Рішення від 08 квітня 2026 р. у справі №757/49758/25-ц — Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/49758/25-ц

пр. 2-5679/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2026 року Печерський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді: Соколова О.М.,

при секретарі судових засідань: Птащуку Є.В.,

справа № 757/49758/25-ц

за участю:

представника відповідача: Гордик Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України про стягнення коштів.

Так, позивач звертається до суду з цим позовом у зв`язку з тим, що рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 09.11.2022 у справі №501/85/22, яке набрало законної сили 13.09.2023, було виконано Державною казначейською службою України з грубим порушенням строків, визначених законом.

Та просив суд, стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь позивача:- інфляційні втрати в сумі 110 870,70 грн.;- 3% річних в сумі 30 893,42 грн.;- 145 500,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 10.11.2025 року відкрито провадження у цивільній справі № 757/49758/25-ц за правилами спрощеного позовного провадження, з повідомленням сторін.

26.11.2025 року на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, зі змісту якого вбачається, що останній заперечує проти вимог позову.

08.12.2025 року на адресу суду від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог.

28.11.2025 року на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

Позивач в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, шляхом направлення судових повісток, про причини неявки суд не повідомив, разом з тим, у матеріалах справи міститься заява від позивача про розгляд справи без участі позивача, вимоги підтримав, просив задовольнити.

Станом на день розгляду справи будь-яких заяв від сторони позивача до суду не надходило.

У судовому засіданні представник відповідача заперечувала проти вимог позову та просила відмовити у їх задоволенні.

Відповідно до п.1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

За наведених обставин, суд, приходить до висновку про розгляд справи у відсутність позивача, на підставі наявних в ній доказів.

Суд заслухавши сторону відповідача, дослідивши письмові докази по справі, дійшов наступного висновку.

Відповідно до частини 2 статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

З матеріалів справи убачається, що рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 09.11.2022 року по справі № 501/85/22 позов задоволено частково, а саме: стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 в розмірі 400 000 грн.; стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 на відшкодування витрат на правову допомогу в розмірі 110 000 грн. У задоволенні іншої частини вимог позову відмовлено.»

Постановою Одеського апеляційного суду від 04.04.2023 року апеляційні скарги подані позивачем та заступником керівника Одеської обласної прокуратури залишено без задоволення, а рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 09.11.2022 - без змін.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 13.09.2023 року постановив касаційну скаргу подану Державною казначейською службою України задовольнити частково: Резолютивну частину рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 09.11.2022, залишеного без змін постановою Одеського апеляційного суду від 04.04.2023, змінити, виклавши абзац другий, третій резолютивної частини рішення суду першої інстанції в наступній редакції: «Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 400 000 гривень на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 110 000 гривень на відшкодування витрат на правову допомогу». В іншій частині рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 09.11.2022 та постанову Одеського апеляційного суду від 04.04.2023 залишити без змін.

Так, на виконання рішення суду 11.11.2023 року видано виконані листи у справі № 501/85/22, які разом із заявою позивача про виконання судового рішення 15.02.2024 року надійшли до Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області.

До Казначейства 20.03.2024 року за вхідним № 08-24858 надійшов лист Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області (від 13.03.2024 № 16-08-08/3186) разом з пакетом документів щодо виконання виконавчих листів.

Боржник у Виконавчих листах - Держава Україна в особі Державної казначейської служби України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - Порядок № 845).

Відповідно до п. 36 Порядку № 845, ураховуючи те, що відповідно до рішення суду шкоду заподіяно Одеською обласною прокуратурою, Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області направило пакет документів у справі № 501/85/22 до Казначейства.

Пункти 36-37 Порядку № 845 передбачають порядок листування органу Казначейства із заподіювачем шкоди, а також те, що після вчинення відповідних дій орган Казначейства надсилає на виконання до Казначейства зазначені документи (відомості).

Відповідно до матеріалів справи, виконавчі листи з 20.03.2024 року обліковувалися у Казначействі за бюджетною програмою КПКВК 3504030 «Заходи щодо відшкодування шкоди, завданої громадянам незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, відшкодування громадянам шкоди, конфіскаційної та безхазяйного майна і стягнутого в дохід держави, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб» (далі - бюджетна програма).

Пунктом 38 Порядку № 845 передбачено, для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 ц

Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету. Закони України про Державний бюджет України на 2024-2025 роки передбачають відповідну бюджетну програму для забезпечення виконання рішень суду.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік та Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» за бюджетною програмою передбачено 150,0 млн гривень.

Отже, строки виконання судових рішень за КПКВК 3504030 насамперед залежать від суми коштів, встановленої у законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

Враховуючи викладене вище, перерахування коштів за Виконавчими листами на користь позивача, було здійснено Казначейством в порядку черговості та в межах відкритих асигнувань після виконання виконавчих документів, що надійшли раніше Виконавчого листа, а саме кошти у справі № 757/49758/25-ц перераховані позивачеві: - 400 000,00 грн згідно з платiжною інструкцією вiд 18.09.2025 № 1489348 (623681134); - 110 000,00 грн згідно з платiжною інструкцією вiд 18.09.2025 № 623681149 (623681149).

Позивач стверджує, що, на його думку, Казначейством порушено строки виконання рішення у справі № 501/85/22.

Частиною першою статті 23 БК України передбачено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення.

Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим кодексом. Як зазначалося вище, станом на час надходження пакету документів про стягнення коштів на користь Позивача, на виконанні за бюджетною програмою КПКВК 3504030 перебували рішення на загальну суму, що перевищувала відповідні бюджетні призначення.

