Постанова від 12 квітня 2026 р. у справі №376/29/26 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 33/824/1645/2026

Справа № 376/29/26

Головуючий в суді І інстанції Ловінська С.С.

Доповідач в суді ІІ інстанції Кашперська Т.Ц.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

13 квітня 2026 року

м. Київ

Київський апеляційний суд у складі головуючого судді Кашперської Т.Ц., з участю секретаря судового засідання Діденка А.С., розглянувши апеляційну скаргу захисника Коржа В`ячеслава Васильовича на постанову Сквирського районного суду Київської області від 03 лютого 2026 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , капітана, командира роти - старшого викладача військової частини НОМЕР_1 , громадянина України, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , посвідчення офіцера серія НОМЕР_3 , визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-15 КУпАП,

в с т а н о в и в :

Постановою Сквирського районного суду Київської області від 03 лютого 2026 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-15, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн.

ОСОБА_1 притягнуто до відповідальності в зв`язку з тим, що у період з 01 грудня 2025 року по 29 грудня 2025 року капітан ОСОБА_1 виконував обов`язки командира 14 навчальної роти 2 зведеного навчального батальйону школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 .

Посадовими особами Військової служби правопорядку на виконання вимог доручення командира військової частини НОМЕР_4 від 16 грудня 2025 року № 825/в3/5121/дск щодо запобігання вчиненню, виявлення та припинення злочинів і інших правопорушень у Збройних Силах України, пов`язаних із самовільним залишенням військових частин (місць служби), а також у зв`язку з великою кількістю фактів самовільного залишення військової частини (вчинення дій, що підпадають під ознаки ст. 407, 408 Кримінального кодексу України) військовослужбовцями військової частини НОМЕР_1 , було проведено перевірку.

У ході проведення перевірки оцінено стан військової дисципліни у 2 зведеному навчальному батальйоні школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 , який дислокується на військовому полігоні військової частини НОМЕР_5 ( АДРЕСА_2 ), а саме кількість випадків самовільного залишення частини (далі СЗЧ) військовослужбовцями військової частини НОМЕР_1 у період з 01 грудня 2025 року по 29 грудня 2025 року.

У ході аналізу кількості випадків вчинення СЗЧ встановлено, що значна їх кількість за вказаний період мала місце у 2 зведеному навчальному батальйоні, зокрема у 14 навчальній роті 2 зведеного навчального батальйону школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 .

Згідно з витягом з аналізу стану військової дисципліни (зокрема щодо СЗЧ) за період з 01 грудня 2025 року по 29 грудня 2025 року встановлено, що у зазначений період один із найвищих показників самовільного залишення військової частини був у 14 навчальній роті 2 зведеного навчального батальйону школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 , а саме 13 випадків СЗЧ. Командиром зазначеної роти у вказаний період був капітан ОСОБА_1 .

Не погоджуючись з даною постановою, захисник Корж В.В. 06 березня 2026 року засобами поштового зв`язку подав апеляційну скаргу, в якій просив поновити строк на апеляційне оскарження, і посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просив скасувати постанову Сквирського районного суду Київської області від 03 лютого 2026 року та закрити провадження в справі на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП в зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, зазначав, що суд не дотримався вимог ст. 280, 245, 252 КУпАП, як на доказ вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-15 КУпАП послався на протокол про вчинення адміністративного правопорушення серії КИБ № 224, пояснення солдатів, службову та медичну характеристику на ОСОБА_1 .

Звертав увагу, що у протоколі про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 фактично інкримінується умисне невиконання доручення командира ВЧ НОМЕР_4 від 16 грудня 2025 року № 825, вз/5121/дск щодо запобігання вчиненню, виявлення і припинення злочинів та інших правопорушень у ЗСУ, пов`язаних із самовільним залишенням військових частин (місць служби) та у зв`язку з великою кількістю фактів самовільного залишення військової частини, що підпадають під ознаки ст. 407 - 408 КК України, що узгоджується із диспозицією ч. 2 ст. 172-15 КУпАП.

У даній справі суть правопорушення у протоколі не викладена, замість неї цитування законів та положень статуту, не пов`язане із викладенням об`єктивної та суб`єктивної сторони правопорушення, відсутні докази на підтвердження винуватості особи.

