Постанова від 14 квітня 2026 р. у справі №753/23249/25 — Київський апеляційний суд

Суд: Київський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про стягнення плати за користування житлом

Дата: 14 квітня 2026 р.

Справа: №753/23249/25

Суддя: Яворський Микола Анатолійович

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а,inbox@kia.court.gov.ua

Єдиний унікальний номер справи № 753/23249/25 Головуючий у суді першої інстанції - Колесник О.М.

Номер провадження № 22-ц/824/7262/2026 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

Яворського М.А. (суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,

розглянувши цивільну справу в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником Кругликом Валерієм Володимировичем , на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 29 грудня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Колесника О.М., у місті Києві, у справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2025 року Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (надалі КП «Київтеплоенерго») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, відповідно до якого просило суд стягнути з відповідача :

заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 6 613,01 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 1 130,84,00 грн, 3% річних у розмірі 297,34 грн;

заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого опалення у розмірі 24 778,41 грн, інфляційна складова боргу у розмірі 5 950,63 грн, 3% річних у розмірі 1 558,35 грн;

заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 4 176,93 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 1 486,64 грн, 3% річних у розмірі 394,08 грн;

заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання теплової енергії у розмірі 34 027,40 грн, інфляційна складова боргу у розмірі 4 976,84 грн, 3% річних у розмірі 1 219,39 грн, пеня у розмірі 1 483,59 грн;

заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання гарячої води у розмірі 16 426,45 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 2 265,93 грн, 3% річних у розмірі 552,35 грн, пеня у розмірі 672,03 грн,

заборгованість по платі за абонентське обслуговування з постачання теплової енергії у розмірі 159,56 грн, заборгованість по оплаті за абонентське обслуговування з постачання гарячої води у розмірі 712,80 грн;

заборгованість з обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення у розмірі 94,60 грн, заборгованість з обслуговування вузла комерційного обліку постачання гарячої води у розмірі 0,00 грн та судовий збір у розмірі 3 028,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що правовідносини з постачання фізичним особам централізованого опалення та централізоване постачання гарячої води регулюються Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875 - IV та Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, які затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, підприємством, на підставі типового договору, підготовлено та опубліковано договір про надання послуг централізованого опалення та постачання гарячої води в газеті «Хрещатик» від 28 березня 2018 року № 34 (5085). Свідоцтвом повного і беззастережного акцепту (прийняття) умов договору є факт отримання послуг споживачем.

Позивач стверджував, що будинок за адресою: АДРЕСА_1 , в цілому під`єднаний до мереж теплопостачання та водопостачання, а отже відповідачка є споживачем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, а з 01 листопада 2021 року споживачем послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води.

Крім того, позивач посилався на те, що на підставі договору №602-18 про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року, укладеного між ПАТ «Київенерго» та Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», прийняв право вимоги до відповідача з оплати спожитих до 01 травня 2018 року послуг з централізованого опалення та з централізованого постачання гарячої води у розмірі 6 613,01 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що сторони перебувають у договірних відносинах відповідно до договору приєднання. Позивач належним чином виконав умови договору. Ввідповідач своєчасно не сплачувала за спожиті послуги, в результаті чого утворилась заборгованість, тому просив вирішити вказаний спір у судовому порядку задовольнивши поданий позов.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 29 грудня 2025 року позов КП «Київтеплоенерго» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «Київтеплоенерго»6 613,01 грн - заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги за спожиті послуги з централізованого опалення до 01 травня 2018 року, 4 021,51 грн - 3% річних, 15 810,88 грн - інфляційної складової боргу, та 2 155,62 грн - пені, також витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 028 грн, а всього стягнути 31 629,02 грн.

В задоволені решти вимог - відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням представник ОСОБА_1 - Круглик В.В. подав апеляційну скаргу відповідно до якої просив апеляційний суд скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В доводах апеляційної скарги зазначає, що в суді першої інстанції було заявлено було заявлено клопотання про застосування строків позовної давності в частині вимог заявлених до стягнення, які утворилися до 01 травня 2018 року у розмірі 6 613,01 грн та інфляційні витрати у розмірі 1130,84 грн. та 3 % річних у розмірі 297,34 грн.

