Рішення від 15 квітня 2026 р. у справі №362/5807/25 — Васильківський міськрайонний суд Київської області

справа № 362/5807/25

провадження № 2/362/3250/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16.04.26 року

Васильківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого – судді Поповича О.В.,

за участю секретаря судового засідання Кострубіцької Т.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Василькові за правилами загального позовного провадження цивільну справу

за позовом ОСОБА_1

до Калинівської селищної ради Фастівського району Київської області

про виключення квартири з числа службових жилих приміщень, визнання права власності.

Суд установив:

Суть і підстави позову. Процедура

ОСОБА_2 звернуся до суду з позовом, в якому просив

- виключити з числа службових жилих приміщень однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 37,7 кв.м, житловою площею 18,1 кв.м. з подальшим наданням її ОСОБА_2 для постійного проживання разом із членами сім?ї;

- визнати за ОСОБА_2 право власності на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 37,7 кв.м, житловою площею 18,1 кв.м.

В обґрунтування позову зазначив, що відпрацювавши понад 10 років в установі, від якої отримав службове житло, він позбавлений можливості в позасудовому порядку вирішити питання виключення з числа службового отримане житло та приватизувати його. Відповідач, як орган місцевого самоврядування, на території якого знаходиться спірна квартира відмовив позивачу у приватизації спірної квартири через її службовий статус.

Ухвалою від 11 серпня 2025 року суд відкрив провадження у справі.

Ухвалою від 02 жовтня 2025 року суд зупинив провадження у справі до залучення до участі у справі правонаступника померлого ОСОБА_2 .

Ухвалою від 24 лютого 2026 року суд поновив провадження у справі замінити позивача у справі – ОСОБА_2 на ОСОБА_1 в порядку процесуального правонаступництва.

Ухвалою від 26 березня 2026 року суд закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті.

Учасники справи до суду не прибули.

Представник позивача подав заяву про розгляд справи в його відсутність.

Представник відповідача подав заяву про визнання позову, просив розгляд справи здійснювати в його відсутність.

З цих підстав рішення ухвалено за відсутності учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

За правилами частини п`ятої статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Встановлені судом фактичні обставини справи

ОСОБА_2 з 22 березня 1993 року по 21 квітня 2003 року працював на посаді слюсаря - сантехніка у військовій частині НОМЕР_1 , яка в подальшому була перейменована на військову частину НОМЕР_2 .

З 02 жовтня 2006 року по 30 вересня 2007 року позивач працював на посаді слюсаря - ремонтника ВКГ військової частини НОМЕР_2 .

Наведені обставини підтверджуються записами в трудовій книжці позивача.

Під час перебування позивача на посаді слюсаря - сантехніка військової частини, на підставі службового ордера від 27 вересня 1994 року № 14 позивач з членами сім?ї в складі двох осіб - дружина ОСОБА_3 та син ОСОБА_1 вселені в службову квартиру АДРЕСА_1 .

Відповідно до витягу про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 20 вересня 2023 року ОСОБА_2 , його дружина та син ОСОБА_1 зареєстровані у вказаній квартирі з 27 квітня 2005 року, та 13 грудня 2007 року відповідно.

З метою вирішення питання приватизації спірної квартири ОСОБА_2 та члени його родини звернулися до Калинівської селищної ради із заявами про передачу їм в спільну сумісну власність спірної квартири.

Рішенням виконавчого комітету Калинівської селищної ради від 12 грудня 2023 року №320-24 заявникам було відмовлено у задоволенні їх заяв у зв?язку з тим, що спірна квартира має статус службової і є такою, що не підлягає приватизації.

З метою вирішення питання виключення з категорії службових спірної квартири, позивач звернувся до військової частини НОМЕР_2 .

Відповіддю від 24 лютого 2025 року командування військової частини НОМЕР_2 повідомило про наступне: «оскільки Ви є цивільною особою, на Вас не поширюється дія існуючих в Збройних Силах України правил і порядків стосовно розгляду питання забезпечення постійним житлом, а також прийнята процедура протокольного розгляду на засіданні житлової комісії з наданням протоколу і супровідних документів на розгляд КЕУ. Житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_2 належить до житлового фонду Калинівської ОТГ і військова частина НОМЕР_2 не має до нього жодного відношення. Враховуючи вищезазначену інформацію, радимо Вам звернутись безпосередньо до Калинівської ОТГ і Міністерства оборони України».

