Рішення від 22 березня 2026 р. у справі №756/12400/24 — Оболонський районний суд міста Києва

23.03.2026 Справа № 756/12400/24

Номер провадження 2/756/226/26

Справа №756/12400/24

РІШЕННЯ

Іменем України

23 березня 2026 року Оболонський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді : Луценко О.М.,

за участі секретаря - Галелюк Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою Заступника керівника Оболонської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_1 , про визнання спадщини відумерлою та витребування майна,

В С Т А Н О В И В :

Заступник керівника Оболонської окружної прокуратури міста Києва, який діє в інтересах Київської міської ради, звернувся до суду в порядку цивільного судочинства з позовом до ОСОБА_1 про визнання спадщини відумерлою та витребування майна.

Позовні вимоги обгрунтовує тим, що реєстрація права власності на квартиру АДРЕСА_1 проведена за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 17.04.1996 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , спадщину після смерті якого прийняла його дружина ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_2 , після смерті якої відкрилась спадщина на спірну квартиру. Спадщину після смерті ОСОБА_2 ніхто не прийняв, тому відповідно до ст.1277 ЦК України спірна квартира має бути визнана відумерлою спадщиною та перейти у власність територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.

Як стало відомо позивачу, право власності на спірну квартиру на даний час зареєстровано за відповідачем на підставі договору купівлі-продажу від 09.01.2023 року, який був укладений між відповідачем та ОСОБА_4 .

Право власності за ОСОБА_4 було зареєстровано на підставі договору купівлі-продажу від 28.09.2022 року, який був укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

У свою чергу право власності на спірну квартиру було зареєстровано за ОСОБА_6 27.09.2022 року на підставі договору дарування квартири від 23.12.2006 року, який був укладений між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з однієї сторони та ОСОБА_6 з іншої. Договір посвідчений приватним нотаріусом Федорішиним. О.П.

За інформацією КП КМП «Київське міське бюро технічної інвентаризації в комунальному підприємстві договір дарування квартири від 23.12.2006 року, який був укладений між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з однієї сторони та ОСОБА_6 з іншої не реєструвався.

Проведеною перевіркою встановлено, що фізичної особи ОСОБА_6 , яка вказана у договорі дарування квартири від 23.12.2006 року ніколи не існувало.

Нотаріальний бланк, на якому виконано договір дарування від 23.12.2006 року ДП «ПК «Зоря» не виготовлявся.

За результатами проведеної почеркознавчої експертизи підпис від імені нотаріуса у договорі дарування від 23.12.2006 року виконаний не ОСОБА_7 , а іншою особою, з наслідуванням його підпису.

Згідно технічної експертизи документів встановлено, що у серійний номер бланку, на якому виконаний договір дарування від 23.12.2006 року, у серійний номер вносились зміни шляхом видалення попереднього тексту з подальшим нанесенням стрічки сірого кольору, а такж видимого серійного номеру бланка «ВЕМ № 228905», за допомогою знакодрукуючого пристрою електрографічним способом друку.

Таким чином, договір дарування спірної квартири від 23.12.2006 року фактично не укладався, як юридичний факт не відбувся та не міг породити будь-яких законних правових наслідків. А отже не є правовою підставою для набуття ОСОБА_6 права власності на спірну квартиру, є нікчемним за своєю правовою природою, тому не потребує додаткового визнання його недійсним за рішенням суду. Таку правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 18.12.2019 року у справі № 755/9182/17, від 14.04.2021 року у справі № 753/11965/19.

Таким чином, договір дарування спірної квартири від 23.12.2006 року є нікчемним в силу закону.

Отже, зважаючи на те, що ОСОБА_6 не набув права власності на спірну квартиру у спосіб, передбачений діючим законодавством, тому він та наступні набувачі - ОСОБА_4 та відповідач не були власниками спірної квартири і не мають законних прав нею розпоряджатися.

Відповідач не проявив розумну обачність при укладенні договору купівлі-продажу спірної квартири у 2023 році, зокрема відповідач не врахував незадовільний стан спірної квартири, не врахував наявність заборгованості за комунальні послуги, не врахував час реєстрації права власності на спірну квартиру за ОСОБА_6 . Спірну квартиру відповідач придбав за ціною, що понад у три рази менша, ніж ринкова ціна на аналогічну нерухомість. Вказане підтверджує, що відповідач не проявив розумну обачність та обережність при купівлі спірної квартири та спростовує беззаперечну добросовісність дій відповідача.

