Постанова від 14 квітня 2026 р. у справі №949/650/26 — Дубровицький районний суд Рівненської області

Справа №949/650/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 квітня 2026 року м.Дубровиця

Суддя Дубровицького районного суду Рівненської області Оборонова І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали, які надійшли від ІНФОРМАЦІЯ_1 (з місцем дислокації АДРЕСА_1 ) ІНФОРМАЦІЯ_2 (з місцем дислокації АДРЕСА_1 ) ІНФОРМАЦІЯ_3 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , непрацюючого, проживаючого по АДРЕСА_2 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий 27 листопада 2008 року Хортицьким РВ УМВС України у Запорізькій області,

за ч. 2 ст. 185-10 Кодексу України про адміністративне правопорушення,

В С Т А Н О В И В:

Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ЧЦП №338058 від 09 квітня 2026 року встановлено, що 09 квітня 2026 року близько 02 год. 00 хв. на контрольному посту «Горинь» на автомобільній дорозі Р-05 на північній околиці н.п. Орв`яниця Сарненського району Рівненської області, у контрольованому прикордонному районі, прикордонним нарядом було затримано громадянина України ОСОБА_1 , який спільно із ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 рухався транспортним засобом марки «Volkswagen» з номерним знаком НОМЕР_2 у бік державного кордону України. Під час проведення фільтраційних заходів та перебуваючи у зазначеному транспортному засобі, вказані громадяни вдалися до втечі, здійснили рух у напрямку м. Сарни та на неодноразові законні вимоги прикордонного наряду про зупинку не реагували.

Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п. 11 Положення про прикордонний режим та ст. 34 Закону України «Про Державну прикордонну службу України», тобто вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 185-10 КУпАП.

При складанні протоколу про адміністративне правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185-10 КУпАП, ОСОБА_1 пояснень з приводу інкримінованого йому адміністративного правопорушення не надав.

Крім того, у матеріалах справи міститься заява ОСОБА_1 про розгляд справи без його участі (а.с. 4). Із зазначеної заяви вбачається лише те, що він ознайомився з матеріалами справи за протоколом ЧЦП №338058, претензій та доповнень не має та просить розглянути справу без його участі. Зазначена заява не містить визнання вини та не може розцінюватися як підтвердження вчинення ним адміністративного правопорушення.

Також до початку розгляду справи від ОСОБА_1 надійшла телефонограма (а.с. 10), зі змісту якої вбачається, що в день події він їхав з роботи в автомобілі разом з іншими особами як пасажир, був дуже втомлений, у зв`язку з чим під час поїздки заснув та не стежив за маршрутом руху транспортного засобу, а тому не знав, куди саме прямує автомобіль. При цьому маршрут визначав водій, на що ОСОБА_1 жодного впливу не мав. Прокинувся він уже після того, як транспортний засіб був зупинений працівниками прикордонної служби на блокпості. Тоді ж йому стало відомо, що водій прямував у смт Зарічне до знайомої дівчини, однак про це ОСОБА_1 до того моменту не знав. Крім того, ОСОБА_1 повідомив, що події відбувалися у нічний час, обстановка для нього була незрозумілою, працівники прикордонної служби сказали чекати, однак не пояснили, що саме відбувається. При цьому, зі слів ОСОБА_1 , його ніхто не затримував, жодних документів на місці не складалося, а він разом з іншими особами просто перебував в автомобілі та очікував протягом кількох годин. Також зазначив, що не вчиняв жодних дій, які могли б свідчити про невиконання законних вимог прикордонників, та не впливав на поведінку водія.

Таким чином, за змістом телефонограми ОСОБА_1 стверджує, що перебував у транспортному засобі лише як пасажир, не керував ним, маршруту не визначав, не знав усіх обставин події та жодної злісної непокори законним вимогам прикордонного наряду не вчиняв.

Згідно зі ст. 268 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справа може бути розглянута лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

З огляду на викладене, суд вважає за можливе розглянути справу про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за його відсутності.

Дослідивши повно й об`єктивно обставини адміністративного правопорушення та матеріали справи, провівши всебічний розгляд справи, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Згідно зі ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Такі дані встановлюються, зокрема, протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, свідків, показаннями технічних засобів, що мають функції відеозапису, а також іншими документами.

Відповідно до ст. 252 КУпАП докази оцінюються судом за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.

Згідно зі ст. 280 КУпАП при розгляді справи суд зобов`язаний з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна саме дана особа в його вчиненні та чи підлягає вона адміністративній відповідальності.

При цьому суд виходить з того, що для притягнення особи до адміністративної відповідальності необхідно довести наявність у її діях події та складу адміністративного правопорушення, а також вину саме цієї особи, підтверджену належними, допустимими і достатніми доказами.

