Постанова від 06 квітня 2026 р. у справі №499/965/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/1749/26

Справа № 499/965/25

Головуючий у першій інстанції Погорєлов І. В.

Доповідач Кострицький В. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.04.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Кострицького В.В.,

суддів: Коновалової В.А., Лозко Ю.П.,

розглянув в порядку спрощеного провадження (без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України) апеляційну скаргу адвоката Крюкової Марини Володимирівни, яка діє в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Фінтраст Капітал" на рішення Іванівського районного суду Одеської області від 02 жовтня 2025 року, ухвалене у складі судді Погорєлова І.В., у приміщенні того ж суду,

по цивільній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

установив:

Короткий зміст позовних вимог.

Представник позивача звернувся до суду з позовом та просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 30576,00 грн, яка складається із заборгованості за сумою кредиту у розмірі 4800,00 грн, суми заборгованості за процентами, нарахованими первісним кредитором, у розмірі 15624,00 грн, суми заборгованості за процентами, нарахованими позивачем, у розмірі 10152,00 грн, а також понесені судові витрати, а саме: сплачений судовий збір у розмірі 2422,40 грн та 10000,00 грн витрат на правову допомогу.

Свої вимоги мотивує тим, що 19.05.2024 між ТОВ «Слон Кредит» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту №1615551 в електронній формі, відповідно до умов якого відповідач отримала кредитні кошти, які зобов`язалася повернути та сплатити проценти за користування кредитом. Відповідно до умов кредитного договору сума кредиту становить 4800,00 грн, строк кредиту 360 днів, стандартна процентна ставка становить 1,5% в день та застосовується у межах строку кредиту.

ТОВ «Слон Кредит» свої зобов`язання за договором виконало та надало відповідачу кредитні кошти шляхом зарахування на платіжну картку, яка вказана ОСОБА_1 під час укладення договору. Відповідач свої зобов`язання за вказаним договором не виконала, в зв`язку з чим виникла заборгованість. На підставі договору факторингу право грошової вимоги по вказаному кредитному договору перейшло до ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал», яке в межах строку дії кредитного договору у період з 25.12.2024 по 14.05.2025 (141 календарних днів) здійснило нарахування процентів за стандартною процентною ставкою у сумі 10152,00 грн, тому загальна сума заборгованості склала 30576,00 грн, що і стало підставою для звернення до суду.

Крім того, представник позивача просить суд зобов`язати орган, що здійснюватиме примусове виконання рішення, нараховувати інфляційні втрати і 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Іванівського районного суду Одеської області від 02 жовтня 2025 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту №16615551 від 19.05.2024 в розмірі 4800,00 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» судові витрати, які складаються з судового збору у розмірі 380,32 грн. та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.

Суд першої інстанції в обґрунтування свого рішення зазначає, що факт виконання ТОВ «Слон Кредит» своїх зобов`язань за договором та перерахування 19.05.2024 грошових коштів в розмірі 4800,00 грн на картку, що належить ОСОБА_1 , номер якої надано позичальником, не спростовується відповідачкою.

Таким чином, позивачем надано належні та допустимі докази укладення кредитного договору та отримання ОСОБА_1 кредитних коштів у сумі 4800,00 грн.

Відповідачкою зобов`язання щодо своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом виконані не були, а тому з неї підлягає стягненню тіло кредиту.

Крім того вказує, що ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» на підставі договору факторингу набуло право вимоги за договором про надання споживчого кредиту №1615551 від 19.05.2024, тому у позивача, як нового кредитора, виникло право вимоги повернення кредиту у зв`язку з неналежним виконанням позичальником ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань шляхом стягнення заборгованості за цим договором.

Доказів про визнання договору факторингу недійсним чи погашення боргу первісному кредитору матеріали справи не містять.

Судом встановлено, що умова укладеного між сторонами договору, передбачена п. 1.5.1 договору, щодо встановлення денної процентної ставки в 1,50% у порядку ч. 5ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» є нікчемною.

А тому, визнавши нікчемність вказаного пункту договору в частині встановлення денної процентної ставки у розмірі 1,50%, не застосовує нарахування процентів за користування кредитом виходячи з розміру максимальної процентної ставки 1%, встановленого Законом України «Про споживче кредитування», оскільки в силу нікчемності вказаних умов пункту 1.5.1 договору, проценти є неузгодженими, а отже, не підлягають нарахуванню та стягненню.

