Постанова від 14 квітня 2026 р. у справі №752/26238/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а,inbox@kia.court.gov.ua

Єдиний унікальний номер справи № 752/26238/25 Головуючий у суді першої інстанції - Данілова Т.М.

Номер провадження № 22-ц/824/8080/2026 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

Яворського М.А. (суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,

розглянувши цивільну справу в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 12 січня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Данілової Т.М., у місті Києві, у справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за житлово-комунальних послуг, -

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2025 року Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (надалі КП «Київтеплоенерго») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за житлово-комунальних послуг, відповідно до якого просило суд стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 1 737,77 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 297,16 грн, 3% річних у розмірі 78,13 грн,

заборгованість за спожиті до 01.05.2018 послуги з централізованого гарячого водопостачання у розмірі 8 273,54 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 1 414,78 грн, 3% річних у розмірі 371,97 грн,

заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого опалення у розмірі 5 701,65 грн, інфляційна складова боргу у розмірі 974,98 грн, 3% річних у розмірі 256,34 грн,

заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 24 783,28 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 4 237,94 грн, 3% річних у розмірі 1 114,23 грн,

заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання теплової енергії у розмірі 7 141,43 грн, інфляційна складова боргу у розмірі 992,37 грн, 3% річних у розмірі 261,47 грн, пеня у розмірі 318,12 грн,

заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання гарячої води у розмірі 15 151,81 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 1 116,14 грн, 3% річних у розмірі 326,91 грн, пеня у розмірі 397,74 грн,

заборгованість по платі за абонентське обслуговування з постачання теплової енергії у розмірі 1 517,13 грн, заборгованість по оплаті за абонентське обслуговування з постачання гарячої води у розмірі 807,40 грн, заборгованість з обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення у розмірі 308,19 грн та судовий збір у розмірі 3 028,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що правовідносини з постачання фізичним особам централізованого опалення та централізоване постачання гарячої води регулюються Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875 - IV та Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, які затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, підприємством, на підставі типового договору, підготовлено та опубліковано договір про надання послуг централізованого опалення та постачання гарячої води в газеті «Хрещатик» від 28 березня 2018 року № 34 (5085). Свідоцтвом повного і беззастережного акцепту (прийняття) умов договору є факт отримання послуг споживачем.

Позивач стверджував, що будинок за адресою: АДРЕСА_1 , під`єднаний до мереж теплопостачання та водопостачання, а отже відповідачі є споживачами послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, а з 01.11.2021 споживачами послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води.

Крім того, позивач посилався на те, що на підставі договору №602-18 про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року, укладеного між ПАТ «Київенерго» та Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», прийняв право вимоги до відповідача з оплати спожитих до 01 травня 2018 року послуг з централізованого опалення та з централізованого постачання гарячої води у розмірі 10 011,31 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що сторони перебувають у договірних відносинах відповідно до договору приєднання. Позивач належним чином виконав умови договору. Ввідповідачі своєчасно не сплачували за спожиті послуги, в результаті чого утворилась заборгованість, тому просив вирішити вказаний спір у судовому порядку задовольнивши поданий позов.