Пунктом 39 Порядку № 845 передбачено, що коли для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 Порядку необхідні додаткові кошти понад обсягом відповідних бюджетних призначень, Казначейство подає протягом одного місяця з дня надходження виконавчих документів Мінфіну пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України або виділення коштів з резервного фонду державного бюджету на зазначену мету.

Так, безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється з дати набрання чинності законом про внесення змін до закону про Державний бюджет України або рішенням про виділення коштів з резервного фонду державного бюджету (пункт 39 Порядку № 845).

Казначейство відкладає безспірне списання коштів державного бюджету та поновлює його з дати набрання чинності законом про внесення змін до закону про Державний бюджет України (абзац другий пункту 49 Порядку № 845).

Безпосередньо Казначейство відповідно до наданих повноважень, не має права законодавчої ініціативи та не має можливості встановлювати або змінювати бюджетні призначення.

Питання виконання судових рішень за бюджетною програмою КПКВК 3504030 залежить від суми коштів, встановленої у законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

У відповідних правовідносинах Казначейство є винятково виконавцем судових рішень та не має можливості списати кошти державного бюджету в тому розмірі, в якому вони передбачені Верховною Радою України у Законі про Державний бюджет України.

Тому, твердження позивача з приводу несвоєчасного виконання Казначейством рішення суду за період з 20.03.2024 по 19.09.2025 є безпідставним.

Позивач наполягає на тому, що підлягають застосуванню приписи частини другої статті 625 ЦК України у разі виконання Казначейством рішення суду про відшкодування шкоди Державою, ухваленого відповідно до статті 56 Конституції України.

Так, згідно з частиною першою статті 1 ЦК України, цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Натомість частина друга статті 1 ЦК України визначає, що до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Спірні правовідносини у цій справі виникли з підстав виконання Казначейством (як суб?єктом владних повноважень) судового рішення про стягнення коштів з Державного бюджету України (відшкодування шкоди Державою).

Тобто відповідні правовідносини не регулюються цивільним законодавством відповідно до частини першої статті 1 ЦК України, отже застосування до них будь-яких положень ЦК України є неможливим.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 845, рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства.

Аналогічний припис щодо виконання рішення про стягнення коштів державного бюджету винятково в порядку черговості міститься в підпункті 1 пункту 9 розділу VI БК України.

Порядок № 845 про відшкодування шкоди не встановлює для Казначейства строку для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно із судовими рішеннями про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури і суду.

Так само зазначені акти спеціального законодавства не передбачають можливості нарахування 3% річних та інфляційних витрат у разі/після виконання рішення суду про відшкодування шкоди Державою.

Отже, оскільки законодавство, яке визначає механізм відшкодування за рахунок державного бюджету шкоди, не передбачає строку виконання судових рішень про відшкодування шкоди з Державного бюджету України, то у позивача відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних витрат за несвоєчасне виконання рішення відповідно до положень статті 625 ЦК України.

Щодо стягнення моральної шкоди, суд вказує наступне.

Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових осіб при здійсненні ними повноважень.

Тобто на підставі вказаної норми права, відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади.

Статтею 1173 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні повноважень, відшкодовується державою.

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 ЦК України).

Підставою для застосування цивільно-правової відповідальності відповідно до статті 1166 ЦК України є наявність в діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого, з урахуванням особливостей, передбачених статтями 1173, 1174 ЦК України, є заподіяна шкода, протиправна поведінка та причинний зв`язок між ними.

Водночас, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (далі ? Постанова № 4), під моральною шкодою слід розуміти витрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Пунктом 9 Постанови № 4 передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав Позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Правовою підставою відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними.

Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача.

Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.

Верховний Суд, зокрема, у постанові від 05.12.2022 у справі № 214/7462/20, зазначає, що завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування.

Покладення обов`язку відшкодувати моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи.

Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

Необхідною підставою для притягнення Держави (органу державної влади) до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій цього органу чи його посадових чи службових осіб.

При цьому, факт неправомірності (незаконності) прийняття рішення, вчинення дії чи бездіяльності органу державної влади, що призвели до завдання шкоди, повинен бути встановлений у передбаченому законом порядку, тобто повинен підтверджуватись відповідним рішенням, ухвалою, постановою, вироком суду, яке має значення для справи про відшкодування шкоди.

Отже, належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади є, як правило, відповідне судове рішення, що набрало законної сили.

Тобто позивач у разі незгоди з певними рішеннями, діями чи стверджуваною бездіяльністю Казначейства міг оскаржити їх в адміністративному суді ? єдиному органу судової гілки влади, що розглядає спори за участю суб?єктів владних повноважень.

Однак, як убачається з матеріалів справи, позивач не реалізував відповідний механізм захисту своїх прав, що свідчить про безпідставність його тверджень під час несвоєчасного виконання Казначейством рішення суду у справі № 501/85/22.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач обґрунтовує вимогу про відшкодування шкоди винятково оціночними судженнями та не надає ані доказів заподіювання йому шкоди, ані фактичного підтвердження цього факту у встановленому законодавством порядку, що вказує на неможливість задоволення таких вимог.

Суд, оцінюючи належність, допустимість, з урахуванням принципу диспозитивності, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів приходить до висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 12, 76, 81, 141, 258-259, 263-265, 279, 352, 354-355 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про стягнення коштів - залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення, безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 16.04.2026 року.

Суддя О. М. Соколов