Звертав увагу, що фактично за даних обставин дії ОСОБА_1 , які виразились у невиконанні доручення командира ВЧ НОМЕР_4 , не містять ознак об`єктивної сторони адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-15 КУпАП. З об`єктивної сторони вказане правопорушення характеризується суспільно-небезпечною бездіяльністю у вигляді недбалого ставлення до служби та суспільно-небезпечними наслідками, які можуть настати в результаті цього.

Службова недбалість може проявлятися у формі: 1) невиконання службових обов`язків через несумлінне ставлення до них або 2) неналежного виконання службових обов`язків через несумлінне ставлення до них.

Невиконання службових обов`язків означає невиконання службовою особою дій, передбачених як безумовних для виконання нею по службі.

З наведеного вбачається, що для встановлення факту недбалого ставлення до військової служби необхідно встановити, що такі дії мали місце, а особа за наявності реальної можливості виконання своїх обов`язків проявила байдужість та нестаранність, та існують ґрунтовні підстави для складання протоколу про адміністративне правопорушення для притягнення такої особи до відповідальності за даним фактом, що залишилось поза увагою суду першої інстанції та є неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вказував, що суд першої інстанції не звернув увагу та не надав належної юридичної оцінки долученому до справи листу вих. № 1312/10583 від 11 листопада 2025 року, за підписом командира ВЧ НОМЕР_6 до Центрального управління ВСП в м. Києві та Київській області, в якому просять для попередження фактів СЗЧ та можливість виділення необхідної кількості екіпажів, для патрулювання маршрутів сіл та маршрутів поблизу ВЧ НОМЕР_6 , полігонів НОМЕР_5 , НОМЕР_7 . Даний факт навпаки свідчить про належне виконання своїх обов`язків уповноваженими особами (керівниками) ВЧ НОМЕР_6 .

Крім цього, суд першої інстанції не надав оцінки поясненням ОСОБА_1 , у яких останній зазначав, що було зроблено ним та особовим складом частини для запобігання порушень, а саме:

- щоденне проведення особовому складу інформування про юридичну відповідальність за самовільне залишення військової частини;

- щоденне проведення заходів щодо психологічного розвантаження особового складу для підвищення його мотивації морального духу;

- організація патрулювання і охорона периметру розташування підрозділами силами роти, тощо.

Також суд першої інстанції як на доказ вини послався на пояснення солдатів, без зазначення їх прізвищ та змісту пояснень, які мають доказове значення. Згідно матеріалів справи, жодних пояснень солдатів до справи не долучено, тому таке посилання в постанові суду як на докази є безпідставним.

Посилання як на доказ вини ОСОБА_1 на його медичну та службові характеристики жодним чином не підтверджує вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-15 КУпАП.

Крім цього, адміністративна відповідальність має персональний характер. Порушення військової дисципліни військовослужбовцями, які перебувають в підпорядкуванні у виконуючого обов`язки командира роти ОСОБА_1 не є доказом недбалого ставлення ним до військової служби та не є підставою притягнення його до адміністративної відповідальності.

Вказував, що за таких обставин суд першої інстанції зробив необґрунтований висновок про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-15 КУпАП, зокрема вказані докази разом з іншими матеріалами провадження не свідчать поза розумним сумнівом про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні ним інкримінованого правопорушення, яке має виражатися саме у недбалому, тобто байдужому і нестаранному, ставленні до військової служби.

Вважав, що таким чином слід дійти висновків про те, що судом першої інстанції у порушення вимог ст. 280 КУпАП не було з`ясовано всіх обставин справи, які мають значення для правильного її вирішення, та суд дійшов передчасного висновку про наявність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-15 КУпАП.

Щодо строків оскарження до суду, пояснював, що апеляційну скаргу з додатками було відправлено до Київського апеляційного суду через Сквирський районний суд Київської області шляхом здачі на пошту 11 лютого 2026 року та паралельно на електронну пошту Сквирського районного суду, тобто в установлений строк. Постановою Київського апеляційного суду від 02 березня 2026 року йому було повернуто апеляційну скаргу з тих підстав, що до апеляційної скарги не долучено договір про надання правничої допомоги та матеріали справи не містять повноважень захисника.

