Постанова від 16 квітня 2026 р. у справі №949/651/26 — Дубровицький районний суд Рівненської області

Справа №949/651/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 квітня 2026 року м.Дубровиця

Суддя Дубровицького районного суду Рівненської області Оборонова І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференцзв`язку матеріали справи, які надійшли від ІНФОРМАЦІЯ_1 (з місцем дислокації АДРЕСА_1 ) ІНФОРМАЦІЯ_2 (з місцем дислокації АДРЕСА_1 ) ІНФОРМАЦІЯ_3 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , паспорт громадянина України № НОМЕР_1 , виданий 12 червня 2024 року, орган, що видав — 1234, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ,

за ч. 2 ст. 204-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

В С Т А Н О В И В:

Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ЧЦП №338070 від 09 квітня 2026 року встановлено, що 09 квітня 2026 року близько 02 год. 00 хв. на контрольному посту « ІНФОРМАЦІЯ_5 » на автомобільній дорозі Р-05 на північній околиці н.п. Орв`яниця Сарненського району Рівненської області, на відстані 32 км до лінії державного кордону у контрольованому прикордонному районі, ОСОБА_1 мав намір здійснити незаконний перетин державного кордону України.

Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги статті 9 Закону України «Про державний кордон України», тобто, за змістом протоколу, вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 204-1 КУпАП.

У судовому засіданні ОСОБА_1 вини у вчиненні інкримінованого адміністративного правопорушення не визнав. Пояснив, що не розуміє, чому щодо нього складено протокол, оскільки, з його слів, при ньому були документи, зокрема «Резерв+», які він показував працівникам прикордонної служби. Також зазначив, що вони їхали у смт Зарічне та до цього проїжджали інші пости, де теж показували документи. Крім того, ОСОБА_1 заперечив наявність у нього наміру незаконно перетнути державний кордон України.

Допитаний у судовому засіданні за клопотанням ОСОБА_1 працівник Державної прикордонної служби України пояснив, що адміністративні матеріали складалися з огляду на те, що у трьох осіб, окрім водія, були відсутні військово-облікові документи. Після з`ясування обставин поїздки дійшов висновку про наявність у вказаних осіб наміру незаконно перетнути державний кордон України, оскільки вони не могли точно назвати мету поїздки, не знали точної адреси, куди саме прямують, та пояснювали, що їдуть до знайомої дівчини, з якою познайомилися через месенджер.

Заслухавши пояснення ОСОБА_1 , інспектора прикордонної служби та дослідивши повно й об`єктивно обставини адміністративного правопорушення та матеріали справи, провівши всебічний розгляд справи, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Згідно зі ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Такі дані встановлюються, зокрема, протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, показаннями технічних засобів, що мають функції відеозапису, а також іншими документами.

Відповідно до ст. 252 КУпАП докази оцінюються судом за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.

Згідно зі ст. 280 КУпАП при розгляді справи суд зобов`язаний з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна саме дана особа в його вчиненні та чи підлягає вона адміністративній відповідальності.

При цьому суд виходить з того, що для притягнення особи до адміністративної відповідальності необхідно довести наявність у її діях події та складу адміністративного правопорушення, а також вину саме цієї особи, підтверджену належними, допустимими і достатніми доказами. Сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не є беззаперечним доказом вини особи, оскільки є лише процесуальним документом, у якому уповноважена особа викладає обставини, які, на її думку, свідчать про вчинення правопорушення.

Згідно зі ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Як убачається з матеріалів справи, у справі містяться протокол про адміністративне правопорушення серії ЧЦП №338070, копія паспорта ОСОБА_1 , рапорт прикордонного наряду, схема виявлення порушення та відеозапис.

Основним письмовим доказом у справі є рапорт прикордонного наряду (а.с. 3-4). Із його змісту вбачається, що 09 квітня 2026 року близько 02 год. 00 хв. на контрольному посту «Горинь» на автомобільній дорозі «Р-05» на північній околиці н.п. Орв`яниця, за 32 км до лінії державного кордону, в контрольованому прикордонному районі, було зупинено транспортний засіб марки «Volkswagen», державний номер НОМЕР_3 . У транспортному засобі перебували ОСОБА_2 як водій, ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 . Також у рапорті зазначено, що у ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 були відсутні військово-облікові документи.

Суд звертає увагу, що у самому рапорті ОСОБА_1 не зазначений як водій транспортного засобу. Навпаки, водія чітко визначено як іншу особу — ОСОБА_2 . Ця обставина має істотне значення, оскільки питання маршруту руху транспортного засобу, його зупинки чи продовження руху безпосередньо пов`язані насамперед із поведінкою водія, а не пасажира.

Також суд бере до уваги, що у цьому ж рапорті прямо зазначено: відсутність у ОСОБА_1 військово-облікового документа кваліфікована працівником прикордонної служби як порушення п. 8 Положення про прикордонний режим, тобто як адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 202 КУпАП.

