Рішення від 16 квітня 2026 р. у справі №712/15450/25 — Соснівський районний суд м. Черкаси

ЄУ№ 712/15450/25

Провадження №2/712/1033/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2026 року Соснівський районний суд м. Черкаси

у складі: головуючого судді Стеценко О.С.,

за участю секретаря судового засідання Ігнатьєвої Е.В., представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Грачової Т.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, виконавчий комітет Черкаської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини,

У С Т А Н О В И В :

Стислий виклад позиції позивача

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просить встановити факт, що ОСОБА_2 самостійно виховує та утримує сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що 08 лютого 2001 року відділом реєстрації актів громадянського стану Черкаського міськвиконкому зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , про що в книзі реєстрації зроблено відповідний актовий запис за № 161.

Від шлюбу сторони мають сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У подальшому подружнє життя між сторонами не склалось та рішенням Соснівського районного суду міста Черкаси від 28 травня 2021 року у справі № 712/3343/21 шлюб між подружжям розірвано.

Після розлучення сторони погодили, що з 19 квітня 2022 року неповнолітній ОСОБА_6 проживає разом з батьком – ОСОБА_2 та перебуває на його повному утриманні (вказана обставина зафіксована рішенням Соснівського районного суду міста Черкаси від 28 червня 2023 року у справі № 712/11140/21). Упродовж останніх чотирьох років батько з сином продовжують мешкати разом, вихованням і утриманням сина займається виключно позивач.

Матір дитини також мешкає в місті Черкаси та працює концертмейстером перших скрипок в Комунальному закладі «Черкаська обласна філармонія Черкаської обласної ради». Можливо через гастрольні тури або іншу зайнятість останній раз ОСОБА_6 бачив свою матір більше року тому, участі у вихованні сина вона не приймає та не піклується, телефонувала лише, щоб привітати з днем народження.

На думку сторони позивача, проживання малолітньої дитини разом з батьком відповідає її інтересам, оскільки тато має можливість забезпечити сину належні умови проживання, повною мірою займатися вихованням дитини, а надані разом з позовом докази - беззаперечно підтверджують факт самостійного виховання та утримання неповнолітнього сина.

Постановою Великої палати Верховного суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 висловлено позицію, що факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини. Відтак, належним звернення до суду для встановлення факту одноосібного виховання дитини є саме подання позовної заяви та розгляд справи в порядку позовного провадження.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач у відзиві просила відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що на початку 2022 року, на початку війни, відповідач разом з сином ОСОБА_7 виїхала до Польщі, де перебувала майже півтора місяця.

Позивач ніякої допомоги на утримання сина не надавав. Відразу після повернення відповідача з сином в Україну, позивач подав до суду позов про стягнення аліментів з відповідача на утримання сина.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 28.06.2023 з відповідача стягнуто на користь позивача ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_7 аліменти, які позивач своєчасно в повному розмірі регулярно сплачує. Заборгованості немає.

На сьогоднішній день, позивач перешкоджає відповідачу спілкуватися із сином та налаштовує сина проти матері, про що свідчить переписка старшого сина ОСОБА_8 з бабусею (мамою відповідача).

Протягом року відповідач телефонувала сину з метою поспілкуватися, у відповідь, її телефон було заблоковано. При цьому жодних причин і мотивів ані син, ані позивач їй не повідомляли. Нещодавно телефон було розблоковано. Але син не спілкується з нею, тому що боїться невдоволення позивача. Деякий час тому син зателефонував до відповідача та переказав їй прохання позивача не сплачувати на утримання сина аліменти.

Відповідач стурбована тим, що відповідач маніпулює неповнолітнім сином в своїх власних інтересах, що негативно впливає на його виховання. Внаслідок ганебного впливу позивача на сина, який полягає в налаштуванні його проти відповідача, син уникає зустрічей та спілкування з нею, тому відповідач звернулася до Соснівського районного суду м. Черкаси з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод в спілкуванні та вихованні неповнолітнього сина ОСОБА_7 .

