Постанова від 15 квітня 2026 р. у справі №526/774/26 — Гадяцький районний суд Полтавської області

Справа № 526/774/26

Провадження № 3/526/261/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 квітня 2026 року суддя Гадяцького районного суду Полтавської області Максименко Л.В., розглянувши справу про адміністративне правопорушення, яка надійшла від відділення поліції № 1 Миргородського РВП Головного управління Національної поліції в Полтавській області про притягнення до адміністративної відповідальності

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Сари, Гадяцького р-ну, громадянина України, освіта середня, розлучений, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ,

за ч.1 ст. 164 КУпАП,

в с т а н о в и в:

23 березня 2026 року від ВП № 1 Миргородського РВП Головного управління Національної поліції в Полтавській області надійшла справа про адміністративне правопорушення за ознаками ч.1 ст.164 КУпАП стосовно ОСОБА_1 .

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 16.03.2026 о 14 год. 50 хв. в м. Гадяч по вул.Захисників України, 24 займався господарською діяльністю без державної реєстрації, як суб`єкта господарювання без ліцензії, а саме навчання водіння транспортними засобами, громадянці ОСОБА_2 , використовуючи власний транспортний засіб автомобіль Ford Fokus, д.н.з. НОМЕР_2 .

ОСОБА_1 вину у вчиненні правопорушення не визнав, вказав на відсутність в його діях складу адміністративного правопорушення, оскільки він не є ФОП, а навчання водіння транспортними засобами не підлягає ліцензуванню.

Заслухавши пояснення ОСОБА_1 , дослідивши матеріали, додані до протоколу, суд приходить до висновку про відсутність доказів вчинення ОСОБА_1 інкримінованого йому правопорушення та необхідності закриття справи за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення, виходячи з наступного.

Згідно з ч.1, 2 ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Так, у відповідності до ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Тобто, підставою для притягнення особи до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення є наявність об`єктивних і суб`єктивних ознак, тобто об`єкта, об`єктивної сторони, суб`єкта та суб`єктивної сторони.

Об`єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч.1 ст.164 КУпАП, полягає, зокрема, у провадженні господарської діяльності без отримання ліцензії на провадження виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону.

Оскільки, норма ст.164 КУпАП є бланкетною, тому в протоколі обов`язково має бути посилання на норму спеціального закону, за порушення якої настає відповідальність та яким передбачена обов`язковість отримання відповідної ліцензії в даному конкретному випадку на навчання водіння транспортними засобами. Однак посилання на відповідну норму закону у протоколі відсутнє.

В той же час до матеріалів не долучено докази на підтвердження відсутності ліцензії на провадження виду господарської діяльності (навчання водіння транспортними засобами); не долучаються докази того, що особа не має статусу фізичної особи-підприємця; не надано доказів систематичності дій особи, у відношенні якої складено протокол та наявність мети – отримання прибутку.

Відповідно до ст.245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин справи.

Відповідальність за ч.1 ст.164 КУпАП настає за провадження господарської діяльності без державної реєстрації як суб`єкта господарювання або без одержання ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону, чи здійснення таких видів господарської діяльності з порушенням умов ліцензування, а так само без одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, якщо його одержання передбачене законом (крім випадків застосування принципу мовчазної згоди).

За положеннями ч.2 ст.55 ГК України суб`єктом господарювання є, зокрема, громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці (пункт 2 названої норми).

Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст.42 Господарського кодексу України).

За приписами ст.251КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Отже, висновки про наявність чи відсутність в діях особи адміністративного правопорушення мають бути зроблені на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин та доказів.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва – підприємцями.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.55 ГК України суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб`єктами господарювання є: 1) господарські організації – юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; 2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

За положеннями ч.1 ст.58 Господарського кодексу України суб`єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа-підприємець у порядку, визначеному законом.

Разом з тим відповідно до п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України господарська діяльність – це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з положеннями ст.42 ГК України підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 року №3 «Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності» судам роз`яснено, що під систематичною діяльністю, яка містить ознаки підприємницької, розуміється зайняття нею не менше ніж три рази протягом одного календарного року.

З Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фзичних осіб- підприємців та громадських формувань вбачається, що ОСОБА_1 не зареєстрований як ФОП, а отже не може бути суб`єктом даного правопорушення.

Згідно ст.1 ЗУ «Про ліцензування видів господарської діяльності»: 1-1) видача ліцензії - надання суб`єкту господарювання права на провадження виду господарської діяльності або частини виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, шляхом прийняття органом ліцензування рішення про видачу ліцензії, про що робиться запис у ліцензійному реєстрі;

У статті 7 цього ж Закону визначено перелік видів ліцензування господарської діяльності, до яких крім іншого відноситься освітня діяльність, яка ліцензується з урахуванням особливостей, визначених спеціальними законами у сфері освіти (п. 6 ст. 7 ЗУ «Про ліцензування видів господарської діяльності»)

Згідно зі статтею 15 закону "Про дорожній рух", підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів здійснюються в акредитованих закладах - незалежно від форми власності та підпорядкування - які за результатами акредитації отримали відповідний сертифікат. Підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації водіїв здійснюються спеціалістами, які відповідають визначеним кваліфікаційним вимогам центрального органу виконавчої влади (що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я).