Рішенням Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 12 січня 2026 року позов КП «Київтеплоенерго» задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» заборгованість за спожиті до 01.05.2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 1 737,77 грн, інфляційна складова боргу у розмірі 297,16 грн та три відсотка річних у розмірі 78,13 грн, за спожиті до 01.05.2018 року послуги з з централізованого гарячого водопостачання у розмірі 8 273,54 грн., інфляційна складова боргу у розмірі 1 414,78 грн, три відсотка річних у розмірі 371,97 грн, за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого опалення у розмірі 5 701,65 грн, інфляційна складова боргу у розмірі 974,98 грн та три відсотки річних у розмірі 256,34 грн, за спожиті з 01.05.2018 року по 31.10.2021 року послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 24 783,28 грн, інфляційна складова боргу у розмірі 4 237,94 грн. та три відсотка річних у розмірі 1 114,23 грн., за спожиті з 01.11.2021 року послуги з постачання теплової енергії у розмірі 7 141,43 грн, інфляційна складова боргу у розмірі 992,37 грн, три відсотка річних у розмірі 261,47 грн, пеня у розмірі 318,12 грн, за спожиті з 01.11.2021 року послуги з постачання гарячої води у розмірі 15 151,81 грн, інфляційна складова боргу у розмірі 1 116,14 грн., три відсотка річних у розмірі 326,91 грн та пеня у розмірі 397,74 грн, з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання з теплової енергії у розмірі 1 517,13 грн, з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 807,40 грн. та з плати за абонентське обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення у розмірі 308,19 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» 3 028,00 грн. судового збору в рівних частинах.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу відповідно до якої просила апеляційний суд скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В доводах апеляційної скарги зазначає, що вона не проживає у квартирі з 2011 року у зв`язку із розірвання шлюбу з ОСОБА_2 , а з березня 2022 року вона постійно проживає у Португальській Республіці у зв`язку з воєнною агресією рф проти України, що підтверджується документами про тимчасовий захист та реєстрацію місця проживання.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просить скасувати рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 12 січня 2026 рокута ухвалити по справі нове судове рішення, яким відмовити КП «Київтеплоенерго» у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 .

Суд апеляційної інстанції забезпечив право позивача КП «Київтеплоенерго»подати відзив (заперечення) на апеляційну скаргу, направивши ухвалу Київського апеляційного суду від 19 лютого 2026 року у про відкриття апеляційного провадження, разом з апеляційною скаргою до особистого кабінету КП «Київтеплоенерго»у підсистемі (модуля) ЄСІКС «Електронний суд».

Ухвалу про відкриття провадження КП «Київтеплоенерго»отримало в особистому кабінеті системи «Електронного суду» 23.02.2026 о 16:10:49, що підтверджується звітом про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду.

Останнім днем для подання відзиву, з урахуванням положень ст. 124 ЦПК України, було 05 березня 2026 року.

Відзив на апеляційну скаргу у визначений судом апеляційної інстанції строк не надходив.

Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

У відповідності до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 3 ст. 369 ЦПК України, з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог поданої апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що 11 жовтня 2018 року між ПАТ «Київенерго» та КП (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» було укладеного Договір № 602-18 про відступлення права вимоги, за яким ПАТ «Київенерго» відступило право вимоги, а КП «Київтеплоенерго» набуло право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців, щодо виконання ними грошових зобов`язань перед кредитором з оплати спожитих до 01 травня 2018 року послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання.

Мешканцям будинку, в якому розташована квартира відповідачів, послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води надаються комунальним підприємством виконавчого органу Київради (КМДА) «Київтеплоенерго».

Отже, з 01 травня 2018 року надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води здійснює КП «Київтеплоенерго».

З наданих позивачем копій відомостей реєстрації параметрів тепло споживання, корінців нарядів, що видавались на включення (відключення) опалення, акту про готовність вузла комерційного обліку споживача до роботи, звітів, акту про готовність вузла комерційного обліку теплової енергії до роботи, акту прийняття теплового вузла обліку відомостей обліку встановлено, що для будинку за адресою: АДРЕСА_2 в, безперебійно надавались послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання.

Правовідносини з постачання ЦО та ЦПГВ (Послуги) регулюються Законом України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими Поставою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630 (Правила) та іншими нормативно-правовими актами у сфері житлово-комунальних послуг.

Крім того, з 01 травня 2018 року, на них поширювалася дія Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року.

Відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживають за адресою: АДРЕСА_2 та є споживачами послуг з центрального опалення та гарячої води, які постачає КП «Київтеплоенерго».

