Рішення від 15 квітня 2026 р. у справі №521/14881/25 — Пересипський районний суд міста Одеси

Справа № 521/14881/25

Провадження №2/523/1367/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" квітня 2026 р. м.Одеса

Пересипський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді – Кисельова В.К.

за участю секретаря – Дзюба Г.І.,

розглянув у відкритому судовому засіданні у м.Одесі в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» (код ЄДРПОУ: 42649746) до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И В:

Підстави заявлених позовних вимог.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджі Фінанс» (надалі ТОВ «Діджі Фінанс») звернулась з позовом ОСОБА_1 та просить стягнути з нього заборгованість за кредитним договором в загальній сумі 42 463 гривень 02 копійки, із яких борг за кредитом (тіло кредиту) 14 565 гривень 95 копійок і заборгованість процентів за договором кредиту в сумі 27 897 гривень 07 копійок. А також просять стягнути з відповідача суму збитків з урахуванням 3% річних в сумі 3 818 гривень 18 копійок та суму збитків інфляційних втрат за несвоєчасне виконання кредитних зобов`язань в сумі 9 285 гривень 15 копійок за період з 25 лютого 2019 року по 23 лютого 2022 року.

В обґрунтування своїх позовних вимог ТОВ «Діджі Фінанс» посилалося на те, що 23 квітня 2016 року між Публічним акціонерним товариством «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №200513573, відповідно до якого Банк надав відповідачу кредит в загальній сумі 14 565 гривень 95 копійок строком на 730 днів, а саме до 23 квітня 2018 року. А відповідач зобов`язався повернути отримані кошти в установлений в кредитному договорі строк та сплатити проценту ставку за кредит і проценти за обслуговування заборгованості по кредиту.

Однак, в установлений термін відповідач кредитні кошти і проценти не повернув.

20 липня 2020 року ТОВ «Діджі Фінанс» набуло право вимоги за кредитними договорами укладеними ПАТ «Банк Михайлівський» з позичальниками на підставі договору №7 БМ від 20 липня 2020 року, укладеному за результатами публічних торгів (аукціону) лоту №GL16N618071 проведеного 15 червня 2020 року, що підтверджено Постановою Північного апеляційного господарського суду від 01 липня 2021 року у справі №910/11289/16 відповідно до якої, ТОВ «Діджі Фінанс» визнано єдиним та належним кредитором за кредитними договорами укладеними з позичальниками ПАТ «Банк Михайлівський», в тому числі і за вказаним кредитним договором, який зазначений в реєстрі кредитних договорів в Додатку до договору. Сума заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором 42 463 гривні 02 копійки була розрахована ПАТ «Банк Михайлівський» станом до дати укладення договору факторингу №7 БМ від 20 липня 2020 року між ПАТ «Банк Михайлівський» та ТОВ «Діджі Фінанс».

Оскільки ТОВ «Діджі Фінанс» став правонаступником ПАТ «Банк Михайлівський» за кредитним договором №200513573 від 23 квітня 2016 року укладеного з ОСОБА_1 , то вони мають право вимоги вказаної вище заборгованості, яку просять стягнути. При цьому вони просять поновити їм строк позовної давності для подачі вказаної позовної заяви. Також просять стягнути з відповідача судовий збір сплачений ними при подачі позову до суду в сумі 2 422 гривень 40 копійок та витрати на правову допомогу.

Позиція відповідача.

Представник відповідача, адвокат Попова О.А, діюча на підставі ордеру, 23 лютого 2026 року подала до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначила, що відповідач позовні вимоги не визнає, вважаючи їх необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. В обґрунтування своїх доводів представник відповідача посилалися на те, що у позивача відсутнє право на вимогу за кредитним договором оскільки п.1 Договору про відступлення прав вимоги №7 БМ від 20 липня 2020 року передбачає набуття права вимоги новим кредитором ТОВ «Діджі Фінанс» на підставі Додатку 1 до даного договору, який позивач до позовної заяви не надав, що унеможливлює встановити наявність заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ «Банк Михайлівський». Крім того вважаює, що позивачем не надано доказів про те, що відповідач отримав грошові кошти за Договором-заявою про кредит №200513572 від 23 квітня 2016 року. І при цьому відповідач вважає, що у нього відсутня заборгованість за вказаним кредитним договором, оскільки він здійсним погашення заборгованості за цим кредитним договором належному на час дії кредитного договору Товариству з обмеженою відповідальністю «ФК «Фагор», яке 20 травня 2016 року уклало договір факторингу з ТОВ «ФК «Плеяда», яке у свою чергу 19 травня 2016 року уклало договір факторингу з ПАТ «Банк Михайлівський» і на той час мало право вимоги боргу від ОСОБА_1 . Також вважають, шо позивачем пропущений строк позовної давності для подачі даного позову до суду. На підставі вказаних обґрунтувань невизнання позовних вимог, просили в їх задоволенні відмовити.

