Рішення від 16 квітня 2026 р. у справі №520/4323/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

17.04.2026 р. справа №520/4323/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденка А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом

ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)

до Міністерства оборони України (далі за текстом - відповідач, суб`єкт владних повноважень, владний суб`єкт, орган публічної адміністрації, Міністерство)

провизнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправним та скасування рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформлене пунктом 21 протоколу №17/975 – щодо призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 ; 2) зобов`язання Міністерства оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» у відповідності з Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим Постановою Кабінету міністрів України № 975 від 25.12.2013 р. (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 18 червня 2024 р. № 714), у зв`язку з встановленням другої групи інвалідності в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01.01.2022 року (рік зміни причинного зв`язку інвалідності), з урахуванням виплачених сум.

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що при визначенні розміру одноразової грошової допомоги безпідставно застосовано прожитковий мінімум станом на 2001 рік — дату первинного встановлення інвалідності, яка не була пов`язана з виконанням військових обов`язків і не породжувала права на допомогу за спеціальним законодавством. Натомість, юридично значущим є саме встановлення у 2022 році інвалідності ІІ групи внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, що є першим випадком виникнення права на відповідну виплату, а тому її розмір має обчислюватися виходячи з прожиткового мінімуму станом на 01.01.2022 (2481 грн) відповідно до положень Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку №975, без прив`язки до обставин 2001 року, які є окремим страховим випадком і не можуть впливати на визначення розміру допомоги.

Відповідач із поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що рішення про призначення одноразової грошової допомоги прийнято правомірно з дотриманням вимог Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України №975, відповідно до яких у разі зміни причинного зв`язку інвалідності виплата здійснюється з урахуванням раніше виплачених сум і виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого на момент первинного встановлення інвалідності. Оскільки позивачу вперше інвалідність встановлено у 2001 році, саме цей рік є визначальним для обчислення розміру допомоги, а зміна причинного зв`язку у 2022 році не створює нового права на повну виплату, а лише право на доплату різниці, тому оскаржуване рішення Комісії Міністерства оборони України є законним, а підстави для задоволення позову відсутні.

Позов було отримано судом – 02.03.2026р.

Рішення про прийняття позову до розгляду прийнято – 03.03.2026р.

Відзив на позов було отримано судом – 19.03.2026р.

Враховуючи обсяг добутих доказів, а також сплив строків на реалізацію учасниками справи прав на подачу відповідних процесуальних документів та незмінність завдання адміністративного судочинства у будь-якому спорі, суд вважає, що справа підлягає вирішенню на підставі наявних доказів.

Суд, оцінив доводи усіх приєднаних до справи процесуальних документів, повно виконав процесуальний обов`язок зі збору доказів, дослідив зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізував зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, перевірив доводи сторін добутими доказами і вирішуючи спір по суті виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник народився - ІНФОРМАЦІЯ_1 ; належить до громадянства України; документований паспортом громадянина України № НОМЕР_1 та військовим квитком серії НОМЕР_2 ; у період 01.06.1998р.-09.11.1999р. проходив строкову військову службу за призовом у Військовій частині НОМЕР_3 ; у період 24.02.200р.-16.02.2011р. проходив службу у органах кримінально-виконавчої системи МВС України (підрозділах Державної пенітенціарної служби України); наказом Темнівської виправної колонії Харківської області від 16.02.2001р. №26 о/с був звільнений зі служби на підставі п. "б" ст.63 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України (через хворобу) у спеціальному званні - молодший сержант внутрішньої служби з посади - молодшого інспектора відділу охорони із вислугою років - 2р 05м. 00дн. (у пільговому обчисленні - 02р. 08м. 27дн.); під час проходження служби у Темнівській виправній колонії Харківської області отримав травму, не пов`язану з виконанням службових обов`язків в органах Міністерства внутрішніх справ України - під час дорожньо-транспортної пригоди; 26.03.2001р. заявнику було встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок травми, отриманої внаслідок нещасного випадку, яка не пов`язана з виконанням службових обов`язків в органах Міністерства внутрішніх справ України - під час дорожньо-транспортної пригоди (Довідка МСЕК серії МСЕ №021950 від 26.03.2001 року).