Відповідно до розрахунку заборгованості позивача вбачається, заборгованість:

за спожиті до 01.05.2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 1 737,77 грн., інфляційна складова боргу у розмірі 297,16 грн. та три відсотка річних у розмірі 78,13 грн.,

за спожиті до 01.05.2018 року послуги з з централізованого гарячого водопостачання у розмірі 8 273,54 грн., інфляційна складова боргу у розмірі 1 414,78 грн., три відсотка річних у розмірі 371,97 грн.,

за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого опалення у розмірі 5 701,65 грн., інфляційна складова боргу у розмірі 974,98 грн. та три відсотки річних у розмірі 256,34 грн.,

за спожиті з 01.05.2018 року по 31.10.2021 року послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 24 783,28 грн, інфляційна складова боргу у розмірі 4 237,94 грн. та три відсотка річних у розмірі 1 114,23 грн.,

за спожиті з 01.11.2021 року послуги з постачання теплової енергії у розмірі7 141,43 грн., інфляційна складова боргу у розмірі 992,37 грн., три відсотка річних у розмірі 261,47 грн., пеня у розмірі 318,12 грн.,

за спожиті з 01.11.2021 року послуги з постачання гарячої води у розмірі 15 151,81 грн., інфляційна складова боргу у розмірі 1 116,14 грн., три відсотка річних у розмірі 326,91 грн. та пеня у розмірі 397,74 грн.,

з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання з теплової енергії у розмірі 1 517,13 грн.,

з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 807,40 грн.,

з плати за абонентське обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення у розмірі 308,19 грн, що разом складає 77 580,48 грн.

Вирішуючи вказаний спір та задовольняючи позовні вимоги за надані та спожитті відповідачами послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води суд першої інстанції мотивував своє рішення доведеністю позивачем вказаних позовних вимог та відповідністю цих вимог нормам матеріального та процесуального законодавства.

Апеляційний суд не може повністю погодитись із вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону виходячи з наступного.

Правовідносини між сторонами регулюються нормами Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Закону України «Про теплопостачання», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (далі - Правила).

Правовідносини з постачання теплової енергії та постачання гарячої води регулюються постановою КМУ №1182 від 11 грудня 2019 року «Про затвердження Правил надання послуги з постачання гарячої води та типових договорів про надання послуг з постачання гарячої води», а також постановою КМУ №830 від 21 серпня 2019 року «Про затвердження Правил надання послуг з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуг з з постачання теплової енергії».

Статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року (в редакції Закону, чинної на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Згідно із частиною першою статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються, зокрема, на комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).

Виконавцем послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) для об`єктів усіх форм власності є суб`єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення (частина п`ята статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Статтями 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» були визначені права та обов`язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг, за якими споживач, зокрема, має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, та зобов`язаний оплачувати їх у строки, встановлені договором або законом.

Згідно із статтями 19, 25 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію і у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії теплопостачальної організації остання має право на стягнення заборгованості.

Обов`язок щодо оплати власниками квартир та споживачами житлово-комунальних послуг, крім вищенаведених положень цивільного законодавства, закріплений також у статті 162 ЖК Української РСР.

Згідно частини першої статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Аналогічні положення містить уведений в дію 01 травня 2019 року Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року, згідно частини першої статті 9 якого споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Згідно пункту 18 Правил розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць, а оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк.

Пунктом 30 Правил передбачено що споживач зобов`язаний оплачувати послуги в установлені договором строки та дотримуватися вимог нормативно-правових актів у сфері житлово-комунальних послуг.

Виходячи зі змісту статті 526 ЦК України, цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

При розгляді такої категорії спорів слід враховувати правовий висновок, викладений у постанові від 20 квітня 2016 року Верховного Суду України при розгляді справи № 6-2951цс15, предметом якої був спір про стягнення боргу за надані комунальні послуги, відповідно до якого, хоча у частині першій статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» зазначено, що відносини між учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 вказаного Закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17, де Велика Палата погодилася з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про те, що у сторін спору є фактичні договірні відносини щодо надання відповідних житлово-комунальних послуг, а відсутність укладеного письмового договору не звільняє відповідача від обов`язку оплати за надані такі послуги та не знайшла підстав для відступу від висновку Верховного Суду України у постанові від 20 квітня 2016 року при розгляді справи № 6-2951цс15 (пункти 19-20).