Позивач просить визнати спадщину, яка відкрилась ІНФОРМАЦІЯ_2 після смерті ОСОБА_2 відумерлою. Витребувати від відповідача на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради спірну квартиру. Просить також стягнути з відповідача судові витрати.

Відповідач проти позову заперечує, з огляду на те, що з його боку не було допущено жодних дій, які порушують норми чинного законодавства, спірна квартира була придбана на підставі договору купівлі-продажу від 09.01.2023 року, який укладений у нотаріальний формі. На момент укладення вказаного договору квартира була зареєстрована за продавцем, жодних обтяжень стосовно спірної квартири не існувало, відтак він є добросовісним набувачем цієї квартири та не повинен нести тягар відповідальності за можливі протиправні дії інших осіб. Відповідач вжив всіх можливих заходів для перевірки законності придбання ним спірної квартири.Крім того, відповідач вважає, що договір дарування від 23.12.2006 спірної квартири не є нікчемним, оскільки був укладений у встановленій законом формі. Щодо вимог про витребування спірної квартири зазначає, що Київська міська рада не є власником спірної квартири, відтак позбавлена права витребувати від відповідача, яка є добросовісним набувачем, квартиру в порядку ст. 388 ЦК України.

Суд, заслухавши учасника судового процесу, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у справі докази, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Право власності на спірну квартиру було зареєстровано за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 17.04.1996 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , спадщину після смерті якого прийняла його дружина ОСОБА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_2 , після смерті якої відкрилась спадщина на спірну квартиру.

Спадщину після смерті ОСОБА_2 ніхто не прийняв.

Право власності на спірну квартиру на даний час зареєстровано за відповідачем на підставі договору купівлі-продажу від 09.01.2023 року, який був укладений між відповідачем та ОСОБА_4 .

Право власності за ОСОБА_4 було зареєстровано на підставі договору купівлі-продажу від 28.09.2022 року, який був укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Право власності на спірну квартиру було зареєстровано за ОСОБА_6 27.09.2022 року на підставі договору дарування квартири від 23.12.2006 року, який був укладений між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з однієї сторони та ОСОБА_6 з іншої. Договір посвідчений приватним нотаріусом Федорішиним. О.П.

За інформацією КП КМП «Київське міське бюро технічної інвентаризації в комунальному підприємстві договір дарування квартири від 23.12.2006 року, який був укладений між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з однієї сторони та ОСОБА_6 з іншої не реєструвався.

Нотаріальний бланк, на якому виконано договір дарування від 23.12.2006 року ДП «ПК «Зоря» не виготовлявся.

За висновком почеркознавчої експертизи підпис від імені нотаріуса у договорі дарування від 23.12.2006 року виконаний не ОСОБА_7 , а іншою особою, з наслідуванням його підпису.

За висновком технічної експертизи документів встановлено, що у серійний номер бланку, на якому виконаний договір дарування від 23.12.2006 року, у серійний номер вносились зміни шляхом видалення попереднього тексту з подальшим нанесенням стрічки сірого кольору, а такж видимого серійного номеру бланка «ВЕМ № 228905», за допомогою знакодрукуючого пристрою електрографічним способом друку.

Між іншим, суд вважає, що факт добросовісності набуття відповідачем у власність спірної квартири жодними належними та допустимими доказами не спростовано, тому відповідач є добросовісним набувачем цього майна.

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)). Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 ЦК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин).

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).

Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2019 року в справі № 521/8368/15-ц (провадження № 61-17779св18)).

Добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей (див.: пункт 6.50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21)).

Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (див. пункт 46.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19), пункт 7.15 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20)).

Добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар (див.: пункт 6.53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21)).

У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою (абзац 1 частини першої статі 1277 ЦК України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону) (частина перша статті 8 ЦК України).