Звертав увагу, що 16 січня 2026 року ним в інтересах ОСОБА_1 через електронний суд було подано заяву про ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді до Сквирського районного суду, одночасно до заяви додано договір про надання правничої допомоги від 03 січня 2026 року із ОСОБА_1., та свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, після цього йому було надано доступ до електронної справи. Через вказані причини ним було пропущено строк на подачу апеляційної скарги на постанову Сквирського районного суду Київської області від 03 лютого 2026 року. Просив дані причини пропуску на подачу апеляційної скарги визнати поважними.

Вирішуючи заяву захисника Коржа В.В. про поновлення строку на апеляційне оскарження, апеляційний суд враховує наступне.

Відповідно до статті 289 КУпАП скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.

З матеріалів справи встановлено, що строк на оскарження постанови захисник Корж В.В. пропустив з поважних причин, оскільки вперше апеляційна скарга подана ним 11 лютого 2026 року в межах десятиденного строку з дня винесення постанови 03 лютого 2026 року, однак постановою Київського апеляційного суду від 02 березня 2026 року апеляційну скаргу було повернуто особі, яка її подала, в зв`язку з недолученням до апеляційної скарги належних документів на підтвердження повноважень на надання правової допомоги ОСОБА_1 в Київському апеляційному суді.

Крім того, до апеляційної скарги захисником Коржем В.В. додано копію заяви про ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді, яка подавалась до Сквирського районного суду Київської області 16 січня 2026 року і до якої долучено копію договору про надання правової допомоги № 02/01-26 від 03 січня 2026 року, укладеного адвокатським бюро «Корж та партнери» із ОСОБА_1 , однак яка не була долучена до матеріалів справи судом першої інстанції.

За наведених обставин та з метою забезпечення реалізації права ОСОБА_1 на допуск до правосуддя, в якому не може бути відмовлено з формальних підстав, апеляційний суд визнає поважними причини пропуску строку на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції та вважає за необхідне поновити цей строк.

Дослідивши апеляційну скаргу та матеріали справи, заслухавши пояснення захисника Коржа В.В., який брав участь в судовому засіданні в режимі відеоконференцзв`язку, особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з огляду на таке.

Згідно ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно з вимогами ст. 278, 280 КУпАП, суд при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення має вирішити питання: чи правильно складено протокол та інші матеріали справи, чи є необхідність у витребуванні додаткових матеріалів, а при розгляді справи зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За змістом ст. 256 КУпАП протокол про адміністративне правопорушення, який є одним з основних джерел доказів, має містити дату і місце його складення, посаду, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.

Згідно положень ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Крім того, положеннями ст. 252 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Суд ухвалює рішення про притягнення особи до відповідальності у випадку наявності доказів, які доводять кожну із обставин, що в своїй сукупності утворюють як об`єктивну, так і суб`єктивну сторону даного адміністративного правопорушення.

Також стаття 62 Конституції України зазначає, що вина особа, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належним чином, а не ґрунтуватися на припущеннях.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, наведені вимоги закону при розгляді справи в суді та винесенні судом першої інстанції постанови стосовно ОСОБА_1 не дотримані.

Як вбачається з матеріалів справи та судового рішення, при розгляді даної справи суд першої інстанції не достатньо повно, об`єктивно та всебічно дослідив наявні у ній письмові матеріали та дійшов до хибного висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-15 КУпАП.

Відповідальність за ч. 2 ст. 172-15 КУпАП настає за недбале ставлення військової службової особи до військової служби, вчинене в умовах особливого періоду.

З об`єктивної сторони правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 172-15 КУпАП, характеризується суспільно-небезпечною бездіяльністю у вигляді недбалого ставлення до служби та суспільно-небезпечними наслідками, які можуть настати в результаті цього. Недбале ставлення до служби означає невиконання або неналежне виконання військовою службовою особою своїх службових обов`язків через недбале чи несумлінне ставлення до них.

Диспозиція ст. 172-15 КУпАП містить спеціальний суб`єкт адміністративного правопорушення військова службова особа. Поняття «військової службової особи» міститься в примітці до ст. 172-13 КУпАП. Під військовими службовими особами розуміються військові начальники, а також інші військовослужбовці, які обіймають постійно чи тимчасово посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов`язків, або виконують такі обов`язки за спеціальним дорученням повноважного командування.

