Вирок від 16 квітня 2026 р. у справі №707/817/26 — Черкаський районний суд Черкаської області

№707/817/26

1-кп/707/271/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 квітня 2026 року м.Черкаси

Черкаський районний суд Черкаської області, в складі:

головуючого судді ОСОБА_1

при секретарі судового засідання ОСОБА_2

з участю прокурора ОСОБА_3

представника потерпілої ОСОБА_4

потерпілої ОСОБА_5

захисника ОСОБА_6

обвинуваченого ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12026250000000043від 06.02.2026 року, по обвинуваченню

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець села Борозеньске Великоолександрівського району Херсонської області, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 та проживаючий за адресою: АДРЕСА_2 , українець, громадянин України, маючий середню спеціальну освіту, тимчасово не працюючий, не одружений, дітей на утриманні не має, раніше не судимий, -

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_7 , 06 лютого 2026 року о 16 годині 35 хвилин, перебуваючи в стані наркотичного сп`яніння (відповідно до висновку № 05-3-08/472 від 26.02.2026 у ОСОБА_7 в сечі виявлено: метадон, амітріптілін та демидрол), без водійського посвідчення, в світлий час доби, керуючи технічно справним автомобілем марки «ЗАЗ 110206» реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснюючи рух проїзною частиною вулиці Чигиринський Шлях поблизу буд. № 16/5 в с. Слобода, Черкаського району, Черкаської області, зі сторони с. Слобода в напрямку м. Черкаси, проявив злочинну недбалість, не був уважним під час керування транспортним засобом, не стежив за дорожньою обстановкою, не реагував на її зміну, порушуючи вимоги пункту 12.3 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 та введених в дію з 01.01.2002 (далі - Правила дорожнього руху), згідно якого «у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди», пункту 13.1 Правил дорожнього руху, згідно якого «водій залежно від швидкості руху, дорожньої обстановки, особливостей вантажу, що перевозиться, і стану транспортного засобу повинен дотримувати безпечної дистанції та безпечного інтервалу», внаслідок чого вчинив наїзд на велосипедиста ОСОБА_8 , який рухався в попутньому напрямку поблизу правого краю проїзної частинивул. Чигиринський Шлях.

В результаті дорожньо – транспортної пригоди потерпілий – велосипедист ОСОБА_8 отримав тілесні ушкодження у вигляді саден на голові та кінцівках, перелому кісток носа, крововиливу під м`яку мозкову оболонку, двобічного перелому ребер, перелому хребта з ушкодженням спинного мозку, двобічного гемотораксу, синців на кінцівках, які згідно висновку судово-медичної експертизи № 03-01/186 від 19.02.2026 відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя та у своєму перебігу призвели до розвитку шоку та спричинили смерть потерпілого.

Згідно висновку судової автотехнічної експертизи № 105/26-23від 20.02.2026, в діях водія автомобіля «ЗАЗ 110206» реєстраційний НОМЕР_2 ОСОБА_7 вбачаються невідповідності у виконанні вимог п. 12.3 та п. 13.1 Правил дорожнього руху України, які з технічної точки зору знаходились у причинному зв`язку із виникненням дорожньо-транспортної пригоди.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_7 винуватим себе визнав повністю, зазначив, що щиро розкаявся у скоєному і підтвердив вірність всіх фактичних обставин, викладених в обвинувальному акті. Обвинувачений не заперечував проти задоволення цивільного позову в повному обсязі. Зазначив, що частково намагався відшкодувати шкоду, переслав потерпілій двадцять тисяч гривень.

Враховуючи, що обвинувачений ОСОБА_7 , в повному обсязі визнав свою вину у вчиненні інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, судом відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України визнано недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясував, що учасники судового провадження правильно розуміють зміст цих обставин, що немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснив учасникам кримінального провадження, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Таким чином, суд, переконавшись у правильності розуміння вказаних положень закону сторонами кримінального провадження, визнав недоцільним дослідження доказів, поданих на підтвердження подій кримінального правопорушення, а також винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.

Вина обвинуваченого у вчиненні вищезазначеного кримінального правопорушення доведена в повному обсязі.

Дії обвинуваченого ОСОБА_7 суд кваліфікує за ч. 3 ст. 286-1 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані наркотичного сп`яніння, якщо вони спричинили смерть потерпілого.

Призначаючи ОСОБА_7 покарання суд керується наступним.

Положення частини 2 статті 50 КК України встановлюють, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належать, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання.

Відповідно до змісту статті 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації це покарання має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують та обтяжують.