Законодавець визначив порядок усунення прогалин в приватному праві. Приватні відносини є різноманітними, а соціальне життя - рухливе. У зв`язку з цим може виникнути необхідність визначення певного правила, яке не закріплено в приватно-правових нормах безпосередньо. Умовами застосування аналогії закону є те, що: відносини, до яких застосовується аналогія, охоплюються предметом цивільно-правового регулювання (статті 1, 9 ЦК); наявність прогалини в їх регулюванні (прогалини в праві); відсутній регулятор, який визначав би правило поведінки учасників приватних відносин (норми акту цивільного законодавства або договору); існують правові норми, що регулюють подібні за змістом відносини; застосування аналогії закону не повинно суперечити суті цих відносин (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 вересня 2023 року в справі № 295/7291/20 (провадження № 61-11106св21)).

Якщо майно, на яке претендує спадкоємець, що пропустив строк для прийняття спадщини, перейшло як відумерле до територіальної громади і збереглося, спадкоємець має право вимагати його передання в натурі. У разі його продажу спадкоємець має право на грошову компенсацію (частина друга статті 1280 ЦК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20) зазначено, що:

«51. Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач - внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява №29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

57. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (частина друга статті 328 ЦК України).

58. Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20) вказано, що:

«75. Положення ЦК України щодо прийняття спадщини спрямовані на захист прав усіх спадкоємців, які мають права на спадщину, та надають можливість кожному з них захистити своє право чи інтерес, навіть якщо строк на прийняття спадщини пропущено і спадщина вже розподілена між іншими спадкоємцями. Крім того, такі ж права має спадкоємець, якщо спадщина визнана відумерлою та перейшла до територіальної громади.

76. Зокрема, за змістом статті 1280 ЦК України, якщо після спливу строку для прийняття спадщини і після розподілу її між спадкоємцями спадщину прийняли інші спадкоємці (частини друга і третя статті 1272 цього Кодексу), вона підлягає перерозподілу між ними. Такі спадкоємці мають право вимагати передання їм у натурі частини майна, яке збереглося, або сплати грошової компенсації. Якщо майно, на яке претендує спадкоємець, що пропустив строк для прийняття спадщини, перейшло як відумерле до територіальної громади і збереглося, спадкоємець має право вимагати його передання в натурі. У разі його продажу спадкоємець має право на грошову компенсацію.

77. Відтак спадкоємець, який із зазначених причин не зміг прийняти спадщину, яка була перерозподілена між іншими спадкоємцями або перейшла у власність територіальної громади як відумерла, має право на передачу йому належної частки спадщини в натурі, якщо спадщина збереглася, а у випадку неможливості такої передачі у зв`язку з тим, що спадщина не збереглася, або визнана відумерлою та відчужена територіальною громадою на користь іншої особи, має право на отримання лише грошової компенсації. Такий підхід до розв`язання проблем переходу прав на відумерлу спадщину застосовується законодавством задля захисту прав добросовісного набувача майна, що на час переходу прав на це майно не знав та не міг знати про наявність спадкоємців, що мають право на спадщину.

78. Разом з тим законодавство не містить положень про можливість територіальної громади отримати відчужене майно в натурі та/або способи захисту інтересів територіальної громади у випадку, якщо спадщина була незаконно передана особі-спадкоємцю, зокрема, на підставі рішення суду, яке в подальшому було скасоване, та у випадку, коли спадщина такою особою була вже відчужена іншій особі, що позбавило територіальну громаду отримати майно у свою власність як відумерле в порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20) вказано, що:

82. Проаналізувавши зміст законодавчих норм у системі з установленими судами правовідносинами, Велика Палата вважає, що у цій справі підлягає застосуванню аналогія закону, що регулює подібні правовідносини, зокрема положення статті 1280 ЦК України, виходячи з таких міркувань.

83. Інтерес територіальної громади в отриманні спадкового майна у власність громади в разі відсутності спадкоємців є наслідком неотримання спадщини будь-ким зі спадкоємців або наслідком їх відсутності взагалі. За таких обставин слід дійти висновку, що такі правовідносини є подібними до спадкових, хоч до них у цілому не відносяться. На користь цього висновку свідчить також розміщення норм права про можливість визнання спадщини відумерлою саме у книзі шостій ЦК України «Спадкове право».

84. Відтак захист інтересу територіальної громади щодо відумерлого майна повинен регулюватись та здійснюватися таким самим способом, виходячи з тих самих принципів, як і можливість захистити своє право спадкоємцем, який своєчасно спадщину не прийняв, вона була визнана відумерлою та продана іншій особі.

