Постанова від 14 квітня 2026 р. у справі №440/661/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2026 р.Справа № 440/661/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Спаскіна О.А.,

Суддів: Присяжнюк О.В. , Любчич Л.В. ,

за участю секретаря судового засідання Труфанової К.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 26.01.2026, головуючий суддя І інстанції: І.Г. Ясиновський, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, по справі № 440/661/26

за позовом ОСОБА_1

до ІНФОРМАЦІЯ_1

про визнання рішень та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якому позивач просив:

-визнати протиправними рішення ІНФОРМАЦІЯ_2 : від 12.12.2025 щодо поновлення/взяття ОСОБА_1 на військовий облік; від 12.12.2025 щодо направлення ОСОБА_1 для проходження ВЛК; від 12.12.2025 щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації і направлення його 17.02.2026 на відправку для проходження військової служби під час мобілізації, та скасувати вказані рішення з дати їх прийняття.

-визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 :

щодо не повернення позивачу військового квитка серії НОМЕР_1 від 22.06.2011;

щодо не внесення змін до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів на підставі військового квитка серії НОМЕР_1 від 22.06.2011 на ім`я ОСОБА_1

-зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 повернути позивачу військовий квиток серії НОМЕР_1 від 22.06.2011 на ім`я ОСОБА_1

-зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів на підставі військового квитка серії НОМЕР_1 від 22.06.2011 на ім`я ОСОБА_1 наступні зміни:

Дані про перебування на обліку – «виключений, не на обліку»;

Категорія обліку – «невійськовозобов`язаний»;

Підстава зняття/виключення – «п.3 ч.6 ст.37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»»;

Місце народження – «селище Палатка, Хасинського району, Магаданської області»;

ТЦК та СП – « ІНФОРМАЦІЯ_4 » виключити;

Дата взяття на облік - « 12.12.2025» виключити;

Дата ВЛК – « 11.02.2015»;

Номер протоколу ВЛК «2025-1212-1812-2578-3» – виключити;

Постанова ВЛК – «непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку».

Разом з позовною заявою представник позивача надав заяву про забезпечення позову, у якій позивач просив:

-заборонити ІНФОРМАЦІЯ_5 вчиняти дії щодо призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_5 про визнання протиправними рішень та їх скасування, про визнання протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 та зобов`язання вчинити певні дії.

зупинити дію рішення ІНФОРМАЦІЯ_5 щодо призову ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , на військову службу шляхом мобілізації.

зупинити дію наказу ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо прибуття ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , 17.02.2026 о 10:00 годині на відправку за адресою: АДРЕСА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , як мобілізована на військову службу особа.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 26 січня 2026 року у задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову в адміністративній справі №440/661/26 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії відмовлено.

Позивач, не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив її скасувати та прийняти постанову, якою задовольнити заяву про забезпечення позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає про необґрунтованість висновків суду першої інстанції щодо відсутності підстав вжиття заходів забезпечення позову.

Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до вимог ст.308 КАС України та керуючись ст.229 КАС України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено наявності підстав, передбачених частиною другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, які є обов`язковими для постановлення ухвали про забезпечення позову.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи, суд апеляційної інстанції виходить з такого.

Згідно зі статтею 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Частиною 2 статті 151 КАС України передбачено, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Виходячи з аналізу наведених норм, підставою для вжиття заходів забезпечення позову можуть стати такі обставини: 1) можливість істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду без вжиття заходів забезпечення позову; 2) можливість істотного ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся; 3) очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень; 4) очевидність ознак порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, оспорюваним рішенням, дією або бездіяльністю.

Колегія суддів зазначає, що підстави забезпечення позову, визначені в ч.2 ст.150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якої можливо запобігти.

Також суд апеляційної інстанції наголошує, що забезпечення позову здійснюється з метою гарантування виконання судового рішення у разі задоволення позовних вимог та спрямоване зокрема на те, щоб не допустити настання незворотних наслідків щодо відновлення порушеного права особи. Тобто заходи забезпечення адміністративного позову вживаються судом у випадку існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів. Заходи забезпечення позову повинні відповідати і бути співмірними заявленим позовним вимогам, повинні бути безпосередньо пов`язаними з предметом спору (у даному випадку майбутнього), необхідними і достатніми для забезпечення виконання судового рішення в майбутньому, повинні забезпечувати співвідношення прав (інтересів), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Колегія суддів зазначає, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 у справі № 826/8556/17, від 25.04.2019 у справі № 826/10936/18.