Київське квартирно-експлуатаційне управління Міністерства оборони України 25 квітня 2025 року, у свою чергу, повідомило, що «Відповідно до вимог пункту 10 розділу УІІ «Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями», затвердженої наказом Міністерства оборони України від 31 липня 2018 № 380, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 31 липня 2018 року за №1020/32472 військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, а також особи, звільнені з військової служби за станом здоров`я, віком, у зв?язку із скороченням штатів, особи з інвалідністю І чи ІІ групи, члени сімей військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісти під час проходження військової служби, що забезпечені службовими приміщеннями незалежно від місця його знаходження, мають право на виключення цього житла з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання за умови перебування на обліку та в порядку, визначеному пунктами 3-7 цього розділу. Станом на 23 квітня 2025 року згідно облікових даних Київського КЕУ Ви на обліку не перебуваєте. З огляду на вищезазначене, Київське КЕУ не має підстав розглядати питання виключення зі складу службової квартири АДРЕСА_1 ».

Нормативно-правове регулювання та мотиви суду

У статті 15 Цивільного кодексу України зазначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

На час виникнення спірних правовідносин користування службовими жилими приміщеннями регулюється статтями 118-126 Житлового кодексу України (надалі – ЖК України; наводиться в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), Положенням про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженим постановою Ради Міністрів Української РСР від 04 лютого 1988 року № 37.

Відповідно до 118 ЖК України службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті ради. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.

Згідно з частиною другою статті 121 ЖК України службові жилі приміщення надаються за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації, правління колгоспу, органу управління іншої кооперативної та іншої громадської організації.

У відповідності до положень статті 124 ЖК України робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.

Разом із тим, відповідно до статті 125 ЖК України без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, не може бути виселено, зокрема осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років.

Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» квартири, віднесені у встановленому порядку до числа службових, не підлягають приватизації.

Лише після вирішення питання про зняття з даного житла статусу службового, воно може бути приватизоване на умовах і в порядку, передбаченому Законом.

Відповідно до пункту 6 Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській PCP, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 04 лютого 1988 року № 37, жиле приміщення виключається з числа службових, якщо відпала потреба в такому його використанні, а також у випадках, коли в установленому порядку воно виключено з числа жилих. Сам по собі факт проживання в службових жилих приміщеннях робітників і службовців, які припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадян, яких виключено з членів колгоспу, або тих, які вийшли з колгоспу за власним бажанням, не є підставою для виключення цих приміщень з числа службових.

Виключення жилого приміщення з числа службових провадиться на підставі клопотання підприємства, установи, організації рішенням виконавчого комітету відповідної районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. У будинках, належних колгоспам, жиле приміщення виключається з числа службових за рішенням загальних зборів членів колгоспу або зборів уповноважених, затверджуваним виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.

Про виключення жилого приміщення з числа службових у журналі обліку службових жилих приміщень робиться відповідна відмітка.

Отже, законодавством передбачено, що підставою для виключення житла зі складу службових є відповідне клопотання підприємства, установи, організації, яка надавала службове житло, прийняття відповідного рішення віднесено до компетенції виконавчого комітету відповідної районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.

Прийняття рішення про виключення квартири зі складу службових відноситься до дискреційних повноважень відповідача.

Положеннями статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У цій справі суд установив, що ОСОБА_2 з 1994 року добросовісно, відкрито та безперервно володів службовою квартирою АДРЕСА_1 , більше 10 років пропрацював в установі, що надала йому службове жиле приміщення, протягом життя не використав право на приватизацію, тобто не має іншого для проживання жилого приміщення належного йому на праві приватної власності.

Крім того, судом взято до уваги, що на сьогоднішній день фактично відсутня установа чи організація, які б мали підстави звернення до відповідача з відповідним клопотанням про виключення з числі лубового житла спірної квартири.

Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8).

Позбавлення можливості реалізувати свої права на житло, є порушенням житлових прав у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Верховний Суд у постанові у справі № 750/8002/19 зробив висновок про те, що суд має право зобов`язати орган влади змінити статус службового житла з огляду на Загальну декларацію прав людини.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням виконавчого комітету Калинівської селищної ради від 12 грудня 2023 року №320-24 відмовлено родині ОСОБА_2 в оформленні передачі в приватну спільну сумісну власність спірної житлової квартири.

До того ж, під час розгляду даної справи від представника відповідача надійшла заява про визнання позову, зі змісту якої вбачається, що відповідач вважає вимоги позивача обґрунтованими та такими, що піддягають задоволенню.

Відповідно до статті 206 ЦПК України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві; у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову; якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Обставин, які б свідчили, що визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд не встановив.

Таким чином, позов належить задовольнити.

Керуючись статтями 258, 259, 264-265, 354, 355 ЦПК України, суд

ухвалив:

1. Задовольнити позов.

2. Виключити з числа службових жилих приміщень однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 37,7 кв.м, житловою площею 18,1 кв.м.

3. Визнати за ОСОБА_2 право власності на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 37,7 кв.м, житловою площею 18,1 кв.м.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення.

Дата складення повного судового рішення: 16 квітня 2026 року.

Суддя О.В. Попович