Такі ж висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц та від 06 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16 щодо обов`язковості сплати комунальних послуг незалежно від наявності договору.

В силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якими вони фактично користувалися ними. При цьому наявність чи відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги.

Наявність відносин між сторонами, отже і виникнення цивільних прав та обов`язків, підтверджується діями сторін: постачальник надає послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, надсилає споживачу платіжні документи (рахунки) на оплату спожитої енергії, а споживач отримує послуги та має здійснювати оплату виставлених рахунків.

Так, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є споживачами послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води у квартирі за адресою АДРЕСА_2 , які надавало ПАТ «Київенерго», а після 01 травня 2018 року - КП «Київтеплоенерго», однак відповідачами належним чином не проводилась оплата спожитих комунальних послуг, а тому в них наявні невиконані боргові зобов`язання перед позивачем за надані комунальні послуги.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач серед іншого, просив стягнути з відповідачів заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води.

З матеріалів справи, вбачається, що позивач на підставі договору № 602-18 про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року, укладеного з ПАТ «Київенерго», прийняв право вимоги до відповідачів щодо заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 1 737,77 грн та з централізованого постачання гарячої води у розмірі 8 273,54 грн (а.с. 24)

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Заявляючи вимоги про стягнення з відповідачів заборгованості за спожиті до до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 1 737,77 грн, інфляційні збитки у розмірі 297,16 грн та три проценти річних у розмірі 78,13 грн, за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого гарячого водопостачання у розмірі 8 273,54 грн, інфляційні збитки у розмірі 1 414,78 грн та три проценти річних у розмірі 371,97 грн, позивач не звернув уваги, що жодного доказу наявності такої заборгованості, часу та підстав її виникнення, які повинні бути складені попереднім надавачем послуг - ПАТ «Київенерго» матеріали справи не містять, окрім розрахунку складеного позивачем, який таких послуг на той час не надавав.

Тому апеляційний суд не приймає до уваги вказані розрахунки заборгованості з постачання теплової енергії та гарячої води в період до 01 травня 2018 року, які зроблено та подано позивачем, оскільки такі розрахунок по суті є лише твердженням позивача, яке не створює для суду обов`язок вважати обставини, зазначені в такому твердженні доведеними. (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Подаючи до суду вказані розрахунки, позивач не звернув уваги, що в період, за який вони зроблені, а саме до 01 травня 2018 року, він не був виконавцем цих послуг.

З огляду на викладене апеляційний суд приходить до висновку, що розрахунки боргу за надані послуги з постачання теплової енергії та гарячої води за період до 01 травня 2018 року, не може бути зроблено особою, яка ці послуги не надавала, а відтак є не належним доказом та не може прийматись до уваги.

Разом з тим будь-якого розрахунку заборгованості за вказані послуги, зробленого особою, яка їх надавала в зазначений період, а саме ПАТ «Київенерго», позивач суду не надав.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідачів заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року на загальну суму - 12 173,35 грн ( 1 737,77 + 297,16 + 78,13 + 8 273,54 + 1 414,78 + 371,97) є не доведеними та задоволенню не підлягають.

В даному випадку відступлення ПАТ «Київенерго» певної суми заборгованості на користь позивача, ніяким чином не підтверджує її наявність та обґрунтованість.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19), сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони.

Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Щодо стягнення з відповідачів на користь позивача заборгованості після 01 травня 2018 року, то апеляційний суд враховує наступне.

На підтвердження позовних вимог КП «Київтеплоенерго» надало: розрахунки заборгованості за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води за період з 01 травня 2018 року по 31 березня 2025 року; копії витягів з додатку до договору про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року № 602-18; документи, які підтверджують надання послуг та підключення будинку до мереж теплопостачання та гарячої води.

Судом встановлено, що відповідачі не відмовлялись від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за вищевказаною адресою.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження направлення відповідачами на адресу КП «Київтеплоенерго» заперечень щодо надання послуг теплопостачання на гарячого водопостачання.