Згідно з листом заступника директора Харківської обласної дирекції НАСК "ОРАНТА" від 22.05.2023 №543 ОСОБА_1 17.05.2001р. одержав страхову суму по державному обов`язковому особистому страхуванню 80% втрати працездатності від 16.02.2001 року у розмірі 4000 грн.

У період часу 26.02.2017р.-06.02.2019р. заявник проходив військову службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_4 , звідки був звільнений на підставі п.2 ч.5 ст.26 Закону України "Про військовий обов"язок та військову службу" (за станом здоров`я).

Вироком Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 01.10.2018р. по справі №219/9160/18 було встановлено, що 02 травня 2018 року, приблизно о 08 годині 20 хвилин, більш точний час в ході судового розгляду не встановлено, повз КПП проходив молодший сержант ОСОБА_1 , який після здачі наряду рухався додому для відпочинку, та коли він проходив неподалік солдата ОСОБА_2 , останній звернувся до молодшого сержанта ОСОБА_1 , який з солдатом ОСОБА_3 у відносинах підлеглості не перебуває, з приводу того, щоб він переговорив з молодшим лейтенантом ОСОБА_4 щодо вирішення питання про повернення обігрівача. Звернення солдата ОСОБА_2 до молодшого сержанта ОСОБА_1 також підтримали військовослужбовці, які в той час знаходились на КПП, проте на дане прохання молодший сержант ОСОБА_1 відповів лайкою і негативно відреагував на їх прохання. Далі молодший сержант ОСОБА_1 на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин до солдата ОСОБА_2 став рухатися в його напрямку, перебуваючи на території КПП Військової частини НОМЕР_4 в АДРЕСА_1 для з`ясування відносин, коли він максимально наблизився до солдата ОСОБА_2 , останньому хибно здалося, що він хоче його вдарити, проте молодший сержант ОСОБА_1 не мав такого наміру, а солдат ОСОБА_2 , діючи умисно, наніс йому один ляпас долонею своєї правої руки в область лівої щоки, не спричинивши цим ляпасом тілесних ушкоджень молодшому сержанту ОСОБА_1 , після чого солдат ОСОБА_2 , маючи умисел на спричинення тілесних ушкоджень молодшому сержанту ОСОБА_5 , будучи обуреним зневажливою поведінкою до нього з боку останнього, в порушення вимог закріплених у військових статутах порядку взаємовідносин між військовослужбовцями, які не перебувають у відносинах підлеглості, всупереч інтересам служби, з метою приниження особистої гідності військовослужбовця військової частини НОМЕР_4 молодшого сержанта ОСОБА_1 , виражаючи явну зневагу до військового колективу, прагнучи продемонструвати молодшому сержантові ОСОБА_1 свою уявну перевагу та фізичну силу над ним, діючи в порушення ст.ст. 17, 28 Конституції України, ст.ст. 9, 11, 14, 16, 127, 128 Статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV, ст.ст. 1-6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженому Законом України від 24 березня 1999 року № 551-XIV, наніс кулаком лівої руки один удар в область нижньої щелепи справа молодшому сержанту ОСОБА_1 , чим спричинив йому тілесні ушкодження у вигляді травматичного відкритого перелому нижньої щелепи в ділянці 32 та 33 зубів зліва, закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, які потребують для одужання строк більше 21 дня та відносяться до тілесних ушкоджень середньої тяжкості.

Згідно з довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 13.09.2018 №1268 молодший сержант ОСОБА_6 02.05.2018р. одержав двобічний травматичний відкритий перелом нижньої щелепи в ділянці тіла ліворуч та гілки праворуч, закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку на території військової частини НОМЕР_4 під час виконання обов`язків військової служби внаслідок неправомірних дій з боку іншого військовослужбовця.

Згідно з довідкою військово-лікарської комісії від 16.05.2018р. №567 Військової частини НОМЕР_5 заявнику було проведено медичний огляд госпітальною військово-лікарською комісією хірургічного профілю в/ч НОМЕР_5 16.05.2018р. Діагноз: двобічний травматичний відкритий перелом нижньої щелепи в ділянці 32 та 33 зубів зліва (02.05.2018). Травма, ТАК, пов`язана з проходженням військової служби.