Згідно пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержуватися вимог статті 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

За роз`ясненнями, викладеними у пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (стаття 12 КК України), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо). Досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен з`ясувати його вік, стан здоров`я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім`ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан тощо.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, особу винного, наявність обставин, що пом`якшують і обтяжують його покарання.

Обвинувачений ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, яке відповідно до положень статті 12 КК України, віднесено до тяжкого злочину (ч.3 ст.286-1 КК України).

З матеріалів кримінального провадження слідує, що обвинувачений неодружений, малолітніх чи неповнолітніх дітей на утриманні не має, офіційно був працевлаштований до лютого 2026 року, має постійне місце проживання в будинку матері.

Раніше не судимий. Відповідно до даних наданих ТСЦ МВС №7141 ОСОБА_7 має право керувати транспортним засобом категорії В1, В2, С1, С, але права керування позбавлений. Відповідно до наданої копії постанови Черкаського районного суду від 29.08.2023 року у справі № 707/2185/23 ОСОБА_7 вчинив адміністративне правопорушення передбачене ст. 130 КУпАП та позбавлений права керування транспортними засобами строком на один рік.

За характеристикою, виданою 24.02.2026 року Леськівською сільською радою ОСОБА_7 за місцем реєстрації та проживання характеризується позитивно.

За місцем роботи ПП «Скай Лайн» характеризується позитивно.

Згідно пункту 5 частини 1 статті 368 КПК України суд, ухвалюючи вирок, повинен вирішити питання, зокрема, чи є обставини, що обтяжують або пом`якшують покарання обвинуваченого, і які саме.

За пунктом 4 частини 1 статті 91 КПК України обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою для закриття кримінального провадження, підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

Обов`язок доказування перелічених обставин згідно зі статтею 92 КПК України покладається на слідчого, прокурора та в установлених цим Кодексом випадках, на потерпілого.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що органом досудового розслідування обставин, які пом`якшують та обтяжують покарання ОСОБА_7 , що визначені ст.ст.66, 67 КК України, не встановлено.

З урахуванням вимог положень статей 66, 67 КК України, роз`яснень щодо застосування його норм, викладених у постанові Верховного Суду від 25 липня 2019 року у справі № 156/98/18 (номер провадження 51-9408км18) та рекомендацій, наведених в постанові Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», суд ретельно дослідивши матеріали справи, прийшов до наступних висновків:

Обставин, які пом`якшують покарання ОСОБА_7 , що визначені статтею 66 КК України, під час судового розгляду, не встановлено.

Обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_7 , що визначені статтею 67 КК України, під час судового розгляду, не встановлено.

Санкція частини 3 статті 286-1 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк від п`яти до десяти років.

Процес призначення покарання, а саме врахування усіх факторів, які мають бути взяті до уваги для обрання виду та розміру покарання, слід розцінювати як сукупність етапів, послідовність яких має значення для прийняття обґрунтованого рішення в цій частині.

Первинним етапом повинна бути оцінка ступеня тяжкості злочину, який має значною мірою звузити межі для прийняття конкретного рішення щодо виду і розміру покарання. Наступним етапом вже є врахування обставин, які позитивно або негативно характеризують особу винного, та обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання.

Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду у постанові від 19.03.2020 року по справі №290/932/19 зазначив, що призначення покарання у межах, встановлених у санкції статті Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, означає, що суд має виходити із санкції тієї статті, за якою кваліфіковано вчинений злочин. У санкції такої статті (частини чи пункту статті) визначається один чи кілька основних видів покарання і, як правило, його межі. Всі санкції статей КК України є альтернативними або відносно визначеними. У них передбачено кілька основних, різних за своєю суворістю покарань. Суд, виходячи з принципу справедливості покарання, має застосувати більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин лише тоді, коли менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження нею нових злочинів.

З урахуванням наведеного, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_7 покарання за вчинене кримінальне правопорушення, в межах санкції статті закону, яка передбачає відповідальність за ч.3 ст.286-1 КК України у виді 7 (семи) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 6 (шість) років, щобуде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, що відповідає меті покарання.

