888/18, порушення процедури є підставою для скасування лише якщо воно вплинуло на правильність рішення.

Попри те, жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували порушення процедури дисциплінарного провадження відносно позивача суду не надано та такого судовим розглядом не встановлено.

Щодо строків притягнення до дисциплінарної відповідальності (частина п`ята статті 74 Закону - шість місяців з дня виявлення проступку, без урахування непрацездатності/відпустки; один рік з дня вчинення), колегія суддів зазначає наступне.

Позивач вказує на факт пропуску шестимісячного строку притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, встановленого ч.5 ст. 74 Закону №889, оскільки вважає, що проступок виявлено суб`єктом призначення не пізніше травня 2024 року (21.05.2024 – з моменту отримання депутатського звернення), у той час як дисциплінарне стягнення стосовно позивача застосоване розпорядженням КМУ 03.01.2025, тобто зі спливом більше семи місяців.

Колегія суддів відхиляє вказані доводи позивача, з наступних підстав.

Так, підстави для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності визначені у статті 65 Закону №889-VIII.

Згідно з частиною першою вказаної статті, підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку, тобто протиправної винної дії або бездіяльності чи прийняття рішення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні державним службовцем своїх посадових обов`язків та інших вимог, встановлених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, за яке до нього може бути застосоване дисциплінарне стягнення.

При цьому, згідно з ч.3 ст.65 Закону №889-VIII, державний службовець не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності, якщо минуло шість місяців з дня, коли керівник державної служби дізнався або мав дізнатися про вчинення дисциплінарного проступку, не враховуючи час тимчасової непрацездатності державного службовця чи перебування його у відпустці, або якщо минув один рік після його вчинення або постановлення відповідної окремої ухвали суду.

Аналізуючи зазначені правові норми, колегія суддів вказує, що притягнення до дисциплінарної відповідальності державного службовця неможливе, якщо : 1) минуло шість місяців з дня, коли керівник державної служби дізнався або мав дізнатися про вчинення дисциплінарного проступку, не враховуючи час тимчасової непрацездатності державного службовця чи перебування його у відпустці; 2) минув один рік після його вчинення або постановлення відповідної окремої ухвали суду.

Отже, дисциплінарне стягнення не може бути накладено якщо минуло шість місяців з дня, коли керівник державної служби дізнався або мав дізнатися про вчинення дисциплінарного проступку.

Як вбачається з матеріалів справи, 21.05.2024 народним депутатом України О. Василевською-Смаглюк адресовано депутатське звернення Прем`єр-міністру України Д. Шмигалю та викладено наступні обставини.

Відповідно до підпункту 12-1 пункту 10 Положення про Державне агентство України з управління зоною відчуження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.10.2014 № 564 (далі - Положення про ДАЗВ), призначення на посаду та звільнення з посади керівників підприємств, установ, організацій, що належать до сфери управління ДАЗВ, здійснює в межах своїх повноважень Голова ДАЗВ. Перший заступник Голови ДАЗВ ОСОБА_1 , не будучи Головою ДАЗВ, без відповідного погодження кандидата Кабінетом Міністрів України, 17.05.2024 видав наказ № 51-24-ОС "Про покладення обов`язків Генерального директора ДСП "ЦППРВ" (додаю), яким поклав обов`язки керівника підприємства, що входить до переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, на ОСОБА_2 . Таким чином, перший заступник Голови ДАЗВ ОСОБА_1 , видавши наказ № 51-24-ОС "Про покладення обов`язків Генерального директора ДСП "ЦППРВ", вчинив дії, що не входять до його повноважень відповідно до Положення про ДАЗВ, та порушив порядок призначення керівників підприємств, що входить до переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2008 № 777.

27.05.2024 Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України на виконання доручення Прем`єр-міністра України Д. Шмигаля від 24.05.2024 № 16236/1/1-24 направило Державному агентству України з управління зоною відчуження звернення народного депутата України О. Василевської-Смаглюк від 21.05.2024 № 302д9/15-2024/110670 щодо порушення законодавства першим заступником Голови ДАЗВ та просило в межах компетенції опрацювати і надати обґрунтування Міндовкілля з порушених у зверненні питань у строк до 28.05.2024 для надання обґрунтованої відповіді народному депутату.