Також вказав, що підстави для застосування положень ч. ч. 10, 11 ст.265 ЦПК України відсутні.

Врахувавши обставини справи, надані стороною позивача докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, а також враховуючи, що дана цивільна справа не є справою значної складності, об`єм виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) є незначним, суд дійшов висновку, що заявлений стороною позивача розмір вартості послуг за правничу допомогу у загальній сумі 10000,00 грн є завищеним і неспівмірним із предметом даного позову, в зв`язку з чим наявні підстави для застосування положень ч. 5 ст. 137 ЦПК України щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу до 3000,00 грн, які підлягають стягненню з відповідача.

Крім того, із ОСОБА_1 належить стягнути суму сплаченого позивачем судового збору за подання позовної заяви до суду у розмірі 380 грн. 32 коп. (задоволено 15,7 % позовних вимог).

Доводи апеляційної скарги.

Не погоджуючись з рішенням суду, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій просить суд рішення Іванівського районного суду Одеської області від 02.10.2025 - скасувати.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» суму заборгованості в розмірі 22 128,00, з яких сума кредиту 4800, сума процентів за користування кредитом 10 560 грн., нараховані Позивачем проценти за 141 календарних днів – 6 768 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 , на користь ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» сплачений судовий збір у розмірі 2422,40 та витрати на правову допомогу у розмірі 10 000 грн.

В порядку частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання цього рішення, нараховувати інфляційні втрати і 3% річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України за формулою: Розрахунок інфляційних втрат: І = ((si * s): 100) – s, де І - сума інфляційних втрат; si - індекс інфляції за певний період; s – сума заборгованості; 100 - переведення відсотків, Розрахунок 3 % річних: С* 3: 100: 365 * Дн., де С – сума основного боргу; 3 – 3% річних; 100 – переведення відсотків; 365 – кількість днів у році; Дн. – кількість днів прострочення, починаючи з дати набрання рішення суду законної сили до моменту виконання рішення в частині задоволеної суми заборгованості і стягнути отриману суму інфляційних втрат і 3 % річних з ОСОБА_1 , на користь ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ».

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» витрати на правову допомогу в апеляційній інстанції у розмірі 8000,00 грн.

В обґрунтування зазначає, що суд безпідставно відмовив у стягненні процентів, хоча визнав факт укладення договору та отримання кредиту та навіть при нікчемності ставки 1,5% суд мав застосувати законну ставку 1%, а не відмовляти повністю.

Суд неправильно застосував Закон «Про споживче кредитування» та зробив помилковий висновок про «неузгодженість» процентів.

Позивач як новий кредитор (за факторингом) має повне право вимоги боргу і процентів.

Вказує, що проценти підлягають нарахуванню до моменту повернення кредиту.

Належні докази (розрахунок заборгованості) не були належно оцінені судом.

Суд порушив норми матеріального і процесуального права та неповно з`ясував обставини справи.

Щодо явки сторін.

Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Отже, розгляд цивільної справи з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім справ зазначених в ч. 4 ст. 274 ЦПК України, у суді апеляційної інстанції у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи є загальним правилом, визначеним у ЦПК України.

Із матеріалів справи вбачається, що ціна позову в даній справі становить 30576 грн. і є менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому справа відноситься до категорії малозначної справи в силу вимог закону.

Враховуючи вищезазначене, апеляційний розгляд вказаної справи здійснено в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.

Позиція апеляційного суду.

Заслухавши суддю-доповідача, оцінивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить наступного.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Із змісту апеляційної скарги вбачається, що позивачем рішення суду в частині стягнення заборгованості за основною сумою боргу у розмірі 4800 грн., не оскаржується, тому рішення суду в цій частині не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції згідно положень ч. 1 ст. 367 ЦПК України та п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку № 12 від 24 жовтня 2008 року.

Задовольнивши позовні вимоги частково суд першої інстанції зазначив, що позивачем надано належні та допустимі докази укладення кредитного договору та отримання ОСОБА_1 кредитних коштів у сумі 4800,00 грн.