В судове засідання сторони не з`явились, про розгляд справи були повідомлені належним чином.

Судом встановлені наступні обставини справи та відповідні правовідносини.

Так, судом встановлено, що 23 квітня 2016 року між Публічним акціонерним товариством «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 , на підставі поданої відповідачем заяви, був укладений Кредитний договір №200513573 відповідно до умов якого, ПАТ «Банк Михайлівський» надав ОСОБА_1 споживчий кредит в розмірі 14 565 гривень 95 копійок, строком на 730 днів, а саме до 23 квітня 2018 року під 31,2% реальної процентної ставки по кредиту, що в грошовому еквіваленті складає 4 512 гривень 76 копійок, з щомісячною комісією за обслуговування заборгованості кредиту в розмірі 2,25 процентів, що в грошовому еквіваленті складає 327 гривень 73 копійки щомісяця, починаючи з 13 місяця після отримання кредиту, а саме з 18 квітня 2017 року по 18 квітня 2018 року, а відповідач ОСОБА_1 , повністю погодившись з зазначеними умовами договору, підписав його і зобов`язався повернути отримані кошти у встановлений в кредитному договорі строк та сплатити відсотки за кредит і комісію за обслуговування заборгованості по кредиту.

Вищевикладене підтверджується наданою позивачем заявою №200513573 про надання кредиту від 23 квітня 2016 року, анкетою №2721394 про особисті персональні данні ОСОБА_1 , які він надав добровільно при подачі вказаної заяви про надання кредиту, доданими до неї копією паспорта відповідача, картки фізичної особи платника податків на ім`я відповідача, договору добровільного страхування ОСОБА_1 при укладені вказаного кредитного договору, довідкою про умови кредитування та орієнтована сукупна вартість споживчого кредиту, підписані як позивачем так і відповідачем ОСОБА_1 , а також товарним чеком №4192746 від 23 квітня 2016 року та квитанцією про оплату придбаного ОСОБА_2 товару (пральної машини) на загальну суму 15 215 гривень 95 копійок, із яких 14 465 гривень 95 копійок кредитні кошти і 750 гривень готівки, приєднаних до заяви ОСОБА_1 про отримання споживчого кредиту в цей день.

Згідно встановленого графіку погашення кредиту складеного 23 квітня 2016 року та підписаного ПАТ «Банк Михайлівський» і ОСОБА_1 , відповідач зобов`язався, починаючи з 18 травня 2016 року по 18 квітня 2017 року погашати основну суму кредитних коштів кожного місяця в розмірі 771 гривні, а з 18 травня 2017 року по 18 квітня 2018 року в розмірі 443 гривні 27 копійок. При цьому, починаючи з 18 травня 2017 року і по 18 квітня 2018 року зобов`язаний був сплачувати щомісячну комісію за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 327 гривень 73 копійки від загальної початкової суми наданого кредиту, а всього в загальній сумі 3 932 гривні 70 копійок.

Однак, свої зобов`язання по поверненню кредитних коштів та процентів за обслуговування кредитної заборгованості відповідач ОСОБА_1 не виконав.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Згідно зі ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною 1 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Отже між сторонами виникли правовідносини зі споживчого кредитування.

Судом встановлено, що між ПАТ «Банк Михайлівський» і ТОВ «ФК «Плеяда» був укладений договору факторингу від 19.05.2016 № 1905, за умовами якого останній зобов`язався передати грошові кошти у розпорядження ПАТ «Банк Михайлівський», а банк зобов`язався відступити на користь ТОВ «ФК «Плеяда» право вимоги до третіх осіб (боржників).

ТОВ «ФК «Плеяда» відступило на користь ТОВ «ФК «Фагор» за договором факторингу від 20.05.2016 № 1.

