Вирок від 16 квітня 2026 р. у справі №154/1391/26 — Володимирський міський суд Волинської області

154/1391/26

1-кп/154/493/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2026 року м.Володимир

Володимирський міський суд Волинської області в складі:

головуючого: судді ОСОБА_1

при секретарі: ОСОБА_2

з участю прокурора: ОСОБА_3 ( в режимі відеоконференції)

обвинуваченого: ОСОБА_4 ( в режимі відеоконференції)

захисника: ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Володимир кримінальне провадження №62024140130000594 від 03 вересня 2024 року про обвинувачення:

ОСОБА_4 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1

громадянина України, українця, освіта середня-спеціальна,

не одруженого, військовослужбовця в/ч НОМЕР_1 за мобілізацією,

солдат, не судимого

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України,-

в с т а н о в и в:

25.05.2024 ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 призвано на військову службу за мобілізацією до Збройних Сил України. Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 25.05.2024 №56 (по стройовій частині) старшого солдата ОСОБА_4 , з 25.05.2024 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 , призначено на посаду і визнано таким, що приступив до виконання службових обов`язків за посадою.

Згідно з вимогами ст. ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України, а громадяни України проходять військову службу відповідно до законодавства.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

На підставі Указу Президента України «Про введення воєнного стану в України» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, на всій території України з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, дія якого продовжена на даний час.

Будучи військовослужбовцем військової частини НОМЕР_2 , старший солдат ОСОБА_4 , відповідно до вимог ст.ст. 11, 16, 127, 126, 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України зобов`язаний додержуватися

Конституції та законів України, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, знати та виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою, бути дисциплінованим, беззастережно виконувати накази командирів (начальників), поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.

Статті 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, а також необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов`язків, зобов`язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місці служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).

Згідно п.п. 1, 3 ч. 4 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять), чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).

Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством. Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються. Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців. Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.

Однак, старший солдат ОСОБА_4 , діючи умисно, усвідомлюючи протиправність своїх дій, не маючи наміру назавжди ухилитися від проходження військової служби, не отримавши дозволу відповідного командира (начальника), о 08 год. 00 хв. 17.06.2024 самовільно залишив місце служби - місце тимчасового розташування 1-го піхотного батальйону військової частини НОМЕР_2 під час проведення заходів бойового злагодження,

розташованому на території загальновійськового полігону військової частини

НОМЕР_3 , що в АДРЕСА_2 .

У період часу з 17.06.2024 по 01.12.2024 старший солдат ОСОБА_4 , усвідомлюючи, що він є військовослужбовцем Збройних Сил України і не звільнений з військової служби, без поважних причин був відсутній на службі та не виконував службові обов`язки в умовах воєнного стану, а службовий час проводив на власний розсуд.

Таким чином, старший солдат ОСОБА_4 під час проходження військової служби за мобілізацією у Збройних Силах України, діючи умисно, усвідомлюючи протиправність своїх дій, не маючи наміру назавжди ухилитись від проходження військової служби, не отримавши дозволу відповідного командира (начальника), в порушення вимог ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст.ст. 11, 16, 127, 128, 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, о 08 год. 00 хв. 17.06.2024 самовільно залишив місце служби - місце тимчасового розташування 1-го піхотного батальйону військової частини НОМЕР_2 під час проведення заходів бойового злагодження, розташованому на території загальновійськового полігону військової частини НОМЕР_3 , та незаконно перебував поза її межами, проводячи час на власний розсуд, не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби, не повідомляючи про себе органам військового управління та правоохоронним органам як про військовослужбовця, який самовільно залишив місце служби, та в період часу з 17.06.2024 до 01.12.2024, тобто до моменту його зарахування до списків особового складу військової частин НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 ), був відсутній на службі без поважних причин і не виконував службові обов`язки в умовах воєнного стану, чим вчинив самовільне залишення місця служби військовослужбовцем тривалістю понад три доби, вчиненому в умовах воєнного стану, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК України.

Обвинувачений ОСОБА_4 визнав себе у пред`явленому обвинуваченні винним повністю. Суду показав, що дійсно під час проходження заходів бойового злагодження, з території загальновійськового полігону військової частини НОМЕР_3 , він о 08 год. 00 хв. 17.06.2024 він через важку хворобу своєї дівчини, яка проживала одиноко і потребувала постійного догляду, самовільно залишив місце служби - місце тимчасового розташування НОМЕР_4 піхотного батальйону військової частини НОМЕР_2 та незаконно перебував поза її межами, проводячи час на власний розсуд, не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби, не повідомляючи про себе органам військового управління та правоохоронним органам як про військовослужбовця, який самовільно залишив місце служби, та до 01.12.2024, тобто до моменту його зарахування до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 ), був відсутній на службі без поважних причин і не виконував службові обов`язки в умовах воєнного стану. Щиро кається у вчиненому. Просить суворо не карати та не позбавляти його волі, оскільки усвідомив свої дії і має намір продовжувати військову службу.

На підставі ч.3 ст.349 КПК України, за згодою учасників процесу, судом визнано недоцільним дослідження доказів, стосовно тих фактичних обставин провадження, які ніким з учасників процесу не оспорюються. При цьому судом з`ясовано, що обвинувачений та інші учасники правильно розуміють зміст цих обставин, сумніву у добровільності та істинності їх позицій немає та роз`яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

При встановлених обставинах, оцінюючи зібрані докази, суд вважає, що винуватість обвинуваченого у вчиненні вищезазначеного кримінального правопорушення в судовому засіданні доведена повністю і зібраних доказів достатньо для визнання його винним.

Таким чином, враховуючи викладене, суд вважає, що вчинивши самовільне залишення місця служби військовослужбовцем тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану, ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.5 ст.407 КК України.

Призначаючи покарання обвинуваченому, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують його покарання.

Кримінальне правопорушення, вчинене обвинуваченим, відноситься до категорії тяжких злочинів.

Обставинами, що пом`якшують покарання, суд визнає щире каяття у вчиненому та активне сприяння розкриттю даного злочину.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, суд не вбачає. Обвинувачений характеризуються посередньо, раніше притягався до кримінальної відповідальності за аналогічне кримінальне правопорушення, однак був звільнений від кримінальної відповідальності на підставі ч.5 ст.401 КК України, є особою молодого віку.

За таких обставин справи суд призначає йому покарання у межах санкції закону, яке буде необхідним та достатнім для його виправлення та недопущення вчинення ним нових кримінальних правопорушень, оскільки його виправлення не можливе без ізоляції від суспільства.

Цивільні позови не заявлено. Процесуальні витрати відсутні. Речових доказів не має.

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_4 до набрання вироком законної сили залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 349, 370-371, 373-374 КПК України, суд-

засудив:

ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 407 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років і 3 (три) місяці.

Строк відбування покарання ОСОБА_4 за цим вироком обчислювати з моменту проголошення вироку, з 17 квітня 2026 року, зарахувавши у строк відбутого покарання за цим вироком час його тримання під вартою з часу його затримання, з 10 лютого 2026 року по 17 квітня 2026 року.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_4 до вступу вироку в законну силу залишити без змін – тримання під вартою без визначення застави.

Цивільні позови не заявлено. Процесуальні витрати відсутні. Речових доказів не має.

Вирок може бути оскаржено до Волинського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги, яку може бути подано через Володимирський міський суд Волинської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а обвинуваченим у той же строк з моменту одержання його копії.

Обмеження права оскарження даного вироку визначені ч. 2 ст.394 Кримінального процесуального кодексу України.

Головуючий: ОСОБА_6