Постанова від 23 березня 2026 р. у справі №361/11230/24 — Київський апеляційний суд

справа № 361/11230/24

провадження № 22-ц/824/2801/2026

головуючий у суді І інстанції Петришин Н.М.

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 березня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Писаної Т.О.

суддів - Приходька К.П., Журби С.О.

за участю секретаря судового засідання - Івкової Д.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 19 лютого 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2024 року ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилалась на те, що із відповідачем перебуває в зареєстрованому шлюбі. Подружнє життя із відповідачем не склалось через різні погляди на життя, спільного господарства не ведуть. Від спільного шлюбу дітей не мають. З огляду на викладене, ОСОБА_1 просила розірвати шлюб, зареєстрований між нею та відповідачем 20 жовтня 2023 року Олександрівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжя Південного міжрегіонального управляння Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис № 2044.

Заочним рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 19 лютого 2025 року цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу позов задоволено.

Розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 20 жовтня 2023 року Олександрівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжя Південного міжрегіонального управляння Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис 2044.

Додатковим рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 25 лютого 2025 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 08 серпня 2025 року про перегляд заочного рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким надати строк для примирення сторін.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що не з`являвся у судове засідання, на якому було ухвалено спірне судове рішення та не повідомляв про причини своєї неявки відносно цього засідання виходячи з того, що взагалі не знав про існування судового процесу у Броварському міськрайонному суді Київської області та не був належним чином повідомлений про календарну дату проведення вказаного судового засідання.

Вказує, що на момент прийняття судом спірного заочного рішення не проживав за адресою, яку повідомила позивач, як останнє відоме їй місце проживання відповідача, а саме АДРЕСА_1 .

Вважає, що позивач ввела суд в оману, вказавши у позові місце проживання відповідача, яке не відповідало дійсності на той час. Позивачу було достеменно відомо, що її чоловік ОСОБА_1 виїхав з вказаного місця проживання ще на початку серпня 2024 року та мешкав в інших місцях Київської області та міста Києва, а згодом з вересня 2024 року у місті Запоріжжя.

Зазначає, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі номер 752/11896/17 викладена правова позиція про те, що повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не є доказом належного інформування сторони про час і місце розгляду справи. За висновками Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не свідчить про відмову сторони від одержання повістки чи про її незнаходження за адресою, повідомленої суду (пункт 31 постанови від 20 червня 2018 року у справі №127/2871/16-ц).

Наголошує, що не будучи обізнаним про судовий процес, щодо розірвання шлюбу, відповідач був позбавлений можливості заперечити проти позову, ініціювати примирення, реалізувати інші процесуальні права та виконувати процесуальні обов`язки, тобто був позбавлений права на справедливий суд і на ефективний спосіб захисту.

Вказує, що суд першої інстанції ухвалив рішення у справі керуючись лише заявою дружини, в котрій вона вела в оману щодо тієї обставини що між сторонами повністю припинені шлюбні стосунки. В матеріалах справи відповідні докази відсутні. Заява базується виключно на суб`єктивних твердженнях позивача.

Також вказує, що категорично проти розлучення, тому вважає, що має право на примирення аби докласти всіх зусиль для збереження родини віруючих людей та розв`язання душевних, побутових та інших проблем.

17 листопада 2025 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_2 , в якому вона просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Вказує, що спільне життя з ОСОБА_1 відсутнє з серпня 2024 року та у позивачки відсутнє бажання на примирення з відповідачем.

03 лютого 2026 року у зв`язку з клопотанням ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи, розгляд апеляційної скарги було відкладено на 24 березня 2026 року.

У судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_3 просили апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати.

Позивач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, причину неявки суду не повідомила. Заявою від 17 листопада 2025 року заочне рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 19 лютого 2025 року підтримала.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону відповідає.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції вірно визначився з тим, що добровільність шлюбу - одна з основних його засад. Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім`ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Позивач скористався цим правом та звернувся до суду з цим позовом, наполягає на розірванні шлюбу.

Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу, а позивач не має намір зберігати шлюб з відповідачем.

Задовольняючи вимоги про розірвання шлюбу, суд першої інстанції виходив із того, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі позивача, а подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить інтересам подружжя.

Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 20 жовтня 2023 року Олександрівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжя Південного міжрегіонального управляння Міністерства юстиції (м. Одеса), зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб, актовий запис № 2044. Прізвище дружини після реєстрації шлюбу « ОСОБА_5 ».

Від спільного шлюбу дітей не мають.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

За приписом статті 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

Відповідно до ст. 104, 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них.

Статтею 24 СК України встановлено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка, примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Згідно з частинами третьою та п`ятою статті 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до збереження шлюбних відносин є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.

Проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.

Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, який ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. За таких обставин, коли обов`язки дружини та чоловіка зі спільного піклування про побудову сімейних відносин на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги припинені, подальше збереження шлюбу є неможливим.

Згідно з усталеною судовою практикою, викладеною у пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.

Аналогічні правові висновки підтримуються Верховним Судом, зокрема, в постановах від 25 липня 2018 року в справі 2-3186/11 (провадження № 61-4619св18), від 25 листопада 2018 року в справі № 308/6934/16-ц (провадження № 61-26722св18).

Судом першої інстанції встановлено, що сім`я фактично розпалась, спільне господарство не ведеться.

Так само, апелянт у доводах апеляційної скарги підтверджує факт окремого проживання без наведення обставин, що таке окреме проживання є наслідком об`єктивних обставин, як то відрядження, тощо.