Із змісту позовної заяви та додатків до неї вбачається, що позивач не звертався до суду з приводу позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки до часу мобілізації його все влаштовувало і на тепер він бажає настання негативних наслідків для відповідача, виходячи з інтересів дитини. Відповідач вважає метою встановлення факту одноосібного виховання дитини потрібно позивачу для того, щоб уникнути мобілізації на військову службу.

Доводи, на які посилається позивач у позовній заяві, свідчать про проживання сина ОСОБА_7 разом з батьком та участь його у його вихованні, проте не вказують про відмову матері у вихованні дітей чи свідчать про спір про самостійне виховання та утримання дітей батьком.

Про відсутність спору про самостійне виховання та утримання неповнолітнього сина ОСОБА_7 свідчать викладені в позовній заяві твердження позивача про те, що після розлучення 28 травня 2021 року сторони погодили, що з квітня 2022 року неповнолітній ОСОБА_6 проживає разом з батьком.

Пояснення третьої сторони

Представник органу опіку та піклування у листі від 06.03.2026 зазначив, що у питанні щодо встановлення юридичного факту самостійного виховання та утримання дитини висновок органу опіки та піклування м. Черкаси не передбачений нормами сімейного законодавства.

Заяви учасників справи

У судовому засіданні 08.04.2026 представник відповідача просила не допитувати свідків, заявлених стороною відповідача, просила справу вирішити на розсуд суду. Представник відповідача зазначила, що допитаний у якості свідка спільний син сторін у справі зазначив, що не бажає спілкуватися з матір`ю, тому відповідач, враховуючи інтереси дитини, не буде примушувати його спілкуватися з нею.

Процесуальні дії у справі

Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 20 листопада 2025 року позовну заяву залишено без руху, надано строк для усунення недоліків.

Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 26 листопада 2025 року відкрито загальне позовне провадження у цивільній справі, розпочато підготовче провадження у справі, залучено до участі у справі у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, виконавчий комітет Черкаської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 23 лютого 2026 року закрито підготовче провадження, справа призначена до судового розгляду.

Протокольною ухвалою суду 08 квітня 2026 року постановлено проводити розгляд справи за відсутності третіх осіб, належним чином повідомлених про час та місце слухання справи, ураховуючи, що їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Протокольною ухвалою суду від 08 квітня 2026 року відкладено проголошення рішення на 17 квітня 2026 року.

Фактичні обставини, встановлені Судом, та зміст спірних правовідносин.

Сторони мають неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 .

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 28.06.2023 по справі № 712/11140/23 стягнуто з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у сумі 1309 грн. щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи із дня пред`явлення позову 21.09.2022 і до досягнення дитиною повноліття.

Відповідно до характеристики, наданої Черкаською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів № 11 Черкаської міської ради, у школі Єгор навчався з 1 по 8 клас, у навчальному процесі сина батько приймав активну участь. Після розлучення у 2021 році мати батьківські збори не відвідувала, класному керівнику відносно успіхів у навчанні та поведінки сина не телефонувала, вихованням, прийняттям рішень стосовно освіти, здоров`я та розвитку дитини з 2021 року займається батько. Родина сприяє всебічному розвитку дитини – заохочує його бажання навчатися на додаткових курсах.

Відповідно до актів опитування сусідів від 31.10.2025 №№ 1, 2 ОСОБА_9 та ОСОБА_10 проживають разом, вихованням дитини займається тато, матері за їх адресою проживання сусіди не бачили.

Судом досліджена виписка по банківському рахунку ОСОБА_7 , з якої вбачається систематичне перерахування коштів батьком на рахунок дитини.

Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, станом на 27.11.2025 заборгованість ОСОБА_3 зі сплати аліментів відсутня.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 звернулась до Соснівського районного суду м. Черкаси з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні (ухвала суду від 02.12.2025 у справі № 712/16277/25).