Приналежність права вимоги за вищезазначеним кредитним договором та іншими, були предметом договору відступлення прав вимоги від 20.07.2020 укладеним між ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ», та ТОВ «Діджи Фінанс» було предметом спору у справі № 910/11298/16 Господарського суду міста Києва за позовом ПАТ «Банк Михайлівський» (ухвалою Господарського суду від 03.09.2020 замінено на правонаступника - ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС») до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Плеяда» (далі - ТОВ «ФК «Плеяда»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фагор» (далі - ТОВ «ФК «Фагор»), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі ФГВФО); Національного банку України (далі - НБУ), про застосувати наслідки нікчемності договору факторингу від 19.05.2016 № 1905 укладеного між ПАТ «Банк Михайлівський» та ТОВ «ФК «Плеяда», визнання недійсним договору факторингу від 20.05.2016 № 1, укладеного між ТОВ «ФК «Плеяда» та ТОВ «ФК «Фагор».

Постановою від 01.07.2021р. у справі № 910/11298/16 визначено зокрема: застосувати наслідки нікчемності договору факторингу від 19.05.2016 № 1905, а саме: зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Плеяда» передати Товариству з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» документи, отримані ним від Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» згідно з договором факторингу від 19.05.2016 № 1905 та актів прийому-передачі від 20.05.2016 № 1 і № 2. - зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фагор» передати Товариству з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» документи, отримані ним від Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» згідно договору факторингу від 19.05.2016 № 1905 та актів прийому-передачі до нього від 20.05.2016 № 1 і № 2. Застосовано наслідки нікчемності договору факторингу від 19.05.2016 № 1905, а саме: зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Плеяда» передати Товариству з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» документи, отримані ним від Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» згідно з договором факторингу від 19.05.2016 № 1905 та актів прийому-передачі від 20.05.2016 № 1 і № 2. Визнано відсутніми у Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Плеяда» будь-яких майнових прав (прав вимоги) до боржників, перелік яких зазначено у договорі факторингу від 19.05.2016 №1905, реєстрах прав вимог від 19.05.2016 № 1 та від 20.05.2016 № 2 до цього договору та актах прийому-передачі від 20.05.2016 № 1 і № 2 до зазначеного договору факторингу. Визнано недійсним договір факторингу від 20.05.2016 № 1, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Плеяда» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фагор».

Відповідачем була надана копія квитанція № 7 від 24 травня 2016 року про сплату 1 233 гривень про здійснення погашення заборгованості за кредитним договором №200513573 від 23 квітня 2016 року на користь Товариству з обмеженою відповідальністю «ФК «Фагор».

Необхідно відзначити, що станом на 23 квітня 2016 року ТОВ «ФК «Фагор» мало право приймати платежі за укладеним з відповідачем кредитним договором, а тому суд враховує здійснену оплату сплату 1 233 гривень.

В той же час, відповідачем не надано будь-яких інших доказів погашення заборгованості за укладеним кредитним договором, а також довідки ТОВ «ФК «Фагор» про повне погашення заборгованості.

20 липня 2020 року між ПАТ «Банк Михайлівський» та ТОВ «Діджі Фінанс» було укладено договір про відступлення права вимоги (договір факторингу) №7 БМ за результатами публічних торгів (аукціону), лоту №GL16N618071 проведеного 16 червня 2020 року, що підтверджується Постановою Північного апеляційного господарського суду від 01 липня 2021 року у с праві №910/11298/16, відповідно до якої, позивач ТОВ «Діджі Фінанс» було визнано єдиним та належним кредитором за кредитними договорами, укладеними з позичальниками ПАТ «Банк Михайлівський», в тому числі і за Кредитним договором №200513573 від 23 квітня 2016 року, укладеного з ОСОБА_1 , що підтверджується Додатком №1 до Договору 7 БМ про відступлення прав вимоги від 20 липня 2020 року, де в реєстрі договорів про вимоги за якими відступаються і боржників за такими договорами під номером №32013 значиться вказаний кредитний договір та боржник ОСОБА_1 .

Згідно ч.1 ст. 512 ЦК України Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок:

1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги);

Відповідно до норм ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 1078 ЦК України - предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Отже до ТОВ «Діджі Фінанс» перейшли права кредитора за укладеним з відповідачем кредитним договором.

В судовому засіданні встановлено, отримані та використані позичальником ОСОБА_1 кошти в добровільному порядку ані кредитору ПАТ «Банк Михайлівський», а в подальшому ані ТОВ «Діджей Фінанс», останньому, як фактору, не повернуті.