29.05.2024 Державне агентство України з управління зоною відчуження надало інформацію Міністерству захисту довкілля та природних ресурсів України. Попри те, аналізуючи такий лист, останній не містить жодних даних щодо прийнятого наказу від 17.05.2024, а обмежений лише відомостями про направлення пакету документів до Міндовкілля про погодження Урядом кандидатури ОСОБА_2 та не врегульованість постановою КМУ від 03.09.02008 № 777 питання термінового призначення особи на відповідну посаду.

31 липня 2024 року Державна інспекція ядерного регулювання України звернулась з листом до Державного бюро розслідування, Служби безпеки України та Національної поліції України про порушення у діяльності ДАЗВ, зокрема щодо «перевищення своїх повноважень, підписуючи накази ДПЗВ, зокрема і наказ про покладення виконання обов`язків генерального директора ДСП «ЦППРВ» на заступника генерального директора з фізичного захисту». Просила внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відповідні відомості та розпочати досудове розслідування.

Державне бюро розслідувань листом від 15.08.2024 направило заяву від 31.07.2024 до Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів та Державної інспекції ядерного регулювання України для організації розгляду в межах їх компетенції.

24.10.2024 Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України направило першому заступнику Голови Державного агентства України з управління зоною відчуження Андрію Тимчуку лист про надання пояснень щодо покладання обов`язків генерального директора ДСП «ЦППРВ» на ОСОБА_2 , яке було здійснено без відповідного погодження Кабінету Міністрів України.

28.10.2024 позивачем надано відповідні пояснення Міністру захисту довкілля та природних ресурсів України ОСОБА_3 ..

Окрім цього судовим розглядом встановлено, що позивач у період з 12.12.2024 по 13.12.2024, з 23.12.2024 по 27.12.2024, з 30.12.2024 по 06.01.2024, з 07.01.2025 по 09.01.2025 перебував у стані тимчасової непрацездатності /том 1, а.с. 95-98/.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 22.12.2023 у справі № 140/3984/22, важливо враховувати, що норма частини п`ятої статті 74 Закону № 889-VIII передбачає обчислення шестимісячного строку для застосування дисциплінарного стягнення з дня виявлення не факту (дії, бездіяльності), а саме дисциплінарного проступку.

Своєю чергою виявлення дисциплінарного проступку означає не тільки отримання інформації про протиправну поведінку або (та) виявлення факту (дії), але і встановлення характеру порушення, причинно-наслідкового зв`язку, вини державного службовця.

Таким чином колегія суддів вважає що виявлення дисциплінарного проступку — це саме той момент, коли фіксується наявність усіх елементів його складу та саме з цього моменту, коли керівник (або орган, що має право накладати стягнення) виявив ознаки складу проступку, починається відлік строку для накладення дисциплінарного стягнення.

З наведеного слідує, що день виявлення факту (дії, бездіяльності) та день виявлення у діях державного службовця дисциплінарного проступку можуть не збігатися у часі.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач дізнався або повинен був дізнатися про такий вчинок, лише після отримання відповідного звернення від Державного бюро розслідувань, а саме листа від 15.08.2024 про розгляд у межах компетенції звернення від 31.07.2024 та проведення дисциплінарного провадження.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено судом апеляційної інстанції, на підставі звернення Державного бюро розслідувань, а саме листа від 15.08.2024, порушено дисциплінарне провадження стосовно ОСОБА_1 та за результатами дисциплінарного провадження Комісією з питань вищого корпусу державної служби складено пропозицію від 12.12.2024, якою за перевищення службових повноважень, якщо воно не містить складу кримінального або адміністративного правопорушення, запропоновано застосувати до позивача дисциплінарне стягнення у виді звільнення з посади державної служби. Таким чином відповідач зміг встановити факт вчинення дисциплінарного проступку позивачем, з подальшим притягненням останнього до дисциплінарної відповідальності у межах строків, установлених законом.

Також, позивач в обґрунтування правомірності своїх дій наводить доводи про те, що ДСП «ЦППРВ» та ДАЗВ мали правомірні очікування на отримання погодження кандидатури тимчасово виконуючого обов`язки генерального директора для забезпечення своєї діяльності, відносно чого колегія суддів зазначає наступне.

Принцип легітимних очікувань широко застосовується у судовій практиці та ґрунтується на низці конституційних положень, які гарантують захист права власності (стаття 41 Конституції України) та передбачуваність (прогнозованість) законодавства, яким визначаються обмежувальні заходи (статті 22, 57, 58, 94 та 152 Конституції України). Реалізація принципу легітимних очікувань полягає у досягненні бажаного результату шляхом вчинення правомірних дій з огляду на заздалегідь передбачені ймовірні наслідки; втілення легітимних очікувань унеможливлюється, зокрема, у випадку, коли особа не може досягнути прогнозованого результату внаслідок зміни правової основи у такі строки, що не є розумними та обґрунтованими.

