Рішення від 15 квітня 2026 р. у справі №260/1306/26 — Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

16 квітня 2026 рокум. Ужгород№ 260/1306/26

Суддя Закарпатського окружного адміністративного суду Скраль Т.В., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), в особі уповноваженого представника Бойко Богдана Богдановича ( АДРЕСА_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (76018, м. Івано-Франківськ, вул. Січових Стрільців,15 код ЄДРПОУ 20551088), третя особа: Головного управління Пенсійного фонду України Закарпатській області (88008, Закарпатська обл., м. Ужгород, пл. Народна, 4, код ЄДРПОУ 20453063) про визнання протиправним рішення і зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

05 березня 2026 року ОСОБА_1 , через уповноваженого представника Бойко Богдана Богдановича звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, третя особа: Головного управління Пенсійного фонду України Закарпатській області, якою просить: 1) визнати протиправним та скасувати рішення Головного управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області № 071750017189 від 24.10.2025 року, про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП – НОМЕР_1 ; 2) зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП – НОМЕР_1 , пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне страхування» з 16.10.2025 року (з дати звернення із заявою про призначення пенсії), зарахувавши ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП – НОМЕР_1 , до страхового стажу за період роботи з 03.07.1980 по 27.10.1980 р.р., з 24.11.1987 по 22.12.1988 р.р., у відповідності до трудової книжки серії НОМЕР_2 від 07.07.1980 року.

10 березня 2026 року ухвалою суду відкрито провадження у справі. Зобов`язано Головне управління ПФУ в Закарпатській області надати суду до 10 квітня 2026 року відмовну пенсійну справу ОСОБА_1 .

27 березня 2026 року Головним управлінням ПФУ в Закарпатській області надано суду копію пенсійної справи ОСОБА_1 .

1. Позиції сторін.

Заявлені позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_2 від 07.07.1980 року, виданої ОСОБА_1 , наявні такі записи: 03.07.1980 року прийнятий на роботу в ремонтну майстерню учнем слюсарем. Наказ пр.№83-к від 28.06.1980 року; 27.10.1980 року звільнений з роботи по п.3 ст. 36 КЗпП УССР, у зв`язку з переводом в радянську армію. Наказ Пр № 83-к від 23.10.1980 року; 24.11.1987 року прийнятий робочим (м. Бєлгород, росія). Наказ Пр.№119 параграф 2 від 24.11.1987 року; 22.11.1988 року звільнений згідно поданої заяви. Наказ Пр № 137 від 22.12.1988 року. Однак, незважаючи на наявність відповідних записів у трудовій книжці позивача, які є належним та основним документом, що підтверджує стаж роботи за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку, відповідачем безпідставно та неправомірно не було зараховано зазначені періоди трудової діяльності до страхового стажу позивача.

30 березня 2026 року відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому просять відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування зазначено, що за результатами розгляду документів, до страхового стажу згідно з записами трудової книжки НОМЕР_2 від 07.07.1980 не враховано періоди роботи: з 03.07.1980 по 27.10.1980 в зв`язку з виправленням в наказі на прийняття; з 24.11.1987 по 22.12.1988 період роботи за межами України, який не підтверджений відповідно до Постанови КМУ від 16.05.2025 №562; з 26.07.1993 запис про звільнення відсутній.

30 березня 2026 року позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якій зазначає, що обов`язок щодо заповнення трудової книжки (внесення відповідних записів, в тому числі наказів про прийняття, звільнення, переведення та їх засвідчення з проставленням печатки підприємства або відділу кадрів, внесення виправлень та/або змін до записів) законодавцем покладено на адміністрацію підприємств (власника або уповноваженого ним органу). Працівник не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто таким працівником. Позивачем не надавалась особиста заява про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації. Водночас, відповідно до частини 3 статті 44 Закону №1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. В контексті досліджуваного правого регулювання слід відзначити, що право органів, які призначають пенсію, вимагати від фізичних осіб дооформлення прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі, не повинно нівелювати обов`язок пенсійного органу щодо установлення права особи на одержання пенсії на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів.

Відповідно до статті 229 частини 4 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

2. Обставини, встановлені судом.