Згідно виписки по рахунку за кредитним договору ПАТ «Банк Михайлівський» підтверджується отримання відповідачем кредиту у розмірі 14565 гривень 95 копійок, при цьому відомостей щодо погашення основного боргу відсутні.

Суд звертає на наступні норми законодавства

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Такі дані встановлюються, зокрема, письмовими доказами, якими є документи, що містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (частина перша статті 95 ЦПК України).

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, отримані з порушенням порядку, встановленого законом (стаття 78 ЦПК України).

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що обов`язок доведення обставин, на які зроблено посилання як на підставу заявлених вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, покладається на учасників справи, у тому числі і на позивача. Обставини мають бути підтверджені належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами (ст.77-ст.80 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях і суд не вправі збирати докази, що стосуються предмета спору, за своєю ініціативою, крім конкретних випадків, встановлених цим Кодексом.

Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Пунктом 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України , яка затверджено Постановою Правління Національного банку України №75 від 04.07.2018р. встановлено, що виписка з клієнтського рахунку може слугувати первинним документом, що підтверджує факт списання/зарахування коштів з/на цього/цей рахунку/рахунок клієнта.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що твердження представника відповідача, що виписка не є документом, яка підтверджує отримання кредиту є безпідставними.

Необхідно відзначити, що згідно графіку платежів, який є невід`ємним додатком до укладеного кредитного договору було передбачено сплати щомісячних платежів у розмірі 791 гривні в період з 18.05.2016р. по 18.03.2018р., а також остання плата 18.04.2018р. у розмірі 785 гривень 71 копійка. При цьому, у вищевказану суму у період з 18.05.2016р. по 18.04.2017р. входило повернення лише основного боргу 771 гривна та ще 20 грн. за смс інформування. Починаючи з 18.05.2027р. у суму щомісячного платежу входила сума комісії у розмірі 323 гривні 73 копійки та ще 20 грн. за смс інформування. Всього у графіку платежів була наявна сума комісії у розмірі 3932 гривні 76 копійок та 480 гривень за смс інформування, при цьому проценти за користування кредитом не нараховувались.

Щодо нарахування комісії.

Згідно умов укладеного кредитного договору передбачалось право Банку нараховувати щомісячну комісію за обслуговування кредитної лінії у розмірі 2,25% починаючи з 13-го місяця дії договору.

Починаючи з 18.05.2027р. у суму щомісячного платежу входила сума комісії у розмірі 323 гривні 73 копійки, всього у графіку платежів була наявна сума комісії у розмірі 3932 гривні 76 копійок.

Відповідно п. 3 ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», який був чинний на час укладення договору, було передбачено, що кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Необхідно відзначити, що комісія за обслуговування встановлюється (економічна сутність) за організацію та забезпечення надання інформаційної підтримки позичальника по телефону, в особистому кабінеті та на відділеннях, забезпечення надання можливості робити платежі онлайн на відділеннях, забезпечення надання можливості відновлення забутого паролю для входу в особистий кабінет як віддалено, так і на відділеннях, забезпечення інформування про дати сплати чергового платежу, консультаційні послуги, інші послуги, які прямо не вказані в даному пункті, однак, надання яких забезпечено Кредитодавцем та пов`язане з обслуговуванням кредитної заборгованості.

Матеріали справи також не містять доказів, що позичальник користувався такими послугами.

Ураховуючи, що позивача не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»,

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі № 727/5461/23 та від 09 лютого 2024 року у справі № 337/3703/22.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

Тому, враховуючи вищевикладене, суд не вбачає правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по комісії в розмірі 3932 гривні 76 копійок, яка вказана у графіку.

Судом встановлено, що відповідач отримав кредит у розмірі 14565 гривень 95 копійок.

Згідно графіку платежів відповідач повинен був повернути суму основного кредиту у розмірі 14565 гривень 95 копійок шляхом перерахування щомісячних платежів, комісію в розмірі 3932 гривні 76 копійок, плату за довідку відсутність заборгованості у розмірі 100 гривень, плату за смс інформування у розмірі 480 гривень.

Суд звертає увагу, що відсутності відомості щодо отримання відповідачем довідки про відсутність заборгованості, а тому неможливо стягувати з відповідача суму коштів у розмірі 100 гривень.

В той же час, суд вважає, що з відповідача може бути стягнута сума заборгованості за смс інформування у розмірі 480 гривень, як послуга банку.