Доказів неотримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_2 відповідачем суду також не надано.

Як вбачається з позовної заяви, відповідачі своєчасно не сплачували за спожиті послуги з централізованого опалення, в результаті чого утворилася заборгованість, станом на 31 липня 2025 року в сумі 65 407,13 грн, яка складається за спожиті заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 24 783,28 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 4 237,94 грн, 3% річних у розмірі 1 114,23 грн, заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання теплової енергії у розмірі 7 141,43 грн, інфляційна складова боргу у розмірі 992,37 грн, 3% річних у розмірі 261,47 грн, пеня у розмірі 318,12 грн, заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання гарячої води у розмірі 15 151,81 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 1 116,14 грн, 3% річних у розмірі 326,91 грн, пеня у розмірі 397,74 грн, заборгованість по платі за абонентське обслуговування з постачання теплової енергії у розмірі 1 517,13 грн, заборгованість по оплаті за абонентське обслуговування з постачання гарячої води у розмірі 807,40 грн, заборгованість з обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення у розмірі 308,19 грн, що тягне за собою право позивача на стягнення цих коштів в судовому порядку.

Відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами у справі факт наявності та розміру заборгованості за надані послуги з централізованого постачання гарячої води та централізованого опалення надані після 01 травня 2018 року, будь-яких доводів з зазначеного апеляційна скарга не містить.

Зважаючи на встановлені обставини справи та норми закону, колегія суддів приходить до висновку, що надані позивачем розрахунки заборгованості після травня 2018 року є належним та допустимим засобом доказування у цій справі та в сукупністю з іншими доказами свідчать про порушення відповідачем умов публічного договору (оферти) та вимог закону щодо своєчасної оплати фактично спожитої комунальної послуги, яка надавалася позивачем у спірний період.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що у спірний період відповідач фактично не проживала у квартирі та не користувалася житлово-комунальними послугами, колегія суддів відхиляє, оскільки факт не проживання відповідача у квартирі, в якій вона зареєстрована, не звільняє її від обов`язку нести витрати з оплати послуг, які забезпечують утримання відповідного майна.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживачем комунальних послуг являється фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" індивідуальний споживач зобов`язаний: оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Згідно з пунктом 6 статті 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач має право на неоплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об`єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг.

Підпунктом 7 пункту 43 «Правил надання послуги з постачання гарячої води та типових договорів про надання послуг з постачання гарячої води», затверджених постановою КМУ №1182 від 11 грудня 2019 року визначено, що споживач має право на неоплату вартості послуг у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об`єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів за умови надання виконавцю заяви та документального підтвердження (зокрема, довідки з місця тимчасового проживання, роботи, лікування, навчання, проходження військової служби (у тому числі отримані в іноземній державі), відбування покарання тощо, іншого документа, що підтверджує право на виїзд з України чи в`їзд в Україну у відповідний період часу) в електронній або паперовій формі відповідно до умов договору; це право не звільняє споживача від зобов`язання відшкодовувати витрати теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньо будинкової системи гарячого водопостачання (за наявності циркуляції).

Крім того п.п. 111 п. 45 «Правил надання послуги з постачання гарячої води та типових договорів про надання послуг з постачання гарячої води», затверджених постановою КМУ №1182 від 11 грудня 2019 року - індивідуальний споживач зобов`язаний інформувати виконавця про тимчасову відсутність в житловому приміщенні (іншому об`єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів (за відсутності приладів обліку); якщо період відсутності споживача та інших осіб перевищує шість місяців, споживач для реалізації права на неоплату вартості послуги у разі її невикористання (за відсутності приладів обліку) у місячний строк з моменту закінчення кожного шестимісячного періоду зобов`язаний надавати виконавцю оновлену заяву з відповідними підтвердними документами в електронній або паперовій формі.