Відповідачкою зобов`язання щодо своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом виконані не були, а тому з неї підлягає стягненню тіло кредиту.

Крім того вказує, що ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» на підставі договору факторингу набуло право вимоги за договором про надання споживчого кредиту №1615551 від 19.05.2024, тому у позивача, як нового кредитора, виникло право вимоги повернення кредиту у зв`язку з неналежним виконанням позичальником ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань шляхом стягнення заборгованості за цим договором.

Доказів про визнання договору факторингу недійсним чи погашення боргу первісному кредитору матеріали справи не містять.

Судом встановлено, що умова укладеного між сторонами договору, передбачена п. 1.5.1 договору, щодо встановлення денної процентної ставки в 1,50% у порядку ч. 5ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» є нікчемною.

А тому, визнавши нікчемність вказаного пункту договору в частині встановлення денної процентної ставки у розмірі 1,50%, не застосовує нарахування процентів за користування кредитом виходячи з розміру максимальної процентної ставки 1%, встановленого Законом України «Про споживче кредитування», оскільки в силу нікчемності вказаних умов пункту 1.5.1 договору, проценти є неузгодженими, а отже, не підлягають нарахуванню та стягненню.

Також вказав, що підстави для застосування положень ч. ч. 10, 11 ст.265 ЦПК України відсутні.

Врахувавши обставини справи, надані стороною позивача докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, а також враховуючи, що дана цивільна справа не є справою значної складності, об`єм виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) є незначним, суд дійшов висновку, що заявлений стороною позивача розмір вартості послуг за правничу допомогу у загальній сумі 10000,00 грн є завищеним і неспівмірним із предметом даного позову, в зв`язку з чим наявні підстави для застосування положень ч. 5 ст. 137 ЦПК України щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу до 3000,00 грн, які підлягають стягненню з відповідача.

Однак колегія суддів частково не погоджується з вказаним висновком з огляду на таке.

Колегією суддів встановлено та матеріалами справи підтверджено, що що 19.05.2024 року між ТОВ «Слон Кредит» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту №1615551, за умовами якого товариство надає споживачу кредит на суму 4800,00 грн, а споживач зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором (а.с. 79-83).

Договір укладено та підписано сторонами в електронній формі за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, доступ до якої забезпечується споживачу через веб-сайт або мобільний додаток. ОСОБА_1 договір підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором В332.

Згідно з п. 1.4 договору строк кредиту 360 днів. Періодичність платежів зі сплати процентів кожні 30 днів. Детальні терміни повернення кредиту та сплати процентів, визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (Графік платежів), що є додатком № 1 до цього договору.

Відповідно до п. 1.5.1 договору стандартна процентна ставка становить 1,50% в день та застосовується в межах всього строку кредиту, вказаного в п. 1.4 договору.

Згідно з п. 2.1, п. 2.2 договору товариство надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок клієнта за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки).

Пунктом 5.1 договору визначено, що повернення (виплата) кредиту та сплата процентів за користування кредитом включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, здійснюватимуться згідно з Графіком платежів, крім випадку, визначеного в п. 5.3 договору.

До укладення кредитного договору, 19.05.2024 року підписано також паспорт споживчого кредиту, в якому їй була надана інформація щодо умов кредитування (а.с. 85-86).

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною 2ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з ч. 1ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

У ч. 1ст.627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2ст. 639 ЦК України).

Нормою ст. 639 ЦК України передбачено, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 4ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб`єктами електронного документообігу на договірних засадах.

Пунктами 5-7ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем.

Стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає порядок укладення електронного договору.

Так пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі «Інтернет» або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.

Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору шляхом перенаправлення (відсилання) до них.

Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту.

У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Інформаційна система суб`єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 36 Господарського процесуального кодексу України та статтею 79 Кодексу адміністративного судочинства України.

За змістом ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до положень ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Стаття 625 ЦК України визначає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Факт виконання ТОВ «Слон Кредит» своїх зобов`язань за договором та перерахування 19.05.2024 грошових коштів в розмірі 4800,00 грн на картку, що належить ОСОБА_1 , номер якої надано позичальником, не спростовується відповідачкою.