Суд також враховує, що відповідач сплатив суму у розмірі 1 233 гривень 23 квітня 2016 року на користь ТОВ «ФК «Фагор», яке мало право приймати платежі за укладеним з відповідачем кредитним договором.

Отже на вищевказану суму заборгованості необхідно зменшити розмір заборгованості, а тому розмір заборгованості складає суму 14565,95+480= 15 045,95-1233= 13 812,95) 13812 гривень 95 копійок.

Окрім того, з кредитного договору вбачається, що кредит надався строком на 24 місяця з 23 квітня 2016 року по 23.04.2018р., та останні платіж повинний бути був сплачений до 23.04.2018р..

Необхідно відзначити, що ПАТ «Банк Михайлівський», або ТОВ «Фагор» не заявляли позовних вимог до відповідача, незважаючи на те, що були наявні умови прострочення основного зобов`язання, згідно графіку платежів.

В даному випадку, суд вважає, що саме з дати 24.04.2018р. необхідно виходити як початок дії простроченого зобов`язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦПК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач до позовної заяви надав розрахунок заборгованості починаючи з 25.02.2019р. по 23.02.2022р., а тому суд розглядає заявлені вимоги тільки у вищевказаний період.

Так, станом на 25.09.2019р. була наявна заборгованість за основним боргом у розмірі 13812 гривень 95 копійок.

Розрахунок інфляції:

ІІС = ( ІІ1 : 100 ) x ( ІІ2 : 100 ) x ( ІІ3 : 100 ) x ... ( ІІZ : 100 )

ІІ1 - індекс інфляції за перший місяць прострочення,

......

ІІZ - індекс інфляції за останній місяць прострочення.

Останній період

IIc (100,90 : 100) x (101,00 : 100) x (100,70 : 100) x (99,50 : 100) x (99,40 : 100) x (99,70 : 100) x (100,70 : 100) x (100,70 : 100) x (100,10 : 100) x (99,80 : 100) x (100,20 : 100) x (99,70 : 100) x (100,80 : 100) x (100,80 : 100) x (100,30 : 100) x (100,20 : 100) x (99,40 : 100) x (99,80 : 100) x (100,50 : 100) x (101,00 : 100) x (101,30 : 100) x (100,90 : 100) x (101,30 : 100) x (101,00 : 100) x (101,70 : 100) x (100,70 : 100) x (101,30 : 100) x (100,20 : 100) x (100,10 : 100) x (99,80 : 100) x (101,20 : 100) x (100,90 : 100) x (100,80 : 100) x (100,60 : 100) x (101,30 : 100) x (101,60 : 100) = 1.21866444

Інфляційне збільшення:

13 813,00 x 1.21866444 - 13 813,00 = 3 020,41 грн.

Розрахунок 3% річних.

Період з 25/02/2019 до 31/12/2019 (13 813,00 x 3 % x 310 : 365 : 100=351,95 грн.)

Період з 01/01/2020 до 31/12/2020 (13 813,00 x 3 % x 366 : 366 : 100=414,39 грн.)

Період з 01/01/2021 до 23/02/2022 (13 813,00 x 3 % x 419 : 365 : 100=475,70 грн.)

Всього 351,95+414,39+475,70= 1242,04

Згідно ч.2 ст. 625 ЦК України, норми якої діяли в зазначений період наявної заборгованості за Кредитним договором і не були призупинені - боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Також, суд прийшов до висновку, що позивач не пропустив строки позовної давності для звернення до суду з даним позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором №200513573 від 23 квітня 2016 року, оскільки, згідно ст. 257 ЦК України – загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Кінцевим терміном повернення вказаного вище кредиту та процентів за договором є 23 квітня 2018 року. Тому перебіг строку позовної давності для звернення до суду за захистом своїх прав розпочався 24 квітня 2018 року та мав закінчитися 24 квітня 2021 року. Однак, із 2 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року перебіг строку позовної давності (загальний і спеціальний), передбачених ст. ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786 та 1293 ЦК України був зупинений через дію карантинних обмежень, про що було закріплено в пункті 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного Кодексу України. Також, з 17 березня 2022 року до 29 січня 2024 року перебіг строку позовної давності був призупинений на підставі пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України на період дії воєнного стану. З 30 січня 2024 року до 03 вересня 2025 року також діяла зупинка перебігу строків позовної давності із прив`язкою до воєнного стану.

Тому, подавши даний позов до суду 22 серпня 2025 року, позивач не порушив строки позовної давності.