85. Як зазначалось, стаття 1280 ЦК України передбачає, що якщо майно, на яке претендує спадкоємець, що пропустив строк для прийняття спадщини, перейшло як відумерле до територіальної громади і збереглося, спадкоємець має право вимагати його передання в натурі. У разі ж продажу такого майна спадкоємець має право на грошову компенсацію.

86. Аналіз змісту зазначеної норми свідчить про те, що право на отримання спадкового майна в натурі виникає у спадкоємця лише якщо майно, що було визнане відумерлою спадщиною, збереглося і не було відчужене територіальною громадою. Якщо ж воно було відчужене іншій особі за договором або не збереглося, то спадкоємець має право лише на компенсацію його вартості у грошовому еквіваленті. А відтак, застосовуючи аналогію закону й територіальна громада в разі відчуження спадкового майна особою, яка не є спадкоємцем, або незбереження цього майна, на користь добросовісного набувача, має право на отримання лише грошової компенсації.

87. Велика Палата Верховного Суду вважає, що закон передбачає саме такий спосіб захисту порушеного інтересу територіальної громади та спосіб відновлення її інтересу на спадкове майно за відсутності спадкоємців (стаття 16 ЦК України) та у разі продажу спадкового майна іншій особі, якщо остання є добросовісним набувачем.

88. Слід зауважити, що захист прав чи інтересів територіальної громади у цьому випадку також має бути реальним, спрямованим на дійсне відновлення порушеного права та/або інтересу, а відтак з метою захисту порушеного права чи інтересу територіальної громади при відчуженні спадкового майна розмір грошової компенсації вартості цього майна визначається, виходячи з його ринкової вартості на час розгляду спору в суді або на час добровільного врегулювання спору між сторонами цих правовідносин».

Цивільним процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів вказує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду (див., зокрема, постанови Верховного суду від 13 лютого 2019 року у справі № 130/1001/17 (провадження № 51-7588км18), від 18 січня 2021 року у справі № Б-23/75-02 (н.р.Б-7346/2-19), від 29 вересня 2021 року у справі № 166/1222/20 (провадження № 61-9003св21), від 17 січня 2024 року в справі № 932/9029/23 (провадження № 61-16072 св 23), від 19 лютого 2024 року в справі № 932/3602/22 (провадження № 61-7598св23)).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2024 року в справі № 206/2616/21 (провадження № 61-13665св23) вказано, що «суди не врахували, що при відчуженні спадкового майна особою, яка не є спадкоємцем, на користь добросовісного набувача територіальна громада має право лише на отримання грошової компенсації його вартості. Тому позовні вимоги про визнання недійсними іпотечного договору, договору про задоволення вимог іпотекодержателя, договору купівлі-продажу квартири, припинення права власності на спірну квартиру, скасування державної реєстрації права власності, визнання відумерлою спадщину та передача спірної квартири у власність територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради є неналежним способом захисту прав територіальної громади, що є самостійною підставою для відмови у позові».

Аналогічні висновки, з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20), зроблено, зокрема, в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2023 року в справі № 202/8669/19 (провадження № 61-20544св21), в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 336/665/19 (провадження № 61-13591св21), в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 жовтня 2023 року в справі № 205/6482/19 (провадження № 61-1253св23).

Водночас, слід зазначити, що територіальна громада в разі відчуження спадкового майна особою, яка не є спадкоємцем, або незбереження цього майна, на користь добросовісного набувача, має право на отримання лише грошової компенсації. Закон передбачає саме такий спосіб захисту порушеного інтересу територіальної громади та спосіб відновлення її інтересу на спадкове майно за відсутності спадкоємців (стаття 16 ЦК України) та у разі продажу спадкового майна іншій особі, якщо остання є добросовісним набувачем. З метою захисту порушеного права чи інтересу територіальної громади при відчуженні спадкового майна розмір грошової компенсації вартості цього майна визначається, виходячи з його ринкової вартості на час розгляду спору в суді або на час добровільного врегулювання спору між сторонами цих правовідносин; за встановлених фактичних обставин у цій справі при відчуженні спадкового майна територіальна громада має право лише на компенсацію вартості спадкового майна за ринковими цінами, а тому позовні вимоги територіальної громади про визнання спадщини відумерлою та її передачу її територіальної громади м. Києва задоволенню не підлягають.

