Постанова від 13 квітня 2026 р. у справі №212/975/26 — Покровський районний суд міста Кривого Рогу

Справа № 212/975/26

3/212/567/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 квітня 2026 року м. Кривий Ріг

Суддя Покровського районного суду міста Кривого Рогу Шевченко Л.В., розглянувши адміністративну справу яка надійшла з Полку патрульної поліції в місті Кривий Ріг Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патульної поліції щодо

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , громадянин України, є особою, що перебувала в місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України, мешкає за адресою: АДРЕСА_1 ,

за ч. 5 ст. 126 КУпАП,-

ВСТАНОВИВ:

14.01.2026 року о 11:36 у м. Кривий Ріг по вул. Корнія Речмидила 6Б, гр. ОСОБА_1 керував т.з. Volkswagen Golf д.н.з. НОМЕР_2 не маючи права керування таким тз. Правопорушення вчинено повторно протягом року. Факт руху зафіксовано на нагрудний відеореєстратор. Своїми діями ОСОБА_2 порушив п.2.1а ПДР України та вчинив правопорушення передбачене ч. 5 ст. 126 КУпАП.

ОСОБА_1 в судове засідання не прибув, через канцелярію суду надав письмові пояснення, де зазначає, що розуміє протиправність своїх дій, проте просив суд звернути увагу на те, що сісти за кермо було необхідністю, оскільки мав їхати до лікарні. Він є військовослужбовцем, перебував у полоні з 04.04.2022 року до 19.04.2025 року, та має перелом двох кінцівок. ОСОБА_1 звертався до друзів, проте з різних причин вони допомогти не мали можливості. Також, останній звертався до служби таксі, проте водії відмовлялись надавати свої послуги, оскільки засоби пересування ОСОБА_1 могли пошкодити салон автомобілей. ОСОБА_1 вирішив 14.01.2026 року сісти за кермо, оскільки у разі неявки до лікарні та не надання документів, його могли передати як особу, яка самовільно залишила військову частину, що в подальшому не надало б йому можливості оформити пільги.

Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Так, Європейській суд з прав людини в своєму рішенні по справі «Пономарев проти України» зазначив, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Відповідно до ст. 268 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

При цьому, ст. 268 КУпАП не містить заборони розглядати справу про адміністративне правопорушення за ст. 126 КУпАП без обов`язкової присутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності. Поняття справедливого судового розгляду передбачає можливість для особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, бути присутнім на засіданні. Ця можливість випливає із об`єкта і цілі ст. 6 ЄКПЛ, оскільки здійснення прав, гарантованих ст. 6 Конвенції, передбачає можливість вказаної особи бути вислуханою, а також необхідність перевірити точність її тверджень і співставити їх з матеріалами судової справи.

Тому суд вбачає підстави для розгляду справи без участі ОСОБА_1 .

ОСОБА_1 також надав до матеріалів копії документів, які на його думку, можуть підтвердити необхідність останнього керувати транспортним засобом без спеціальального права керування в день складання протоколу, а саме: довідка військово-лікарської комісії від 15.08.2025 року, де зазначено, що травма відноситься до тяжких та пов`язана із проходженням військової служби (а.с.24), довідка ВЛК №2025-1205-0909-0545-3 вді 05.12.2025 року(а.с.25-26).

Згідно довідки СБУ ОСОБА_1 в період з 04.04.2022 року по 19.04.2025 року перебував в місцях несвободи внаслідок збройної агресії РФ проти України (а.с.27) та був звільнений 19.04.2025 року, що підтверджується довідкою від Міністерства розвитку громад та території України (а.с.28).

Згідно із ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до положеньст.252 КУпАП- орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд вважає доведеною вину ОСОБА_1 та наявність у його діях складу правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, що підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення від 14.01.2026 року серії ЕПР1 №566364 ( а.с. 2), рапорт (а.с.3), відеозаписом (а.с.4), довідкою, згідно якої ОСОБА_1 не отримував посвідчення водія (а.с.5), адмінпрактика (а.с.6), картка обліку адміністративного правопорушення (а.с.7).

Частина 5 ст. 126 КУпАП передбачає відповідальність за повторне протягом року вчинення порушень, передбачених частинами другою - четвертою цієї статті, та тягне за собою накладення штрафу в розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортним засобом на строк від п`яти до семи років та з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого.

Відповідно до п. 2.9.а ПДР, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі:а) посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Відповідно до ст. 23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень, як самим правопорушником, так і іншими особами.

Згідно з ч. 2 ст. 33 КУпАП при накладенні стягнення враховується характер вчиненого правопорушення, особа правопорушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність.

Обставин, передбачених статтями 34, 35 КупАП, які відповідно обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення, судом не встановлено.

Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за окремі правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху від 16 лютого 2021 року № 1231-IX, який набрав чинності 17 березня 2021 року, доповнено ст. 22 КУпАП приміткою (з подальшими змінами), відповідно до якої, положення цієї статті не застосовуються до правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 121, частиною п`ятою статті 122, статтями 122-2, 122-4, частиною третьою статті 123, частинами другою-п`ятою статті 126, статтями 130, 161-1 і 173-2 цього Кодексу.

Тобто, починаючи з 06.10.2022 року законодавчо заборонено визнання правопорушення, передбаченого частинами 2-5 ст. 126 КУпАП, малозначним.