Згідно з складеним госпітальною військово-лікарською комісією терапевтичного профілю Військової частини НОМЕР_5 свідоцтвом про хворобу від 03.01.2019р. №19 згадана вище травма заявника пов`язана із захистом Батьківщини; заявник визнаний непридатним до військової служби у мирний час та обмежено придатним до військової служби у воєнний час на підставі п.14б, 75б Графи ІІ Розладу хвороб.

Згідно з витягом з протоколу засідання військово-лікарської комісії ЦВЛК ЗСУ по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 19.08.2022р. №972 захворювання молодшого сержанта запасу ОСОБА_7 , 1980 року народження: “Органічний емоційно-лабільний розлад, помірно виражений. Кістозно-гліозні вогнища у скроневій, лобній та тім`яних долях лівої півкулі головного мозку. Кісткові дефекти обох тім`яних кісток загальною площею 3,99 см2 після двобічної краніотомії, видалення субдуральної гематоми ліворуч (20.68.2000) внаслідок відкритої черепно- мозкової травми, забою головного мозку тяжкого ступеню (20.08.2000). Ізольовані явища остеохондрозу шийного відділу хребта без порушення функцій. Підошовний тендовагініт лівої стопи без порушення функції” - Захворювання, НІ, не пов`язані з проходженням військової служби.

Наслідки ЗЧМТ, струсу головного мозку (02.05.2018) у вигляді розсіяної дрібноосередкової симптоматики, вегето-судинної нестійкості незначно вираженої. Консолідований перелом тіла нижньої щелепи ліворуч та гілки праворуч без порушення функції - Травма, ТАК, пов`язана із захистом Батьківщини.

При цьому, згідно з витягом з протоколу засідання військово-лікарської комісії ЦВЛК ЗСУ по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 19.08.2022р. №972 було скаасовано постанову про причинний зв"язок травми (02.05.2018р.) за свідоцтвом про хворобу госпітальної ВЛК терапевтичного профілю Військової частини НОМЕР_5 від 13.09.2018р. №1563.

Відповідно до Довідки МСЕК серії 12ААВ № 335415 від 19.10.2022 року заявнику з 19.10.2022 року було визначено ІІ групу інвалідності внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини.

23.03.2023 року заявник звернувся через ІНФОРМАЦІЯ_2 із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням йому ІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини.

На підставі поданої позивачем заяви та документів ІНФОРМАЦІЯ_3 був поданий до Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України для розгляду Комісією Міноборони висновок, оформлений листом №1323/975/ОГД від 17.12.2024 щодо можливості виплати позивачу одноразової грошової допомоги .

Згідно з витягом з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 15 січня 2026 року №17/975 (пункт 21), розглянувши подані документи, комісія дійшла висновку про призначення одноразової грошової допомоги молодшому сержанту в запасі ОСОБА_8 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ), звільненому 06.02.2019, який є особою з інвалідністю ІІ групи внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, у зв`язку зі зміною причинного зв`язку інвалідності, на підставі довідок МСЕК серії 2-98МСЕ № 021950 від 26.03.2001 та серії 12ААВ № 335415 від 19.10.2022 - у розмірі різниці між сумою страхового відшкодування, отриманого у зв`язку з установленням ступеня втрати працездатності (4000,00 грн.) та допомогою, передбаченою у зв`язку з установленням інвалідності (300-кратний розмір прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб), виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність (2001) в сумі 95300 (дев`яносто п`ять тисяч триста) грн. 00 коп.

Тож, у межах спірних правовідносин, не заперечуючи пов"язаності травми заявника із захистом Батьківщини, суб"єкт владних повноважень вдався до обчислення відповідної виплати із розрахунку розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2001р. як року, коли мала місце подія ушкодження здоров"я заявника за наслідками дорожньо-транспортної пригоди (20.08.2000р.).

Натомість, у межах спірних правовідносин сторона позивача стверджує, що 02.05.2018р. мала місце подія нового ушкодження здоров"я позивача у наслідок захисту Батьківщини під час проходження військової служби і саме ця подія призвела до встановлення 19.10.2022р. другої групи інвалідності згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12 ААВ №335415

За твердженнями сторони позивача, заявник має право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому змінено причинний зв`язок інвалідності (2022 р.)

Стверджуючи про протиправність управлінського волевиявлення суб”єкта владних повноважень з приводу визначення розміру одноразової грошової допомоги із застосуванням прожиткового мінімуму станом на 2001 рік - дату первинного встановлення інвалідності, яка не була пов`язана з виконанням військових обов`язків, заявник ініціював даний спір.