Саме власнику або законному користувачу майна належить право на витребування майна з незаконного володіння (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2110/15-ц та від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13). У цій справі позивач не є власником або законним користувачем спірного майна, яке незаконно вибуло з його володіння, а тому у нього немає підстав для витребування майна на свою користь як неволодіючого власника або користувача.

Між іншим, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26.09.2019 у справі № 2-4352/11 та від 20.03.2019 у справі № 521/8368/15-ц зроблено висновок, що конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар. Не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку із бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Факт незаконного відчуження та допущення продажу квартири не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача, проте, вочевидь, є підставою для виникнення обов`язку в органів місцевого самоврядування здійснити все необхідне, щоб відшкодувати збитки, завдані таким відчуженням.

У постанові Верховного Суду від 11.04.2024 року у цивільній справі № 756/16117/21 викладено висновок, що прокурор в інтересах держави в особі Київської міської радиміської просив визнати спадщину (квартиру АДРЕСА_1 , яка відкрилась після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ) відумерлою, передати її у власність територіальної громади м. Києва, та витребувати від ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Києва спірну квартиру; суди вважали, що існують підстави для визнання спадщини відумерлою та передання її територіальній громаді, оскільки на момент відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 , спірна квартира належала спадкодавцю на праві власності, тобто, входила до складу спадщини. З огляду на відсутність у спадкодавця спадкоємців за заповітом і за законом, вказана квартира після спливу одного року з часу відкриття спадщини за заявою Київської міської ради повинна бути визнана відумерлою спадщиною та власністю територіальної громади міста Київ. Окрім цього, встановивши, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем, вважали, що існують підстави для витребування спірної квартири; суди не звернули увагу, що: територіальна громада в разі відчуження спадкового майна особою, яка не є спадкоємцем, або незбереження цього майна, на користь добросовісного набувача, має право на отримання лише грошової компенсації; закон передбачає саме такий спосіб захисту порушеного інтересу територіальної громади та спосіб відновлення її інтересу на спадкове майно за відсутності спадкоємців (стаття 16 ЦК України) та у разі продажу спадкового майна іншій особі, якщо остання є добросовісним набувачем; з метою захисту порушеного права чи інтересу територіальної громади при відчуженні спадкового майна розмір грошової компенсації вартості цього майна визначається, виходячи з його ринкової вартості на час розгляду спору в суді або на час добровільного врегулювання спору між сторонами цих правовідносин; за встановлених фактичних обставин у цій справі при відчуженні спадкового майна територіальна громада має право лише на компенсацію вартості спадкового майна за ринковими цінами, а тому позовні вимоги територіальної громади про визнання спадщини відумерлою та її передачу її територіальної громади м. Києва задоволенню не підлягають; суди не врахували, що саме власнику або законному користувачу майна належить право на витребування майна з незаконного володіння (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2110/15-ц та від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13). У цій справі суди встановили, що позивач не є власником або законним користувачем спірного майна, яке незаконно вибуло з його володіння, а тому у нього немає підстав для витребування майна на свою користь як неволодіючого власника або користувача. Тому оскаржені судові рішення підлягають скасуванню, із ухваленням нового судового рішення про відмову в позові.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.

Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть (EAST WEST ALLIANCE LIMITED v. UKRAINE, № 19336/04, § 166-168, ЄСПЛ, від 23 січня 2014 року).

Європейський суд з прав людини неодноразово констатував в схожих фактичних обставинах порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції (зокрема: GLADYSHEVA v. RUSSIA, № 7097/10, ЄСПЛ, 06 грудня 2011 року; PCHELINTSEVA AND OTHERS v. RUSSIA, № 47724/07, 58677/11, 2920/13, 3127/13, 15320/13, ЄСПЛ, від 17 листопада 2016 року).

Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Інші доводи сторін не впливають на висновки суду.

Ураховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову, судові витрати у відповідності до ст.141 ЦПК України, слід залишити за позивачем.

Керуючись статтями 2-5, 12-13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 354-355 ЦПК України, суд

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст.279,280-282,354 ЦПК України, ст. ст. ст.ст.328,392 ЦК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог Заступника керівника Оболонської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_1 , про визнання спадщини відумерлою та витребування майна -відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: О.М. Луценко