17 липня 1997 року Україна ратифікувала Європейську Конвенцію Про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), а також Протоколи 1, 2, 4, 7, 11, які є невід`ємною частиною Конвенції, чим визнала її дію в національній правовій системі, а також обов`язковість рішень Європейського Суду з прав людини по всім питанням, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Європейський суд з прав людини поширює стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, на провадження у справах про адміністративні правопорушення (рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України»). Зокрема високий суд зазначив, що український уряд визнав кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення.

У рішенні «Шмауцер (Schmautzer) проти Австрії» Європейський Суд з прав людини вказав, що дорожньо-транспортні правопорушення, за які може бути накладено стягнення у виді штрафу чи обмеження у користуванні водійськими правами, підпадають під визначення кримінального обвинувачення.

Позбавлення прав на управління транспортним засобом також розглядається Європейським судом з прав людини кримінально-правовою санкцією, оскільки право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності (рішення ЄСПЛ у справі Маліге проти Франції).

Європейський Суд з прав людини також неодноразово зазначав у своїх рішеннях про те, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним. Для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи» (рішення ЄСПЛ у справах «Скоппола проти Італії, «Трегубенко проти України»).

Ч.2 ст. 61 Конституції України передбачає, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Системний аналіз та юридичний зміст положень ч. 2 ст. 61 Конституції України свідчить про те, що в основу притягнення до юридичної відповідальності має бути покладений конкретний склад правопорушення, яке скоїла особа. Відмінність у складі правопорушення (як в цілому, так і в конкретних його елементах) дає підстави для притягнення особи до різних видів юридичної відповідальності. Також, юридична відповідальність встановлюється за скоєння конкретного правопорушення конкретною особою, тобто вона має індивідуальний характер і характеризується, зокрема наявністю системи покарань та стягнень, можливістю призначення більш м`якого покарання та звільнення від нього тощо. Цей принцип забезпечується можливістю застосування виду юридичної відповідальності в залежності від ступеня суспільної небезпечності скоєного правопорушення. При цьому, принцип індивідуалізації відповідальності знаходить також свій вираз в тому, що при призначенні покарання (стягнення) мають враховуватися всі особливості та обставини справи, характер правопорушення, ступінь здійснення винною особою протиправного наміру, ступінь вини, властиві їй індивідуальні риси, спосіб життя, мотиви скоєння правопорушення і інше.

У КУпАП відсутня стаття, яка б передбачала можливість призначення більш м`якого стягнення, ніж передбачено законом. Проте діючий Кримінальний кодекс України має відповідну статтю про призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом. При розгляді даних матеріалів про притягнення до адміністративної відповідальності слід застосувати аналогію права.

Отже, у даному конкретному випадку застосування більш м`якого стягнення до ОСОБА_1 , ніж передбачено в санкції ч. 5 ст. 126 КУпАП, відповідає найактуальнішому суспільному інтересу на даний час, а саме захист України від збройної агресії РФ, який не суперечить завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення.

За таких обставин, з урахуванням характеру вчиненого правопорушення, особи порушника, ступеню його вини та відношення до вчиненого, беручи до уваги відсутність обставин, які обтяжують покарання та наявність обставин, які пом`якшують відповідальність, суд вважає за необхідне застосувати до ОСОБА_1 адміністративне стягнення у виді штрафу в межах санкції ч. 5 ст. 126 КУпАП, без застосування додаткового стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами, а також підстав для оплатного вилучення транспортного засобу суд не вбачає, з тим аби особа, яка зазнала важких травм від агресії РФ після лікування мала можливість отримати право керувати автомобілем, зокрема , обладнаного під потреби особи з інвалідністю.

Положеннями ст. 40-1 КУпАП передбачено, що у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується судовий збір особою, на яку накладено таке стягнення.

Відповідно до пункту 13 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» суд вважає можливими звільнити ОСОБА_1 від сплати судового збору.

Відповідно до вимог ст. 298 КУпАП постанова про накладання адміністративного стягнення є обов`язковою для виконання державними і громадськими органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і громадянами.

Згідно зі ст. 307 КУпАП, штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених статтею 300-1 КУпАП, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України «Про виконавче провадження».

Частиною 1 ст. 33 даного Закону передбачене право особи за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення.

Зі змісту вказаної норми слідує, що підставою вирішення судом питання про відстрочку або розстрочку виконання є наявність обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Відповідно до ст. 304 КУпАП питання, зв`язані з виконанням постанови про накладення адміністративного стягнення, вирішуються органом (посадовою особою), який виніс постанову.

ОСОБА_1 надав суду документи, з яких вбачається, що він як військовослужбовець перебував у полоні три роки, сума штрафу для нього є значною, зазначені обставини ускладнюють правопорушником виконання постанови суду, тому суд вважає за можливе розстрочити виплату штрафу строком на один рік.

На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про виконавче провадження», статтями 9, 23, 33-35, 40-1, ч. 5 ст. 126, 251, 252, 283, 284 КУпАП, суд ,-

п о с т а н о в и в:

Визнати ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, та застосувати до нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 2 400 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 40 800 гривень, без позбавлення права керування транспортними засобами та без оплатного вилучення транспортного засобу

Розстрочити ОСОБА_1 сплату штрафу в розмірі 2 400 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 40 800 гривень, строком на один рік, встановивши щомісячну суму виплати штрафу у розмірі 3 400 гривень, починаючи з травня 2026 року.

Відповідно до пункту 13 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнити ОСОБА_1 від сплати судового збору.

Постанова про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, прокурором та потерпілим, протягом десяти днів з дня винесення постанови. Апеляційна скарга подається до Дніпровського апеляційного суду через Покровський районний суд міста Кривого Рогу.

Повний текст постанови складено 17.04.2026.

Суддя Л. В. Шевченко