Таким чином, позивачем надано належні та допустимі докази укладення кредитного договору та отримання ОСОБА_1 кредитних коштів у сумі 4800,00 грн.

Відповідачкою зобов`язання щодо своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом виконані не були.

24.12.2024 між ТОВ «Слон Кредит» як клієнтом та ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» як фактором укладено договір факторингу № 24/12/2024, на підставі якого ТОВ «Слон Кредит» відступило ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» права грошової вимоги, зокрема, за договором про надання споживчого кредиту №1615551, укладеним з ОСОБА_1 .

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 513ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

За приписами ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно з вимогами ч. 1ст.1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

У ст. 516 ЦК України зазначено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписамич.1ст. 1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

У постанові Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 2-2035/11 (провадження № 61-2449св18) викладено висновок про те, що тлумачення статті 516, частини другої статті 517ЦК України свідчить, що боржник, який не отримав повідомлення про відступлення права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення боргу, а лише має право на сплату боргу первісному кредитору і таке виконання є належним.

Аналогічний висновок зроблено і Верховним Судом у справі № 761/1543/20, провадження № 61 - 10389св21 від 23.02.2022, справа № 639/86/17, провадження № 61-5039 св21 від 19.01.2022, справа № 554/8549/15-ц, провадження № 61-18460св20 від 14.07.2021.

Оскільки, ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» на підставі договору факторингу набуло право вимоги за договором про надання споживчого кредиту №1615551 від 19.05.2024, тому у позивача, як нового кредитора, виникло право вимоги повернення кредиту у зв`язку з неналежним виконанням позичальником ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань шляхом стягнення заборгованості за цим договором.

Доказів про визнання договору факторингу недійсним чи погашення боргу первісному кредитору матеріали справи не містять.

Оскільки відповідач ОСОБА_1 належним чином свої зобов`язання за договором №1615551 не виконувала, у визначені договором строки погашення кредиту не здійснила, заборгованість за тілом кредиту в розмірі 4800,00 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Вказані обставини встановлені судом скаржником не оскаржуються, а тому апеляційний суд не переглядає рішення в цій частині.

Відповідно до розрахунку заборгованості ТОВ «Слон Кредит» станом на 24.12.2024 заборгованість ОСОБА_1 за договором № 1615551 від 19.05.2024 становила 22824,00 грн (а.с. 89).

За розрахунком позивача за договором № 1615551 від 19.05.2024 за період з 25.12.2024 по 14.05.2025 року включно (141 календарних днів) були нараховані проценти за користування грошовими коштами в сумі 10152,00 грн (а.с. 90-91).

Вирішуючи питання щодо законності нарахування відсотків, суд враховує наступне.

Згідно з ч. 1ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч. 5ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним.

Умовами укладеного між сторонами договору, а саме п. 1.5.1, визначена стандартна процентна ставка, що становить 1,50% в день.

Разом з цим, Законом України від 22.11.2023 №3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24.12.2023,стаття 8 Закону України «Про споживче кредитування» була доповнена частиною п`ятою, якою визначено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%.

Пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5%; протягом наступних 120 днів - 1,5%.

Перехідні положення законопроекту застосовуються, у разі якщо потрібно врегулювати відносини, пов`язані з переходом від існуючого правового регулювання до бажаного, того, яке має запроваджуватися з прийняттям нового закону. При цьому перехідні положення повинні узгоджуватися з приписами прикінцевих положень, що стосуються особливостей набрання чинності законом чи окремими його нормами. Норми тимчасового та локального характеру, якщо вони присутні в законі, також включаються до перехідних положень законопроекту.

Частиною 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що Закон України від 22.11.2023 №3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» набрав чинності 24.12.2023, а договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту №1615551 було укладено 19.05.2024, тобто після набрання чинності цим Законом, суд дійшов висновку про неправомірність застосування позивачем до споживчого кредиту денної процентної ставки у 1,5%, яка, відповідно до закону, не може перевищувати 1%.

За таких обставин, умова укладеного між сторонами договору, передбачена п. 1.5.1 договору, щодо встановлення денної процентної ставки в 1,50% у порядку ч. 5ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» є нікчемною.

