Постанова від 14 квітня 2026 р. у справі №754/12427/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Єдиний унікальний номер справи № 754/12427/24 Головуючий у суді першої інстанції - Гринчак О.І.

Номер провадження № 22-ц/824/8131/2026 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Яворського М.А.,

суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,

за участю секретаря - Марченко А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференц зв`язку цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 03 лютого 2026 року, постановлену під головуванням судді Гринчак О.І.,у місті Києві, у справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України - Жиглій Валентини Миколаївни, боржник: ОСОБА_2 ,-

ВСТАНОВИВ:

У січні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України - Жиглій Валентини Миколаївни, боржник: ОСОБА_2 .

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 03 лютого 2026 року вказану скаргу було залишено без розгляду.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, відповідно до якої просить скасувати оскаржувану ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що висновок суду першої інстанції про пропуск строку звернення до суду є передчасним та необґрунтованим.

Відповідно до ч. 1 ст. 449 ЦПК України, перебіг строку на оскарження починається з моменту, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав. У даному випадку має місце триваюча бездіяльність державного виконавця, що полягає у не витребуванні повної інформації про доходи боржника, не проведенні належного перерахунку заборгованості та невжитті всіх заходів примусового виконання.

Матеріали справи підтверджують, що станом на грудень 2025 року - січень 2026 року перевірка відповідних обставин тривала, а бездіяльність не була припинена, що виключає можливість визначення чіткого моменту початку перебігу строку.

Отже, ОСОБА_1 вважає, що строк на звернення до суду не може вважатися пропущеним.

Крім того вказує, що висновок суду першої інстанції про відсутність доказів направлення скарги боржнику не є підставою для залишення її без розгляду.

У разі встановлення такого недоліку суд повинен був застосувати менш суворий процесуальний механізм - залишення скарги без руху із наданням строку для усунення недоліків.

Застосування більш суворого наслідку у вигляді залишення скарги без розгляду є непропорційним та призвело до обмеження її права на доступ до правосуддя, гарантованого ст. 6 Конвенції та ст. 55 Конституції України.

При апеляційному розгляді справи ОСОБА_1 підтримала, доводи викладені в апеляційній скарзі, та просила її задовольнити, ухвалу суду першої інстанції скасувати та ухвалити у вказаній справі нове судове рішення про задоволення поданої нею скарги у повному обсязі.

При цьому зазначила, що вона не пропустила строку оскарження бездіяльності державного виконавця, оскільки вона отримавши інформацію про здійснення державним виконавцем розрахунку сум, що підлягають утриманню із боржника ОСОБА_2 звернулася із відповідними скаргами до Міністерства юстиції України для перевірки правомірності дій державного виконавця та очікувала відповідної відповіді і лише потім подала скаргу до суду.

Інші належним чином повідомлені учасники - державний виконавець Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України - Жиглій Валентина Миколаївна та боржник ОСОБА_2 , будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи до суду апеляційної інстанції не з`явились.

У відповідності до вимог ст. 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення заявника ОСОБА_1 ( в режимі відеоконференцзв`язку), дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції, постановляючи ухвалу про залишення без розгляду поданої ОСОБА_1 скарги на неправомірну бездіяльність державного виконавця Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Жиглій В.М. мотивував свої рішення тим, що у скарзі йдеться про неправомірність розрахунків заборгованості сплати аліментів від 26 серпня 2025 року та від 12 листопада 2025 року, при цьому до 16 грудня 2025 року дії скаржниці були спрямовані на з`ясування обставин та отримання офіційних відповідей від компетентних органів, 16 грудня 2025 року скаржниці стало зрозуміло, що наявні ознаки порушень потребують активних процесуальних дій та подальшого доведення.

Тобто, з 16 грудня 2025 року слід починати відлік строку на подання скарги, а 26 грудня 2025 року такий строк закінчився.

Оскільки скарга надійшла до Електронного суду 09 січня 2026 року, строк на подання скарги пропущено, а клопотання про поновлення строку з обґрунтуванням причин пропуску строку скаржниця разом зі скаргою не заявила.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки підстав для розгляду скарги немає, а отже, її слід залишити без розгляду на підставі абзацу другого частини другої статті 449 ЦПК України.

Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову відповідає з огляду на наступне.

Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення.

Відповідно до статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Статтею 447-1 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Згідно з частиною першою статті 449 ЦПК України скаргу може бути подано до суду а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.

Частиною другою статті 449 ЦПК України визначено, що пропущений для подання скарги строк може бути поновлено судом за наявності поважних причин його пропуску на підставі клопотання особи, яка подає скаргу, що має бути заявлено одночасно зі скаргою.

У разі подання скарги з пропуском строку і за відсутності поважних причин для його поновлення та клопотання особи, яка подає скаргу, така скарга залишається судом без розгляду.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Таким чином, виконавче провадження є процесуальною формою, що гарантує примусову реалізацію рішення суду, яким підтверджені права та обов`язки суб`єктів матеріальних правовідносин цивільної справи.

У частині першій статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Права та обов`язки виконавців передбачені статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження».

Водночас загальні права та обов`язки сторін та інших учасників виконавчого провадження визначені частиною першою статті 19 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якої сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.

Відповідно до частини першої статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Частиною п`ятою статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.

Аналіз вказаних процесуальних норм разом із положеннями пункту "а" частини першої статті 449 ЦПК України, статті 74 Закону України "Про виконавче провадження", перебіг десятиденного строку для оскарження рішення, дій чи бездіяльності виконавця починається з наступного дня після настання події, з якої пов`язано його початок, тобто після фактичної обізнаності особи про порушення її прав і свобод (постанови Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 2-1441/10, від 07 липня 2021 року у справі № 127/2-200/2004, від 19 квітня 2023 року у справі № 759/20392/18).

Відповідно до статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 127 ЦПК України визначено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові від 24 вересня 2019 року у справі № 420/6389/18 Верховний Суд зауважив, що під поважними причинами слід розуміти ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Строки на подання скарги є процесуальними можуть бути поновлені за наявності поважних для цього причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається у скарзі у вигляді клопотання. При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби суд має виходити з того, що у відповідному законодавстві не міститься перелік таких поважних причин, їх з`ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. Якщо скаргу подано з пропуском строку, встановленого законом, та відсутнє клопотання про його поновлення, така скарга суддею одноособово залишається без розгляду при її прийнятті та повертається заявникові. При цьому заявникові може бути роз`яснено право на повторне звернення до суду на загальних підставах. З`ясування обставин дотримання заявником процесуального строку на звернення до суду зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, наявності клопотання про поновлення зазначеного строку та поважних причин для його поновлення має першочергове значення, оскільки правовим наслідком недотримання встановленого законом строку звернення із скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, відсутності клопотання про поновлення зазначеного строку та поважності причин для його поновлення, є залишення скарги без розгляду (постанова Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі №466/948/19).

У постанові від 23 червня 2022 року у справі № 914/2265/20 Верховний Суд вказав, що водночас об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 04 лютого 2022 року у справі № 925/308/13-г зазначила, що за порівняльного аналізу змісту термінів "дізнався" та "повинен був дізнатися", що містяться у положеннях статті 341 Господарського процесуального кодексу України, суд доходить висновку про презумпцію обов`язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні; доведення факту, через який сторона не знала про порушення свого права і саме з цієї причини не звернулася за його захистом до суду, недостатньо. У цьому висновку Суд враховує, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя і сторони повинні очікувати їх застосування задля забезпечення дотримання принципу юридичної визначеності. Отже, під час визначення початку перебігу строку звернення до суду із скаргою на дії (бездіяльність) суб`єкта, закріпленого у частині першій статті 341 Господарського процесуального кодексу України, необхідно враховувати поведінку скаржника (чи мав він реальну можливість (повинен був) дізнатися про стверджуване ним порушення його прав, вчинені ним дії, направлені на з`ясування стану виконавчого провадження тощо). У висновку про презумпцію обов`язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні, що є сталою та послідовною судовою практикою, суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, у постановах від 14 серпня 2019 року у справі № 910/7221/17, від 12 січня 2021 року у справі № 910/8794/17, від 12 жовтня 2021 року у справі № 918/333/13-г.