Надаючи оцінку обставинам спірних правовідносин та відповідності реально вчиненого управлінського волевиявлення суб”єкта владних повноважень вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

У розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України відповідач є суб”єктом владних повноважень.

Тому на відносини з реалізації відповідачем наданих законом управлінських функцій поширюється дія ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України.

В Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст.1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб`єкти права (учасники суспільних відносин) зобов`язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Наведене тлумачення змісту перелічених норм права є цілком релевантним правовому висновку постанови Верховного Суду від 09.05.2024р. у справі №580/3690/23, де указано, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб`єкт приватного права зобов`язаний добросовісно виконувати свої обов`язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків.

Ключовим питанням у даній справі є визначення порядку обчислення одноразової грошової допомоги у ситуації, коли одній і тій самій особі в різний час встановлено інвалідність з різних підстав: уперше - з причин, не пов`язаних із проходженням військової служби, а згодом - у зв`язку з пораненням чи травмою, отриманими під час захисту Батьківщини.

За таких обставин суду належить з`ясувати, який із цих юридичних фактів підлягає врахуванню як відправний момент для розрахунку розміру допомоги: первинне встановлення інвалідності незалежно від її причин чи момент, коли інвалідність уперше пов`язана безпосередньо з виконанням військового обов`язку.

Суд відмічає, що правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку із виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 05 березня 1992 року №2232-XII (далі за текстом - Закон №2232-XII).

Відповідно до статті 41 Закону №2232-ХІІ виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі за текстом - Закон №2011-ХІІ).

Відповідно до статті 1 Закону №2011-ХІІ соціальним захистом військовослужбовців є діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з положеннями частини першої статті 16 Закону №2011-ХІІ одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога) - це гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Пунктом 4 частини другої зазначеної статті передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Відповідно до частини третьої статті 16 Закону №2011-ХІІ військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби, за умов, визначених Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Згідно з частиною третьою статті 24 Закону №2232-XII військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби: 1) на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять); 2) на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби; 3) поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника); 4) під час виконання державних обов`язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов`язки не були пов`язані з військовою службою; 5) під час виконання обов`язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку.

Відповідно до частини четвертої статті 16-3 Закону №2011-ХІІ (в редакції на момент прийняття оскаржуваного рішення) якщо військовослужбовцю, військовозобов`язаному, резервісту або особі, звільненій з військової служби, після первинного встановлення інвалідності під час наступного огляду (переогляду) буде встановлено вищу групу інвалідності або змінено її причинний зв`язок, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата здійснюється з урахуванням раніше виплачених сум (у тому числі внаслідок різних, не пов`язаних між собою, захворювань, поранень, травм, контузій, каліцтв).

У разі встановлення більшого ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності у відсотках чи зміни його причинного зв`язку, що дає право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата допомоги здійснюється з урахуванням раніше виплачених сум (крім випадків поранення, травми, контузії, каліцтва, отриманих у різний період часу, за якими виплата допомоги здійснюється окремо, без урахування раніше виплачених сум).

У разі якщо під час первинного огляду було встановлено ступінь втрати працездатності без установлення інвалідності у відсотках, а під час наступного огляду (переогляду) встановлено інвалідність, виплата одноразової грошової допомоги здійснюється з урахуванням раніше виплачених сум (у тому числі внаслідок різних, не пов`язаних між собою, захворювань, поранень, травм, контузій, каліцтв).

Частиною 10 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ обумовлено, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Призначення і виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців здійснюється відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (затверджений постановою КМУ від 25.12.2013р. №975 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 18 червня 2024 р. № 714) (далі за текстом - Порядок №975)).

Згідно з пунктом 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть; у разі встановлення інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії, а у разі повторного огляду та зміни групи інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії про первинне встановлення інвалідності; у разі встановлення ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Як передбачено абзацами 1, 4 підпункту 1 пункту 17 Порядку №975 у разі встановлення інвалідності одноразова грошова допомога виплачується залежно від групи інвалідності та її причинного зв`язку: 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому встановлено відповідну групу інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи.