Згідно зі ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

У матеріалах справи містяться протокол про адміністративне правопорушення серії ЧЦП №338058 від 09 квітня 2026 року, копія паспорта, заява про розгляд справи без участі, рапорт прикордонного наряду, схема виявлення порушення та відеозапис.

Основним письмовим доказом у справі є рапорт прикордонного наряду (а.с. 5-6). Із його змісту вбачається, що 09 квітня 2026 року близько 02 год. 00 хв. на контрольному посту «Горинь» на автомобільній дорозі Р-05 на північній околиці н.п. Орв`яниця, за 32 км до лінії державного кордону, у контрольованому прикордонному районі, було зупинено транспортний засіб марки «Volkswagen», державний номерний знак НОМЕР_2 . У транспортному засобі перебували ОСОБА_2 як водій, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .

Суд звертає увагу на те, що у рапорті водієм транспортного засобу прямо визначено ОСОБА_2 , тоді як ОСОБА_1 вказаний лише як одна з осіб, які перебували у транспортному засобі. Саме ця обставина має вирішальне значення для оцінки наявності у діях ОСОБА_1 об`єктивної сторони правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185-10 КУпАП, оскільки виконання чи невиконання вимоги про зупинку транспортного засобу передусім пов`язане з фактичними діями особи, яка цим транспортним засобом керує.

Відповідальність за ч. 2 ст. 185-10 КУпАП настає за злісну непокору законному розпорядженню або вимозі військовослужбовця Державної прикордонної служби України чи члена громадського формування з охороною державного кордону, якщо такі дії вчинені групою осіб або повторно протягом року.

Пункт 11 Положення про прикордонний режим передбачає, що у межах прикордонної смуги і контрольованого прикордонного району уповноважені особи Державної прикордонної служби України, органів Національної поліції, а також члени громадських формувань мають право у разі потреби зупиняти та оглядати транспортні засоби.

Стаття 34 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» встановлює, що непокора або опір законним вимогам військовослужбовців і працівників Державної прикордонної служби України, а також інші дії, що перешкоджають виконанню покладених на них завдань, тягнуть за собою відповідальність, передбачену законом.

Разом з тим саме по собі посилання у протоколі на вказані норми не доводить наявності у діях конкретної особи складу адміністративного правопорушення, якщо не встановлено, яка саме законна вимога була звернена до цієї особи, чи була вона доведена до її відома, чи усвідомлювала особа її зміст і чи мало місце умисне, злісне невиконання такої вимоги.

Отже, для наявності складу цього адміністративного правопорушення необхідним є встановлення сукупності таких обставин: по-перше, що уповноваженою особою була висунута саме законна вимога або розпорядження; по-друге, що така вимога була доведена до відома конкретної особи; по-третє, що особа усвідомлювала зміст цієї вимоги; по-четверте, що вона умисно не виконала її, причому така непокора за своїм характером була злісною, тобто свідомою, явною та такою, що виражалася у активному ігноруванні або протидії виконанню законної вимоги.

Саме лише перебування особи поруч із іншими особами, яким інкримінується невиконання законної вимоги, не утворює автоматично складу правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185-10 КУпАП, оскільки адміністративна відповідальність має індивідуальний характер і потребує встановлення конкретної поведінки саме тієї особи, яка притягається до відповідальності.

Оцінюючи досліджені матеріали саме в частині інкримінованого ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185-10 КУпАП, суд виходить з того, що як у самому протоколі, так і в рапорті формулювання про те, що особи на законну вимогу прикордонного наряду про зупинку не реагували, наведене узагальнено, без конкретизації того, яка саме поведінка була вчинена особисто ОСОБА_1 , у чому полягало саме його невиконання вимоги, чи була ця вимога адресована йому особисто, чи усвідомлював він зміст цієї вимоги та чи мав реальну можливість її виконати.

Фактично у цій частині матеріали справи містять лише загальний опис поведінки групи осіб, без належної індивідуалізації дій кожного з них.

Із матеріалів справи не вбачається, що ОСОБА_1 здійснював керування автомобілем, давав вказівки водієві не зупинятися, координував подальший рух транспортного засобу, перешкоджав його зупинці або будь-яким іншим чином впливав на поведінку водія. Відсутні також докази того, що саме ОСОБА_1 зверталась законна вимога припинити певні дії, вийти з автомобіля, надати документи, залишатися на місці чи вчинити будь-яку іншу конкретну дію, яку він би свідомо та демонстративно не виконав. За відсутності таких даних ототожнення дій водія транспортного засобу з поведінкою пасажира є безпідставним.

Крім того, у матеріалах справи відсутні відомості про те, що після зупинки транспортного засобу ОСОБА_1 чинив будь-яку непокору, відмовлявся виконувати окрему законну вимогу військовослужбовців Державної прикордонної служби України, поводився агресивно, залишав місце події всупереч забороні, відмовлявся пред`явити документи на пряму вимогу або будь-яким іншим способом виявляв саме злісну непокору. Отже, матеріали справи не містять опису будь-якої конкретної поведінки ОСОБА_1 , яка б за своїми ознаками могла бути віднесена до злісної непокори законній вимозі прикордонного наряду.