Призначаючи зазначене покарання, суд, серед іншого враховує суспільну небезпеку вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, та грубе порушення правил дорожнього руху, що призвело до дорожньо-транспортної пригоди та непоправних наслідків - загибелі людини. Інкриміноване кримінальне правопорушення, він вчинив у стані наркотичного сп`яніння, при цьому був попередньо притягнутий до адміністративної відповідальності за вчинення керування транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння та позбавлений права керування транспортним засобом. Суд зауважує, що керування в стані наркотичного чи іншого сп`яніння є найбільш тяжким порушенням у сфері безпеки дорожнього руху. Тяжкість обумовлена ступенем суспільної небезпеки такого діяння. Зокрема, водій у стані наркотичного (алкогольного) сп`яніння становить загрозу для життя та здоров`я інших учасників дорожнього руху, а також безпосередньо для себе особисто, та, серед іншого, власності третіх осіб. Визначаючи ОСОБА_7 покарання у більш наближеній до мінімальної межі, яка установлена у санкцією ч.3 ст.286-1 КК України, судом враховано, що обвинувачений раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, частково відшкодував завдану шкоду потерпілій особі, вибачився перед потерпілою в судовому засіданні.

Під час розгляду даного кримінального провадження судом встановлено відсутність обставин, що пом`якшують покарання ОСОБА_7 , а тому правових підстав для застосування положень статті 69 КК України, при призначенні покарання останньому , не має.

Часткове відшкодування завданої шкоди за наявності позиції ОСОБА_7 , який під час досудового розслідування з потерпілою не спілкувався, про своє каяття у скоєному їй не повідомляв, вибачився лише в судовому засіданні, свідчить про його намагання уникнути відповідальності за скоєне, а не про його щире каяття, виправлення та перевиховання, що на переконання суду, виключає можливість застосування до нього положень статті 69 КК України.

За наведених обставин, часткове відшкодування завданої шкоди, може розцінюватись як намагання пом`якшити покарання.

Згідно роз`яснень викладених у постанові Верховного Суду від 15.06.2023 року у справі № 170/667/21 (номер провадження 51-2473км22), засудження особи за статтею 286-1 КК України (вчинення дорожньо-транспортної пригоди водієм, який перебуває у стані алкогольного сп`яніння), унеможливлює звільнення її від призначеного покарання з випробуванням відповідно до вимог статті 75 КК України, оскільки зазначеною статтею передбачена заборона у її застосуванні.

Підсумовуючи викладене, суд вважає, що призначення ОСОБА_7 більш м`якого покарання, ніж передбаченого законом на підставі статті 69 КК України, та звільнення його від відбування покарання з випробуванням на підставі статті 75 КК України, є неможливим з підстав, зазначених вище, та не сприятиме його виправленню і попередженню вчиненню ним нових злочинів, і на переконання суду, є невиправдано м`яким заходом примусу, який не можна вважати справедливим, пропорційним і співрозмірним ступеню тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення.

Вирішуючи питання щодо необхідності продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_7 до набрання вироком законної сили, суд враховує те, що ОСОБА_7 засуджується до покарання у виді позбавлення волі реально. Тому враховуючи, що жоден інший запобіжний захід не забезпечить запобігання спробам ОСОБА_7 переховуватись від суду, суд вважає за необхідне продовжити строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою до набрання вироком законної сили. Крім того, враховуючи те, що суд вважає встановленим, що ОСОБА_7 вчинив злочин, який спричинив загибель людини, суд не визначає розмір застави.

За правилами ч. 5 ст. 72 КК України ОСОБА_7 в строк відбування покарання підлягає зарахуванню строк попереднього ув`язнення з 19 березня 2026 року до набранням цим вироком законної сили, із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Щодо заявленого цивільного позову, то суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Потерпіла ОСОБА_5 , яка є дружиною загиблого в межах розгляду даного кримінального провадження заявила цивільний позов про стягнення з обвинуваченого на її користь моральної шкоди у розмірі 500 000 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач, посилається на те, що своїми діями ОСОБА_7 завдав їй немайнових втрат, спричинених моральними стражданнями, які позначили негативні зміни у її житті. Смерть чоловіка та батька для всієї родини є дуже болючою трагедією.

Позивач, вважає, що розумним та справедливим розміром компенсації заподіяної моральної шкоди у наслідок втрати чоловіка становить у розмірі 500000 грн.

Так, ч.ч.1-3 ст.23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою що до неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, зокрема, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Статтею 1168 ЦК України встановлено, що моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Згідно з роз`ясненнями Пленуму Верховного Суду України, викладеними у пункті 3постанови від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (далі по тексту - Постанова) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема, у моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушення стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктом 5 даної Постанови передбачено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Як убачається з пункту 9 зазначеної Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалість, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин справи. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди ОСОБА_5 , суд враховує глибину завданих їй душевних страждань, які полягали у раптовій втраті близької людини, що негативно вплинуло на її психоемоційний стан, а також вимоги розумності та справедливості та визнання позову обвинуваченим, а тому дійшов висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з ОСОБА_7 , на користь ОСОБА_5 моральної шкоди у розмірі 500 000 грн.