Суд не звернув на це увагу та дійшов помилково висновку, вказавши, що відповідно до Додатку № 1 до Договору цесії позивач набув право вимоги заборгованості за спожиті послуги з централізованого опалення у розмірі 6 613,01 грн за адресою проживання ОСОБА_1 .

В доводах апеляційної скарги, також просить вирішити питання витрат понесених відповідачем в судді апеляційної інстанції за надання правової допомоги.

Враховуючи викладене, представник ОСОБА_1 - Круглик В.В. просить скасувати рішення Дарницького районного суду міста Києва від 29 грудня 2025 рокута ухвалити по справі нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції забезпечив право позивача КП «Київтеплоенерго»подати відзив (заперечення) на апеляційну скаргу, направивши ухвалу Київського апеляційного суду від 18 лютого 2026 року у про відкриття апеляційного провадження, разом з апеляційною скаргою до особистого кабінету КП «Київтеплоенерго»у підсистемі (модуля) ЄСІКС «Електронний суд».

Ухвалу про відкриття провадження КП «Київтеплоенерго»отримало в особистому кабінеті системи «Електронного суду» 19.02.2026 о 10:00:31, що підтверджується звітом про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду.

Останнім днем для подання відзиву, з урахуванням положень ст. 124 ЦПК України, було 01 березня 2026 року.

Відзив на апеляційну скаргу у визначений судом апеляційної інстанції строк не надходив.

Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

У відповідності до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 3 ст. 369 ЦПК України, з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог поданої апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що за Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 №591 КП «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.

01 травня 2018 року надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води здійснює КП «Київтеплоенерго».

Правовідносини з постачання теплової енергії та гарячої води між постачальною організацією та споживачем (фізичною особою) починаючи з 01.11.2021 року здійснюється на підставі Постанови КМУ від 11.12.2019 року №1182 «про затвердження Правил надання послуги з постачання гарячої води та типових договорів про надання послуг з постачання гарячої води» та Постанови №830 « Про затвердження Правил надання послуг з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуг з постачання теплової енергії від 21.08.2019 року.

Відповідно до п. 8 Правил послуги надаються споживачеві згідно з договором, що оформляється на основі договору про надання послуг з центрального опалення та постачання гарячої води.

Відповідно до ч. 7 статті 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 року договір про надання послуг з центрального опалення, послуг з центрального постачання холодної води, послуг з центрального постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем), що укладається виконавцем із споживачем - фізичною особою, яка не є суб`єктом господарювання, є договором приєднання.

На виконання вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 року КП «Київтеплоенерго» підготовлено та опубліковано договір про надання послуг та централізованого опалення та постачання гарячої води в газеті «Хрещатик» від 28.03.2018 року № 34 (5085). Зміст зазначеного договору відповідає змісту типового договору, затвердженого Правилами. Такі договори є договорами приєднання, а може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови.

ОСОБА_1 є споживачем центрального опалення та гарячої води, які постачає їй позивач за адресою: АДРЕСА_2 , та зареєстрована в даній квартирі, що підтверджується відомостями реєстру територіальної громади м. Києва від 10 листопада 2025 року.

Відповідно до розрахунку заборгованості позивача вбачається, заборгованість що станом на 31 липня 2025 року становить 79 663,35 грн., з яких: заборгованість за послуги з централізованого опалення - 58 805,81 грн., заборгованість за послуги з постачання гарячої води - 20 603,38 грн., заборгованість з плати за абонентське обслуговування з послуг з постачання теплової енергії у розмірі 159,56 грн. та заборгованість з плати за абонентське обслуговування з послуг з постачання гарячої води у розмірі 94,60 грн.

Судом встановлено, що заборгованість відповідача, за період з 01 травня 2018 по 31 липня 2025 року, що становить 79 663,35 грн. погашена нею після пред`явлення позову до суду, що підтверджується наданими до відзиву квитанціями про сплату боргу, а відтак враховуючи вище викладене, тому суд першої інстанції відмовив позивачу у задоволенні позовних вимог щодо стягнення суми заборгованості у розмірі 79 663,35 грн. за вказаний вище період.