Суд також бере до уваги пояснення ОСОБА_1 , викладені у телефонограмі, згідно з якими він їхав у транспортному засобі як пасажир, під час руху заснув, не стежив за маршрутом, не знав, куди саме прямує автомобіль, не впливав на визначення маршруту, прокинувся вже після зупинки автомобіля працівниками прикордонної служби на блокпості, не розумів повною мірою, що відбувається, і не вчиняв жодних дій, які могли б свідчити про невиконання законних вимог прикордонників. Такі пояснення узгоджуються з тією частиною матеріалів справи, де ОСОБА_1 зазначений саме як пасажир, а не як водій, і в цій частині вони не спростовані жодними іншими належними доказами.

Наведені у телефонограмі пояснення самі по собі не можуть вважатися безумовним доказом відсутності вини, однак вони мають істотне значення для перевірки доведеності обставин, викладених у протоколі та рапорті. У цій справі саме орган, який склав протокол, мав довести, що ОСОБА_1 не просто перебував у транспортному засобі разом з іншими особами, а й усвідомлював законну вимогу прикордонного наряду, розумів її зміст, мав можливість її виконати та умисно не виконав її, причому така непокора була злісною. Проте таких доказів у матеріалах справи немає.

Окремо суд враховує і досліджені відеозаписи у цій частині. На першому відеозаписі фіксується лише коротке спілкування з особами, які перебувають в автомобілі, однак зміст їх відповідей є нерозбірливим, а тому з цього відеозапису неможливо встановити, хто саме і що саме повідомляв прикордонникам, а також чи зверталася будь-яка окрема вимога безпосередньо до ОСОБА_1 . На другому відеозаписі видно лише рух певного автомобіля у зворотному напрямку від блок-поста у напрямку м. Сарни, однак цей запис не дає можливості встановити, хто саме перебував у транспортному засобі, хто приймав рішення про його рух, чи була вимога про зупинку адресована саме ОСОБА_1 та чи міг він як пасажир реально вплинути на виконання або невиконання такої вимоги. На третьому відеозаписі, здійсненому вже у денну пору доби, зафіксовано роз`яснення працівником прикордонної служби змісту складених протоколів іншій особі, що не стосується встановлення наявності у діях ОСОБА_1 ознак злісної непокори законній вимозі прикордонного наряду.

Отже, долучені відеозаписи не містять конкретних і безпосередніх даних, які б підтверджували, що саме ОСОБА_1 усвідомлював зміст законної вимоги, мав можливість її виконати та умисно, злісно її не виконав.

За відсутності конкретизації змісту відеозапису та його індивідуалізованого аналізу щодо дій ОСОБА_1 сам факт формального долучення такого технічного носія не може усунути сумніви, які виникають із письмових доказів, і не може замінити належне доведення елементів складу адміністративного правопорушення. Так само й заява ОСОБА_1 про розгляд справи без його участі не може тлумачитися як визнання вини, оскільки за своїм змістом вона лише підтверджує ознайомлення з матеріалами справи та згоду на її розгляд за відсутності особи.

Отже, оцінюючи наявні у справі докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що матеріали справи не містять належних, допустимих та достатніх доказів того, що ОСОБА_1 вчинив саме злісну непокору законному розпорядженню або вимозі військовослужбовця Державної прикордонної служби України.

У матеріалах відсутні відомості про конкретну вимогу, адресовану саме йому, відсутні відомості про усвідомлення ним цієї вимоги, відсутні дані про його особисте умисне невиконання такої вимоги, а також відсутні дані, які б свідчили про злісний характер його поведінки. За таких обставин у діях ОСОБА_1 відсутні як об`єктивна, так і суб`єктивна сторони адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185-10 КУпАП, а висновок про протилежне ґрунтувався б не на належному доказуванні, а на припущенні, що є неприпустимим.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження у справі підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Отже, суд приходить до висновку, що у діях ОСОБА_1 відсутні подія та склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185-10 КУпАП.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження у справі підлягає закриттю за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення, а згідно з ч. 2 ст. 284 КУпАП у такому випадку виноситься постанова про закриття справи.

Керуючись ст.ст. 247, 283, 284, 287, 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд

П О С Т А Н О В И В:

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 185-10 Кодексу України про адміністративні правопорушення закрити у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Постанова по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, щодо якої її винесено, її захисником до Рівненського апеляційного суду через Дубровицький районний суд Рівненської області протягом десяти днів з дня винесення постанови.

Суддя: підпис

Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду

Суддя Дубровицького

районного суду

Рівненської області Оборонова І.В.