Рішення від 12 квітня 2026 р. у справі №200/126/26 — Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 квітня 2026 року Справа№200/126/26

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабіча С.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною, стягнення грошового забезпечення,

У С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі – відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та інших додаткових виплат за періоди з 18.06.2025 року по 09.09.2025 року із застосуванням розрахункової величини при розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням – прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року;

- стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 недоотриману частину грошового забезпечення та інших додаткових виплат в розмірі 68 350,50 грн за періоди з 18.06.2025 року по 09.09.2025 року, які мали розраховуватися із застосуванням розрахункової величини при розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням – прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року;

- постановити ухвалу про зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення;

- ухвалити додаткове рішення про стягнення з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 компенсації судових витрат, а саме витрат на правову допомогу.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що при встановленні розміру посадового окладу та окладу за військовим званням у період з 18.06.2025 року по 09.09.2025 року відповідач повинен був застосувати прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений законом станом на 01.01.2025 року.

Натомість при встановленні посадового окладу та окладу за військовим званням у 2025 році відповідач застосовував прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2018 року, що призвело до виплати позивачу грошового забезпечення у заниженому розмірі.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 13.01.2026 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі № 200/126/25, призначено дану справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Від відповідача надійшов відзив, відповідно до якого він просить відмовити у задоволенні позовних вимог у зв`язку з тим, що позивачу посадовий оклад (4 тарифний розряд, коефіцієнт 1,55) та оклад за військовим званням (солдат, коефіцієнт 0,30) обчислювалися саме з 1762 грн, що відповідало чинній на момент нарахування редакції законодавства.

Позивачу надано всі необхідні відомості та документи, включаючи детальний розрахунок, що спростовує твердження про бездіяльність.

Отже, бездіяльність відповідача відсутня, а обчислення грошового забезпечення проводилося правомірно.

Справу розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини та спірні правовідносини.

Згідно з витягом з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (по стройовій частині) від 07.04.2025 року № 97 позивача зараховано до списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до витягу з наказу ІНФОРМАЦІЯ_2 (по стройовій частині) від 09.09.2025 року позивача виключено зі списків особового складу з 09.09.2025 року.

Згідно з довідкою відповідача від 19.01.2026 року № 09/02/75 під час розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням позивачу у період з 18.06.2025 року по 09.09.2025 року відповідачем застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2018 року у розмірі 1762 грн.

Вважаючи, що відповідачем допущено протиправні дії щодо обчислення та виплати грошового забезпечення з 18.06.2025 року по 09.09.2025 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2025 рік без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 01.01.2025 року, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та відповідним доводам сторін, суд дійшов таких висновків.

30.08.2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” (далі - Постанова № 704), якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років.

Згідно з пунктом 10 постанови Кабінету Міністрів України № 704 (у первинній редакції від 30.08.2017 року), ця постанова набирає чинності 01 січня 2018 року.

Пунктом 4 Постанови № 704 було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Також, додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема, посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

Таким чином, Кабінетом Міністрів України було запроваджено дві розрахункові величини обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; 2) 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.

21.02.2018 року Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову № 103 “Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб” (далі - Постанова № 103), яка набрала чинності 24.02.2018 року.

Пунктом 6 Постанови № 103 були внесені зміни до ряду постанов Кабінету Міністрів України, в тому числі до Постанови № 704 були внесені чергові зміни в частині календарної дати набуття чинності і строк початку дії цього нормативного акту було перенесено на 01.03.2018 р.

Крім цьому, пунктом 6 Постанови № 103 внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704, який викладено в наступній редакції:

“Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14”.

При цьому, суд зауважує, що зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 до Постанови № 704 не вносились.

Отже, згідно із пунктом 4 Постанови № 704 (в редакції Постанови № 103) розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, для складання довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії за відповідною посадою, є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018 року, тоді як згідно з примітками до вказаних додатків розрахунковою величиною визначено відсотковий показник від розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Водночас, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року № 103 “Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб”.