11 жовтня 2018 року між ПАТ «Київенерго» до та КП «Київтеплоенерго» було укладено Договір №602-18 про відступлення права вимоги (цесії) до Додатки до нього, відповідно до яких ПАТ «Київенерго» відступило, а КП «Київтеплоенерго» набуло права грошової вимоги до боржників, щодо виконання ними грошових зобов`язань перед кредитором з оплати спожитих до 01.05.2018 року послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання станом на 01.08.2018 року з урахуванням оплат, що отриманні кредитором за період 01.08.2018 року до дати укладення цього договору. Перелік договорів,(особових рахунків), споживачів та сум грошових зобов`язань (основний борг), право вимоги яких відступається за цим договором, зазначається у Додатку №1 та Додатку №2 до цього договору.

Відповідно до умов договору новий кредитор має право на отримання замість кредитора від споживачів, визначених у Додатку №1 та/або Договору №2 до Договору цесії сплати заборгованостей, право вимоги до яких відступлене цим договором. Крім того новий кредитор набуває право вимоги також будь-яких інших передбачених договорами та чинним законодавством додаткових грошових зобов`язань (неустойка, штраф, пеня), 3% річних та інфляційних нарахувань.

Позивач прийняв право вимоги до відповідача заборгованості за спожиті послуги у розмірі 6 613,01 грн. та прийняв право вимоги відповідача будь-яких інших, передбачених договорами та чинним законодавством додаткових грошових зобов`язань у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань з оплати за спожиті послуги.

Вирішуючи вказаний спір та задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за житлово - комунальні послуги до 01 травня 2018 року, суд першої інстанції мотивував своє рішення доведеністю позивачем вказаних позовних вимог та відповідністю цих вимог нормам матеріального та процесуального законодавства.

Апеляційний суд не може повністю погодитись із вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону виходячи з наступного.

Правовідносини між сторонами регулюються нормами Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Закону України «Про теплопостачання», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (далі - Правила), а правовідносини з постачання теплової енергії та постачання гарячої води регулюються постановою КМУ №1182 від 11 грудня 2019 року «Про затвердження Правил надання послуги з постачання гарячої води та типових договорів про надання послуг з постачання гарячої води», а також постановою КМУ №830 від 21 серпня 2019 року №1182 «Про затвердження Правил надання послуг з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуг з з постачання теплової енергії».

Так, статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року (в редакції Закону, чинної на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Згідно із частиною першою статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються, зокрема, на комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).

Виконавцем послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) для об`єктів усіх форм власності є суб`єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення (частина п`ята статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Статтями 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» були визначені права та обов`язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг, за якими споживач, зокрема, має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, та зобов`язаний оплачувати їх у строки, встановлені договором або законом.

Згідно із статтями 19, 25 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію і у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії теплопостачальної організації остання має право на стягнення заборгованості.

Обов`язок щодо оплати власниками квартир та споживачами житлово-комунальних послуг, крім вищенаведених положень цивільного законодавства, закріплений також у статті 162 ЖК Української РСР.

Згідно частини першої статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Аналогічні положення містить уведений в дію 01 травня 2019 року Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року, згідно частини першої статті 9 якого споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Згідно пункту 18 Правил розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць, а оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк.

Пунктом 30 Правил передбачено що споживач зобов`язаний оплачувати послуги в установлені договором строки та дотримуватися вимог нормативно-правових актів у сфері житлово-комунальних послуг.

Виходячи зі змісту статті 526 ЦК України, цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

При розгляді такої категорії спорів слід враховувати правовий висновок, викладений у постанові від 20 квітня 2016 року Верховного Суду України при розгляді справи № 6-2951цс15, предметом якої був спір про стягнення боргу за надані комунальні послуги, відповідно до якого, хоча у частині першій статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» зазначено, що відносини між учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 вказаного Закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17, де Велика Палата погодилася з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про те, що у сторін спору є фактичні договірні відносини щодо надання відповідних житлово-комунальних послуг, а відсутність укладеного письмового договору не звільняє відповідача від обов`язку оплати за надані такі послуги та не знайшла підстав для відступу від висновку Верховного Суду України у постанові від 20 квітня 2016 року при розгляді справи № 6-2951цс15 (пункти 19-20).

Такі ж висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц та від 06 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16 щодо обов`язковості сплати комунальних послуг незалежно від наявності договору.

В силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якими вони фактично користувалися ними. При цьому наявність чи відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги.

Наявність відносин між сторонами, отже і виникнення цивільних прав та обов`язків, підтверджується діями сторін: постачальник надає послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, надсилає споживачу платіжні документи (рахунки) на оплату спожитої енергії, а споживач отримує послуги та має здійснювати оплату виставлених рахунків.

Так, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є споживачем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води у квартирі за адресою АДРЕСА_1 , які надавало ПАТ «Київенерго», а після 01 травня 2018 року - КП «Київтеплоенерго», однак відповідачем належним чином не проводилась оплата спожитих комунальних послуг, а тому в неї наявні невиконані боргові зобов`язання перед позивачем за надані комунальні послуги.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач серед іншого, просив стягнути з відповідачів заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води.

З матеріалів справи, вбачається, що позивач на підставі договору № 602-18 про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року, укладеного з ПАТ «Київенерго», прийняв право вимоги до відповідачів щодо заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 6 613,01 грн (а.с. 22-23)

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Заявляючи вимоги про стягнення з відповідачів заборгованості за спожиті до до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 6 613,01 грн, інфляційні збитки у розмірі 1 130,84 грн та три проценти річних у розмірі 297,34 грн, позивач не звернув уваги, що жодного доказу наявності такої заборгованості, часу та підстав її виникнення, які повинні бути складені попереднім надавачем послуг - ПАТ «Київенерго» матеріали справи не містять, окрім розрахунку складеного позивачем який таких послуг на той час не надавав.

Тому апеляційний суд не приймає до уваги вказані розрахунки заборгованості з постачання теплової енергії та гарячої води в період до 01 травня 2018 року, які зроблено та подано позивачем, оскільки такі розрахунок по суті є лише твердженням позивача, яке не створює для суду обов`язок вважати обставини, зазначені в такому твердженні доведеними. (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Подаючи до суду вказані розрахунки, позивач не звернув уваги, що в період, за який вони зроблені, а саме до 01 травня 2018 року, він не був виконавцем цих послуг.

З огляду на викладене апеляційний суд приходить до висновку, що розрахунки боргу за надані послуги з постачання теплової енергії та гарячої води за період до 01 травня 2018 року, не може бути зроблено особою, яка ці послуги не надавала, а відтак є не належним доказом та не може прийматись до уваги.

Разом з тим будь-якого розрахунку заборгованості за вказані послуги, зробленого особою, яка їх надавала в зазначений період, а саме ПАТ «Київенерго», позивач суду не надав.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року на загальну суму - 8 041,19 грн (заборгованість за спожиті послуги з централізованого опалення у розмірі 6 613,01 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 1 130,84,00 грн, 3% річних у розмірі 297,34 грн) є не доведеними та задоволенню не підлягають.

В даному випадку відступлення ПАТ «Київенерго» певної суми заборгованості на користь позивача, ніяким чином не підтверджує її наявність та обґрунтованість.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19), сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони.

Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості щодо сум штрафних санкцій на підставі ст. 625 ЦК України, то апеляційний суд виходить з наступного наступне.

Оскільки правовідносини, які складися між сторонами, є грошовими зобов`язаннями у силу вимог статті 509 ЦК України, тому позивач має право на отримання заборгованості за надані послуги централізованого опалення та централізоване постачання гарячої водиіз урахуванням індексу інфляції та 3 % річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.

За приписами ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Закріплена в пункті 10 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, установлених у частині другій статті 625 ЦК України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого в національній валюті та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів у наслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов`язання.

Платежі, встановлені у ст. 625 ЦК України, є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов`язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер.

Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі №922/3095/18 , від 18.03.2020 у справі №902/417/18, від 22.09.2020 у справі №918/631/19.

З матеріалів справи вбачається, що позивач по справі реалізував своє право на пред`явлення позову до відповідачів про стягнення заборгованості, трьох відсотків річних та інфляційних втрат як до власника квартири за період з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого опалення у розмірі 24 778,41 грн, інфляційна складова боргу у розмірі 5 950,63 грн, 3% річних у розмірі 1 558,35 грн;

Разом з тим, після пред`явлення позову та отримання копії позовної заяви відповідачем до відзиву на позовну заяву надано квитанцію про сплату боргу за період з 01 травня 2018 по 31 липня 2025 року, що становить 79 663,35 грн.