Відповідно до пункту 19 Порядку № 975 якщо військовослужбовцю, військовозобов`язаному, резервісту або особі, звільненій з військової служби, після первинного встановлення інвалідності під час наступного огляду (переогляду) буде встановлено вищу групу інвалідності або змінено її причинний зв`язок, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата здійснюється з урахуванням раніше виплачених сум (зокрема внаслідок різних, не пов`язаних між собою, захворювань, поранень, травм, контузій, каліцтв) із розрахунку прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому встановлено відповідну групу інвалідності або змінено її причинний зв`язок.

З аналізу положень статей 16, 16-2, 16-3 Закону № 2011-XII та Порядку № 975 убачається, що підставою для призначення одноразової грошової допомоги є виключно встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності, які настали внаслідок ушкодження здоров`я під час виконання військовослужбовцем обов`язків військової служби, у тому числі у зв`язку із захистом Батьківщини, оскільки зазначеними нормативними актами чітко визначено, що таке право виникає лише у випадках поранення, контузії, травми, каліцтва, отриманих під час проходження військової служби, або захворювання, прямо пов`язаного з її виконанням.

Відтак лише встановлення інвалідності з вищенаведених вище причин, породжує у військовослужбовця або особи, звільненої з військової служби, право на отримання одноразової грошової допомоги.

При цьому, юридичне значення має саме факт первинного встановлення інвалідності у зв`язку з проходженням військової служби, адже він визначає момент виникнення права на виплату та прожитковий мінімум, з якого має обчислюватися її розмір.

Натомість випадки встановлення інвалідності з причин, що не мають зв`язку з виконанням військового обов`язку (побутова травма, загальне захворювання тощо), не підпадають під дію спеціального правового регулювання та не можуть визначати дату для обчислення розміру одноразової грошової допомоги.

Інше тлумачення фактично розширювало б межі застосування Закону № 2011-XII та Порядку №975 на категорії осіб, які не зазнали ушкоджень здоров`я у зв`язку з виконанням військового обов`язку, що суперечило б як їхній меті, так і соціальному призначенню.

Отже, для правильного застосування Закону №2011-ХІІ та Порядку №975 вирішальне значення має не будь-який факт встановлення інвалідності як такий, а саме той факт, який прямо пов`язаний із виконанням обов`язків військової служби чи захистом Батьківщини. Лише з цього моменту виникає право на призначення і виплату одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом №2011-ХІІ, та визначається розмір такої допомоги.

Як вже було зазначено, заявнику у 2001 році було встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок травми, одержаної в результаті ДТП і яка не пов`язана з виконанням обов`язків військовослужбовця.

Проте згодом, за інших обставин - під час проходження військової служби заявник отримав ЗЧМТ, струсу головного мозку (02.05.2018) у вигляді розсіяної дрібноосередкової симптоматики, вегето-судинної нестійкості незначно вираженої. Консолідований перелом тіла нижньої щелепи ліворуч та гілки праворуч без порушення функції, внаслідок чого заявнику з 19.10.2022 встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини.

Таким чином, заявник у різний час отримав два окремі ушкодження здоров`я, різні за своєю природою та правовими наслідками: у 2000 році - внаслідок нещасного випадку, не пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби; у 2018 роках - у ході проходження військової служби, що підтверджується встановленням у 2022 році інвалідності ІІ групи у зв`язку із захистом Батьківщини.

При цьому суд наголошує, що ушкодження здоров`я, отримане позивачем у 2000 році (не пов`язане з проходженням військової служби), та отримана заявником у 2018 році травма, є двома самостійними страховими випадками. Кожен із цих ушкоджень здоров"я має власні причини, час настання та правові наслідки. Перший випадок (2000 рік - подія ДТП; 2001р. -подія встановлення ушкодження здоров`я) не створював для позивача права на отримання одноразової грошової допомоги за спеціальним Законом №2011-ХІІ, тоді як другий випадок (у 2018 році, що призвело до зміни у 2022 році причинного зв`язку) є окремою підставою, яка вперше породила для заявника виникнення права на зазначену допомогу. Формальне ототожнення або об`єднання цих подій для визначення дати розрахунку виплати є помилковим і суперечить меті спеціального законодавства.

Предметом спору, що виник у цій справі, є вимога нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу як особі з інвалідністю ІІ групи, інвалідність якого встановлено саме під час проходження військової служби, у зв`язку із захистом Батьківщини.

