Постанова від 15 квітня 2026 р. у справі №381/6067/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Унікальний номер справи № 381/6067/24 Апеляційне провадження № 22-ц/824/875/2026Головуючий у суді першої інстанції -Анапріюк С.П. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 квітня 2026 року Київський апеляційний суд у складі:

суддя-доповідач Нежура В.А.,

судді Верланов С.М., Невідома Т.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» на заочне рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 24 березня 2025 року по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2024 року ТОВ «Споживчий Центр» звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 9670,00 грн та судових витрат в розмірі 2422,40 грн.

Свої вимоги обґрунтовувало тим, що 05.02.2022 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 05.02.2022-100000457, за умовами якого позичальнику надано кредит у розмірі 9000,00 грн строком на 42 дні, що підтверджується квитанцією про видачу коштів від 05.02.2022.

Взяті на себе зобов`язання позивач виконав в повному обсязі та надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором. Відповідач свої обов`язки за вказаним договором належним чином не виконала, не повернула кредит та проценти за користування кредитом на загальну суму 9670,00 грн, з яких 6800,00 грн - заборгованість по тілу кредиту, 2870,00 грн заборгованість за процентами.

Заочним рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 24.03.2025 відмовлено у задоволенні позову.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ТОВ «Споживчий Центр» подало апеляційну скаргу, відповідно до якої просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що між позивачем та відповідачем було укладено Кредитний договір № 05.02.2022-100000457 від 05.02.2022 у електронній формі, чим відповідач підтвердила умови отримання кредиту, відтак укладення кредитного договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача, а тому цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Отже, позивач (через систему LiqPay) видав відповідачу кредитні кошти у розмірі 9000,00 грн на картковий рахунок вказаний відповідачем в особистому кабінеті, що підтверджується квитанцією про перерахування коштів, чим виконав свої зобов`язання за договором своєчасно та в повному обсязі.

Зазначено, що до суду було надано електронні докази в паперовій формі (роздруківка тексту заявки кредитного договору № 05.02.2022-100000457, відповідь позичальника про прийняття пропозиції кредитного договору 05.02.2022-100000457), підписані одноразовим ідентифікатором Q992, які містить номер особистого електронного платіжного засобу відповідача. Таким чином, електронний платіжний засіб відповідач зазначав самостійно в системі, інша інформація щодо рахунку відповідача у позивача відсутня, оскільки зазначена інформація є банківською таємницею якою володіє виключно Банк-емітент картки. Відповідно до статті 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено порядок розкриття банками банківської таємниці, зокрема за рішенням суду. У зв`язку з наведеним, квитанції АТ КБ «ПриватБанк» від 05.02.2022 про перерахування коштів, яка міститься в матеріалах справи, є належним доказом, оскільки містить інформацію щодо предмета доказування, як доказ перерахування грошових коштів за кредитним договором.

Вказано, що оскільки ТОВ «Споживчий Центр» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, тому не може надати первинні банківські документи, а відтак наданий суду позивачем розрахунок є належним та допустимим доказом заборгованості та її розміру у справі. Крім того, будь-яких претензій щодо невиконання позивачем свого обов`язку по наданню коштів протягом дії договору Відповідач не заявляла.

Відзив на апеляційну скаргу у визначений судом апеляційної інстанції строк не надходив.

Відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

За правилом частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 статті 7 ЦПК України та ч. 1 статті 369 ЦПК України.

Відповідно до частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 05.02.2022 між ТОВ «Споживчий Центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 05.02.2022-100000457.

Відповідно до умов Договору Позичальнику надано кредит у розмірі 9000,00 грн строком на 42 дні.

Пропозицію про укладення кредитного договору, заявку на отримання кредиту від 05.02.2022 та відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) оформлено з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором (SMS-кодом) Q992.

Кредитний договір складається з таких електронних документів, які містять всі його істотні умови:

- пропозиція про укладення кредитного договору (оферти);

- заявка сформована на сайті кредитора після ідентифікації позичальника, обрання ним конкретних умов та їх схвалення кредитором;

- відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), сформована на сайті кредитора, та підписана позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора (коду), отриманого позичальником в смс-повідомленні на номер телефону, вказаного при його ідентифікації на сайті.

Позичальник підписав паспорт споживчого кредиту.

Відповідач підтвердив, що ознайомлений і приймає умови кредитного договору (оферти), а також підтверджує, що однозначно та безумовно приймає (акцептує) пропозицію про укладення кредитного договору (оферти), невід`ємною частиною якої є заявка до кредитного договору № 05.02.2022-100000457 від 05.02.2022, з яким вона попередньо уважно ознайомилась. Акцептовані умови кредитного договору містяться у вказаних заявці та оферті.

При оформленні кредиту ОСОБА_1 заповнила анкету позичальника.

Для підписання і укладення цього правочину введений код з смс-повідомлення, яке надіслане на номер телефону відповідача.