Для встановлення факту недбалого ставлення до військової служби необхідно встановити, що такі дії мали місце, винний зобов`язаний був, виходячи із службових повноважень, вчинити ті дії, невиконання яких ставиться йому у вину та мав реальну можливість виконати їх належним чином, проте за наявності реальної можливості виконання своїх обов`язків проявив байдужість та нестаранність, та існують ґрунтовні підстави для складання протоколу про адміністративне правопорушення для притягнення такої особи до відповідальності за даним фактом, що залишилось поза увагою суду першої інстанції та є неправильним застосуванням норм матеріального права.

Згідно постанови, суд визнав ОСОБА_1 винуватим у тому, що ним вчинено недбале ставлення військової службової особи до військової служби в умовах особливого періоду, і таких висновків суд першої інстанції дійшов із протоколу про вчинення військового адміністративного правопорушення серії КИБ № 224, поясненнями солдатів, службовою та медичною характеристиками на ОСОБА_1 .

Протокол про адміністративне правопорушення є документом, що офіційно засвідчує подію адміністративного правопорушення і відповідно до статті 251 КУпАП, є одним із джерел доказів, на основі яких ґрунтується повне, всебічне і об`єктивне з`ясування обставин справи та правильне її вирішення.

Згідно протоколу вчинення військового адміністративного правопорушення серії КИБ № 224, капітан ОСОБА_1 , недбало ставлячись на виконання обов`язків військової служби в умовах воєнного стану і особливого періоду, не забезпечив в повній мірі дотримання військової дисципліни підпорядкованими військовослужбовцями, не вжив належних заходів щодо запобігання надзвичайним подіям, кримінальним, іншим правопорушенням серед підлеглого особового складу, не здійснював заходи щодо належного обліку особового складу, проведення з особовим складом індивідуальної виховної роботи, планування бойової підготовки та здійснення контролю за її виконанням, не забезпечив встановлення в підрозділі такого внутрішнього порядку, який гарантував би неухильне виконання Законів України та положень Статутів ЗС України та особисто не виконав покладені на нього обов`язки статутами ЗС України та іншими нормативно-правовими актами.

Проте, протокол про адміністративне правопорушення сам по собі без підтвердження іншими належними та допустимими доказами не є безумовним та беззаперечним доказом на доведення вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення, являє собою лише початковий правовий висновок щодо дій певної особи.

Протокол про адміністративне правопорушення є актом обвинувачення і повинен містити конкретне обвинувачення, виходячи з поняття адміністративного правопорушення, відповідно до вимог КУпАП, при цьому суд не має права брати на себе функцію обвинувачення та у будь-який спосіб конкретизувати зміст обвинувачення, вказаного у протоколі, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист та принципу рівності сторін процесу, що слідує з загальних засад судочинства, закріплених у статті 129 Конституції України.

Апеляційний суд зауважує, що стаття 172-15 КУпАП є бланкетною нормою та відсилає до інших нормативно-правових актів для встановлення тих ознак, які мають значення для правильної правової кваліфікації діяння.

Натомість, в протоколі про адміністративне правопорушення серії КИБ № 224 перелічені статті Дисциплінарного статуту ЗСУ, Статуту внутрішньої служби ЗСУ та не вказано, які конкретно порушення правил несення військової служби допущені саме ОСОБА_1 .

У даній справі суть правопорушення у протоколі фактично заміщена цитуванням законів та положень статутів, не пов`язаним із викладенням об`єктивної та суб`єктивної сторони правопорушення, відсутні докази на підтвердження винуватості особи.

В матеріалах справи відсутні дані, які конкретно саме дії ОСОБА_1 , як командир 14 навчальної роти НОМЕР_8 зведеного навчального батальйону школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 , мав вчинити, однак не вчинив внаслідок протиправної недбалості, з метою запобігання ухилення військовослужбовців від служби та самовільного залишення ними військової частини.

Долучені до матеріалів справи доповіді по факту самовільного залишення частини військовослужбовцями лише констатують факт самовільного залишення військової частини, військовослужбовцями, однак не містять відомостей щодо обставин, які мають значення для висновку про винуватість ОСОБА_1 .

Посилання суду першої інстанції як на доказ вини ОСОБА_1 на його медичну та службові характеристики жодним чином не підтверджує вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-15 КУпАП.