Оскільки у випадку позивача вперше інвалідність ІІ групи була встановлена 26.03.2001р. з причин, що не підпадають під регулювання статей 16, 16-2, 16-3 Закону № 2011-XII та Порядку № 975, такий факт не породжував права на отримання одноразової грошової допомоги.

Лише встановлення інвалідності ІІ групи 19.10.2022 у зв`язку з травмою, пов`язаною із захистом Батьківщини, є первинним юридичним фактом у межах спеціального правового регулювання виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцю та визначає момент виникнення права на виплату останньої.

Таким чином, саме 2022 рік є відправною точкою для визначення розміру одноразової грошової допомоги, і вона має обчислюватися виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 01 січня 2022 року.

Будь-які посилання відповідача на 2001 рік як на момент «первинного встановлення» інвалідності є необґрунтованими, оскільки той факт інвалідності не підпадав під сферу дії спеціального законодавства, спрямованого на соціальний захист військовослужбовців.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02 вересня 2025 року по справі №240/4278/24, у якій Верховний Суд також виснував: "62. Колегія суддів також зауважує, що висновок судів попередніх інстанцій узгоджується із зобов`язаннями, взятими на себе Україною у межах Європейської соціальної хартії (переглянутої; (ETS №163)), ратифікованої Законом № 137-V від 14 вересня 2006 року. Відповідно до пунктів 2 та 3 статті 12 «Право на соціальне забезпечення» цієї Хартії, Сторони зобов`язуються: « 2. підтримувати систему соціального забезпечення на задовільному рівні, принаймні на такому, який дорівнює рівню, необхідному для ратифікації Європейського кодексу соціального забезпечення; 3. докладати зусиль для поступового піднесення системи соціального забезпечення на більш високий рівень».

Тлумачення цих положень у контексті спірних правовідносин свідчить, що державні гарантії соціального захисту для військовослужбовців, які втратили здоров`я під час захисту Батьківщини, мають бути не лише формальними, але й ефективними та відповідати «задовільному рівню». Застосування для розрахунку допомоги за поранення, отримане у 2022 році, застарілого прожиткового мінімуму 2021 року, який стосується іншого, не пов`язаного зі службою страхового випадку, фактично знижує рівень соціального забезпечення та не відповідає обов`язку держави підтримувати його на належному рівні та прагнути до його підвищення. Ефективна реалізація права на соціальне забезпечення у цьому випадку вимагає розрахунку допомоги, виходячи з актуальних соціально-економічних показників на момент настання саме того страхового випадку, який і став підставою для виникнення права на таку специфічну допомогу."

Стосовно посилань відповідача на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2024 року у справі №560/419/24, постанові Верховного Суду від 10 вересня 2025 року у справі №120/845/24 суд зазначає, що у справі №560/419/24 Верховний Суд дійсно наголосив, що розмір одноразової грошової допомоги визначається виходячи з прожиткового мінімуму станом на дату первинного встановлення інвалідності, навіть якщо пізніше змінено її причинний зв`язок, однак врахувавши, що правове регулювання з моменту первинного встановлення інвалідності одразу здійснювалося в межах спеціальних норм Закону №2011-XII та Порядку №975. Наведена правова позиція стосувалася ситуації, коли, особі первинно було встановлено інвалідність у зв`язку з проходженням військової служби, а згодом змінено причинний зв`язок такої інвалідності на «у зв`язку із захистом Батьківщини.

У постанові від 10.09.2025 у справі №120/845/24 в результаті аналізу статей 16, 16-2, 16-3 Закону N201-XII та Порядку №975 Верховний Суд дійшов висновку, що для призначення одноразової грошової допомоги юридичне значення має саме факт первинного встановлення інвалідності з підстав, пов`язаних із проходженням військової служби, оскільки він визначає і момент виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги, і базовий критерій її розрахунку. Подальша зміна причинного зв`язку інвалідності (наприклад із "пов`язаної із проходженням військової служби" на "пов`язану із захистом Батьківщини") не утворює нового первинного факту і не змінює базового моменту відліку для визначення розміру одноразової грошової допомоги; у такому разі може здійснюватися доплата до більшого розміру з урахуванням раніше виплачених сум, але обчислення все одно проводиться виходячи з прожиткового мінімуму року первинного встановлення інвалідності. Верховний Суд також зазначив, що використана законодавцем конструкція у тому числі внаслідок різних, не пов`язаних між собою, захворювань у частині четвертій статті 16-3 Закону №2011-XII та пункті 8 Порядку №975 спрямована на врегулювання ситуацій, коли у тієї самої особи внаслідок різних причин може бути змінена група інвалідності чи її причинний зв`язок. Однак це положення не створює нового "первинного факту" встановлення інвалідності, а лише свідчить про виникнення підстави для доплати до більшого розміру допомоги. Первинним юридичним фактом у контексті одноразової допомоги завжди залишається перше встановлення інвалідності, незалежно від подальшої зміни групи чи причинного зв`язку, оскільки інакше було б знівельовано саму правову природу одноразової допомоги як разової виплати.