Відповідно до заявки від 05.02.2022, сума кредиту 9000,00 грн, строк, на який надається кредит - 42 дні з дати його надання, дата повернення (виплати) кредиту 18.03.2022, за процентною ставкою «економ» 2%, яка застосовується протягом первинного періоду та протягом періоду «економ».

Згідно з п. 3.1. Договору, за цим Договором Кредитодавець зобов`язується надати Кредит Позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених Договором, а Позичальник зобов`язується повернути Кредит та сплатити Проценти, Комісію.

Відповідно до п. 3.2. договору, Кредит надається на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Згідно з п. 4.3. Договору, днем надання Кредиту вважається списання відповідної суми коштів з рахунку Кредитодавця а днем погашення Кредиту/сплати платежу день надходження коштів у касу Кредитодавця готівкою або зарахування на поточний рахунок Кредитодавця.

Відповідно до п. 6.1. Договору, Позичальник зобов`язався використати Кредит на зазначені в Договорі цілі, що не суперечать чинному законодавству України, і забезпечити своєчасне повернення Кредиту та Процентів шляхом внесення в касу Кредитодавця готівкою або перерахування на рахунок Кредитодавця в такі терміни: а) повернення кредиту, сплата Процентів, Комісії у терміни та строки, вказані у Заявці, яка є невід`ємною частиною даної оферти; б) неустойка, яка може бути нарахована Кредитодавцем за несвоєчасне виконання зобов`язань за цим Договором, - негайно, з моменту пред`явлення Кредитодавцем вимоги (усної чи письмової) про нарахування таких санкцій.

Відповідно до квитанції Liqpay (ID платежу 1905648271) від 05.02.2022, банк здійснив видачу грошових коштів за договором № 05.02.2022-100000457 в розмірі 9000,00 грн, отримувач картка/рахунокVisa НОМЕР_3, платник «Швидкий кредит», сайт sgroshi.com.ua.

Відповідач свої зобов`язання за договором належним чином не виконав, внаслідок чого утворилася заборгованість у загальному розмірі 9670,00 грн, з яких 6800,00 грн - заборгованість по тілу кредиту, 2870,00 грн заборгованість за процентами.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не довів належними та допустимими доказами розмір і наявність заявленої до стягнення заборгованості, оскільки подана довідка про розмір простроченої заборгованості за кредитним договором не є первинним бухгалтерським документом, не підтверджує факту користування кредитом, правильності нарахування процентів відповідно до умов договору та не містить відомостей про здійснення або нездійснення відповідачем платежів за договором. Суд зазначив, що така довідка є документом, створеним самим позивачем, а відтак за відсутності первинних документів, на підставі яких вона складена, не може слугувати належним доказом наявності заборгованості, на якій наполягає позивач; при цьому заявлена до стягнення сума тіла кредиту є меншою за суму фактично наданих коштів, що свідчить про можливу часткову сплату, однак доказів цього позивач суду не надав. Окремо суд звернув увагу на те, що паспорт споживчого кредиту підписаний із використанням факсиміле без підтвердженої письмової згоди сторін на його застосування, а з урахуванням принципів змагальності та розподілу тягаря доказування саме позивач несе ризик ненадання необхідних доказів, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Перевіряючи вказані висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

За правилом ч. 1 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України).

Абзац 2 ч. 2 статі 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За змістом ч. 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів, не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

У ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно із п. 6 ч. 1 ст. 3 вказаного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону).

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону).

Згідно із ч. 6 ст. 11 вищезазначеного Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом ч. 8 ст. 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.

Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 12 січня 2021 у справі № 524/5556/19, від 10 червня 2021 у справі № 234/7159/20, які, відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, 05.02.2022 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 05.02.2022-100000457 шляхом обміну електронними повідомленнями, а саме - прийняття позичальником пропозиції кредитора про укладення кредитного договору (оферти). Для підписання і укладення кредитного договору був введений код з смс-повідомлення, яке було направлено на номер телефону відповідача НОМЕР_1 . Вказаний договір підписаний одноразовим ідентифікатором Q992.

Таким чином, підписавши вказаний договір, відповідачка добровільно погодилася з його умовами, взяла на себе відповідні зобов`язання, а між сторонами досягнуто згоди у письмовій (електронній) формі щодо істотних умов договору, зокрема розміру кредиту та процентів.

На підтвердження виконання кредитором своїх зобов`язань долучено квитанцію АТ КБ «ПриватБанк» від 05.02.2022.

Зі змісту квитанції вбачається, що видача коштів за кредитним договором № 05.02.2022-100000457 від 05.02.2022 здійснювалася за допомогою системи LiqPay. Платіж - 1905648271; дата 05.02.2022 07:37; № платіжної карти НОМЕР_3; сума - 9000,00 грн.

Колегія суддів вважає, що вказані докази є належними та достатніми для висновку про виконання кредитором ТОВ «Споживчий центр» свого обов`язку за кредитним договором № 05.02.2022-100000457.