Отже, сам зміст рапорту свідчить про те, що первинно встановлена фактична обставина стосувалася саме порушення правил перебування у контрольованому прикордонному районі, а не безпосередньо спроби незаконного перетинання державного кордону.

Крім того, у рапорті зазначено, що під час первинного опитування громадяни повідомили, що працюють на будівництві, після завершення об`єкта у м. Київ прямували до н.п. Борислав Львівської області на новий об`єкт, а до прикордоння слідували у н.п. Зарічне з метою відвідування дівчини, з якою познайомився водій. Також зазначено, що в автомобілі перевозилися особисті речі та будівельні інструменти.

Проте наведені відомості самі по собі не підтверджують, що саме ОСОБА_1 вчинив будь-які конкретні дії, безпосередньо спрямовані на незаконне перетинання державного кордону України.

Крім того, судом безпосередньо досліджено долучений до матеріалів справи диск із відеозаписами. Зміст цих відеозаписів свідчить, що на одному із них зафіксовано момент зупинки автомобіля на блок-пості, однак марку та модель транспортного засобу чітко не видно. На зазначеному відеозаписі в салоні автомобіля перебуває декілька осіб, яким ставляться запитання, схожі за змістом на запитання щодо мети поїздки та напрямку руху, однак зміст відповідей чітко не фіксується, частина розмови є нерозбірливою, після чого відеозапис переривається. На іншому відеозаписі видно, що якийсь автомобіль рухається у зворотному напрямку від блок-поста у напрямку м. Сарни, однак і цей відеозапис є нетривалим та переривається. Ще на одному відеозаписі, здійсненому у денну пору доби, зафіксовано, як працівник прикордонної служби роз`яснює ОСОБА_1 зміст складених протоколів.

Оцінюючи зміст долучених відеозаписів у сукупності з іншими доказами, суд виходить з того, що вони не містять чіткої та безперервної фіксації обставин, які б беззаперечно підтверджували вчинення саме ОСОБА_1 дій, безпосередньо спрямованих на незаконне перетинання державного кордону України. Також із них неможливо достеменно встановити ані зміст усіх висловлювань присутніх осіб, ані конкретну поведінку саме ОСОБА_1 , ані те, що саме він визначав маршрут руху транспортного засобу.

Таким чином, із досліджених доказів убачається лише те, що ОСОБА_1 перебував у транспортному засобі як одна з осіб, які були зупинені в контрольованому прикордонному районі, та що у нього, за твердженням рапорту, був відсутній військово-обліковий документ. Разом з тим у матеріалах справи відсутні конкретні, належні та достатні дані, які б самі по собі або в сукупності беззаперечно підтверджували вчинення ним саме тих дій, які утворюють об`єктивну сторону правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП.

Частиною 1 ст. 204-1 КУпАП передбачена відповідальність за незаконне перетинання або спробу незаконного перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів чи з використанням підроблених документів. Відповідальність за ч. 2 ст. 204-1 КУпАП настає за ті самі дії, що передбачені ч. 1 цієї статті, якщо вони вчинені групою осіб або особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за таке саме правопорушення.

Стаття 9 Закону України «Про державний кордон України», на яку зроблено посилання у протоколі, регулює порядок законного перетинання державного кордону України. Однак саме по собі посилання на цю норму не є достатнім для висновку про наявність у діях особи складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, без встановлення конкретних дій, безпосередньо спрямованих на незаконне перетинання державного кордону, та без доведення кваліфікуючої ознаки, передбаченої частиною другою цієї статті.

Отже, для наявності складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, необхідно встановити не лише сам факт перебування кількох осіб разом, а й те, що кожна з них вчинила активні дії, які за своїм змістом були безпосередньо спрямовані саме на незаконне перетинання державного кордону України, та діяла з прямим умислом на досягнення такого результату.

Таким чином, об`єктивна сторона вказаного правопорушення не може зводитися до загального перебування особи у контрольованому прикордонному районі, пересування в автомобілі у прикордонному напрямку чи відсутності у неї військово-облікового документа. Для висновку про наявність складу цього правопорушення необхідні конкретні фактичні дані про вчинення особою дій, які вже виходять за межі звичайного перебування у прикордонній місцевості і свідчать саме про реалізацію наміру незаконно перетнути державний кордон України. Так само і суб`єктивна сторона цього правопорушення має бути доведена належними доказами, а не виводитися лише з припущень або загальних міркувань про можливу мету поїздки.

Оцінюючи досліджені матеріали саме в цій частині, суд виходить з того, що основним доказом, на який фактично спирається орган, що склав протокол за ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, є рапорт прикордонного наряду.