Натомість у даній справі обставини є відмінними: у 2001 році позивачу було встановлено інвалідність з причин, не пов`язаних із виконанням обов`язків військової служби, що не створювало права на отримання одноразової грошової допомоги за Законом №2011-XII та Порядком №975.

Лише у 2022 році позивачу вперше було встановлено інвалідність ІІ групи саме у зв`язку з травмою, пов`язаною із захистом Батьківщини. Відтак, саме цей факт є первинним юридичним фактом для цілей застосування статей 16, 16-2, 16-3 Закону №2011-XII та Порядку №975 і визначає прожитковий мінімум, який підлягає застосуванню при розрахунку допомоги.

З тих самих підстав, враховуючи, що перший факт встановлення інвалідності позивачу у 2001 році не був пов`язаний із проходженням військової служби та, відповідно, не підпадав під дію спеціального правового регулювання Закону №2011-XII та Порядку №975, суд відхиляє посилання відповідача на висновки, викладені Верховним Судом у постановах від 08 квітня 2024 року у справі №240/512/22, від 08 травня 2024 року у справі №240/17749/20 та від 18 червня 2024 року у справі №240/20065/20, оскільки вони були сформульовані у контексті правовідносин, де інвалідність первинно була встановлена саме у зв`язку з виконанням військової служби.

Тож, у межах спірних правовідносин слід кваліфікувати у якості недоведеного суб`єктом владних повноважень за правилами ч.2 ст.77 КАС України факту існування прямого та безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між встановленням заявнику у 2022р. році другої групи інвалідності у зв`язку із захистом Батьківщини саме від ушкодження здоров`я під час дорожньо-трансопртної пригоди (20.08.2000р.), а не від травми (02.05.2018р.) під час проходження військової служби.

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

Тому відповідність закону рішення чи діяння суб”єкта владних повноважень як у спорі про прагнення до набуття приватною особою додаткового блага чи активу, так і у спорі про визнання протиправним новоствореного унаслідок управлінського волевиявлення суб”єкта владних повноважень публічного обов”язку, зокрема, за критеріями дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед відповідачем.

При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб"єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Окрім того, за правовою позицією, сформульованою у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21: 1) покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були; 2) суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.

У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та інтересів та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.

Кваліфікуючи реально вчинене у спірних правовідносинах управлінське волевиявлення суб`єкта владних повноважень, суд виходить із того, що за загальним правилом під рішенням суб`єкта владних повноважень слід розуміти письмовий акт, під дією суб`єкта владних повноважень слід розуміти вчинок посадової/службової особи, під бездіяльністю суб`єкта владних повноважень слід розуміти невиконання обов`язків, під відмовою суб`єкта владних повноважень слід розуміти письмово зафіксоване діяння з приводу незадоволення звернення приватної особи.

При цьому, за змістом правових позицій постанови Верховного Суду від 03.06.2020р. у справі №464/5990/16-а та постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2022р. у справі №9901/276/19 протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень є зовнішня форма поведінки (діяння) органу/посадової особи у вигляді неприйняття рішення (нездійснення юридично значимих дій) у межах компетенції за наявності фізичної змоги реалізувати управлінську функцію.