Таким чином відповідачем сплачено лише заборгованість без урахування індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Отже перевіривши наданий розрахунок заборгованості за послуги послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води за період період з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року, а також заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води та заборгованість по платі за абонентське обслуговування з постачання теплової енергії, заборгованість по оплаті за абонентське обслуговування з постачання гарячої води, заборгованість з обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення, апеляційний суд встановив, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що нарахування трьох відсотків річних та інфляційних втрат було здійснено помісячно, як то вимагає закон.

Крім того, позивачем при здійсненні вказаного розрахунку було також враховано положення постанови Кабінету Міністрів України №206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» від 05 березня 2022 року, відповідно до якої з 24 лютого 2022 року та до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється, зокрема, нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення плати за житлово-комунальні послуги населенням.

Так, із надано розрахунку заборгованості вбачається, що позивачем не здійснювались нарахування трьох відсотків річних та інфляційних втрат починаючи з лютого 2022 року.

Таким чином, оскільки відповідач своєчасно зобов`язання не виконала з оплати послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання, то КП «Київтеплоенерго» відповідно до положень ч. 2 ст. 625 ЦК України, має право на стягнення інфляційних втрат, а також трьох відсотків річних за період з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року за послуги з централізованого опалення, інфляційна складова боргу склала 5 950,63 грн, 3% річних у розмірі 1 558,35 грн;

за період з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого постачання гарячої води, інфляційна складова боргу складала 1 486,64 грн, 3% річних у розмірі 394,08 грн;

за період з 01 листопада 2021 року послуги з постачання теплової енергії, інфляційна складова боргу складала 4 976,84 грн, 3% річних у розмірі 1 219,39 грн, пеня у розмірі 1 483,59 грн;

заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання гарячої води інфляційна складова боргу складала 2 265,93 грн, 3% річних у розмірі 552,35 грн, пеня у розмірі 672,03 грн.

Апеляційний суд доходить висновку про правомірність позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 14 680, 04 грн (5 950,63 + 1 486,64 + 4 976,84 + 2 265,93), а також трьох відсотків річних у розмірі 3 724,17 (1 558,35 + 394,08 + 1 219,39 + 552,35), пені 2155,63 грн ( 1 483,59 + 672,03) та заборгованість по платі за абонентське обслуговування з постачання теплової енергії у розмірі 159,56 грн, заборгованість по оплаті за абонентське обслуговування з постачання гарячої води у розмірі 712,80 грн, а всього стягнути 21 432,20 грн.

Згідно до ст. 141 ЦПК України визначено, що суд апеляційної чи касаційної інстанціях, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача у разі задоволення позову.

Оскільки позивач сплатив судовий збір за подачу позовної заяви у розмірі 3 028 грн, а за результатами апеляційного перегляду справи позовні вимоги є обґрунтованими на 67,76%, то на користь позивача з відповідача підлягає до стягнення судовий збір у розмірі 2 051,77 грн.

Разом з тим, оскільки апеляційну скаргу задоволено на 32,24% й апелянт сплатив за подачу апеляційної скарги судовий збір у розмірі 1 453,44 грн, то з позивача на користь відповідача підлягає до стягнення судовий збір у розмірі 1 171,47 ((3 028 * 150%*0,8(апеляційна скарга подана засобами електронного зв`язку через систему «Електронний суд») * 32,24%).

Враховуючи взаємозалік сум судового збору, то з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення судовий збір у розмірі 281,97 грн.

Разом із апеляційною скаргою представник відповідача просить стягнути з позивача на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на правничу допомогу.

З матеріалів справи вбачається, що інтереси ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції представляє адвокат Круглик В.В., що підтверджується наданим ордером серії АІ №2065069 від 30 листопада 2025 року (а.с. 103).

В матеріалах справи також міститься свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЧК №001124 від 15 квітня 2019 року, видане Круглик В.В. (а.с. 90).

З матеріалів справи вбачається, що 20 листопада 2025 року між ОСОБА_1 та адвокатом Круглик В.В. було укладено Договір про надання професійної правової допомоги № 20/11, згідно умов якого адвокат зобов`язується за дорученням клієнта надати останньому правову допомогу щодо у справі за позовом Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги.