Відтак, зміни до пункту 4 Постанови №704, внесені пунктом 6 Постанови № 103, з 29.01.2020 року не підлягають застосуванню.

За таких обставин, з 29.01.2020 року відновлена юридична дія пункту 4 постанови КМУ № 704 у первісній редакції, що передбачає визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14.

Тобто, з 29.01.2020 року відновлена дія пункту 4 постанови КМУ № 704 у редакції, яка запроваджувала у якості однієї із величин алгоритму розрахунку показника окладу за посадою - мінімальний розмір заробітної плати.

Разом з тим, визнання Шостим апеляційним адміністративним судом протиправним та скасування пункту 6 Постанови № 103 не впливає на застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

01.01.2017 року набрав чинності Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 06.12.2016 року № 1774-VIII, пунктом 3 розділу ІІ якого встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.

Суд звертає увагу, що під час розв`язання правової колізії між нормами пункту 3 розділу ІІ Закону № 1774-VІІІ та пункту 4 Постанови № 704, у редакції до внесення змін Постановою №103, та приміток до додатків 1, 12, 13, 14 Постанови № 704, перевагу належить віддати положенням закону, як акту права вищої юридичної сили.

Оскільки норма пункту 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 року № 1774-VІІІ не втратила чинності і за юридичною силою є вищою за положення пункту 4 Постанови № 704, у редакції до внесення змін Постановою № 103, а також додатків 1, 12, 13, 14 Постанови № 704, суд приходить до висновку, що обчислення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу не проводиться із використанням величини мінімальної заробітної плати.

Таким чином, відповідно до пункту 4 Постанови № 704, починаючи з 29.01.2020 року, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня календарного року.

Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб:

- станом на 01 січня 2018 року встановлений в розмірі 1762,00 грн. (стаття 7 Закону України від 07.12.2017 р. № 2246-VIII “Про Державний бюджет України на 2018 рік”);

- станом на 01 січня 2020 року встановлений в розмірі 2102,00 грн. (стаття 7 Закону України від 14.11.2019 р. № 294-IX “Про Державний бюджет України на 2020 рік”);

- станом на 01 січня 2021 року встановлений в розмірі 2270,00 грн. (стаття 7 Закону України від 15.12.2020 р. № 1082-IX “Про Державний бюджет України на 2021 рік”);

- станом на 01 січня 2022 року встановлений в розмірі 2481,00 грн. (стаття 7 Закону України від 02.12.2021 р. № 1928-IX “Про Державний бюджет України на 2022 рік”) ;

- станом на 01 січня 2023 року встановлений в розмірі 2684,00 грн. (стаття 7 Закону України від 03.11.2022 р. № 2710-IX “Про Державний бюджет України на 2023 рік”).

Отже, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений Законом № 2246-VIII на 01.01.2018 року є меншим, ніж прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений, зокрема, Законом №2710-IX на 01.01.2023 року.

За таких обставин, суд зазначає, що через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законами № 294-IX, № 1082-IX, № 1928-IX, № 2710-IX у осіб з числа військовослужбовців виникло право на перерахунок грошового забезпечення з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 постанови № 704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

Відповідного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 02.08.2022 року у справі № 440/6017/21 (адміністративне провадження № К/9901/43174/21).

Таким чином, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховані, виходячи з розміру 1762 гривні, що є значно меншою величиною порівняно, зокрема станом на 01.01.2023 року (2684,00 гривень).

Разом з тим, 12.05.2023 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 481 “Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704” (Постанова № 481), пунктом 2 якої внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704, виклавши абзац перший в такій редакції: “ 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14”.

Пунктом 3 Постанови № 481 установлено, що видатки, пов`язані з виконанням пункту 2 цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, передбачених у державному бюджеті на відповідний рік для утримання відповідних державних органів.

Отже, з дня набрання чинності Постановою № 481 (20.05.2023 року) Кабінетом Міністрів України замість розрахункової величини “прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року” запроваджено сталу розрахункову величину для посадового окладу та окладу за військове звання - 1762 грн.