У межах спірних правовідносин суб`єкт владних повноважень вчинив управлінське волевиявлення у формі призначення одноразової грошової допомоги заявнику в розмірі різниці між сумою страхового відшкодування та 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01.01.2001 року, оформленої протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 15.01.2026р. №17/975.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд зазначає, що у даному конкретному випадку суб’’єкт владних повноважень не дотримався вимог ч.2 ст.19 Контситуції України та ч.2 ст.2 КАС України, позаяк обставини фактичної дійсності не з”ясував неповно, положення належної норми права витлумачив неправильно, не зважив на усі юридично значимі фактори, зокрема, не надав належної правової оцінки відсутності причинно-наслідкового зв`язку між первинним встановленням інвалідності у 2001 році та встановленням інвалідності у 2022 році, а тому оформлене протоколом рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 15.01.2026р. №17/975 в частині призначення заявнику одноразової грошової допомоги заявнику в розмірі різниці між сумою страхового відшкодування та 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01.01.2001 року, належить скасувати.

Водночас з цим, з огляду на зміст абз.1 ч.4 ст.245 КАС України та абз.2 ч.4 ст.245 КАС України суд не знаходить підстав для обтяження владного суб`єкта імперативним обов`язком вчинення конкретного управлінського волевиявлення з приводу призначення одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01.01.2022 року (рік зміни причинного зв`язку інвалідності), позаяк відповідачем у даному конкретному випадку не досліджувалось та не оцінювалось питання наявності та характеру причинно-наслідкового зв`язку між різними випадками ушкодження здоров`я позивача, а також юридичні наслідки встановлення інвалідності саме у 2022 році як самостійної підстави для виникнення права на відповідну виплату.

Зокрема, відповідачем не було здійснено належної оцінки того, що інвалідність, встановлена позивачу у 2001 році, виникла з причин, не пов`язаних із проходженням військової служби, та не породжувала права на отримання одноразової грошової допомоги за спеціальним законодавством. Натомість інвалідність, встановлена у 2022 році, має іншу правову природу, оскільки безпосередньо пов`язана із травмою, отриманою під час виконання обов`язків військової служби. Разом із тим, відповідач не з`ясував, чи є зазначені випадки інвалідності взаємопов`язаними, чи вони становлять окремі страхові випадки, не надав оцінки медичним висновкам щодо їх походження.

Дані обставини спонукають суд до застосування положень ч.2 ст.5 і ч.2 ст.9 КАС України, виходу за межі позовних вимог і обтяженням відповідача обов`язком повторно розглянути заяву позивача від 23.03.2023р. про виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01.01.2022р. з урахуванням висновків суду у даній справі.

Суд відмічає, що сформульовані заявником вимоги містять словоформу - "з урахуванням виплачених сум", що неспростовно та беззаперечно засвідчує реалізацію заявником у межах даного спору наміру на отримання від суб"єкта владних повноважень конкретних грошових сум.

Проте, з урахуванням викладених вище міркувань суду ця вимога позову є передчасною, спрямована наперед у часі, стосується майбутніх правових відносин, котрі наразі ще не склались у часі та у яких відсутній об`єкт судового захисту у розумінні ч.1 ст.2 КАС України.

Тож, за цією вимогою позов до задоволення не підлягає.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі “Гарсія Руїз проти Іспанії”, від 22.02.2007р. у справі “Красуля проти Росії”, від 05.05.2011р. у справі “Ільяді проти Росії”, від 28.10.2010р. у справі “Трофимчук проти України”, від 09.12.1994р. у справі “Хіро Балані проти Іспанії”, від 01.07.2003р. у справі “Суомінен проти Фінляндії”, від 07.06.2008р. у справі “Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії”); надав оцінку усім юридично значимим факторам, доводам і обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; вичерпно реалізував існуючі правові механізми з`ясування об`єктивної істини; інших джерел здобуття об”єктивних даних про спірні правовідносини судом не виявлено.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

Розподіл судових витрат має бути проведений відповідно до ст.ст.132-139 КАС України.

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, 72-78, 90, 211, 241-243, 255, 257, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов - задовольнити частково.

Вийти за межі позову.

Визнати протиправним та скасувати оформлене протоколом від 15.01.2026р. №17/975 рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум в частині призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі різниці між сумою страхового відшкодування та 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність (2001р.).

Зобов`язати Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (зареєстрована адреса місця проживання - АДРЕСА_2 , р.н.о.к.п.п. - НОМЕР_6 ) від 23.03.2023р. про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності, що настала внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, на 01.01.2022р. з урахуванням висновків суду у даній справі.

Позов в решті вимог - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).

Суддя А.В. Сліденко