Разом з тим із його змісту вбачається, що фактично встановленими і безпосередньо зафіксованими обставинами є зупинка транспортного засобу марки «Volkswagen» на контрольному посту «Горинь» на автомобільній дорозі «Р-05» на північній околиці н.п. Орв`яниця, за 32 км до лінії державного кордону, в контрольованому прикордонному районі, а також перебування у цьому транспортному засобі чотирьох осіб, серед яких ОСОБА_1 , і відсутність у нього військово-облікового документа. Саме ці обставини безпосередньо викладені у рапорті як фактичні дані. Інших конкретних дій ОСОБА_1 , які б за своїм характером свідчили про безпосереднє спрямування на незаконне перетинання державного кордону, у рапорті фактично не описано.

При цьому суд звертає особливу увагу на те, що у цьому ж самому рапорті прямо зазначено, що відсутність у ОСОБА_1 військово-облікового документа утворює порушення п. 8 Положення про прикордонний режим, тобто адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачено ч. 1 ст. 202 КУпАП.

Отже, сам документ, складений працівником прикордонної служби, спочатку фіксує конкретно встановлену поведінку як порушення правил перебування у контрольованому прикордонному районі, а вже потім окремо формулює висновок про намір осіб незаконно перетнути державний кордон України.

Крім того, сам по собі факт зупинки транспортного засобу за 32 км до лінії державного кордону не може безумовно свідчити про наявність у діях ОСОБА_1 об`єктивної сторони правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП. Така відстань свідчить лише про перебування осіб у контрольованому прикордонному районі, однак не доводить, що конкретно ОСОБА_1 вже перейшов до реалізації наміру на незаконне перетинання державного кордону України.

Також матеріали справи не містять відомостей про те, що він прямував безпосередньо до лінії державного кордону пішки, залишив транспортний засіб із цією метою, мав при собі будь-які засоби чи предмети, які б свідчили про підготовку до незаконного перетину, узгоджував спосіб такого перетину з іншими особами, вчиняв дії конспіративного характеру або іншим чином об`єктивно виявляв намір реалізувати незаконний перетин державного кордону. У матеріалах справи відсутній опис будь-якої поведінки ОСОБА_1 , яка б виходила за межі факту його перебування в автомобілі як одного з пасажирів.

Так само суд бере до уваги, що у рапорті водієм транспортного засобу прямо визначено ОСОБА_2 , тоді як ОСОБА_1 вказаний лише як одна з осіб, що перебували в автомобілі. Саме ця обставина має істотне значення для оцінки доведеності вини ОСОБА_1 , оскільки з матеріалів справи не вбачається, що саме він визначав маршрут поїздки, впливав на напрям руху транспортного засобу, приймав рішення про заїзд у прикордонну місцевість або вчиняв будь-які дії, спрямовані на приведення транспортного засобу до лінії державного кордону.

Навпаки, зі змісту рапорту вбачається, що мета заїзду до н.п. Зарічне пов`язувалась саме з водієм, який, за викладеними у рапорті поясненнями, мав намір відвідати знайому дівчину на ім`я « ОСОБА_5 ». Саме тому сам факт перебування ОСОБА_1 у транспортному засобі не може автоматично свідчити про те, що він поділяв будь-який можливий намір інших осіб, а тим більше — що він уже перейшов до реалізації умислу на незаконний перетин державного кордону України.

Суд також враховує, що у рапорті наведено пояснення про те, що громадяни працюють на будівництві, після завершення об`єкта у м. Київ прямували до н.п. Борислав Львівської області на новий об`єкт, а до прикордоння слідували у н.п. Зарічне з метою відвідування дівчини, з якою познайомився водій. Окремо вказано, що в автомобілі перевозили особисті речі та будівельні інструменти.

Однак наведені обставини, навіть якщо оцінювати їх критично, самі по собі ще не доводять, що саме ОСОБА_1 мав прямий умисел на незаконне перетинання державного кордону України. Вони також не містять опису конкретних дій ОСОБА_1 , які б свідчили про реалізацію такого умислу.

Посилання у рапорті на те, що «дані особи підпадають під категорію осіб, які мають намір незаконно перетнути державний кордон України в республіку білорусь», а також що вони «мали на меті намір незаконно перетнути державний кордон» за своїм змістом є оціночним висновком посадової особи, а не безпосереднім описом конкретних дій ОСОБА_1 . Такий висновок не підкріплений належними фактичними даними, які б свідчили про наявність саме у ОСОБА_1 об`єктивної сторони спроби незаконного перетинання державного кордону та прямого умислу на вчинення такого правопорушення.