На підтвердження розміру заборгованості позивач подав до суду довідку-розрахунок про стан заборгованості за кредитним договором, відповідно до відомостей якого заборгованість відповідача за кредитним договором складає 9670,00 грн, з яких 6800,00 грн - заборгованість по тілу кредиту, 2870,00 грн заборгованість за процентами.

Посилання суду першої інстанції на те, що паспорт споживчого кредиту підписаний із використанням факсиміле без письмової згоди сторін на його застосування, не може бути підставою для відмови у позові. Колегія суддів виходить із того, що паспорт споживчого кредиту є документом, який містить інформацію про основні умови кредитування, однак сам по собі не є тим правочином, яким оформлюється виникнення грошового зобов`язання між сторонами. Факт укладення кредитного договору у даному випадку підтверджується пропозицією про укладення кредитного договору, заявкою на отримання кредиту, відповіддю позичальника про прийняття пропозиції (акцептом), підписаною електронним підписом одноразовим ідентифікатором Q992, а також квитанцією про перерахування кредитних коштів. Отже, навіть використання факсимільного відтворення підпису кредитодавця на паспорті споживчого кредиту не спростовує факту належного укладення сторонами кредитного договору в електронній формі, отримання відповідачкою кредитних коштів та виникнення у неї обов`язку з їх повернення.

Такий висновок узгоджується з висновком Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 23.05.2022 у справі №393/126/20, яка відступила від раніше зроблених висновків у постановах КЦС від 02.12.2020 у справі № 284/157/20-ц, від 18.11.2020 у справі № 313/346/20 та від 26.12.2019 у справі №467/555/19, про те, що паспорт споживчого кредиту є невід`ємною складовою частини спірного кредитного договору з огляду на згоду позичальника з умовами кредитування, яка підтверджена його підписом.

Щодо посилання суду на не надання позивачем виписки по рахунку, як первинного бухгалтерського документу, колегія суддів вважає зазначити наступне.

Відповідно до п. 62 Постанови «Про затвердження Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України» визначено, що виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій/електронній формі) із клієнтських рахунків обумовлюються договором банківського рахунку, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунку.

Статтею 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним або стала відомою третім особам при наданні послуг банку або виконанні функцій, визначених законом, а також визначена у цій статті інформація про банк є банківською таємницею.

Згідно пункту 2 статті 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківською таємницею, зокрема, є інформація про операції, проведені на користь чи за дорученням клієнта, вчинені ним правочини.

Відповідно до статті 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено порядок розкриття банками банківської таємниці, зокрема, за рішенням суду.

Таким чином, виписка по рахунку клієнта, належать до інформації, що є банківською таємницею, порядок розкриття якої визначений Законом.

Окрім того, згідно пункту 5 ч. 1статті 10 Закону України «Про платіжні послуги» до надавачів платіжних послуг належать фінансові установи, що мають право на надання платіжних послуг.

Частиною 3 статті 10 Закону України «Про платіжні послуги» встановлено, що фінансові установи мають право на провадження діяльності з надання фінансових платіжних послуг лише після отримання ними ліцензії відповідно до цього Закону (крім банків) та за умови включення до Реєстру, якщо інше не передбачено цим Законом.

ТОВ «Споживчий Центр» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, тому не може надати первинні банківські документи, а відтак наданий суду позивачем розрахунок, колегія суддів вважає належним та допустимим доказом заборгованості та її розміру у справі.

Більше того, факт заборгованості та її розмір відповідачем не спростовано, зустрічних контррозрахунків не надано.

При цьому, ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленою судом про розгляд справи як судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції, не скористалася своїм правом на подання заяв чи заперечень.

Враховуючи зазначене, висновки суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права, що у відповідності до ч. 4 ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду і ухвалення нового рішення по суті позовних вимог про задоволення позовних вимог у повному обсязі й стягнення 9670,00 грн, з яких 6800,00 грн - заборгованість по тілу кредиту, 2870,00 грн заборгованість за процентами.

Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Згідно з матеріалів справи, позивач ТОВ «Споживчий центр» при зверненні до суду першої інстанції з позовом сплатило 2 422 грн 40 коп судового збору, до суду апеляційної інстанції 3633,00, а всього 6055 грн 40 коп.

У зв`язку із задоволенням позовних вимог з відповідача на користь позивача ТОВ «Споживчий центр» підлягає стягненню судовий збір у розмірі 6055 грн 40 коп.

Керуючись ст. ст. 374, 376, 381 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» задовольнити.

Заочне рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 24 березня 2025 року скасувати.

Ухвалити по справі нове судове рішення, яким позов товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (код ЄДРПОУ 37356833, адреса: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 133-А) заборгованість за кредитним договором у розмірі 9670,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (код ЄДРПОУ 37356833, адреса: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 133-А) судовий збір у розмірі 6055 грн 40 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Суддя-доповідач

Судді