Як вбачається з п.1. з додаткової угоди № 1 до Договору про надання професійної правової допомоги № 20/11 сторони погодили, що за надання професійної правничої допомоги у справі № 753/23249/25 в Київському апеляційному суді, яка полягає в написанні та поданні апеляційної скарги на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 29 грудня 2025 року, клієнт сплачує 5 000 грн.

Відповідно до п. 2 цієї додаткової угоди зазначено, що у разі задоволення або часткового задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Дарницького районного суду м. Києва повністю або частково, або в частині стягнутих судових витрат (судового збору), клієнт сплачує адвокату гонорар у розмірі 2 500 грн.

В матеріалах справи також міститься Акт приймання-передачі наданих послуг до Договору про надання професійної правової допомоги № 20/11 від 20 листопада 2025 року, згідно якого адвокат надав, а клієнт прийняв наступні юридичні послуги: написання та подання до Київського апеляційного суду апеляційної скарги на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 29 грудня 2025 року складає 5 000 грн (а.с. 100).

Представник апелянта також надав та квитанцію про сплату ОСОБА_1 5 000 грн за надані юридичні послуги (а.с. 96).

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплено принцип доступу до правосуддя.

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства»).

Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції»).

Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»)

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

У статті 133 ЦПК України перелічено види судових витрат. Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до положень статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

Дослідивши матеріали справи апеляційний суд встановив, що відповідачем було надано належні та допустимі докази понесених судових витрат на правничу допомогу, які є співмірними із складністю справи, а тому підлягають до стягнення з позивача на користь відповідача по справі.

Таким чином, оцінюючи пропорційність та співмірність витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, витраченим на їх виконання, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, виходячи із засад розумності та справедливості, враховуючи межі оскарження рішення суду першої інстанції кожним з учасників судового процесу та результат вирішення справи, а також відсутності заперечення позивача проти розміру понесених відповідачем витрат на правову допомогу, колегія суддів вважає, що з позивача на користь відповідача підлягає стягненню витрати на правову допомогу пропорційно розміру задоволених вимог апеляційної скарги.

За таких обставин із Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» підлягають до стягнення витрати на правову допомогу пропорційно розміру задоволених вимог апеляційної скарги (32,24% * 7 500) у розмірі 2 418 грн.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, Київський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , поданою представником Кругликом Валерієм Володимировичем ,задовольнити частково.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 29 грудня 2025 рокускасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послугизадовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ,) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (місце знаходження: м. Київ, площа І. Франка, 5, ідентифікаційний код 40538421) заборгованість у розмірі 21 432,20 грн(двадцять одна тисяча чотириста тридцять дві гривні двадцять копійок), що складається з:

заборгованості за період з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року за послуги з централізованого опалення, інфляційних втрат у розмірі 5 950,63 грн та 3% річних у розмірі 1 558,35 грн;

заборгованості за період з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого постачання гарячої води, інфляційна складова боргу складала 1 486,64 грн та 3% річних у розмірі 394,08 грн;

заборгованості за період з 01 листопада 2021 року за послуги з постачання теплової енергії, інфляційна складова боргу складала 4 976,84 грн та 3% річних у розмірі 1 219,39 грн, пеня у розмірі 1 483,59 грн;

заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання гарячої води інфляційна складова боргу складала 2 265,93 грн та 3% річних у розмірі 552,35 грн, пеня у розмірі 672,03 грн.

заборгованість по платі за абонентське обслуговування з постачання теплової енергії у розмірі 159,56 грн та заборгованість по оплаті за абонентське обслуговування з постачання гарячої води у розмірі 712,80 грн.

Стягнути з Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго»(ЄДРПОУ 40538421, 01001, м. Київ, вул. площа І. Франка, 5) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ,) понесені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 281,97 грн (двісті вісімдесят одна гривня дев`яносто сім копійок), а також понесені судові витрати на правничу допомогу у розмірі 2 418 грн. (дві тисячі чотириста вісімнадцять гривень)

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню відповідно до норм п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягає.

Судді :

_______________ ________________ ______________

М.А.Яворський Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв

Оригінал: reyestr.court.gov.ua