Таким чином вищезазначені права споживача на неоплату житлово-комунальної послуги з постачання гарячої води за відсутності засобів обліку споживання корелюється із обов`язком індивідуального споживача належним чином повідомити/інформувати виконавця про про тимчасову відсутність в житловому приміщенні (іншому об`єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, а якщо період відсутності споживача та інших осіб перевищує шість місяців, у місячний строк з моменту закінчення кожного шестимісячного періоду зобов`язаний надавати виконавцю оновлену заяву з відповідними підтвердними документами в електронній або паперовій формі.

Належних та допустимих доказів вчинення вище вказаних дій відповідачкою ОСОБА_3 у вказаній справі до суду подано не було.

Чинним законодавством не передбачено звільнення споживача від оплати послуг за теплопостачання, тому доводи апелянта в цій частині не ґрунтуються на нормах цивільного законодавства.

Згідно із частиною третьою статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

Згідно з пунктом 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2006 року № 45, власник та наймач квартири зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином оскільки відповідачка зареєстрована у вищезазначеній квартирі, вона має нести солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

Інших доводів незаконності чи не обґрунтованості оскаржуваного рішення апеляційна скарга не містить.

У відповідності до вимог ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За приписами ч. 2 ст. 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Згідно до ст. 141 ЦПК України визначено, що суд апеляційної чи касаційної інстанціях, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача у разі задоволення позову.

Оскільки позивач сплатив судовий збір за подачу позовної заяви у розмірі 3 028 грн, а за результатами апеляційного перегляду справи позовні вимоги є обґрунтованими на 84,30%, то на користь позивача з відповідача підлягає до стягнення судовий збір у розмірі 2 552,60 грн.

Разом з тим, оскільки апеляційну скаргу задоволено на 15,70% й апелянт сплатив за подачу апеляційної скарги судовий збір у розмірі 4 542 грн, то з позивача на користь відповідача підлягає до стягнення судовий збір у розмірі 713,09 (4 542 * 15,70%).

Враховуючи взаємозалік судових витрат, з позивача на користь відповідача підлягає до стягнення судовий збір у розмірі 1 839,51 грн (2 552,60 - 713,09), тобто по 919,75 грн з кожного із відповідачів.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, Київський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 12 січня 2026 рокускасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за житлово-комунальних послуг задовольнити частково.

Стягнути з солідарно з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 )та з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 )на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», (місце знаходження: м. Київ, площа І. Франка, 5, ідентифікаційний код 40538421), заборгованість у розмірі 65 407,13 (шістдесят п`ять тисяч чотириста сім гривень тринадцять копійок), що складається з:

заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 24 783,28 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 4 237,94 грн, 3% річних у розмірі 1 114,23 грн,

заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року по 31 липня 2025 року послуги з постачання теплової енергії у розмірі 7 141,43 грн, інфляційна складова боргу у розмірі 992,37 грн, 3% річних у розмірі 261,47 грн, пеня у розмірі 318,12 грн,

заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року по 31 липня 2025 року послуги з постачання гарячої води у розмірі 15 151,81 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 1 116,14 грн, 3% річних у розмірі 326,91 грн, пеня у розмірі 397,74 грн,

заборгованість по платі за абонентське обслуговування з постачання теплової енергії у розмірі 1 517,13 грн, заборгованість по оплаті за абонентське обслуговування з постачання гарячої води у розмірі 807,40 грн, заборгованість з обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення у розмірі 308,19 грн.

В решті частини позовних вимог Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», (місце знаходження: м. Київ, площа І. Франка, 5, ідентифікаційний код 40538421) витрати по сплаті судового збору у розмірі 919,75(дев`ятсот дев`ятнадцять гривень сімдесят п`ять копійок) гривень.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 )на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», (місце знаходження: м. Київ, площа І. Франка, 5, ідентифікаційний код 40538421) витрати по сплаті судового збору у розмірі 919,75(дев`ятсот дев`ятнадцять гривень сімдесят п`ять копійок) гривень.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню відповідно до норм п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягає.

Судді :

_______________ ________________ ______________

М.А.Яворський Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв