Постанова від 16 квітня 2026 р. у справі №949/652/26 — Дубровицький районний суд Рівненської області

Справа №949/652/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 квітня 2026 року м.Дубровиця

Суддя Дубровицького районного суду Рівненської області Оборонова І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференцзв`язку матеріали справи, які надійшли від ІНФОРМАЦІЯ_1 (з місцем дислокації АДРЕСА_1 ) ІНФОРМАЦІЯ_2 (з місцем дислокації АДРЕСА_1 ) ІНФОРМАЦІЯ_3 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , паспорт громадянина України № НОМЕР_1 , виданий 12 червня 2024 року, орган, що видав — 1234, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ,

за ч. 2 ст. 185-10 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

В С Т А Н О В И В:

Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ЧЦП №338082 від 09 квітня 2026 року встановлено, що 09 квітня 2026 року близько 02 год. 00 хв. на контрольному посту « ІНФОРМАЦІЯ_5 » на автомобільній дорозі Р-05 на північній околиці н.п. Орв`яниця Сарненського району Рівненської області, у контрольованому прикордонному районі, прикордонним нарядом було затримано громадянина України ОСОБА_1 , який спільно із ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 рухалися власним транспортним засобом марки «Volkswagen» з номерним знаком НОМЕР_3 у бік державного кордону України. Під час проведення фільтраційних заходів та перебуваючи у зазначеному транспортному засобі, вказані громадяни вдалися до втечі, здійснили рух у напрямку м. Сарни та на неодноразові законні вимоги прикордонного наряду про зупинку не реагували.

Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п. 11 Положення про прикордонний режим та ст. 34 Закону України «Про Державну прикордонну службу України», тобто, за змістом протоколу, вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 185-10 КУпАП.

У судовому засіданні ОСОБА_1 вини у вчиненні інкримінованого адміністративного правопорушення не визнав. Пояснив, що не розуміє, чому щодо нього складено протокол, оскільки, з його слів, при ньому були документи, зокрема «Резерв+», які він показував працівникам прикордонної служби. Також зазначив, що вони їхали у смт Зарічне та до цього проїжджали інші пости, де теж показували документи. Крім того, ОСОБА_1 заперечив вчинення непокори працівникам прикордонної служби.

Допитаний у судовому засіданні за клопотанням ОСОБА_1 працівник Державної прикордонної служби України пояснив, що адміністративні матеріали складалися з огляду на те, що у трьох осіб, окрім водія, були відсутні військово-облікові документи. Крім того пояснив, що злісну непокору він убачав у тому, що особи, на його думку, без дозволу залишили місце події, хоча були обмежені у русі для з`ясування всіх обставин, та після неодноразових вимог не здійснювати подальший рух виїхали від блок-поста. Також він зазначив, що після цього було повідомлено поліцію, яка зупинила вказаний транспортний засіб, а вже після цього особам вручалися адміністративні матеріали. Крім того, він вказував, що затримання вважав таким, що мало місце близько 02 год. 00 хв., після чого проводилися перевірки за наявними базами даних та оформлювалися відповідні адміністративні матеріали.

Заслухавши пояснення ОСОБА_1 , інспектора прикордонної служби та дослідивши повно й об`єктивно обставини адміністративного правопорушення та матеріали справи, провівши всебічний розгляд справи, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Згідно зі ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Такі дані встановлюються, зокрема, протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, показаннями технічних засобів, що мають функції відеозапису, а також іншими документами.

Відповідно до ст. 252 КУпАП докази оцінюються судом за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.

Згідно зі ст. 280 КУпАП при розгляді справи суд зобов`язаний з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна саме дана особа в його вчиненні та чи підлягає вона адміністративній відповідальності.

При цьому суд виходить з того, що для притягнення особи до адміністративної відповідальності необхідно довести наявність у її діях події та складу адміністративного правопорушення, а також вину саме цієї особи, підтверджену належними, допустимими і достатніми доказами.

Згідно зі ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Як убачається з матеріалів справи, у справі містяться протокол про адміністративне правопорушення серії ЧЦП №338082, копія паспорта ОСОБА_1 , рапорт прикордонного наряду, схема виявлення порушення та відеозапис.

Основним письмовим доказом у справі є рапорт прикордонного наряду (а.с. 3-4). Із його змісту вбачається, що 09 квітня 2026 року близько 02 год. 00 хв. на контрольному посту «Горинь» на автомобільній дорозі «Р-05» на північній околиці н.п. Орв`яниця, за 32 км до лінії державного кордону, в контрольованому прикордонному районі, було зупинено транспортний засіб марки «Volkswagen», державний номер НОМЕР_3 . У транспортному засобі перебували ОСОБА_2 як водій, ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 . Також у рапорті зазначено, що у ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 були відсутні військово-облікові документи.