Також суд першої інстанції як на доказ вини послався на пояснення солдатів, без зазначення їх прізвищ та змісту пояснень, які мають доказове значення. Згідно матеріалів справи, жодних пояснень солдатів до справи не долучено, тому таке посилання в постанові суду як на докази є безпідставним.

У письмових поясненнях ОСОБА_1 , долучених до матеріалів справи, останній зазначав, що було зроблено ним та особовим складом частини для запобігання порушень, а саме:

- щоденне проведення особовому складу інформування про юридичну відповідальність за самовільне залишення військової частини;

- щоденне проведення заходів щодо психологічного розвантаження особового складу для підвищення його мотивації морального духу;

- організація патрулювання і охорона периметру розташування підрозділами силами роти, тощо.

Із таких пояснень не випливає, що ОСОБА_1 недбало виконував свої службові обов`язки.

Крім того, суд першої інстанції не звернув увагу та не надав належної юридичної оцінки долученому до справи листу вих. № 1312/10583 від 11 листопада 2025 року, за підписом командира ВЧ НОМЕР_6 до Центрального управління ВСП в м. Києві та Київській області, в якому просять для попередження фактів СЗЧ та можливість виділення необхідної кількості екіпажів, для патрулювання маршрутів сіл та маршрутів поблизу ВЧ НОМЕР_6 , полігонів НОМЕР_5 , НОМЕР_7 , із якого вбачається, що посадові особи ВЧ НОМЕР_6 вживали заходи для запобігання самовільне залишення військової частини військовослужбовцями.

Отже, матеріалами справи не доведено вчинення ОСОБА_1 об`єктивної сторони правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-15 КУпАП.

Відповідно до положень ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Разом із тим, ст. 62 Конституції України закріплює принцип презумпції невинуватості, відповідно до якого особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

У справі «Малофєєва проти Росії» («Malofeyeva v. Russia», рішення від 30 травня 2013 року, заява № 36673/04) ЄСПЛ, серед іншого, зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).

Зазначене узгоджується і з судовою практикою ЄСПЛ, згідно якої «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом» (п.43 рішення від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України» (Kobets v. Ukraine), з відсиланням на п. 282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey).

Згідно вказаної правової позиції ЄСПЛ «розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду усіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення».

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і правопорушник є винним у його вчиненні. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

За встановлених під час апеляційного розгляду обставин апеляційний суд приходить до висновку, що будь-яких належних, достатніх та допустимих доказів того, що капітан ОСОБА_1 , недбало ставлячись на виконання обов`язків військової служби в умовах воєнного стану і особливого періоду, не забезпечив в повній мірі дотримання військової дисципліни підпорядкованими військовослужбовцями, не вжив належних заходів щодо запобігання надзвичайним подіям, кримінальним, іншим правопорушенням серед підлеглого особового складу, не здійснював заходи щодо належного обліку особового складу, проведення з особовим складом індивідуальної виховної роботи, планування бойової підготовки та здійснення контролю за її виконанням, не забезпечив встановлення в підрозділі такого внутрішнього порядку, який гарантував би неухильне виконання Законів України та положень Статутів ЗС України та особисто не виконав покладені на нього обов`язки статутами ЗС України та іншими нормативно-правовими актами, матеріали справи не містять, а отже, у його діях відсутній склад інкримінованого йому правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-15 КУпАП.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю у випадку відсутності складу адміністративного правопорушення.

З огляду на обставини, встановлені під час апеляційного розгляду, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга є обґрунтованою, у зв`язку з чим підлягає задоволенню, а постанова Сквирського районного суду Київської області від 03 лютого 2026 року підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-15 КУпАП.

Керуючись ст. 294 КУпАП, суд,

п о с т а н о в и в :

Клопотання захисника Коржа В`ячеслава Васильовича про поновлення строку на апеляційне оскарження задовольнити та поновити строк на апеляційне оскарження постанови Сквирського районного суду Київської області від 03 лютого 2026 року.

Апеляційну скаргу захисника Коржа В`ячеслава Васильовича задовольнити.

Постанову Сквирського районного суду Київської області від 03 лютого 2026 року, якою ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-15 КУпАП, скасувати та прийняти нову постанову.

Закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 172-15 КУпАП на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Кашперська Т.Ц.