Крім того, суд бере до уваги пояснення ОСОБА_1 , надані ним у судовому засіданні, відповідно до яких він не визнав своєї вини, пояснив, що при ньому були документи, зокрема «Резерв+», які він показував працівникам прикордонної служби, а також зазначив, що вони їхали у смт Зарічне та до цього проїжджали інші пости, де теж показували документи. Крім того, ОСОБА_1 заперечив наявність у нього наміру незаконно перетнути державний кордон України. Такі пояснення самі по собі не звільняють особу від відповідальності, однак підлягають оцінці у сукупності з іншими доказами. Разом з тим жодними іншими конкретними і належними доказами ці пояснення не спростовані.

При цьому, досліджені відеозаписи у цій частині та зазначає, що вони також не містять таких об`єктивних даних, які б підтверджували наявність у діях саме ОСОБА_1 ознак правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП.

На першому відеозаписі зафіксовано лише короткий епізод зупинки автомобіля та спілкування з особами в салоні, однак ані транспортний засіб не ідентифікується належним чином, ані зміст відповідей осіб не сприймається чітко, ані роль кожного з присутніх, зокрема ОСОБА_1 , не конкретизується. На другому відеозаписі видно лише рух якогось автомобіля у зворотному напрямку від блок-поста у напрямку м. Сарни, що, навпаки, не підтверджує безпосереднє спрямування дій на незаконне перетинання державного кордону. На третьому відеозаписі зафіксовано роз`яснення працівником прикордонної служби змісту складених протоколів саме ОСОБА_1 , однак цей відеозапис не стосується доведення наявності у його діях об`єктивної та суб`єктивної сторін інкримінованого правопорушення.

Також суд звертає увагу на те, що фабула протоколу про адміністративне правопорушення серії ЧЦП №338070 від 09 квітня 2026 року не відповідає диспозиції ч. 2 ст. 204-1 КУпАП.

Так, у зазначеному протоколі вказано лише про те, що ОСОБА_1 мав намір здійснити незаконний перетин державного кордону України, однак не наведено кваліфікуючої ознаки, яка є обов`язковою саме для частини другої цієї статті, а саме не зазначено, що відповідні дії вчинялися групою осіб. Крім того, у протоколі не розкрито, у чому саме полягала спільність дій таких осіб, їх узгодженість, а також не конкретизовано роль ОСОБА_1 у вчиненні саме кваліфікованого складу адміністративного правопорушення.

За таких обставин викладена у протоколі фабула фактично містить лише загальне посилання на намір незаконного перетину державного кордону України, однак не містить належного викладення саме тих ознак, які утворюють склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП.

Крім того, відповідно до ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення мають бути зазначені, зокрема, місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення. Отже, у разі притягнення особи до адміністративної відповідальності саме за кваліфікований склад адміністративного правопорушення фабула протоколу повинна містити не лише загальне посилання на протиправний намір, а й конкретний виклад тих ознак, які відрізняють частину другу статті від її загального складу.

Суд не вправі самостійно доповнювати фабулу протоколу новими кваліфікуючими ознаками, яких у ньому не наведено, оскільки це фактично означало б зміну змісту адміністративного обвинувачення.

Таким чином, протокол серії ЧЦП №338070 у частині викладення суті адміністративного правопорушення не містить належного опису всіх обов`язкових ознак складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, а відтак фабула цього протоколу не відповідає диспозиції правової норми, за якою ОСОБА_1 притягують до адміністративної відповідальності.

За таких обставин суд приходить до висновку, що матеріали справи не містять належних, допустимих та достатніх доказів того, що ОСОБА_1 вчинив саме активні дії, безпосередньо спрямовані на незаконне перетинання державного кордону України, а також що він діяв із прямим умислом на вчинення такого діяння. Сам лише факт його перебування у транспортному засобі, який був зупинений у контрольованому прикордонному районі, а також відсутність у нього військово-облікового документа за версією рапорту не можуть бути достатніми для висновку про наявність у його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП.

За змістом досліджених матеріалів у цій частині висновок про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, ґрунтувався б не на безпосередньо встановлених фактичних даних, а на припущенні про можливий намір особи, що є неприпустимим з огляду на вимоги ст. 62 Конституції України.

Положеннями п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП визначено, що провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Відповідно до ч. 2 ст. 284 КУпАП за наявності обставин, передбачених ст. 247 цього Кодексу, виноситься постанова про закриття справи.

Враховуючи наведене, беручи до уваги відсутність належних та допустимих доказів вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, зважаючи на презумпцію невинуватості, суд доходить висновку, що у діях ОСОБА_1 відсутні подія і склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, а тому провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо нього підлягає закриттю.

Керуючись ст.ст. 247, 283, 284, 287, 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд

П О С Т А Н О В И В:

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 204-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення закрити у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Постанова по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, щодо якої її винесено, її захисником до Рівненського апеляційного суду через Дубровицький районний суд Рівненської області протягом десяти днів з дня винесення постанови.

Суддя: підпис

Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду

Суддя Дубровицького

районного суду Оборонова І.В.