При цьому суд бере до уваги висновок, висвітлений у постанові Верховного Суду від 15.12.2020 року по справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) про те, що визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

На думку суду, вказана сума моральної шкоди буде достатньою та не буде такою, що сприятиме потерпілій до збагачення, а також буде відповідати позиції, викладеній у вищезазначеному правовому висновку.

Згідно ч. 2 ст. 124 КПК України, суд стягує з ОСОБА_9 процесуальні витрати за проведення експертиз:

- на проведення судової транспортно-трасологічної експертизи№ СЕ-19/124-26/1481-ІТ від 19.02.2026 – 5348 гривень 40 копійок;

- на проведення судової експертизи технічного стану транспортного засобу № СЕ-19/124-26/1480-ІТ від 18.02.2026 – 3565 гривень 60 копійок;

- на проведення судової трасологічної експертизи № СЕ-19/124-26/1497-ТР від 20.02.2026 – 2674 гривень 20 копійок.;

- на проведення судової автотехнічної експертизи №105/26-23 від 20.02.2026 - 10177 гривень 92 копійки.

Загальний розмір витрат на залучення експерта становить – 21766 гривень 12 копійок.

Згідно ч. 4 ст.174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна.

Арешти накладені відповідно до ухвал слідчих суддів на:пару черевиків, які належали ОСОБА_8 , велосипед “Либідь», автомобіль «ЗАЗ 110206»р.н. НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_10 - скасувати.

Що стосується позиції прокурора, висловленої в судових дебатах, щодо застосування спеціальної конфіскації до автомобіля «ЗАЗ 110206» р.н. НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_10 , суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 96-1 КК України, спеціальна конфіскація застосовується у разі вчинення умисного кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, разом з тим кримінальне правопорушення передбачене ч. 3 ст. 286-1 КК України відноситься до категорії злочинів вчинених з необережності.

Долю речових доказів необхідно вирішити відповідно до ст. 100 КПК України.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 12, 50, 65-67, ч. 5 ст. 72, ч. 3 ст. 286-1 КК України, ст.ст. 1166, 1192 ЦК України, ст. 100, 124, 127, 128, 174, 342-380, 577 КПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Визнати ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 7 (сім) років із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 6 (шість) років.

Строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 продовжити до вступу вироку в законну силу.

У строк відбування покарання обвинуваченому ОСОБА_7 зарахувати час його перебування під вартою з 19.03.2026 року, тобто з дати затримання до дати набрання вироком законної сили, з розрахунку день за день.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_7 рахувати з дня набрання вироком законної сили.

Цивільний позов ОСОБА_5 задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_7 , на користь ОСОБА_5 , моральну шкоду завдану внаслідок кримінального правопорушення у розмірі 500000 гривень.

Стягнути з ОСОБА_7 на користь держави процесуальні витрати за проведення експертиз, загальний розмір яких становить 21766 гривень 12 копійок.

Речові докази, після набрання вироком законної сили, скасувавши накладені на них, ухвалами слідчих суддів Придніпровського районного суду м.Черкаси, арешти :

автомобіль «ЗАЗ 110206 р.н. НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_10 , місцем зберігання якого є територію спецмайданчика ЧРУП ГУНП в Черкаській області -повернути власнику чи особі яка на законних підставах ним володіє;

пару черевиків, які поміщено до камери зберігання та обліку речових доказів Черкаського РУП ГУНП в Черкаській області - повернути за належністю потерпілій ОСОБА_5 ;

велосипед «Либідь» місцем зберігання якого є територію спецмайданчика ЧРУП ГУНП в Черкаській області- повернути за належністю потерпілій ОСОБА_5 ;

електронний носій інформації – лазерний DVD-диск з відеозаписом, що відображає обставини дорожньо-транспортної пригоди - залишити в матеріалах кримінального провадження.

Вирок набирає законної сили після закінчення встановленого строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.

В іншій частині вирок може бути оскаржений шляхом подання апеляційної скарги до Черкаського апеляційного суду через Черкаський районний суд Черкаської області протягом тридцяти днів з дня проголошення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.

Копію вироку вручити негайно після його проголошення обвинуваченому та прокурору.

Суддя: ОСОБА_1