Суд зазначає, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 року у справі №320/29450/24 визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 року рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24 залишено без змін.

Виходячи зі змісту приписів частини другої статті 245 КАС України в разі задоволення позову про визнання протиправним рішення суб`єкта владних повноважень чи його окремих положень суд повинен зазначити про це в судовому рішенні та одночасно застосувати один із встановлених законом способів захисту порушеного права позивача, а саме: про скасування або визнання нечинними рішення чи окремих його положень.

При цьому скасування акта суб`єкта владних повноважень як способу захисту порушеного права позивача застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акта.

Визнання ж акта суб`єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта.

У постанові від 08.02.2022 у справі № 1540/3828/18 Верховний Суд також вказав, що відмінність між встановленою судом незаконністю (протиправністю) актів індивідуальних та нормативно-правових є істотною і полягає, зокрема в моменті втрати чинності такими актами. У разі визнання незаконним (протиправним) індивідуальний акт є таким, що не діє з моменту його прийняття, а нормативно-правовий, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, втрачає чинність після набрання законної сили судовим рішенням.

З огляду на наведене, постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 є нечинною з 18.06.2025 року.

Отже, оскільки рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 року набрало законної сили 18.06.2025 року, наведений нормативно-правовий акт втратив чинність з 18.06.2025 року, що свідчить про те, що у період з 18.06.2025 року грошове забезпечення позивача повинно бути перераховано із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб за поточний рік у зв`язку із визнанням протиправним та нечинним пункту 2 Постанови КМУ від 12.05.2023 № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 Постанови №704.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно у період з 18.06.2025 року по 09.09.2025 року не здійснено нарахування грошового забезпечення позивача, виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 01 січня відповідного календарного року.

Також суд зауважує, що підлягають перерахунку виплати, що належали позивачу, зокрема, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат, оскільки при їх обрахунку використано посадовий оклад та оклад за військовим званням не в тому розмірі, який визначений чинним законодавством.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що оскаржувана бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошового забезпечення та інших додаткових виплат за періоди з 18.06.2025 року по 09.09.2025 року із застосуванням розрахункової величини при розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням – прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року є протиправною.

Суд зазначає, що розрахунок грошового забезпечення належить до повноважень роботодавця. Перерахунок грошового забезпечення позивача на виконання даного рішення суду відповідачем ще не проводився.

Враховуючи вищевикладене суд вважає за необхідне на підставі частини 9 КАС України, зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу грошового забезпечення та інших додаткових виплат за період з 18.06.2025 року по 09.09.2025 року із застосуванням розрахункової величини при розрахунку посадового окладу та окладу за спеціальним званням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2025 року, з урахуванням раніше виплачених сум.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог з урахуванням частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Стосовно встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд зазначає про таке.

Відповідно до частини 1 статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності - за її межами.

Відповідно до частини 1 статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Згідно частини 5 статті 382 КАС України за письмовою заявою заявника суд під час ухвалення рішення суду може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене таке рішення, подати звіт про його виконання.

Отже, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень – відповідачем у справі суд першої чи апеляційної інстанції може під час ухвалення рішення у справі. Тобто, питання щодо зобов`язання відповідача подати такий звіт вирішується судом під час постановлення судового рішення.

Водночас, встановлення строку на подачу звіту про виконання судового рішення є правом суду, який ухвалив судове рішення, а не його обов`язком.

Суд звертає увагу позивача, що на час розгляду справи ним не надано обґрунтованих доказів та не наведено обставин, що відповідач буде ухилятись від виконання рішення суду, у зв`язку з чим суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю за виконання зазначеного рішення.

Щодо стягнення судових витрат на правову допомогу.

Через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла заява про стягнення з відповідача на користь позивача понесених ним судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6900,00 грн.

Суд зазначає, що позов підписано представником позивача Біленком Євгеном Леонідовичем на підставі довіреності від 15.10.2025 року, яка сформована в системі “Електронний суд”, що відповідає частині 7 статті 59 КАС України.