Верховний Суд у постанові від 01 листопада 2023 року у справі № 904/3734/20, ухваленій за подібних правовідносин, вказав, що передумовою для розгляду скарги на дії чи бездіяльність державного, приватного виконавця по суті є встановлення факту подання цієї скарги у передбачений законом строк або наявності відповідного клопотання та обставин для поновлення такого строку, якщо його було пропущено саме з поважних причин. У протилежному випадку дії суду матимуть наслідком порушення права інших учасників спору, зокрема, виконавця, дії якого оскаржуються, а також та загальних засад судочинства (диспозитивності, рівності перед законом і судом та змагальності сторін).

Подібний висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 13 листопада 2025 року у справі № 718/4066/23 (провадження № 61-6813св25).

Отже, перебіг десятиденного строку для оскарження рішення, дій чи бездіяльності виконавця почався з моменту отримання документів, а саме з 16 грудня 2025 року та 26 грудня 2025 року такий строк закінчився, а скаргу подану до суду 09 січня 2026 року.

Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що, з огляду на вищевказані обставини заявником було допущено пропуск строку на звернення зі скаргою, передбаченого пунктом «а» частини першої статті 449 ЦПК України, а поважність причин його пропуску не зазначено.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про залишення скарги ОСОБА_1 без розгляду відповідно до вимог частини другої статті 449 ЦПК України.

Що стосується посилання апелянта, що станом на 16 грудня 2025 року перевірка відповідних обставин тривала, а бездіяльність не була припинена, що виключає можливість визначення чіткого моменту початку перебігу строку, колегія суддів апеляційного суду не може визнати обґрунтованим.

Колегія суддів апеляційного суду звертає увагу, що статтею 449 ЦПК України не передбачено досудового врегулювання даного виду спору учасниками виконавчого провадження, і особа має право звернутися до суду зі скаргою в даному випадку у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи.

Окрім того, апеляційний суд зазначає, що статтею 449 ЦПК України передбачено обов`язок суду залишити без розгляду скаргу, у разі подання її з пропуском строку і за відсутності поважних причин для його поновлення та клопотання особи, яка подає скаргу. Наявність чи відсутність клопотання іншої сторони про залишення скарги без розгляду на вирішення зазначеного питання не впливає.

Таким чином, доводиапеляційної скарги про те, що оскаржувана бездіяльність має характер триваючого порушення, а тому оскаржувана ухвала про залишення скарги без розгляду з мотивів пропуску процесуального строку подання скарги постановлена з порушенням норм процесуального права, зводяться до невірного тлумачення норм чинного процесуального законодавства.

Посилання в апеляційній скарзі, що висновок суду першої інстанції про відсутність доказів направлення скарги боржнику не є підставою для залишення її без розгляду, колегією суддів апеляційного суду не приймаються, оскільки суд першої інстанції лише зазначив, що до скарги не додано доказів направлення копії скарги, а прийшов до висновку про залишення скарги без розгляду з підстав пропуску десятиденного строк для звернення зі скаргою відповідно до вимог ч. 2 ст. 449 ЦПК України.

Крім того колегія суддів враховує і те, що заявницею фактично оскаржуються дії державного виконавця в частині здійснення розрахунку заборгованості зі сплати аліментів ОСОБА_2 на її користь, що здійснений державним виконавцем 26 серпня 2025 року ( а.с. 13) та повторний розрахунок здійснений державним виконавцем 12 листопада 2025 року (а.с. 14) і про вказані розрахунки ОСОБА_1 була обізнана до 16 грудня 2025 року та мала достатньо часу для оскарження даних дій державного виконавця, однак таких процесуальних дій у строки визначені положеннями пункту "а" частини першої статті 449 ЦПК України, статті 74 Закону України "Про виконавче провадження не вчинила, і відповідного клопотання про поновлення вказаного процесуального строку не заявила, тому висновок суду першої інстанції є законним та обґрунтиованим.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене судове рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, то підстави для його скасування відсутні.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 03 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дати складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 16 квітня 2026 року.

Головуючий суддя : М.А.Яворський

Судді : Т.Ц.Кашперська

В.О.Фінагеєв