Верховний Суд у постанові від 29 серпня 2023 року у справі № 120/1001/23 зазначив, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.

Крім того, вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.

При розгляді заяв про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Відповідно до Рекомендації №R(89)8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

Апеляційний суд наголошує, що не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 05.03.2019 у справі №826/16911/18, від 25.04.2019 у справі №826/10936/18, від 26.06.2019 у справі №826/13396/18, від 30.09.2019 у справі №420/5553/18, від 30.09.2019 у справі №640/868/19, від 30.09.2019 у справі №840/3517/18, від 29.01.2020 у справі № 640/9167/19.

Колегія суддів звертає увагу, що розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з ухваленням відповідного рішення. У свою чергу, забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду. А тому сам факт прийняття суб`єктом владних повноважень (відповідачем) рішення чи вчинення дій, які, на думку заявника, порушують його права та інтереси, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення чи дії є очевидно протиправними і що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання майбутнього рішення суду, адже факт порушення прав та інтересів особи (позивача) підлягає доведенню у встановленому законом порядку.

Підтвердження факту вчинення таких порушень чи спростування цієї обставини може бути з`ясоване виключно в процесі розгляду справи по суті заявлених позовних вимог.

В обґрунтування заяви зазначено, що рішенням ВЛК (протокол № 10) від 11.02.2015 ОСОБА_1 визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку, тому відповідно до п.3 ч.6 ст.37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакції станом на 11.02.2015) виключений з військового обліку з 11.02.2015. З розширених даних застосунку «Резерв+» вбачається, що 12.12.2025 ОСОБА_1 взятий на військовий облік (під час затримання і тримання позивача ІНФОРМАЦІЯ_3 ), дата ВЛК 12.12.2025, постанова ВЛК: придатний до служби у в/ч забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, НЦ, закладах (установах), медпідрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, ОЗ, охорони.

Позивач, посилаючись на незаконність дій відповідача, зазначав, що з 11.02.2015, в т.ч. 12.12.2025, та по день подання позову до суду ОСОБА_1 не подавав жодних заяв/згод тощо про взяття його на військовий облік і проходження ВЛК, не укладав контрактів, не надавав згоди на мобілізацію, не отримував жодних рішень органів ТЦК з цього питання, не отримував жодних рішень про відмову у виключенні з військового обліку тощо. Крім іншого, за твердженням представника позивача, ОСОБА_1 видано повістку без номеру і без дати на відправку в якій міститься наказ 17.02.2026 о 10:00 годині з`явитись за юридичною адресою відповідача, як мобілізована особа, що по суті є рішенням відповідача щодо призову на військову службу позивача під час мобілізації.

За наведених обставин, представник позивача просив забезпечити позов, оскільки невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду.

Колегія суддів наголошує, що достовірно встановити наведені обставини без розгляду спору по суті є неможливим.

Факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку, тобто підтвердження факту вчинення таких порушень чи спростування цих обставин може бути з`ясоване виключно в процесі розгляду справи по суті заявлених позовних вимог.

Колегія суддів звертає увагу, що можливе настання негативних наслідків не є беззаперечною обставиною для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому. Сама можливість настання негативних наслідків чи порушення прав позивача в майбутньому не може визнаватись достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить висновку, що наявними матеріалами не підтверджено, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, за захистом яких він звернувся до суду з позовом, оскільки жодних належних та допустимих доказів у розумінні статей 73,76 КАС України на підтвердження існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення судового рішення в адміністративній справі, а також, що відновлення прав та інтересів позивача без вжиття заходів забезпечення позову стане неможливим, суду не надано.

Отже, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відсутність правових підстав для забезпечення позову відповідно до вимог статті 150 КАС України.

Судом апеляційної інстанції критично оцінюються доводи позивача, які жодним чином не спростовують обґрунтування суду першої інстанції.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 26.01.2026 по справі № 440/661/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.А. Спаскін

Судді О.В. Присяжнюк Л.В. Любчич

Повний текст постанови складено 17.04.2026 року