Таким чином, для офіційного навчання водінню та отримання свідоцтва, яке дозволяє складати іспити в ТСЦ МВС, автошкола, як юридична особа, обов`язково повинна мати ліцензію на провадження освітньої діяльності. Видача таких ліцензій фізичним особам чинним законодавством не передбачена.

Суд також звертає увагу, що у п.п. 24.1, 24.4, 24.5 ПДР встановлено порядок навчання водінню транспортним засобом. Зокрема, передбачено, що навчати водінню транспортним засобом дозволяється лише особам, які не мають для цього медичних протипоказань, що підтверджується дійсною медичною довідкою встановленого зразка. Початкове навчання водінню транспортного засобу повинно проводитися на закритих майданчиках, автодромах або у місцях, де відсутні інші учасники дорожнього руху. Навчальна їзда на дорогах дозволяється тільки в присутності спеціаліста з підготовки водіїв і за достатніх початкових навичок водіння у того, хто навчається.

Як вбачається з матеріалів справи, посадовою особою, яка склала протокол про адміністративне правопорушення не надано суду будь-яких доказів, передбачених ст.251 КУпАП, які б свідчили про те, що ОСОБА_1 є суб`єктом господарювання, систематично та на постійній основі здійснює господарську діяльність, що виключає в діях останнього складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.164 КУпАП. Також він, як фізична особа, не зобов`язаний мати ліцензію на провадження даного виду господарської діяльності.

Згідно ч. 2 ст. 251 КУпАП України, обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративне правопорушення, визначених статтею ст. 255 цього Кодексу.

З огляду на вказане, у випадку вчинення особою адміністративного правопорушення, уповноважені на те посадові особи Національної поліції, зобов`язані не тільки скласти протокол про адміністративне правопорушення, а й зібрати докази вчинення особою такого адміністративного правопорушення.

Як вбачається з матеріалів справи цей обов`язок ініціатор складання протоколу не дотримався та не зібрав належних і допустимих доказів на підтвердження вини ОСОБА_1 .

Таким чином, суд розглядає справу в межах тих тверджень про порушення, які викладені в протоколі про адміністративне правопорушення, не вправі самостійно встановлювати обставини, які не ставляться в провину особі, а тому вважає, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.164 КУпАП.

Таким чином, в даному протоколі лише формально зазначено, що ОСОБА_1 займався господарською діяльністю з надання послуги з навчання ОСОБА_2 , однак в протоколі не вказано за якою ціною здійснював вказану послугу та чи існувала регулярність такої послуги. Тобто зміст правопорушення конкретно і належно не викладено.

Натомість протокол про адміністративне правопорушення сам по собі без підтвердження іншими належними та допустимими доказами не є безумовним та беззаперечним доказом на доведення вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення, а є лише формою фіксації правопорушення.

Таким чином, відсутні беззаперечні твердження, які б поза розумним сумнівом вказували на факт вчинення ОСОБА_1 інкримінованого його адміністративного правопорушення. Ініціатором складення протоколу не надано і посилання на них в самому протоколі не наведено, а тому констатація факту вчинення ним адміністративного правопорушення в протоколі є припущенням, яке не ґрунтується на доказах. Такі докази не були здобуті судом і під час розгляду справи. Всі можливості по збиранню нових доказів по справі вичерпані.

Відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Згідно ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства, серед іншого, є змагальність та забезпечення доведеності вини. Враховуючи рішення Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування ст.32 Конвенції, суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Згідно практики Європейського Суду з прав людини, адміністративне обвинувачення має бути доведено державою, в особі уповноважених на те посадових осіб, а тому особа, яка притягається до адміністративної відповідальності не зобов`язана доводити свою невинуватість (рішення ЄСПЛ у справі «Маліга проти Франції» від 23.09.1998).

На підставі наведеного суд приходить до висновку про відсутність в діях ОСОБА_1 складу інкримінованого правопорушення, так як висновки ініціатора складення протоколу про його винуватість не ґрунтуються на наданих доказах, протокол про адміністративне правопорушення не відповідає вимогам ст. 256 КУпАП, що виключає притягнення особи до відповідальності, а зі змісту протоколу не слідує, що мала місце сама подія вчинення правопорушення.

Згідно ст.247 п.1 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за обставин відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Враховуючи, що в діях ОСОБА_1 відсутні подія і склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 164 ч. 1 КУпАП, суд вважає, що провадження по справі слід закрити.

Керуючись ст. 164 ч.1, 247, 283, 284 КУпАП, суд

п о с т а н о в и в:

- закрити провадження в справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст. 164 КУпАП в зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови до Полтавського апеляційного суду через Гадяцький районний суд.

Суддя Л. В. Максименко