Суд звертає увагу на те, що у рапорті водієм транспортного засобу прямо визначено ОСОБА_2 , тоді як ОСОБА_1 вказаний лише як одна з осіб, які перебували у транспортному засобі. Саме ця обставина має вирішальне значення для оцінки наявності у діях ОСОБА_1 об`єктивної сторони правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185-10 КУпАП, оскільки виконання чи невиконання вимоги про зупинку транспортного засобу передусім пов`язане з фактичними діями особи, яка цим транспортним засобом керує.

Відповідальність за ч. 2 ст. 185-10 КУпАП настає за злісну непокору законному розпорядженню або вимозі військовослужбовця Державної прикордонної служби України чи члена громадського формування з охорони державного кордону, якщо такі дії вчинені групою осіб або повторно протягом року.

Пункт 11 Положення про прикордонний режим передбачає, що у межах прикордонної смуги і контрольованого прикордонного району уповноважені особи Державної прикордонної служби України, органів Національної поліції, а також члени громадських формувань мають право у разі потреби зупиняти та оглядати транспортні засоби.

Стаття 34 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» встановлює, що непокора або опір законним вимогам військовослужбовців і працівників Державної прикордонної служби України, а також інші дії, що перешкоджають виконанню покладених на них завдань, тягнуть за собою відповідальність, передбачену законом.

Разом з тим саме по собі посилання у протоколі на вказані норми не доводить наявності у діях конкретної особи складу адміністративного правопорушення, якщо не встановлено, яка саме законна вимога була звернена до цієї особи, чи була вона доведена до її відома, чи усвідомлювала особа її зміст і чи мало місце умисне, злісне невиконання такої вимоги.

Отже, для наявності складу цього адміністративного правопорушення необхідним є встановлення сукупності таких обставин: по-перше, що уповноваженою особою була висунута саме законна вимога або розпорядження; по-друге, що така вимога була доведена до відома конкретної особи; по-третє, що особа усвідомлювала зміст цієї вимоги; по-четверте, що вона умисно не виконала її, причому така непокора за своїм характером була злісною, тобто свідомою, явною та такою, що виражалася у активному ігноруванні або протидії виконанню законної вимоги.

Саме лише перебування особи поруч із іншими особами, яким інкримінується невиконання законної вимоги, не утворює автоматично складу правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185-10 КУпАП, оскільки адміністративна відповідальність має індивідуальний характер і потребує встановлення конкретної поведінки саме тієї особи, яка притягається до відповідальності.

Оцінюючи досліджені матеріали саме в частині інкримінованого ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185-10 КУпАП, суд виходить з того, що основою для такого висновку органу, який склав протокол, є формулювання, наведене у рапорті прикордонного наряду та відтворене у протоколі про адміністративне правопорушення, а саме про те, що під час проведення фільтраційних заходів особи, перебуваючи у транспортному засобі, здійснили рух у бік н.п. Сарни та на неодноразову законну вимогу прикордонного наряду «Зупинитись» не реагували.

Разом з тим як у самому протоколі, так і в рапорті це формулювання наведене узагальнено, без конкретизації того, яка саме поведінка була вчинена особисто ОСОБА_1 , у чому полягало саме його невиконання вимоги, чи була ця вимога адресована йому особисто, чи усвідомлював він зміст цієї вимоги та чи мав реальну можливість її виконати. Фактично у цій частині матеріали справи містять лише загальний опис поведінки групи осіб, без належної індивідуалізації дій кожного з них.

Суд звертає увагу на те, що у рапорті водієм транспортного засобу прямо визначено ОСОБА_2 , тоді як ОСОБА_1 вказаний лише як одна з осіб, які перебували у транспортному засобі. Саме ця обставина має вирішальне значення для оцінки наявності у діях ОСОБА_1 об`єктивної сторони правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185-10 КУпАП, оскільки виконання чи невиконання вимоги про зупинку транспортного засобу передусім пов`язане з фактичними діями особи, яка цим транспортним засобом керує.

Із матеріалів справи не вбачається, що ОСОБА_1 здійснював керування автомобілем, давав вказівки водієві не зупинятися, координував подальший рух транспортного засобу, перешкоджав його зупинці або будь-яким іншим чином впливав на поведінку водія. Відсутні також докази того, що саме ОСОБА_1 була адресована законна вимога припинити певні дії, вийти з автомобіля, надати документи, залишатися на місці чи вчинити будь-яку іншу конкретну дію, яку він би свідомо та демонстративно не виконав. За відсутності таких даних ототожнення дій водія транспортного засобу з поведінкою пасажира є безпідставним.

Крім того, сам характер формулювання, використаного у рапорті, свідчить про його загальний, а не індивідуалізований характер. У ньому зазначено, що «дані особи», перебуваючи у транспортному засобі, здійснили рух та «на неодноразову законну вимогу прикордонного наряду “Зупинитись” не реагували». Проте з цього формулювання не вбачається, яким саме чином ОСОБА_1 міг реагувати або не реагувати на вимогу про зупинку транспортного засобу, якщо він, за змістом самого ж рапорту, не був водієм.

Також у матеріалах справи відсутні відомості про те, що після зупинки транспортного засобу ОСОБА_1 чинив будь-яку непокору, відмовлявся виконувати окрему законну вимогу військовослужбовців Державної прикордонної служби України, поводився агресивно, залишав місце події всупереч забороні, відмовлявся пред`явити документи на пряму вимогу або будь-яким іншим способом виявляв саме злісну непокору.

Отже, матеріали справи не містять опису будь-якої конкретної поведінки ОСОБА_1 , яка б за своїми ознаками могла бути віднесена до злісної непокори законній вимозі прикордонного наряду.

Суд також бере до уваги пояснення ОСОБА_1 , викладені ним у судовому засіданні, згідно з якими він не визнав своєї вини, пояснив, що при ньому були документи, зокрема «Резерв+», які він показував працівникам прикордонної служби, а також заперечив вчинення непокори працівникам прикордонної служби.

Такі пояснення самі по собі не можуть вважатися безумовним доказом відсутності вини, однак вони мають істотне значення для перевірки доведеності обставин, викладених у протоколі та рапорті. Проте таких доказів, які б спростовували його пояснення та безпосередньо вказували на його особисте умисне невиконання законної вимоги, у матеріалах справи немає.

Натомість наявні матеріали дають підстави лише для констатації того, що ОСОБА_1 перебував у транспортному засобі поряд з іншими особами, однак не дають можливості встановити, у чому конкретно полягала саме його особиста злісна непокора. За таких умов висновок про наявність у його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185-10 КУпАП, фактично ґрунтувався б на припущенні, що пасажир автоматично несе відповідальність за рух транспортного засобу та поведінку водія, що суперечить принципу індивідуалізації відповідальності.

Окремо суд враховує і досліджені відеозаписи у цій частині. На першому відеозаписі фіксується лише коротке спілкування з особами, які перебувають в автомобілі, однак зміст їх відповідей є нерозбірливим, а тому з цього відеозапису неможливо встановити, хто саме і що саме повідомляв прикордонникам, а також чи зверталася будь-яка окрема вимога безпосередньо до ОСОБА_1 . На другому відеозаписі видно лише рух певного автомобіля у зворотному напрямку від блок-поста у напрямку м. Сарни, однак цей запис не дає можливості встановити, хто саме перебував у транспортному засобі, хто приймав рішення про його рух, чи була вимога про зупинку адресована саме ОСОБА_1 та чи міг він як пасажир реально вплинути на виконання або невиконання такої вимоги. На третьому відеозаписі, здійсненому вже у денну пору доби, зафіксовано роз`яснення працівником прикордонної служби змісту складених протоколів ОСОБА_1 , однак цей відеозапис не містить конкретних і безпосередніх даних, які б підтверджували, що саме він усвідомлював зміст законної вимоги, мав можливість її виконати та умисно, злісно її не виконав.

За відсутності конкретизації змісту відеозапису та його індивідуалізованого аналізу щодо дій ОСОБА_1 сам факт формального долучення такого технічного носія не може усунути сумніви, які виникають із письмових доказів, і не може замінити належне доведення елементів складу адміністративного правопорушення.

Отже, оцінюючи наявні у справі докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що матеріали справи не містять належних, допустимих та достатніх доказів того, що ОСОБА_1 вчинив саме злісну непокору законному розпорядженню або вимозі військовослужбовця Державної прикордонної служби України.

У матеріалах відсутні відомості про конкретну вимогу, адресовану саме йому, відсутні відомості про усвідомлення ним цієї вимоги, відсутні дані про його особисте умисне невиконання такої вимоги, а також відсутні дані, які б свідчили про злісний характер його поведінки. За таких обставин у діях ОСОБА_1 відсутні як об`єктивна, так і суб`єктивна сторони адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185-10 КУпАП, а висновок про протилежне ґрунтувався б не на належному доказуванні, а на припущенні, що є неприпустимим.

Положеннями п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП визначено, що провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Відповідно до ч. 2 ст. 284 КУпАП за наявності обставин, передбачених ст. 247 цього Кодексу, виноситься постанова про закриття справи.

Враховуючи наведене, беручи до уваги відсутність належних та допустимих доказів вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185-10 КУпАП, зважаючи на презумпцію невинуватості, суд доходить висновку, що у діях ОСОБА_1 відсутні подія і склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185-10 КУпАП, а тому провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо нього підлягає закриттю.

Керуючись ст.ст. 247, 283, 284, 287, 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд

П О С Т А Н О В И В:

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 185-10 Кодексу України про адміністративні правопорушення закрити у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Постанова по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, щодо якої її винесено, її захисником до Рівненського апеляційного суду через Дубровицький районний суд Рівненської області протягом десяти днів з дня винесення постанови.

Суддя: підпис

Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду

Суддя Дубровицького

районного суду Оборонова І.В.