Відповідно до акту обстеження умов проживання, складеного службою у справах дітей 24.11.2025, для неповнолітнього ОСОБА_4 відведена окрема кімната, де є ліжко, письмовий стіл. Батько і дитина, зі слів батька, проживають удвох.

Як вбачається з акту № 31 оцінки потреб сім`ї, складеного 23.01.2026, тривалий час дитина з мамою не спілкується, батько чинить перешкоди.

Допитаний у якості свідка ОСОБА_10 зазначив, що він проживає разом із батьком з весни 2022 року, мати не приймає участі у його вихованні, намагалася зв`язатися із ним декілька разів, однак свідок не бажає спілкуватися із матір`ю.

Норми права, застосовані судом. Оцінка суду

Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: під час дії воєнного стану, зокрема, військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.

У постанові ВП ВС від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 зазначено, що з урахуванням закріпленого в сімейному законодавстві принципу невідчужуваності сімейних обов`язків, неможливості відмови від них, у тому числі від обов`язків виховання дитини, питання, заявлене батьком у цій справі (у справі за позовом батька про встановлення факту самостійного виховання дитини), не може з`ясовуватися безвідносно до дій другого з батьків та може вирішуватись у межах спору про право між батьками дитини в позовному провадженні.

Відповідно до частини 1 статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно статті 141 СК України батьки мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Частиною 2 статті 150 СК України визначено, що батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

За приписами статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Законодавством встановлені права та обов`язки батьків щодо виховання дитини, при цьому пріоритетним та принциповим визначенням є інтереси дитини, що вони повинні бути непорушними в незалежності від стосунків батьків між собою.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.

При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб`єктів, об`єктів і змісту (прав та обов`язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).

Так, у силу положень ЦК України у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов`язки), яка припиняється у момент її смерті (стаття 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 30 ЦК України).

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки в СК України встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Разом з тим, частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Доведення факту одноосібного виховання й утримання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самих дітей, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема, від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання й утримання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції ООН про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Зі змісту статті 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

При цьому положення вказаної Конвенції, яка ратифікована Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

Ухвалюючи рішення у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) указав на те, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі необхідно брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв`язки із сім`єю, крім випадків, коли доведено, що сім`я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (пункт 100 рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09).

Аналіз норм права та практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім - права батьків.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Верховний Суд у постанові від 02.04.2025 у справі № 127/3622/24 зазначив, що «Диспозиція частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII зі змінами містить імперативний припис стосовно того, що підстава для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та/або звільнення з військової служби особи, яка самостійно виховує та утримує дитину, має бути встановлена виключно за рішенням суду.

Колегія суддів вважає, що в умовах дії режиму воєнного стану факт самостійного виховання батьком (або іншою особою) дитини може існувати і без наявного спору про право через обставини, в силу яких обсяг прав матері (батька) обмежується або припиняється.

Законодавець, враховуючи наявні життєві ситуації в умовах війни, розширив перелік підстав, за яких особа, яка самостійно виховує та утримує дитину, може звільнитися з військової служби без позбавлення іншого батьківських прав з урахуванням неможливості реалізації ним своїх батьківських прав та обов`язків в умовах війни чи/або надання такій особі соціального статусу одинокого батька (матері) у разі відсутності іншого з батьків та ін.

Удосконалюючи законодавство в умовах режиму воєнного стану, законодавець передбачив установлення факту самостійного виховання та утримання дитини як підставу для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби та чітко визначив порядок його встановлення виключно в судовому порядку, що унеможливлює встановлення такого юридичного факту в позасудовому порядку будь-яким іншим органом влади.

У такий спосіб законодавцем установлено судовий контроль задля дотримання балансу між інтересами дитини, яка може залишитися без батьківського піклування, особи (батька чи матері щодо здійснення піклування) та народу України в особі держави в розумінні статті 65 Конституції України.