Таким чином, з`ясувавши взаємостосунки сторін, дійсні мотиви розірвання шлюбу, чіткі наміри позивача розірвати шлюб, суд дійшов обґрунтованого висновку, не спростованого доводами апеляційної скарги, що подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечило б інтересам позивача, що має істотне значення, а тому шлюб між сторонами необхідно припинити шляхом його розірвання.

Відповідно до ч. 2 ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

З урахуванням встановлених обставин апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, які не були спростовані доводами апеляційної скарги, про те, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам позивача, а тому позов підлягає задоволенню.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не був повідомлений про розгляд справи, а тому був позбавлений можливості подати клопотання до суду першої інстанції про надання строку для примирення подружжя колегія суддів не може врахувати, як підставу для скасування рішення суду з урахуванням наступного.

Так, при розгляді заяви про перегляд заочного рішення було встановлено, що про судове засідання призначене на 26 січня 2025 року відповідач повідомлявся шляхом направлення судової повістки на адресу зареєстрованого місця проживання як внутрішньо переміщена особа: АДРЕСА_1 . Проте до суду повернувся конверт із поштовою відміткою про причини повернення «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 30).

26 січня 2025 року судове засідання відкладено через неявку відповідача на 19 лютого 2025 року. Про судове засідання відповідач повідомлявся судовою повісткою, направленою на адресу останнього відомого зареєстрованого місця проживання.

Вказане поштове відправлення не вручене адресату, до суду повернувся конверт із поштовою відміткою про причини повернення «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 131).

З огляду на викладене, судом було встановлено, що відповідач повідомлявся судом про судові засідання у встановленому законом порядку.

Разом з тим, при розгляді даної заяви судом також було встановлено, що з 28 листопада 2024 року відповідач ОСОБА_1 офіційно зареєстрував своє місце проживання, як внутрішньо-переміщена особа за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою ВПО від 28 листопада 2024 року.

Відтак, суд врахував дану обставину, а саме не отримання відповідачем ухвал суду та судових повісток та припустив, що їх неотримання відбулося за незалежних від відповідача обставин.

В той же час, суд правильно вказав, що лише з`ясування причин неявки не може бути єдиною підставою для скасування заочного рішення. Для цього відповідач має вказати докази, які мають значення для справи, та можуть привести до ухвалення рішення, протилежного заочному повністю або частково, або до його зміни. Тобто, якщо б ці докази були відомі суду при розгляді справи, то у справі було б ухвалено інше рішення.

Апеляційний суд не може погодитися з доводами апеляційної скарги, що судом першої інстанції не було враховано позицію відповідача та не надано строк для примирення, що, на думку відповідача, свідчить про неповне та однобічне з`ясування фактичних обставин справи.

Так, судом першої інстанції в судовому засіданні під час перегляду заочного рішення було заслухано пояснення відповідача, який заперечував проти розірвання шлюбу, пояснив, що хоче зберегти шлюб.

Врахувавши, що позивач не мала намір зберігати шлюб з відповідачем, суд вважав, що рішення про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі позивача, подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить інтересам подружжя, тому суд не вбачав підстав для надання подружжю строку для примирення.

Відповідно до ч. 7 ст. 240 ЦПК України у справі про розірвання шлюбу суд може зупинити розгляд справи і призначити подружжю строк для примирення, який не може перевищувати шести місяців.

Згідно зі статтею 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.

За змістом указаної норми заходи щодо примирення подружжя вживаються судом за умови, що це не суперечить моральним засадам суспільства. Суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов`язків особистого характеру тощо. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя.

Надання строку для примирення подружжя є правом суду, а не його обов`язком.

Відтак, оскільки позивач наполягала на розірванні шлюбу та у суді апеляційної інстанції категорично заперечує проти надання строку на примирення, та оскільки фактичні обставини справи свідчать, що подружжя впродовж року, що розглядалась справа, не змогло дійти примирення, апеляційний суд не вбачає порушення положень ст. 111 СК України судом першої інстанції.

При цьому апеляційний суд враховує, що свої наміри примиритися відповідач до дня цієї постанови так і не реалізував, а також не надав доказів вчинення будь-яких інших дій, спрямованих на його примирення з позивачем.

У постанові Верховного Суду від 26 листопада 2018 року у справі № 761/33261/16-ц (провадження № 61-33349св18) зроблено висновок по застосуванню статті 111 СК України та вказано, що «примирення подружжя здійснюється судом лише за умови, що це не суперечить моральним засадам суспільства. Суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов`язків особистого характеру тощо. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя».

Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 08 березня 2023 року у справі № 127/16963/22-ц (провадження № 61-203св23).

Тому, колегія суддів вважає, що сторони навіть після відкриття провадження у справі мали достатньо часу для примирення, чим не скористалися, тому не може визнати обґрунтованим клопотання про надання додаткового строку сторонам на примирення, оскільки вказане суперечитиме інтересам позивача, яка категорично заперечує проти можливого примирення.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з дотриманням вимог статей 89, 263, 264 ЦПК України, встановивши, що сім`я фактично розпалась, збереження сім`ї є неможливим, подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу не відповідатиме взаємним інтересам сторін, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову про розірвання шлюбу. Висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону.

Таким чином, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги про формальний підхід суду до розгляду справи та передчасність висновків про розірвання шлюбу.

Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, зводяться до незгоди із рішенням суду першої інстанції і переоцінки доказів та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в рішенні суду першої інстанції, питання вичерпності висновків суду першої інстанції, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних по суті висновків суду.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Заочне рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 19 лютого 2025 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий Т.О. Писана

Судді К.П. Приходько

С.О. Журба