Суд, визнавши нікчемність вказаного пункту договору в частині встановлення денної процентної ставки у розмірі 1,50%, не застосовує нарахування процентів за користування кредитом виходячи з розміру максимальної процентної ставки 1%, встановленого Законом України «Про споживче кредитування», оскільки в силу нікчемності вказаних умов пункту 1.5.1 договору, проценти є неузгодженими, а отже, не підлягають нарахуванню та стягненню.

Однак колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що навіть визнавши нікчемними умови договору у частині встановлення денної процентної ставки 1,5%, суд не мав правових підстав повністю відмовляти у стягненні процентів, оскільки законом прямо передбачено можливість нарахування їх у межах максимально допустимого розміру — 1% на день.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору, які встановлюють проценти понад визначений законом ліміт, є нікчемними лише в частині перевищення такого ліміту, але не в частині самого права кредитодавця на проценти.

Отже, суд мав застосувати імперативні норми чинного законодавства та визначити розмір процентів виходячи з максимально допустимої ставки 1% на день, а не повністю відмовляти у їх стягненні.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, безпідставно ототожнивши нікчемність умови договору в частині перевищення допустимого розміру процентної ставки з відсутністю права кредитодавця на нарахування процентів взагалі.

Встановивши, що передбачена договором процентна ставка у розмірі 1,50% на день перевищує встановлений законом граничний розмір, суд першої інстанції повинен був застосувати наслідки нікчемності правочину саме в частині такого перевищення, а не в цілому позбавляти кредитодавця права на отримання процентів за користування кредитом.

З урахуванням імперативних приписів законодавства, які підлягали застосуванню до спірних правовідносин, проценти за користування кредитом підлягають нарахуванню та стягненню виходячи з максимально допустимого їх розміру - 1% на день.

Отже, рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні процентів не відповідає вимогам закону, у зв`язку з чим підлягає скасуванню із постановленням нового у цій частині визначенням розміру підлягаючих стягненню процентів у межах, встановлених Законом України «Про споживче кредитування».

Визначаючи розмір процентів, що підлягають стягненню, суд виходить із максимально допустимої процентної ставки у розмірі 1% на день від суми кредиту, що становить 4800 грн, за період користування кредитом 360 днів, у зв`язку з чим до стягнення підлягають проценти у загальному розмірі 17 280 грн.(48*360)

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги в частині необхідності застосування положень ч.ч. 10, 11 ст. 265 ЦПК України та покладення на орган (особу), що здійснює примусове виконання рішення, обов`язку здійснювати нарахування інфляційних втрат і 3% річних до моменту виконання рішення суду, з огляду на наступне.

Відповідно до змісту ч.ч. 10, 11 ст. 265 ЦПК України, суд, ухвалюючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, має право зазначити про їх подальше нарахування до моменту виконання рішення суду, за умови визначення відповідного механізму (формули) такого нарахування.

З аналізу наведених норм убачається, що їх застосування можливе виключно у випадках, коли судом за результатами розгляду справи по суті вже застосовано відповідні відсотки або пеню як елемент відповідальності за порушення грошового зобов`язання, та визначено їх правову природу і порядок обчислення.

Як убачається з матеріалів справи, позовні вимоги у цій частині ґрунтуються на положеннях ч. 2 ст. 625 ЦК України, які передбачають відповідальність за прострочення виконання грошового зобов`язання у вигляді інфляційних втрат та 3% річних.

Разом з тим, такі вимоги не були предметом самостійного вирішення суду першої інстанції як складова заявлених до стягнення сум, а відтак відповідні нарахування не були застосовані судом у резолютивній частині рішення.

Враховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 16 жовтня 2024 року у справі № 911/952/22, положення ч.ч. 10, 11 ст. 265 ЦПК України не встановлюють самостійної підстави для нарахування нових платежів, а лише надають можливість продовжити нарахування тих самих платежів, які вже були предметом судового розгляду та задоволення.

Отже, відсутність у рішенні суду висновків про стягнення інфляційних втрат та 3% річних як складової відповідальності боржника унеможливлює застосування механізму їх подальшого нарахування у порядку ч.ч. 10, 11 ст. 265 ЦПК України.