Легітимні очікування не можна ототожнювати із сподіваннями, що виникають на підставі особистого сприйняття або помилкової оцінки певних обставин чи правових норм; не можуть виникати легітимні очікування, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства; обов`язковою умовою, за наявності якої певне сподівання (вимога) особи набуває ознак легітимного очікування є те, що таке очікування (вимога) має належне правове підґрунтя, тобто наявне достатнє джерело для відповідного очікування (вимоги).

Правовим підґрунтям для виникнення в особи легітимного очікування можуть бути: норми права (законодавство), судова практика, акт індивідуальної дії, конкретне судове рішення, що набуло законної сили, або умови договору; відсутність у законі приписів щодо певного права, яке однак, слідує із загальних конституційних принципів або природного права, або відсутність закону, який визначає механізм реалізації такого права, не може свідчити про відсутність правового підґрунтя для виникнення в особи легітимного очікування щодо реалізації такого права.

Відтак, позивач не міг застосовувати принцип «легітимного очікування», оскільки сам був представником держави (здійснював представницьку функцію держави).

Згідно з постановою Верховного Суду від 13 червня 2023 року у справі № 560/8064/22, діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Отже, твердження позивача щодо наявної «мовчазної згоди» суб`єкта призначення спростовується чітко визначеним законом обсягом повноважень позивача та механізмом його реалізації, зокрема щодо порядку призначення керівника відповідного підпорядкованого підприємства.

Твердження позивача про те, що прийняття ним наказу відбувалось у стані крайньої потреби, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки чинним законодавством не визначено іншого, відмінного від передбаченого Порядком №777, механізму призначення на посаду директора стратегічного підприємства, зокрема, у стані крайньої потреби, отже, позивач як посадова особа державного органу був зобов`язаний попередньо погодити кандидатуру з Кабінетом Міністрів України незалежно від обставин.

Окрім того, колегія суддів зазначає, що нагальна та невідкладна необхідність припинення виконання обов`язків попереднім керівником не нівелює законодавчо встановленого обов`язку узгодження кандидатури наступного керівника з Кабінетом Міністрів України.

При цьому, колегія суддів зауважує, що направлення позивачем повного пакету документів на погодження кандидатури з Кабінетом Міністрів України 25.04.2025, тобто до дати видання наказу ДАЗВ від 17.05.2024 №51-24-ОС про покладання обов`язків генерального директора ДСП «ЦППРВ» на ОСОБА_2 , не є підставою для визнання дій позивача щодо прийняття такого наказу правомірними, оскільки покладання вказаних обов`язків не було погоджено КМУ станом на дату прийняття наказу ДАЗВ від 17.05.2024 №51-24-ОС про покладання обов`язків генерального директора ДСП «ЦППРВ» на ОСОБА_2 ..

Колегія суддів наголошує, що розпорядження Кабінету Міністрів №472-р «Про погодження тимчасового покладання обов`язків генерального директора державного спеціалізованого підприємства «Центральне підприємство з поводження з радіоактивними відходами» на ОСОБА_2 » видане 30.05.2024, тобто вже після прийняття наказу ДАЗВ від 17.05.2024 №51-24-ОС про покладання обов`язків генерального директора ДСП «ЦППРВ» на ОСОБА_2 ..

Доводи позивача про те, що відомості про ОСОБА_2 внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, як генерального директора ДСП «ЦПППРВ» на підставі наказу від 17.05.2024 та такі відомості є чинними після погодження відповідної кандидатури КМУ, колегія суддів відхиляє, оскільки вказане не стосується предмету доказування (наявності чи відсутності перевищення службових повноважень).

Щодо аргументів позивача про упередженість Міністра КМУ Гринчук С.В. та подання недостовірної інформації у зверненні від 29 жовтня 2024 року, характеристиці від 30 листопада 2024 року № 25/1-19/15748-24 (негативна оцінка, ігнорування позитивної оцінки в розпорядженні КМУ № 1275-р від 17 грудня 2024 року, приховування строків, відмова в преміях), колегія суддів вказує, що такі не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи у суді, а, відтак, не оцінюються судом ані окремо, ані у сукупності з іншими наявними у справі доказами.