Такий порядок встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини визначений тому, що саме в порядку окремого провадження суд встановлює обставини та перевіряє (підтверджує) їх доказами незалежно від наданих сторонами доказів та зазначених доводів на їх спростування. Тобто встановлення юридичного факту як підстава для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби здійснюється безпосередньо судом.

Отже, за відсутності спору між батьками дитини щодо її виховання та утримання й визначення законодавством встановлення такого факту в судовому порядку, суд, оцінюючи доводи і докази, які підтверджують факт самостійного виховання особою дитини, досліджує обставини (події) у конкретних життєвих ситуаціях».

Звертаючись з указаним позовом, позивач зазначив, шо встановлення факту самостійного виховання дитини потрібно йому для отримання відстрочки від мобілізації.

Судом встановлено і не заперечувалось жодною стороною у справі, що неповнолітній син сторін ОСОБА_10 проживає разом із батьком, наразі між батьками відсутній спір про місце проживання дитини.

Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Позивач вказав, що усі питання щодо виховання та утримання дитини він вирішує самостійно, без участі та підтримки з боку матері дитини.

Разом з тим, на підставі пояснень свідка судом було встановлено, що матір періодично контактує з дитиною, намагається налагодити з нею контакт, однак саме свідок не бажає спілкуватися із матір`ю.

Матеріали справи містять відомості, що відповідач ініціювала судовий спір щодо її участі у спілкуванні та вихованні дитини, сплачує своєчасно аліменти на утримання дитини.

Тобто мати бере участь у вихованні дитини та її утриманні.

Як установлено судом та підтверджено матеріалами справи, мати дитини не є померлою, не позбавлена батьківських прав, не визнана зниклою безвісті або безвісно відсутньою, не оголошена померлою, не відбуває покарання у місцях позбавлення волі, не є тяжко хворою, внаслідок чого не може взагалі брати участь у вихованні дитини.

Її участь у вихованні хоча і є недостатньою, але указані обставини виникли внаслідок конфлікту між нею та дитиною.

Сам факт проживання дитини із батьком не свідчить про одноособове виховання та утримання дитини.

У матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази, що відповідач позбавлена батьківських прав відносно дитини, а також відсутні інші докази, що відповідач не здатна їх виконувати в силу об`єктивних обставин.

Частота спілкування батьків з дитиною є оціночним поняттям та не може об`єктивно свідчити про ухилення від виконання батьківських обов`язків.

Форма виховання (безпосередні зустрічі, телефонне спілкування, листування тощо) того з батьків, який не проживає разом з дитиною, також, на думку суду, не може слугувати підставою для визнання факту самостійного виховання одним з батьків, якщо таке спілкування чи виховання має місце. Навіть сам факт з`ясування в бесідах між батьками та дитиною питань щодо особистого життя, дозвілля, успіхів у навчанні вже свідчить про те, що відбувається певний виховний процес неповнолітнього.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини може мати негативні наслідки для матері дитини - оскільки ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. Так, зокрема, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дітей є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав.

Водночас судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що відповідач не бажає спілкуватися з сином та брати участь у його вихованні, остаточно і свідомо самоусунулася від виконання своїх обов`язків з виховання дитини.

Виховання своєї дитини є обов`язком батьків та невиконання матір`ю батьківських обов`язків щодо дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в суді не доведено, а відтак відсутні підстави для встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком та задоволення позовних вимог.

Тому у задоволенні позову слід відмовити у зв`язку з його необґрунтованістю.

Судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 13, 14, 82, 223, 259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, виконавчий комітет Черкаської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини відмовити.

Позивач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Треті особи – виконавчий комітет Черкаської міської ради, м. Черкаси, вул. Б.Вишневецького, 36.

ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня його проголошення апеляційної скарги.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження відповідно та в порядку і строки, визначені ст. 354 ЦПК України.

Повний текст рішення виготовлений 17.04.2026.

Суддя: О.С. Стеценко