Судом встановлено, що 16 жовтня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління ПФУ в Закарпатській області із заявою № 282 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

24 жовтня 2025 року Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області рішенням № 071750017189 відмовило ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до частини 2 статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у зв`язку з недостатньою кількістю страхового стажу.

Зазначають, що за результатами розгляду документів, до страхового стажу згідно з записами трудової книжки НОМЕР_2 від 07 липня 1980 року не враховано періоди роботи:

- з 03.07.1980 по 27.10.1980 - в зв`язку з виправленням в наказі на прийняття;

- з 24.11.1987 по 22.12.1988 - період роботи за межами України, який не підтверджений відповідно до Постанови КМУ від 16.05.2025 №562;

- з 26.07.1993, оскільки запис про звільнення відсутній.

Не погодившись із рішенням про відмову у призначенні пенсії за віком, позивач звернувся до суду.

3. Мотиви суду та норми права, застосовані судом.

Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з статтею 46 Конституції Українигромадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Надане вищевказаною статтею право деталізоване у Законах України від 05.11.1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788) та від 09.07.2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058), зокрема, у статтях 1 і 8 відповідно.

Закон України «Про пенсійне забезпечення» відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій, спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих; та гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв`язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.

Згідно із статтею 1 Закону № 1788 громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до статей 6, 7 Закону № 1788 особам, які мають одночасно право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором, за винятком пенсій інвалідам внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, що їх вони дістали при захисті Батьківщини або при виконанні інших обов`язків військової служби, або внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті чи з виконанням інтернаціонального обов`язку.

Звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.

При цьому, пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується. Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.

Відповідно до статті 56 Закону № 1788 до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Згідно із статтею 62 Закону № 1788 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 62 Закону № 1788 постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Суд також враховує, що на момент внесення у трудову книжку позивача записів про спірні періоди роботи була чинна Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.74 р. № 162 (далі - Інструкція № 162), де згідно з пунктом 2.2 у трудову книжку вноситься запис про роботу: прийом на роботу, перехід на іншу постійну роботу, звільнення.

Пунктом 2.3 Інструкції № 162 було визначено, що всі записи у трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, також по нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Крім того, пунктами 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі - Порядок № 637) встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Разом з тим, відповідно до пункту 18 постанови Ради міністрів СРСР від 06 вересня 1973 року №656 «Про трудові книжки робочих та службовців» відповідальність за організацію робіт по веденню, обліку, зберіганню та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (розпорядженням керівника підприємства, установи, організації).

Аналогічний припис міститься в пункті 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

З огляду на зазначене, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі №677/277/17.

Відповідно до статті 1 Закону № 1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Згідно із частиною 1 статті 24 Закону № 1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до частини 2 статті 24 Закону № 1058 страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Таким чином, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, а наявність відповідних записів у трудовій книжці про стаж роботи є підтвердженням страхового стажу. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Наявність же відповідних записів у трудовій книжці про стаж роботи є підтвердженням страхового стажу.

Відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_2 від 07 липня 1980 року, виданої ОСОБА_1 , яка була надана при поданні заяви про призначення/перерахунок пенсії, наявні такі записи:

- 03 липня 1980 року прийнятий на роботу в ремонтну майстерню учнем слюсарем (запис № 1);

- 27 жовтня 1980 року звільнений з роботи по п.3 ст. 36 КЗпП УССР, у зв`язку з переводом в радянську армію (запис № 1);

- 24 листопада 1987 року прийнятий робочим (запис № 15);

- 22 грудня 1988 року звільнений згідно з поданою заявою (запис № 16);

В даному випадку, відповідач мав в розпорядженні трудову книжку, в якій по хронології відображено місце та роботу яку виконував позивач.

Щодо не зарахування до страхового стажу періоду роботи з 03 липня 1980 року по 27 жовтня 1980 року у зв`язку з виправленням в наказі на прийняття суд оцінює критично, оскільки відповідно до пунктів 2.2, 2.3 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності працівника пізніше тижневого терміну від часу прийому на роботу. У трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження та заохочення: нагородження орденами та медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи у роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження та заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку та статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видано дипломи, про використані винаходи та раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не записуються. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу чи звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільненні - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Отже, заповнення трудової книжки здійснюється адміністрацією підприємства, а тому порушення вимог ведення трудової книжки жодним чином не повинна нести настання негативних наслідків для працівника.

Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а зазначив, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Дана обставина не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питання призначення пенсії.

Разом з тим, підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Пенсійний орган не врахував, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Зазначений висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 року по справі № 754/14898/15-а.

Таким чином, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 25 квітня 2019 року у справі №593/283/17.

За таких обставин, відмовляючи позивачу у зарахуванні до страхового стажу періодів його трудової діяльності з 03 липня 1980 року по 27 жовтня 1980 року, відповідач діяв протиправно.

Щодо зарахування до страхового стажу періодів роботи з 24 листопада 1987 року по 22 грудня 1988 року, судом встановлено наступне.

Частиною другою статті 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та російська федерація (далі - Угода).

Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (стаття 5 Угоди).

Відповідно до статті 1 Угоди пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Згідно із абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом РФ «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.

Частиною другою статті 4 Угоди «Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів» від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, РФ, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.

Таким чином, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.

Постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29 листопада 2022 року «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві.

Вказана постанова набрала чинності 02 грудня 2022 року .

01 грудня 2022 року прийнято Закон України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» № 2783-IX, який набрав чинності 23 грудня 2022 року.

Отже, до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України № 1328 від 29.11.2022 року та Закону України № 2783-IX від 1 грудня 2022 року, Україна як держава - учасниця Угоди та Конвенції виконує зобов`язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року та Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року.

Таким чином, суд дійшов висновку, що дії відповідача щодо відмови позивачу у зарахуванні до страхового стажу періодів роботи відповідно до трудової книжки НОМЕР_2 від 07 липня 1980 року з 24 листопада 1987 року по 22 грудня 1988 року із зазначених вище підстав є протиправними.

Враховуючи вищенаведене, відмова у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду роботи з 03 липня 1980 року по 27 жовтня 1980 року та з 24 листопада 1987 року по 22 грудня 1988 року, відповідно до наданої трудової книжки НОМЕР_2 від 07 липня 1980 року є протиправною, а відтак необхідно зарахувати дані періоди до страхового стажу.

Таким чином, відповідач приймаючи рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії № 071750017189 від 24 жовтня 2025 року діяв у супереч вимог вказаних вище норм законів, що спричинило порушення права позивача на соціальний захист та отримання пенсійних виплат. Відтак, вказане рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Згідно з частиною 3 статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Таким чином, наслідком скасування прийнятих за результатами розгляду заяв позивача про призначення пенсії рішення є виникнення саме у цього територіального органу Пенсійного фонду України обов`язку повторно розглянути заяву про призначення пенсії.

З огляду на встановлене, суд з метою ефективного захисту прав позивача вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано - Франківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 для обчислення розміру пенсії періоди з 03 липня 1980 року по 27 жовтня 1980 року та з 24 листопада 1987 року по 22 грудня 1988року та повторно розглянути заяву про призначення пенсії від 16 жовтня 2025 року з врахуванням висновків суду.

Відповідно до статті 77 частини 1 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.

Відповідно до частини третьоїстатті 139 КАС Українипри частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Позивачем при поданні адміністративного позову сплачено судовий збір у розмірі 1 065,00 грн, що підтверджується квитанцією від 05 березня 2025 року, (а.с. 14).

Вказана сума судового збору у розмірі 1 064, 96 грн підлягає стягненню на користь позивача.

Керуючись статтями 9, 14, 139, 242-246, 255, 295 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Позов ОСОБА_1 , в особі уповноваженого представника Бойко Богдана Богдановича до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, третя особа: Головного управління Пенсійного фонду України Закарпатській області про визнання протиправним рішення і зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області № 071750017189 від 24 жовтня 2025 року про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 , відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 для обчислення розміру пенсії період роботи з 03 липня 1980 року по 27 жовтня 1980 року та з 24 листопада 1987 року по 22 грудня 1988 року та повторно розглянути заяву про призначення пенсії від 16 жовтня 2025 року з врахуванням висновків суду.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (76018, м. Івано-Франківськ, вул. Січових Стрільців,15 код ЄДРПОУ 20551088) судові витрати у розмірі 1 064, 96 грн (одна тисяча шістдесят чотири гривні 96 коп.) сплаченого судового збору.

5. В решті позовних вимог – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 16 квітня 2026 року.

СуддяТ.В.Скраль