Щодо доводів позивача в частині обрання виду дисциплінарного стягнення, колегія суддів зазначає наступне зазначає таке.

Верховним Судом у постанові від 28.06.2023 у справі № 640/20223/20 зазначено, що правову оцінку рішенню суб`єкта владних повноважень в питанні притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності суди мають надавати виключно у контексті дотримання відповідної процедури, не втручаючись у надану роботодавцем юридичну оцінку доказам, зібраним у ході процедури проведення перевірки відомостей про дисциплінарний проступок на предмет їхньої достатності/недостатності.

Повноваження стосовно оцінки обставин, встановлених службовим розслідуванням, надання оцінки критеріям, які враховуються при обранні виду стягнення, тяжкості проступку та заподіяній шкоді, ставленню порушника до службових обов`язків, визнанню особою своєї вини в ході службового розслідування, рівень її кваліфікації тощо, є виключними дискреційними повноваженнями відповідної посадової особи, оскільки результатом реалізації таких повноважень є обрання одного з можливих видів дисциплінарних стягнень.

Перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленими частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (діючого на момент ухвалення рішення судами попередніх інстанцій) критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень. Єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.

Враховуючи зазначене, Суд переконаний, що застосування дисциплінарного стягнення, у том числі звільнення з посади, здійснюється на розсуд уповноваженої особи з урахуванням обставин у справі та не потребує наведення неможливості застосування інших видів дисциплінарних стягнень.

Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом у постанові від 25 червня 2018 року у справі №810/1972/17.

Верховний Суд також наголосив, що дискреція це не є обов`язок, а повноваження адміністративного органу, оскільки юридична концепція дискреції передбачає можливість вибору між альтернативними способами дій та/або бездіяльністю. У разі, якщо законодавство передбачає прийняття лише певного конкретного рішення, то це не є реалізацією дискреції (повноважень), а є виконанням обов`язку.

Дискреція не є довільною, вона завжди здійснюється відповідно до закону (права), оскільки згідно з частиною другою статті 19 Конституції України «органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України».

Зв`язаність дискреції адміністративного органу законом (правом) робить можливим здійснення адміністративними судами перевірки рішень (дій), прийнятих адміністративним органом внаслідок реалізації дискреційних повноважень.

У рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (див. рішення у справі «Hasan and Chaush v.Bulgaria» № 30985/96).

Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, прийнятої 11.03.1980, державам-членам стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень як дискреційне повноваження слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою дискреції, тобто, коли такий орган може обрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не слід ототожнювати лише з формалізованими повноваженнями, вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб`єкта владних повноважень відсутнє.

У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тому, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність, закріпленим частиною другою статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Отже, вибір одного із видів дисциплінарного стягнення належить до дискреційних повноважень органу, що має право приймати рішення за результатами розгляду дисциплінарного провадження.

Разом з тим, Верховний Суд зазначив, що дисциплінарним проступком визнається протиправне (умисне чи необережне) діяння (дія чи бездіяльність), тобто невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків при здійсненні повноважень, передбачених Конституцією України та Законами України, статутом, наказами керівника (установи) та іншими організаційно-розпорядчими документами, а також вчинок, що суперечить вимогам Правил етичної поведінки поліцейських.

Особливе значення при визначенні діяння працівника як дисциплінарного проступку має наявність у вчиненні цього діяння вини працівника, під якою розуміється певне психічне ставлення особи до своїх протиправних дій і їх шкідливих наслідків.

Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом у постанові від 25 лютого 2021 року у справі № 160/9275/18.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку про правомірність застосування КМУ такого виду дисциплінарного стягнення як звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника Голови Державного агентства України з управління зоною відчуження, застосовного у зв`язку з перевищенням службових повноважень позивачем, що було встановлено під час дисциплінарного провадження, а, відтак, і відсутність підстав для визнання протиправним та скасування оскаржуваного розпорядження.

У зв`язку з вищевикладеним, відсутні підстави для задоволення похідних вимог про визнання протиправним та скасування наказів від 07.01.2025 № 2-25-ОС та від 30.01.2025 № 22-25-ОС, поновлення на посаді та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ..

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Суд, у цій справі, також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (п. 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

За наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін (п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України).

Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.09.2025 по справі № 520/2056/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)С.П. Жигилій

Судді(підпис) (підпис) Т.С. Перцова Я.М. Макаренко