Щодо стверджень відповідача та його представника про те, що згідно ст. 261 ч.5 ЦК України перебіг позовної давності за вказаним кредитним договором починався після невиконання кожного встановленого графіком щомісячного платежу і строк позовної давності повинен обчислюватися окремо щодо кожного простроченого платежу, суд приходить до висновку, що відповідно вказаної норми ч.5 ст.261 ЦК України, кредитодавець має право на звернення до суду з позовом після невиконання позичальником обов`язку з внесення чергового платежу, а не обов`язок. В даному випадку, позивач використав своє право на звернення з позовом до суду за захистом своїх прав в межах загального терміну, передбаченого ст. 257 та пунктами 12 і 19 ЦК України.

Позивач також просить стягнути з відповідача витрати за надання професійної правничої допомоги, які надавалась відповідно до укладеного договору між ТОВ «Діджі-Фінанс» та Адокатським бюро «Анастасії Мінськовської» № 26 від 15.02.2024р., додаткової угоди від 15.02.2024р. та детального опису робіту, у якому визначена сума у розмірі 7000 гривень за підготовку позовної заяви.

Правові підстави ухваленого рішення.

Відповідно до ч.1,3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.

Згідно із ч. 1,2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 5 ст. 137 ЦПК України встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У постанові ВС від 20.11.2018 року у справі № 910/23210/17, від 13.02.2019 року у справі № 911/739/15 визначень, що для включення всієї суми гонорару до відшкодування за рахунок позивача має бути встановлено, що його позов не підлягає задоволенню, а за наявності заперечень позивача щодо співмірності заявленої суми компенсації також має бути обґрунтовано, що такі витрати відповідача були необхідними, а їх розмір є розумним і виправданим.

Тобто суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені до відшкодування, з урахуванням того, чи були такі витрати здійснені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. За наявності заперечень іншої сторони суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час і неспівмірність порівняно з ринковими цінами.

У постанові ВС від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19 встановлено, що витрати на професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Необхідно також відзначити, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Аналогічних висновків дійшла ВП ВС у постанові від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц, ОП КГС ВС від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19.

В матеріалах справи відсутній акт виконаних робіт щодо надання послуг з надання професійної правничої допомоги, проте є квитанція щодо перерахування адвокату коштів у розмірі 40000 грн.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Виходячи з критеріїв реальності та розумності, та обставин справи суд вважає можливим стягнути на користь позивача витрати за надання професійної правничої допомоги у сумі 3000 гривень.

Щодо стягнення судових витрат.

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2422 гривні 40 копійок, при цьому розмір заявлених вимог склав суму у розмірі 55566 гривень 35 копійок.

Суд стягує з відповідача суму у розмірі основного боргу у розмірі 13812 гривень 95 копійок, інфляційних втрат у розмірі 3 020,41 грн. та 3% річних у розмірі 1242,04, тобто у загальному розмірі 18 075 гривень 40 копійок, що на 67,47 % менше аніж заявлено до стягнення.

А тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума судового збору у розмірі (67.47% від числа 2422.4 = 67.47%100%·2422.4 = 1634.39328, 2422.4 на 67.47% = 2422.4 - 1634.39328 = 788.00672) 788 гривень.

Керуючись ст. ст. 76-81, 133, 263-265,268, 274-279 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» (код ЄДРПОУ: 42649746) до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити частково.

2. Поновити Товариству з обмеженою відповідальністю «Діджі Фінанс» строк позовної давності для подачі позову до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №200513573 від 23 квітня 2016 року.

3. Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресю: АДРЕСА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджі Фінанс», ЄДРПОУ 42649746, розташованого за адресом: 04212, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8,

заборгованість за кредитним договором №200513 від 23 квітня 2016 року за основним кредитом у розмірі 13812 гривень 95 копійок, інфляційні втрати у розмірі 3 020,41 грн. та 3% річних у розмірі 1242,0 грн., тобто у загальному розмірі 18 075 гривень 40 копійок.

4. Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживаючого за адресом: АДРЕСА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджі Фінанс», ЄДРПОУ 42649746, розташованого за адресом: 04212, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8

судові витрати, а саме витрати за надання професійної правничої допомоги у сумі 3000 гривень, судовий збір у розмірі 788 гривень, а всього 3788 гривень.

В задоволені іншої частини позовних вимог – відмовити.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.К. Кисельов

Повний текст рішення складено та підписано 17.04.2026