Водночас до суду не надано доказів того, що Біленко Євген Леонідович має статус адвоката.

У Єдиному реєстрі адвокатів України відсутні відомості про Біленка Євгена Леонідовича як адвоката.

Також до суду надана копія договору про надання юридичних послуг (правової допомоги) від 10.10.2025 року №10/2025-05, який укладено між позивачем (як клієнт) і Товариством з обмеженою відповідальністю “Юридична компанія “Біленко та партнери”.

Частиною 1 статті 131-2 Конституції України передбачено, що для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

Пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України від 05.07.2012 року № 5076-VI “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” визначено, що договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Також частиною 1, 2 статті 2 вказаного Закону встановлено, що адвокатура України - недержавний самоврядний інститут, що забезпечує здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги на професійній основі, а також самостійно вирішує питання організації і діяльності адвокатури в порядку, встановленому цим Законом.

Адвокатуру України складають всі адвокати України, які мають право здійснювати адвокатську діяльність.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами 1 і 2 ст. 134 “Витрати на професійну правничу допомогу” КАС України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на правничу допомогу саме адвоката, який діє на підставі укладеного з таким адвокатом (адвокатським бюро, адвокатським об`єднанням) договору про надання правничої допомоги.

Витрати особи за послуги, зокрема юридичні, надані фізичними особами, фізичними особами-підприємцями, юридичними фірмами тощо які не мають статусу адвоката (адвокатського бюро, адвокатського об`єднання) не належать до витрат на професійну правничу допомогу і, відповідно, не підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень Кодексу адміністративного судочинства України.

До аналогічних висновків, але під час розгляду цивільної справи, дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13.07.2022 року у справі № 496/3134/19.

Поняття “надання професійної правничої допомоги” не тотожне поняттю “представництво особи в суді”.

Надання професійної правничої допомоги здійснюють лише адвокати, натомість представництво особи у суді може бути здійснене за вибором особи адвокатом або іншим суб`єктом (абзац другий підпункту 2.2.1 підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини висновку Конституційного Суду України (Велика палата) у справі за конституційним зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України (щодо скасування адвокатської монополії) вимогам статей 157 і 158 Конституції України від 31 жовтня 2019 року № 4-в/2019).

Суд звертає увагу на те, що приписи частини 5 статті 131-2 Конституції України, частини статті 57 КАС України передбачають можливість здійснення представництва фізичною особою у певних категоріях справ, але вказане не зумовлює виникнення права на відшкодування витрат на надання такої допомоги відповідно до статті 134 КАС України.

Як було вказано вище позовну заяву підписано особою статус якої як адвоката не підтверджено. Доказів надання позивачу в цій справі професійної правничої допомоги саме адвокатом (адвокатським бюро, адвокатським об`єднанням) суду не надано.

Додатково суд звертає увагу на те, що перебування у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю “Юридична компанія “Біленко та партнери” на посаді юриста Берестеня Вадима Валерійовича (наказ № 15 від 20.08.2024), який має статус адвоката, з огляду на підписання та подання позовної заяви іншої особою, не змінює тієї обставини, що послуги за договором від 10.10.2025 року №10/2025-05 не надав саме адвокат (адвокатське бюро, адвокатське об`єднання).

Отже відсутні підстави для компенсації судових витрат на правову допомогу.

Позивач звільнений від сплати судового збору при звернені до суду на підставі пункту 13 частини 1 Закону України «Про судовий збір, а відтак, судовий збір розподілу не підлягає.

Керуючись Кодексом адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною, стягнення грошового забезпечення – задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та інших додаткових виплат за період з 18.06.2025 року по 31.07.2025 року із застосуванням розрахункової величини при розрахунку посадового окладу та окладу за спеціальним званням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2025 року.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення та інші додаткові виплати за період з 18.06.2025 року по 09.09.2025 року із застосуванням розрахункової величини при розрахунку посадового окладу та окладу за спеціальним званням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2025 року, з урахуванням раніше виплачених сум.

Повне рішення складене 13 квітня 2026 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя С.І. Бабіч