Крім того, положення зазначеної норми процесуального права є диспозитивними та надають суду право, а не обов`язок визначати можливість подальшого нарахування відповідних сум з урахуванням обставин конкретної справи.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог позивача в цій частині.

Щодо вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн., суд першої інстанції зазначив наступне.

Відповідно ч. 3 ст.133ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом судової справи, належать зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 2 ст.137 ЦПК України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до ч.8 ст.141ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Враховуючи обставини справи, надані стороною позивача докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, а також враховуючи, що дана цивільна справа не є справою значної складності, об`єм виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) є незначним, суд дійшов висновку, що заявлений стороною позивача розмір вартості послуг за правничу допомогу у загальній сумі 10000,00 грн є завищеним і неспівмірним із предметом даного позову, в зв`язку з чим наявні підстави для застосування положень ч. 5 ст. 137ЦПК України щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу до 3000,00 грн, які підлягають стягненню з відповідача.

Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції.

Разом з тим, доводи апеляційної скарги в цій частині не містять належного обґрунтування незаконності чи необґрунтованості оскаржуваного рішення, оскільки представником позивача фактично лише повторно заявлено вимогу про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн, без наведення будь-яких аргументів щодо неправильного застосування судом норм процесуального права або невідповідності висновків суду обставинам справи.

При цьому, апеляційна скарга не містить посилань на додаткові докази, які б свідчили про більший обсяг наданих правничих послуг, їх складність чи значущість для вирішення справи, ніж ті, що вже були предметом дослідження суду першої інстанції.

Оцінюючи наведені обставини, колегія суддів враховує характер спірних правовідносин, відсутність складності справи, обсяг виконаної адвокатом роботи, а також співмірність витрат на правничу допомогу із ціною позову та значенням справи для сторін.

За таких обставин, визначений судом першої інстанції розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 3000,00 грн є обґрунтованим, співмірним та таким, що відповідає засадам розумності і справедливості, у зв`язку з чим підстав для його зміни не вбачається.

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

На підставі ст. 141 ЦПК України, враховуючи зміну судового рішення, із ОСОБА_1 належить стягнути суму сплаченого позивачем судового збору за подання позовної заяви до суду у розмірі 1749 грн. (задоволено 72,2 % позовних вимог).

Також, враховуючи, що апеляційну скаргу задоволено частково, із ОСОБА_1 належить стягнути суму сплаченого позивачем судового збору за подання апеляційної скарги до суду у розмірі 3622,7 грн. (задоволено 99,7 %).

Щодо стягнення витрат на правову допомогу у суді апеляційної інстанції колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно ч. 3 ст.133ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом судової справи, належать зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 2 ст.137 ЦПК України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до ч.8 ст.141ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Враховуючи обставини справи, надані стороною позивача докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, а також враховуючи, що дана цивільна справа не є справою значної складності, об`єм виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) є незначним, розгляд справи відбувався у письмовому провадженні, апеляційну скаргу задоволено частково, з урахуванням зменшення позовних вимог у суді апеляційної інстанції, а також ціну позову, колегія суддів дійшла висновку, що заявлений стороною позивача розмір вартості послуг за правничу допомогу у загальній сумі 8000,00 грн є завищеним і неспівмірним із предметом даного позову, в зв`язку з чим наявні підстави для застосування положень ч. 5 ст. 137 ЦПК України щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу до 1000,00 грн, які підлягають стягненню з відповідача.

Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до п. 2 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу адвоката Крюкової Марини Володимирівни, яка діє в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Фінтраст Капітал" – задовольнити частково.

Рішення Іванівського районного суду Одеської області від 02 жовтня 2025 року в частині відмовлених позовних вимог щодо стягнення відсотків – скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» заборгованість по відсотках за користування кредитом за договором про надання споживчого кредиту №16615551 від 19.05.2024 в розмірі 17 280 грн.

Рішення в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» судових витрат, які складаються з судового збору за подачу позовної заяви змінити, збільшивши стягуваний розмір з 380,32 грн. до 1749 грн.

В іншій частині оскаржуване рішення залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» судові витрати понесені в суді апеляційної інстанції, які складаються з судового збору у розмірі 3622,7 грн. та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 п. 2 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий суддя В.В. Кострицький

Судді В.А. Коновалова

Ю.П. Лозко